1 Офіційний вісник України. — 1999. — № 39. — С 49.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 11

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

■ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Ст. 676.

326

327

равління ВЕЗ, що утворюється за участю суб'єктів ВЕЗ. Згідно зі ст. 11 Закону "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) екеномічних зон" до виключної компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ зокрема нале­жать: визначення перспективних напрямів розвитку ВЕЗ; упоряд­кування і надання суб'єктам ВЕЗ у користування земельних діля­нок та природних рекреаційних ресурсів на території ВЕЗ; видача дозволів суб'єктам ВЕЗ на будівництво нових об'єктів, у тому чис­лі рекреаційних. ВЕЗ ліквідується по закінченні терміну, на який вона створена, або достроково шляхом прийняття Верховною Ра­дою України закону про ліквідацію ВЕЗ.

Слід мати на увазі, що територія ВЕЗ, навіть якщо це ВЕЗ ту­ристсько-рекреаційного типу, не є рекреаційною зоною, як це виз­начено у ст. 63 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", адже територія ВЕЗ може продовжувати використо­вуватися для житлової і громадської забудови, промислових та ін­ших цілей. Вона може розташовуватися на землях різних категорій: житлової та громадської забудови, лісового і водного фондів, оздо­ровчого призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енерге­тики, оборони й іншого призначення. Тобто оголошення певної території ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу визначає тільки фун­кціональну спрямованість економічного режиму цієї ВЕЗ, але не означає переведення всієї землі ВЕЗ у землі рекреаційного призна­чення чи створення рекреаційної зони згідно з Законом "Про охо­рону навколишнього природного середовища". У такому випадку можна говорити про те, що рекреаційна спрямованість є профіль­ною для цієї території, тому на ній встановлено пріоритет рекреа­ційного природокористування.

Правовий режим ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу може пе­редбачати розширення території рекреаційних зон, забезпечення їхнього правового режиму. Законом про таку ВЕЗ встановлюється особливий правовий режим рекреаційного природокористування у межах ВЕЗ. Особливість полягає вже у тому, що виключне право на розпорядження природними рекреаційними ресурсами держав­ної і комунальної власності ВЕЗ належить спеціально створеній ад­міністрації цієї зони.

Положенням про критерії визначення пріоритетних видів еко­номічної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності і порядок їх застосування, затвердженим наказом Міністерства еконо­міки і Міністерства фінансів України від 14 березня 2000 р. № 28/5 Г, для туристсько-фекреаційних зон передбачені такі критерії: ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів; розвиток сфери послуг для обслуговування відпочиваючих; розвиток вироб­ництв, що обслуговують туристсько-рекреаційні підприємства; роз­виток систем транспорту, виробничої і соціальної інфраструктури.

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 14. — С 81.

328

Міністерство економіки України, Державна податкова адмініс­трація України, Міністерство фінансів України, Державна митна служба України, а також спеціальні адміністрації ВЕЗ здійснюють моніторинг дотримання правового режиму ВЕЗ відповідно до По­рядку здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку та дотриманням умов спеціальних режимів їх діяльності, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України і Міністерства фінансів України від 20 вересня 1999 р. № 114/600/496/22 Г.

Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні передбачає створення ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу в Карпатах, Одеській області, Автономній Республіці Крим. Однак на сьогодні в Україні створена лише одна ВЕЗ туристсько-рекреа­ційного типу — "Курортополіс Трускавець"².

