3. Розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста
• 1)Визначте поняття та причини виникнення юридичної деонтології.
Юридична деонтологія – галузь наукових знань про юридичну науку та практику, про вимоги до особистих та професійних якостей юриста і про систему формування цих якостей.
Передумови появи юридичної деонтології:
• Суспільна затребуваність в праці юриста
• Розбіжність між правосвідомістю юриста і клієнта
• Потреба населення у ефективній юридичній практиці
• 2)Розкрийте поняття службового обов’язку в юридичній діяльності
Службовий обов’язок юриста – це передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем.
Можна виділити такі види обов’язку:
• Національний
• Суспільний
• Громадський
• Духовний
• Професійний
• Службовий
• Функціональний
Отже, службові обов’язки окремих юридичних спеціальностей сприяють формуванню внутрішнього імперативу правників. Кожен спеціаліст-юрист виконуючи службові обов’язки, зміцнює правопорядок, робить внесок у процес будівництва правової Української держави.
• 3)Дайте характеристику правовим діям і юридичній діяльності
Юридична діяльність є різновидом соціально діяльності. Здійснюється в сфері впливу права. Виражається в правомірних діях. Спрямована на одержання результату за допомогою правових засобів. Передбачає настання юридичних наслідків. Здійснюється колективними та індивідуальними суб’єктами права. Є формою створення, розвитку, реалізації, охорони та захисту об’єктивного і
суб’єктивного права.
Юридична діяльність – основна і динамічна частина юридичної практики, що впливає на соціальну діяльність інших членів суспільства, забезпечує їх нормальне життя.
• 4)Розкрийте зміст юридичної деонтології та її складових елементів.
Предмет юридичної деонтології - система правових, політичних, психологічних, інформаційних та інших вимог, а також основні види юридичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з науковою освітою.
Предмет юридичної деонтології:
• Юридичні професії за її характерними рисами
• Юридична практика у взаємовідношенні з юридичною освітою і юридичною наукою
• Нормативи поведінки юристів різних спеціальностей, яких вони повинні дотримуватися в процесі професійної діяльності
Усі елементи структури предмета юридичної деонтології тісно взаємопов’язані і по суті два перших «працюють» на третій елмент, оскульки наука називається юридичною деонтологією і покликана дати узагальнення деонтологічних стандартів поведінки і основних принципів професійної діяльності юриста.
5) Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.
Функції:1)Пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.
2)Творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності.
3)Регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.
6) Юридична деонтологія виконує такі завдання:
1) визначити нормативи культури й поведінки юриста
2) навчити розуміти професійний обов'язок
3) навчити уникати коефліктних ситуацій
4) розкрити ступінь значімості юриста
5) визначити шляхи підвищення пристижу юриста
7) Принципи ЮД- певні вимоги які ставляться до професійної діяльності юриста.
Види принципів ЮД:1) Загальні(використовуються всмі уридичними науками)
2) Додаткові(Особливі-які притаманні ЮД)
8) Обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.
9) Проаналізуйте тенденції розвитку юридичної діяльності на сучасному етапі
На сучасному етапі Українська юридична наука своїм основним завданням має сприяти реформуванню основних сфер державно-політичного, життя, виробленню рекомендацій на основі глибокого аналізу існуючих явищ правової дійсності та узагальнення світового досвіду з питань державного будівництва.
Вирішення багатьох проблем, що виникають у сфері державного управління, значною мірою залежить від правової культури членів суспільства, розвинутості законодавства, інших правових явищ. Однак, в умовах сучасного життя все більше уваги привертає до себе проблема якісного виконання обов'язку державними службовцями, значна частина яких працює у юридичній сфері. Прийняття науково обгрунтованого закону, вироблення виваженого управлінського рішення, захист інтересів громадян або підтримка державного обвинувачення у суді все це вимагає від людей, наділених владними повноваженнями, особливого ставлення до своєї справи, наявності певної системи моральних та професійних якостей.
10) В чому полягає сутність функцій юридичної деонтології
• Функції, які стосуються особи правника:
- формування у юриста усвідомлення внутрішнього імперативу службового
обов'язку;
- конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів;
- підвищення рівня правового почуття у суб'єктів права;
— виховання у юристів поваги до права;
- вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної
саморегуляції, юридичної оцінки й юридичної репутації та
самоутвердження;
- встановлення юристом об'єктивної правової дійсності;
— сприяння вибору юристом справедливого рішення;
— виховання у правників духовної, моральної і юридичної
відповідальності;
- обґрунтування індивідуального регулювання професійних дій юристів та
усвідомлення їх наслідків;
— дотримання безпеки життєдіяльності.
2. Функції, які відображають процес формування національного права в Україні:
утвердження національного духу українського права;
забезпечення панування права;
створення необхідних передумов функціонування української національної
правової теорії.
3. Функції, які сприяють регулюванню суспільних відносин у державі:
—уміння визначити цінність права і цінність держави;
— сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні;
— сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної
поведінки юриста (деонтологічних норм).
11) Сформуйте основні проблеми професійно-естетичного кодексу юриста
Кодекс професійної етики юриста – це система моральних принципів, які лежать в основі діяльності юриста і служать його методологічним орієнтуванням.
Ми не можемо стверджувати про усі моральні принципи юриста, нам це не під силу, тому що кожна людина є носієм більшої чи меншої кількості моральних принципів. Але ми можемо відокремити від них основні моральні принципи, це і буде зміст кодексу професійної етики юриста.
1. Завжди пам’ятати принципи найвищої влади закона та права під цими словами мається на увазі визнання юристом своєї місії служіння праву та закону. Юрист - практик не повинен рівняти право та закон, але він не може говорити що закон без права не буває. Він зобов’язаний пам’ятати про те що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий підлягає не уклонному виконанню. Базуючись законом , він дотримується верховенства закона, кожен юрист повинен вести боротьбу за закон, бути служителем права.
2. Гуманне відношення до людини – це відношення до його життя та здоров’я, гідності та достоїнства як до найвищої соціальної цінності. Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у меті створення умов для існування прав, свобод, законни
12)Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності,до якої юрист притягається за вчинення дисциплінарного проступку.
