1 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170. ! Див.: Екологічне право: Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001. — С 508.
314
' Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 30. — Ст. 204. 2 Урядовий кур'єр. — 2003. — 25 груд.
' Див.: Екологічне право: Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001. — С 508.
315
При цьому відпочиваючі можуть оплачувати рекреаційні послуги, але не повинні платити збір за спеціальне використання природних
ресурсів.
Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється, як правило, організаторами рекреаційної зони. Спеціальне використання природних рекреаційних ресурсів здійснюється на праві власності, оренди, постійного природокористування, тимчасового безоплатного природокористування, господарського відання, оперативного управління та інших правових підставах. Суб'єкти права спеціального використання природних рекреаційних ресурсів користуються правами на ці ресурси, а також зобов'язані вносити збір за спеціальне їх використання відповідно до законодавства України, яке регулює використання кожного окремого виду природних рекреаційних ресурсів. Межі загального і спеціального використання природних рекреаційних ресурсів визначаються законодавством про кожний з видів таких ресурсів з урахуванням загальних обмежень, визначених законодавством про рекреаційні зони.
Управління рекреаційними зонами має свою специфіку, насамперед тому, що існують спеціальні органи, які мають певну компетенцію в галузі управління такими зонами. Наприклад, щодо зелених зон і зелених насаджень населених пунктів управління у певних межах здійснює Державний комітет лісового господарства. Щодо туристично-рекреаційних природних комплексів певну компетенцію має Державна туристична адміністрація України1. Щодо рекреаційних зон, використовуваних для спортивної діяльності, управління може здійснюватися Державним комітетом України з питань фізичної культури і спорту2, а також Комітетом з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України3. Управління рекреаційними зонами у межах своєї компетенції здійснюють також адміністрації музеїв і вільних економічних зон.
Крім системи органів управління рекреаційними зонами, наявна специфіка законодавчого регулювання окремих заходів управління цими зонами. Наприклад, законодавство України передбачає встановлення нормативів рекреаційного навантаження на рекреаційні зони для забезпечення їхнього раціонального використання і недопущення погіршення якості їх природних рекреаційних ресурсів. Однак методики визначення рекреаційного навантаження ще тільки передбачається розробити. Порядок визначення нормативів рекреаційного навантаження поки що найбільш чітко визначений лише у лісовому законодавстві. Відповідно до п. 47 Санітарних пра-
' Положення про Державну туристичну адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 11 квітня 2002 р. № 331/2002 // Офіційний вісник України. — 2002. - № 15. - С 22.
1 Положення про Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, затверджене Указом Президента Україні, від 26 лютого 2002 р. № 191/2002 // Там само. — 2002. - № 9. - С 25.
1 Положення про Комітет з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 2 липня 2001 р. № 491 // Там само. - 2001. - № 29. - С 273.
316
вил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 555, у лісах рекреаційних зон постійні лісокористувачі самостійно регулюють рекреаційне навантаження шляхом організації території. У цьому випадку нормативи рекреаційного навантаження можуть бути визначені у проектах внутрішньогосподарського устрою таких земельних ділянок рекреаційного призначення. Нормування розмірів зелених зон навколо населених пунктів здійснюється з урахуванням нормативів рекреаційного навантаження території у порядку, встановленому лісовим законодавством.
Окремі види рекреаційних зон мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про рекреаційні зони також спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими рекреаційних зон встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, дачних ділянок, вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, рекреаційно-туристичних природних комплексів, рекреаційних зон, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, рекреаційних зон, на яких розташовані музеї, не віднесені до об'єктів культурної спадщини.
Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пун ктів визначений ст. 51 ЗК та лісовим законодавством. Проте згідно з ч. 2 ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради під час розробки генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції.
Згідно зі ст. 36 ЛК ліси зелених зон навколо населених пунктів належать до санітарно-гігієнічної й оздоровчої категорії захищеності лісів першої групи. В ст. 53 ЛК містяться істотні обмеження у здійсненні лісокористування у зелених зонах навколо населених пунктів. Пункт 49 Санітарних правил в лісах України передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 97, передбачають цільове вирощування лісів на.території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р. № 173. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах. Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду,
317
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557. Правовий режим використання земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами1.
