Настанови св. Івана Золотоустого (4 ст.) про виховання дітей
| НАСТАНОВИ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ |
| СВТ. ІВАНА ЗЛАТОУСТОГО |
|
Настанови св. Івана Золотоустого (4 ст.) про виховання дітей
Апостол Павло каже, що жінка спасеться "дітородженням, якщо пробуватиме у вірі й любові, та в посвяті з розвагою" (1 Тим. 2.15). Він говорить про виховання, про те, що батьки, коли добре виховуватимуть своїх дітей, зможуть отримати від них плоди доброчинності, їхня нагорода за це буде значною. Адже вони виховають воїнів для Христа. Чи спасеться, приміром, мати, якщо сама вона є безчесною? Чи отримає вона користь із виховання? Така жінка виховає своїх дітей подібними до себе. Апостол Павло говорить не про кожну матір, а про доброчинну. Лише така жінка отримає велику винагороду. Слухайте, батьки, за виховання дітей ви не залишитесь без нагороди!
Присвятити Богові дітей, яких Він нам дав, є, без сумніву, дуже важливою справою. Якщо батьки закладуть під будівлю непохитний фундамент, то отримають велику винагороду; а за недбалість будуть покарані. Адже й Ілій, врешті-решт, загинув через своїх дітей тому, що не навчав їх. Він, щоправда, давав дітям настанови, але не так, як було потрібно. Він погубив їх і себе.
Слухайте це батьки! З великою старанністю виховуйте своїх дітей та навчайте Господньої науки. Юність є непокірною і тому має потребу у наставниках, вчителях, керівниках, наглядачах та вихователях. І лише за таких умов можливо її підкорити. Юність подібна до незагнузданого коня, до неприборканого звіра. Тому якщо на початку, із раннього віку, ми визначимо для неї належні межі, то в майбутньому не матимемо потреби у великих зусиллях. Не дозволяймо дітям робити те, що є приємним і одночасно шкідливим. Не догоджаймо тому, що вони діти, але постійно навчаймо їх праведності. Наше прагнення задовольняти будь-яке бажання свого чада зашкодить юності найбільше. Особливо ми маємо піклуватися про їхню цнотливість. Колись будемо вибирати для дітей наречених, щоб вони, обоє, маючи чисте і не розпутне тіло, поєдналися. Така любов буває найпалкішою. Хто був цнотливим до шлюбу, той залишиться таким і у шлюбі, й навпаки: хто до шлюбу навчився перелюбу, той і в шлюбі буде чинити те саме. У Писанні сказано: "Людині блудній будь-який хліб видається солодким" (Сір.23.23). Тому вінці і покладаються на голови - на знак того, що наречені входять до шлюбної світлиці непереможними похітливими бажаннями. Якщо ж хтось, бувши спокушеним пристрастю блуду, перебував із повіями, то чому він після цього одягає наголову вінець? Адже він переможений!
Нам доручена важлива застава - діти. Тому будемо піклуватися про них і застосовуватимемо всі засоби для того, щоб лукавий не вкрав їх у нас.
Однак тепер у нас усе робиться навпаки. Ми прикладаємо всіх зусиль для того, щоб поле було хорошим і щоб доручити його надійній людині, ми шукаємо найкращого погонича для ослів та мулів і найвідданішого повіреного. Але за те, що для нас є найдорожчим, а саме: щоб довірити свого сина людині, яка могла б зберегти його в цнотливості, - не дбаємо. Хоча діти -наше найцінніше надбання. Про їхнє майно ми турбуємось, а про них самих - ні. Бачите, яке безумство нами оволоділо? Спочатку формуйте душу свого сина, а матеріальні надбання він отримає згодом. Бо якщо його душа є не доброю, то він не отримає жодної користі від грошей; і навпаки: якщо душа отримала правильну настанову, то бідність синові ніяким чином не нашкодить. Якщо хочете залишити наслідника багатим, то навчіть його доброчинності. Адже таким чином він зможе і достаток примножити. Якщо ж ваш син і не збагатиться, то принаймні нічим не буде гіршим за заможних людей. Проте якщо він буде злим, то, хоча б ви йому залишили незчисленні скарби, вони не будуть мати достойного хоронителя, бо ви зробили його ще нещаснішим за тих, які перебувають у найбільших злиднях. Адже для дітей, які не отримали правильної науки, бідність є кращою за багатство, оскільки вона, навіть поза їхньою волею, утримує їх у межах доброчинності. А багатство ж - не дозволяє провадити цнотливого життя, але спонукає до незліченних переступів.
