1 Офіційний вісник України. — 1999. — N° 17. — С 80.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 11

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

356

357

ся для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря Ук­раїни. При цьому можуть встановлюватися обмеження щодо вико­ристання природних ресурсів, необхідні для захисту населення від інфекційних хвороб. Може передбачатися тимчасове обмеження права приватної власності на природні ресурси та природокористу­вання, покладення на власників природних ресурсів чи природоко-ристувачів додаткових обов'язків, пов'язаних із забезпеченням пра­вового режиму карантину. Місцеві державні адміністрації та місце­ві ради мають право залучати для здійснення карантинних заходів природні ресурси приватної власності з наступним повним відшко­дуванням їх вартості або витрат, пов'язаних з їх використанням. Вони також можуть впроваджувати підвищені вимоги до якості питної води. Встановлюється особливий порядок проведення сані­тарних, дезінфекційних, профілактичних, протиепідемічних та ін­ших заходів. Природокористування, яке сприяє поширенню інфек­ційних хвороб, може бути обмеженим чи забороненим.

Карантин тварин визначається Законом України від 25 червня 2000 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 15 лис­топада 2001 р.)' як особливий режим, що встановлюється на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин, що допус­кає встановлення тимчасових обмежень у здійсненні прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. Ка­рантин у місцях виникнення небезпечних захворювань встановлю­ється та скасовується рішенням місцевої державної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцево­го самоврядування міст обласного значення, у тому числі на тери­торії окремих господарств за поданням відповідного органу дер­жавної ветеринарної медицини, а в межах одного або кількох регі­онів — за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Дер­жавного департаменту ветеринарної медицини. Про встановлення карантину у зв'язку з хворобою, внесеною до списку А*, подовжен­ня строку його дії та про скасування Головний державний інспек­тор ветеринарної медицини України повідомляє Міжнародне епі­зоотичне бюро, а у разі виникнення карантинних хвороб, спільних для тварин і людей — Головного державного санітарного лікаря України.

У разі виникнення на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не ре­єструвалися, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотич-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 8. — Ст. 62.

* Список А — список інфекційних хвороб тварин, що швидко поширюються та мо­жуть призвести до важких соціально-економічних наслідків або становити загрозу для здоров'я людей і негативно впливати на національну безпеку та міжнародну торгівлю. Список А визначається Міжнародним епізоотичним бюро.

358

ної комісії при Кабінеті Міністрів України хворі тварини та твари­ни з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а у разі не­обхідності — тварини інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забиваються (дорізуються), а їх туші, малоцінний рема­нент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинни­ком такої передачі, знищуються шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазна­чених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнен­ня яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448'. До перелі­ку включені ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення ка­рантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути вве­дені приписом головного державного інспектора ветеринарної ме­дицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантин­ної зони та органи виконавчої влади суміжних районів і областей.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обстави­ни, що сприяли виникненню карантинного захворювання, визна­чаються межі карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветери­нарно-санітарні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію осередків небезпечних інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обмеження прав юридичних та фізичних осіб з покла­денням на них додаткових обов'язків і затверджується план локалі­зації, ліквідації та профілактики захворювання. Обов'язковому ка­рантину підлягають також усі тварини, що надходять до госпо­дарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо у спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчен­ня якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари.

У разі встановлення карантину може вводитися повна або час­ткова заборона: провозити або переганяти тварин через карантин­ну зону, ввозити (заводити) в цю зону, вивозити (виводити) з неї тварин; вивозити або виносити (у тому числі пересилати посилка­ми) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного по­ходження, корми; перегруповувати, переводити (перевозити) тва­рин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозво­лу головного державного інспектора ветеринарної медицини райо­ну, міста, області; доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі до­машньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тварин-

¹ Офіційний вісник України. - 1998. - № 14. - С 61.

Ш

ницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговую­чого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму); проводити ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо; пересуватися на тран­спортних засобах у карантинній зоні; заготовляти, торгувати твари­нами, продукцією тваринного і рослинного походження в каран­тинній зоні.

На дорогах при в'їзді у населені пункти, на ферми виставляєть­ся охорона, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встанов­люються знаки щодо обов'язкового об'їзду карантинної зони. По­ложення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394'. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного по­ходження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням від­повідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Твари­ни, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом, підлягають знешкодженню або утилізації від­повідно до законодавства. Господарське використання гною від хворих тварин або тварин з підозрою на хворобу допускається ли­ше у випадках, передбачених інструкцією щодо боротьби з хворо­бами тварин, та після попереднього надійного знезараження. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, аеродромах, а також у господарствах, що знаходяться в карантин­ній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розванта­ження тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів та іншої продукції, що може бути носієм збудника інфек­ційної хвороби.

