Розділ 1. Загальна характеристика економіки Лівії
«ЛІВІЯ, як суб’єкт міжнародної економіки»
Анотація
Темою даної контрольної роботи є «Лівія як суб’єкт міжнародної економіки». В проекті розглянуто місце Лівія в міжнародному поділі праці, а також визначено рівень забезпеченості такими факторами виробництва, як капітал, трудові ресурси, технології та земля.
В проекті оцінено значення Лівія на регіональному та глобальному рівні. В розділі 5 описано стосунки з Україною, величину експорту та імпорту, а також документи, що регулюють двосторонні відносини між Україною та Лівія.
В роботі проаналізовано соціально-культурний потенціал країни, вплив літератури, музики і архітектури на розвиток світової культури. Оцінено рівень фінансування окремих видів спорту. Коротко охарактеризовано видатних діячів та нобелівських лауреатів.
Як підсумок, визначено «світові рекорди» Лівія та основні напрями розвитку цієї країни.
Annotation
The theme of this reference work is "Libya as a subject of international economics." The project deals with Libya place in the international division of labor, and also the level of provision of production factors such as capital, labor, technology and land.
The project assessed value Libya at the regional and global level. Section 5 describes relations with Ukraine, the value of exports and imports, as well as the documents governing bilateral relations between Ukraine and Libya.
This paper analyzes the social and cultural potential of the country, the influence of literature, music and architecture in the development of world culture. Reviewed level of funding for individual sports. Briefly described prominent figures and Nobel laureates.
As a result, defined "world record" Libya and the main directions of the country.
ЗМІСТ
| Вступ | 4 | |
| Розділ 1 | Загальна характеристика економіки Лівії | 5 |
| Розділ 2 | Забезпеченість факторами виробництва | 8 |
| 2.1. | Капітал | 8 |
| 2.2. | Трудові ресурси | 10 |
| 2.3. | Технології | 13 |
| 2.4. | Земля | 13 |
| Розділ 3 | Значення Лівії на регіональному та глобальному рівні | 16 |
| Розділ 4 | Соціально-культурний потенціал Лівії | 20 |
| Розділ 5 | Стосунки Лівії з Україною | 21 |
| 5.1. | Політичні відносини між Україною та Лівії | 21 |
| 5.2. | Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Лівії | 25 |
| Висновки | 27 | |
| Список використаної літератури | 28 | |
ВСТУП
Лівія - відносно велике арабська держава, розташована в центральній частині Північної Африки на південному узбережжі Середземного моря. Територія Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії становить 1759540 кв. км.
Лівія переважно пустельна країна. Понад 95% її території зайнято піщаними і кам'янистими пустелями сахарської тропічної пустельній області. Природно-кліматичні умови є перешкодою для розвитку сільського господарства і тваринництва, так як в структурі земельного фонду Лівії частка малопродуктивних земель перевищує 80%.
Демографічна ситуація в Лівії характеризується, насамперед, високими темпами зростання чисельності населення. За абсолютним числом жителів Лівія одна з малонаселених країн Північної Африки.
Соціалістична економіка Лівії безпосередньо залежить від надходжень від продажу нафти, які становлять практично всі експортні гроші і одну четверту валового виробництва. У світі небагато країн, для яких зовнішня торгівля є життєво важливою галуззю економіки, як для Лівії. Нерозвиненість сільського господарства зумовлює залежність від імпорту продовольства і водних ресурсів. За допомогою зовнішньої торгівлі на світовому ринку реалізується більше половини продукції видобувних галузей. Інтересам зовнішньої торгівлі і розвитку міжнародних економічних зв'язків підпорядкована вся економіка країни. Велику частку сучасного експорту Лівії становлять нафта, нафтопродукти, а також природний газ.
Брак власної робочої сили зумовила розвиток процесів трудової імміграції в Лівію. Причому серед іноземної робочої сили необхідно виділити мігрантів з країн Африки та Європи, які становлять найбільшу частку прибулих. Важливою проблемою є нелегальний транзит іммігрантів через Лівію в Європу. Еміграція з Лівії носить обмежений і тимчасовий характер (ділові та освітні поїздки), що обумовлено високим рівнем життя в країні.
