1 Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 298.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 12

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

³ Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2004. - № 1009/2004.

' Положення про Державну інспекцію електрозв'язку України, затверджене наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 13 лютого 2001 р. № 15 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 15. — С 248.

' Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 12. - Ст. 155.

' Там само. - 1994. - N° 10. - Ст. 43.

343

тотний моніторинг), а також видачу дозволів і ліцензій на спеціаль­не використання радіочастотного ресурсу.

Розподіл смуг радіочастот в Україні визначається Національною таблицею розподілу смуг радіочастот України, затвердженою постано­вою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. № 803. На під­ставі цього нормативного акта Мінтрансзв'язку затверджує План вико­ристання радіочастотного ресурсу України, який є своєрідним "радіо­частотним кадастром", у якому відображаються дані про спеціальне використання радіочастотного ресурсу. Виділення радіочастот для спе­ціального використання здійснюється Мінтрансзв'язку згідно з Поло­женням про порядок виділення радіочастот України, затвердженим на­казом Державним комітетом зв'язку та інформатизації України від 25 жовтня 2000 р. № 154^і. Положення істотно обмежує право загального використання радіочастотного ресурсу: практично будь-яка діяльність з випромінювання електромагнітних хвиль з використанням радіовип-ромінювальних пристроїв належить до спеціального використання ра­діочастотного ресурсу. Перелік радіоелектронних засобів та радіовип-ромінювальних пристроїв, для придбання та використання яких не потрібні дозволи затверджений наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 21 вересня 2000 р. № 134². Використан­ня радіочастотного ресурсу за допомогою зазначених пристроїв визна­ється загальним використанням радіочастотного ресурсу.

Спеціальне використання радіочастотного ресурсу потребує от­римання дозволу згідно з Порядком надання дозволів на експлуата­цію радіоелектронних засобів мовлення, затвердженим наказом Дер­жавного комітету зв'язку та інформатизації України від 5 березня 2001 р. № ЗЗ³. Діяльність з надання послуг радіозв'язку з викорис­танням радіочастот підлягає ліцензуванню згідно з Законом України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"⁴. Ліцензія на спеціальне використання радіочастотного ресурсу видається Мінтрансзв'язку згідно з Порядком надання лі­цензій на використання радіочастотного ресурсу України, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 112⁵. Спеціальне використання радіочастотного ресурсу потребує сплати збору. Ставки щомісячних зборів за використання радіочас­тотного ресурсу України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № IT. Форма податкової декларації про збір за спеціальне використання радіочастотного ресурсу України затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24 січня 2003 р. № 24⁷. Механізм справляння збору за спеціальне ви­користання радіочастотного ресурсу уточнюється щороку в законах про державний бюджет на відповідний рік.

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 46. — С 260.

² Там само. — 2000. — № 40. — С 484.

³ Там само. - 2001. - № 12. - С 214.

⁴ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.

⁵ Офіційний вісник України. — 2001. — М» 6. — С 43.
' Там само. - 2001. - № 5. - С 52.

⁷ Там само. - 2003. - № 6. - С 158.

344

Глава 18

Спеціальний правовий режим

використання природних ресурсів

екологічно уражених об'єктів

та забруднених територій

§ 1. Поняття та види правових режимів

використання природних ресурсів

екологічно уражених об'єктів

і природних комплексів

Використання природних ресурсів може мати екологічно небез­печний характер: по-перше, інтенсифікація використання природ­них ресурсів може призвести до виснаження екосистеми, по-друге, самі природні ресурси можуть бути екологічно забрудненими. При-родноресурсове право встановлює особливий порядок використан­ня таких природних ресурсів.

У зв'язку з наслідками Чорнобильської катастрофи, екологічно незбалансованого розвитку промисловості значна територія Украї­ни виявилася забрудненою і якість розташованих на ній природних ресурсів не відповідає екологічним вимогам. На таких територіях можна виділити три види правових режимів: використання віднос­но чистих природних ресурсів в екологічно уражених природних комплексах; використання екологічно забруднених природних ре­сурсів в екологічно уражених природних комплексах; використан­ня окремих екологічно уражених природних ресурсів. Проте право­вий режим екологічно уражених природних ресурсів і правовий ре­жим екологічно уражених природних комплексів, до яких належать зазначені ресурси — це різні правові режими.