ВЕЗ створена у межах адміністративно-територіальних кордонів міста Трускавець на 20 років для розвитку курортно-рекреаційного потенціалу Трускавця і залучення інвестицій у туристську галузь. На території цієї ВЕЗ встановлений спеціальний пільговий мит­ний, податковий та інвестиційний режим, що передбачає розвиток рекреаційної діяльності. Правовий режим цієї ВЕЗ конкретизова­ний у Положенні про спеціальну економічну зону туристсько-рек­реаційного типу "Курортополіс Трускавець", затвердженому поста­новою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 р. № 1441³. Це Положення передбачає особливий правовий режим використання наявних природних рекреаційних ресурсів. Зокрема дозволи на спеціальне використання природних рекреаційних ресурсів нада­ються на конкурсній основі. Інвестиційні проекти щодо викорис­тання природних рекреаційних ресурсів підлягають розгляду і зат­вердженню згідно з Порядком розгляду і затвердження інвестицій­них проектів, що реалізуються на території спеціальної економіч­ної зони туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Труска­вець", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 р. № 1507⁴.

' Офіційний вісник України. - 1999. - N° 41. - С 49.

¹ Закон України від 18 березня 1999 р. "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" // Відомості Верховної Ради України. — 1999. - № 18. - Ст. 139.

^! Офіційний вісник України. - 1999. - № 32. - С 88.

⁴ Там само. - 2000. - № 40. - С 56.

329

Глава 17

Правові вимоги щодо використання

нематеріалізованих природних ресурсів

та їх компонентів

§ 1. Поняття та види нематеріалізованих природних ресурсів

Природноресурсове право і екологічна наука не встановлюють вичерпного переліку природних ресурсів: в процесі пізнання природи постійно відкриваються нові їх види. Щойно наука від­криває спосіб їх використання і людина починає їх експлуатува­ти — ці відносини стають предметом правового регулювання. У цій главі йтиметься про особливі види природних ресурсів, деякі з яких лише нещодавно стали об'єктами правового регулювання: атмосферне повітря, простір як природний ресурс, кліматичний ресурс, радіочастотний ресурс, сонячне випромінювання, вітрова енергія, тепло геотермальних вод, енергія припливів і відпливів, сила морських хвиль, рух літосферних плит, сила землетрусів, виверження вулканів, природний радіаційний фон, сила тяжіння Землі, магнітні поля та геомагнітні аномалії тощо. Все переліче­не є природними ресурсами, але природними ресурсами особли­вого виду.

Зазначені природні ресурси мають цілком реальну фізичну чи екологічну природу: вони перебувають або у газоподібному стані, або у вигляді енергії чи корпускулярно-хвильових потоків, або є якимось іншим явищем матеріального світу. Але незважаючи на їх матеріальний характер, вони є настільки специфічними природни­ми ресурсами, що ми вирішили їх об'єднати під єдиною категорі­єю "нематеріалізовані природні ресурси". Всупереч науковим по­ложенням людина зазначені природні ресурси сприймає саме як нематеріалізовані: їх не можна помацати руками, покласти на стіл, побачити очима, почути їхній звук тощо. Надалі ми послуговувати­мемося цим терміном, але слід мати на увазі, що насправді вони є об'єктами та явищами матеріального світу.

Під нематеріалізованими природними ресурсами ми матимемо на увазі всі природні ресурси, відмінні від земель, грунтів, надр, вод, тваринного і рослинного світу, космічних ресурсів та природ­них комплексів, до яких належать перелічені вище природні ресур­си. Незважаючи на те, що в Україні поступово формується косміч­не право як молода галузь вітчизняного права, космічні ресурси є об'єктами регулювання міжнародного космічного права, а тому, на нашу думку, не є об'єктами вітчизняного природноресурсового

330

права. Згідно з Договором про принципи діяльності держав стосов­но дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 27 січня 1967 р. космічний простір та космічні об'єкти не підлягають національному привласненню і відкриті для використання і дослідження усіма державами незалеж­но від їх господарського та наукового потенціалу.

