1 Див.: Плотнікова О. О. Моніторинг надр в системі державного моніторингу навколишнього природного середовища / Актуальні проблеми політики. — Одеса, 1999. — С. 221.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 21. — Ст. 152.
! Див.: Плотникова Е. А. Геологическое изучение шельфа и обеспечение экологической безопасности // Торговое мореплавание. — 1999. — Ля 1.
178
1 Див.: Кивалов С. В. Торговое мореплавание: проблемы и перспективы правового регулирования // Торговое мореплавание. — С. 9.
1 Див.: Фесенко М. #., Фесенко I. М., Дорош М. М., Коваленко В. І. Навколишнє середовище в районі бурової // Мінеральні ресурси України. — 1998. — № 2.
3 Див.: Миллер Т. Жизнь в окружающей среде. Программа всеобщего экологического образования / Пер. с англ. — М., 1996. — С. 12.
179
винної бази країни. Програмою розвитку мінерально-сировинної бази України до 2005 року передбачена подальша екологізація, тобто першочергове врахування вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, охорони надр і навколишнього природного середовища.
Розробка родовищ корисних копалин та переробка мінеральної сировини відповідно до ст. 51 Кодексу про надра провадяться згідно із затвердженими проектами гірничодобувного підприємства та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр, які розробляються заінтересованими особами після передачі родовища для промислового освоєння. Відповідно до різновидів корисних копалин та їх властивостей видобування корисних копалин поділяють на видобування твердих корисних копалин, розробку родовищ лікувальних вод та грязей, видобування природного газу (газоконденсату) та нафти.
Проект гірничо-видобувного підприємства з розробки твердих корисних копалин має забезпечити повне комплексне використання родовища, на базі якого його споруджено. З цією метою необхідно передбачати раціональне розташування наземних і підземних споруд, засоби проведення розвідувальних робіт і розробки родовища, які забезпечують найбільш ефективне вилучення корисних копалин з надр; сучасні схеми збагачення мінеральної сировини, використання розкривних порід; раціональне розташування відходів, відвалів, водосховищ з точки зору мінімізації вилучення продуктивних сільськогосподарських і лісових угідь; попередження їх шкідливого впливу на довкілля — забруднення підземних і поверхневих вод, розмиву, просідання і утворення пилу; технічне забезпечення геологічної і маркшейдерської служби підприємства; достовірний облік кількості і якості видобутої мінеральної сировини; заходи щодо забезпечення безпеки населення і навколишнього природного середовища; заходи з рекультивації порушених земель.
Корисні копалини місцевого значення визначаються економічними, екологічними соціальними особливостями, які визначають правовий режим цієї категорії корисних копалин. До екологічних особливостей слід віднести те, що їх родовища широко поширені та розташовані відносно рівномірно в межах земної кори. В. Андрейцев до таких особливостей відносить тісний біологічний і фізичний взаємозв'язок їх з землею1. Економічними особливостями є те, що видобування здійснюється переважно відкритим засобом і не потребує значних коштів і складного обладнання. До соціальних особливостей необхідно віднести здатність задовольняти побутові і господарські потреби населення. Н. Наумов виділяє також технологічні особливості — відсутність підвищеної небезпеки, яка пов'язана з видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення, і в свою чергу визначає обов'язок держави з нагляду за безпечним здійсненням робіт2.
До корисних копалини місцевого значення належать сировина для хімічних меліорантів грунтів (вапняк, сапропель), сировина для будівельного вапна і гіпсу (гіпс, крейда), сировина для бутового каменю (діабаз, андезит), піщано-гравійна сировина (пісок, гравій), цегельно-черепична сировина (глина, сланець). Крім того, деякі з них (вапняк, граніт, діорит) вказані і в переліку корисних копалин загальнодержавного значення без вказівки на підстави розмежування.
Виділяють дві форми користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення: надрокористування землевласників і землекористувачів, які в межах наданих їм прав здійснюють видобування корисних копалин місцевого значення і торфу загальною глибиною розробки до двох метрів, прісних підземних вод до 20 метрів для своїх господарських і побутових потреб без надання гірничого відводу; розробка родовищ корисних копалин місцевого значення іншими суб'єктами з наданням гірничого відводу.
