1 Офіційний вісник України. — 2002. -№ 12. — С 59.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 12

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

² Там само. - 2003. - № 7. - С. 81.
' Там само. - 1999. - № 9. - С 89.

' Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 16. — Ст. 95.

339

Навколо пунктів гідрометеорологічних спостережень встановлюють­ся охоронні зони з забороною господарської діяльності, що шкідли­во впливає на достовірність прогнозів відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2262, якою затвер­джено Порядок встановлення охоронних зон навколо об'єктів, приз­начених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гід­рометеорологічної діяльності та режим їх використання¹. Моніторинг здійснюється за спеціальними програмами, затвердженими Мінпри­роди. Вимірювальні засоби, які використовуються для моніторингу клімату повинні пройти перевірку або калібрування. Матеріали гідро­метеорологічних спостережень підлягають державному обліку і реєс­трації, зокрема шляхом ведення кліматичного кадастру.

§ 5. Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії

Україна має надзвичайно багатий природноресурсовий потенці­ал, але, на жаль, не в змозі забезпечити повністю свою енергетич­ну незалежність. У зв'язку з цим держава взяла курс переходу на ресурсовоощадні технології. Ще 1 липня 1994 р. було прийнято За­кон України від 1 липня 1994 р. "Про енергозбереження"², який передбачив використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії для забезпечення енергетичної безпеки держави. Нетради­ційні та поновлювані джерела енергії визначалися як джерела, що постійно існують або періодично з'являються у довкіллі у вигляді потоків енергії сонця, вітру, тепла Землі, енергії морів, океанів, рі­чок, біомаси. Отже, суспільні відносини з використання зазначе­них природних ресурсів стали предметом правового регулювання.

Сонячна радіація, енергія вітру, морських хвиль, припливів і від­пливів, тепло геотермальних вод, землі, сила току річок, енергія біо­маси, землетрусів та інші нетрадиційні джерела енергії є особливими природними ресурсами. Ці ресурси не мають речовинної природи, натомість їх природа здебільшого енергетична. Ще донедавна питан­ня правового регулювання використання зазначених природних ре­сурсів було дискусійним, але вже зараз у природноресурсовому праві сформувався правовий інститут альтернативних джерел енергії, який об'єднує правові норми, що регулюють використання зазначених природних ресурсів. Крім Закону "Про енергозбереження" до зако­нодавства про використання альтернативних джерел енергії належать закони України від 16 жовтня 1997 р. "Про електроенергетику"³, від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового пали­ва"⁴, від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні джерела енергії"⁵.

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — N° 50. — С 74.

⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № ЗО. — Ст. 283.

^J Там само. - 1998. - N° 1. - Ст. 1

' Там само. — 2000. - № 12. - Ст. 94.

' Там само. — 2003. - № 24. - Ст. 155.

340

Відповідно до ст. 1 Закону "Про альтернативні джерела енер­гії" альтернативні джерела енергії — це поновлювані джерела, до яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти землі та вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі. Виз­начення альтернативних джерел енергії у цьому Законі майже не відрізняється від визначення, поданого у Законі "Про енергозбе­реження", хіба що додалися вторинні енергетичні ресурси. Аль­тернативна енергетика передбачає вироблення електричної, теп­лової та механічної енергії з використанням альтернативних дже­рел енергії.

Сонячна радіація, вітер, сила морських хвиль та інші аль­тернативні джерела енергії споконвіку використовувалися на праві загального використання природних ресурсів. Право власності на ці природні ресурси не проголошувалося навіть у часи монополії державної власності на природні ресурси. Річ у тім, що енергетичні ресурси не можуть бути індивідуально виз­наченими об'єктами, а отже, не можуть бути об'єктами права власності.

Незважаючи на те, що ще донедавна не могло йтися про спеці­альне використання природних ресурсів альтернативної енергетики, у зв'язку з прийняттям Закону "Про альтернативні джерела енергії" передбачається впровадження правового регулювання спеціального їх використання. Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону передбачається запровадження дозвільної системи, яка включає: видачу дозволів на виробництво електричної, механічної та теплової енергії з альтерна­тивних джерел та її передачу і постачання; видачу дозволів на ви­робництво геотермальної енергії; видачу дозволів на розміщення обладнання, яке використовує сонячне випромінювання, вітер, хви­лі морського прибою, для створення об'єктів альтернативної енер­гетики.

Поки ще зазначена система не впроваджена, оскільки не прийнято необхідних для цього підзаконних актів. Водночас у ра­зі їх прийняття передбачається правове регулювання спеціально­го використання природних ресурсів, що належать до альтерна­тивних джерел енергії. До спеціального використання альтерна­тивних джерел енергії відповідно до Закону "Про альтернативні джерела енергії" належатиме тільки використання зазначених природних ресурсів для товарного виробництва електричної, ме­ханічної чи теплової енергії. Використання цих ресурсів громадя­нами для виробництва зазначених видів енергії для власних пот­реб не буде визнаватися спеціальним використанням зазначених природних ресурсів і не потребуватиме отримання спеціального дозволу.

