2 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 198.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 13

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

¹ Див.: Сивоглаз Л. М. Режими невиснажливого використання фіторесурсів HYPE-CUM PERFORATUM. L. // Український ботанічний журнал. — 1999. — № 2. — С 166.

226

227

завдають шкоди здоров'ю людини і довкіллю. Інтродукція, акліма­тизація і селекція рослин, а також створення і збереження ботаніч­них колекцій рослинного світу посідають особливе місце в законо­давстві про рослинний світ.

Згідно зі ст. 33 Закону "Про рослинний світ" переселення ок­ремих видів рослин у місцевості, де вони раніше не росли (інтро­дукція), акліматизація нових для флори України видів рослин здій­снюються юридичними або фізичними особами з дозволу спеціаль­но уповноважених місцевих органів виконавчої влади в галузі охо­рони навколишнього природного середовища, що видається на підставі висновків наукових установ та організацій, а також дер­жавної служби з карантину рослин. Самовільне проведення інтро­дукції та акліматизації дикорослих рослин забороняється.

Вимоги щодо проведення інтродукції та акліматизації дикорос­лих рослин визначаються Положенням про інтродукцію та акліма­тизацію рослин, яке розробляється і затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища за погодженням із Національною академією наук України та Головною державною інспекцією з карантину рослин України.

Питання селекції дикорослих рослин регулюються спеціальним законодавством. Селекція дикорослих рослин у природних умовах та інтродукція рослин, до яких було вжито селекційні методи, здій­снюються за дозволами спеціально уповноважених на це органів виконавчої влади. Ботанічні колекції (колекції ботанічних садів, дендраріїв, дендропарків, оранжерей, а також гербарії, банки на­сіння та інші види ботанічних колекцій), що мають наукову, куль­турно-освітню, навчально-виховну та іншу державну цінність, під­лягають державному обліку.

Правила створення, поповнення, зберігання, державного облі­ку, а також використання, торгівлі, ввезення, пересилання і виве­зення за межі України ботанічних колекцій та їх об'єктів затвер­джуються спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у галузі охорони навколишнього природного середо­вища за погодженням з Головною державною інспекцією із каран­тину рослин України, Державною митною службою України та ін­шими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, а також Національною академією наук України.

Глава 12

Правовий режим використання лісів та лісових ресурсів

§ 1. Поняття лісового фонду та лісових ресурсів

Україна має величезні за своїми масштабами і економічним значенням природні ресурси. Невід'ємною складовою природи є ліси, що сприяють розвитку економіки та поліпшенню стану нав­колишнього природного середовища. З погляду господарського ви­користання ліси є насамперед джерелом деревини й іншої техніч­ної сировини, харчових і кормових продуктів, а також місцем зна­ходження корисних тварин і рослин. Ліси впливають на клімат, ат­мосферу, ріки й інші водні об'єкти, зменшують різкість коливань температури і вологості, охороняють грунт від вітрової і водної еро­зії тощо. Отже, від правильного використання лісів значною мірою залежить не тільки успішний розвиток народного господарства, а й стан навколишнього природного середовища.

Правовідносини, пов'язані з використанням земель лісового фонду, регулюються насамперед ЗК, ЛК, законами України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"¹, від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"², від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю"³, від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим те­риторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­бильської катастрофи"⁴ та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. З ЛК ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємо­пов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси є національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Лісовий фонд України становлять усі ліси, розташовані на те­риторії України. До лісового фонду також належать земельні ділян­ки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених на­саджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лі-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502. ¹ Там само. - 2002. - № 14. - Ст. 97. ¹ Там само. - 1992. - № 38. - Ст. 560. • Там само. - 1991. - № 16. - Ст. 198.

228

229

сів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогос­подарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділян­ках. За екологічним і господарським значенням усі ліси України поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно приро­доохоронні функції. Залежно від цих функцій в лісах першої групи встановлюються такі категорії захисності: водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промисло­вих риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу кана­лів); захисні (ліси протиерозійні, протиполонинні, захисні смуги лі­сів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державно­го та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе зна­чення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові на­садження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; санітарно-гігієнічні та оздоров­чі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пун­ктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів сані­тарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До цієї ж групи належать ліси на територіях природно-заповід­ного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні і чагар­никові угруповання.

До другої групи належать ліси, які поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, без­перервності та невиснажливості використання лісів цієї групи вста­новлюється режим обмеженого лісокористування.

Під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захис­ності визначаються межі земель, зайнятих лісами кожної групи, та категорії захисності. Порядок ведення господарства залежно від груп лісів і категорій захисності, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів України. У лісах першої і другої груп можуть бути виділені особливо захисні земельні ділян­ки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористування.

Поділ лісів на групи та віднесення їх до категорій захисності, переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особ­ливо захисних земельних ділянок лісового фонду провадиться ви­ходячи з народно-господарського призначення лісів, їх місцерозта-шування та виконуваних ними функцій. Щодо лісових ресурсів, то

230

ст. 7 ЛК визнає ними: деревину, технічну і лікарську сировину, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на лісові ресур­си державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державно­го значення належать деревина від рубок головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать: пні, луб, кора, деревна зелень тощо; другорядні лісові матеріали; лісові ди­корослі плоди, горіхи, гриби, ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, сіно, лісова підстилка і очерет; інші про­дукти лісу, які використовуються під час здійснення побічних лісо­вих користувань, у тому числі при випасанні худоби й розміщенні пасік. До лісових ресурсів місцевого значення належить також де­ревина, яка заготовляється під час проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства (рубки догляду за лісом, санітарні, рубки, спрямовані на реконструкцію малоцінних молодняків і по­хідних деревостанів, прокладання просік, створення протипожеж­них розривів тощо, лісовідновні рубки у деревостанах, що втрача­ють захисні, водоохоронні та інші корисні властивості).

§ 2. Право лісокористування та його види

Право лісокористування — це сукупність правових норм, які ре­гулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням лісів, лі­сових ресурсів, їх охороною та відтворенням. У правовому відно­шенні використання лісових ресурсів поділяється на. загальне та спеціальне.

Загальне використання лісових ресурсів здійснюється громадя­нами, які мають право вільно перебувати у лісах, безоплатно зби­рати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Однак громадяни зобов'язані ви­конувати вимоги пожежної безпеки у лісах, а також користуватися зазначеними лісовими ресурсами в строки, встановлені державни­ми лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів тимчасові лісокорис-тувачі повинні здійснювати тільки в межах земельних ділянок лісо­вого фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду для спеціального використання різних видів лісо­вих ресурсів може надаватися одному або кільком тимчасовим лі-сокористувачам. За умови додержання вимог законодавства Украї­ни лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціально­го використання лісових ресурсів, як заготівля деревини під час ру­бок головного користування; заготівля живиці; заготівля другоряд­них лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо); по­бічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, за­готівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих пло-

231

дів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету).

Для спеціального використання лісових ресурсів на наданій зе­мельній ділянці лісового фонду видається спеціальний дозвіл — лі­сорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. На відведених зе­мельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Форми лісоруб­ного квитка (ордера) та лісового квитка і порядок їх видачі затвер­джуються Кабінетом Міністрів України.

Лісорубний квиток (ордер) — це документ, який дозволяє спеці­альне використання лісових ресурсів державного або місцевого значення. Він видається на використання лісових ресурсів держав­ного значення (заготівлю деревини під час рубок головного корис­тування та лісовідновних рубок і заготівлі живиці у лісах державної власності); використання лісових ресурсів місцевого значення (за­готівлю деревини під час рубок головного користування та лісовід­новних рубок у лісах, що перебувають у приватній власності, а та­кож заготівлю другорядних лісових матеріалів); проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов'язаних з лісогос­подарськими заходами, і у випадках розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо.

Лісорубний квиток (ордер) видається державними органами лі­сового господарства. Виданий квиток може бути скасований орга­ном лісового господарства у випадках: закінчення строку лісоко­ристування; ліквідації підприємства, установи, організації; вилу­чення земель у встановленому порядку; здійснення лісових корис­тувань не у відповідності з вимогами, передбаченими у лісорубно­му квітку; заміни лісосік; добровільної відмови від лісокористуван­ня та в інших випадках припинення права лісокористування; над­ходження вимоги від органів державного санітарного нагляду та ін­ших спеціально уповноважених органів державного контролю. Строк дії квитка встановлюється органом, який його видав, за по­годженням з відповідною місцевою радою. Лісорубний квиток ви­дається на незначний (до 10 куб. м) відпуск деревини.

Лісовий квиток — це спеціальний документ, яким дозволяється використання лісових ресурсів. Він видається на сінокосіння, ви­пасання худоби, розміщення вуликів і пасік, заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сирови­ни, лісової підстилки, тимчасового використання земель для сіль­ськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що належать до складу земель лісового фонду, а також на ви­користання лісових ресурсів для потреб мисливських господарств, розміщення туристичних таборів, баз відпочинку та інших подіб­них об'єктів із спорудженням будівель некапітального типу стро­ком до одного року.

Лісовий квиток видається спеціально уповноваженим органом у галузі ведення лісового господарства України. Оформлення лісово­го квитка здійснюється у встановленому порядку до початку відпо-

232

відних робіт. Квиток видається на підставі обґрунтованої заявки та лімітів використання лісових ресурсів місцевого значення, затвер­джених у встановленому порядку місцевою радою за погодженням з органами екології та природних ресурсів і органами лісового гос­подарства. Строк дії лісового квитка встановлюється органом, який його видає, за погодженням з відповідною місцевою радою. Після закінчення строку складається акт про результати спеціального ви­користання лісових ресурсів (акт огляду обсягів та місць спеціаль­ного використання лісових ресурсів), який підписується представ­никами власника, постійного користувача земель лісового фонду і заготівельника.

Заготівля деревини у порядку спеціального використання здій­снюється під час рубок головного користування, що проводяться у стиглих деревостанах. У виключних випадках ці рубки можуть здій­снюватися у деревостанах лісів другої групи в порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України. Деревина заготовляється також під час рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкці­єю малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів тощо, лісовідновні рубки деревостанів, які втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості), і під час проведення інших рубок (розчищен­ня земельних ділянок лісового фонду, покритих лісовою рослин­ністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). Види і способи рубок визначені ст. 53 ЛК, Правилами ру­бок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. № 535.

Заготівля деревини під час рубок головного користування, а та­кож рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійсню­ється постійними лісокористувачами, а також тимчасовими лісоко-ристувачами, яким у встановленому порядку надане право вико­ристання заготовленої при цьому деревини. Заготівля деревини під час проведення інших рубок на земельних ділянках лісового фон­ду, наданих для будівельних та інших робіт, здійснюється тими юридичними і фізичними особами, яким відведені земельні ділян­ки лісового фонду для цих цілей, якщо в рішенні про надання ді­лянки не передбачене інше.