Серед усіх напрямів використання надр найбільш значний вплив на якість довкілля спричиняє видобування радіоактивної сировини, що зумовлює необхідність застосування спеціальних заходів безпеки під час її видобування, переробки і збагачення. Правовідносини з видобування і переробки зазначеної сировини, особливості захисту населення та охорони довкілля регулюють Закон України від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"1, який передбачає пріоритет захисту людини та навколишнього природного середовища від впливу іонізуючого випромінювання, порядок поводження з ядерними матеріалами та джерелами іонізуючого випромінювання під час розвідки та видобування корисних копалин, які містять ці матеріали і речовини; Закон України від 19 листопада 1997 р. "Про видобування і переробку уранових руд"2, який встановлює правові засади державного регулювання безпеки у зв'язку з впливом іонізуючого випромінювання під час видобування і переробки уранових руд; Закон України від 30 червня 1995 р. "Про поводження з радіоактивними відходами"3, який спрямований на недопущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів, гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища; Закон України від 11 січня 2000 р. "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії"4, який визначає діяльність у сфері використання ядерної енергії як діяльність, в процесі якої використовуються додаткові джерела іонізуючого випромінювання, або дія його поширюється на додаткові групи людей, або змінюються напрями випромінювання, і встановлює обов'язковість ліцензування діяльності з переробки ядерної сировини. Отже, створені засади правового регулювання екологічної безпеки діяльності, пов'язаної з видобуванням і збагаченням ядерної сировини.
1 Див.: Андрейцев В. И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений АПК. — К., 1989. — С. 88.
1 Див.: Наумов Н. И. Советское горное законодательство. — Харьков, 1926. — С. 22.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 81. 1 Там само. - 1998. - № 11-12. - Ст. 39. ! Там само. — 1995. — № 27. — Ст. 198. " Там само. — 2000. — № 9. — Ст. 68
180
181
Глава 9
Правове регулювання використання вод і водних ресурсів
§ і. Загальна характеристика стану та використання водних ресурсів
Вода покриває понад 70% поверхні Землі і утворює геологічну оболонку — гідросферу, що пов'язана з атмосферою і літосферою. В океанах, морях, озерах, річках, льодовиках, ґрунті й в атмосфері міститься близько 1,5 млрд куб. км води в різних формах1. Вода — одна з найважливіших речовин, необхідних для існування життя на Землі, і найпоширеніша речовина в біосфері. Вода сприяє створенню рельєфу, ландшафту, грунту. Вона є одночасно і кліматичним, і едафічним (середовиществорювальним) чинником, оскільки багатьом організмам потрібно перебувати в певному стані, атмосфері, грунті2.
Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей — одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водопостачанні міст і більшості промислових підприємств 90%, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод3. На сьогодні забруднення Світового океану — джерела води на планеті, переросло в глобальну проблему.
Прісні води становлять 2,6% загальної кількості води в біосфері. У зв'язку з нерівномірним поширенням прісних вод, зростанням населення, інтенсивним розвитком промисловості й сільського господарства в багатьох регіонах відчувається дефіцит прісної води. Якщо в минулому споживання води на людину не перевищувало 12—18 літрів на день, то сьогодні воно становить від 200 до 400 літрів. Тільки за минуле століття споживання води збільшилося в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що становить 20% від загального рівня її споживання4.
Збільшення витрат води промисловістю пов'язане не тільки зі швидким розвитком останньої, а й із зростанням водоємності виробництва. Так, на виробництво однієї тонни бавовняної тканини
фабрики витрачають близько 250 куб. м води, однієї тонни синтетичного волокна — 2,59—5 тис. куб. м. На виробництво однієї тонни аміаку витрачається близько 1 тис. куб. м, однієї тонни синтетичного каучуку — 2 тис. куб. м. В Україні витрати води на одиницю виробленої продукції значно перевищують аналогічні показники в розвинутих країнах Європи: Франції — у 2,5, ФРН — у 4,3, Великої Британії та Швеції — у 4,2 рази1.
Гострого дефіциту води зазнають насамперед слаборозвинені країни. Сотні мільйонів осіб фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд використовують забруднену воду. Це призводить до мільйона смертей щорічно. Для забезпечення водою відповідно до санітарних стандартів її споживання має бути збільшене у 8 разів, а витрати на очищення слід довести до 60 млрд доларів у рік. Дефіцит прісної води багато в чому зумовлений забрудненням джерел. У світі скидається понад 450 куб. км промислових і побутових стічних вод, що забруднюють, а в окремих випадках частково знищують у десятки разів більший об'єм чистої води2.