Екологічно уражені природні ресурси — це природні ресурси, еко­логічні характеристики яких не відповідають встановленим еколо­гічним нормативам чи іншим вимогам екологічного законодавства. До екологічних характеристик належать: рівень забрудненості шкідливими речовинами, показники руйнування (деградації), вие^ наження, втрати природних екологічних функцій, зміни істотних природних ознак та інші показники, які відповідно до чинного за­конодавства можуть свідчити про небезпечність природних ресур­сів ДЛЯ ЛЮДИНИ ЧИ ДОВКІЛЛЯ.

Екологічно уражені природні комплекси — це природні комплек­си, які відповідають законодавчим критеріям хоча б одного з різ­новидів правових режимів, які можуть впроваджуватися у зв'язку з несприятливими екологічними характеристиками. Чинне законо-

345

давство встановлює такі правові режими екологічно уражених при­родних комплексів: правовий режим зони екологічного лиха; пра­вовий режим надзвичайного стану, впроваджений у зв'язку з над­звичайною екологічною ситуацією; правовий режим зони надзви­чайної екологічної ситуації; правовий режим території карантину (людини, тварин або рослин). Це найважливіші правові режими екологічно уражених природних комплексів, але наведений перелік не є вичерпним. Наприклад, місцеві ради можуть впроваджувати на відповідній території правові режими екологічно уражених природ­них комплексів місцевого значення.

Поширення на певний природний комплекс одного з правових ре­жимів екологічно ураженого правового комплексу не означає, що всі природні ресурси цього природного комплексу є екологічно уражени­ми. Критерії оголошення природного комплексу екологічно ураженим є різними. Наприклад, на Закарпатті двічі запроваджувався правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації у зв'язку зі стихійним лихом — паводком, який мав катастрофічні наслідки: у 1998 р. та 2001 р. Але у цьому випадку запровадження зони надзвичайної еко­логічної ситуації не означало, що природні ресурси Закарпаття є еко­логічно ураженими. Саме тому правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації на Закарпатті практично не передбачав обмежень у використанні природних ресурсів. Такі обмеження були запровадже­ні окремо Законом України від 10 лютого 2000 р. "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лі­сах Карпатського регіону"¹. Але вони були впроваджені не тому, що природні ресурси Карпат є екологічно ураженими, а для запобігання небажаним стихійним лихам: паводкам, зсувам, селям тощо.

Крім правового режиму використання екологічно забруднених і відносно чистих природних ресурсів у екологічно уражених при­родних комплексах, розгляньмо також особливості правового ре­жиму використання окремих екологічно уражених природних ре­сурсів, тобто тих ресурсів, на використання яких не поширюється жоден з існуючих правових режимів екологічно уражених природ­них комплексів. Зрозуміло, що оскільки використання природних ресурсів екологічно уражених об'єктів і територій є екологічно не­безпечним видом діяльності, чинне законодавство встановлює різ­ні обмеження такого використання. Міри і основні види цих обме­жень ми розглянемо щодо кожного окремого правового режиму та­ких об'єктів чи комплексів.

§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів зони екологічного лиха

Постановою Верховної Ради України від 1 серпня 1990 р. "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків

' Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 13. — Ст. 99.

346

Чорнобильської катастрофи" всю територію України було оголо­шено зоною екологічного лиха у зв'язку з негативними наслідками Чорнобильської катастрофи. Це перший правовий режим в історії вітчизняного права, який запровадив просторово-зональну засаду управління надзвичайними ситуаціями. На виконання зазначеної постанови були прийняті закони України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного заб­руднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"¹ та від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.)². Вказані закони і визначили правовий режим зони екологічного лиха.

В результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС велика кіль­кість природних комплексів зазнала радіоактивного забруднення. Значну площу — 159 тис. га — займають радіаційно забруднені сільськогосподарські угіддя, не використовувані в сільськогоспо­дарському виробництві. Безпосередньо в 30-кілометровій зоні від­чуження вилучено з користування 65 тис. га сільськогосподарських угідь. За її межами — 123 тис. га. Внаслідок аварії на ЧАЕС забруд­нено усього понад 8,4 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3,5 млн га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь, понад 3 млн. га лісів (щільність забруднення радіоактивним цезієм перевищує 0,1 Кі/кв. км). Забруднення зазнали 74 райони у 12 областях України. Близько 70% українського Полісся забрудне­но радіонуклідами³.