За вчинення дисциплінарного проступку застосовуються такі стягання:
-попередження;
-догана;
-пониження кваліфікаційного рівня;
-пониження у посаді або повне звільнення.
13) Юридична наука-це навчальна дисципліна яка вивчає розвиток,виникнення та функціонування державно-правових явищ.
Об'єкт ЮН-це те на що спрямована діяльність дослідника.
Метод ЮН- це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання основних закономірностей виникнення,розвитку та фунціонування державно-правових явищ.
14) Професія юрист-юрист-фахіваць з права;у руках фахівця долі людей.
15) Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.
16) -теоретична ЮН
-історико-юридичні
-галузеві
-практично-прикладні
-вивчають міжнародне право
-вивчають державне будівництво
17) Всі юридичні професії:суддя,прокурор,адвокад тощо;є дуже серйозними і відповідальними,адже в руках юристів знаходяться долі люде або компаній.
18)...
19)Методологія юридичної науки — це система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження а також вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ.
20) Юри́ст (правник) — фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування.
21) Освіта - отримння необхідних знань.
Юридична освіта - це певний освітній рівень здобутий в результаті послідовного систематичного цілеспрямованого процесу засвоєння системи правових знань,умінь та явищ.
Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти:
-молодшій спеціаліст
-бакалавр
-спеціаліст
-магістр
22) Юридична діяльність - це єднічть процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей.
-пізнавально-пошукова — збирання повної інформації щодо юридичних явищ;
-реконструктивна — аналіз інформації, розробка версій, напрямку розв’язання юридичної проблеми;
-організаційна — упорядкування і координація дій суб’єктів при веденні юридичної справи;
-реєстраційна — передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;
-комунікативна — спілкування юриста з іншими учасниками і суб’єктами юридичної справи у процесі її вирішення.
За суб’єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну,слідчу,прокурорську,адвокатську,нотаріальну,юридичне консультування.
23) Цей вид юридичної практичної діяльності слід пов'язувати з діяльністю системи органів прокуратури та тими завданнями, які покладені на них у зв'язку з функцією здійснення вищого нагляду за додержанням законів в Україні.
24)...
25) Юридична діяльність - це вид соціальної діяльності,яка здіснюється юристами для регулювання суспілбних відносин.
Юридична практика - сукупність юридично значущих дій ,діяльність,що здійснюється суб'єктами юридичної діяльності.
26. Дайте характеристику нотаріальної діяльності.
Нотаріус – юрист,який здійснює юридичну діяльність по перевірці достовірності документів, дій, підтверджуючи їхню реальність і на основі цього надає їм юридичної сили.
В результаті дій нотаріуса копії документів стають юридично достовірними документами.
Ті чи інші дії в присутності нотаріуса отримують характер достовірності істинності. Наприклад, заповіт, переданий нотаріусу.
Деякі юридичні дії взагалі вважаються здійсненими тільки при підтвердженні нотаріусом (наприклад, купля- продаж автомобіля)
Види діяльності нотаріуса:
• Пошуково – пізнавальна діяльність – це дослідження документів представлених нотаріусу.
• Комунікативна діяльність – спілкування з громадянами, які звертаються до нотаріуса.
• Засвідчувальна діяльність – підтвердження реальності і законності документів і дій.
27. На які види поділяються вищі заклади освіти, розкрийте їх.
Види вищих закладів:
• Академія - різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня, а також певних товариств із почесним членством. В Україні академіями називають, зокрема, вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації, які провадять освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
• Університет - автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.
• Інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
• Коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації , який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
• Технікум - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
• Училище - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
28. Обгрунтуйте особливості правової освіти в Україні.
Правова освіта - це структурний компонент освіти в Україні, процес набуття правових знань, навичок та вмінь, формування поваги до права, закону, прав та свобод людини, відповідних правових орієнтацій та оцінок, правових поведінкових установок та мотивів правомірної поведінки тощо.
Право громадян України на набуття необхідного обсягу правових знань забезпечується мережею загальних та спеціалізованих закладів освіти незалежно від форм власності, правовим інформуванням населення через засоби масової інформації та культурно-освітні установи.
Правова освіта є обов'язковим елементом навчально-виховного процесу в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.
Правова освіта забезпечується:
• органічним поєднанням правової освіти із загальною середньою і професійною освітою, культурою, політичним, економічним, моральним, естетичним та іншими формами виховання;
• відкритістю і доступністю до інформації про державу і право, про процеси у правовій сфері;
• систематичністю і безперервністю поширення і одержання знань про державу і право;
• участю юристів та їх об'єднань у розповсюдженні правових знань;
• організаційними та методичними заходами міністерств та відомств, місцевих органів державного управління і самоврядування, закладів освіти та наукових установ, підприємств і організацій.
Надання початкових правових знань про норми поведінки, звички щодо їх виконання, виховання поваги до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку та інших осіб починається у дошкільних виховних закладах, а продовжується й поглиблюється у загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в яких правознавство викладається як низка обов'язкових навчальних дисциплін, здійснюється широка позакласна і позааудиторна правовиховна робота, до якої залучаються практикуючі юристи, вчені-юристи, працівники правоохоронних органів, інші фахівці.
Важливою складовою правової освіти є самоосвіта громадян з питань держави і права.
Для кваліфікованої правової освіти населення у засобах масової інформації створюються спеціальні правові телевізійні і радіомовні передачі, випуски, журнали, через які громадян систематично інформують про прийняті законодавчі та інші нормативні правові акти, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, стан правопорядку, боротьбу із правопорушеннями, їх профілактику тощо.
До основних напрямків вдосконалення правової освіти в України відносяться:
• наукове, методичне та організаційне забезпечення розвитку правової освіти;
• розробка концепції правової освіти в Україні, відповідних галузевих та регіональних програм;
• сприяння створенню та діяльності недержавних фондів підтримки правової освіти населення;
• розширення мережі закладів юридичної освіти, зокрема юридичних ліцеїв, коледжів, шкіл (класів, груп) з поглибленим вивченням правознавства, підготовка висококваліфікованих наукових та науково-педагогічних кадрів;
• забезпечення населення та посадових осіб необхідною нормативною та іншою правовою інформацією (текстами законів, кодексів, науково-практичними коментарями тощо);
• створення мережі спеціалізованих видавництв правничої літератури, юридичних журналів наукових та практичного спрямування, газет та інших періодичних видань;
• організація ступеневої системи правової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації юридичних кадрів тощо.