Основні джерела прісної води на території України — стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Загальний об'єм стоків річок України без Дунаю в середньому за водністю рік становить 87,1 млрд куб. м, знижуючись у маловодний рік до 55,9 млрд куб. м. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд куб. м води, решта надходить із суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд куб. м води на рік. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. м на рік (61,7 млн куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд куб. м (24,4 млн куб. м на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до поверхневого стоку.
З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд куб. м, 7 великих каналів довжиною близько 2 тис. км з подачею на них понад 1 тис. куб. м води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони. У кількісному відношенні запаси води в Україні на душу населення менше в 15 разів, ніж в Росії, в 3,5 рази менше, ніж в Білорусі.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруд-
1 Див.: Биосфера / Пер. с англ. / Под ред. М. С. Гилярова. — М., 1972. — С. 60—72.
1 Див.: Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А. А. Лаптева. — К., 1990. - С. 19, 20.
1 Див.: Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учебное пособие. — М., 1998. - С. 83.
1 Див.: Крисаченко В. С, Хилько М. 1. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку. — К., 2002. — С. 172, 173.
182
1 Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 38-39. - Ст. 248.
1 Див.: Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А. А. Лаптева. — К., 1990. - С. 20, 21.
183
нення класифікується як забруднена і брудна (IV—V клас якості). Найгостріший стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сівер-ського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води. Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.
Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільним є якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5-Ю гранично допустимих концентрацій — ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.
Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80% водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн осіб та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60% його розорано, на 35% земля значною мірою еродована, на 80% — трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; у критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. т), нафтопродуктами (745 т), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. т), солями важ-
184
ких металів (65—70 т) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують вирішення, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства, що призвело до кризового зменшення самовідтворювальних можливостей річок та виснаження водноре-сурсового потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність наявної системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання населених пунктів і господарських об'єктів.
Територіальні води України в Чорному морі становлять 24,85 тис. кв. км, а площа шельфу — близько 57% загальної довжини Чорноморського шельфу. У межах України знаходяться 14 основних лиманів і естуаріїв загальною площею 1,952 тис. кв. км, 8 заток площею 1,77 тис. кв. км, 19 приморських водно-болотних угідь загальною площею 635 тис. га1.
Незадовільний екологічний стан Азовського і Чорного морів зумовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднюючих речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем, що призвело до бурхливого розвитку евтрофікаційних процесів, значного забруднення (у тому числі мікробіологічного) морських вод, втрати біологічних видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю
1 Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 28. - Ст. 135.
185
населення. Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби. Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Суттєвим чинником забруднення морів є дифузні джерела, в основному змив із сільськогосподарських угідь та територій населених пунктів. З активізацією національного та міжнародного судноплавства зростає ризик забруднення морського середовища, особливо під час транспортування небезпечних речовин.
У межах водоохоронної зони Азовського і Чорного морів накопичено значну кількість твердих побутових і промислових відходів. Технологічна недосконалість облаштування звалищ викликає забруднення поверхневих і підземних вод, створює загрозу погіршення санітарно-епідеміологічного стану та стану здоров'я населення, деградації рекреаційних ресурсів.
Значне антропогенне навантаження в літній період на деяких ділянках рекреаційних зон призводить до порушення природного стану пляжів, прибережних лісів, луків та зниження їхнього рекреаційно-оздоровчого потенціалу. Переміщення великих обсягів донних відкладень під час здійснення днопоглиблювальних і дноочисних робіт у морських акваторіях призводить до деградації донних біоценозів і забруднення морського середовища завислими та токсичними речовинами.
Незбалансованість господарської діяльності призвела до зменшення кормової бази, кількості нерестовищ, місць нагулу й існування риби та інших живих водних організмів. Нераціональне видобування риби та морепродуктів, незадовільне виконання заходів, спрямованих на їх відтворення, спричинили зменшення їх біологічної продуктивності та збіднення видового складу. Ситуацію ускладнює внесення до екосистеми морів шкідливих екзотичних організмів, які пригнічують розвиток та відтворення місцевих флори та фауни Азовського і Чорного морів.