З метою запобігання поширенню карантинних хвороб і ліквіда­ції їх у первинних осередках зараження за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії може проводи­тися мобілізація та використання матеріальних ресурсів, у тому числі природних ресурсів підприємств, установ та організацій, що знаходяться поза карантинною зоною. На час карантину може змі­нюватися режим роботи підприємств, установ та організацій. Осо­бам, які постраждали внаслідок встановлення карантину або у зв'язку з проведенням робіт щодо ліквідації та профілактики ка­рантинних хвороб тварин, відшкодовуються збитки згідно з Поряд­ком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798². Методика розрахун­ку збитків, завданих особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням ро-

біт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хво­роб тварин затверджена наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2001 р. № 395^і.

Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин"² для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровадження особливого режиму захисту рослин. За­кон визначає його як особливий правовий режим діяльності місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небезпечних шкідників і хвороб у межах насе­леного пункту, району, області, кількох областей. Особливий ре­жим захисту рослин впроваджується на території населеного пун­кту, району, області, кількох областей у разі масового розвитку і поширення особливо небезпечних шкідливих організмів і виник­нення потреби у додаткових заходах та ресурсах щодо їх локаліза­ції і ліквідації.

У разі масового розвитку і поширення особливо небезпечних шкідливих організмів головні державні інспектори (або їх заступ­ники) захисту рослин України областей, районів упродовж однієї доби після виявлення масового поширення особливо небезпечних шкідливих організмів вносять подання про запровадження особли­вого режиму захисту рослин до відповідного органу місцевого са­моврядування, місцевого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Територія особливого режиму захисту рослин встановлюється у межах населеного пункту, району, області відпо­відним органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Мініс­трів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на від­повідній території, і громадян, що на ній проживають.

У рішенні про запровадження особливого режиму захисту рос­лин зазначаються: обставини, що спричинили запровадження особливого режиму захисту рослин; межі території, на якій запро­ваджується особливий режим захисту рослин; період, на який зап­роваджується особливий режим захисту рослин; перелік особливо небезпечних шкідливих організмів та заходи щодо їх локалізації і ліквідації.

На території з особливим режимом захисту рослин здійснюєть­ся знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, за­лучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріаль­них тощо), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може

' Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — С 75. ² Там само. — 2001. - № 28. - С 71.

Офіційний вісник України. - 2002. - № 5. - С. 111

кіломості Веоховної Ради України. - 1998. - № 50-51. - Ст. 310.

360

361

передбачати й інші необхідні заходи, зокрема щодо використання природних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Закону України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.)¹ каран­тин рослин — це правовий режим, що передбачає систему заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний ор­ганізм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території Ук­раїни та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним про­дуктам. Отже, якщо Закон "Про захист рослин" регулює всі відно­сини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від шкідни­ків, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено пошире­ні на території України. Тобто карантин рослин органічно вклю­чається в захист рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкід­ників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.

У разі виявлення карантинних організмів вказаний Закон пе­редбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. Карантинний режим запровад­жується: в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного інспектора з карантину рослин України; на території області, кількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства — відповідною місце­вою державною адміністрацією за поданням відповідних головних державних інспекторів з карантину рослин України, державних інспекторів з карантину рослин. Карантинний режим запроваджу­ється протягом доби з моменту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровадження або скасування карантинного режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що знаходяться або проживають у карантинній зоні.

У рішенні про запровадження карантинного режиму обов'язко­во зазначаються: обставини, що спричинили запровадження каран­тинного режиму; межі карантинної зони, у якій запроваджується карантинний режим; час, з якого запроваджується карантинний режим; карантинні заходи, що здійснюються в карантинній зоні, та органи, що їх здійснюють.

Відповідно до Закону "Про карантин рослин" у карантинній зо­ні здійснюються такі спеціальні карантинні заходи: огляд та обсте­ження підкарантинних матеріалів та об'єктів; здійснення контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних організмів особами; заборона вивезення з карантинної зони заражених каран­тинними організмами підкарантинних матеріалів та об'єктів; знеза­раження підкарантинних матеріалів та об'єктів; технічна переробка заражених карантинними організмами підкарантинних матеріалів.

Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 28. — Ст. 212.

362

Рослини і рослинні продукти, заражені карантинними організ­мами, які неможливо знезаразити або направити на технічну пере­робку, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінаг-рополітики відповідно до закону.

§ 6. Спеціальні правові режими використання екологічно уражених природних ресурсів

Вітчизняному законодавству і праву широко відомі правові ре­жими екологічно уражених природних ресурсів. Серед таких пра­вових режимів можна виділити правовий режим консервації еколо­гічно уражених земельних ділянок і місцеві правові режими еколо­гічно уражених природних ресурсів і комплексів. Відповідно до чинного ЗК екологічно уражені земельні ділянки можуть мати пра­вовий режим деградованих або малопродуктивних земель.

