1 Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 52. — Ст. 683.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 12

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

¹ Там само. - 2002. - № 30. - Ст. 204.

³ Офіційний вісник України. — 2002. — N° 36. — С 45.

320

321

Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до використання природних рекреаційних ре­сурсів у межах населених пунктів регулюється Державними санітар­ними правилами планування та забудови населених пунктів, затвер­дженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р. № 173. Санітарні правила зокрема передбачають рів­номірне і безперервне озеленення території рекреаційних зон. Такі зони розміщуються якнайдалі від промислових та інших об'єктів, що негативно впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпечення необхідної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами. Проекти створення рекреацій­них зон підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній та еко­логічній експертизам. Землі рекреаційного призначення населених пунктів, крім державного земельного кадастру, підлягають обліку також у містобудівному кадастрі населених пунктів¹.

Особливий правовий режим мають зелені насадження рекреа­ційних зон населених пунктів. Відповідно до ст. 78 ЛК ліси насе­лених пунктів переважно використовуються для рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних цілей. У лісах населених пун­ктів забороняється заготівля деревини від рубок головного корис­тування, заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а та­кож випасання худоби. Законодавство України забороняє й інші види лісокористування і використання земель рекреаційного приз­начення населених пунктів, що не сумісні зі здійсненням культур­но-оздоровчих заходів і організацією відпочинку населення. Зелені насадження рекреаційних зон у межах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з тех­нічної інвентаризації зелених насаджень у містах та селищах місь­кого типу України, затвердженої наказом Державного комітету бу­дівництва, архітектури та житлової політики України від 24 грудня 2001 р. № 226². У процесі технічної інвентаризації передбачається не тільки облік кількості зелених насаджень, а й визначення їх якісного стану для вживання заходів з упорядкування території рекреаційних зон.

Нормативним актом, що визначає правовий режим зелених на­саджень рекреаційних зон у населених пунктах, є Правила утри­мання зелених насаджень міст та інших населених пунктів Украї­ни, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству України від 29 червня 1994 р. № 70. Відповідальність за підтримання у належному стані зелених насад­жень рекреаційних зон покладена на власників земельних ділянок, на яких вони розташовані. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: а) загального корис­тування — міські і районні парки, парки культури і відпочинку, са-

¹ Положення про містобудівний кадастр населених пунктів, затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 224.

² Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — С 223.

322

ди житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо; б) обмеженого використання — насадження на територіях громадських і житлових будівель, спортивних споруд тощо; в) спеціального призначення — насадження вздовж вулиць, охоронні насадження, пришляхові на­садження у межах населених пунктів. У рекреаційних зонах, як правило, розташовуються насадження загального користування — озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку насе­лення, з вільним доступом. До них належать: парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк.

§ 3. Правове регулювання зеленого туризму

У науковій та публіцистичній літературі все частіше в обігу з'яв­ляються терміни: "зелений туризм", "екологічний туризм", "сіль­ський туризм" тощо. Чинне законодавство України поки що не містить визначення цих термінів, але щоразу частіше їх згадує'. По­няття "екологічний туризм", "зелений туризм" і "природничий ту­ризм" то ототожнюються, то здійснюються спроби їх розмежуван­ня. Зелений туризм визначається як форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природну цінність (об'єкти природно-заповідного фон­ду). Зелений туризм спрямований на охорону природного й куль­турного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він пе­редбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою еколо­гічною свідомістю. Зелений туризм здійснюється не просто для звичайного відвідання визначних природних місць, а й для отри­мання глибоких вражень від краси природи. Виділяються такі фор­ми зеленого туризму — активний (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орніто­логічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Спілка сприяння сільському зеленому туризму в Україні у такий спосіб розмежовує зазначені поняття. Сільський зелений екоту-ризм — це специфічний вид туризму. Це не тільки відпочинок у сільському будинку, а й спостереження за рослинним і тваринним світом, ознайомлення з традиціями певного регіону, взаємозв'язок людини з природою. Екологічний туризм — це туристська діяль­ність на території природно-заповідного фонду, в межах якої існу­ють умови для тривалого і короткочасного відпочинку, для еколо-

¹ Указ Президента України від 11 березня 2003 р. "Про деякі заходи щодо розвит­ку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України" // Урядовий кур'єр. — 2003. — 15 бер.; Державна програма розвитку туризму на 2002—2010 роки, затверджена постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583 // Офіційний вісник Укра­їни. — 2002. — № 18 — С 143; Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 ро­ку, схвалені Указом Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973/99 // Урядовий кур'єр. - 1999. — 29 вер.