Планування і проведення заготівлі деревини у порядку рубок головного користування здійснюються у межах розрахункової лісо­сіки. Розрахункова лісосіка — це щорічна норма заготівлі дереви­ни у порядку рубок головного користування, що обчислюється під час лісовпорядкування і затверджується для кожного постійного лі-сокористувача і окремо за групами порід у межах груп лісів, вихо­дячи з принципів безперервності і невиснажливості використання лісових ресурсів. Заготівля деревини у порядку рубок головного ко­ристування в розмірах, які перевищують розрахункову лісосіку, за­бороняється.

233

Виходячи з розміру розрахункової лісосіки, Кабінет Міністрів України щороку встановлює розмір лісосічного фонду. Лісосічний фонд — це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування. Визначення і передача лісосіч­ного фонду провадиться постійними лісокористувачами відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України, передусім у стиглих деревостанах, що потребують рубки за своїм станом (пош­коджені деревостани і деревостани, в яких закінчена підсочка то­що), а також ростуть на землях, які підлягають розчищенню у зв'язку з проведенням лісогосподарських заходів або передачею їх для використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісового гос­подарства і використанням лісових ресурсів.

Заготівля живиці здійснюється шляхом підсочки стиглих хвой­них деревостанів, які після закінчення строків підсочки планують­ся до рубки, а також деревостанів, які до строку закінчення підсоч­ки підлягатимуть рубці. До закінчення підсочки у хвойних деревос­танах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного користу­вання забороняються. Вирубування цих деревостанів до підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки можуть допускатися як виняток з дозволу Державного комітету лісового господарства Ук­раїни. Правила заготівлі живиці, а також зони обов'язкової підсоч­ки деревостанів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Заготівля другорядних лісових матеріалів для промислової пере­робки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населен­ня (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та оче­рету) повинна здійснюватися без заподіяння шкоди лісу.

Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щорічно визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстежен­ня. Розміщення пасік на цих ділянках здійснюється без права ру­бання дерев і чагарників, розчищення і розорювання ділянок і спо­рудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового госпо­дарства і спеціального використання лісових ресурсів.

Для заготівлі деревних соків використовуються спеціально ство­рені для цієї мети насадження, а також деревостани, що підлягають рубці головного користування, не раніше ніж за 10 років до рубки, а деревостани, які підлягають рубкам, пов'язаним з веденням лісо­вого господарства, та іншим рубкам — за один рік до цього. Заго­тівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікар­ських рослин і технічної сировини здійснюється способами і мето­дами, які виключають -виснаження лісових ресурсів і заподіяння шкоди лісовому господарству.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи на земельних ділянках лісового фонду, що виз­начаються постійними лісокористувачами, не частіше одного разу

234

на п'ять років на одній і тій самій ділянці лісу. Заготівля очерету провадиться на земельних ділянках лісового фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин й інтересів охорони навколишнього середовища.

Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського гос­подарства (мисливські угіддя) надаються користувачам відповідно до Закону "Про тваринний світ". Спеціальне використання тва­ринного світу в порядку ведення мисливського і рибного госпо­дарства здійснюється з наданням підприємствам, установам, орга­нізаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями і рибогосподарськими водними об'єктами. До спеціального вико­ристання належать усі види користування тваринним світом (за ви­нятком любительського і спортивного рибальства у водоймах за­гального користування), що здійснюються з їх вилученням добу­ванням, тощо із природного середовища. Спеціальне використан­ня об'єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами. Ця вимога поширюється та­кож на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають об'єкти тваринного світу.

Право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис­тичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надається юри­дичним і фізичним особам відповідними місцевими радами за погод­женням з постійними лісокористувачами. Користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і са­нітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісо-користувачі мають здійснювати роботи щодо їх благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оз­доровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлю­ється Кабінетом Міністрів України. Для здійснення науково-дослід­них робіт відповідним лісокористувачам можуть виділятися земельні ділянки лісового фонду, на яких може бути обмежено або повністю заборонено спеціальне використання лісових ресурсів, якщо це супе­речить цілям науково-дослідних робіт. Рішення про обмеження чи за­борону спеціального використання лісових ресурсів та користування цими ділянками для інших цілей приймаються місцевими радами, які надають ці ділянки, за погодженням з постійними лісокористувачами.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бу­ти постійним і тимчасовим. У постійне користування земельні ді­лянки лісового фонду надаються спеціалізованим державним чи комунальним лісогосподарським підприємствам. До них згідно з Інструкцією про механізм справляння збору за спеціальне вико­ристання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженою наказом Державного комітету лісо­вого господарства України, Міністерства фінансів України, Мініс-

235

терства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України, Міністерства економіки України і Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 р. № 91/241/129/236/565¹, належать: державні органи лісового господарства, лісогосподарські підприємства, військові лісові господарства, сільськогосподарські та інші підприємства. На умовах оренди земельні ділянки лісового фонду надаються підприємствам, установам, організаціям, де ство­рені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісо­вого господарства, спеціального використання лісових ресурсів, за­доволення потреб мисливських господарств, у культурно-оздоров­чих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях, для здійснен­ня науково-дослідних робіт тощо.

Право постійного користування земельними ділянками лісово­го фонду посвідчується Державним актом на право постійного ко­ристування земельною ділянкою, форма якого затверджена поста­новою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. № 449².

В тимчасове користування (оренду) земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам Укра­їни, іноземним юридичним особам і громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, задоволення потреб мисливських господарств, у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях та для здійснення науково-дослідних робіт.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користуван­ня — до 5 років і довгострокове — до 50 років. Умови, строки, а та­кож плата за оренду землі визначаються за згодою сторін і обумов­люються в договорі. Орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок лісового фонду після закінчення терміну його дії. Передача в оренду земельних ділянок, які перебу­вають у державній або комунальній власності, здійснюється на під­ставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ді­лянки. Передача в оренду земельних ділянок, які знаходяться у влас­ності громадян або юридичних осіб, здійснюється за договорами оренди, що укладаються між власниками ділянок та орендарями. Договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

§ 3. Підстави припинення права

на спеціальне використання лісових ресурсів

та земельних ділянок лісового фонду

На припинення права постійного користування земельними ді­лянками лісового фонду поширюються загальні підстави припи-

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 46. — С 131.

² Там само. - 2002. - № 14. - С 221.

236

нення права користування земельними ділянками, закріплені ЗК: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; її вилучення у випадках, передбачених законом; припинення діяль­ності державних або комунальних підприємств, установ та органі­зацій; використання ділянки способами, які суперечать екологіч­ним вимогам; використання ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку.

Припинення права тимчасового користування земельними ді­лянками лісового фонду настає в разі: добровільної відмови від ко­ристування земельними ділянками лісового фонду; закінчення строку, на який було надано право користування земельними ді­лянками лісового фонду; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право тимчасового користування земельними ді­лянками лісового фонду; невикористання у встановлені строки лі­сових ресурсів, порушення правил користування земельними ді­лянками лісового фонду або використання їх не за призначенням; користування земельними ділянками лісового фонду та спеціаль­ного використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища на наданих для користу­вання земельних ділянках лісового фонду та за їх межами; систе­матичного невнесення у встановлені строки плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділян­ками лісового фонду; вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового фонду.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землеко­ристувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради мі­ністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адмініс­трацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повнова­жень. У разі відмови власника землі або землекористувача, сіль­ської, селищної, міської ради, органів державної влади дати згоду на вилучення земельної ділянки ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. У разі задоволення позову рішення суду, ар­бітражного суду є підставою для розробки проекту відведення зе­мельної ділянки.

Припинення права тимчасового користування земельною ді­лянкою лісового фонду провадиться радою, яка її надавала, а у ви­падках, передбачених пунктами 4—6 ч. 1 ст. 22 ЛК, у разі незгоди тимчасових лісокористувачів — у судовому порядку. Законодавчи­ми актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.

Припинення права користування земельною ділянкою лісового фонду у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припи­нення права користування земельною ділянкою, про що повідом­ляє органи державної реєстрації.

237

У разі виявлення порушення земельного законодавства (вико­ристання земельних ділянок лісового фонду не за цільовим приз­наченням, використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, засмічення земель забороненими рослинами) державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, державний інспектор по використанню та охоро­ні земель накладає на таку особу адміністративне стягнення та пов­торно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунен­ня його наслідків у 30-денний строк. Якщо порушення й у цей строк не будуть усунуті, державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої вла­ди або органу місцевого самоврядування з клопотанням про при­пинення права користування земельною ділянкою лісового фонду. Рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Права та обов'язки лісокористувачів встановлені у статтях 18, 19 ЛК. У вказаних нормах лісового закону розмежовані права й обов'язки постійних та тимчасових лісокористувачів.

Постійні лісокористувачі мають право: на ведення у встановле­ному порядку лісового господарства; на першочергове спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянка­ми лісового фонду для потреб мисливського господарства, культур­но-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт; власності на заготовлену про­дукцію і доходи від її реалізації (крім доходів від реалізації продук­ції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських за­ходів); здійснювати будівництво доріг, лісових складів, пожежно--хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Постійні лісокористувачі зобов 'язані: забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень та посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості Грун­тів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів; дотримуватися на­уково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділян­ками лісового фонду; вести лісове господарство, здійснювати спе­ціальне використання лісових ресурсів та користування земельни­ми ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збе­реження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створю­вали сприятливі умови для їх охорони, використання та відтворен­ня; виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ре­сурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих,

238

спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт; вести первинний облік лісів; забезпечувати охорону рідкіс­них видів рослин і тварин, рослинних угруповань; своєчасно вно­сити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати закон­ні права тимчасових лісокористувачів.

До прав тимчасових лісокористувачів належать: право здійсню­вати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися зе­мельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського гос­подарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і ту­ристичних цілей і проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору; право у встановленому законом порядку прокла­дати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспор­ту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання і пер­винної обробки заготовленої сировини, але тільки за погодженням з радами, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та постійними лісокористувачами.

Тимчасові лісокористувачі зобов 'язані: забезпечувати користуван­ня земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх на­дання; здійснювати роботи способами, які б забезпечували збере­ження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюва­ли сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни; своєчасно вносити плату за спеціальне використання лі­сових ресурсів; не порушувати права інших лісокористувачів та ви­конувати інші вимоги щодо регулювання порядку використання лі­сових ресурсів, встановлені законодавством України.

§ 4. Особливості державного управління

та контролю в галузі використання

та відтворення лісів

Під державним управлінням лісовим фондом слід розуміти ді­яльність державних органів із забезпечення раціонального вико­ристання, відтворення, охорони і захисту лісового фонду. Держав­не управління поділяється на загальне та спеціальне. Загальне уп­равління здійснюється Кабінетом Міністрів України, Урядом Рес­публіки Крим, Мінприроди та його органами на місцях, місцеви­ми органами державної виконавчої влади й іншими державними органами.