Забруднювачами морського середовища є нафтопродукти, особливо в межах акваторій портів. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево-активними речовинами в зоні впливу муніципальних очисних споруд перевищує ГДК у 2—3 рази. Спостерігається підвищення вмісту хлорорганічних пестицидів і поліхлорованих біфенілів у весняний період на гирлових ділянках річок. Мають місце значні концентрації важких металів (міді, хрому, свинцю, кобальту, цинку, кадмію, стронцію та ін.), періодичні надходження цезію—137 у поверхневі води східної і центральної частин Чорного моря. В останні роки концентрація радо-нідів в Азовському морі перевищує ГДК у 12,6 рази, вміст фенолів перевищує нормативи у 7 разів.
Незважаючи на значне скорочення обсягу використання мінеральних добрив та пестицидів у сільському господарстві, середній вміст фосфору у водах Азовського і Чорного морів коливається від
186
10—40 мкг/л у районі південного узбережжя Криму до 600 мкг/л у дельті Дунаю. В Азовському морі вміст азоту коливається від 20—28 до 400 мкг/л.
В останні роки зростає забруднення морської води умовно патогенною та патогенною мікрофлорою, що призвело до глибоких змін в екосистемах морів та в прибережній смузі. Зросла кількість одноклітинних організмів і медуз, а також шкідливих екзотичних організмів. На початок 90-х років минулого століття загальна біомаса переселенця реброплава в басейні Чорного моря оцінювалася в 1 млрд т. Значно зменшилися морські біологічні ресурси; практично зникли популяції вищих ракоподібних та придонних риб і суттєво скоротилися популяції великих планктонних ракоподібних. Періодично спостерігається задуха та масова загибель донних біоценозів на значних площах (за останні 20 років втрати донної фауни досягли 60 млн т, у тому числі риби — близько 3 млн т). Практично зникло на північно-західному шельфі Чорного моря філофорне поле Зернова. Обсяги вилову риби в Азовському і Чорному морях за останні 10 років скоротилися у 5 разів.
§ 2. Поняття і види водокористування, права та обов'язки водокористувачів
Водокористування є одним із основних видів природокористування. Класифікаційною ознакою тут є вид природного об'єкта. Тому поняття і зміст права водокористування вимагають певного аналізу. А. Соколова визначає право водокористування як право конкретного суб'єкта користуватися, володіти, а в певних випадках і розпоряджатися наданим йому у визначеному порядку відповідним водним об'єктом у межах, передбачених водним законодавством.
Об'єктом права найчастіше є відокремлена ділянка водного об'єкта, надана конкретному водокористувачеві в користування для певної мети. Ознаками, що її індивідуалізують, є місце розташування і розміри водного об'єкта. Особливістю водних об'єктів є те, що їхні розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування та інших чинників1.
У ст. 1 В К водокористування визначено як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів). Як суб'єктивне право право водокористування включає ряд правомочностей. Як правовий інститут право водокористування охоплює принципи водокористування та права і обов'язки водокористувачів. У процесі
1 Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьма на. - Харків, 2001. - С 245.
187
фактичної реалізації суб'єктивного права виникають водні правовідносини.
Класифікація права водокористування за видами здійснюється на підставі різних ознак: цільового призначення; суб'єктного складу; строків здійснення права; умов надання водних об'єктів у користування. Окремі види використання природних об'єктів за ознакою цільового призначення можуть поділятися на найрізноманітніші види. Згідно з ВК право водокористування поділяється на користування водами для задоволення питних і господарсько-побутових (статті 58—61), лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення (статті 62—64) і для потреб галузей економіки — сільського і лісового господарства (ст. 65); для промислових і гідроенергетичних потреб (ст. 66); для потреб водного транспорту (ст. 67); для потреб рибного і мисливського господарства (ст. 68); для протипожежних потреб (ст. 69).
Водокористувачами можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадянства. За суб'єктами використання водних ресурсів можна виділяти різні види природокористування фізичних і юридичних осіб, з перевагою водокористування підприємств, організацій і установ як юридичних осіб.