Відповідно до Закону "Про правовий режим території, що заз­нала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катас­трофи" до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення на рівні понад 1 мзв (0,1 бер) у рік. За ступенем радіаційного забруднення згідно зі ст. 2 вказаного Закону радіоактивно забруднені території поділяються на чотири зони: зона відчуження — територія, з якої у 1986 р. було проведено евакуацію населення; зона безумовного (обов'язкового) відселення — територія, що зазнала інтенсивного забруднення дов­говічними радіонуклідами, із щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію — від 15 Кі/кв. км і вище, стронцію — від 3 Кі/кв. км і вище чи плутонію — від 0,1 Кі/кв. км і вище, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 5 мзв (0,5 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доаварійний період; зона гарантованого добровільного відселен­ня — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварій­ний рівень ізотопами цезію — від 5 до 15 Кі/кв. км, стронцію — від

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 158. ¹ Там само. - 1992. - № 13. - Ст. 178.

³ Див.: Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Кавака- ша. - К., 2003. - С 365.

347

0,15 до 3 Кі/кв. км чи плутонію — від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може переви­щити 1,0 мзв (0,1 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доа-варійний період; зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію — від 1 до 5 Кі/кв. км, стронцію — від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, чи плутонію — від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та інших чинників перевищує 0,5 мзв (0,05 бер) у рік понад дозу, що вона одержувала у доаварійний період.

Управління природними ресурсами зони екологічного лиха має свою специфіку. Річ у тім, що у найбільш небезпечних зоні відчу­ження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення управління здійснює спеціальний орган — Адміністрація зони відчуження і зо­ни безумовного (обов'язкового) відселення. У цих зонах відсутні органи місцевого самоврядування чи місцеві державні адміністра­ції. Функції управління зазначеними зонами виконує Адміністрація зони, яка має статус державного департаменту при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Адміністрація діє на підставі Положення про державний департамент — Адміністрацію зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, зат­вердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2000 р. № 1263^і. Згідно з цим Положенням Адміністрація зони на­ділена повноваженнями з управління екологічно ураженими при­родними ресурсами, включаючи проведення екологічного моніто­рингу, відновлення екологічно уражених природних ресурсів, дог­ляд за ними тощо. Адміністрація зони розпоряджається екологічно ураженими природними ресурсами, що включає в себе видачу доз­волів на їх спеціальне використання.

У статтях 3, 4 Закону "Про правовий режим території, що заз­нала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катас­трофи" визначаються поняття радіаційно небезпечних і радіоактив­но забруднених земель. Радіаційно небезпечні землі — це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сіль­ськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. До них належать землі зони відчуження (30-кілометрової зони), а також зони безу­мовного (обов'язкового) відселення. Радіоактивно забруднені зем­лі — це землі, які потребують проведення заходів радіаційного за­хисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастро­фою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. До ра­діоактивно забруднених земель належать землі зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 33. — С 92.

348

контролю. Згідно зі ст. 169 ЗК радіаційно небезпечні і радіоактив­но забруднені землі об'єднуються в єдине поняття — техногенно забруднені землі. У ст. 170 цього Кодексу встановлені вимоги що­до вилучення з обігу та консервації таких земель. Відповідно до ст. 12 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (в редакції Закону від 19 вересня 1996 р.)¹ земельний податок не стя­гується за екологічно уражені землі.

Правовий режим зони відчуження і зони безумовного (обов'язково­ го) відселення передбачає встановлення найбільш суворих обмежень у використанні природних ресурсів. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, природокористування, будь-яка інша діяльність, що не забезпечує дотримання режиму радіаційної безпеки. Правовий режим зазначених зон передбачає заборону як на спеціальне, так і на загальне використання екологічно уражених природних ресурсів: забороняється навіть перебування осіб у цій зоні без дозволу Адміністрації зони. Забороняється вивезення за межі цих зон без дозволу Адміністрації: землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікар­ських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокорис­тування, за винятком зразків для наукових цілей. Закон передбачає заборону на випасання худоби, порушення середовища перебуван­ня диких тварин, спортивне та промислове полювання і рибальс­тво, перегін тварин, сплав лісу.

На території зазначених зон проводиться запобігання вине­сенню радіонуклідів за межі зони, екологічний моніторинг², ут­римання території в належному санітарному і пожежонебезпеч-ному стані, застосування методів фіксації радіонуклідів на місце­вості. Використання природних ресурсів у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення здійснюється тільки з дозволу Адміністрації зони. Порядок видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони від­чуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення затвер­джений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1869³.