Вітчизняне космічне право, зокрема закони України від 15 лис­топада 1996 р. "Про космічну діяльність"¹, від 16 березня 2000 р. "Про державну підтримку космічної діяльності"², Загальнодержав­на (Національна) космічна програма України на 2003—2007 роки, затверджена Законом України від 24 жовтня 2002 р.³, регулюють напрями використання природних космічних ресурсів і створення умов для розвитку вітчизняного космічного потенціалу. Але оскіль­ки сам порядок використання космічних ресурсів регулюється між­народним правом, природні космічні ресурси не можна розглядати як об'єкти вітчизняного природноресурсового права. Якщо косміч­ні об'єкти (наприклад метеорити) потрапляють на територію Укра­їни — у цьому разі вони підпадають під українську юрисдикцію і стають об'єктами природноресурсового права як, наприклад, ко­рисні копалини (частина надр) або об'єкти поверхні землі (части­на земельної ділянки).

Взагалі в науці природноресурсового права точаться суперечки щодо можливості правового регулювання використання нематеріа­лізованих природних ресурсів. Проте необхідність пошуку альтер­нативних джерел природних ресурсів зумовила інтенсифікацію їх господарського використання, що в свою чергу призвело до необ­хідності встановлення особливих правил їх використання. Отже, суспільні відносини з використання зазначених природних ресур­сів стали предметом правового регулювання природноресурсового права.

У вітчизняному природноресурсовому праві сформувалися правові інститути, які регулюють використання окремих видів нематеріалізованих природних ресурсів. До таких правових інс­титутів належать: правове регулювання використання атмосфер­ного повітря, правове регулювання використання кліматичного ресурсу, правове регулювання використання радіочастотного ре­сурсу, а також комплексний інститут правового регулювання ви­користання альтернативних джерел енергії, в межах якого здій­снюється використання таких ресурсів, як сонячна радіація, віт­рова енергія, енергія припливів і відпливів, сила морських хвиль тощо. Розгляньмо окремо проблему правового регулювання ви­користання простору як особливого виду природних ресурсів, ос­кільки це питання неоднозначно розв'язується у чинному зако­нодавстві України.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 1. — Ст. 2. ¹ Там само. - 2000. - № 22. - Ст. 172. ¹ Там само. - 2002. - № 49. - Ст. 364.

331

§ 2. Правові питання використання простору

Простір не можна ні побачити, ні помацати руками, але всі ми добре його відчуваємо. Простір є мірою обмеження обсягу (кіль­кості) речовини. Кожний матеріальний об'єкт займає певний прос­тір і може пересуватися у просторі, поки не зіткнеться з іншими об'єктами. Один і той самий об'єкт не може займати одночасно два простори. Два об'єкти не можуть займати один простір. Це загаль­ні філософські закони простору.

Правові аспекти використання простору як природного ресурсу є надзвичайно дискусійною і малодослідженою проблемою. У при-родноресурсовому праві простір поки що не розглядається як ок­ремий цілісний природний ресурс. Водночас природноресурсове право встановлює правове регулювання використання земельного та водного простору, простору надр та атмосферного повітря. Ко­ли йдеться про використання зазначених природних ресурсів як просторово-операційного підґрунтя для розміщення різних об'єк­тів, мається на увазі використання простору зазначених природних ресурсів.

Більше того, правове регулювання власності на зазначені при­родні ресурси — це переважно правове регулювання власності на простір, який займають зазначені природні ресурси. Наприклад, ст. 13 Конституції проголошує, що земля, її надра, атмосферне по­вітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Оскільки право власності поширюється тіль­ки на індивідуально визначені об'єкти, ознакою, яка дозволяє від­межувати українські землю, надра, атмосферне повітря чи водні ре­сурси від аналогічних природних ресурсів суміжних країн є лінія державного кордону України. Водночас у науковій літературі спра­ведливо відзначається: "атмосферне повітря України, крім впливу на нього наслідків Чорнобильської катастрофи, нічим іншим не відрізняється від атмосферного повітря інших країн"¹. І дійсно, пи­лові бурі переносять ґрунт з однієї земельної ділянки на іншу, во­ди водних об'єктів переміщуються без огляду на лінію державного кордону чи ділянки водокористувачів, підземні води і літосферні плити рухаються, незважаючи на будь-які кордони чи ділянки. Те саме можна сказати і про атмосферне повітря — вітер віє, незважа­ючи на кордони.