За способом використання водних об'єктів виділяють первинне і вторинне водокористування. При цьому водокористувачі поділяються на первинних і вторинних. Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Залежно від кількості суб'єктів — природокористувачів одним і тим самим природним об'єктом природокористування може бути відособленим і спільним. Як правило, відособленим є спеціальне користування природним об'єктом, наданим одному суб'єкту права — юридичній чи фізичній особі. Однак специфічні властивості окремих природних об'єктів об'єктивно висувають необхідність правового закріплення можливості їхнього спільного використання. Так, спільне природокористування характерне для використання водних ресурсів, коли водний об'єкт використовується кількома суб'єктами одночасно, наприклад, для оздоровлення, рекреації, водопостачання, судноплавства, рибальства тощо. Отже, спільне природокористування — одночасне використання одного й того самого природного об'єкта кількома суб'єктами.
За строками здійснення право користування водами поділяється на безстрокове та строкове. При безстроковому (постійному) строк користування водами не встановлюється. Наприклад не вста-
188
новлюється строк користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту. Строкове у свою чергу може бути короткостроковим (до 3 років) і довгостроковим (від 3 до 25 років).
Критеріями розмежування видів природокористування можуть бути ознаки значимості природних об'єктів. Вони пов'язані, наприклад, з віднесенням природних багатств до об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Власне кажучи, всі природноресур-сові галузі законодавства виділяють природні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.
Слід виділити платне та безплатне користування водами. Безплатними видами є загальне водокористування (ст. 47), користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту (ст. 53 ВК). Платним є передусім спеціальне водокористування.
Відповідно до ст. 46 В К водокористування поділяється на загальне і спеціальне. Загальне водокористування здійснюють громадяни для задоволення своїх потреб безоплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. До загального водокористування належать купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць.
Юридичні особи в певних випадках також використовують водні об'єкти в порядку загального водокористування. У випадках, передбачених законодавством, загальне водокористування може бути обмежене. Підставою для виникнення права загального водокористування є правомірні дії суб'єкта, передбачені водним законодавством. Це право реалізується як на об'єктах загального користування, так і на водних об'єктах, наданих у відокремлене користування. Загальне водокористування може бути обмежено з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районними і міськими радами за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів.
На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувач або відповідна рада не встановлюють таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.
Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними
189
водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу та є платним і терміновим. Суб'єктами цього виду водокористування є як фізичні, так і юридичні особи.
До спеціального водокористування не належать: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Відповідно до ст. 50 ВК спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути подовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування.
Підставою виникнення права спеціального водокористування є юридичний склад, який включає кілька юридичних фактів. До них належать: волевиявлення особи про надання їй водного об'єкта в користування (клопотання або заява); рішення про видачу дозволу на водокористування, попередньо погоджене з компетентними органами; одержання документа, який посвідчує право водокористування'.
У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються: ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.
Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.
Згідно зі ст. 49 ВК видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства — у разі використання поверхневих вод, державними органами геології — у разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я — у разі використання водних об'єктів,
1 Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетша- на. - Харків, 2001. - С 253.
190
належних до категорії лікувальних. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321. Дозвіл на спеціальне водокористування дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам на користування конкретними водними об'єктами в межах встановлених лімітів.
За спеціальне водокористування справляється збір з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Він включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання в них забруднюючих речовин. Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлені Кабінетом Міністрів України1.
Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.
Обчислення і справляння збору за скидання забруднюючих речовин як спеціальне використання водних ресурсів здійснюється відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 3032. Розмір збору за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів збору, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду. Нормативи збору встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів, вказаних у Додатку 1 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору.
Ліміти скидів у водні об'єкти державного значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування. Ліміти скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти місцевого значення для первинних водокористувачів визначаються в дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення — виконавчими органами рад.
1 Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору
за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494 // Офіційний віс
ник України. — 1999. — № 33. — С 164.
2 Там само. - 1999. - № 9. - С 89.
191
Особливим видом водокористування згідно зі ст. 51 ВК є користування водними об'єктами (їхніми частинами) на умовах оренди. У користування на умовах оренди водні об'єкти (їхні частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища і водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їхніх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Сторонами договору є орендодавці: водних об'єктів місцевого значення — Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради; водних об'єктів загальнодержавного значення — Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації та орендарі-водокористувачі, якими є підприємства, установи, організації, громадяни України та іноземні юридичні й фізичні особи.
У ВК містяться загальні права та обов'язки, які поширюються на всіх або на велику групу водокористувачів. Особливі права та обов'язки, які стосуються тільки суб'єктів, котрі здійснюють конкретний вид водокористування, встановлені і в Кодексі, і в підза-конних нормативних актах. Права і обов'язки водокористувачів можуть бути передбачені й у договорах на водокористування.