323

. ^,Л

гічних екскурсій природоохоронної освіти, де одночасно забезпече­ний режимний захист довкілля. Зелений туризм — це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з еле­ментами упорядкування, де існують умови для короткочасного від­починку (від 5—10 годин до 1—2 днів), збору ягід та грибів, відпо­чинку на пляжах тощо¹. Ці визначення, звісно, не мають правово­го значення, тому розгляньмо ознаки зеленого туризму, що наво­дяться у законодавстві України.

У Законі України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редак­ції Закону від 18 листопада 2003 р.)² туризм визначається як тим­часовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоров­чих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здій­снення оплачуваної діяльності в місці перебування. Стаття 4 зазна­ченого Закону до різновидів туризму відносить екологічний (зеле­ний) туризм. При цьому передбачається, що особливості здійснен­ня зеленого туризму визначатимуться окремим законом. Розвиток зеленого туризму визначається Законом пріоритетним напрямом державної політики у сфері туризму. Розпорядженням Кабінету Мі­ністрів України від 27 червня 2003 р. № 390-р "Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму"³ затвер­джено заходи зі створення центру екологічного туризму в україн­ській частині дельти Дунаю (м. Вилкове).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про осо­бисте селянське господарство"⁴ діяльність з ведення особистого се­лянського господарства включає в себе діяльність з організації сіль­ського (зеленого) туризму. А Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського госпо­дарства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 p. № 203^s, встановлює механізм визначення доходу членів особистого селянського господарства від здійснення діяль­ності з організації сільського (зеленого) туризму. Угода про збере­ження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (Гаага, 16 червня 1995 р.) визначає такі положення щодо здійснення зеле­ного туризму. Сторони зобов'язані сприяти розробці в належних районах, але за межами стрижневих ділянок охоронних територій, спільних програм між усіма організаціями, заінтересованими в роз­витку бережливого екологічного туризму на водно-болотних угід­дях де збираються птахи, що підлягають охороні за цією Угодою. Сторони повинні намагатися оцінювати витрати, переваги та інші показники здійснення зеленого туризму на зазначених територіях.

Хоча законодавство України і не деталізує достатньою мірою правових ознак поняття "зелений туризм", проте вже зараз можна зробити деякі висновки: поняття "зелений туризм" й "екологічний

¹ http://www.rakhiv.ukrtel.net/greentourism-ukr.htm

² Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 13. — Ст. 180.
^! Офіційний вісник України. - 2003. - № 27. - Ст. 207.

⁴ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 29. — Ст. 232. ' Офіційний вісник України. - 2003. - № 52. - С 254.

324

туризм" є тотожними згідно з законодавством України; зелений ту­ризм передбачає не порушення довкілля, а навпаки, його збере­ження і поліпшення; зелений туризм передбачає використання природних рекреаційних ресурсів. Зелений туризм розглядатиметь­ся у цьому параграфі як вид туризму, який полягає у здійсненні ту­ристичної діяльності з використанням природних рекреаційних ре­сурсів як на територіях національної екологічної мережі України, так і за її межами, за якого здійснюється ознайомлення туристів з мальовничими природними ресурсами, екологічне навчання, або їх участь у здійсненні природоохоронних заходів.

Правовий режим здійснення зеленого туризму визначається як Законом "Про туризм", так і природноресурсовим законодавством. Зелений туризм передбачає, як правило, тільки загальне викорис­тання природних рекреаційних ресурсів. При здійсненні зеленого туризму туристи виїжджають на природу, ознайомлюються з ма­льовничими краєвидами, фотографують природні об'єкти, можуть влаштовувати тимчасові туристичні стоянки для готування і спожи­вання їжі на природі, насолоджуються безпосереднім спілкуванням з природою, отримують додаткову інформацію екологічного харак­теру тощо. Всі зазначені види діяльності належать до загального використання природних рекреаційних ресурсів, яке має здійсню­ватися суб'єктами зеленого туризму без погіршення якості природ­них рекреаційних ресурсів і з дотриманням обмежень природноре-сурсового права. При цьому екологічні туристи можуть брати участь у здійсненні природоохоронних заходів. В окремих випадках може допускатися здійснення зеленого туризму з використанням природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального викорис­тання.

Закон "Про туризм" у ст. З визначає поняття туристичних ре­сурсів — ними є пропоновані, або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів дер­жавної, комунальної чи приватної власності. Якщо такими об'єк­тами є природні рекреаційні ресурси, то природними туристични­ми ресурсами будуть туристичні пропозиції з їх використання. Слід звернути увагу на законодавче розмежування понять "рекреаційні ресурси" і "туристичні ресурси". Природними рекреаційними ре­сурсами є самі природні об'єкти, що використовуються для відпо­чинку, а природними туристичними ресурсами — туристичні про­позиції з використання зазначених об'єктів. Тобто природний рек­реаційний ресурс стає природним туристичним ресурсом тоді, ко­ли щодо нього розроблено туристичну пропозицію або спосіб ви­користання для туристичних потреб.