Відповідно до ст. 10 Закону "Про альтернативні джерела енер­гії" використання альтернативних джерел енергії має особливос­ті, зокрема зумовлені природними умовами, а саме: залежністю від атмосферних та інших умов довкілля; наявністю водних ресур-

341

сів малих річок, необхідних для роботи гідроенергетичного облад­нання; наявністю біомаси, кількість якої залежить від обсягів що­річних урожаїв; наявністю геотермальних джерел та свердловин, придатних для виробництва та використання геотермальної енер­гії; наявністю теплових викидів, обсяги яких залежать від функці­онування підприємств промисловості; періодичністю природних циклів, внаслідок чого виникає незбалансованість виробництва енергії; необхідністю узгодження та збалансування періодичності передачі обсягів енергії, виробленої з альтернативних джерел, зокрема передачі електричної енергії в об'єднану енергетичну систему України.

Експлуатація альтернативних джерел енергії на об'єктах альтер­нативної енергетики провадиться за умов: безпечного проведення робіт, здійснення державного нагляду за режимами споживання енергії; енергетичної безпеки, що гарантує технічне та економічне задоволення періодичних, поточних і перспективних потреб спо­живачів енергії; виконання технологічних вимог щодо виробниц­тва, акумулювання, передачі, постачання та споживання енергії; додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб'єктами відносин, пов'язаних з будівництвом (створенням), екс­плуатацією, виведенням з експлуатації об'єктів альтернативної енергетики, систем диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; додержання правил експлуатації об'єктів альтернатив­ної енергетики, що регламентуються нормативно-правовими акта­ми, обов'язковими для виконання всіма суб'єктами підприємниць­кої діяльності.

Управління використанням альтернативних джерел енергії здійснюється спеціальними державними органами. Такими ор­ганами є Державний комітет України з енергозбереження, який діє на підставі Положення про Державний комітет України з енергозбереження, затвердженого Указом Президента України від 6 жовтня 1995 р. № 918/95, а також Міністерство палива і енергетики України, яке діє на підставі Положення про Мініс­терство палива та енергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 598/2000¹. При Дер­жавному комітеті з енергозбереження функціонує Державна інспекція з енергозбереження, яка діє на підставі Положення про Державну інспекцію з енергозбереження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2000 р. № 1039². Заходи управління передбачають розробку загально­державних, регіональних та місцевих програм управління у га­лузі використання альтернативних джерел енергії, а також по­даткове стимулювання виробництва енергії з використанням альтернативних джерел. Передбачається здійснення стандарти­зації у сфері використання альтернативних джерел енергії згід-

' Урядовий кур'єр. — 2000. — 19 квіт.

² Офіційний вісник України. - 2000. - № 26. - С 69.

342

но з вимогами Закону України від 17 травня 2001 р. "Про стан­дартизацію"¹.

§ 6. Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу

Питання використання радіочастотного ресурсу донедавна вза­галі не розглядалося як питання природноресурсового права. В си­лу самої фізичної природи цього ресурсу взагалі було проблематич­ним визначити цей ресурс природним ресурсом. Але з прийняттям Закону України від 1 червня 2000 р. "Про радіочастотний ресурс України"² всім дискусіям на цю тему було поставлено крапку: у ст. 2 цього Закону радіочастотний ресурс визнається природним ресур­сом, і не просто природним ресурсом, а об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють державні органи відповідно до ст. 13 Конституції.

Радіочастотний ресурс визначається у ст. 1 зазначеного Закону як частина радіочастотного спектру, придатна для передавання та (або) приймання електромагнітної енергії. Радіочастотний спектр в свою чергу визначається як безперервний інтервал радіочастот (електромагнітних хвиль у просторі без штучного спрямовуючого середовища) не вищий за 3 ТГц. Використанням радіочастотного ресурсу визнається діяльність користувачів радіочастотного ресур­су, пов'язана з випромінюванням електромагнітної енергії в межах радіочастотного спектру. Для раціонального використання радіо­частотний ресурс розбивається на смуги радіочастот — частини ра­діочастотного ресурсу, визначені певним інтервалом радіочастот.

Управління використанням радіочастотного ресурсу здійснює спеціальний орган — Міністерство транспорту та зв'язку України³. У складі Мінтрансзв'язку функціонує Державна інспекція елек­трозв'язку України⁴. Законодавство про використання радіочастот­ного ресурсу включає також закони України від 18 листопада 2003 р. "Про телекомунікації"⁵ і від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення"⁶. Тому деякі повноваження з управління викорис­танням радіочастотного ресурсу має також Національна рада Укра­їни з питань телебачення і радіомовлення. Мінтрансзв'язку здій­снює моніторинг використання радіочастотного ресурсу (радіочас-

¹ Див.: ДСТУ 2275-93 Енергозбереження. Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Терміни та визначення; ДСТУ 3027-95 Воднева енергетика. Терміни та визна­чення; ДСТУ 3569-97 Енергозбереження. Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Основні положення; ДСТУ 3635-98 Енергозбереження. Установки теплоутилізаційні. За­гальні технічні вимоги; ДСТУ 3818-98 Енергозбереження. Вторинні енергетичні ресур­си. Терміни та визначення тощо.