До деградованих земель згідно з ч. 1 ст. 171 ЗК належать: зе­мельні ділянки, поверхня яких порушена в результаті землетрусу, зрушень, карстоутворення, повеней, видобутку корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими грунта­ми, ґрунтами з підвищеною кислотністю чи засоленістю, забрудне­ними хімічними речовинами тощо (техногенно забруднені земель­ні ділянки).

До малопродуктивних земель належать сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використан­ня за призначенням є економічно неефективним. З вищезазначе­ного можна дійти висновку, що за своїм змістом поняття "малоп­родуктивні" є ширшим за поняття "деградовані". Деградованими визнаються землі, на яких у результаті антропогенних чи природ­них чинників відбуваються сталі негативні перебіги зміни стану ґрунтів. Загальна площа деградованих і малопродуктивних угідь України становить 5133,7 тис. га або 8,51% земельного фонду¹.

Згідно зі ст. 172 ЗК деградовані (в тому числі техногенно заб­руднені) та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебу­вання людей на них загрожує їх здоров'ю, підлягають консервації. Це — особливий захід охорони земель, оскільки він допускає вилу­чення земель з господарського використання на шкоду інтересам їхніх власників чи землекористувачів. Консервація земель здійсню­ється шляхом припинення їхнього господарського використання

¹ Див.: Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Карака- ша. — К., 2003. - С 367.

363

на певний термін і залуження або заліснення. Отже, консервація деградованих і малопродуктивних земель у більшості випадків призводить до незворотної трансформації сільськогосподарських угідь, наприклад: ріллі — у більшості випадків у пасовища і косо­виці, кормових угідь — під деревні насадження. Це має призвести до поступового відтворення ґрунтів під впливом природних еколо­гічних перебігів.

Залежно від способу відновлення деградованих сільськогоспо­дарських угідь і ступеня забруднення земель замість консервації може запроваджуватися спеціальний режим їх використання чи провадитися зміна цільового призначення земель. Згідно зі ст. 12 Закону "Про плату за землю" земельний податок не стягується за землі, що перебувають під консервацією. Консервація розглядаєть­ся в двох аспектах: як консервація-реабілітація і як консервація-трансформація. Консервація-реабілітація — захід, що має на меті поновлення якісних властивостей грунтів і досягається залужен­ням. Під цю категорію консервації підпадають найменш екологіч­но уражені ґрунти, які після визначеного періоду відновлення мо­жуть бути повернуті до використання за цільовим призначенням. Під консервацію-трансформацію підпадають найбільш деградовані і малородючі ґрунти (сильнозмиті, піщані, скелетні (засіян шматка­ми гірських порід), середньозасолені та сильнозасолені, заболочені тощо). У разі консервації-трансформації ґрунти переводяться у кормові угіддя, під ліс або залишаються на самовідтворення влас­тивих їм природних екосистем.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів вико­навчої влади й органів місцевого самоврядування на підставі дого­ворів із власниками земельних ділянок. Нині діє Порядок консер­вації земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 жовтня 2002 р. № 175^і. Відповідно до вказаного Порядку консервація земель здійснюється за наявності: порушення поверхні земельних ділянок внаслідок землетрусів, зсу­вів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; еродованих земель, перезволожених земель з підвищеною кислот­ністю або засоленістю та ґрунтів, забруднених хімічними речовина­ми й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей; малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негатив­ними властивостями та низькою родючістю; радіаційно небезпеч­них, радіоактивно забруднених або забруднених важкими металами та іншими хімічними елементами земель тощо.

У випадках віднесення сільськогосподарських угідь до деградо­ваних, малопродуктивних та техногенно забруднених земель врахо­вуються основні показники, що характеризують ґрунтові власти­вості і зумовлюють необхідність консервації земель за природно-сільськогосподарськими зонами, які наведені в додатку до Поряд­ку. Консервація земель здійснюється за ініціативи власників землі,

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — N° 8.

землекористувачів, у тому числі орендарів, а також за поданням місцевих землевпорядних або природоохоронних органів. Якщо деградовані, малопродуктивні й техногенно забруднені земельні ді­лянки розташовані на землях запасу, подання про їх консервацію здійснює місцевий орган земельних ресурсів або природоохорон­ний орган. У разі виявлення деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, які перебувають у власності або в користуванні, у тому числі орендовані, Державна інспекція з кон­тролю за використанням і охороною земель згідно з Положенням про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1958^і, видає вказівку (припис) з питань вико­ристання та охорони земель або Державна екологічна інспекція згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520², видає припис про припинення їх господарського використання. Після отримання вказівки або припису власник землі або землекористувач, у тому числі орендар, зобов'язаний протягом 30 днів ініціювати проведення робіт з консервації земель.