29. Проаналізуйте систему підготовки юридичних кадрів.
Розглянемо можливі моделі забезпечення якості підготовки юристів.
• Державний контроль. Держава здійснює його як на освітньому, так і на «професійному» рівнях. На освітньому – контролює через освітні державні відомства відповідність ЮНЗ акредитаційним і ліцензійнім вимогам щодо їх кадрового, навчально-методичного і матеріально-технічного забезпечення. Відтак, ЮНЗ уповноважені на «вході» (вступ) та «на виході» (випуск) контролювати професійну компетентність випускників. Зрештою, якість підготовки юриста – «на совісті» ЮНЗ. На професійному рівні держава – через уповноважені органи – проводить добір на «професійні посади» (суддів, прокурорів тощо). Від СРСР Україна успадкувала таку систему. Можливі й різновиди цієї моделі. Так, у ФРН випускники юридичних факультетів проходять дворівневу «державну атестацію», складаючи два «державні іспити»: перший в університеті, другий — у міністерстві юстиції — після проходження багатопланової дворічної практики. Загалом ця модель притаманна країнам континентальної Європи, де домінує державне регулювання суспільними процесами.
• Саморегуляція. Юрпрофесія, правництво через уповноважені інституції забезпечує якість підготовки і добору юркадрів. Ця модель домінує в США, де судові органи, профорганізації правників, правничі школи опікуються підготовкою юристів. У 1990-х роках не виправдалися сподівання на запровадження такої моделі в Україні (була надія, що українське правництво об’єднається в єдину організацію, подібну до Американської асоціації юристів; натомість відбулася подальша «дефрагментація» всеукраїнського правничого руху). Отже, жодна з правничих організацій не спромоглася заслужити авторитет у колег чи держави на здійснення атестаційної функції щодо всіх кандидатів у юристи. Водночас, принцип саморегуляції діє в Україні, так би мовити, на «професійному» «вторинному рівні» - прийняття до адвокатури, добір кадрів у судові та правоохоронні органи тощо.
• Ринкова модель. Учасники ринку визначають якість підготовки «дипломованого» юриста. На роботу беруться, на їхню думку, компетентні кандидати, які або втримуються, або «відходять». Утім в Україні ця ринкова модель наразі не спрацьовує на місцевому рівні. Оскільки там статус кандидата (його батьків) важливіший за компетентність. Більше того, ринкова модель, якщо й діє, то лише в «підприємницькому» секторі юридичної діяльності, переважно не торкаючись сфери «державних юристів». Проте видається, що саме ринковий аргумент став вирішальним, коли у травні 1999 р. було скасовано спільний наказ Ліцензійної палати та Мін’юсту, яким запроваджувалися умови й правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з юрпрактики та контроль за їх дотриманням.
30. Дайте характеристику професіоналізму та незалежності юридичної практичної діяльності.
Юридична практична діяльність - це система свідомо-вольових конкретних дій і операцій з охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів особи, що здійснюються юристами на професійній основі у межах права і мають юридичні наслідки.
Ознаки юридичної практичної діяльності:
1) є різновидом соціальної діяльності і зберігає її ознаки, передусім соціальну корисність;
2) здійснюється у сфері впливу права і набуває різних правових форм - нормотворчої, правозастосовної, правоохоронної, правозахисної, контрольно-наглядової тощо;
3) виражається в юридичних діях і операціях - цілеспрямованих, планованих, які вимагають професійно-правових навичок, уміння, прийомів, підготовки, технічної оснащеності та ін.;
4) передбачає одержання результату за допомогою правових засобів і різних способів, настання юридичних наслідків або створення умов для дій, виконання яких призводить до таких наслідків;
5) реалізується колективними й індивідуальними суб'єктами права;
6) перебуває у системі суспільних зв'язків, правовідносин, спрямована на їх упорядкування та узгодження;
7) є важливим чинником формування правового порядку і засобом його відновлення у випадку порушення;
8) відіграє інтегруючу роль у правовій системі, пов'язуючи воєдино норми права й індивідуально-правові приписи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, акти тлумачення і прийняті рішення. Юридичну практичну діяльність варто відрізняти від правомірної поведінки. Якщо юридична практична діяльність є зовнішньо активною, як дією, так і бездіяльністю, як правомірною, так і протиправною. Однак не можна заперечувати опосередкованого обміну між практичною юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян.
Мета юридичної практичної діяльності: перетворення, закріплення, охорона, відновлення відносин. Залежно від предмета ведення установ, де працюють юристи (суд, прокуратура, міліція, служба безпеки, державна виконавча служба й ін.), мета набуває конкретного характеру і виражається у завданнях і функціях їхньої діяльності, реалізується відповідно до їх компетенції. Мета юридичної практичної діяльності зумовлює її результат як в остаточному підсумку, так і на кожному етапі здійснення (найближчі, проміжні, остаточні, перспективні цілі).
31. Проаналізуйте джерела юридичної деонтології
Джерелом юридичної деонтології є правнича етика та професійна культура взагалі. Усвідомлення юристом наслідків власних професійних дій формує певний досвід, який враховується у майбутньому. Деонтологічні норми належно виникатимуть із зовнішніх дій тоді, коли юрист не піддається таким негативним інстинктам, як самозбереження, кар'єризм, корисливість тощо. У противному разі -це будуть не істинні джерела деонтологічних норм, і це повинен усвідомлювати юрист.
32. Історія виникнення юридичної деонтології
Як наука виникла порівняно недавно. Існують різні її види. Нині в Україні найбільш розроблена медична деонтологія. Наявною є педагогічна деонтологія. Найціннішим для людини є життя, здоров'я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, педагогів від виконання ними професійного обов'язку. Юристи мають справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках — доля людини. Юридична деонтологія перебуває в стадії свого становлення.
Термін «деонтологія» вперше ввів у науковий обіг англійський філософ права Ієремія Бентам у праці «Деонтологія, або наука про мораль» (1834 р.). Деонтологія, основи якої досліджував І.Бентам, є вченням про професійні обов'язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазначав учений, у кожній дії важливий результат, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І.Бентаном, становить основу деонтології.
Відомий науковець, професор, В.Сокуренко (м. Львів) вперше за всю історію колишньої союзної держави започаткував дослідження засад юридичної деонтології. Він зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до вимог, які стосуються лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології.
У другій половині 80-х років була запроваджена навчальна дисципліна «Деонтологія». Її започаткував професор В.Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).
Слово «деонтологія» утворилось від слова «онтологія». Так онтологія (від грец. — ontos — суще, а deon (deontos) — потрібне, необхідне і логія - слово, поняття, вчення) — це розділ філософії, вчення про буття (на відміну від гносеології — вчення про пізнання, в якому досліджуються всезагальні основи, принципи буття, його структура і закономірності). Тобто деонтологія — «жива» онтологія, це «дія» онтології. Це не дія минулого, а дія запрограмованого природою, дія створеного, що є закономірним, належним і потрібним у світобудові і життєдіяльності людини.
33)До конфліктів, які найчастіше виникають в юридичній діяльності, доцільно віднести такі:
• конфлікти протилежності законних інтересів юриста та протиправних інтересів особи, яку він захищає
• конфлікти протилежності інтересів осіб, інтереси яких одночасно представляє юрист
• конфлікти протилежності власних інтересів юриста та особи, яку він представляє, тощо.
З метою попередження конфліктів юрист не може:
• брати на себе ведення юридичних справ, якщо на його професійні рішення в інтересах клієнта вплинуть або можуть вплинути його фінансові, ділові, майнові або особисті інтереси;
• діяти як захисник протилежної сторони проти особи, яку він представляє з якоїсь іншої справи;
• представляти клієнта, якщо це представництво буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта або може бути суттєво обмежене зобов´язаннями юриста перед іншим клієнтом чи третьою особою;
• використовувати інформацію щодо клієнта на його шкоду, за винятком випадків, коли це дозволяється або вимагається законом та професійними нормами;
• надавати фінансову допомогу клієнту в зв´язку зі справою, що розглядається судом або має бути розглянута судом, чи приймати винагороду за
представництво клієнта від будь-кого, крім клієнта і т. ін.
34)Метод юридичної науки - це сукупність логічних прийомів і засобів пізнання основних принципів і норм поведінки.Види методів:
-загально наукові
-спеціальні
-окремі
35) Юридичне милосердя — це вияв юристом відповідно до закону почуття співпереживання, прагнення допомогти особі, яка вчинила правопорушення, потерпіла чи не причетна до нього.
36) В процесі набуття суб'єктами професійних прав та обов'язків, необхідно виділити декілька етапів:
-набуття якостей, необхідних для самостійного здійснення професійних юридичних функцій;
- набуття права на самостійне здійснення юридичної практичної діяльності;
- набуття професійних повноважень;
- припинення здійснення професійних повноважень;
- ліквідація права на здійснення професійних повноважень та самостійне здійснення юридичної практичної діяльності.
37) Методи Юд-сукупність логічних прийомів і конкретних засобів про теоретичне розуміння і застосування деонтологічних норматівів)
38) Обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у підготовці їх до самозахисту від злочинних дій. У цьому зв'язку важливого значення набуває просвітницька діяльність. Йдеться про висвітлення серед населення фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту. Громадяни здебільшого недостатньо обізнані з особливістю поведінки злочинця, його психологією, звичками, причинами вчинення злочинів тощо.
39) До них доцільно віднести ведення юридичної справи, тлумачення правових текстів, консультування з правових питань, представництво інтересів суб'єктів прав,встановлення фактичних обставин справи.
40) ЮД - це вид соц.діяльності яка здійснюється юристами для регулювання суспільних відносин.
41) Основні шляхи удосконалення вищої юридичної освіти в Україні залежать від напрямків реформування системи вищої освіти і, зокрема, передбачають:
1. Розробку стратегічних напрямів розвитку вищої юридичної освіти, відповідних концепцій, програм тощо.
2. Удосконалення:
- мережі вищих юридичних навчальних закладів
- порядку громадського професійного контролю з боку самоврядувальних об'єднань юристів
- структури професійної юридичної підготовки спеціалістів та ефективності їх використання 3. Забезпечення якості освітньої діяльності вищих юридичних закладів освіти, зокрема:
- розробку державних вимог щодо вищої юридичної освіти
- запровадження системи ступеневої підготовки фахівців-юристів
- координацію міжнародної діяльності вищих юридичних закладів; запровадження програм юридичної підготовки сертифікованих провідними зарубіжними юридичними університетами;
- впровадження централізованої інформаційної системи забезпечення навчального процесу і науково-дослідної роботи у вищих юридичних закладах, а також її підключення до світової комп'ютерної інформаційної мережі.
4. Покращання фінансової, господарської діяльності вищих юридичних закладів та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу. Прямого нецентралізованого фінансування вищих юридичних закладів; надання платних освітніх, побутових та інших послуг для учасників навчально-виховного процесу; запровадження нових підходів у фінансуванні; створення системи фондів підтримки та розвитку вищої юридичної освіти, соціального захисту працівників юридичної освіти та студентської молоді, надання фінансової підтримки для набуття вищої юридичної освіти на платній основі тощо.
42) Ведення юридичної справи:
• включає пошук, аналіз, узагальнення й оцінювання юридичних фактів;
• тягне за собою правові наслідки;
• має офіційний характер;
• здійснюється уповноваженими на те органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповідну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних процедурах.
43) Юридична практика - це вид соціальної діяльності, яка здійснюється юристами для регулювання суспільних відносин.
44) Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити низкою показників. Як носієві державної влади виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму й особистої відповідальності за прийняття справедливого та всебічно виваженого рішення у конкретній юридичній справі.Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.
45.Визначте в чому полягає тлумачення правових текстів.
На відміну від тлумачення, що використовується у філософії, літературознавстві, наукознавстві, історії та інших науках, що досліджують різноманітні форми письмової мови, тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов´язані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки — особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів формулювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз´яснення змісту правових текстів потребують відповідних юридичних знань і навиків.
Інколи в юридичній літературі тлумачення правових актів розглядають тільки як стадію правозастосовної діяльності (судової, прокурорської, слідчої), що не зовсім коректно, бо тлумачення як з´ясування і роз´яснення обсягу і змісту правових правил є компонентом будь-якої юридичної діяльності та правової поведінки, пов´язаних з виданням правових актів або укладенням правових договорів, їх реалізацією, тобто це правотворча і правозастосовна діяльність, правореалізація як здійснення прав і обов´язків будь-якими суб´єктами права у формі їх правомірної поведінки, а також юридична наукова і юридична навчальна діяльність. Інша справа, що правове значення актів тлумачення може бути різноманітним — внутрішнім і зовнішнім, офіційним і неофіційним, професійним і непрофесійним і т. ін.
Необхідність вивчення тлумачення правових актів як особливого виду юридичної діяльності та компонента будь-якої юридичної діяльності зумовлена такими чинниками:
• основною зовнішньою формою існування права, правових правил є нормативні й правозастосовні правові акти, а також договори, що в словесно-документальний спосіб викладені в правових текстах (правових документах);
• нормативні правові акти і договори діють тривалий час, за який можуть змінюватися умови й обставини соціальних ситуацій, що регулюються ними, а це є причиною необхідності додаткових уточнень змісту правових приписів;
• є певні недоліки в правотворчій діяльності, застосуванні юридичної техніки — недоліки нормативно-правового стиля, невизначеність або двозначність словесного викладення правових правил, суперечності між приписами різноманітних нормативно-правових актів тощо, а тлумачення є одним із засобів їх усунення.
Тлумачення за загальним змістом — це один із видів пізнання як процесу почуттєвого сприйняття і діяльності мислення, одна з форм наукового пізнання права, приватнонауковий прийом, що входить до складу формально-юридичного методу пізнання права, а за спеціально-юридичними особливостями — специфічна форма пізнання правових правил через вивчення приписів правових актів і договорів, викладених у правових текстах.
Тлумачення правових правил здійснюють за допомогою певних понять, правил і прийомів (філології, логіки, спеціальних юридичних знань, історії та ін.), що дає можливість розкрити їх обсяг і зміст на рівнях:
• словесного тексту правового акта або договору;
• словесно висловленого зв´язку правового припису з іншими подібними приписами;
• мови "права" як спеціальної термінології, юридичних конструкцій;
• логічної структури правового припису (логічного зв´язку елементів — гіпотези, диспозиції, санкції);
• соціального змісту правових приписів.
Тому при тлумаченні пізнання йде від почуттєвого сприймання тексту правового документа і його елементів, їх лінгвістичного і спеціально-юридичного аналізу, до логічного осмислення структури правового припису, його соціального контексту і конкретно-соціального значення, тобто в напрямку, зворотному спрямованості правотворчої діяльності.
У процесі тлумачення можна виділити три основні рівні:
• аналіз словесного тексту або словесного викладення правових правил;
• догматичний аналіз — аналіз юридичних особливостей приписів, відбитих у специфічному правовому, формально-юридичному змісті правових правил;
• соціально-історичний аналіз — аналіз соціально-історичного змісту правових правил.
До основних способів тлумачення відносять: граматичний (лінгвістичний, філологічний), логічний, спеціально-юридичний (формально-юридичний, техніко-юридичний), систематичний, соціально-історичний (функціональний).
Слід зазначити, що виділення рівнів і послідовності застосування способів тлумачення має умовне значення і в практичній юридичній діяльності їх використовують водночас або в різній послідовності, однак першим і безумовно обов´язковим є словесний аналіз тексту, якого, як правило, достатньо для адекватного виявлення обсягу і змісту правового правила.
Оскільки тлумачення має на меті розкриття й уточнення змісту правового припису, то його результатом є повна визначеність змісту й обсягу останнього, тобто адекватність, точність, повнота, безсуперечність, безпрогальність, достовірність.
Результати тлумачення в низці випадків можуть набувати відображення і закріплення в особливих актах-документах, актах-роз´ясненнях або інтерпретаційних актах (наприклад, роз´яснення Верховної Ради України або Конституційного Суду України, Верховного Суду України), що мають офіційний і обов´язковий характер для відповідних суб´єктів права.
46.Розкрийте поняття та формування деонтологічної правосвідомості юриста.
Функціями правосвідомості юриста є:
- формування індивідуальної правової концепції юриста;
- формування почуття правової справедливості;
- забезпечення свободи прийняття рішень;
- реалізація внутрішнього імперативу службового обов'язку юриста;
- формування професійно-юридичної думки;
- застереження від правового нігілізму;
- активізація інтелектуальної діяльності;
- виявлення особистих професійно-моральних якостей правника.
Ці функції правосвідомості цілком відповідають функціям деонтологічної правосвідомості юриста. Наголосимо на можливості існування інших функцій та принципів, особливо тоді, коли йдеться про забезпечення верховенства права, реалізацію надбань інформаційної культури, реалізацію теоретичних знань, динамічність юридичної діяльності, формування мотивів поведінки, комунікативність тощо.
Отже, високий рівень правосвідомості безпосередньо впливає на юридичну практику. В цілому він відтворює форми юридичної діяльності, змушує юриста оцінити своє призначення в суспільстві. А деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і формування професійної культури. Йдеться про професійне знання правових і моральних норм та принципів, про професійне ставлення до норм позитивного права (солідарність з ними, переконаність у справедливості, корисності й необхідності), про професійне вміння, прийоми і навички, про звичку дотримуватися закону, про професійний етикет і такт, а також про наукову організацію праці.
Втілення їх у юридичну практику вимагає врахування також відповідних професійно-етичних принципів: вірності народові й закону, самодисципліни, об'єктивності, справедливості, ввічливості, терпимості, поваги, товариськості, гуманності, правдивості, активної життєвої позиції, милосердя та ненасильства. Поєднання принципів права і принципів професійної діяльності сприяє тому, що право свідомість і моральність юриста наближаються до вимог суспільства. Системне розуміння права засвідчує, що правосвідомість юриста ґрунтується на глибоких правових знаннях.
Так, принцип цілеспрямованості вказує, що правосвідомість має певну мету, на яку спрямовані зусилля юриста. Принцип готовності характеризує правника як професіонала, котрий у будь-який час може проаналізувати конкретну справу з позиції права.
Юрист повинен керуватися і такими принципами, як емпіричність, інтуїтивність, ймовірність, евристичність, новизна. Його діяльність пов'язана, зокрема, з певними науково-практичними відкриттями, аналізом одержаних раніше результатів. При цьому виявляються впевненість і воля юриста, які ведуть до успіху.
Важливу функцію виконує такий принцип правосвідомості, як самодисципліна. Вона забезпечує контроль його дій та вчинків, звіряє їх з вимогами моралі, присяги, конституції, дає змогу всебічно оцінити власну діяльність у контексті цих вимог.
47.Проаналізуйте слідчу діяльність.
Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який І заслуговує особливої уваги з точки зору його ролі та 1 ^функціонального призначення у процесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора, діяльність слідчого є невід'ємною частиною судочинства, завдяки якій в загальному плані здійснюється процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу дійсно не можна відривати від діяльності суду або прокуратури, але цілком уявляється можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні особисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визначитися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.
З приводу слідства, як виду діяльності та окремих його аспектів, існує достатня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефективності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридичної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоча і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.
Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цієї глобальної задачі вирішується ще цілий ряд завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок Про те, що слідчий це спеціаліст-юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах. В цьому визначенні знайшли своє відображення ті риси слідства, які вказують на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взаємодію з органами правосуддя.
Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітити питання про суб'єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв'язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.
Так, в сучасній юридичній літературі вказується на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі:
1. Основним призначенням слідчої діяльності є розслідування злочинів.
2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством, хоча з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається постаттю процесуально незалежною.
3. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб'єкта владних повноважень, які гарантовані державою, здійснюються від імені держави.
4. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційної напруженості.
5. Слідчій діяльності характерні також елементи примусу, на ідо вказує автор Кузьмічов B.C. у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власним характером слідчої діяльності, а ще й тим, що в ході встановлення об'єктивної істини зацікавлені в тому учасники процесу чинять протидію, для подолання якої і виявляється необхідним застосування примусу.
6. Слідча діяльність, виходячи із специфіки об'єкту свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об'єктивної істини.
На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність представляє собою специфічний вид соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою відповідних закону прийомів та засобів, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.
Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності,
зазначимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефективності і якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи знаходять своє безпосереднє закріплення у статтях законів, керівних роз'ясненнях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне - формулювання принципів слідчої діяльності не може здійснюватися свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи, це процес об'єктивний, який ґрунтується на цілях та завданнях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спирається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, науковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гуманізм, економічність тощо. Виділяються в літературі й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взаємодії з іншими підрозділами та установами.
Наприклад, досить відомим став принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначаються винні особи та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно чинного законодавства, приймає лише суд (за виключенням адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що не зважаючи на особисті амбіції, на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупередженістю потім вивчається в прокуратурі та суді.
Окрім всього, в літературі традиційно згадують про принципи об'єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочину, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.
Зупинимося на характеристиці суб'єктів слідчої діяльності. Перш за все, необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, що здійснюють досудову підготовку матеріалів, містяться в системі органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції їх повноваження мають певну диференціацію, що об'єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого державного органу або відомства. Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціалізований центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого є: проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особливо складних кримінальних справах.
48.Охарактеризуйте представництво інтересів суб’єктів права.
Представляючи інтереси суб'єкта права у юридичних справах в різних державних та недержавних органах, установах, організаціях, юристи роблять усні заяви, подають скарги, позови та інші необхідні документи, що містять відомості про юридичні факти або формулюють питання і висувають докази з юридичних справ.
Сфери повноважень та види дій юриста щодо представництва інтересів суб'єкта права різні при веденні кримінальних, цивільних чи інших юридичних справ.
Мета або сфера послуг, що надаються юристом, можуть бути обмежені за згодою з суб'єктом права або на підставі умов, за яких юридичні послуги надаються суб'єкту права. Умови, за яких надаються представницькі послуги, можуть виключати окремі цілі або засоби, які юрист вважає несумісними зі своїми поглядами або недоцільними в конкретній ситуації. Угода щодо сфери представницьких послуг повинна відповідати нормативно-правовим актам, нормам професійної юридичної поведінки.
При проведенні представництва інтересів суб'єкта права юристом — юрист і суб'єкт права мають певні повноваження і несуть відповідальність щодо мети та засобів його здійснення. Іноді не можна чітко розмежувати мету й засоби, в багатьох випадках взаємини "суб'єкт права-юрист" передбачають взяття спільних зобов'язань.
Суб'єкт права має найвищі повноваження щодо визначення мети представництва його інтересів юристом у межах, встановлених законом і професійними обов'язками юриста, зокрема звільнити його у будь-яку годину. Юрист, як правило, відповідає за правові, процедурні та організаційні питання, а суб'єкт права -вирішує такі питання, як прийняття на собе можливих витрат та клопотання про третіх осіб, інтереси яких можуть бути несприятливо зачеплені у цій юридичній справі.
При здійсненні представництва інтересів суб'єкта права юрист не повинен
¨ радити суб'єкту права вживати якихось заходів або допомагати йому вживати якихось заходів, якщо юрист знає, що вони є неправомірними, але юрист може обговорювати з суб'єктом права наслідки будь-якої запропонованої лінії поведінки і може порадити та допомогти суб'єкту визначити для собі вимоги закону, сферу його дії та застосування;
¨ відмовлятися представляти інтереси суб'єктів права, чиє юридичне право суперечливе або негативно оцінюється суспільною думкою. Той факт, що суб'єкт права може користуватися порадами юриста під час своїх дій, які є злочинними або шахрайськими, не робить юриста учасником цих дій та не означає схвалення юристом політичних, економічних, соціальних або моральних поглядів чи дій суб'єкта права;
До основних обов'язків юриста при представництві інтересів суб'єкта право слід віднести необхідність:
¨ виконувати рішення суб'єкта права щодо мети представництва і порад з ним щодо засобів досягнення цієї мети. Зокрема, виконувати рішення суб'єкта права про погодження або непогодження з пропозицією про спосіб урегулювання справи, а у кримінальних справах - виконувати рішення суб'єкта права, прийняте після консультації з ним, щодо необхідності визнання або невизнання суб'єктом права його вини;
¨ відмови від надання послуг суб'єкту права у неправомірних діях, уникнення сприянню суб'єкту права у реалізації неправомірної мети або у створенні чи збереженні фальшивих доказів;
¨ належних обмежень, за узгодженням з суб'єктом права, щодо своєї поведінки у веденні юридичної справи, коли юрист знає, що суб'єкт права розраховує на допомогу, не дозволену нормами професійної поведінки або законом;
¨ висловлювати суб'єкту права чесну, відверту думку щодо реальних наслідків, які може мати його поведінка;
¨ поважати права третіх осіб.
Однією з основних гарантій правомірності та незалежності професійної поведінки юриста при здійсненні представництва інтересів суб'єкта права є можливість і необхідність відмови від представництва у разі, якщо:
¨ представництво призведе до порушення вимог закону чи норм професійної поведінки;
¨ фізичний та психічний стан юриста суттєво послабить його здатність представляти інтереси суб'єкта права;
¨ використовуючи послуги юриста, суб'єкт права продовжує здійснювати неправомірні діяння;
¨ суб'єкт права не виконує власних зобов'язань перед юристом.
Проте припинення представництва юрист не повинне негативно вплинути на права та інтереси суб'єкта права, тому юрист зобов'язаний вжити доцільних заходів для захисту відповідних інтересів суб'єкта права, наприклад, заздалегідь повідомити про це суб'єкта права, надати йому час найняти іншого юриста, здати документи, грошові суми цільового призначення, на які суб'єкт права має право, повернути гонорар, що не був зароблений тощо.
61. Розкрийте завдання юридичної деонтології.
До основних завдань юридичної деонтології належать:
1) Висвітити соціальне призначення юристів як особливої професійної групи, підкреслюючи їх роль на сучасному етапі державного будівництва.
2) Визначити роль та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності.
3) Разом із підвищенням ролі правників та юридичної професії підвищити авторитет права, виховуючи шанобливе ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи.
4) рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його моральності в цілому.
5) Спрогнозувати тенденції розвитку юидичної науки, визначити необхідні зміни щодо системи кваліфікаційних вимог у межах конкретних юридичних спеціальностей.
Таким чином, в найбільш узагальненому вигляді юридична деонтологія:
1. Дає загальне уявлення:
а) про юридичну науку
б) професію юриста та основні юридичні спеціальності
в) ставлення до професійної діяльності, уміння приймати правильні рішення
г) практичну юридичну діяльність
2. Формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста.
3. Розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста
4. Формує та визначає види та форми навчання юридичній практичній діяльності.
62. Проаналізуйте правову культуру юриста.
Правова культура юриста – це система професійно-правових знань, умінь та навичок, що характеризують високий ступінь правововго розвитку особи і її вплив на правову культуру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідальності із законом та деонтологічними вимогами.
Структура правової культури юриста:
1) правова освіченість (інформативність)
2) поважне відношення до права (визнання поваги до права)
3) вміння професійно коритуватися правовими категоріями, поняттями та іншими актами.
Зміст правової культури юриста:
1) теоритичний аспект (правосвідомість та правове мислення)
2) практичний аспект (правові відносини, правомірна поведінка, правова активність)
Функції правової культури юриста – це основні напрямки осягнення вітчизняних і світових правових цінностей, які зявлися в результаті розвитку суспільної галузі права.
Види функцій:
1) пізнавальна (засвоєння правової спадщини минулого і сьогодення)
2) регулятивна (забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правовох системи і створення стійкого правопорядку)
3) нормативно-правовова (оцінка поведінки особи та рівень законодавства)
63. Визначте, яке значення має інформація для здійснення юридичної практичної діяльності.
Вся юридична практична діяльність здійснюється на підставах її інформативної насиченості, із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг по консультуванню суб'єктів права щодо умов, процедур реалізації ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, відповідних вимог нормативно-правових актів тощо. Так, здійснення професійної діяльності юристами пов'язане зі збиранням відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію що стосується юридичних справ, які він веде, зокрема:
1) запитує і отримує документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян;
2) ознайомлюється на підприємствах, в установах і організаціях з усіма необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
3) отримує письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;
4) застосовує науково-технічні інформаційні засоби відповідно до чинного законодавства;
5) доповідає про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержує від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бере участь у розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і дає пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо.
Обсяг інформації, який повинен надаватися юристом, залежить від складності юридичної справи та його можливостей вірно зрозуміти та оцінити її. Наприклад:
1) у переговорах, коли є час пояснити стан справи, юрист повинен переглянути разом із клієнтом усі важливі її положення;
2) на судовому процесі юрист повинен пояснити загальну стратегію та перспективи досягнення сприятливого вирішення справи, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб;
3) як правило, інформація, що надається юристом, розрахована на клієнта як на дієздатну та деліктоздатну особу, але вона може бути обмежена у випадках, коли клієнт - неповнолітня особа або особа, яка не є дієздатною;
4) недоцільно інформувати про стан справ кожного з членів організації або групи осіб; вона у таких випадках надається відповідним посадовим особам цих організацій;
5) іноді обставини можуть вимагати від юриста діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.
Юрист не може приховувати інформацію від клієнта, виходячи із власних інтересів або зручностей, робити неправдиві або такі, що вводять в оману, повідомлення щодо себе або щодо послуг, які цей юрист надає.
Щоб допомогти суб'єктам права своєчасно отримувати правничі послуги, юрист може рекламувати свої послуги не тільки завдячуючи своїй репутації, але й у встановленому порядку через засобі масової інформації, такі, як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об'яви на вулицях, радіо чи телебаченні, або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень.
64. Зробіть загальну характеристуку юридичної практичної діяльності.
Юридична практична діяльність – система конкретних дій юриста-професіонала, що здійснюються за допомогою правових засобів, мають правові наслідки та спрямовані на охорону і захист прав та свобод громадянин.
Основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридичної практичної діяльності такі:
• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяльності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламентованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридичної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;
• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична практична діяльність характеризується:
— загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціальної, правової та юридичної діяльності;
— особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформування загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;
— унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;
• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;
• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосередкованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб´єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб´єктів права, спрямована на їх правову поведінку;
• особливість її визначається зв´язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;
• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.