Водночас природноресурсове право визнає за індивідуалізуючі ознаки зазначених природних ресурсів саме індивідуальні ознаки простору: координати ділянки природного ресурсу є індивідуалізу­ючими ознаками власності на цей природний ресурс. Так, згідно зі ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її ме­жах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, лі­си і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Отже, ґрунти,

' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. - С. 199.

332

води, рослини, що потрапили у межі цієї земельної ділянки, при­пиняють бути власністю попереднього власника, а стають власніс­тю власника цієї земельної ділянки. Це наштовхує на думку, що власність на природні ресурси у природноресурсовому праві — це власність на простір природних ресурсів (як нерухомий об'єкт) і виключне право використання цих природних ресурсів (як рухомих об'єктів).

Якщо говорять про нерухомі природні об'єкти — то йдеться, знов-таки, лише про простір, який в силу своєї специфіки дійсно є нерухомим, все інше, що міститься в ньому, є цілком рухомим. Такий висновок підкреслюється і визначеннями природних ресур­сів, які даються у природноресурсовому законодавстві. Згідно з ч. 1 ст. 79 З К земельна ділянка визначається як частина земної повер­хні з установленими межами, певним місцем розташування, з виз­наченими щодо неї правами. У цьому визначенні наводяться озна­ки земельного простору, а не ґрунту, який згідно зі ст. 168 ЗК є ок­ремим об'єктом, до речі, цілком рухомим. Стаття 1 Кодексу про надра визначає надра як частину земної кори, яка розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, дос­тупних для геологічного вивчення та освоєння. Знов-таки, наво­дяться ознаки підземного простору. Згідно зі ст. 1 ВК водний об'єкт визначається як природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (а води вже є рухомим ре­сурсом). Іншими словами, це водний простір, який вміщує води.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що нерухомі природні ре­сурси — не що інше як простір, всі ж інші природні ресурси є ру­хомими об'єктами: і ґрунти, і води, і корисні копалини, і об'єкти тваринного та рослинного світу. Право власності на природні ре­сурси (крім власності на конкретні об'єкти тваринного і рослинно­го світу) — це право власності на простір, а також право виключ­ного використання природних ресурсів, які містяться у цьому просторі. Якщо в силу тих чи інших обставин природні ресурси ви­ходять за межі простору, який є об'єктом права власності, втрача­ється право виключного використання їх власником цього просто­ру і виникає право виключного використання їх власником іншо­го простору, до якого перейшли ці природні ресурси. У межах Ук­раїни немає нічийного простору: він або приватизований, або пе­ребуває у державній власності.

Якщо природні ресурси (наприклад, питна вода) вилучаються власником простору, у якому вони розташовані — виникає право власності на ці природні ресурси. У цьому випадку він може про­дати такий ресурс (скажімо, воду) іншим суб'єктам. Вода, не вилу­чена з простору цього власника, не може продаватися іншим суб'єктам у будь-якій іншій формі, як тільки у формі простору, ос­кільки вона не може бути індивідуально визначена в інший спосіб.

На сьогодні визначальним законодавством про природний прос­тір є земельне законодавство, адже згідно з ч. З ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знахо-

333

диться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необ­хідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і спо­руд. Отже, в Україні поступово формується уніфіковане законодавс­тво про природний простір як цілісний об'єкт, адже відтепер відпо­відно до зазначеного положення ЗК право власності на земельний простір включає в себе право власності на підземний простір ^над­ра) і атмосферний простір. Оформлення права власності на земель­ну ділянку буде одночасно оформленням права власності на підзем­ний, водний і атмосферний простір — відтепер простір стає ціліс­ним об'єктом правового регулювання. Це положення запозичене з Французького цивільного кодексу 1804 р. (Кодексу Наполеона), згідно зі ст. 552 якого власність на землю охоплює власність на те, що розташоване над земельною ділянкою і під нею.