На підставі заяви або клопотання, поданих власником землі або землекористувачем, у тому числі орендарем, чи подання місцевого органу земельних ресурсів або природоохоронного органу відповід­на державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищ­на, міська рада приймає рішення) про створення комісії з обсте­ження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. До складу комісії залучаються власник, користувач, у тому числі орендар земельної ділянки, а також пред­ставники обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості грунтів і якості продукції та землевпорядної ор­ганізації, які мають ліцензію на проведення землевпорядних робіт, місцевого органу земельних ресурсів та природоохоронного органу. Комісія після обстеження земель у натурі (на місцевості) готує ма­теріали та висновок про доцільність консервації земель і подає їх до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради.

Відповідна державна адміністрація або сільська, селищна, місь­ка рада протягом 30 днів розглядає подані матеріали та висновок і видає розпорядження (приймає рішення) про консервацію земель державної або комунальної власності. Розпорядження (прийняття рішення) про консервацію земель, які перебувають у приватній власності, приймається на підставі договору з власником земельної ділянки. Згідно з виданим розпорядженням (прийнятим рішенням) розробляється проект консервації земель. Проект консервації зе­мель складається землевпорядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпорядних робіт, на замовлення власника зем-

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 52. — С 100. ¹ Там само. - 2001. - № 47. - С 78.

364

365

лі згідно з договором. При консервації земель запасу замовником проекту консервації земель є відповідна державна адміністрація (сільська, селищна, міська рада). Проект консервації земель підля­гає державній землевпорядній експертизі згідно з Положенням про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженим наказом Держкомзему від 11 березня 1997 р. № 39', після чого по­дається на затвердження до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради.

Під час впровадження (реалізації) проекту консервації земель межі земельних ділянок закріплюються у натурі (на місцевості) ме­жовими знаками. У місцях, де межі збігаються з існуючими при­родними елементами організації території (дорогами, лісосмугами, каналами, валами, валами-дорогами тощо), межові знаки не став­ляться. Землевпорядна організація складає акт про перенесення меж земельних ділянок у натурі (на місцевість). Акт підписується виконавцем робіт, замовником та представником місцевого органу земельних ресурсів. Проектна документація про консервацію зе­мель, оригінал акта про перенесення меж земельних ділянок у на­турі (на місцевість) зберігаються у місцевих органах земельних ре­сурсів. Власникам землі надається копія акта про перенесення меж земельних ділянок, визначених під консервацію, у натурі (на міс­цевість) та затверджений план їх меж. Зміни до кількісного обліку земель вносяться у міру освоєння проектних рішень у натурі (на місцевості). Підставою для внесення змін є акти прийняття вико­наних робіт щодо консервації земельних ділянок тощо. Облік якос­ті земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя з природними властивостями, що впливають на їх родючість, а та­кож за ступенем забруднення ґрунтів.

Після закінчення строку консервації земель, визначених проек­том консервації, комісія здійснює обстеження законсервованих зе­мель у натурі (на місцевості) і вносить до відповідних органів ви­конавчої влади або місцевого самоврядування, які прийняли рі­шення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення зе­мель до попереднього використання, подовження термінів консер­вації або інші пропозиції, спрямовані на їх раціональне та еколо­гічно безпечне використання. Законодавство передбачає захист ін­тересів приватних власників земельних ділянок, які підлягають консервації: за наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради про виділення рівноцінної земельної ділянки замість земель, які стали екологіч­но небезпечними, економічно неефективними, техногенно забруд­неними не з їх вини.

Правовий режим екологічно уражених природних комплексів і ресурсів місцевого значення, може встановлюватися місцевими ра­дами на підставі їх повноважень, визначених Законом України від

21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні"¹. Згідно зі ст. 26 зазначеного Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значен­ня та інших територій, що підлягають особливій охороні, встанов­лення правил благоустрою території населеного пункту, прийняття рішень з питань борот і,(ї и зі стихійним лихом, епідеміями, епізоо-тіями, прийняття рішень, пов'язаних зі створенням різного роду зон зі спеціальним правовим режимом і затвердження їх режиму. У ст. 43 вказаного Закону передбачаються аналогічні повноваження районних і обласних рад. Отже, у разі виявлення екологічно ураже­ного природного комплексу чи екологічно уражених природних ре­сурсів місцевого значення місцеві ради можуть запровадити своїм рішенням особливий режим їх використання.

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — N° 20. — С 184.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — J* 24. — Ст. 170.

366

367

Зміст

Вступ..

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА