Олімпійський девіз — «Швидше. Вище. Сильніше» запропонований другом і соратником Кубертена П. Дідоном і затверджений МОК у 1913 р., а з 1920 р. став складовою частиною олімпійської емблеми.
Олімпійська емблема — офіційна олімпійська емблема (з 1920 р.), що складається з олімпійського символу й олімпійського девізу.
Олімпійський прапор — біле полотнище з олімпійським символом у центрі. Затверджений МОК у 1913 р. за пропозицією Кубертена. З 1920 р. олімпійський прапор вивішують на всіх олімпійських змаганнях.
Олімпійський плакат — форма наочної агітації, пропаганди спорту і популяризації Олімпійських ігор. Використовується також для інформації про олімпійське місто, країну. Випускаються також плакати-афіші про змагання з окремих видів олімпійської програми.
Олімпійський гімн — гімн, затверджений МОК у 1958 р., ноти (партитура) якого зберігаються в штаб-квартирі МОК.
Олімпійські нагороди. — медалі, дипломи, призи, затверджені і присуджувані МОК. Медалями нагороджуються призери, дипломами — усі призери, а також спортсмени, що зайняли 4—6 місця. До нагород, які присуджуються МОК за особливі заслуги в розвитку олімпійського руху, відносяться Олімпійський кубок і Олімпійський орден.
5. “Ода спорту” та її гуманістична цінність.
Погляди Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали і функції найбільше повно проявилися в написаній ним «Оді спорту».
Цікава історія цього віршу, яке було представлено в рамках культурної програми на V Олімпійських іграх в 1912 році під авторством Г. Хохрода і М. Ешбаха. “Ода спорту” була відзначена золотою медаллю за образ мислення автора, лексику, а також ту місію, яку він відводив олімпійській літературі – зближення народів за допомогою культу краси. Як виявилося, авторство «Оди спорту» належало П'єру Кубертену, що використовував псевдонім.
6. Параолімпійські ігри та їх значення.
У липні 1948 р. доктор Л. Гуттман організував у Великобританії Сток-Мандевільські ігри, де в змаганнях зі стрільби з луку брали участь 16 паралізованих чоловіків і жінок —колишніх військовослужбовців.
В наступні роки кількість учасників таких змагань збільшилася, розширився і діапазон видів спорту. Ідеї проведення подібних ігор для інвалідів перетнули границі Великобританії і стали щорічним міжнародним спортивним фестивалем. З 1952 р. ці Ігри стали проводитися за участю спортсменів-інвалідів з Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії.
Для керівництва міжнародними іграми для інвалідів була створена Міжнародна Сток-Мандевільська федерація (ІСМГФ), що встановила тісні зв'язки з Міжнародним олімпійським комітетом.
Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив ІСМГФ спеціальним кубком за втілення олімпійських ідеалів гуманізму.
Поступово світ переконувався в тому, що спорт не є прерогативою тільки лише здорових людей і що інваліди, навіть з такими важкими травмами, як ушкодження хребта, при бажанні можуть стати спортсменами і брати участь у змаганнях.
У 1960 р. Ігри для інвалідів уперше проводилися не на території Великобританії, а в столиці Італії Римі відразу ж після Олімпійських ігор, і в цих змаганнях брали участь 360 паралізованих чоловіків і жінок з 24 країн.
У 1964 р. Ігри для інвалідів проходили в Токіо і вперше були названі параолімпійськими.
Термін «Параолімпіада» спочатку складався з двох слів: «параплегія» і «олімпіада». Потім, коли такі ігри стали проводитися регулярно і включати не тільки спортсменів з параплегією, було обрано латинське значення префікса «пара» — такий, що приєднався. Термін став означати, що Ігри для інвалідів приєднуються до Олімпійських ігор, проводяться разом з ними.
В даний час Параолімпійські ігри — це Олімпійські ігри для інвалідів, що проводяться один раз у чотири роки, зазвичай у тій же країні, що й Олімпійські ігри, з літніх і зимових видів спорту. У них беруть участь інваліди різних категорій: з паралічем двох верхніх чи двох нижніх кінцівок; з паралічем усіх чотирьох кінцівок; з ампутованими кінцівками; сліпі; страждаючі церебральним паралічем і іншими фізичними недоліками.
Програма таких Ігор різноманітна. Наприклад, літні Ігри проводяться зі стрільби з луку, спортивної стрільби, легкої атлетики (метання спису на дальність і точність, штовхання ядра, метання диску, забігів на різні дистанції, гонок на колясках, слалому, пентатлону), фехтування, настільного тенісу, баскетболу, більярду, кеглів, футболу, плавання, волейболу, важкої атлетики, дзюдо й ін. У більшості з цих видів спорту спортсмени змагаються на інвалідних колясках.
Параолімпійські ігри набули величезної популярності і стали великими подіями в спортивному і громадському житті світового співтовариства. Досить сказати, що в IX літніх Параолімпійських іграх 1992 р. у Барселоні взяло участь 3200 спортсменів-інвалідів з 84 країн. На зимові Ігри 1994 р. у Ліллехамері прибули делегації 40 країн.
Крім Параолімпійських ігор, проводяться і спеціальні Олімпійські ігри для розумово відсталих людей («Спешиал Олімпікс»), особливо популярні в США. У їхню програму входять такі літні види спорту, як водні, легка атлетика, баскетбол, кеглі, гімнастика, роликові ковзани, футбол, волейбол, і зимові види спорту — гірськолижний, лижний, ковзанярський, фігурне катання, хокей.