Функції державних органів в галузі управління та контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів визначе­ні статтями 29—32 ЛК. Так, до відання Кабінету Міністрів України належить: здійснення державного контролю за охороною, захис­том, використанням та відтворенням лісів; визначення порядку ді­яльності органів державної виконавчої влади щодо організації охо­рони, захисту, використання та відтворення лісів; встановлення

239

порядку поділу лісів на групи, віднесення до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду; встановлення лімітів спеціального використання лісових ресурсів державного значення; встановлення порядку і нормативів плати за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земель­ними ділянками лісового фонду; затвердження Правил відпуску де­ревини на пні, рубок лісу, відтворення, охорони і захисту лісів, дог­ляду за лісом, заготівлі технічної і лікарської сировини, інших про­дуктів лісу, а також користування земельними ділянками лісового фонду; забезпечення розробки комплексних державних та регіо­нальних програм у галузі охорони, захисту і відтворення лісів, під­вищення їх продуктивності і раціонального використання; прий­няття рішень про обмеження або тимчасове припинення діяльнос­ті підприємств, установ і організацій в разі порушення ними лісо­вого законодавства тощо. Аналогічні функції, але в межах відповід­них територій, здійснюються місцевими органами державної вико­навчої влади.

До системи спеціально уповноважених державних органів лісо­вого господарства належить Державний комітет лісового госпо­дарства України та його органи на місцях. Держкомлісгосп як спе­ціальний орган державного управління лісовим господарством, здійснює галузеве управління. Основними його завданнями є: за­безпечення реалізації державної політики у сфері лісового і мис­ливського господарства, здійснення державного управління, регу­лювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарс­тва, розроблення і організація виконання загальнодержавних, між­державних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні таких програм з питань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мислив­ського господарства.

Держкомлісгосп здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи. Держкомлісгосп очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент Украї­ни. Держкомлісгосп в межах своїх повноважень і на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та кон­тролює їх виконання, є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням¹.

З метою забезпечення дотримання всіма державними і громад­ськими органами, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами вимог лісового законодавства існує також дер­жавний і громадський контроль за охороною, захистом, викорис­танням та відтворенням лісів. Державний контроль здійснюється

¹ Положення про Державний комітет лісового господарства України, затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. / Екологічне законодавство України. — Харків, 2002. - С 174-179.

240

Кабінетом Міністрів України, Мінприроди та його органами на місцях, іншими спеціально уповноваженими державними органа­ми, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування. Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Організація лісового господарства має своїм завданням забезпе­чувати правову і технічну регламентацію його раціонального веден­ня і використання лісових ресурсів залежно від природних та еко­номічних умов, цільового призначення, місцерозташування, порід­ного складу лісів, а також функцій, які вони виконують. Організа­ція лісового господарства передбачає: ведення державного обліку лісів; поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності; виділення господарських частин (експлуатаційні, водоохоронні, за­хисні тощо), господарств (хвойні, твердолистяні, м'яколистяні то­що), господарських секцій (високопродуктивні, середньопродук-тивні, низькопродуктивні, плантаційні тощо); встановлення віку стиглості лісу, способів рубок і відтворення лісових насаджень, норм використання лісових ресурсів; визначення системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та відтворен­ня лісів.

Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію, ведення лісового господарства і викорис­тання лісових ресурсів, зобов'язані забезпечувати: збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб; посилення во­доохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою охорони здоров'я людей і поліпшення навколишнього природного середови­ща; безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції; розширене відтворення, поліп­шення порідного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивнос­ті; раціональне використання земельних ділянок лісового фонду; підвищення ефективності лісогосподарського виробництва.

Відтворення лісів і лісорозведення здійснюють постійні лісоко­ристувачі. На землях, що були вкриті лісовою рослинністю, здій­снюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створен­ня лісів, землях, насамперед не придатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски) — лісорозведення. Ро­боти, пов'язані з відновленням лісів, провадяться способами, що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спе­ціальними програмами і проектами, що розробляються державни­ми органами лісового господарства. Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з висо­кими продуктивними і захисними властивостями з метою підви­щення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, по­ліпшення навколишнього природного середовища.

241

З метою підвищення продуктивності лісів здійснюються: робо­ти з селекції, лісового насінництва і сортовипробування найбільш цінних у господарському відношенні деревних порід; заходи, спря­мовані на підвищення родючості грунтів; своєчасний та ефектив­ний догляд за лісовими культурами; заходи щодо найбільш повно­го та ефективного використання земельних ділянок лісового фон­ду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, змен­шення площі земель, не вкритих лісовою рослинністю, зайнятих чагарниками, рідколіссям і нестійкими деревостанами, охорони лі­сів від пожеж та самовільних рубок, захисту від шкідників і хвороб. З метою поліпшення якісного складу лісів мають проводитися руб­ки догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконс­трукцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, лісовід­новні рубки в деревостанах, що втрачають захисні та інші корисні властивості.

§ 5. Державний облік лісового фонду,

здійснення лісовпорядкування та ведення

державного лісового кадастру

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонально­го використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лі­совому фонді та забезпечення рад, заінтересованих органів вико­навчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд. Дер­жавний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державни­ми органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпо­рядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету.

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр містять сис­тему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісо­вого фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій за-хисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціональ­ного ведення лісового господарства і оцінки результатів господар­ської діяльності в лісовому фонді.

Лісовпорядкування складається з системи державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціо­нального використання, підвищення продуктивності лісів та їх від­творення, оцінки лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Лісовпорядкування на всій терито­рії України здійснюється державними лісовпорядними службами за кошти державного бюджету.

Лісовпорядкування включає такі заходи: визначення меж і внут­рішньогосподарську організацію території лісового фонду, що пе-

242

ребуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання то­пографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду з визначенням порідного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та за­хисту лісів тощо, а також порядку і способів проведення цих робіт; обгрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій за-хисності; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та обсягів викорис­тання інших видів лісових ресурсів та інші лісовпорядні дії.

Відповідно до ЗК і Закону "Про плату за землю" використання землі є платним. Цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платни­ків та контроль за правильністю обчислення і справляння земель­ного податку.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки зе­мель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та зем­лекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Розмір земель­ного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата. Розмір, строки і форма внесення орендної плати за землю встанов­люються за згодою сторін у договорі оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляєть­ся виключно у грошовій формі.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів. Виняток становлять сільськогосподарські угіддя та земельні ділян­ки, що належать до складу земель лісового фонду і зайняті вироб­ничими, культурно-побутовими, житловими будинками та госпо­дарськими будівлями і спорудами. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільо­вим призначенням незалежно від того, до якої категорії земель во­ни віднесені, ставки земельного податку з одного гектара сільсько­господарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1; для багаторічних насаджень — 0,03. Податок за ділянки, що належать до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культур­но-побутовими, житловими будинками і господарськими будівля­ми і спорудами, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

243

Відповідно до ЛК загальне використання лісових ресурсів є без­платним. Платним є спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, та користування земельними ділянками лі­сового фонду для потреб мисливського господарства, культурно— оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та про­ведення науково-дослідних робіт. Плата справляється за встановле­ними таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду встановлю­ється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продук­цію та послуги з урахуванням якості і доступності. У випадку зас­тосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата за них встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної плати виз­начається за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче вста­новлених такс на лісові ресурси.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державно­го значення в розмірі 80% зараховуються до державного бюджету і 20% — відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим і бюд­жетів областей. Плата за використання лісових ресурсів місцевого значення і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рек­реаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування. Ці плате­жі спрямовуються на виконання робіт щодо відтворення лісів, про­ведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

Глава 13

Правове забезпечення використання об'єктів та ресурсів тваринного світу

§ 1. Загальна характеристика законодавства про тваринний світ

Тваринний світ є складовою навколишнього природного сере­довища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових дос­ліджень. Тваринний світ має велике економічне значення як дже­рело отримання харчових продуктів, промислової, технічної, лікар­ської сировини та інших матеріальних цінностей. Тому в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого, невиснажли-вого використання тваринного світу.

Відносини з використання власності, управління та охорони тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної во­лі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та по­вітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або на­лежать до природних багатств її континентального шельфу та вик­лючної (морської) економічної зони, регулюються багатьма норма­ми права, які розміщені у різних нормативних актах. Законодавс­тво України про використання тваринного світу становлять поло­ження: Конституції, законів України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"¹, від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"², від 16 травня 1995 р. "Про виключну (морську) економічну зону України"³, від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання"⁴, від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"⁵, від 7 лютого 2002 р. "Про Червону книгу України"⁶ та законодавства про континенталь­ний шельф, якими визначається особливий режим тваринного сві­ту в межах цих територій та об'єктів, а також інші законодавчі ак­ти, прийняті у галузі використання, відтворення та охорони тва­ринного світу.

Окремі норми фауністичного законодавства містяться у кримі­нальному, адміністративному, цивільному законодавстві в частині притягнення винних осіб у цій галузі до відповідальності. Завдан-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

¹ Там само. - 1992. - № 34. - Ст. 502.

¹ Там само. - 1995. - № 21. - Ст. 152.

⁴ Там само. - 2000. - № 18. - Ст. 132.

^! Там само. - 2002. - № 14. - Ст. 97.

<■ Там само. - 2002. - № 30. - Ст. 201.

244

245

нями фауністичного законодавства є регулювання суспільних від­носин у галузі використання, охорони, захисту та відтворення тва­ринного світу як об'єкта правового регулювання, що базуються на відносинах власності на тваринний світ і відносинах управління та охорони диких тварин; збереження та поліпшення середовища іс­нування диких тварин; забезпечення умов збереження всього видо­вого і популяційного різноманіття тварин.

§ 2. Тваринний світ як об'єкт права власності та права користування

Об'єктами тваринного світу є: дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини ди­ких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, пос­тійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші терито­рії, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Відповідно до ст. 4 Закону "Про тваринний світ" дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну влас­ність і визнані об'єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Не можуть бути об'єктами тваринного світу сільськогосподар­ські, свійські та інші тварини, що використовуються для господар­ських, наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та ін­ших цілей. Вони є майном, яке належить на праві власності дер­жавним, кооперативним, громадським організаціям, громадянам, а тому використовуються і охороняються відповідно до іншого зако­нодавства України.

Тваринний світ є відновлювальним об'єктом, і це є його особ­ливістю. Але для цього необхідне додержання відповідних умов, які безпосередньо пов'язані з охороною та відновленням тварин. Тва­ринний світ є об'єктом права власності. Право власності на тва­ринний світ — це система правових норм, спрямованих на регулю­вання правовідносин власності на тваринний світ з метою забезпе­чення їх раціонального використання, відтворення, захисту та охо­рони.

246

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної во­лі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Під станом природної волі слід розуміти не обмежений людиною безпосередній природний зв'язок живого з навколишнім середовищем. Втрата дикою твари­ною стану природної волі або навпаки, набуття твариною, яка бу­ла у неволі, цього стану суттєво змінює її режим.

Із змісту статей 4—7 Закону "Про тваринний світ" випливає, що об'єкти тваринного світу можуть знаходитись у державній, кому­нальній та приватній власності. Об'єкти тваринного світу знахо­дяться під охороною держави незалежно від права власності на них. Від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють ор­гани державної влади та місцевого самоврядування в межах їх ком­петенції.