Ви, матері, найбільш за все наглядайте за дочками. Ця турбота для вас не буде важкою. Дбайте про те, щоб вони перебували вдома. Перш за все, навчайте їх бути благочестивими, скромними; учіть їх зневажати гроші і не занадто піклуватися про одяг. Саме таким чином ви підготуєте своїх дочок до подружнього життя. Якщо виховуватимете саме такими, то спасете не лише дочку, але й чоловіка, який одружиться з нею, їхніх дітей та внуків. Бо якщо корінь буде досконалим, то гілки гарно зміцнюватимуться - і ви за все це отримаєте винагороду. Тому все будемо чинити так, як це личить тим, хто піклується про благо не однієї душі, але про благо багатьох через одну. До шлюбу дочки повинні йти з батьківської оселі подібними до борців, які виходять із місця змагань. Вони мають точно знати всю науку, за допомогою якої, подібно заквасці, могли б усій суміші надавати власної краси.
Сини також повинні бути скромними настільки, щоб найшвидше їх можна було впізнавати за благочестям та цнотливістю і щоб вони стали гідними великої похвали як від людей, так і від Бога. Нехай сини навчаться підкоряти черево, утримуватись від надмірності, бути поміркованими, ніжно люблячими та коритися владі. Адже таким чином вони зможуть найкраще винагородити своїх батьків. Тоді все буде чинитися для нашого спасіння, на славу Божу в Христі Ісусі, Господі нашому, з Яким Отцю разом із Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Необхідна умова виховання дітей
Будемо старанно піклуватися про дітей, щоб зробити їх царським храмом. "Ваші тіла, - каже апостол, - то члени Христові... то храм Духа Святого, що мешкає Він у вас" (1 Кор. 6.15,19). І в іншому місці: "Поселюся серед них і ходитиму" (2 Кор. 6.16). Чи не було б дивним запрошувати будівельників, витрачати кошти і робити все можливе для того, щоб зміцнити старий, похилий будинок, а будову Божу (душа юнака, безумовно, може бути домом Божим) залишати без будь-якої опіки? Пильнуйте, щоб вам не почути те, що колись почули юдеї, коли вони, повернувшись із полону, зневажали свій внутрішній храм, а власні оселі прикрашали. Цим юдеї так образили Бога, що Він через пророка став погрожувати голодом та зубожінням. Причину Свого гніву Господь пояснює так: "Чи час вам сидіти по ваших домах, покритих кахлями, хоч дім цей Мій збурений" (Ог. 1.4). Якщо занедбання храму-будівлі викликало Божий гнів, то тим більше ображає Господа зневага храму душі юнака... Отже, не дозволяйте
Божій оселі стати вертепом розбійників, щоб не почути вам й іншого звинувачення Христа юдеям: "Дім Мій -Дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників" (Мф.21.23;Лк. 19.46). Але як дім Божий стає "вертепом розбійників"? Це діється тоді, коли ми дозволяємо увійти та оселитися в душах юнаків розпусті. Адже ниці бажання є лютішими за розбійників. Вони позбавляють дітей свободи: роблять їх рабами безглуздих пристрастей, вражають з усіх сторін і всіляко ранять їхні душі. Тому будемо щодня наглядати за юнаками, застосовуючи слово, подібне до батога. Будемо виганяти з їхньої душі пристрасті, щоб діти були в змозі разом із нами взяти участь у вишньому житті. Чи не помічаєте, як часто мешканці міст, лиш віднімуть від грудей, примушують своїх дітей носити олійні гілки, призначають їх суддями у змаганнях, організаторами ігор та керівниками хорів. Це зробімо і ми. З раннього віку вводьмо дітей у небесне життя, оскільки земне лише потребує значних витрат, але користі не приносить ніякої.
Справді, яка може бути користь від народної похвали? Настає вечір - і весь шум та оплески припиняються. Минає свято - і відчуття задоволення зникає. Той, хто прагне отримати радість від вінка, чи від світлого одягу, чи від іншої пишноти, не зможе це зробити, оскільки з часом усе воно зникне, наче сон.
Зовсім не таким є небесне життя. Не потребуючи ніяких витрат, воно, без сумніву, приносить нам велику користь. Той, хто провадить таке життя, постійно приймає оплески не від охмелілих людей, а від сонму ангелів. Та хіба лише сонм ангелів? Сам Владика похвалить і прославить його. А кого хвалить Бог, той не один, не два і не три дні, але вічно торжествуватиме з вінцем на голові, і слава ця не мине ніколи. Час цього торжества не обмежується певними днями, але вічно триватиме у майбутньому віці. Бідність не буде перешкодою служінню Богові. Навпаки, вбогий більше, ніж інші, здатний його вершити, оскільки він є вільним від будь-яких принад життя. Адже тут потрібні не грошові витрати, не багатство, але чиста душа і твердий розум. Саме з цих якостей тчеться відповідний для майбутнього життя одяг душі та плететься вінок. Отже, якщо душа не буде прикрашена доброчинністю, то і золото не дасть ніякої користі; і навпаки: бідність ніяк душі не зашкодить, якщо вона буде духовно багатою.
Служіння Богові нехай звершують не лише сини, але й наші дочки. На це видовище запрошуються і жінки, і старі, і юнаки, і раби, і вільні. Адже там, де виявляється душа, не може бути перешкодою ні стать, ні вік, ні життєві відмінності. Тому прошу всіх вас присвячувати на це служіння своїх синів та дочок з раннього віку І збирати для них властиве духовному життю багатство, не закопуючи у землю золота і не збираючи срібла, але складаючи до їхньої душі покору, скромність, цнотливість та всі інші чесноти. Ось яких витрат потребує служіння Богові.
Отже, якщо таке багатство ми зберемо і для себе, і для дітей, то і в земному житті ми отримаємо насолоду від великого щастя, і в майбутньому почуємо той блаженний голос, яким Христос прославляє всіх, хто сповідував Його.
А сповідування Христа виявляється не лише у вірі, але й у справах. Бо якщо ми не чинимо справ, то можемо підпасти під покарання разом із тими, хто відрікся від Господа. Способів же відречення є безліч. Павло про це говорить так: "Вони стверджують, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкими, неслухняними" (Тит. 1.16).- "Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той відрікається від віри, і він гірший від невірного" (1Тим.5.8)."...Умертвіть лиху пожадливість та зажерливість, що вона є ідолослужінням" (Кол.3.5). Отже, якщо є стільки способів відречення, то, безперечно, є стільки ж (і навіть більше) способів сповідування, застосовуючи які, ми отримаємо небесну шану.
Про виховання дітей шляхом покарань та на основі вчення Господнього
Апостол Павло в посланні до Ефесян говорить: "Батьки! Не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх у нагадуванні й застереженні Божому!" (Ефес. 6.4). Якщо хочеш, щоб твій син був слухняним, то з дитинства виховуй його " у нагадуванні та застереженні Божому". Не думай, що слухання Божественного Писання для нього буде зайвою справою. Звідти він дізнається корисні для себе слова "шануй батька свого і матір свою". Не кажи: "Слухання Писання - справа монахів; невже я повинен сина свого зробити монахом?" Це страх опанував тобою. Чому ти боїшся того, що є дуже вигідним? Зроби сина християнином. Адже і мирянам украй необхідно навчатися жити за вченням, яке міститься в Писанні. Особливо це стосується дітей, оскільки у своєму юному віці вони ще багато чого не знають. Проте, не знаючи Божественних істин, вони є обізнаними в язичницькій літературі, яка розповідає про життя попередніх поколінь, що тремтіли від страху перед смертю та корилися пристрастям. Твій син має потребу у "нагадуванні й застереженні Божому". Чи не є безглуздим навчати дітей різним мистецтвам, посилати їх до училища, нічого не шкодуючи для їхньої освіти; а про виховання " в нагадуванні й застереженні Божому" не турбуватися? Через це ми і пожинаємо гіркі плоди виховання, адже наші діти стають нахабними, нестриманими, неслухняними, розпутними!
