В українському еміграційному спорті 20-30-х років чітко вирізнилося кілька напрямів: студентський спортивний рух, сокільський рух та молодіжний рух, пов'язаний із організаціями «Січ», «Пласт».
При допомозі братнього чехословацького народу засновуються в Чехословаччині українські високі школи, до яких зголошуються сотнями недавні вояки, що вже зазнали досить злиденного таборового життя. Центрами українського студентського руху стають Прага та Подєбради. В цих й інших чеських містах було відкрито для української молоді насамперед: Український Вільний Університет, переведений у жовтні 1921 року із Відня до Праги; Українську Господарську Академію (УГА) в Подєбрадах (1922 р.) та Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі (1925 р.). Саме у цих навчальних закладах утворюються перші українські спортивні товариства, в їх стінах отримали вищу освіту майбутні лідери українського спорту Галичини 30-х років зокрема.
В 1921 році празькі студенти-українці заснували «Український Студентський Спортовий Кружок(УССК)». У цьому гуртку крім занять легкою атлетикою, плаванням, футболом та тенісом, проводились теоретичні заняття, організовувались змагання з чеськими командами. Крім УССК існувало ще одне студентське спортивне об'єднання, яке виникло влітку 1923 року силами наддніпрянських студентів Праги - «Українське Спортове Брацтво «ТУР». Це братство мало у своїй структурі 6 відділів, серед яких: відділ «чистого спорту» із секціями важкої атлетики, легкої атлетики, фехтування та «вільних рухів»; відділ спортових ігор із секціями футболу, хокею, ситківки, крокету і «скраглів»; відділ культурно-просвітній ; відділ туристичний із секціями верхової їзди, велосипедного спорту, стрільби, лижного спорту та мисливства; шаховий відділ та відділ скаутінгу.
Поступово спортивні товариства українських студентів виникають і у інших містах Чехії: Подєбрадах, Пршібрамі, Брно, Йозефові, а також і за межами Чехії: у Відні, Берліні, Данцігу. Цьому сприяли керівники організацій українського студентства.
У 1923 році виникає «Український Спортовий Клуб» у Подєбрадах, який згодом отримав назву «Дніпро». Серед його членів було близько 100 студентів, які займалися в секціях футболу, волейболу, легкої атлетики, плавання і фехтування. При цьому клубі існувала також і сокільська секція, яка невдовзі відокремилась у самостійну організацію.
Утворення декількох українських спортивних клубів викликало потребу в координації їх діяльності. Спочатку в січні 1923 року при Союзі Українського Студентства була сформована "спортова референтура", а вже у 1924 році почав свою діяльність Союз українських спортових товариств Праги, Подєбрад, Брно, Пршібраму і Йозефова. Тобто було створено логічну структуру українського еміграційного спорту: клуби на місцях та орган їх управління. Це дозволило значно ефективніше проводити спортивну роботу. В травні 1924 року в Празі відбулися Українські Спортові Ігрища за участю членів студентських товариств Праги, Подєбрад, Пршібрама та Йозефова.
Серед українських студентів-спортсменів, за даними дослідників українського еміграційного руху цього періоду, був навіть учасник Олімпійських ігор. У Парижі на Олімпіаді в 1924 р. з українських студентів брав участь Фовицький. Ймовірно, що А.Фовицький, який виділявся своїми неабиякими спортивними здібностями ще у військовому таборі Німецького Яблінного, виступав у складі чеської збірної.
Важливий захід відбувся в середині жовтня 1925 р. Союз українських спортових товариств зорганізував і провів у Подєбрадах Українську Спортову Олімпіаду, на яку з'їхалося близько 300 українських студентів.
У подальші роки активність студентського спортивного руху значно знижується. Останнім великим успіхом українського «високошкільного спорту» було здобуття в 1937 р. першості Праги серед вищих навчальних закладів з футболу.
Існували також окремі робітничі спортивні гуртки, їх організовували колишні українські інтерновані бійці, які виїздили з таборів на працю до різних міст Чехії. Зокрема, діяльними були спортовий гурток "Україна" у Липніку на Мораві, спортивні секції у Пардубіцях та Градці Кральовому.
Однак із середини 20-х років роль лідера еміграційного спортивного руху переймають на себе сокільські осередки. У березні 1925 року осідок Союзу українських спортових товариств переміщено із Праги до Подєбрад, де цей керівний орган перебирає на себе функції координації діяльності українських товариств "Сокіл". Таку переміну акцентів не можна вважати випадковою, як і не слід сприймати її як причину занепаду українського студентського спорту. Варто мати на увазі, що спортивно-руханкове життя українських емігрантів відбувалося, в основному, на чеській землі, на батьківщині Мирослава Тирша, серед добре зорганізованої, масової й історично важливої для чехів, сокільської праці.
Із середини 20-х років український сокільський рух ставав також помітним явищем у житті української еміграції інших країн Європи - Франції, Югославії та серед українських поселенців Аргентини й Бразилії.
Напередодні VIII Всесокільського Здвигу на розширеному засіданні Ради «Українського Сокола» в Подєбрадах представники сокільських товариств вирішили утворити Центральний Український Сокільський Комітет, який діяв з 18 квітня 1926 року до 27 жовтня 1929 року. Зі створенням Комітету сокільська праця активізується, налагоджується стале листування з Львівським "Соколом-Батьком" (заснований в 1894 р.) як з головною організацією українського сокільства.
Поступово український сокільський рух набуває нових форм, організовуються нові сокільські осередки не тільки в Чехії, але і в інших країнах, де розселялися українські емігранти. Кропітка сокільська праця спричинилась до того, що ініціативний з'їзд представників різних українських сокільських товариств проголосив про створення в 1932 році Союзу Українського Сокільства за кордоном (СУС за К). В своїй діяльності ця організація опиралась на діяльність українських сокільських товариств Подєбрад, Праги, Пардубиць, Ржевниць, Берну, Ліберця та інших міст. Вся робота проводилась у 4 комісіях: руханковій, культурно-освітній, господарській, впорядковій. СУСзаК діяв виключно на громадських засадах. Щороку скликалися з'їзди СУСзаК. Унікальним можна вважати факт видання в Празі щомісячного часопису «Український Сокіл» - органу СУСзаК. Цей часопис, який друкувався протягом чотирьох років, починаючи від 1934 року, став важливою подією в історії української спортивної періодики.
Активна праця СУСзаК сприяла поширенню ідеї «Українського Сокола» в інших державах, де розселилися українці, найбільш помітною й впливовою була діяльність сокільських осередків в Аргентині. В квітні 1931 року було утворено «Український Сокіл» в Буеносі-Айресі, який взагалі став осередком усього українського національно-культурного й громадського життя аргентинських українців. Згодом відкрилися філії «Українського Сокола» в Кордобі. Ля Фальді, Ляс Тунасі. Унікальне, що в 1934 році в Буенос-Айресі вийшло декілька чисел ілюстрованого журналу українського товариства "Сокіл" в Південній Америці «Український Сокіл».
В середині 30-х років були зроблені спроби організації товариств «Український Сокіл» в Парижі та на Далекому Сході в Шанхаї.
Аналізуючи розвиток спортивно-гімнастичного руху серед української еміграції першої половини XX ст., не можна оминути такі українські структури, як «Січ» і «Пласт» та діяльність їх керівних органів: «Українського Січового Союзу», заснованого в 1927 році в Празі та «Союзу Українських Пластунів-емігрантів» (Прага).
Ці молодіжні українські інституції, разом з іншими спортивно-гімнастичними товариствами, хоч у складних, але вільних для розвитку умовах еміграції були потужним фактором виховання української молоді на чужині та важливим чинником в українському міжнародному житті. Діяльність українських спортивних, сокільських, січових та пластових товариств українських емігрантів сформувала засади подальшого розвитку українського спорту в умовах діаспори ряду західних держав другої половини XX століття.
Діяльність спортивних товариств в Німеччині та Австрії після закінчення другої світової війни
Після закінчення другої світової війни Західна Німеччина була поділена на окупаційні зони: американську, англійську і французьку. Саме в цих зонах опинилась одна з найчисельніших - українська еміграція. Умовно її можна розділити на три групи:
1. Українська інтелігенція, що з політичних мотивів залишила Радянську Україну та інші країни, що їх зайняли після війни більшовики. Вона була німим протестом проти національного та соціального поневолення, в якому опинилися українські землі. В її склад входило майже 300 лікарів, 350 юристів, 1000 вчителів, 400 інженерів, близько 200 вчених;
2. Так звані «остарбайтери» - ті, кого насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини, але не хотіли повертатися під більшовицьке іго;
3. Колишні в'язні концтаборів, біля 10 тисяч бійців Української Повстанської Армії, та інших військових формувань.
Разом усі ці групи склали число - 2,2 мільйони чоловік. Саме стільки українців перебувало в той час у Німеччині. Не зважаючи на шалену агітацію повернутись додому і насильну репатріацію, вони рішуче відмовились повертатися і залишились у Німеччині під назвою «переміщені особи», з мрією про виїзд до США, Канади, Австралії чи країн Латинської Америки.
В таких невідрадних моральних обставинах, з невеселими перспективами на майбутнє, серед зростаючої загрози деморалізації молоді, прихильники фізичної культури почали організувати роботу. В Ашафенбурзі, в Корнберзі, Карльсфельді, Ганновері, Гайденав, Фюссені, Авгсбурзі, Байройті та інших більших або менших скупченнях української еміграції, на площах таборів, між блоками, на вільних шматочках землі, виростали спортивні майданчики.
В кожному таборі перебувало декілька завзятих спортсменів передвоєнних часів, які організовували спортивні товариства «Дніпри», «Січі», «Леви», «Калини», «Проломи», «Хортиці», «Буйтури» та організовували перші спортивні змагання, які згодом проводилися також і з командами німців, поляків, балтійців та ін.
Спортивні ентузіасти організувались в рамках спортивних товариств, їх діяльність поширилась з футболу та волейболу на баскетбол, легку атлетику, бокс, настільний теніс і руханку. Власними силами, без достатньої допомоги окупаційної влади, український еміграційний спорт зростав, розвивався і вдосконалювався. Серйозна організація української фізичної культури в Німеччині почалася в українському таборі в Мюнхен-Карльсфельд, де організувалося українське руханково-спортивне товариство «Лев». Згодом постали такі ж товариства і клуби в Авгсбурзі, Ноймаркті, Швайнфурті, Ашафенбурзі і т.д. Деякі з тих товариств за короткий час добре розгорнули свою діяльність і організували в різних видах спорту сильні команди.
Із збільшенням кількості товариств («Чорногора» - Авгсбурґ, «Дніпро» - Байройт, «Юнак» - Авгсбург, «УССК» - Мюнхен, «Дніпро» - Бамберг, «КЛК» - Мюнхен, «Лев» - Карльсфельд і «Сокіл» - Бад-Верісгофен та «Чайка» - Карльсфельд та ін.), із урізноманітненням спортивної діяльності, виникла потреба координуючого центру.
25 листопада 1945 р. в Мюнхені-Карльсфельді було створено Раду Фізичної Культури.
Документація спортивної діяльності РФК висвітлює активність українців в таких видах спорту: футбол, легка атлетика, плавання, спортивні гри (волейбол, баскетбол), туризм, шахи, лижний спорт, настільний теніс, теніс, бокс, важка атлетика. Товариств разом зареєстровано:
в американській зоні: 39 товариств - 2873 членів (1424 чол. і 449 жін.);
в англійській зоні: 12 товариств - 829 членів (688чол. і 141 жінок);
У французькій зоні фізкультурний рух робив перші кроки.
РФК почала нав'язувати ділові зв'язки із спортивними організаціями інших народів та організовувати змагання репрезентаційних дружин тільки у 1947 році. В цьому плані виявилося, що дуже мало національностей мали організовану спортивну діяльність, щоб організувати репрезентаційні змагання. Важкими зусиллями пощастило організувати кілька змагань з настільного тенісу, волейболу, шахів, баскетболу проти німецьких і балтійських, команд, які досить часто мали випадковий характер.
Великим досягненням РФК щодо виховання кваліфікованих вчителів фізичної культури було заснування Річних Курси Педагогів Фізичної Культури в Міттенвальді.
РФК проводила змагання за “Клубову вправність”. За програмою цих змагань очки нараховуються за кожну роботу товариства, як спортивну, так і організаційну і культурно-освітню - це є свого роду рахунковий підсумок вкладеної енергії.