Суб'єктами права державної і комунальної власності на об'єкти тваринного світу є підприємства, установи та організації державної або комунальної форми власності, які утримують (зберігають) ці об'єкти. Суб'єктами права приватної власності на об'єкти тварин­ного світу можуть бути юридичні та фізичні особи. У їх власності можуть перебувати об'єкти тваринного світу, вилучені із стану при­родної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в нево­лі або набуті іншим не забороненим законом шляхом.

Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу, крім добутих у порядку загального використання, має бути підтверджена відповідними документами, що посвідчують закон­ність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадщи­ну, які видаються у встановленому законодавством порядку. Таки­ми документами можуть бути спеціальні дозволи на полювання (лі­цензії, відстрілочні картки), договори купівлі-продажу, дарування, обміну. У передбаченому законодавством порядку права власників об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в інтересах охоро­ни цих об'єктів, навколишнього природного середовища та захис­ту прав громадян.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу припи­няється у разі: жорстокого поводження з дикими тваринами; вста­новлення законодавчими актами заборони щодо перебування у приватній власності окремих об'єктів тваринного світу. Право при­ватної власності у цих випадках може бути припинено в судовому порядку за позовами органів контролю в галузі охорони, викорис­тання і відтворення тваринного світу або прокурора.

Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального вико­ристання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснен­ня будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище існуван­ня диких тварин та стан тваринного світу, має забезпечуватися до­держання таких основних вимог і принципів, як: збереження умов

247

існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість погіршення середовища іс­нування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин; збе­реження цілісності природних угруповань диких тварин; додержан­ня науково обгрунтованих нормативів і лімітів використання об'єк­тів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використан­ня, а також відтворення; раціональне використання корисних влас­тивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин; платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу; регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності; урахування висновків екологічної експертизи щодо об'єктів господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан тваринного світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону "Про тваринний світ" кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу — об'єктами права власності Українського народу. Право викорис­тання тваринного світу може бути загальним або спеціальним.

Загальне використання тваринного світу базується на принципі гарантування громадянам безоплатного використання об'єктів тва­ринного світу для задоволення життєво необхідних потреб. Загаль­не використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилу­чення об'єктів тваринного світу з природного середовища, крім ви­падків любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством об­сягів безоплатного вилову.

У порядку загального використання об'єктів тваринного світу здійснюється використання корисних властивостей життєдіяльнос­ті тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин, а також використання об'єктів тваринного світу в наукових, куль­турно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не забороне­них законом. При цьому користувачам забороняється знищувати тварин, руйнувати їхнє житло та інші споруди (нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати тощо), порушувати середовище існу­вання тварин і погіршувати умови їх розмноження.

У порядку права спеціального використання тваринного світу здійснюються усі види використання тваринного світу (за винят­ком безоплатного любительського і спортивного рибальства у вод­них об'єктах загального користування). Спеціальне право викорис­тання тваринного світу має свої особливості: по-перше, це — ви­користання тваринного світу з вилученням тварин (добуванням, збиранням) з природного середовища; по-друге, це — користуван­ня, що здійснюється лише за спеціальними дозволами (ліцензіями, відстрілочними картками), які видаються на підставі затверджених лімітів (квот) використання об'єктів тваринного світу. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельних діля­нок, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу; по-третє, спеціальне використання тваринного світу є платним.

248

Відповідно до ст. 18 Закону "Про тваринний світ" за спеціаль­не використання об'єктів тваринного світу справляється збір. Роз­мір збору встановлюється залежно від виду чи групи видів тварин, мети та обсягів їх використання, поширення та цінності, з ураху­ванням місцезнаходження, якості, продуктивності території та ін­ших екологічних і економічних чинників. Без справлення збору здійснюється спеціальне використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях (якщо це не пов'язано з отриманням прибутку), з метою відтворення тва­ринного світу, порятунку диких тварин, які зазнають лиха, регулю­вання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я на­селення і відвернення заподіяння шкоди природному середовищу, господарській та іншій діяльності, а також регулювання чисельнос­ті хижих і шкідливих тварин у порядку ведення мисливського і рибного господарства.

Однією з важливих умов є терміни користування тваринним сві­том. Вони можуть бути різними, наприклад: лише один сезон, або тільки на час гніздування, або тільки в періоди, коли дозволяється полювання тощо. Можуть мати місце випадки безстрокового корис­тування тваринним світом, наприклад вивчення тварин і середови­ща їх перебування в усі пори року на території заповідників тощо.

Право спеціального використання об'єктів тваринного світу мо­же бути припинене на умовах і підставах, зазначених у ст. 19 Зако­ну "Про тваринний світ". Воно припиняється у разі: закінчення строку, на який було надано відповідний дозвіл чи інший документ на право їх використання; добровільної відмови підприємств, уста­нов, організацій та громадян від використання об'єктів тваринного світу; припинення діяльності підприємств, установ, організацій та громадян, які використовували об'єкти тваринного світу; порушен­ня встановленого законодавством порядку та умов спеціального використання об'єктів тваринного світу, а також на підставі рішен­ня суду в разі систематичного невиконання підприємствами, уста­новами, організаціями та громадянами встановлених законодавс­твом правил, норм та інших вимог або договірних обов'язків щодо охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу. Припинення права спеціального використання тваринного світу не звільняє підприємства, установи, організації та громадян від зо­бов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пору­шення законодавства про охорону, використання і відтворення тва­ринного світу.

Важливими є положення Закону, які визначають права та обов'язки користувачів тваринного світу. Вони закріплюють гаран­тії правильного, раціонального, науково обгрунтованого користу­вання тваринним світом та всебічної його охорони. Так, користу­вачі мають право у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу, при цьому здійснювати лише ті види користування, які їм дозволені. Вони мають право власності на добуті (придбані) в законному порядку об'єкти тва-

249

ринного світу і доходи від їх реалізації. У випадках порушення їх прав на використання об'єктів тваринного світу користувачі впра­ві оскаржувати рішення органів виконавчої влади і посадових осіб, що допустили ці порушення.

Підприємства, установи, організації та громадяни, які здійсню­ють ведення мисливського і рибного господарства, мають також право брати участь у вирішенні питань щодо охорони, використан­ня і відтворення об'єктів тваринного світу, що перебувають на те­риторії закріплених за ними мисливських угідь та рибогосподар­ських водних об'єктів. Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо використання тваринного світу можуть бути обме­жені. Це може бути здійснено в інтересах держави, інших користу­вачів. Наприклад, можуть бути обмежені науково-дослідна діяль­ність у заповідниках, переселення тварин, якщо це шкодить дер­жавним інтересам чи інтересам охорони тварин.

Закон "Про тваринний світ" покладає на користувачів об'єкта­ми тваринного світу певні обов'язки. Так, користувачі зобов'язані: додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків вико­ристання об'єктів тваринного світу; використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких не дозволено використовувати; безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчас­но виконувати їх законні вимоги та розпорядження; своєчасно вно­сити збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.

Ряд обов'язків покладається лише на підприємства, установи і організації, а також громадян, які ведуть мисливське або рибне гос­подарство. Вони зобов'язані: раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення екологічного стану се­редовища існування тварин внаслідок власної діяльності, застосову­вати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів; проводити первинний облік чисельності і використання диких тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебува­ють об'єкти тваринного світу, подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин та облік їх використання, ве­дення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; прово­дити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовища їх іс­нування; вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, ре­гіональних, республіканських та інших територіальних екологічних програм з питань охорони, використання і відтворення тваринного світу; негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тва­рин, погіршення стану середовища їх існування, виникнення загро­зи знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; в межах

250

закріпленої території здійснювати охорону об'єктів тваринного сві­ту, дотримуватися режиму охорони видів тварин, занесених до Чер­воної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим, об­ластей, міст Києва та Севастополя; самостійно припиняти викорис­тання об'єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення заг­рози знищення тварин, негайно вживати заходів щодо усунення не­гативного впливу на тварин і середовище їх існування.

§ 3. Основні види використання тваринного світу

Відповідно до ст. 20 Закону "Про тваринний світ" в Україні мо­жуть здійснюватися такі види використання об'єктів тваринного світу: мисливство; рибальство, включаючи добування водних без­хребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в науко­вих, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використан­ня корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних са­нітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання ди­ких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добу­вання (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведен­ня у напіввільних умовах чи в неволі. Законодавством можуть бути передбачені й інші види використання об'єктів тваринного світу.

Мисливство — це вид спеціального використання тваринного світу шляхом добуьання диких звірів та птахів, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у ме­жах мисливських угідь і які можуть бути об'єктами полювання. Йо­го метою є задоволення матеріальних, рекреаційних потреб грома­дян та інших суспільних потреб. Відповідно до Закону "Про мис­ливське господарство та полювання" мисливське господарство як галузь — це сфера суспільного виробництва, основними завдання­ми якого є охорона, використання та відтворення мисливських тва­рин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, роз­виток мисливського спорту і мисливського собаківництва.

Для організації та ведення мисливського господарства у корис­тування надаються спеціально визначені для цього мисливські угід­дя, якими визначаються ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливство здійснюється спеціалізованими мисливськими господарствами, підприємствами, установами та організаціями, в яких створенні спеціалізовані під­розділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх ко­ристування мисливських угідь.

Однією з основних форм користування державним мислив­ським фондом є полювання, тобто сукупність дій людини, спрямо­ваних на вистежування, переслідування з метою добування і саме

251

добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. Стаття 12 Закону "Про мисливське господарство та полювання" перелічує дії, які прирівнюються до полювання: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових доро­гах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом, луком) або з капканами та інши­ми знаряддями добування диких звірів і птахів, або з мисливськи­ми собаками чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією по­лювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в тому числі з арбалетом, луком). До полю­вання не прирівнюються перелічені дії осіб, пов'язані з виконан­ням ними службових обов'язків, а також знищенням мишоподіб­них гризунів — шкідників сільського господарства.

Право на полювання мають громадяни України, які досягли 18-річного віку і одержали відповідні документи, що посвідчують пра­во на полювання. Згідно із законодавством такими документами є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату дер­жавного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користуван­ня вогнепальною мисливською зброєю (у разі полювання з такою зброєю); паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Ці документи мисливець зобов'язаний мати під час здійснення полювання, транспортуван­ня або перенесення продукції полювання і пред'являти їх на вимо­гу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливсько­го господарства та полювання.

Посвідчення мисливця та щорічна контрольна картка обліку до­бутої дичини (вона діє протягом одного мисливського сезону) і по­рушень правил полювання видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського гос­подарства та полювання або його територіальними органами.

Полювання здійснюється у встановлені законодавством терміни. Продукція полювання — перната дичина, зайці-русаки, кролі дикі, єнотовидні собаки, лисиці, вовки і ведмеді, добуті мисливцями— любителями та мисливцями-спортсменами, а також м'ясо їстівних хутрових звірів — залишаються мисливцю і можуть бути самостій­но ним реалізовані з дозволу органів державної ветеринарної меди­цини. Шкури, м'ясо, роги та ікла копитних, добутих у процесі по­лювання, а також відловлені живі тварини здаються користувачеві мисливських угідь. Обов'язковій здачі користувачеві мисливських угідь підлягають зібрані скинуті роги лані, оленя, косулі, лося, за­гиблі тварини або їх частини. Хутрова сировина, інша продукція, добута мисливцями за укладеними договорами, обов'язково здаєть­ся користувачеві мисливських угідь за передбаченою договором ці-

252

ною. Незаконно добута продукція полювання підлягає вилученню з конфіскацією і передачею її відповідним органам за спеціальни­ми актами. Порушники законодавства в галузі ведення мислив­ського господарства та полювання притягаються до відповідальнос­ті, визначеної законодавством.

Рибальством вважається добування риби та водних безхребет­них. Відповідно до законодавства на території України може здій­снюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Отже, за видами рибальство можна поділити на загальне та спеці­альне. У порядку загального використання водних живих ресурсів громадянам дозволяється безоплатне любительське і спортивне ри­бальство для особистого споживання (без права реалізації) у визна­чених відповідно до законодавства водних об'єктах загального ко­ристування у межах встановлених законодавством обсягів безоп­латного вилову і за умови додержання встановлених правил ри­бальства і водокористування.

У порядку спеціального використання водних живих ресурсів підприємствам, установам, організаціям і громадянам надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України, а також лю­бительське і спортивне рибальство, що здійснюється поза межами визначених для цих цілей водойм загального користування. З ме­тою вивчення, охорони, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів, отримання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції здійснюється ведення самостійної галузі народного господарства.

До рибогосподарських водних об'єктів належать усі поверхне­ві, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, виро­щування чи розведення риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а та­кож виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України. Право на користування рибо­господарськими водоймами надається користувачам водних живих ресурсів шляхом видачі дозволу на їх спеціальне використання в місцях і у терміни, зазначені в дозволі. Користувачі водних живих ресурсів зобов'язані отримати дозвіл на спеціальне використання водних живих ресурсів у межах затверджених лімітів (виділених квот), а також внести плату за спеціальне використання водних живих ресурсів.

Дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видають­ся центральним органом виконавчої влади з питань рибного госпо­дарства та його органами на місцях. Підприємства, установи, орга­нізації і громадяни, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), для ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних, зобов'язані дотримува­тися обов'язків користувачів об'єктами тваринного світу, передба-

253

чених Законом "Про тваринний світ". За порушення встановлених вимог і правил, а також недодержання обов'язків користувачів вод­них живих ресурсів до винних осіб застосовується відповідальність, визначена чинним законодавством. Стаття 28 Закону "Про тварин­ний світ" передбачає використання об'єктів тваринного світу в на­укових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях. Цей вид використання тваринного світу може поділятися на користування без вилучення та з вилученням тварин з природного середовища.

Використання об'єктів тваринного світу, які перебувають у ста­ ні природної волі, в наукових, культурно-освітніх, виховних та есте­ тичних цілях здійснюється підприємствами, установами, організа­ціями та громадянами безоплатно і без відповідних дозволів чи ін­ших документів, якщо при цьому об'єкти тваринного світу не ви­лучаються (в тому числі тимчасово) із природного середовища, тва­ринам та середовищу їх існування не завдається шкоди, не пору­шуються права власників та користувачів природних ресурсів. Та­ке користування може здійснюватися способами спостереження, мічення, фотографування тощо. В окремих випадках таке користу­вання тваринним світом може бути заборонено або обмежено.

Використання об'єктів тваринного світу, які перебувають у на-піввільних умовах чи в неволі, для наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей може здійснюватися за плату без ви­лучення тварин із середовища їх існування. Користування тварин­ним світом у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях з вилученням їх з природного середовища може здійснювати­ся методами мисливства та рибальства тільки за відповідними доз­волами чи іншими документами, які видаються згідно з правила­ми, встановленими спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

У разі необхідності спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тва­ринного світу та їх територіальні органи можуть встановлювати об­меження, а також постійну чи тимчасову заборону використання об'єктів тваринного світу або вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях. На підприємства, установи, організації та на громадян, які здійснюють таке використання тваринного світу, покладається обов'язок забез­печення комплексного використання і збереження для подальших наукових досліджень добутого зоологічного матеріалу.

Одним із видів використання тваринного світу, передбачених Законом "Про тваринний світ", є використання корисних власти­востей життєдіяльності тварин. Об'єктами цього виду використан­ня є тварини — природні санітари середовища, запилювачі рослин, інші тварини. Це можуть бути бджоли, жуки, комахи, метелики та ін. Цей вид використання здійснюється у природних умовах без ви­лучення тварин та їх знищення, без погіршення середовища їх пе­ребування та без заподіяння тваринам іншої шкоди. Користувача­ми можуть бути лісові і сільськогосподарські підприємства, інші

підприємства і організації, а також громадяни, які ведуть фермер­ське господарство, особисте селянське господарство тощо.

Використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності — це самостійний вид використання тваринного світу, передбачений ст. ЗО Закону "Про тваринний світ". Таким ви­користанням може бути: отримання меду і воску від диких бджіл, пуху — від гірських баранів під час линьки, рогів — від оленів, пу­ху — від птахів, отрути — від гадюк та ін. Використання тварин у зазначених цілях здійснюється без вилучення тварин із середовища перебування, без знищення тварин, без погіршення середовища їх перебування.

В ст. 31 Закону "Про тваринний світ" передбачено такий вид використання тваринного світу, як добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у неволі чи напіввільних умовах. Суб'єктами цього виду використання можуть бути підпри­ємства, установи, організації і громадяни. Об'єктами можуть бути тварини, крім занесених до Червоної книги України, вилучені з природного середовища за спеціальними дозволами та за визначе­ну у встановленому порядку плату. Такі тварини є власністю під­приємств, установ, організацій та громадян, яким цей дозвіл або інший документ було видано.

Спеціальні дозволи видаються після погодження питань щодо можливості утримання і розведення диких тварин у неволі чи на­піввільних умовах з органами санітарно-епідеміологічного, ветери­нарного контролю, місцевими радами та іншими органами. Такі дозволи видають органи центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища України. Дикі тварини, що утримуються у напіввільних умовах чи в неволі без відповідного дозволу або інших документів на право вилучення їх з природного середовища, що посвідчують законність їх набуття, вважаються незаконно набутими.

§ 4. Державне управління і державний контроль

у галузі використання, відтворення

і охорони тваринного світу

Державне управління та регулювання у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу здійснюють Кабінет Мі­ністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, міс­цеві державні адміністрації, Мінприроди, Держкомприродресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства та їх територіальні органи, інші спеціально уповноважені на це органи виконавчої влади відповідно до їх пов­новажень.

254

255

Кабінет Міністрів України як центральний орган державного управління забезпечує реалізацію державної політики у галузі охо­рони, використання і відтворення тваринного світу, здійснює уп­равління об'єктами тваринного світу державної власності, забезпе­чує державне регулювання і контроль у галузі охорони, викорис­тання і відтворення тваринного світу, розробляє та здійснює за­гальнодержавні програми у галузі охорони, використання і відтво­рення тваринного світу, затверджує порядок встановлення еколо­гічних нормативів, лімітів та видачі відповідних дозволів або інших документів на право використання об'єктів тваринного світу як природного ресурсу загальнодержавного значення, організує зов­нішньоекономічні зв'язки і міжнародне співробітництво у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, забезпечує координацію роботи спеціально уповноважених центральних орга­нів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Спеціально уповноваженими центральними органами виконав­чої влади з питань охорони, використання і відтворення тваринно­го світу є Мінприроди і Держкомприродресурсів. До їх повноважень належать: здійснення нормативного регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу; організація робіт з охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збе­реження та поліпшення середовища їх існування, умов розмножен­ня і шляхів міграції; координація діяльності органів державної вла­ди, підприємств, установ, організацій та громадян у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу; розроблення порядку видачі, а також забезпечення видачі відповідних дозволів або інших документів на право використання об'єктів тваринного світу, які належать до природних ресурсів; прийняття рішень про припинен­ня використання об'єктів тваринного світу у випадках, передбаче­них законодавством; встановлення лімітів, норм використання об'єктів тваринного світу, вирішення питань щодо регулювання по­лювання, рибальства та інших видів використання об'єктів тварин­ного світу; забезпечення ведення державного обліку чисельності та обліку обсягів добування об'єктів тваринного світу; ведення моніто­рингу та державного кадастру тваринного світу; здійснення інших повноважень, передбачених законодавством.

Однією з основних функцій управління є контроль у галузі охо­рони, використання і відтворення тваринного світу. Завданням контролю у цій галузі є забезпечення дотримання вимог фауністич­ного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Такий контроль може бути державним, громадським і відомчим¹.

Державний контроль у галузі охорони, використання і відтво­рення тваринного світу згідно зі ст. 57 Закону "Про тваринний

¹ Див.: Екологічне право: Особлива частина / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001. — С 423.

256

світ" здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими дер­жавними адміністраціями, радами та їх виконавчими органами, спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, мисливського гос­подарства та полювання і рибного господарства та їх територіаль­ними органами, іншими державними органами. Порядок здійснен­ня державного контролю визначається законодавством.

У межах своєї компетенції ці органи уповноважені: ставити ви­моги щодо усунення порушень фауністичного законодавства; при­пиняти у встановленому порядку використання тваринного світу, яке здійснюється з порушенням законодавства; припиняти неза­конні дії або анулювати дозволи та встановлювати обмеження на використання тваринного світу, утримання, реалізацію, вивезення з України на її територію диких тварин; зупиняти тимчасово в ус­тановленому порядку роботи, під час яких порушуються правила, норми, інші вимоги законодавства, до усунення порушень; здій­снювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями, виготов­ленням виробів з них; подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення фауністичного законо­давства; здійснювати інші права.

Посадові особи цих органів, а також підприємств, установ і ор­ганізацій, що здійснюють охорону, використання і відтворення тваринного світу, відповідно до ст. 60 Закону "Про тваринний світ" мають право: давати обов'язкові до виконання вказівки (при­писи) про усунення порушень фауністичного законодавства; пере­віряти документи на право використання об'єктів тваринного сві­ту, зупиняти транспортні (плавучі) засоби та проводити огляд ре­чей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь полю­вання і рибальства, добутої продукції та інших предметів; достав­ляти осіб, які порушують законодавство, до міліції чи місцевих ор­ганів влади; вилучати у правопорушників знаряддя добування тва­рин (у тому числі водних), плавучі і транспортні засоби, обладнан­ня та предмети, що були знаряддями правопорушення, незаконно добуту продукцію, а також відповідні документи, проводити фо­тографування, звукозапис, кіно- і відеозйомки як допоміжний за­сіб для попередження і відтворення тваринного світу, викликати посадових осіб, громадян України та іноземців для дачі усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними законодавства; визначати розмір збитків, завданих об'єктам тваринного світу, за затвердженими таксами та методиками; мають інші права, перед­бачені законом.

Для здійснення державного контролю у складі спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади та їх територі­альних органів можуть створюватися спеціальні підрозділи. Під час виконання службових обов'язків державні інспектори цих підрозді­лів мають право на носіння форми встановленого зразка, а також на носіння та застосування табельної зброї та інших спеціальних засобів відповідно до законодавства.