Якщо у питанні власності на простір законодавець дійшов пев­ної уніфікації, то у питанні користування простором зберігається диференціація правового регулювання: в особливому порядку слід оформлювати права на користування земельним, водним, підзем­ним чи атмосферним простором. Простір як єдиний нерухомий природний ресурс може бути об'єктом права загального викорис­тання на підставі ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"¹. Право загаль­ного використання простору включає в себе право вільного пере­сування і розміщення різних об'єктів у просторі. Право спеціаль­ного використання простору на праві власності регулюється зе­мельним законодавством. Право спеціального використання прос­тору на інших правових підставах регулюється відповідними акта­ми природноресурсового законодавства. У подальшому природно-ресурсове законодавство може розвиватися як шляхом уніфікації законодавства про використання простору, так і шляхом поглиб­лення його диференціації, але від цього не зміниться його сутність як єдиного нерухомого природного ресурсу і особливого об'єкта правового регулювання.

§ 3. Правове регулювання використання атмосферного повітря

Атмосферне повітря — це природна суміш газів, що перебуває за межами приміщень і споруд. Ця суміш складається переважно з азоту (понад 78%) і кисню (близько 21%), а також аргону, вуглекис­лого газу, водню, гелію, неону, озону, куряви, водяної пари та дея­ких інших речовин (у сукупності близько 1%). Загальна маса атмос­ферного повітря становить 53Х10¹⁵ т. За показниками зменшення густини атмосфери з віддаленням від землі метеорологи розрізня­ють кілька шарів атмосфери. Найгустішою є тропосфера (близько 80% загальної маси атмосфери), яка простягається до 10—18 км над

землею. Наступним шаром є стратосфера — до 51 км над землею. На висоті 20—25 км розміщується шар озону, який захищає усе жи­ве від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання. Далі до 86 км над Землею йде мезосфера, потім — термосфера або іонос­фера: до 800 км над Землею, потім — екзосфера, у якій розміщу­ється переважно гелій, після чого атмосфера поступово переходить у міжпланетний простір.

В Україні сформувався інститут атмосфероохоронного права, у якому важливе місце посідає Закон України від 16 жовтня 1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" (в редакції Закону від 21 чер­вня 2001 р.)¹. Чинне законодавство розглядає атмосферне повітря не тільки як об'єкт охорони, а й як природний ресурс, який вико­ристовується у господарській діяльності. Якщо розглядати атмос­ферний простір і атмосферне повітря як різні природні ресурси, то саме атмосферне повітря використовується у господарській діяль­ності як джерело кисню, азоту та інших газів, як постачальник кис­ню для дихання людини, а також для сільськогосподарських тва­рин і рослин, як засіб підтримування польоту літальних апаратів, як природний захист від ультрафіолетового випромінювання (озо­новий екран), як сировина для горіння, охолодження, прочищан­ня, передавання звукових чи інших сигналів, а також для інших технологічних перебігів, як місце для викиду забруднюючих речо­вин (використовується природна здатність повітря до розпорошен­ня шкідливих речовин). Атмосферне повітря може використовува­тися для оздоровлення людей, відпочинку, а також для інших гос­подарських потреб.

Згідно зі ст. 39 Закону "Про охорону навколишнього природно­го середовища" атмосферне повітря визнано природним ресурсом загальнодержавного значення. Це означає, що управління у галузі використання атмосферного повітря здійснюється на загальнодер­жавному рівні. Органом, відповідальним за управління викорис­танням атмосферного повітря, є Мінприроди.

На підставі ст. 38 Закону "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" розрізняється загальне і спеціальне використан­ня атмосферного повітря. Оскільки використання атмосферного повітря відповідно до чинного законодавства, як правило, не пот­ребує отримання дозволів і внесення збору, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загаль­ного використання. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмос­ферних газів, охолодження чи для інших технологічних перебігів. Однак використання атмосферного повітря для викиду і розпоро­шення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом ви­користання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного по­вітря є також поширення звуку, електромагнітного та іонізуючого

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.