Спеціальний правовий режим дачних ділянок. Згідно з положеннями З К земельні ділянки для дачного будівництва належать до земель рекреаційного призначення, а отже, на них поширюється правовий режим рекреаційних зон. Щодо земельних ділянок, що виділяються для будівництва нових дач, то віднесення їх до земель рекреаційного призначення здійснюється на підставі відомостей про цільове призначення, наданих забудовником. Норма безоплатної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва становить згідно зі ст. 121 ЗК 0,1 га. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Слід мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 502, забороняє будівництво дач на землях водного фонду. Дачні ділянки є особливим видом рекреаційних зон, оскільки на відміну від інших видів рекреаційних зон, передбачають передачу користувачам природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального використання. Зведення будівель у таких рекреаційних зонах не просто дозволяється, а передбачається чинним законодавством. Природні ресурси дачних рекреаційних зон поділяються на дві категорії: належні на праві спеціального використання рекреаційним природокористувачам і природні рекреаційні ресурси, використовувані зазначеними користувачами на праві загального використання.
Спеціальний правовий режим використання рекреаційних зон, на яких здійснюється спортивна діяльність, встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. В ст. 1 Закону України від 24 грудня 1993 р. "Про фізичну культуру і спорт"2 фізична культура визначається як складова загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Стаття 11 зазначеного Закону покладає на органи місцевого самоврядування обов'язок сприяти розвитку спорту шляхом обладнання спортивних споруд на землях рекреаційного призначення. Стаття 40 вказаного Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення, отже, на них поширюється правовий режим рекреаційних зон.
Рекреаційні зони, що використовуються для спортивної діяльності, повинні мати належну матеріально-технічну базу, що включає необхідний спортивний реманент і споруди. Нормативи мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами рекреаційних зон визначаються Держко-мархітектури й Комітетом з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України. Будівництво у житлових районах спортивних споруд здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на житлове будівництво, і коштів організацій — забудовників житла. Будівництво спортивних споруд у сільських рекреаційних зонах здійснюється за спеціальними нормативами за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Згідно зі ст. 29 Закону "Про фізичну культуру і спорт" забороняється перепрофілювання і ліквідація фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд рекреаційних зон без будівництва рівноцінних споруд. Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування здійснюють контроль за використанням спортивних об'єктів рекреаційних зон.
У ст. 37 вказаного Закону встановлюється, що власники фізкультурно-оздоровчих і спортивних об'єктів рекреаційних зон зобов'язані забезпечувати їх безпечний для людей і природних рекреаційних ресурсів стан. Адміністрація фізкультурно-оздоровчих споруд і організатори спортивних заходів несуть відповідальність за організацію спортивних заходів у рекреаційних зонах, їх обладнання відповідно до чинних санітарних, екологічних, містобудівних та інших вимог. Такі вимоги зокрема затверджені Кабінетом Міністрів України1. Експлуатація небезпечного для людей і рекреаційних ресурсів спортивного устаткування у рекреаційних зонах забороняється. Спортивне устаткування, обладнання і спорядження, а також спортивні та інші споруди повинні відповідати чинним стандартам міжнародної чи національної спортивної федерації, затвердженим відповідними міжнародними організаціями або Державним комітетом технічного регулювання та споживчої політики України.
Отже, спеціальний правовий режим рекреаційних зон, використовуваних для спортивної діяльності, крім вимог до організації необхідної рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів, передбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд у цих зонах.
Спеціальний правовий режим рекреаційних зон музеїв передбачений законодавством про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу"2 музеї — це культурно-освітні і науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, залучення громадян до націо-
1 Див.: ГОСТ 17.5.3.01-78 Охрана природы. Земли. Состав и размер зеленых зон городов; ГОСТ 17.6.3.01-78 ОПФ. Охрана и рациональное использование лесов зеленых зон городов. Общие требования.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 14. — Ст. 80.