У зоні гарантованого добровільного відселення згідно зі ст. 16 За­кону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" забороняєть­ся: використання земельних ділянок для будівництва нових, роз­ширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із за­безпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя і праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіци-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238.

² Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки затвер­
джена наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України від 6 серпня
2002 р. № 186 // Офіційний вісник України. — 2002. - № 36. - С 117.

' Там само. - 2000. - № 51. — С 66.

349

дів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров'я України та Мінприроди¹.

У зоні гарантованого добровільного відселення здійснюється постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, житлових і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоеколо­гічний моніторинг. Закон передбачає забезпечення населення в не­обхідній кількості екологічно чистими питною водою та продукта­ми харчування. У разі доцільності проводиться дезактивація тери­торії спеціальними підрозділами.

Отже, правовий режим зони гарантованого добровільного відсе­лення передбачає не заборону, а обмеження використання природ­них ресурсів. Закон не конкретизує, що слід розуміти під природоко­ристуванням, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки. Водночас ст. 1 Закону України від 8 лютого 1995 р. "Про викорис­тання ядерної енергії та радіаційну безпеку"² визначає радіаційну без­пеку як дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персо­нал, населення та довкілля, встановлених екологічним законодавс­твом. Закон України від 14 січня 1998 р. "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"³ встановлює основні дозові ме­жі опромінення населення. Крім того, в Україні діють Норми радіа­ційної безпеки України (НРБУ-97), затверджені наказом Міністерс­тва охорони здоров'я України від 14 липня 1997 р. № 208.

З точки зору радіаційного права видається, що використання природних ресурсів у зоні гарантованого добровільного населення дозволяється лише тоді, якщо таке використання не пов'язане з порушенням норм радіаційної безпеки, затверджених радіаційним законодавством. Йдеться про нормативи як опромінення населен­ня, так і негативного радіаційного впливу на довкілля. Слідкувати за режимом використання природних ресурсів у зоні гарантовано­го добровільного відселення повинні державні органи — Міністерс­тво надзвичайних ситуацій України, Мінприроди, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві ради тощо.

У разі необхідності на небезпечних радіаційно забруднених ді­лянках мають бути встановлені спеціальні обмежувальні позначки. Громадяни, які здійснюють природокористування, можуть вико­ристовувати природні ресурси зони гарантованого добровільного відселення, якщо це не заборонено відповідними державними ор­ганами. Якщо ж вони будуть використовувати природні ресурси, незважаючи на попереджувальні знаки та оповіщення населення через засоби масової інформації — це буде порушенням законодавс­тва, і за такі дії може настати відповідальність згідно зі ст. 46-1 КпАП.

' Порядок застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіо­активного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. N° 92.

² Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 81.

³ Там само. - 1998. - N° 22. - Ст. 115.

350

У зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно зі ст. 18 За­кону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" забороняєть­ся: створення рекреаційних природних комплексів та об'єктів, а та­кож використання земельних ділянок для будівництва нових під­приємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і довкіл­ля; будь-яка діяльність з використання природних ресурсів, що по­гіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, що не від­повідає вимогам норм радіаційної безпеки.

Що стосується обмеження використання екологічно уражених природних ресурсів, то правовий режим зони посиленого радіоеко­логічного контролю передбачає такі ж обмеження, як і у зоні га­рантованого добровільного відселення. Критерії визначення відпо­відності природокористування вимогам норм радіаційної безпеки нами вже розглядалися. Правовий режим зони посиленого радіое­кологічного контролю передбачає особливості застосування пести­цидів та агрохімікатів у цій зоні.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю, де землі визна­чені як радіоактивно забруднені, дозволяється обмежене застосу­вання заходів захисту рослин. Допускаються агротехнічні, фізичні, біологічні та системи застосування засобів захисту рослин з міні­мальним застосуванням помірно небезпечних та мало небезпечних пестицидів (3—4 клас), перелік яких щорічно затверджується Кабі­нетом Міністрів України за поданням Мінприроди, погодженим із Міністерством охорони здоров'я України. У зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контро­лю забороняється використання пестицидів за допомогою авіації та в спорудах захищеного грунту. Використання високо небезпечних та надто небезпечних препаратів (1—2 клас) на територіях, землі яких віднесені до радіоактивно забруднених, можливе лише під час спалахів епізоотій або епіфітотій, а також для попередження про­никнення на ці території об'єктів зовнішнього карантину рослин. Дозвіл на застосування цих препаратів видає Міністерство надзви­чайних ситуацій України за погодженням з Мінагрополітики, Мін­природи та Міністерством охорони здоров'я України.