85. Розкрийте поняття обітниці
Обітниця – це присяга, яку приймають усі юристи, і урочисто присягаються виконувати свої службові обов’язки та не розголошувати професіональну таємницю.
Прийняття присяги є найважливішим моментом в становлені молодого працівника як повноправного члена колективу юристів. Перед прийняттям присяги потрібно роз’яснити молодому працівнику її зміст, значення самого акту прийняття присяги, моральну відповідальність за дотримання її вимог.
Присяга проголошується особисто, текст присяги додається до особистої справи. Вона приймається один раз за всю службу.
Кожен з прийнявших присягу підписує її, та вона зберігається у особових справах.
Порушивший присягу несе моральну та юридичну відповідальність.
86. Проаналізуйте етичну культуру юриста
Етична культура юриста — це знання юристом його моральних прав і обов'язків та використання їх у професійній діяльності. Принципи етичної культури юриста:
• гуманне відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;
• чесність і справедливість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;
• доброзичливість і чуйність, оскільки юристам доводиться часто спілкуватися з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Але ці риси не можна ототожнювати із всепрощенням;
• простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;
• дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не розголошувати інтимне життя учасників юридичного процесу.
До етичної культури юриста можна віднести службовий етикет.
Службовий етикет юриста – стійкий порядок поведінки юриста при виконанні службових повноважень, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається з правил ввічливого поводження в суспільстві.
Службовий етикет в юридичній роботі призначений для регулювання діяльності як юристів, так і громадян. Завдяки йому закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.
Службовий етикет юриста є показником його моральної вихованості і свідченням його загальної культури, важливою умовою створення сприятливого соціально-психологічного клімату.
Отже, етична культура юриста є основою діяльності юриста. До неї входять найголовніші правила та принципи, які юрист використовує у своїй роботі. Етична культура потрібна для того, щоб забезпечувати професійне виконання обов’язків юриста та для забезпечення високої моральності юриста.
87. Визначте, що є головним у професійній діяльності юриста.
В професійній діяльності юриста існує багато різних аспектів, які впливають на неї, та від яких вона залежить. Серед таких можна виділити:
1) професійні якості
а) когнітивні якості (чіткість сприйняття інформації, об’єм і оперативність пам’яті, ерудиція, культура мови, розвинута уява)
б) комунікативні якості (товариськість, відвертість, культура спілкування, толерантність, тактичність)
в) регулятивні якості (професійні навики і уміння, самоконтроль, стресостійкість, оптимізм, професійна мораль)
2) професійна мотивація (професійні інтереси, етика, правова установка)
3) професійна цілеспрямованість (постановка професійних задач, вибір методів дії, прогнозування результатів)
У професійній діяльності не можна говорити про якийсь найважливіший показник чи складову. Всі аспекти доповнюють одне одного та створюють загальну картину професійної діяльності юриста. Але я все ж вважаю, що насамперед юрист повинен в повній мірі володіти своїми професійними якостями. Тому що професійні якості дозволяють зрозуміти та навчитися вести професійну діяльність правильно.
88. Визначте роль юридичної деонтології в системі наук.
Маючи свій власний предмет, юридична деонтологія займає конкретне місце в системі соціальних наук – як юридичних, так і неюридичних (психологічних, політичних, етичних, естетичних).
Юридична деонтологія є спеціальною професіонально-прикладною наукою і вступної навчальною дисципліною, яка тісно пов’язана із суспільними науками - психологією, соціологією, етикою, естетикою, і з юридичними дисциплінами.
Юридична деонтологія займає важливу, але не провідну роль у системі юридичних наук.
Вона є основою для будь-якого юриста. Вивчаючи юридичну деонтологію на початку навчання, юрист на все життя запам’ятовує її основні принципи, функції, задачі та у всій своїй подальшій юридичній діяльності користується ними.
89. Розкрийте естетичну культуру юриста.
Естетична культура юриста – це фактично його зовнішній вигляд, яким він повинен справляти вигляд надійної, чесної та порядної людини. Саме для цього юрист повинен притримуватися певних правил у своєму зовнішньому вигляді, насамперед в одязі.
Одяг юриста завжди повинен бути чистим, мати належний стан (не бути пом’ятим, із дірками), а також бути солідним. Найкращим рішенням для одягу буде діловий костюм.
Але щоб справити гарне враження недостатньо лише носити дорогу сорочку та піджак. Юрист сам повинен виглядати гідно. Це стосується зачіски, макіяжу (для жінок) або стану рослинності на обличчі (для чоловіків). Також важливі такі дрібниці як, наприклад, підстрижені нігті.
Також юристу не дозволено мати татуювання, принаймні на відкритих та видимих ділянках тіла.
Загалом юрист повинен виглядати солідно, охайно та справляти враження особи, на яку можна покластися, і цього він повинен дотримуватися за допомогою одягу та пристойного вигляду загалом.
90. Обґрунтуйте принцип істинності, як основний принцип професії юриста.
Принцип (лат. principium — начало, основа) — це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.
Принцип істинності – один із важливих для юриста. Він полягає у дотриманні законів, поважному ставленні до права, правовому забезпеченні діяльності. Також для працівників внутрішніх органів принцип істинності полягає в знаходженні правди та застосуванні стягнень тільки до тих осіб, які цього заслуговують.
Окрім принципу істинності в професії юриста існують ще такі принципи:
• самостійності (юрист повинен бути самостійним, не залежати від інших людей, керуватися своїми думками та точками зору, звертатися за допомогою в тому разі, коли він сам точно не може впоратись із поставленою метою)
• неповторності (юрист не повинен бути схожим на когось, всі його якості повинні бути не такими, як в інших)
• своєчасності (юрист повинен все робити своєчасно, правильно розпоряджатися своїм часом, завчасно планувати події та список роботи, потрібної для виконання)
• конкретності (юрист повинен вміти донести свою думку або інформацію максимально чітко та зрозуміло)
• моментальності (все що можна зробити майже одразу або на місці, юрист повинен робити так)
• практичності
• нестандартності
• індивідуальності