257

Громадський контроль у галузі охорони, використання і від­творення тваринного світу здійснюється громадськими інспекто­рами охорони навколишнього природного середовища та громад­ськими інспекторами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання і рибного господарства. Повноваження громадських інспекторів визначаються Положенням про громадських інспек­торів з охорони навколишнього природного середовища, затвер­дженим наказом Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища та ядерної безпеки України від 5 липня 1999 р. № 150'.

Відомчий контроль у галузі охорони, використання і відтворен­ня тваринного світу зобов'язані здійснювати ті органи, у відомстві яких знаходяться підприємства, установи, організації, що викорис­товують об'єкти тваринного світу. Відповідно до ст. 56 Закону "Про тваринний світ" для забезпечення охорони та організації ра­ціонального використання тваринного світу ведуться державний облік тварин, облік обсягів їх добування, а також державний ка­дастр тваринного світу.

Порядок ведення обліку тварин та обсягу їх добування встанов­люється спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів за погоджен­ням із спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади з питань статистики, заінтересованими органами вико­навчої влади та відповідними науковими установами.

Відповідно до Положення про порядок ведення державного ка­дастру тваринного світу, затвердженого постановою Кабінету Мі­ністрів України від 15 листопада 1994 р. № 772, державний ка­дастр — це систематизована сукупність відомостей про географіч­не поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, ха­рактеристики середовища їх перебування і сучасного господарсько­го використання, а також інших даних, необхідних для забезпечен­ня охорони і раціонального використання тваринного світу. Дер­жавний кадастр тваринного світу ведеться на всій території Украї­ни, її континентальному шельфі та у виключній (морській) еконо­мічній зоні. Ведення кадастрових робіт на територіях, що не пере­бувають під її юрисдикцією, Україна здійснює відповідно до укла­дених міжнародних договорів. Державний кадастр тваринного сві­ту видається один раз на п'ять років.

Моніторинг тваринного світу є складовою моніторингу навко­лишнього природного середовища і здійснюється відповідно до За­кону "Про охорону навколишнього природного середовища". Мо­ніторинг тваринного світу є системою спостережень, збирання, об­робки, передавання його змін та розроблення науково обгрунтова­них рекомендацій для прийняття управлінських рішень. Моніто­ринг тваринного світу здійснюють центральний орган виконавчої

¹ Офіційний вісник України. - 1999. - № 37. - Ст. 119.

258

влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарс­тва, інші органи державної виконавчої влади, а також підприємс­тва, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану об'єктів тваринного світу та навко­лишнього природного середовища.

§ 5. Юридична відповідальність

за порушення законодавства про використання

і відтворення тваринного світу

Відповідальність за порушення законодавства в галузі викорис­тання і відтворення тваринного світу та її види передбачені ст. 63 Закону "Про тваринний світ". Відповідальність за порушення фау­ністичного законодавства — один із видів юридичної відповідаль­ності. Порушення законодавства в галузі використання і порушен­ня тваринного світу має наслідком адміністративну, цивільно-пра­вову, кримінальну чи дисциплінарну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідальність за порушення законодавства в галузі викорис­тання і відтворення тваринного світу несуть особи, винні в: пору­шенні встановленого законодавством порядку надання об'єктів тваринного світу в користування; порушенні правил використання об'єктів тваринного світу; незаконному вилученні об'єктів тварин­ного світу з природного середовища; перевищенні лімітів і пору­шенні інших встановлених законодавством вимог використання об'єктів тваринного світу; невиконанні вимог державної екологіч­ної експертизи; порушенні встановлених законодавством вимог щодо охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її залишків; порушенні правил зберігання, транспортування, застосу­вання засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин (препаратів); порушенні правил створен­ня, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій, торгівлі ними, а також встановленого зако­нодавством порядку їх пересилання, ввезення в Україну і вивезен­ня за її митну територію; самовільному або з порушенням установ­леного законодавством порядку переселенні, акліматизації та схре­щуванні тварин, а також виведенні і використанні генетично змі­нених організмів; жорстокому поводженні з тваринами; прихову­ванні та перекрученні інформації про стан і чисельність об'єктів тваринного світу та їх використання; невжитті заходів щодо запо­бігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх існування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ; порушенні поряд­ку придбання, реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію диких тварин та інших об'єктів тваринно-

259

го світу; невиконанні встановлених законодавством вимог щодо охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України або до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні; невико­нанні законних розпоряджень посадових осіб органів, що здійсню­ють державний контроль та управління у галузі охорони, викорис­тання і відтворення тваринного світу.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства в галузі використання і відтворення тваринного світу передбачена у кількох статтях Кодексу України про адміністративні правопору­шення (КпАП)¹. Підставою притягнення осіб до цього виду відпо­відальності є адміністративне правопорушення (проступок). Адмі­ністративні правопорушення в цій галузі умовно можна поділити на такі групи: порушення права державної власності на тваринний світ; порушення правил використання об'єктів тваринного світу; порушення порядку управлінської і підприємницької діяльності у галузі охорони тваринного світу.

Це, наприклад, порушення, передбачені ст. 50 — порушення права державної власності на тваринний світ; ст. 76 — знищення корисної для лісу фауни; ст. 85 — порушення правил використан­ня об'єктів тваринного світу; ст. 85-1 — виготовлення і збут забо­ронених знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу; ст. 88 — незаконне вивезення з України і ввезення на її те­риторію об'єктів тваринного і рослинного світу; 88-1 — порушен­ня порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинно­го світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввіль-них умовах; 88-2 — порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, бо­танічних колекцій та торгівлі ними; ст. 89 — жорстоке поводжен­ня з тваринами; ст. 90 — порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; ст. 91-2 — перевищення лімітів та нормативів використання природних ре­сурсів.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути: гро­мадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які на момент учинення проступку досягай 16-річного віку. Не підля­гають притягненню до адміністративної відповідальності особи, які діяли за умов крайньої необхідності. Основні види адміністратив­них стягнень — це штрафи, конфіскація незаконно добутих об'єк­тів тваринного світу, рушниць та інших знарядь і засобів учинення правопорушення, які є особистою власністю порушника, позбав­лення права полювання на термін до трьох років з конфіскацією мисливської зброї.

Кримінальна відповідальність у галузі порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу пе­редбачена окремими статтями КК. До них належать: ст. 243 — заб­руднення моря; ст. 244 — порушення законодавства про континен-

Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 51.

тальний шельф України; ст. 245 — знищення або пошкодження лі­сових масивів; ст. 248 — незаконне полювання; ст. 249 — незакон­не зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним про­мислом; ст. 250 — проведення вибухових робіт з порушенням пра­вил охорони рибних запасів; ст. 251 — порушення ветеринарних правил; ст. 441 — екоцид. До винних осіб застосовуються кримі­нальні штрафи у великих розмірах, обмеження або позбавлення во­лі на різні терміни.

Цивільно-правова майнова відповідальність за порушення за­конодавства в галузі використання і відтворення тваринного сві­ту передбачена у формі покладення обов'язку на підприємство, установу, організацію і громадян, які заподіяли шкоду, відшкоду­вати її у повному обсязі. Для цього виду відповідальності харак­терно те, що розмір шкоди, як правило, визначений фауністич­ним законодавством у вигляді такс — конкретних, попередньо об­числених і закріплених у законодавстві грошових сум, розмірів збитків за кожну одиницю залежно від виду тварин, оптимальних витрат на відтворення об'єктів, яким завдана шкода. Такі такси затверджені постановами Кабінету Міністрів України: від 19 січ­ня 1998 р. № 32 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добу­вання (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єк­тів водного промислу"¹; від 1 червня 1993 р. № 399 "Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України"; від 21 квітня 1998 р. № 521 "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природо­охоронного законодавства у межах територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України"² та ін.

Дисциплінарна відповідальність за порушення фауністичного законодавства настає внаслідок порушення особою трудових обов'язків, пов'язаних з використанням, відтворенням та охоро­ною тваринного світу. Вона може бути застосована до працівників та посадових осіб, пов'язаних з підприємством, установою або ор­ганізацією трудовими відносинами у випадках невиконання або неналежного виконання ними трудових обов'язків, коли викорис­тання та охорона об'єктів тваринного світу належали до змісту їх трудових обов'язків. Відповідно до ст. 147 Кодексу Законів про працю (КЗпП) України³ за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення засто­совуються органом, якому надано право прийняття на роботу пев­ного працівника, або вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішен-

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 3. — С 175.

² Там само. - 1998. - № 16. - С 55.

^! Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - № 50.

260

261

ням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законо­давством.

У ст. 130 КЗпП передбачена матеріальна відповідальність пра­цівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі та організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків У зв'язку з цим у випадках завдання працівником шкоди об'єктам тваринного світу внаслідок порушення своїх трудових обов'язків він може бути притягнений до трудоправової матеріальної відпові­дальності.

Глава 14 Правове регулювання використання

територій та об'єктів природно-заповідного фонду

§ і. Поняття і класифікація територій

та об'єктів природно-заповідного фонду,

умови їх створення та оголошення

заповідними

Заповідання природи є однією із найдавніших форм людської діяльності, яка сягає своїм корінням в далеку давнину. Історично зміна завдань і функцій заповідання визначалась характером взає­модії суспільства і природи в ту чи іншу епоху. На початку зарод­ження первинних відносин між природою і людиною найцінніші природні ресурси (тваринні та рослинні) стають об'єктами спожи­вацьких цілей і водночас предметом особливої уваги. Були періоди, коли сама думка про втручання людини в перебіг природних про­цесів розглядалася як єретична, тому суспільство пристосовувалось до природних процесів.

Християнство, проголошуючи природу нижчою формою божес­твенного творіння, визнавало її незамінність і непідвладність люд­ській зухвалості. Вже тоді створювалися заповідні місця — місця нересту цінних видів риб; вводилися заборони на користування ок­ремими угіддями (так звані священні діброви тощо), в яких недо­торканність природи забезпечувалася переважно релігійними забо­ронами. Відомі й інші періоди, коли втручання людини в природ­ні процеси і необмежена господарська діяльність призводили до швидкого знищення природних багатств. Тоді на вимогу громад­ськості вживалися спеціальні заходи (консервативна охорона), спрямовані на охорону природи.

На сьогодні гармонійність взаємовідносин суспільства і приро­ди набули особливої гостроти та значущості. Екстенсивне природо­користування, нехтування екологічним обгрунтуванням в процесі розвитку агропромислового комплексу, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення близько 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України¹.

262

¹ Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, викорис­тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 38-39. - Ст. 248.

263

Негативний антропогенний вплив на довкілля призвів до зник­нення з біосфери України великої кількості видів, зникнення заг­рожує багатьом існуючим видам флори та фауни. Розвиток вироб­ництва, урбанізація, залучення в господарський обіг нових природ­них ресурсів, освоєння природних територій викликають необхід­ність підтримання якості природного середовища в належному ста­ні, а також збереження для наших нащадків в природному стані унікальних або типових природних комплексів із усією сукупністю їх компонентів. Найефективнішим способом збереження та охоро­ни унікальних або типових природних комплексів є їх вилучення із активного господарського використання і подальший розвиток ме­режі природно-заповідного фонду України.