§ 3. Особливості правового регулювання

використання природних ресурсів в умовах

надзвичайного стану

Правовий режим надзвичайного стану відповідно до ст. 1 Зако­ну України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичай­ного стану"¹ визначається як особливий правовий режим, який мо­же тимчасово впроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевос-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

351

тях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або при­родного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призве­ли чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створю­ють загрозу життю і здоров'ю громадян, і передбачає надання від­повідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту кон­ституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовлене загро­зою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод грома­дян та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовий режим надзвичайного стану може бути впроваджений у зв'язку з виникненням надзвичайної екологічної ситуації. У цьо­му разі щодо екологічно ураженого природного комплексу може бути встановлений особливий режим природокористування. Слід мати на увазі, що надзвичайний стан — це особливий правовий ре­жим, який має у своєму арсеналі такі засоби реагування, які згідно зі ст. 64 Конституції можуть передбачати обмеження прав людини. Це стосується і прав на використання природних ресурсів. Тому надзвичайний стан впроваджується лише за реальної загрози еко­логічній безпеці, усунення якої іншими засобами є нераціональ­ним. Йдеться про особливо тяжкі надзвичайні ситуації техногенно­го та природного характеру (стихійні лиха, катастрофи, особливо великі пожежі, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств на­селення.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях запро­ваджується указом Президента України, який підлягає затверджен­ню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звер­нення Президента України. Пропозиції Президентові щодо впровад­ження надзвичайного стану у зв'язку з виникненням особливо не­безпечної надзвичайної екологічної ситуації подає Кабінет Міністрів України. Надзвичайний стан в Україні може бути впроваджений на строк не більше ЗО діб і не більше 60 діб — в окремих її місцевостях. Щоправда, у разі необхідності надзвичайний стан може бути продов­жений указом Президента України з наступним затвердженням Вер­ховною Радою України, але не більш як на ЗО діб.

Специфіка управління екологічно ураженими природними ком­плексами за правового режиму надзвичайного стану передбачає пе­редачу певних повноважень Головному управлінню сил цивільної оборони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Ука­зом Президента про впровадження правового режиму надзвичай­ного стану, затвердженим законом України, органам управління відповідної території можуть надаватися додаткові повноваження, необхідні для нормалізації екологічної ситуації, можуть створюва-

352

тися оперативні штаби на чолі з комендантами відповідних терито­рій. Природноресурсове законодавство, яке суперечить правовому режиму надзвичайного стану, тимчасово не застосовується.

В ст. 17 Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" пе­редбачаються можливості встановлення таких обмежень у зв'язку з виникненням надзвичайної екологічної ситуації: тимчасова чи без­поворотна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова заборона використання земельних ресурсів для створен­ня нових підприємств чи розширення діючих, впровадження пра­вового режиму карантину, проведення інших необхідних санітар­них та протиепідеміологічних заходів (зокрема обмежень чи забо­рон на використання природних ресурсів); мобілізація та викорис­тання природних ресурсів підприємств, установ та організацій, не­залежно від форм власності; зміна режиму роботи підприємств, ус­танов та організацій усіх форм власності з урахуванням потреб усу­нення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації. Рек­візиція природних ресурсів здійснюється за умови відшкодування власникам їх повної вартості.

Специфікою правового режиму використання природних ресур­сів в умовах надзвичайного стану є те, що такий правовий режим визначається указом Президента України про впровадження над­звичайного стану, а також актами державних органів, уповноваже­них здійснювати управління в умовах надзвичайного стану, зокре­ма Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства охо­рони здоров'я України, Мінприроди, місцевих рад, штабів цивіль­ної оборони тощо.

§ 4. Правовий режим використання

природних ресурсів зон надзвичайних

екологічних ситуацій

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації відпо­відно до законів України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзви­чайної екологічної ситуації"¹ і від 8 червня 2000 р. "Про захист на­селення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"² передбачає можливість впровадження об­межень на використання природних ресурсів. У ст. 8 Закону "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" він визначається як особ­ливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попередження людських і матеріаль­них втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 42. — Ст. 348. ^! Там само. - 2000. - № 40. - Ст. 337.

353

Під надзвичайною екологічною ситуацією Закон має на увазі над­звичайну ситуацію, за якої на окремій місцевості сталися негатив­ні зміни у довкіллі, що потребують застосування надзвичайних за­ходів з боку держави.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону підставами для оголошен­ня окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є: значне перевищення гранично допустимих норм показників якос­ті довкілля, визначених законодавством; виникнення реальної заг­рози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших чин­ників; негативні зміни, що сталися у довкіллі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави; негативні зміни, що сталися у довкіллі, які істотно обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок нега­тивних змін у довкіллі.

Негативними змінами у довкіллі, які можуть бути підставою впровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, Закон "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" виз­нає втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплек­сів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнів­ного впливу стихійних сил природи та інших чинників, що обме­жують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації впро­ваджується указом Президента України на пропозицію Ради наці­ональної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Мі­ністрів України. Указ Президента про впровадження правового ре­жиму зони надзвичайної екологічної ситуації має бути затвердже­ний Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернен­ня Президента України. Указ Президента про впровадження пра­вового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони. Зміна меж території, на якій впро­ваджено правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, здійснюється у такому ж порядку, як і її оголошення.

Впровадження правового режиму зони надзвичайної екологіч­ної ситуації означає поширення на її територію особливого поряд­ку управління. У зоні починає діяти єдина державна система орга­нів влади, очолювана Міністерством з питань надзвичайних ситуа­цій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Закон містить лише описову вказівку на заходи, що можуть вживатися за правового режиму зони надзвичайної еколо­гічної ситуації. Натомість сукупність заходів, які можуть вживати­ся у зоні надзвичайної екологічної ситуації, та механізм їх застосу­вання наводяться у Законі "Про захист населення і територій від

354

надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру". За­кон передбачає зокрема постійне спостереження за станом природ­них ресурсів у зоні надзвичайної екологічної ситуації, порядок про­ведення евакуаційних заходів, використання надр і земельних діля­нок для здійснення протизсувних та протипаводкових інженерних захисних заходів. Заходи захисту від біологічних засобів ураження екосистеми передбачають запровадження режимів карантину та моніторингу, необхідне знезаражування людей, тварин, інших при­родних об'єктів.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про зону надзвичайної екологіч­ної ситуації" правовий режим зони надзвичайної екологічної ситу­ації може передбачати встановлення заборон на здійснення певних видів діяльності у галузі використання природних ресурсів. Зокре­ма можуть бути заборонені: будівництво та функціонування небез­печних для довкілля об'єктів, застосування особливо небезпечних речовин, засобів захисту рослин, які можуть погіршити стан дов­кілля, функціонування санаторно-курортних закладів. Може бути заборонено провадження будь-якої іншої діяльності з використан­ня природних ресурсів, якщо вона є екологічно небезпечною. Кон­кретний перелік обмежень і заборон, а також особливий правовий режим використання природних ресурсів може бути встановлений указом Президента України про впровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації. Законодавство допускає поєднання правових режимів зони надзвичайної екологічної ситу­ації і надзвичайного стану на певній території. У такому разі в зо­ні надзвичайної екологічної ситуації можуть здійснюватися заходи правового режиму надзвичайного стану.

Оскільки управління використанням природних ресурсів зони надзвичайної екологічної ситуації здійснюється в особливому по­рядку, органи Міністерства надзвичайних ситуацій України можуть згідно з затвердженим планом локалізації чи ліквідації надзвичай­ної екологічної ситуації вживати заходів, пов'язаних зі спеціальним використанням природних ресурсів без отримання дозволу на таке використання. Це, щоправда, стосується лише природних ресурсів державної власності: правовий режим зони надзвичайної екологіч­ної ситуації не допускає порушення прав приватних власників при­родних ресурсів, гарантованих Конституцією. Лише у тому випад­ку, якщо окремі природні об'єкти приватної власності перешкод­жають проведенню заходів з ліквідації наслідків надзвичайної еко­логічної ситуації, коли можна говорити про підстави застосування крайньої необхідності, такі об'єкти можуть використовуватися без згоди їх власника, але за умови повного відшкодування заподіяної йому шкоди.