Отже, не чинімо так, а прислухаймось до настанови блаженного Павла й виховуймо своє чадо, даючи приклад благочестя та примушуючи з раннього дитинства читати Писання.
Чому ж, скажіть мені, не берете приклад із попередніх поколінь? Особливо ви, жінки, мали б наслідувати славних древніх жінок. Якщо у тебе народилася дитина, то бери приклад із Ганни, матері Самуїла. Послухай, як вона вчинила: Ганна відразу принесла свою дитину до Божого храму. Хто б із вас не хотів, щоб ваш син був один раз Самуїлом, ніж тисячу разів царем всесвіту? Ви запитаєте: "Як це можливо?" Чому ж не можливо? Лише забажайте цього і доручіть дитину Тому, Хто може її такою зробити. "Хто ж, - ви запитаєте, - це може зробити?" - Бог. Тому Ганна і доручила Йому свого сина. Сам Ілій мав небагато хисту до виховання. Окрім того, як він цим міг займатися, якщо не мав сили, щоб упоратися з власними дітьми? Але віра й старанність матері зробили неможливе. Народивши первістка, вона не казала: "Зачекаю, нехай дитина виросте, насолодиться життям; нехай його юнацькі роки минають під моїм наглядом". Зовсім ні. Ганна прагнула лише якомога швидше присвятити сина Богові. Така жіноча мудрість має бути прикладом і для нас, чоловіків. Ганна залишила свого сина у Божому храмі і цим прославила свій шлюб. Адже, подарувавши дитину Господові, вона засвідчила, що у подружньому житті шукала не тілесних утіх, а прагнула догодити Богу. Саме тому Ганна, яка у минулому була неплідною, народила дітей, а також сподобилася бачити славу й шану сина Самуїла.
Про потребу дітей слухати Слово Боже
Коли ви бажаєте привести своїх дітей на видовище, то знаходите для цього час і не вважаєте, що це зашкодить їхньому навчанню чи іншим справам. Духовні ж вправи вам видаються ледарством. Чи не гнівите ви Господа, коли знаходите час на те, щоб навчати своїх дітей усім можливим наукам, а заняття Божою справою для них, на вашу думку, є обтяжливим та несвоєчасним? Помиляєтесь, браття! Саме цей ніжний вік і потребує навчання Божої справи. В такий період швидко засвоюється і, як печатка на воску, карбується в душах дітей усе те, що вони чують. В цей час також формується і їхня схильність або до зла, або до доброчинності. Тому якщо на початку, так би мовити, у переддень відвернути дітей від пороку і спрямувати на кращий шлях, то в майбутньому це для них стане навичкою, і вони будуть нездатними швидко захоплюватися гріхом. Адже навичка спонукатиме їх до добрих справ. Такими діти будуть корисними для суспільства і шануватимуться нами, оскільки у своїй юності виявлять мудрість старців. Бо неможливо - як я вже раніше казав - щоб ті, хто навчалися та насолоджувалися читанням Божественного Писання (чи то чоловік, чи жінка, чи юнак) - не отримували від цього ніякої користі... І диявол, як побачить, що в душі людини записаний закон Божий, вже більше не буде спокушати. Адже він не зможе навіть заглянути туди, де Царське Писання, викарбуване Святим Духом у багатолюбивому серці, сяє благодаттю. Для диявола навіюваних ним думок найстрашнішим є перейнята питаннями духовності душа, що постійно живиться з Божественного джерела. Саме таку душу ніщо не може ні засмутити, ні охопити гордістю. Посеред бур та хвилювань вона насолоджується тишею. Адже причиною наших спокус є не зовнішні обставини, а неміч нашого Духа. Якби ми страждали внаслідок обставин, що склалися, то до цього були б причетні всі люди. Бо кожен із нас долає одне і те ж море, в якому неможливо обминути хвилі та бурі. Але оскільки є люди, які перебувають поза стихією, то очевидно, що бурю чинять не обставини, а стан нашого духа.