Правову основу організації, охорони, використання територій природно-заповідного фонду та відтворення їх природних ком­плексів становлять: розділ 12 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"¹, закони України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд Ук­раїни"², від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки"³, а також ряд указів Президента України та постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд Украї­ни" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цін­ність і виділені з метою збереження природної різноманітності лан­дшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніто­рингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне над­бання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, від­творення та використання. Україна розглядає цей фонд як складо­ву світової системи природних територій та об'єктів, що перебува­ють під особливою охороною. Структура природно-заповідного фонду України включає 11 категорій територій та об'єктів, які за­лежно від їх екологічної, наукової, історико-культурної цінності мо­жуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення.

До об'єктів загальнодержавного значення належать: природні заповідники, національні природні парки. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх цін­ності та унікальності можуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення. Території та об'єкти природно-заповідно­го фонду залежно від походження класифікуються на природні те-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546. ¹ Там само. - 1992. - № 34. - Ст. 502. ' Там само. — 2000. - № 47. - Ст. 405.

264

риторії та об'єкти і штучно створені об'єкти. До природних нале­жать: природні та біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, запо­відні урочища. До штучно створених — ботанічні сади, дендроло­гічні та зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ят­ками природи, мети та необхідного режиму охорони відповідно по­діляються: заказники — на 11 видів (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гід­рологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелео-логічні), а пам'ятки природи — на 5 (комплексні, ботанічні, зооло­гічні, гідрологічні та геологічні). Законодавством Автономної Рес­публіки Крим можуть бути встановлені додаткові категорії терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд України (станом на 1 січня 2003 р.) має в своєму складі 7,4 тис. територій і об'єктів загальною площею близько 2715,4 тис. га, що становить 4,5% усієї території України¹. У більшості країн Європи цей показник сягає 5—7%, а в північно­му регіоні — 11 —12%². Так, на початок 2003 р. на Україні налічу­валося 17 природних та 4 біосферних заповідники, 12 національних природних парків, 43 регіональних ландшафтних парки, 2,595 тис. заказників, 3 тис. пам'яток природи, 22 ботанічних сади, 12 зооло­гічних парків, 37 дендрологічних парків, 536 парків — пам'яток са­дово-паркового мистецтва та 762 заповідних урочищ.

В правовій літературі виділяється два етапи створення та оголо­шення територій та об'єктів природно-заповідного фонду: еколого-правовий та земельно-правовий³. На еколого-правовому етапі від­бувається екологічне обґрунтування необхідності створення чи ого­лошення окремої категорії території чи об'єкта природно-заповід­ного фонду, виявляються її типові чи унікальні ознаки, а також екологічні, географічні, біологічні та інші ознаки. На земельно-правовому етапі відбувається оформлення вилучення (викупу) та відведення земель під об'єкти природно-заповідного фонду. При відведенні земель визначаються два види режиму земель: землі за­повідного об'єкта та землі охоронних зон.

Для віднесення й оголошення території або об'єкта до природ­но-заповідного фонду насамперед необхідно підготувати і подати клопотання про створення чи оголошення території чи об'єкта природно-заповідного фонду. Ці дії можуть здійснюватися цен-

¹ Національна допрвідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2002 році. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 56.

¹ Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Заповщники), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — N° 48. — Ст. 430.

' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. — С. 258; Петров В. В. Экологическое право России. — М., 1997. — С. 467.

265

тральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколиш­нього природного середовища, науковими установами, природоо­хоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересова­ними підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання про створення чи оголошення таких територій та об'єктів подаються до державних органів, уповноважених проводи­ти їх попередній розгляд.

Клопотання має містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, есте­тичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів при­родних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про необхідність створення чи оголошення терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розгляда­ються у місячний термін: щодо територій та об'єктів загальнодер­жавного значення — центральним органом виконавчої влади в га­лузі охорони навколишнього природного середовища; щодо тери­торій та об'єктів місцевого значення — органами цього централь­ного органу виконавчої влади на місцях. У разі схвалення клопо­тань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навко­лишнього природного середовища та його органи на місцях погод­жують їх з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

Результати погодження є підставою для розробки спеціалізова­ними проектними та науковими установами проектів створення те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду. Розробку проектів створення територій та об'єктів загальнодержавного значення, та­ких як природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, забезпечує центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Відповідно розробка проектів створення територій та об'єктів міс­цевого значення (регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, заказників, пам'яток природи та парків — пам'яток садо­во-паркового мистецтва) забезпечується органами центрального ор­гану виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях. Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам.

Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галу­зі охорони навколишнього природного середовища чи його органа­ми на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду. Якщо створюються природні заповідни­ки, національні природні парки, а також інші території та об'єкти

266

загальнодержавного значення, такі рішення приймає Президент України. Так, наприклад, 19 грудня 2001 р. був підписаний відпо­відний Указ про створення Черемського природного заповідника¹, а 4 липня 1998 р. — про створення Яворівського національного

парку².

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України з додержанням вимог міжнародних догово­рів та міжнародних програм, учасницею яких є Україна. Створюва­ний біосферний заповідник включається Бюро Міжнародної коор­динаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Рішення про органі­зацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласни­ми, Київською та Севастопольською міськими радами.

§ 2. Правове регулювання

використання територій та об'єктів

природно-заповідного фонду

Використання територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду здійснюється на праві власності чи праві користування. Спеці­альний закон не деталізує форми власності на об'єкти природно— заповідного фонду. Згідно зі ст. 4 Закону "Про природно-заповід­ний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, на­дані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропо­генних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ят­ки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в ін­ших формах власності, передбачених законодавством України. Від­повідно до цих положень можна дійти висновку, що зазначені об'єкти природно-заповідного фонду можуть перебувати у приват­ній, комунальній та державній власності. В разі зміни форми влас­ності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збере­ження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

¹ Указ Президента України від 19 грудня 2001 p. Ne 1234/2001 "Про створення Че­ремського природного заповідника" // Урядовий кур'єр. — 2002. — 9 січ.

¹ Указ Президента України від 4 липня 1998 р. № 744/98 "Про створення Яворів­ського національного природного парку" // Там само. — 1998. — 16 лип.

267

Слід мати на увазі, що чинне законодавство не допускає привати­зації ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків, які були створені до прийняття Закону "Про природно-заповщний фонд Укра­їни". В ньому не міститься спеціального розділу про використання те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду. Тому регулювання використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду здій­снюється окремими нормами вказаного Закону, а також ЗК, ЛК, ВК, Кодексом про надра, Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тва­ринний світ"¹ та іншими нормативно-правовими актами.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду залежно від категорії можуть використовуватися з додержанням вимог, вста­новлених чинним законодавством, у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних цілях та потреб моніторингу навколишнього природного середови­ща. Так, організація і здійснення наукових досліджень у заповідни­ках і національних природних парках визначаються Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженим наказом Міністерством екології та природних ресурсів України від 8 серпня 2000 р. № 105^і, а органі­зація і здійснення еколого-освітньої діяльності — Положенням про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, затвердженим наказом Міністерства охорони нав­колишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 21 вересня 1998 р. № 140². Крім зазначених основних видів ви­користання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, на цих територіях можуть здійснюватися лісові користування (випа­сання худоби, заготівля деревини, лікарських та інших цінних рос­лин, їх плодів, заготівля сіна), мисливство, рибальство лише за умови, що ця діяльність не суперечить цільовому призначенню те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим ви­могам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів і окремих об'єктів.

Особливості природоохоронного режиму, характеру функціону­вання та порядку використання природних об'єктів природних та біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які роз­робляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (щодо об'єктів загальнодержавного значення) чи його місцевими органами (щодо об'єктів місцевого значення). Завдання, особли­вості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі спеціального закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97. ¹ Офіційний вісник України. - 2000. - № 35. - С. 254. ' Там само. - 1998. - № 41. — С 54.

268

Порядок відведення земельних ділянок природним та біосфер-ним заповідникам, національним природним та регіональним лан­дшафтним паркам, ботанічним садам, дендрологічним і зоологіч­ним паркам визначається ЗК. Щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення зе­мельних ділянок у їх власників і користувачів (заказники, пам'ят­ки природи, заповідні урочища, парки — пам'ятки садово-парко­вого мистецтва та ін.), то вони передаються під охорону підприємс­твам, установам, організаціям і громадянам органами центрально­го органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього при­родного середовища з оформленням охоронного свідоцтва.

З метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних тери­торій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно--заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів про­водиться їх резервування. Президент України час від часу підпи­сує відповідні укази про резервування цінних природних терито­рій для подальшого заповідання¹. Території, які резервуються для наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників і землекористувачів і використовуються за цільовим призначен­ням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резер­вування. На землях, що резервуються, не допускається без погод­ження з Мінприроди промислове, господарське, дачне та інше бу­дівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залі­сення цінних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних ком­плексів та об'єктів. При цьому власникам та користувачам при­родних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов'язаних з об­меженням господарської діяльності, можуть надаватися певні пільги, встановлені чинним законодавством. Рішення про резер­вування приймається органами, уповноваженими приймати рі­шення про створення й оголошення відповідних територій при­родно-заповідного фонду.

Інструкціями Мінприроди передбачено єдиний порядок вста­новлення лімітів та видачі дозволів на використання природних ре­сурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для всіх підприємств, установ, орга­нізацій та землевласників, у віданні яких перебувають ці об'єкти².

¹ Указ Президента України від 10 березня 1994 р. № 79/94 "Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій"; Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. № 374/98 "Про резервування цінних природних територій для наступно­го заповідання".

¹ Інструкція про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ре­сурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; Інструкція про порядок встановлення лімітів на використання природних ре­сурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затверджені наказом Мінприроди України від 11 травня 1994 р. № 43.

269

Інструкцією Мінприроди передбачений порядок встановлення лі­мітів на природні ресурси, які використовуються у науково-дослід­них, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, освітньо-виховних цілях¹, а також в порядку заготівлі деревини шляхом проведення ру­бок головного користування, заготівлі лікарських та інших цінних рослин (за винятком таких, що занесені до Червоної книги Украї­ни), їх плодів, сінокосіння, випасання худоби, добування ресурсів тваринного світу (за винятком селекційного відстрілу та видів тва­рин, занесених до Червоної книги України),^обування живиці та інших видів використання.