На жаль, Україна вже мала досвід впровадження правових ре­жимів зон надзвичайних екологічних ситуацій. Вперше зона над­звичайної екологічної ситуації була впроваджена на всій території Закарпатської області згідно з Указом Президента України від 7 листопада 1998 р. № 1223/98 "Про заходи щодо ліквідації наслідків

355

стихійного лиха у Закарпатській області"¹. У галузі використання природних ресурсів Указом передбачалося проведення протипавод­кових заходів і відновлення об'єктів інженерної інфраструктури. Указ передбачав відстрочку платежів до бюджету з зазначеної тери­торії, в тому числі зі збору за спеціальне використання природних ресурсів.

Вдруге правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації було впроваджено у зв'язку з масовим захворюванням на стрепто­дермію в окремих районах Миколаївської області Указом Прези­дента України від 31 серпня 2000 р. № 1039/2000 "Про оголошен­ня територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаїв­ської області зоною надзвичайної екологічної ситуації"². У галузі використання природних ресурсів Указ передбачав: здійснення постійного контролю за джерелами водопостачання та станом дов­кілля; заборону на використання для побутових та виробничих пот­реб підземних і поверхневих вод, які не відповідають нормативам екологічної безпеки; визначення порядку користування землями, насамперед сільськогосподарського призначення на зазначених те­риторіях.

Втретє правовий режим було впроваджено у зв'язку зі стихій­ним лихом — ожеледицею, що мала катастрофічні наслідки, згідно з Указом Президента України від 11 грудня 2000 р. № 1324/2000 "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької, Кіровоград­ської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської облас­тей зоною надзвичайної екологічної ситуації"³. Оскільки стихія знищила чи істотно пошкодила окремі природні комплекси, Указ передбачає вжиття заходів до їх відновлення. Крім того, передбача­ється відстрочка платежів до бюджету, в тому числі зі сплати збо­ру за спеціальне використання природних ресурсів, відновлення систем водопостачання. Водночас Указом заборонено порушувати приватну власність, в тому числі на природні ресурси, при віднов­ленні екологічно уражених природних комплексів.

Востаннє правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації впроваджувався у зв'язку з катастрофічним паводком на Закарпатті згідно з Указом Президента України від 9 березня 2001 р. № 170 "Про оголошення окремих районів Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації"⁴. Цей Указ передбачає прове­дення мобілізації ресурсів (в тому числі природних) підприємств, установ, організацій для подолання негативних наслідків надзви­чайної екологічної ситуації. Слід мати на увазі, що мобілізація — не реквізиція і може здійснюватися лише на добровільних засадах. Як і у попередніх указах, передбачається відстрочка з платежів до бюджету, у тому числі зі збору за спеціальне використання природ-

них ресурсів. Указ передбачив відновлення в якомога стисліші строки порушених систем водопостачання, інших інженерних ко­мунікацій, а також екологічно уражених природних комплексів. Передбачалося надання допомоги тваринам у разі їх захворювання і загрози загибелі, вжиття протипаводкових та протизсувних захо­дів. Указ наклав заборону на порушення права приватної власнос­ті на природні ресурси у зоні надзвичайної екологічної ситуації.

ВК регулює порядок запобігання і усунення наслідків шкідливої дії вод. Ці заходи передбачають, зокрема: залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних загат, гребель, водосховищ-регуляторів, спорудження дренажу, закріплення берегів тощо. Відповідно до ст. 47 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"¹ у разі впровадження правового режиму надзвичайної екологічної ситуації користувачі тваринного світу зобов'язані надавати допомо­гу диким тваринам і негайно інформувати про це органи Мінпри­роди. У випадках, коли дикі тварини, які зазнають лиха, не можуть бути збережені, за рішенням зазначених органів дозволяється про­ведення їх селекційного відбору чи меліоративного відлову.

Внесення пестицидів і агрохімікатів у зоні надзвичайної еколо­гічної ситуації здійснюється згідно з Порядком застосування пес­тицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Шко­да, заподіяна природним ресурсам приватної власності внаслідок надзвичайної екологічної ситуації, має бути відшкодована згідно з Порядком відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслі­док надзвичайних обставин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 р. № 562.

§ 5. Особливості правового режиму

використання природних ресурсів території,

на якій оголошено карантин

Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин. Санітарний карантин може впровад­жуватися у зв'язку з поширенням на території України інфекцій­них хвороб відповідно до Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб"² і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Мі­ністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696³. Карантин визначаєть­ся як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовують-

¹ Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лист.

² Там само. — 2000. — 5 вер.

^! Там само. - 2000. - 13 груд. ⁴ Там само. — 2001. — 14 бер. _ч

' Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

' Там само. - 2000. - № 24. - Ст. 228.