Закон передбачає здійснення класифікації та оцінки природних туристичних ресурсів України, встановлення режиму охорони та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів з обліком гранично допустимого рекреаційного навантаження на них. Унікальні природні рекреаційні ресурси можуть перебувати на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них (наприк-

325

лад, у складі територій природно-заповідного фонду). Обмеження доступу до природних рекреаційних ресурсів визначається їх реаль­ною пропускною спроможністю, рівнем антропогенного наванта­ження, сезонними та іншими умовами. Для забезпечення збере­ження, відновлення та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів, що належать до природних туристичних ре­сурсів, державними органами затверджуються державні та місцеві програми розвитку туризму.

Закон "Про туризм" визначає механізм забезпечення особистої безпеки туристів та збереження їх майна під час здійснення зелено­го туризму (зокрема таких його екстремальних видів, як гірськолиж­ний, підводний, спелеологічний, парашутний тощо), а також безпе­ки збереження природних рекреаційних ресурсів, незаподіяння шкоди довкіллю. Для цього передбачається інформування туристів про загрози їх безпеці, надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації, забезпечення туристам доступу до необхідної правової, медичної та інших видів невідкладної допо­моги, засобів зв'язку. Створюється система охорони рекреаційних ресурсів та нормативів рекреаційного навантаження на них.

Суб'єкти туристичної діяльності, які організовують здійснення зеленого туризму, зобов'язані: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання заходів безпе­ки; забезпечувати належне облаштування трас прбходів туристичних маршрутів; забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями ту­ристичного супроводу, спеціальним спорядженням та реманентом; забезпечувати навчання туристів засобам профілактики та захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої ме­дичної допомоги; забезпечувати надання необхідної допомоги під час здійснення зеленого туризму. Під час здійснення зеленого туриз­му суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані вживати заходів що­до мінімізації негативного впливу на природні рекреаційні ресурси.

Згідно зі ст. 17 Закону "Про туризм" та п. 50 ст. 9 Закону Ук­раїни від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності'" діяльність туроператорів та турагентів підля­гає обов'язковому ліцензуванню. Закон передбачає здійснення стандартизації та сертифікації туристичних послуг згідно з вимога­ми законів України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію"² і "Про підтвердження відповідності"³. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України. Туроператори та турагенти зо­бов'язані інформувати туристів у договорах про туристичне обслу­говування про природні рекреаційні ресурси та їх правовий режим. Туристи в свою чергу зобов'язані дбайливо ставитися до природних рекреаційних ресурсів, вживати заходів щодо їх охорони.

§ 4. Особливості правового режиму використання природних ресурсів

вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу

Правовий режим природних рекреаційних ресурсів вільних еко­номічних зон (далі — ВЕЗ) визначається, крім природноресурсово-го законодавства, також спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. № 1756^і, передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Ці зони повинні мати унікальний рекреацій­ний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-техніч­ну базу для рекреаційної діяльності, достатню кількість об'єктів со­ціальної інфраструктури.

Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України від 13 жовтня 1992 р. "Про загальні засади створення і функціонуван­ня спеціальних (вільних) економічних зон"². Згідно із ст. 1 цього Закону ВЕЗ — це частина території України, на якій встановлю­ються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ встановлюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток визначеного пріоритетного виду діяльнос­ті (наприклад, рекреаційної). Правовий режим кожної окремої ВЕЗ встановлюється спеціальним законом, прийнятим Верховною Ра­дою України. Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Украї­ні, ст. З вказаного Закону визначає туристсько-рекреаційні. Ту­ристсько-рекреаційні зони — це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збере­ження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому чис­лі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-турис­тичного бізнесу.

Для створення ВЕЗ необхідно подати до Кабінету Міністрів Укра­їни: рішення місцевої ради і місцевої державної адміністрації про створення ВЕЗ чи їхню згоду; проект положення про правовий ре­жим і найменування ВЕЗ; точний опис кордонів і мапу ВЕЗ; техні-ко-економічне обґрунтування створення ВЕЗ; проект Закону про створення ВЕЗ. Після розгляду цих документів Кабінет Міністрів Ук­раїни подає висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Специфікою управління рекреаційними ресурсами ВЕЗ є те, що повноваження у цій галузі має орган господарського розвитку і уп-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. -№ 36. — Ст. 299.

² Там само. - 2001. - № 31. - Ст. 145.
¹ Там само. - 2001. - № 32. - Ст. 169.