Згідно зі ст. 43 ВК до прав водокористувачів належать такі: здійснювати загальне та спеціальне водокористування; використовувати водні об'єкти на умовах оренди; вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води та умов водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію й ремонт; передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах; здійснювати інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.
Водокористувачі мають право на відшкодування збитків, завданих їм припиненням права або зміною умов спеціального водокористування. Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням. Порядок відшкодування таких збитків водокористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України1.
Права водокористувачів можуть бути обмежені з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. Причиною обмеження прав може бути маловоддя, загрози виникнення
1 Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 966 // Урядовий кур'єр. — 1996. — 12 вер.
192
епідемій та епізоотій, аварії, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, при вжитті невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків та інші передбачені законодавством випадки.
Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду. Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування. Право загального водокористування може бути обмежено в порядку, визначеному ст. 47 ВК.
Загальні обов'язки водокористувачів встановлені ст. 44 ВК: економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання; дотримуватися встановлених нормативів ГДС забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному законодавчими актами; вживати погоджених у встановленому порядку технологічних, лісомеліоративних, агротехнічних, гідротехнічних, санітарних та інших заходів щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу; безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію; своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства; своєчасно інформувати місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природного
193
середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень; здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством; виконувати інші обов'язки щодо використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно із законодавством.
§ 3. Особливості спеціального
водокористування водними об'єктами
для потреб окремих галузей
національної економіки
Відповідно до ст. 48 ВК спеціальне водокористування здійснюється для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Отже, чинним законодавством встановлений загальний перелік правомірних видів спеціального водокористування, що не є вичерпним. Щодо користування водними об'єктами, які мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також тими, що належать до складу систем оборотного водопостачання теплових та атомних електростанцій, то воно може бути частково чи повністю заборонено в порядку, встановленому законодавством. Спеціальна заборона на водних об'єктах діє, наприклад, стосовно лісосплаву.
Користування водними об'єктами для питних і господарсько--побутових потреб населення здійснюється в порядку централізованого і нецентралізованого водопостачання. Централізоване водопостачання здійснюється в порядку спеціального водокористування, а нецентралізованого — у порядку загального або спеціального водокористування. Таке використовування води має передбачати такі якісні характеристики, які відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.
У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду. В порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів. Ці підприємства, установи та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти
194
державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.
Нецентралізоване водопостачання здійснюється безпосередньо юридичними і фізичними особами шляхом забору води поверхневих або підземних водних об'єктів. Періодичний контроль за якістю води, що використовується для нецентралізованого водопостачання населення, здійснюється державними органами санітарного нагляду. Особливе місце належить підземним водам питної якості. Ці води використовуються насамперед для задоволення потреб питного і побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва.
Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях. Перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов затверджується Кабінетом Міністрів України1. Користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях здійснюється в порядку загального та спеціального водокористування. Місця користування водами в оздоровчих, рекреаційних та спортивних цілях встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.
Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безоплатно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено.
Користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування. При здійсненні водокористування для потреб сільського господарства водокористувачі зобов'язуються вживати заходів із запобігання підтопленню, заболоченню, забрудненню земель сільськогосподарського призначення.
Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані вживати заходів щодо запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню та забрудненню цих земель. Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають вживатися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршенню стану водних об'єктів.
Використання водних об'єктів для потреб рибного та мисливського господарства має певні особливості. Згідно зі ст. 26 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"2 для рибогос-
1 Перелік водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних, затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499.
2 Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.
195
подарських цілей використовується рибогосподарський водний об'єкт. До рибогосподарських водних об'єктів належать усі поверхневі, територіальні й внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія в межах континентального шельфу України.
До рибогосподарських водних об'єктів належать: моря із затоками, лиманами та естуаріями; ріки з їхніми придатковими системами (озера, бухти, затоки, канали, гирла, протоки, водосховища, що мають постійний або тимчасовий зв'язок з рікою, плавнями або тимчасовими водними об'єктами, а також всі притоки в межах поширення максимальних паводків ріки); технічні водойми, що використовуються (можуть використовуватись) для розведення, вирощування та вилову водних живих ресурсів або мають значення для відтворення їх запасів.
Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їхніх частин) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. № 552. Промислове рибальство допускається на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України. До них належать: Чорне море з лиманами, протоками та затоками, Азовське море з лиманами, затоками, включаючи Сиваш, басейн р. Дніпро з лиманами, водосховищами, басейн р. Дністер з лиманами, водосховищами, басейн р. Сіверський Донець з водосховищами, басейн р. Південний Буг з водосховищами та лиманами, басейн р. Західний Буг з водосховищами, басейн р. Дунай, водойми — охолоджувачі енергетичних об'єктів і технічні водойми, озера.
У порядку загального використання об'єктів тваринного світу громадянам у випадках, передбачених законодавством, дозволяється безоплатне любительське і спортивне рибальство для особистого споживання (без права реалізації) у визначених відповідно до законодавства водних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування. В інших випадках любительське і спортивне рибальство здійснюються на праві спеціального використання об'єктів тваринного світу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На водних об'єктах (їхніх частинах), які використовуються для промислового добування риби та іншого водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах рибного господарства та водного промислу. Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їхні частини), зобов'язані вживати заходів, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.
196
Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях, де розводяться бобри і хохулі, здійснюється за погодженням з державними органами рибного і мисливського господарства. Інші питання користування водами для потреб рибного і мисливського господарства регулюються Законом "Про тваринний світ" та іншими актами законодавства.
Одним із цільових видів є спеціальне водокористування для потреб промисловості і гідроенергетики. Під час користування водними об'єктами для промислових потреб водокористувачі зобов'язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод.
Для потреб промисловості ліміти споживання питної води з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів встановлюються місцевими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища. У передбачених законодавством випадках (стихійні лиха, аварії та інші обставини, перевитрата підприємством встановленого ліміту споживання води з водопроводів) місцеві ради мають право зменшувати або забороняти споживання для промислових цілей питної води в інтересах першочергового задоволення питних та побутових потреб населення.
Користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики має здійснюватися з урахуванням інтересів інших галузей народного господарства, додержанням комплексного використання вод. Гідроенергетичні підприємства зобов'язані дотримуватися встановлених правил експлуатації водосховищ, режимів накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання води через гідровузли, забезпечувати у встановленому порядку безперебійний пропуск суден, а також пропуск риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд.
Користування водними об'єктами для потреб водного транспорту допускається на внутрішніх водних шляхах загального користування. До них належать річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море України, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства їх використання повністю чи частково заборонено. Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1996 р. № 640.
До річкових шляхів належать ділянки рік (з позначенням нижньої і верхньої меж) Дніпра, Прип'яті, Десни, Південного Бугу, Інгульця та ін., Дністровського лиману. До морських шляхів належать судноплавні ділянки м. Рені, м. Вилкове, порт Усть-Дунайськ, гир-
197
ло Новостамбульське, порт Білгород-Дністровський, порт Одеса, порт Південний, Дніпро-Бурський лиманний канал, порт Херсон, р. Дніпро та рукав р. Дніпро, Херсонський морський канал, порт Керч, Керч-Єнікальський канал, порт-пункт Генічеськ та інші морські шляхи. Всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємностями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які мають систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.
Забороняється захід в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту та не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам. Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.
§ 4. Стандартизація і нормування в галузі
використання вод та відтворення
водних ресурсів
Стандартизація і нормування щодо використання вод та відтворення водних ресурсів здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню. До комплексу нормативних документів із стандартизації в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно зі ст. 34 ВК належать документи, які містять: основні положення; терміни та поняття, класифікації; методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод; вимоги щодо раціонального використання вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативи із стандартизації в цій галузі.
Нормативні документи із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затверджуються в порядку, що встановлюється законодавством. У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи: нормативи екологічної безпеки водокористування; екологічний норматив якості води водних об'єктів; нормативи гранично допустимого скидання забруднюю-
198
чих речовин; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти; технологічні нормативи використання води. Законодавством України можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Нормативи екологічної безпеки водокористування встановлюються для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки. Вони забезпечують безпечні умови водокористування, а саме: гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства; допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.
У разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування. Нормативи безпеки водокористування розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та Національною комісією з радіаційного захисту населення України — для водних об'єктів, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства — для водних об'єктів, вода яких використовується для потреб рибного господарства.