Для природних і біосферних заповідників та національних природних парків розмір ліміту на використання природних ре­сурсів встановлюється згідно з проектами організації їх терито­рії. Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у ме­жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально­державного значення є офіційним документом, який посвідчує право підприємств, установ, організацій та громадян на спеціаль­не використання природних ресурсів. Видача дозволів прово­диться місцевими державними управліннями охорони навколиш­нього природного середовища в межах затверджених Мінприро­ди лімітів. В разі виникнення потреби у використанні природних ресурсів у обсягах, що перевищують встановлені ліміти, дозвіл на це видає Мінприроди. Строк дії дозволу залежно від виду вико­ристання природних ресурсів встановлюється органом який його видає, а саме для використання природних ресурсів: у науково-дослідних цілях — на період виконання теми наукових робіт; в оздоровчих, освітньо-виховних та рекреаційних цілях — від 1 до 10 років; для заготівлі деревини, сінокосіння, випасання худоби, заготівлі живиці, використання орних земель, збору ягід, грибів, плодів, насіння, лікарських трав, технічної сировини тощо — на один рік.

Інструкція про селекційний відстріл мисливських тварин, зат­верджена наказом Державного комітету лісового господарства України ЗО травня 2001 р. № 47', передбачає здійснення селек­ційного відстрілу на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду. Селекційний відстріл — це вилучення із природних попу­ляцій тварин, які мають певні відхилення у своєму розвитку від здорових тварин, з метою формування здорового, високопродук­тивного маточного поголів'я, регулювання вікової та статевої структури популяцій. Категорично забороняється відстріл здоро­вих тварин, які не мають чітко виражених аномалій у своєму роз­витку. Дозволи на селекційний відстріл на територіях і об'єктах

¹ Офіційний вісник України. - 2001. - № 25. - С 78.

270

природно-заповідного фонду видаються місцевими органами Мінприроди.

На територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можливе здійснення вибіркового діагностичного відстрілу мисливських тва­рин для проведення ветеринарно-санітарної експертизи¹. Вибірко­вий діагностичний відстріл — це вилучення із природних популя­цій тварин з метою проведення ветеринарно-санітарної експерти­зи, яка здійснюється органами ветеринарної медицини для оцінки епізоотичної ситуації та визначення стану захворювань серед мис­ливських видів тварин. Підставою для видачі дозволів на діагнос­тичний відстріл є розпорядження управління державної ветеринар­ної медицини відповідної території про потребу проведення діаг­ностичних відстрілів тварин. Дозволи на діагностичний відстріл на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду видаються міс­цевими органами Мінприроди.

§ 3. Правовий режим природних

та біосферних заповідників, національних

природних і регіональних ландшафтних парків

та інших об'єктів і територій, які підлягають особливій охороні

Найефективнішим засобом охорони унікальних і типових при­родних комплексів є їх вилучення із активного господарського та іншого використання і встановлення відповідного заповідного ре­жиму. За ступінню забезпечення заповідання розрізняються такі види режимів: режим абсолютного заповідання, відносного запові­дання та змішаний режим².

Режим абсолютного заповідання повністю виключає господар­ську, рекреаційну та іншу діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих о^єктів, порушує природний розвиток проце­сів та явищ або створює реальну загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Допустимою є діяльність, пов'язана з проведенням відновлювальних, науково-дослідних та інших робіт в обмежених випадках. Режим абсолютного запові­дання характерний для природних заповідників та пам'яток при­роди.

Режим відносного заповідання полягає у поєднанні абсолютної заборони з можливістю обмеженого використання природних ре­сурсів. Такий режим заповідання характерний для заказників (ландшафтних, лісових, ботанічних, орнітологічних та ін.), які

' Інструкція з проведення вибіркового діагностичного відстрілу мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи, затверджена наказом Державного комітету лісо­вого господарства України від 9 жовтня 2001 р. № 94 // Там само. — 2001. — № 43. —

С 252.

² Див.: Петров В. В. Экологическое право России. — М, 1997. — С 467.

271

створюються з метою збереження і відтворення природних ком­плексів чи їх окремих компонентів, і передбачає часткове запові­дання.

Змішаний режим заповідання характерний для функціонування національних природних парків, де поряд із зонами активного і пасивного відпочинку можуть виділятися заповідні зони, які вик­лючають господарську та іншу діяльність. Незалежно від тих форм, в яких здійснюється охорона природно-заповідних об'єк­тів, незмінною залишається загальна вимога, що випливає із принципу заповідання: заборона будь-якого втручання в перебіг природних процесів та явищ, якщо таке втручання суперечить ці­льовому призначенню об'єкта і створює загрозу шкідливого впли­ву на нього¹.

Визначення режиму територій природно-заповідного фонду міститься у ст. 14 Закону "Про природно-заповідний фонд Укра­їни": це — сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, по­рядок охорони, використання та відтворення їх природних ком­плексів. Згідно зі ст. 15 Закону "Про природно-заповідний фонд України" природні заповідники визначаються як природоохо­ронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типо­вих або унікальних для певної ландшафтної зони природних ком­плексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових за­сад охорони навколишнього природного середовища, ефективно­го використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення нау­кових досліджень і спостережень за станом навколишнього при­родного середовища, розробка на їх основі природоохоронних ре­комендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього при­родного середовища та заповідної справи.

Однією із функцій природних заповідників є збереження гене­тичного фонду рослин та тварин, типових для певної географічної зони. Збереження генофонду необхідне для проведення селекцій­них робіт з метою створення нових та поліпшення наявних цінних видів і сортів рослин та тварин.

Важливе значення має і науково-дослідна функція природних заповідників як центрів комплексного вивчення природних ресур­сів (земель, надр, вод тощо). Лише на ділянках, які вилучені із гос­подарського використання, можливо здійснювати фундаментальні

'Див.: Правовая охрана окружающей природной среды в странах Восточной Евро­пы: Учебное пособие / Под ред. В. В. Петрова. - М., 1990. - С. 294.

272

дослідження природних процесів, що відбуваються, відстежувати динаміку біогеоценозів, вирішувати ряд інших проблем'.

Особливість правового режиму природних заповідників полягає в тому, що весь природний комплекс з усією сукупністю його компо­нентів повністю вилучається із господарського і рекреаційного вико­ристання, забороняється будь-яка діяльність, що може негативно вплинути на стан природного комплексу. На території природного заповідника встановлюється абсолютно заповідний режим. Саме то­му законодавство передбачає заборону певних видів діяльності на те­риторії природних заповідників. Забороненими видами діяльності на території природних заповідників є: будівництво споруд, шляхів, лі­нійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяль­ністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та гелікоптерів нижче 2 тис. м над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують встановле­ні нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних ко­палин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохіміч­ного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хі­мічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормо­вих трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випа­сання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тварин­ним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, здійснення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємність угідь, зби­рання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, не­обхідних для виконання наукових досліджень.

Водночас з метою збереження і відтворення природних ком­плексів дозволяється проведення попереджувальних та відновлю-вальних робіт із запобігання порушенню рівноваги у природі. На територіях природних заповідників допустимими є такі види діяль­ності: відновлювальні роботи на землях з порушеними корінними природними комплексами, здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропоген­ного впливу — відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; споруд­ження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необ­хідних для виконання поставлених перед заповідником завдань;

¹ Див ■ Демина С. А. Правовые формы заповедной охраны природы. — М., 1984. — С. 8.

273

збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбаче­них планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охо­рони його природних комплексів може бути передбачено виділен­ня земельних ділянок для задоволення господарських потреб запо­відника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та пали­ві відповідно до встановлених нормативів. Розробляються ці про­екти спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Мінприроди. В разі термінової необхідності за клопотанням науко­во-технічної ради природного заповідника з дозволу вищевказано­го Міністерства на території заповідника можуть проводитися захо­ди, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію нас­лідків аварій, стихійного лиха та в інших цілях, не передбачених Проектом організації території природного заповідника.

Для ліквідації наслідків аварії та стихійного лиха, в результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника. Природні заповідники є юридичними особами, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування яких визначаються у положеннях про них, що розробляються та затвер­джуються Мінприроди.

Біосферні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збере­ження в природному стані найбільш типових природних комплек­сів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вив­чення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Станом на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалося чотири біосферних заповідника, які включені Бюро Міжнародної коорди­наційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" до між­народної мережі біосферних заповідників: Асканія-Нова, Чорно­морський, Карпатський та Дунайський¹.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповід­ників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. Для біосферних заповідників встановлюється ди­ференційований режим охорони, відтворення та використання при­родних комплексів, згідно з функціональним зонуванням виділя­ються три зони: заповідна зона — включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних і мінімально

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2002 рік. Окреме видання Міністерства екології та природних ресурсів України. — К., 2003. — С 59.

274

порушених антропогенними факторами природних комплексів, ге­нофонду рослинного і тваринного світу. її режим визначається від­повідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Нас­тупною зоною в функціональному зонуванні біосферних заповідни­ків є буферна зона, яка включає території, виділені з метою запобі­гання негативному впливу на заповідну зону господарської діяль­ності на прилеглих територіях. Режим буферної зони визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Третьою зоною біосферного заповідника є зона ант­ропогенних ландшафтів. Ця зона включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць по­селення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включа­ються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочи­ща з додержанням вимог щодо використання та охорони їх при­родних комплексів. Біосферні заповідники є юридичними особами, що діють на підставі положень про них, в яких визначаються зав­дання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування. Такі положення розробляються та затверджуються Мінприроди.

Правовий режим національних природних парків визначається гла­вою 3 Закону "Про природно-заповідний фонд України". Націо­нальні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодер­жавного значення, що створюються з метою збереження, відтворен­ня і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культур-ну, наукову, освітню та естетичну цінність. Станом на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалося 12 національних природних парків¹.

Відповідно до міжнародної системи категорій природно-запо­відних територій, прийнятої МСОП, національні природні парки належать до другої категорії. Метою їх створення є захист екосис­тем, задоволення потреб населення у регламентованому відпочин­ку та проведенні екологічного виховання. В світі існує близько 850 національних парків. їх площа становить 40,7% площі всіх природ­но-заповідних територій світу².

Термін "національний парк" вперше з'явився у США, де охоро-нювані території цього типу виникли вже у другій половині XIX ст. (Йєллоустоунський парк — 1872 p.). Основним принципом органі­зації національних парків було збереження цінних природних об'єктів на "користь та благо нації", за умови вільного відвідуван­ня людьми і виключення із традиційного утилітарного господар­ського використання. Принциповою відмінністю їх від вітчизняних

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за
2002 рік. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 57.

² Див.: Деснянсько-Старогуцький національний природний парк. Жива Україна //
Екологічний журнал. — 2000. — № 3—4. — С 5.

275

ttufa». .

природних заповідників був елемент комерційної діяльності, одер­жання прибутку і слабкий розвиток наукових досліджень'.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресур­сами та об'єктами вилучаються із господарського використання і надаються національним природним паркам в порядку, встановле­ному чинним законодавством. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для організованого туриз­му, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних ком­плексів та об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, роз­робка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико--культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона — призначена для охорони та віднов­лення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визна­чається відповідно до вимог, встановлених для природних заповід­ників; зона регульованої рекреації — в її межах здійснюються корот­костроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особли­во мальовничих і пам'ятних місць, у цій зоні дозволяється влашту­вання та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологіч­них стежок, забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тва­рин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан при­родних комплексів та об'єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації — призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зо­ на—в межах цієї зони здійснюється господарська діяльність, спря­мована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться на­селені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з до­держанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природ­ного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреа­ції та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка