Спортивний рух української діаспори
1. Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді, Австралії та інших державах.
2. Діяльність Української Спортової Централі Америки і Канади.
3. Роль української діаспори у становленні НОК України.
4. Видатні діячі спортивного руху української діаспори.
1. Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді, Австралії та інших державах.
Спортивний рух в українській діаспорі США, Канади, Австралії та інших європейських країнах є цікавим феноменом світового спорту й має давні і унікальні традиції.
Головною метою функціонування організованих спортивних структур західної діаспори є виховання української молоді в національному дусі, її єднання та спілкування в українському середовищі.
У розвитку українського спорту за межами українських земель варто виділити такі періоди :
1) спортивно-гімнастичний рух в таборах військовополонених у часи першої cвітової війни (19І6-1923 рр.);
2) український еміграційний спорт на територіях Німеччини та Австрії в перші повоєнні роки (1945-1948 рр.);
3) організований спортивний рух в середовищі української західної діаспори (1955-2000 рр.).
Еміграційний спортивний рух 20-30-х рр. ХХ ст.
Вперше український еміграційний спортивний рух, як помітне явище, виникає під час першої світової війни. Цьому сприяли: хвиля піднесення українського спортивного руху на західноукраїнських землях напередодні війни 1914 року та численна військова депортація полонених українців з російської Армії, а згодом з Армій Української Народної Республіки (УНР) та Української Галицької Армії (УГА). Екстремальні умови побуту військовополонених вимагали згуртування задля виживання та самоутвердження. В табірних умовах молоді бійці прагнули до національної окремішності. Вони знаходили таку можливість у спортивних вправах. Спорт у цьому випадку був не тільки фактором тілесного вдосконалення, збереження здоров'я, але й символом єднання українців, внутрішнього самоутвердження, почуття повновартості.
За даними В.Проходи в 1914-1918 рр. близько 500 тис. українців з російського війська потрапили до німецького й австро-угорського полону. Заходами Союзу Визволення України кілька десятків тисяч вояків-українців було зігнано до українських таборів. У Німеччині таких було три : у Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі; в Австрії один : у Фрацштадті.
Саме ці табори військовополонених стали своєрідними пунктами підготовки національно-свідомої молоді, внаслідок розгорнутої широкої культурно-освітньої роботи. Серед культурно-просвітницьких осередків належне місце в цих таборах посідали і руханково-спортивні товариства, перше таке товариство під назвою "Січ" ім. Гетьмана П.Дорошенка було утворено в липні 1916 року в таборі Фрацштадта. Одним із завдань цього товариства була підготовка інструкторів-січовиків для організації руханкових товариств після очікуваного повернення в Україну. Подібні завдання стояли і перед руханково-спортивними гуртками в таборах на території Німеччини.
Як зазначають дослідники української еміграції, таборові "Січі" були досить чисельні. Наприклад, "Січ" у Фрацштадті налічувала в лютому 1918 р. 960 членів.
Після укладення Брестського миру з полонених українців у лютому-березні 1918 року розпочалося формування Сірої та Синіх Дивізій. Товариства "Січі" стали першими куренями, що розгорнулись у полки й дивізії. Тобто знову, як і при формуванні Українського Січового Стрілецтва, вихованці руханкових товариств були основою для формування українських військових частин.
І хоча визвольна боротьба 1917-1919 рр. не увінчалась перемогою, спортивно-руханкове життя продовжувалось за межами України.
У травні 1919 року підрозділи Українського війська, змушені були перейти через Карпати на територію Чехословаччини. На батьківщині Мирослава Тирша український еміграційний спортивний рух набув ще виразнішого характеру.
В чеській еміграції опинились десятки тисяч молоді, переважно бійців обох Українських Армій. Перший спортивний гурток виник у таборах інтернованих на території Чехословацької Республіки у Німецькім Ябліннім.
У Німецькім Ябліннім, де в червні 1919 р. опинилась п'ятитисячна Бригада Української Галицької Армії, ситуація складалась вкрай несприятлива. Ширились тиф та інші хвороби, не було жодних перспектив на майбутнє, будь-який зв'язок з Україною був відсутній, настрій бійців був пригнічений. Ймовірно, що стабілізацію в табірне життя вніс приїзд проф. І.Боберського, визнаного перед війною авторитета в галузі руханки і спорту, а на той час офіційного представника Секретаріату ЗУНР. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно почала проводитися ранкова гімнастика та біг. Був гурток “Україна”, який включав секції з футболу та легкої атлетики.
У березні 1920 р. в Німецькім Ябліннім виникає відділ Січе-Соколів на зразок колишніх галицьких "Січей" та "Соколів".
Протягом 1920-1921 рр. у таборі було проведено ряд змагань, які засвідчили про неабиякий рівень спортивних досягнень, зокрема, в легкій атлетиці.
Крім легкої атлетики, спортивний гурток, який набув чималого авторитету, організував тренування та змагання з волейболу, тенісу, боксу, велоспорту, плавання.
У жовтні 1921 р. табір в Німецькім Ябліннім припинив своє існування. Однак, ті хто від'їздили з нього, організовували спортивні гуртки на місцях свого тимчасового проживання: в Пардубіцях, в Ліпніку-Влкаві на Мораві, в Градці Кральовому.
Від квітня 1921 р. частина українських вояків знаходилась в чеському таборі у Йозефові. Частково до Йозефова прибули українські вояки з Ліберця. В червні 1920 року в Ліберцях перебувало близько 900 українців-галичан, що повертались з італійського полону, а також близько 500 бійців з групи генерала Кравса і з Херсонської дивізії. Руханкове життя в цьому таборі не було таким активним, як у Німецькім Ябліннім. Однак, і тут було багато ентузіастів спорту, які у вересні 1920 року утворили серед стрільців спортивний осередок.
В таборі Йозефова умови були надзвичайно складними. Проте, спортивне життя і у цьому таборі продовжувалось. Один із бараків було обладнано під рухівню. Першими розпочали свої заняття футболісти. Створилася легкоатлетична секція, члени якої займалися бігом на довгі дистанції та метаннями.
Від осені 1921 року багато молодих стрільців покидали табір - їхали на навчання до Праги й Брно. Проте нечисленні спортивні гуртки існували в українських таборах ще до 1923 року.
Однак, крім Німеччини, Австрії чи Чехословаччини український еміграційний спорт розвивався і на польській території. Від 25 до 30 тис. полонених бійців нараховувалось на початку 20-х років у декількох таборах Польщі. У складних умовах почав діяти спортивний гурток в Тухолі. В 1921 р. в таборі в Стрілкові було відкрито «спортивну гімназію», яка охоплювала близько 400 таборян. Навчання в цій гімназії відбувалося «кожний день до 10 години вечора, освоюючи такі види спорту як легка атлетика, важка атлетика, машинна гімнастика, вільні рухи, французька та американська боротьба, бокс, джіу-джітсу, фехтування, різноманітні ігри».
У стрілківському таборі спортивний рух набув чи не найбільшої популярності. Відбувалися змагання таборян з іншими командами з волейболу, футболу, легкої атлетики, тенісу, боротьби.
Наприкінці літа 1922 року інтернованих табору Стрілків було переведено до інших польських таборів - Каліш і Щипйорно. У цих таборах захоплення спортом було не меншим. Спочатку ініціативною групою було зорганізовано "Старшинський Спортовий Гурток 2-ої стр. Волинської дивізії". Було утворено футбольну команду, товариство "Сокіл", "Гімнастично-фехтувальну Школу 3-ої Залізної дивізії" та інші спортивні гуртки. Підкреслимо, що спортивний рух в таборі був достатньо впорядкованим.
Популярністю користувались таборові першості з волейболу, боротьби, футболу. Волейбольна команда табору Каліша з успіхом виїжджала на змагання до м.Лодзя, а футболісти зустрічалися з багатьма польськими командами. Керівники "Спортового Гуртка" подбали про окреме приміщення для занять, закупили для спортсменів прилади, гімнастичний одяг. Проводились також масові прогулянки та влаштовувалися спортивні свята-олімпіади.
Особливого зацікавлення викликає факт існування у польських таборах унікального у своєму роді видання - журналу "Спортсмен" українською мовою.
Важкий період перебування українських військовиків в таборах для інтернованих закінчився влітку 1923 року. Але саме у цих таборах на території Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Польщі розпочалась перша сторінка історії українського спорту за межами українських земель.
Оцінюючи значення і роль цих перших спортивно-руханкових осередків на чужині, підкреслимо ключові моменти :
1)спортивно-руханкові осередки сприяли зміцненню морального стану українського депортованого вояцтва, підтримували рівень його військово-фізичної підготовки;
2)спортивно-руханкові осередки були важливим чинником культурно-просвітницької роботи серед колишніх бійців, одним із факторів українізації військовиків;
3)організована діяльність спортивних осередків уможливлювала підготовку інструкторів-організаторів гімнастичних товариств та сприяла виявленню талановитих спортсменів в окремих видах спорту;
4)спортивний рух в таборах для інтернованих у роки І Світової війни сприяв зародженню та розвиткові за межами Батьківщини українського студентського, робітничого спорту, тобто був підґрунтям усього українського еміграційного спорту.
Однією із багатих на події сторінок в історії українського спортивного руху на чужині стало міжвоєнне двадцятиліття. Державницькі устремління українців частково перемістилися за межі українських земель. Український рух на різних землях не був єдиним, оскільки розвивався під впливом Москви, Польщі, Румунії, Угорщини та Чехословаччини. Водночас за межами українських земель лідери еміграційного спорту 20-30-х років мали змогу не тільки об'єднуватись і плекати національні традиції, але й набувати передовий європейський досвід у справі фізичного виховання та спорту.
Саме на початку 20-х років засновуються перші українські спортивні осередки у Сполучених Штатах Америки та в інших заокеанських країнах, однак центром українського еміграційного спортивного життя того часу стала Чехословаччина.