Отже, якщо ми налаштуємо свою душу на те, щоб вона все легко переносила, то для нас не існуватиме ні бурі, ні потопу, але завжди буде благодатна тиша.
Про те, що неправильний погляд на виховання буває причиною величезного зла
Розбещеність дітей часто пояснюється безумною тягою їхніх батьків до тілесного. Надаючи перевагу лише цьому, а все інше вважаючи менш вартісним, вони перестають піклуватися про душі свого чада. Про таких батьків я скажу, що вони є гіршими навіть за дітовбивць.
Розглянемо це детально. Чи можеш ти сказати, що твій син чи почув від тебе, чи дізнався сам, що той, хто клянеться (навіть якби клявся у правді) ображає Бога? Також чи чув він про те, що злопам`ятному спастися неможливо? Або про те, що лихослівного Бог настільки втихомирив, що навіть заборонив йому читати Слово Боже? А також про те, що гордовитого та каверзного Він скинув із неба до вогненної геєни? Або про те, що того, який споглядає на жінку з пристрастю, Він засуджує як перелюбника? А чи ти переконував коли-небудь свого сина уникати такого звичного для всіх гріха, як осуд ближніх, за який на нас очікує найважче покарання? Чи ознайомив ти його з Христовими заповідями? Можливо, ти і сам не знаєш, що такі заповіді існують? Якщо це так, то як син може виконати те, про що не відає і батько? Але якби зло обмежувалося лише тим, що батьки не давали б своїм дітям ніяких корисних порад, то воно не було б таким великим. Однак ви, батьки, спонукаєте дочок і синів до ще гіршого. Бо коли переконуєте дітей в необхідності здобувати освіту, то у вашій розмові не почуєш нічого іншого, окрім наступних прикладів: один, мовляв, чоловік з бідної верстви, вдосконалившись у красномовності, отримав високу посаду, розбагатів, одружився із заможною нареченою, збудував чудовий будинок і став усіма шанованою людиною. Інший, вивчивши латинську мову, почав служити при дворі. І все це розповідається лише про шанованих на землі, але жодного разу ніхто не згадує про прославлених на небесах. Навіть якщо хтось і відважиться про них заговорити, то до його слів навряд чи прислухаються.
Отже, навчаючи своїх дітей таким чином, ви з раннього дитинства закладаєте у їхні душі підвалини двох найлютіших пристрастей, а саме: сріблолюбства та марнославства. Кожна з них здатна спаплюжити все. А якщо вони увірвуться до ніжної юнацької душі разом, то, подібно до поєднаних бурхливих потоків, знищать все добре і настільки наситять душу тернинами, піском та сміттям, що зроблять її безплідною. Про це свідчать і світські письменники, одні з яких кожну зі згаданих пристрастей називають вершиною, а інші - головою всього зла. Адже батьки все роблять не для того, щоб послабити злі паростки, але щоб ще більше їх зміцнити. Чи ж є якийсь нерозумний, який би не почав сумніватися у можливості спасіння вихованого таким чином сина? Добре, якщо душа, отримавши протилежну настанову, буде збережена від розпусти. Однак якщо нагородою за все вважаються гроші і як приклад для наслідування вказується на порочних людей, то як тоді можна сподіватися на спасіння? Ті, які мають пристрасть до багатства, переважно є заздрісними, аморальними, схильними до клятви, віроломними, пихатими, словоблудними, злими, безсоромними, нахабними та невдячними -тобто вони повністю охоплені злом. Про це достовірно свідчить блаженний Павло, який сказав, що сріблолюбство є коренем усього зла в житті" (1 Тим. 6.10). А ще до нього про це вістив Христос, Який стверджував, що "полонений цією пристрастю не може служити Богові" (Мф.6.24).