Розділ 1. Загальна характеристика економіки Лівії
Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової пром. продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна пром-сть. Транспорт — автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Тріполі і Бенгазі з країнами Європи і США.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП — (-2%, 2001). ВВП на душу населення — $ 6510 (1994). Імпорт — продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г.ч. Італія — 22,3%; Німеччина — 12,0%; Великобританія — 8,9%; Франція — 6,8%; Туніс — 5%). Експорт — нафта та нафтопродукти (г.ч. Італія — 41,3%; Німеччина — 16,6%; Іспанія — 10%; Туреччина — 6%; Франція — 3,6%). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95% всієї суми експортних надходжень.
До початку розробки родовищ нафти Лівія була однією з найбідніших країн Африки і не мала особливих перспектив економічного розвитку. Більша частина лівійців була зайнята в сільському господарстві, малопродуктивному через дефіцит атмосферних осадів і нестачі придатних для обробки земель. З виявленням запасів нафти в кінці 1950-х років Лівія вступила на шлях економічного процвітання Вже до середини 1960-х років завдяки розробці родовищ нафти Лівія стала в один ряд з такими країнами, як Венесуела, Кувейт і Саудівська Аравія. У 1983 прибуток на душу населення зріс до 8480 дол. Бурхливий розвиток нафтодобувної промисловості залишив далеко позаду всі інші галузі господарства. Національна промисловість Лівії тільки починає формуватися.
Уряд Лівії прикладає зусилля до розширення і диверсифікації галузевої структури промисловості. На початку 1970-х років з'явилися нові галузі промисловості, включаючи виробництво цементу і металовиробів. У подальші роки був укладений ряд контрактів із західноєвропейськими, югославськими і японськими фірмами на будівництво декількох атомних і теплових електростанцій, а також підприємств важкої індустрії. При цьому передбачалося, що частина цих підприємств буде використати як сировину сиру нафту. Серед найбільших підприємств обробної промисловості виділяються металургійний комбінат в Місурата, що випускав до 1,5 млн т сталі і прокату в 1996, заводи по виробництву труб і електрокабелів; налагоджене збирання автомобілів і тракторів. Легка і харчова промисловість розвинені слабо. Традиційні галузі виробництва включають видобуток морських губок, випаровування солі в прибережній зоні і різні ремісничі виробництва: виготовлення виробів зі шкіри, міді, олова, кераміки і килимарство. Є також невеликі підприємства по обробці сільськогосподарської продукції, деревини, виробництву паперу, тютюнових виробів, тканин і мила.
В кінці ХХ ст. державні підприємства виробляють бл. 90% всієї промислової продукції. Частка промисловості у ВВП — бл. 60%; основний обсяг її продукції припадає на нафтовий сектор (до 40% ВВП). Морський транспорт забезпечує експорт нафти і майже всі зовнішньоторговельні перевезення. Порти заг. призначення: Тріполі, Бенгазі, нафтові — Марса-ель-Бурейка (Марса-ель-Брега), Рас-ель-Ануф, Ес-Сідер, Марса-ель-Харіга, Ез-Зувайтіна. Транспортування нафти і газу тер. Л. здійснюється розгалуженою системою трубопроводів, загальна протяжність яких понад 5 тис. км, пропускна спроможність — понад 180 млн т на рік. У кінці 1970-х років були значно розширені порти Тріполі і Бенгазі. Після проведеної в середині 1990-х років модернізації значно розширилися можливості портів Місурата, Расам-ель-Ануф, Ес-Сідер і Ез-Зувайтіна. Лівія має в своєму розпорядженні власний вантажний флот (включно з танкерами) загальним тоннажем понад 70 тис. т.
Крім видобутку нафти, важливою складовою економіки є сільське господарство. Сільське населення обробляє землю у вузькій прибережній смузі Тріполітанії, використовуючи зимою атмосферні опади, а влітку — зрошування з колодязів. Навколо Тріполі, в районі поширення товарного садівництва, вирощують цитрусові, фініки, оливки і мигдаль. У південних оазисах для зрошування полів використовуються води підземних джерел. При наявності достатньої кількості опадів на периферії височин сіють ячмінь. Орні землі становлять лише 1% площі країни, і тільки 1% з них входить в зону штучного зрошування. З 1979 ведуться роботи по спорудженню «великої штучної ріки» — водоводу, розрахованого на перекидання вод 250 підземних свердловин з оазисів Тазербо і Сарір в пустелі Сахара до побережжя країни.
До 1993 було прокладено 1800 км трубопроводів і каналів, побудовані дороги і водосховища. У Кіренаїці на плато Барк-ель-Байда обробляють зернові культури, маслини і плодові дерева. У районі плато Ахдар в Кіренаїці живуть кочовики-скотарі.