318
1 Положення про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально від
ведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р № 2025 //
Офіційний вісник України. - 1998. — № 51. — С 37.
2 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 25. — Ст. 191.
319
нальної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Згідно зі ст. 11 Закону "Про музеї та музейну справу" на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність, не сумісна з діяльністю музею. У рекреаційних зонах музеїв для їх функціонування має бути створена відповідна інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів, зокрема природних рекреаційних ресурсів, різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян).
Правовий режим рекреаційних зон музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон: заповідна — для збереження особливо цінних музейних експонатів та природних рекреаційних ресурсів; експозиційна — для сталого демонстрування музейних експонатів і природних рекреаційних ресурсів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей; наукова — для проведення науково-дослідних робіт, зокрема щодо раціонального використання природних рекреаційних ресурсів; рекреаційна — для відпочинку й обслуговування відвідувачів; господарська — для розміщення допоміжних господарських об'єктів.
Усі цінні природні рекреаційні ресурси, що є експонатами музеїв України, незалежно від форм власності, у яких вони перебувають, становлять музейний фонд України. Отже, правовий режим рекреаційних зон музеїв передбачає охорону й організацію вільного доступу відвідувачів до музейних експонатів, якими можуть бути й унікальні природні рекреаційні ресурси.
Рекреаційні зони населених пунктів утворюються відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, рішень органів місцевого самоврядування. Це зони міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об'єкти тощо. Особливості правового режиму рекреаційних зон у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог до організації території рекреаційних зон, досить широкої компетенції органів місцевого самоврядування у галузі їх використання, поширенням на правовий режим облаштування цих зон містобудівного законодавства. Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р.1, передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, у тому числі сільського. Концепція також передбачає визначення правового режиму рекреаційних зон насе-
' Офіційний вісник України. — 2000. — N° 1. — С 29.
лених пунктів, забезпечення їхньої охорони під час планування і забудови територій.
Містобудівне законодавство визначає основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення їх правового режиму у населених пунктах. У цій галузі діють закони України від 16 листопада 1992 р. "Про основи містобудування'", від 7 лютого 2002 р. "Про Генеральну схему планування території України"2, а також Закон "Про планування і забудову територій" тощо. В ст. З Закону "Про основи містобудування" і ст. 2 Закону "Про планування і забудову територій" передбачається функціональне зонування території населених пунктів. Серед функціональних зон населених пунктів виділяються рекреаційні зони, що, як правило, розташовані на землях рекреаційного призначення.
На загальнодержавному рівні діє Генеральна схема планування території України, що визначає напрями розвитку території всієї країни. Для міст зі значним рекреаційним і оздоровчим потенціалом вона передбачає заборону на будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих, чи здатних негативно вплинути на природні рекреаційні ресурси. Моніторинг дотримання вимог Генеральної схеми здійснюється відповідно до Порядку проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 12913. На регіональному рівні розробляються схеми планування територій, що визначають напрями розвитку територій областей і районів. На місцевому — схеми планування територій населених пунктів, що передбачають напрями розвитку рекреаційних зон населених пунктів.
Важливим містобудівним документом є генеральний план населеного пункту. Цей документ встановлює межі рекреаційних зон, а також їх правовий режим у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їхніх частин може розроблятися проект розподілу території, що визначає межі земель рекреаційного призначення у межах цих територій. Важливим землевпорядним і містобудівним документом є також план земельно-господарського устрою населеного пункту. Відповідно до Порядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженого наказом Міністерства України у справах будівництва і архітектури і Державного комітету України по земельних ресурсах від 24 вересня 1993 р. № 158/61, план земельно-господарського устрою населеного пункту розробляється на підставі генерального плану населеного пункту і затверджується місцевою радою. План земельно-господарського устрою населеного пункту визначає межі земель рекреаційного призначення і встановлює основи їхнього правового режиму.