Отже, якщо юнак ще з раннього дитинства перебуватиме у рабстві пристрастей, то коли ж він зможе стати вільним? Яким чином він переможе хвилі, якщо оточуючі його штовхають, топлять і змушують захлинутися? Ти гадаєш, що твій син, будучи молодим, живучи у Єгипті, краще сказати, серед диявольського війська, не чуючи ні від кого жодної корисної поради і бачачи, що всі, а найбільше - батьки та вихователі, спонукають його до злого, - ти гадаєш, що він зможе уникнути тенет нечистого? Як юнак це зробить? Чи не за допомогою твоїх настанов? Але ж ти навчаєш його протилежного. Не дозволяючи юнакові згадати про благочестя навіть уві сні і наповнюючи його душу спокусами сучасного життя, ти ще більше сприяєш загибелі свого сина. Можливо, він має покладатися на власні сили? Зовсім ні. Юнак не має достатньо власних сил для здійснення доброчинності. Якщо він і порадить щось добре, то воно не зможе дати гарних паростків, оскільки загине від зливи твоїх слів. Адже подібно до того, як тіло не може довго жити, якщо замість корисної поживи отримуватиме шкідливу, - так і душа, отримуючи неправильні настанови, не може й подумати про щось добре та достойне.
Душа, перебуваючи в постійних утисках із боку зла, яке, подібно до зарази, її нищить, безперечно, потрапить до геєни і загине. Адже ви, ніби щиро прагнучи занапастити своїх дітей, наказуєте їм робити лише те, що є перешкодою для спасіння. "Горе вам, - сказано, - що тепер потішаєтесь" (Лк. 6.25) - а ви часто даєте дітям привід до потіхи. "Горе ж вам, багатіям"(Лк. 6.24) - а ви піклуєтесь лише про те, щоб вони розбагатіли. "Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре"(Лк. 6.26) - а ви часто витрачаєте своє майно заради людської слави. "Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові" (Мф.5.22) - а ви вважаєте слабкими та боягузами тих, хто мовчазно сприймає образи від інших. Христос наказує ухилятися від бійки та сварки - а ви постійно спонукаєте до цього. Він повелів виколювати око, якщо воно спокушає на зло - а ви лише й бажаєте, щоб друзями дочок і синів були ті, хто може дати грошей, навіть якщо діти вчаться від них розпусті. Христос не дозволив розлучатися з дружиною, окрім із причини перелюбу, а ви, у випадку можливості здобути багатство, наказуєте не зважати і на цю заповідь. Він суворо заборонив клястися (-34) - а ви навіть насміхаєтеся над тими, хто це виконує. "Хто любить душу свою, - сказав Господь, - той погубить її" (Ін. 12.25). Та ви всіляко спонукаєте дітей до цієї любові. "Якщо ви не будете людям прощати, - каже Він, - то і Отець ваш не простить вам прогріхів ваших" (Мф.6.15) - а ви навіть докоряєте синам і дочкам, коли вони не хочуть помститися своїм образникам. Христос сказав, що ті, хто люблять славу, але постять чи моляться, дають милостиню, не отримають жодної користі (Мф.6.1) - а ви лише і дбаєте про те, щоб ваші діти її (славу) здобували. Продовжувати перелік не варто. Адже всі вище згадані пороки- не лише разом взяті, але й кожний зокрема - у змозі призвести до тисячі геєн, а ви, зібравши всі гріхи і поклавши цей важкий тягар на дітей, посилаєте своє чадо до вогненної річки.
Отже, чи зможуть діти спастися, якщо матимуть у собі стільки поживи для вогню? Але біда не лише в тім, що ви навчаєте дітей протилежного Христовим заповідям. Страшним є те, що гріх приховуєте під милозвучними термінами. Наприклад, постійне перебування на різних видовищах ви називаєте ритмом сучасного життя, володіння багатством - свободою, любов до слави -великодушністю, зухвалість - відвертістю; марнотратство ви називаєте людинолюбством, несправедливість - мужністю. Окрім того, ви доброчинність називаєте протилежними за значенням словами: скромність - неосвіченістю, тихість - боягузтвом, справедливість - слабкістю, смиренність - рабством , незлобливість - безсиллям. Ви ніби боїтесь того, що ваші діти, дізнавшись від інших справжні назви чеснот і пороків, втечуть від геєни. Адже називання духовних вад справжніми іменами сприяє формуванню відрази до них. Це так сильно вражає грішників, що багато хто з них не може без роздратування слухати, коли їх називають тими, ким вони є насправді, і сприймають це за велику образу. Отже, якби хтось назвав безсоромну жінку та розпутного юнака тим словом, яке відповідає змісту їхнього пороку, то це сприйнялося б ними як велика образа. І не лише вони, але й п`яниця й сріблолюбець, і чванливий, і взагалі, всі ті, що вчинили найважчі злочини, вражаються не так людською думкою чи дією, як правдивою назвою своїх справ. Я знаю багатьох, які чуючи про свої ганебні вчинки, схаменулися. Проте, ви позбавляєте дітей і цього засобу виправлення. Окрім того, навчаєте їх злу не лише словом, але й ділами: будуєте гарні будинки, купуєте дорогі поля, привчаєте дочок і синів жити розкішно - і всім цим , ніби густою хмарою, покриваєте їхні душі. Як я можу вважати, що ваші діти можуть спастися, якщо бачу, що ви спонукаєте їх до тих вчинків, за які Христос призначив неминучу загибель; коли бачу, що їхні душі ви не пильнуєте (ніби це щось непотрібне), а про те, що є справді зайвим, дбаєте, як про щось найнеобхідніше та найважливіше. Ви робите все для того, щоб син мав слугу, коня, найкращий одяг, а про те, щоб він сам був хорошим, не хочете й подумати. Турбуючись про дерева та каміння, ви водночас позбавляєте душу навіть найменшої опіки. Ви дбаєте про те, щоб на будинку стояла гарна статуя і була позолоченою покрівля; а про те, щоб найцінніша статуя - душа - була золотою, не бажаєте й подумати.
Окрім того, коли хочемо ознайомити дітей з науками, то не лише усуваємо все те, що перешкоджає навчанню, але й робимо все можливе, щоб цьому посприяти: наймаємо вихователів та вчителів, витрачаємо на це кошти, звільняємо своє чадо від усіх інших турбот і [частіше, ніж вчителі на олімпійських іграх] постійно нагадуємо їм про бідність через неосвіченість і про багатство внаслідок вченості; робимо й говоримо ми самі і через інших усе, аби спонукати дітей здобувати освіту. Це дається нелегко. А моральна рівновага й чесність, не зважаючи на різні перешкоди, на нашу думку, прийдуть самі по собі? Що може бути гіршим за це безглуздя: найлегшому приділити набагато більше уваги, ніж воно цього потребує; а про значно важливіші речі думати, що вони, подібно до чогось пустого та незначного, прийдуть самі? Адже вдосконалення душі в благочестивому житті у стільки разів важче за вивчення наук, у скільки важче виконувати, ніж говорити. Отже, скажете, потрібно зруйнувати училища? Ні, не про це я говорю, а про те, щоб нам не знищити будівлі доброчинності і не погубити живої душі. Якщо вона є цнотливою, то від необізнаності в красномовності не буде ніякої втрати; але якщо душа розпутна, то від неї походить велика шкода, навіть якби мова була збагаченою. Чим насиченіше слово, тим більше шкоди воно принесе. Адже гріховність у поєднанні з ораторською майстерністю чинить більше зла, ніж неосвіченість. Для успішного навчання словесності потрібна моральність, але мораль не потребує допомоги у словесності. Можна залишатися цнотливим і без ученості, але ніхто ніколи не зможе мати успіх в опануванні наук, якщо весь час проводитиме в пороках та розпусті. Яка нам буде користь від знання словесності, якщо найголовніше у нас буде спаплюженим? І чим нам може зашкодити необізнаність у ній, якщо те, що є найважливішим, у нас упорядковане? Істинною мудрістю і істинною освітою є не що інше, як страх Божий. Ніхто нехай не думає, що ніби я наказую, аби діти залишалися невігласами. Ні! Нехай хтось мені поручиться щодо виконання найнеобхіднішого, тобто благочестя, -і я не буду заперечувати того, щоб діти вдосконалювалися у мистецтві красномовності. Якщо хитаються підвалини і є небезпека того, що будівля впаде, то було б украй нерозумно шукати допомоги у штукатурів, а не в будівельників. Також було б дивним не дозволяти прикрашати стіни, якщо вони стоять непохитно.
Отже, будемо, перш за все, навчати дітей благочестю і спонукати їх до страху не тоді, коли вони вже стануть дорослими, але ще в дитинстві. І Павло радить наймати для синів та дочок учителів доброчинності на самому початку, в юному віці, щоб не дати злу до них доступитися. Адже не те навчання є найкращим, за яким спочатку дозволяють гріху діяти, а потім вишукують методи, щоб позбутися його; але те, за яким використовують всі зусилля, щоб зробити нашу душу для зла недоступною. Тому закликаю не лише дозволяти іншим навчати благочестю, але й самим допомагати дітям рятувати човен і намагатися направляти його за попутним вітром. Адже якби ми всі думали так і, перш за все, навчали дітей доброчинності, вважаючи це головним завданням, а все інше -додатковим, то це призвело б до такої кількості благ, що коли б я почав їх називати, то мене сприйняли б за хвалькуватого. Якби благочестя стало для нас законом, якби ми своїх синів та дочок спонукали бути Божими друзями і навчали, окрім інших наук, духовним, то зникла б будь-яка скорбота, наше сьогодення звільнилося б від зла, і тим, що сказано про майбутнє життя, а саме, "що журба та зітхання втечуть" (Іс.35.10), ми насолоджувалися б уже тепер.
Отже, будемо робити все для того, щоб залишити дітям багатство благочестя, яке ніколи не минається, перебуває з нами і після смерті, і може принести нам велику користь не лише тут, але й там. Мирське золото й срібло не перейдуть разом із людьми у вічність, але ще раніше разом із людьми загинуть тут або ж погублять, як це часто буває, ще й своїх власників. Проте багатство благочестя і тут, і там не лише не знищується, але й тих, що здобували його, збереже у безпеці. Це справді так: хто більше шанує земне, ніж духовне, той втратить як одне, так і друге; а хто прагне до небесного, той, певне, отримає і земне. Це слова не мої, але самого Господа, Який обіцяє дати ці блага. "Шукайте, - каже Він перше Царства Божого і праведності Його, а все інше вам додасться" (Мф.6.33). Чи може щось бути кращим за це? "Турбуйтеся, - каже Він, - про духовне, а про все інше подбаю Я". Таким чином, Бог є подібним до турботливого батька, Який бере на Себе обов`язок піклуватись про дім, керувати слугами тощо, а сину радить лише духовно вдосконалюватись. Отже, будьмо слухняними, шукаймо Царства Божого - і тоді і своїх дітей ми побачимо шанованими, і самі разом із ними прославимось; насолоджуватимемось благами і в теперішньому житті, якщо полюбимо майбутнє та небесне. Намагаймось бути батьками гарних синів і дочок, творцями хрестоносних храмів, опікунами небесних подвижників, зміцнюючи, наставляючи їх та дбаючи про корисне для них, щоб і ми разом з ними отримали однакові вінці.
