Виникнення і розвиток робітничого спортивно-гімнастичного руху
Посилення класової боротьби, ріст революційного робочого руху сприяли формуванню і розвитку демократичної за своїм змістом культури серед народних мас. Як відображення цих процесів у другій половині XIX ст. стали виникати самостійні спортивні, гімнастичні і туристичні організації робітничого класу. Їхня безпосередня поява була пов'язана зі зростанням промислового виробництва і концентрацією пролетаріату на фабриках і заводах, створенням самостійних політичних робочих партій, ростом професійних союзів і поширенням марксистського вчення про виховання робітничого класу.
Перші робочі спортивні організації виникли в Німеччині в 1850 р. Однак «Винятковий закон» проти соціалістів, прийнятий рейхстагом у 1878 р., заборонив існування не тільки соціалістичної партії, але і профспілкових і робітників гімнастичних клубів, що ідейно примикали до неї. Після скасування «Виняткового закону» (90-і рр. XIX ст.) робочі спортивні організації вступили в новий період свого розвитку. На початку 90-х рр. у ряді міст Німеччини відбулися збори робочих гімнастичних союзів (Берлін, Лейпциг і ін.). У 1893 р. був заснований Німецький робочий спортивний союз. До початку XX ст. робочі спортивні організації з'явилися в Угорщині, Франції, Бельгії, Чехії, Болгарії й інших країнах. Так був покладений початок організованому робочому спортивно-гімнастичному руху. Перед цим рухом стояла задача фізичної і політичної підготовки робочих мас до класової боротьби з буржуазією.
Напередодні першої світової війни була зроблена спроба створити міжнародний робочий спортивний союз. У 1913 р. у Генте (Бельгія) представники робочих спортивних організацій Німеччини, Франції, Бельгії, Австрії організували міжнародний робочий спортивний центр. Під час першої світової війни ця організація активно себе не виявляла.
Велика робота в цьому напрямку проводилася лівими соціал-демократами Німеччини Карлом Лібкнехтом і Розою Люксембург. Під впливом їхніх ідей передова частина німецьких робітників-спортсменів поширювала листівки з закликом до боротьби проти імперіалістичної війни, проти мілітаризації молоді в інтересах буржуазії.
Перша світова війна поклала початок загальній кризі капіталістичної системи. В умовах загальної кризи в буржуазних країнах йшло подальше загострення протиріч між працею і капіталом, між робітничим класом і капіталістами. Працюючі маси підсилили економічну, політичну й ідеологічну боротьбу за свої права, за поліпшення життя. Загострилися також протиріччя між імперіалістичними країнами, які не змогла вирішити перша світова війна. Буржуазія бачила вихід із загальної кризи капіталізму в підготовці і розв'язанні нової світової війни.
Найбільш характерним наслідком загальної кризи капіталізму став розкол світу на дві протилежні системи — соціалістичну і капіталістичну. Розпад світу на дві систем привів до утворення двох докорінно різних напрямків у розвитку фізичної культури і спорту — соціалістичного і буржуазного. Це стало головною особливістю розвитку фізичної культури і спорту між першою і другий світовими війнами.
Революція 1917 року в Росії визначила нові напрямки в розвитку робочого спортивно-гімнастичного руху.
Після першої світової війни та російської революції в більшості капіталістичних країн створюються комуністичні і робочі партії, профспілкові робочі організації. Підтримка з боку цих організацій створила умови для більш широкого розвитку робочого спортивно-гімнастичного руху.
Успішно розвивався робочий спорт у Чехословакії. Чеський робочий спортивний рух виник наприкінці XIX ст. Поступово він розширював свої ряди. У 1921 р. була створена Федерація робочих спортивних товариств Чехословакії. Уся діяльність цієї федерації протікала під безпосереднім керівництвом Комуністичної партії Чехословакії. У тому ж році в Празі робочі спортивні колективи провели першу велику Спартакіаду. У ній брало участь більш 20 тис. юнаків і дівчат, чоловіків і жінок. Спартакіада показала ріст робочого спортивного руху в країні.
Активна участь у розвитку робочого спорту в Чехословакії приймали К. Готвальд і А. Запотоцький. К. Готвальд був одним з організаторів першої Спартакіади в Чехословакії. Він редагував журнал робочої спортивної федерації «Спартакус». В одному з номерів журналу К. Готвальд писав, що займатися спортом — цього ще недостатньо, треба з'єднати спорт із політичним освітою, з ростом політичної самосвідомості робітників.
Після першої світової війни в Болгарії виникли робочі спортивні організації за назвою «Спартак». Загони «Спартака» були створені в Софії, Плевні й інших містах. Спартаківські організації робочих спортсменів входили в Червоний спортивний інтернаціонал. У 1923 р., після того як Болгарська комуністична партія була заборонена, велика втрата була нанесена і робітничому спорту. Однак у 1930 р. робочий спорт під керівництвом Болгарської комуністичної партії і молодіжних організацій знову відродився і продовжував розвиватися аж до другої світової війни.
В Угорщині велику роботу серед молоді проводила спортивна організація за назвою «Мункаш» («Робітник»). У 1919 р. робоча молодь цього клуба боролася за перемогу народної влади у своїй країні. У робочих спортивних організаціях Угорщини займалися футболом, легкою атлетикою, боротьбою й іншими видами спорту.
У Фінляндії Робочий спортивний союз (ТУЛ) був заснований у 1919 р. ТУЛ проводив велику роботу по залученню фінських робітників до занять спортом. Спортсмени ТУЛ нерідко приїжджали в Радянський Союз. Радянські спортсмени проводили змагання з членами ТУЛ з легкої атлетики, футболу, гімнастики, лижному і ковзанярському спорту. Фінські спортсмени приїжджали в СРСР на Першу Всесоюзну спартакіаду в 1928 р., де в цілому ряді видів спорту зайняли перші місця. Представники робочого союзу входили у фінську національну олімпійську команду.
В Франції робочий спорт почав складатися в перше десятиліття XX ст. У 1934 р. усі робочі спортивні організації були об'єднані в Спортивно-гімнастичну федерацію Франції (ФСЖТ). ФСЖТ проводила велику роботу для розвитку спорту серед працюючих мас Франції, виступала проти мілітаризму і фашизму в спорті. Велику допомогу федерація одержувала від Французької комуністичної партії.
ФСЖТ проводила не тільки місцеві і національні змагання, але і великі міжнародні зустрічі. Усім відомий крос на приз газети «Юманіте» організує ФСЖТ. У цьому змаганні брали активну участь радянські спортсмени. На одному з етапів дистанції встановлено приз імені братів С. і Г. Знаменських, що виходили переможцями в цьому кросі в середині 30-х рр.
Однією із найбільш численних робочих спортивних організацій був Німецький робочий спортивно-гімнастичний союз. Кількість членів цього союзу особливо збільшилась в період дофашистськой Німеччини. З 100 тис. чоловік у 1919 р. воно виросло більш ніж до 1 млн. у 1932 р.
Тут у 1920 році було створено Люцернський спортивний інтернаціонал, перейменований в 1929 році в Соціалістичний робочий спортивний інтернаціонал. Його керівництво пропагувало нейтралітет і аполітичність робітничого спорту. Ця організація забороняла будь-які контакти з радянськими спортсменами.
На противагу Люцернському спортивному інтернаціоналу у 1921 році у Москві було створено Червоний спортивний інтернаціонал. Головною задачею якого було перетворення робітничих спортивних організацій в бойові осередки пролетаріату в боротьбі із капіталізмом.
Саме тому в німецькому робочому спортивному русі найбільше гостро в порівнянні з іншими країнами проходила боротьба між робочими спортивними організаціями, що знаходилися під впливом Комуністичної партії Німеччини, і керівництвом робочих спортивних союзів, пов'язаних із Соціал-демократичною партією Німеччини.
Основна маса робітників-спортсменів знаходилася під впливом реформістських організацій. Це пояснюється тим, що їхня діяльність проходила в легальних умовах, тоді як робітники-спортсмени, зв'язані з комуністами, усіляко переслідувалися. Керівники реформістських організацій, проповідуючи класовий світ і класове співробітництво з буржуазією, одержували від неї матеріальну підтримку. Діяльність же революційних спортивних організацій була утруднена. Однак, незважаючи на все це, революційні робітники-спортсмени вели активну боротьбу проти фашизації і мілітаризації спорту. Вони домагалися єдності дій усіх німецьких спортсменів. У робочих спортивних організаціях Німеччини активно брали участь видатні діячі міжнародного комуністичного руху Е. Тельман, В. Пік, В. Ульбрихт, Е. Хонеккер. З установленням фашистської диктатури в Німеччині всі робочі спортивні організації були ліквідовані.
Робочий спорт одержав свій розвиток також в Австрії, Бельгії, Англії, Швеції, Норвегії й інших країнах. Однак у багатьох буржуазних державах праві соціал-демократичні лідери вносили розкол у робочий спортивний рух. Вони проповідували класову гармонію пролетаріату з буржуазією й аполітичність у спорті. Революційна частина робітників-спортсменів виступала проти правоопортуніської політики, домагаючись росту класової самосвідомості працюючої молоді і єдності в робочому спорті. В роки другої світової війни робітники-спортсмени багатьох країн Європи боролися проти фашистської Німеччини на фронтах війни й у загонах опору фашизму.
Напіввійськові молодіжні організації. Скаутський рух
Поряд зі створенням рекреаційних центрів і товариств під патронажем різних церков уже в останні роки минулого століття починалися численні спроби організувати такий позашкільний фізкультурний рух, що забезпечував би вишкіл і фізичну тренованість молоді в період між закінченням навчання і початком військової служби. Однак ці скороминущі ініціативи в жодній країні не зуміли забезпечити охоплення широких прошарків молоді й у результаті не викликали ніякого інтересу. Відповідь на питання, чому цю проблему удалося уперше вирішити в Англії, дають традиції англійської буржуазної демократії і специфіка її колоніальної політики. Колоніальні інспектори, чиновники і військові, які знаходилися відносно до корінного населення в незначній меншості для подолання кліматичних труднощів, доказу «переваги білої раси» мали потребу в добре фізично підготовленому, тямущому й енергійному поповненні. Відповідно до цього сформувався ідеал джентльмена, що одержав приватне виховання в дусі Локка, а пізніше ідеал «атлетично складеного юнака-християнина», вихованого в коледжі на основі принципів арнольдизма.
Британській імперії в XIX столітті приходилося рахуватися не тільки з рухами колоніальних народів, але і зі своїм жадібним і сильним конкурентом — кайзерівською Німеччиною. Обидва ці фактори спонукували англійські правлячі кола надати і масі молодих людей, що не потрапили в коледжі, можливості організованих, але в той же час романтичних і привабливих за своїм характером занять фізичною підготовкою. Необхідно було створити такий добровільний рух, у рамках якого молодь вже в період навчання в школі знайомилася б з основами товариського співробітництва, орієнтування на місцевості, розвідки, табірного життя, одним словом, воєнної тактики.
Серед різних форм напіввійськових молодіжних організацій найбільш успішним виявився створений інспектором кавалерії колоніальних військ Робертом Баден-Пауелом (1857—1942) рух бойскаутів. У ході війн проти бурів Баден-Пауел організував з дітей англійських колонізаторів ефективно діючі групи розвідників. На основі цього досвіду він створив систему іспитових вимог і бойскаутських «законів», що не тільки відповідала інтересам англійського правлячого класу, але і задовольняла потреби підростаючого покоління.
Усього за кілька років рух бойскаутів поширився у всьому світі, оскільки він всюди знаходив рамки, які найбільш відповідали місцевим традиціям. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки і Канаді ідеологічною основою цього руху служила романтика піонерів дикого Заходу (сини Даніеля Боне) і війни проти індіанців, в Угорщині — мрії про тисячолітню імперію, у Японії — відродження традицій самураїв, у чехословаків і поляків — ідеї національної незалежності. В Австрії, Німеччині і Швейцарії поряд з бойскаутизмом великою популярністю в широких масах користувався також так званий рух «Перелітний птах», що був пов'язаний із одним з реформаторських напрямків у педагогіці.
До першої світової війни роль бойскаутизму, руху «Перелітний птах» і інших подібних молодіжних об'єднань ще не була цілком ясною. Засновники цих рухів хотіли з їхньою допомогою поряд із забезпеченням необхідного для військової підготовки фізичного тренування компенсувати все те, що буржуазна педагогіка, яка боролася з ознаками кризи вже не могла дати в стінах навчальних закладів. Поширенню цих рухів сприяло також інстинктивне прагнення молоді вирватися з атмосфери перенаселених дохідних будинків. У той же час у польському бойскаутському русі, що на початку 1910-х років став бурхливо розвиватися, існувало крило П’яшецького, що відігравало роль організації, що служила прикриттям для національно-визвольного руху.
До першої світової війни, поряд із створенням молодіжних рухів, що виступали під маскою романтичної любові до природи, — майже у всіх країнах відкрито вівся також вишкіл допризовників. Особливо в кайзерівській Німеччині державні і суспільні органи, що займалися різними формами виховання, змагалися між собою в тому, як створити такі установи й організації, які би краще за все відповідали інтересам мілітаризації. Вони провели навчання біля трьох мільйонів молодих людей рукопашному бою і стрільбі. У Японії гвинтівками, захопленими під час російсько-японської війни, були озброєні молодіжні загони. Їх возили на місця недавніх боїв, і там під керівництвом викладачів і офіцерів у формі військової гри вони відтворювали той чи інший епізод боїв.
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СПОРТУ НОВОГО ЧАСУ
План
1. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.