Нормативи екологічної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Норматив якості води встановлюється для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів і містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загально-фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води. Норматив та категорії якості води розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів. Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання та Перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1100.
199
Для оцінки безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї самої сировини.
Галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти, та тих, що подаються на очисні споруди, розробляються та затверджуються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Технологічні нормативи використання води встановлюються для оцінки та забезпечення раціонального використання води в галузях економіки, а саме: поточні технологічні нормативи використання води — для сучасного рівня технологій; перспективні технологічні нормативи використання води — з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій. Нормативи використання води розробляються та затверджуються відповідними міністерствами і відомствами за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.
§ 5. Особливості застосування
спеціальних законодавчих вимог
до використання водних ресурсів
Основними організаційно-правовими засобами забезпечення раціонального використання й охорони вод і водночас функціями державного управління в цій сфері є: планування раціонального використання водних об'єктів; контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; ведення державного моніторингу вод, державного водного кадастру і здійснення державного обліку вод; проведення екологічної експертизи об'єктів, пов'язаних з використанням вод; стандартизація і нормування в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Планування раціонального використання водних об'єктів відповідно до ВК здійснюється шляхом розробки, затвердження та реалізації державних, міждержавних, регіональних та місцевих програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державні, міждержавні та регіональні програми використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання й охорони вод, запобігання їх шкідливій дії.
Державні, міждержавні та регіональні програми використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються на ос-
200
нові даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо. Розробка та реалізація цих програм здійснюються за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позабюджетних фондів, добровільних внесків організацій і громадян та інших коштів.
Постановою від 27 лютого 1997 р. Верховна Рада України затвердила Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води1. Основною метою цієї Програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Розроблена і реалізується Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 рЛ
Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням вод них ресурсів полягає в забезпеченні додержання всіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Виділяють державний і громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів. Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається ВК та іншими актами законодавства.
Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища. їх повноваження визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.
Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державний моніторинг вод є складовою державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України3.
Державний моніторинг вод здійснюється за предметними напрямами кількості та якості вод. До об'єктів державного моніторин-
1 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 41. — Ст. 279.
2 Там само. - 2001. - № 28. - Ст. 135.
1 Порядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. N° 815.
201
гу вод належать: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки), канали та інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море; виключна (морська) економічна зона України; джерела забруднення вод, включаючи зворотні води, аварійні скидання рідких продуктів і відходів, втрати продуктів і матеріалів при видобуванні корисних копалин у межах акваторій поверхневих вод, внутрішніх морських вод, територіального моря і виключної (морської) економічної зони України, води поверхневого стоку із сільськогосподарських угідь, фільтрації забруднюючих речовин з технологічних водойм та водних сховищ, масовий розвиток синьо-зелених водоростей; надходження шкідливих речовин з донних відкладів (вторинне забруднення водних об'єктів) та інші джерела забруднення, стосовно яких здійснюється спостереження.
Відповідно до призначення державний моніторинг вод поділяється на фоновий моніторинг, що здійснюється на водних об'єктах у місцях мінімального опосередкованого антропогенного навантаження; загальний моніторинг, що складається з моніторингу на державній мережі пунктів спостережень, моніторингу антропогенного впливу на водні об'єкти, моніторингу водних об'єктів у місцях їх використання та спеціальних видів моніторингу; кризовий моніторинг, що здійснюється в зонах підвищеного ризику та в зонах впливу аварій і надзвичайних ситуацій.
Водокористувачі, які згідно із законодавством зобов'язані вести спостереження за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин, а також за станом водних об'єктів у місцях скидів (крім підприємств водопровідно-каналізаційного господарства), не належать до суб'єктів державного моніторингу вод. їхня інформація визначається як допоміжна порівняно з інформацією суб'єктів державного моніторингу вод і включається до складу офіційної лише після перевірки та підтвердження її вірогідності суб'єктами державного моніторингу вод.
Для здійснення державного моніторингу вод розробляються національні, регіональні, відомчі та локальні програми моніторингу вод, в яких визначаються мережі пунктів, показники і режими спостережень для водних об'єктів та джерел забруднення вод, регламенти передавання, обробки та використання інформації. Програми моніторингу вод розробляються суб'єктами державного моніторингу вод і коригуються в міру потреби Міжвідомчою комісією ведення державного моніторингу вод у цілях встановлення відомостей про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів.