Голова голуба сидить на рухливій шиї, яка дає змогу птахові не тільки зручно збирати корм, але й оглядатись навкруги, чистити пера на череві, крилах, спині та хвостику.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 7

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

У голуба добре розвинений зір. За допомогою очей він може з далекої відстані побачити все і оцінити обстановку.

Голуби відрізняються своєю надокучливістю.

4) Словникова робота - пояснюємо 1- 2 слова, бо нерозуміння їх ускладнює усвідомлення тексту ( сільце - петля для ловлі пташок та мілких тварин).

ІІ. Читання байки вчителем (або прослуховування запису з фонохрестоматії, перегляд діафільму) - див.текст, записаний раніше.

ІІІ. Бесіда емоційно-оціночного характеру.

- Про кого і що ви прочитали? Як ви ставитесь до дійових осіб?

ІV. Аналіз фактичного змісту байки.

А. Добір прислів’їв, щоб з’ясувати головну думку байки (див. у підручнику):

Не смійся з другого, щоб тобі не було того.

- Які слова байки відповідають цьому прислів’ю?

(«...чужому лихові не смійся»).

Б. Композиційний аналіз. Ділення байки відповідно до плану:

В. Аналіз частин:

1) Читають мовчки частину

- Прочитайте авторську розповідь ( До слів Голуба).

- Як автор ставиться до Чижика? (Доброзичливо).

Підтвердіть вашу думку словами тексту.

- Прочитайте слова Голуба? Як треба прочитати ці слова? ( З насмішкою, із знущанням, з вихвалянням, самовпевнено). Все це свідчить про недоброзичливість Голуба.

- Читання основної частини байки - вчитель ( голосно) і діти ( пошепки), хорове, індивідуальне читання.

2) Мораль ( читають хором).

- Які слова байки можуть бути прислів’ям? ( ...чужому лихові не смійся - бо і з тобою те ж саме може статись).

V. Виразне читання байки. Складання разом з дітьми партитури (розбивки) для виразного читання.

Методика опрацювання ( див. текст байки, вміщений тут раніше):

1. З’ясування головної думки (засудження самовпевненості, самохвальства, зазнайства, недружелюбності).

Залежно від цього логічний центр - два останні рядочки, підкреслено в тексті двома рисками.

2. Паузи: граматичні ( на розділових знаках - ú, у кінці речення - úú ), синтагматичні - ú .

3. Логічні наголоси ( можуть співпадати з логічним центром) - найголовніші слова для частин, виділених паузами.

4. Інтонування: слова автора - співчутливо, слова Голуба - насмішливо, мораль - повчально.

Партитурне читання ( заучування партитури):

- вчитель ( голосно) і учні (напівголосу);

- вчитель і учні, що добре читають;

- всі учні разом напівголосу;

- хороший учень і посередній в парі;

- індивідуальне читання ( оцінки).

VI. Читання байки в особах ( за ролями).

- Скільки осіб у байці ( автор, Голуб).

- Прочитаймо слова автора.

- Прочитаймо слова Голуба.

- Прочитаймо байку за ролями (2- 3 рази).

Висновок:

- Про кого байка?

- Які ці герої?

- Що висміюється? (Самовпевненість, самохвальство, зазнайство)

24. Специфіка методики опрацювання прозових творів (науково-пізнавальна стаття, оповідання, легенда,)

Опрацювання в початкових класах прозових творів (науково-пізнавальна стаття, оповідання, легенда) характеризується суттєвими відмінностями.

Читання науково - пізнавальної статті збагачує пам¢ять дітей науковими знаннями, узагальнює їхні відомості про явища природи, суспільства, виховує допитливість.

На відміну від художніх, науково-популярні твори повідомляють ынформацыю не через художні образи, а розкривають та з¢ясовують певні уявлення, поняття, факти. Тому ділові статті треба не просто читати, а вивчати. Під час їх читання використовується наочність.

Жанровою особливістю науково-пізнавальної статті є використання наукової і спеціальної термінології. Однак у ній нерідко дається і образне уявлення про предмети, використовуються образні засоби мови. У такому випадку науково-пізнавальна стаття наближається до художнього твору. Вона відкриває учням історію і сучасний навколишній світ – у цьому її пізнавальне значення, а також містить великий виховний потенціал.

У читанках вміщені науково-пізнавальні статті з елементами відомостей історичного, природничого характеру. Перед читанням статті вчитель вводить учнів в коло тих понять що становлять її. зміст. Насиченість тексту фактичними даними потребує грунтовних пояснень, знаходження аналогій, встановлення причиново-наслідкових зв’язків.

Читання й розбір статті, як правило, проводиться за частинами, щоб охопити читанням більшу кількість учнів, щоб вони добре усвідомили зміст та структуру. Під час первинного читання більше уваги приділяється усвідомленню окремих виразів слів, з¢ясуванню окремих фактів. Одночасно з розбором тексту з¢ясовуються слова і вирази, які не були пояснені у вступній бесіді. Перевіряється й поглиблюється розуміння учнями наукових термінів.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнююча бесіда.

Оповідання –це невеликий художній твір, в якому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно змальовується природа.

Оповідання з читанок для 2-4 класів умовно поділяються на дві групи: 1)оповідання, в яких діють люди та 2)оповідання про природу й діяльність у ній людей. Однією з умов глибокого опрацювання художнього оповідання є аналіз особливостей твору, робота над його композицією. Художній задум письменника розкривається всією системою образотворчих засобів.

Структура уроку читання залежить від жанрової специфіки оповідання і включає визначені далі етапи.

Підготовча робота до читання - у короткій вступній бесіді чи розповіді вчитель може стисло ввести учнів у коло тих обставин, за яких відбувається описана у творі подія, створити певний настрій, викликати почуття для відповідного сприймання твору, пояснити необхідні для розуміння змісту слова.

Читання оповідання - глибоко емоційні оповідання, насичені драматичними подіями, діалогами, перший раз читає вчитель. Під час підготовки до читання доцільно визначити структуру тексту - поділити його на смислові частини, у читанні відокремлювати їх, роблячи паузи; визначати логічні наголоси тощо. Текст про знайомі дітям факти читають самі учні. Заслуговує на увагу почергове читання тексту вчителем та учнів, вголос чи мовчки, прослуховування грамзапису тощо.

Перевірка сприймання навчального тексту може здійснюватися у короткій бесіді за прочитаним: - Коли ви раділи, сумували? Яке місце у творі вас особливо вразило? тощо.

Робота над текстом оповідання. Повторне читання і цілеспрямована робота над всебічним усвідомленням тексту (логічна сторона, образна, емоційна) – головне в уроці, а також зміст та ідея твору, композиція, образи, мова.

Літературознавчий аналіз твору проводиться в єдності змісту й форми. Основну увагу під час аналізу твору звертаємо на вчинки героїв, складання їх характеристик, розуміння поведінки, усвідомлення позиції автора. Варто з¢ясувати не тільки те, що говориться про дійову особу, а й саме як сказано, тобто, які мовні засоби використав письменник для відтворення настроїв, почуттів (слова в переносному значенні, порівняння, метафори, епітети, антоніми, синоніми, пестливі, грубі, зневажливі слова тощо).

Під час опрацювання тексту оповідання доцільним є складання логічної партитури читання; лінгвістичний та літературознавчий аналізи тексту; різноманітні види читання (вибіркове, творче, коментоване тощо); підготовка до виразного читання та виразне читання за опрацьованою партитурою; складання плану; переказ; літературно-творча діяльність учнів у зв¢язку з прочитаним; узагальнююча бесіда.

Окрему жанрову групу оповідальної творчості українського народу становлять легенди - народні сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповиті казковістю, фантастичністю. Умовно їх поділяють на міфологічні легенди, легенди апокрифічного змісту, історичні легенди. У початкових класах вивчають міфологічні та історичні легенди. До міфологічних відносять короткі фантастичні оповідання про чудодійні перетворення людей у звірів, птахів, рослин; оповідання про домовиків, русалок, вовкулак тощо. Історичні – це легенди про події минулого, побудовані на реальних фактах.

За жанром легенди нагадують казки, проте мають свою специфіку:

1)їх зміст передає героїчні вчинки людей, їхні подвиги, пояснює походження тих чи інших предметів, явищ, тобто ознайомлює з конкретними подіями, реальними фактами історії; 2)водночас зображена реальність подається у незвичайній (казковій) манері розповіді, наповненій фантазією, вигадкою – її мета зацікавити слухачів. Тому читання легенди вимагає аналізу фактичного змісту, розкриття ідейного спрямування, а також – глибокого осмислення творчої манери розповіді, яка характеризує цей жанр, його емоційність. Кожний вчинок, дія героя, кожне слово – все, що вказує на особливості його характеру, має відбитися у відповідних інтонаціях читання, різних тональностях.

Початок легенди варто читати як у казці, щоб заінтригувати дітей. Найважливіше у змісті треба виділити: читати його повільніше, робити паузи, щоб зосередити на ньому увагу слухачів. Окремі моменти опису іноді треба домалювати інтонацією. Закінчення легенди має певну мету: узагальнити сказане, зробити висновки. Тому перед кінцем слід робити довгу паузу, а головні слова в ньому інтонаційно підкреслити. У кінці має бути довга пауза, щоб діти змогли ще раз осмислити почуте (прочитане).

Серед різноманітних цікавих засобів опрацювання легенди - виразне читання і переказ. На уроці легенду можна читати в особах. Так діти зможуть глибше пізнати характер героя. Цікавим для дітей буде інсценізування легенди. Це можна зробити як на уроці, так і в позаурочний час. Діти зможуть не тільки тонко відчути зміст, ідею легенди, а й попробувати себе в ролі актора, розвинути творчі здібності, самоутвердитись. Літературні ігри, тести, вікторини, різноманітні творчі завдання сприяють кращому запам¢ятовуванню текстів. Якщо діти знають достатню кількість легенд, їм пропонують літературну вікторину, відгадування різноманітних ребусів, кросвордів.

Доцільною на уроці по опрацюванню легенди є робота зі словником (тлумачним, орфографічним тощо). Це може бути й учнівский словник, до якого записують незнайомі дітям слова. Їх значення пояснює на уроці вчитель, краще, якщо учні мають можливість їх тлумачити самостійно.

Цікавим і корисним є проведення творчих підсумкових робіт. Наприклад, запропонувати дітям створити власну легенду, за аналогією тощо.

Отже, засобами опрацювання легенди можуть бути: виразне читання, переказ; вибіркове читання; робота з довідковою літературою; виписування, тлумачення невідомих слів, складання словника; інсценізація, драматизація; ігри, тести, вікторини, ребуси, кросворди тощо.

25. Словникова робота на уроках читання в початкових класах.

Словникова робота в зв’язку з читанням сприяє глибокому усвідомленню змісту навчального тексту, його ідейної спрямованості, є важливим видом роботи з розвитку мовлення учнів. У процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють відтінки слів, але все це можливе лише тоді, коли вони добре розуміють кожне слово в тексті.

Кожна людина знає значну кількість слів, які вона розуміє, але не вживає у своєму мовленні, - пасивний словник. Слова, які людина використовує в своєму мовленні, - активний словник. Процес засвоєння слів проходить два етапи: 1) пасивного засвоєння, потім – 2) активного. Завдання вчителя на уроці читання полягає в тому, щоб сприяти переводу цих слів з пасивного словника в активний. Це відбувається насамперед через засвоєння значення слів. Засвоєння значення слів – необхідна умова для розвитку навички слововживання.

Перш, ніж розпочати словникову роботу на уроці в зв’язку з читанням нового тексту, вчитель аналізує лексичний склад тексту для виявлення, 1) які слова складні за значенням для учнів (використовуємо спеціальні способи семантизації), 2) розуміння яких слів треба уточнювати, щоб полегшити сприймання тексту, 3) тлумачення яких слів треба ввести, бо діти зовсім не знають їх. Внаслідок вчитель складає словник для засвоєння і опрацьовує методику його введення.

Аналіз досвіду роботи вчителів свідчить, що ознайомлення учнів із значенням незрозумілих слів і виразів можна здійснювати такими способами (семантизація слів):

– включити слово в словосполучення або речення (скажи це слово з іншим або склади невелике речення – конвалія – біла конвалія; прилавок – Біля прилавка стоїть продавець);

– розібрати слово за будовою (нагрудні кармани, припічок – при печі);

– наочна семантизація (демонструються предмети, явища, дії, які можна показати на малюнку або в натурі);

– дати тлумачення слова (кореспондент – автор повідомлення в газеті, журналі);

– добір синонімів.

Якщо дитина може вжити слово в словосполученні або в реченні, цього досить, щоб вона вживала слово в потрібних випадках. Під час застосування малюнків важливо, щоб зазначені предмети, явища, дії були чітко вираженими. Тлумачення слів мають бути невеликими, чіткими. До них треба звертатися якомога рідко, бо словесне тлумачення гірше інших тримається в пам’яті учнів.

Іноді значення слів добре запам’ятовуються за допомогою розповіді вчителя, яку він будує на основі словникової статті, що в тлумачному словнику (хура – Л.Глібов. Лебідь, Щука і Рак).

Найбільш поширеним способом пояснення слів є добір синонімів. Саме цьому завданню відповідає „тлумачне” читання (вид словникової роботи) у такій методиці. На етапі повторного читання нового тексту вчитель ще раз його перечитує за реченнями. Читаючи речення, зупиняється на слові (якщо воно входить в той список, який вчитель визначив для тексту заздалегідь) і вирішують проблему – „а як інакше можна сказати?” (уточнюють розуміння слова) і далі. „Тлумачне” читання полегшує учням переказ тексту, допомагає уникнути повторення одного й того ж слова в мовленні.

Іноді можна знаходити синонімічні пари в тексті, синонімічні ряди (записуємо на дошці). Ці слова пізніше учні використовують у мовленні на уроці (розповісти, вживаючи зазначені слова).

Однак заміна вжитих в тексті слів відомими, стилістично нейтральними знижує сприйняття образної картини. Щоб уникнути цієї помилки в поясненні значення слова, необхідно добирати декілька синонімів, аналізувати їх значення. Чим більший у дитини активний запас слів, тим скоріше вона відшуковує потрібні синоніми.

Доцільною є робота над контекстуальними синонімами. Термін „контекстуальні синоніми” не повідомляємо, а відшуковуємо слова в тексті, які б відносились до одного й того ж предмета чи явища і які допомагають уникнути повторень однакових слів. Контекстуальні синоніми – це слова, що зближуються своїм значенням в умовах контексту: Б.Кравченко. Живуть у селі тимурівці. – 1) дівчата і хлопці, юні іванківці, юні прикордонники, учні, надійні шефи; 2) дорогий синок, земляк-іванківець, сміливий прикордонник, мужній воїн, відважний земляк.

Зазначені ряди слів діти записують на дошці і в зошитах, далі ці слова стають опорними для стислого переказу, творчої роботи. Засвоєння контекстуальних синонімів допомагає дітям урізноманітнювати своє мовлення. Враховуючи це, частіше звертаємося до знаходження контекстуальних синонімів в додаткових текстах, що діти читають дома та на уроці (виписують їх).

Нерідко діти знають лише одне значення слова і не розуміють його в іншому значенні, тому дуже потрібна робота над багатозначністю слів, які зустрічаються в тексті. Корисні вправи на порівняння значень: байка – м’яка ворсиста бавовняна тканина; байка – коротке алегоричне повчальне оповідання.

У ряді випадків словникова робота проводиться заздалегідь, якщо слова з тексту важкі за значенням (навіть на уроках мови).

Розширенню та збагаченню словникового запасу учнів сприяє складання тематичних словників на основі тексту або після закінчення вивчення теми: „Зимовий словник” – чарівниця зима, мороз, сніжинки, сніговик, сніжний, порóша, наст, завірюха тощо. Далі складають оповідання з цими словами (опорні).

Усвідомленню значення слів і розвиткові навичок слововживання сприяє лексико-стилістичний аналіз. Мовні засоби (епітети, порівняння, метафори) мають значення в тексті не самі по собі, а як засіб характеристики героїв, описів природи, процесу праці. Увага учнів до мовних засобів тексту привертається такими питаннями: Якими словами автор називає ...? Якими словами описується дія або стан героя? Чому автор вживає дане слово? і т.п. Аналіз мовних засобів відбувається в тісному зв’язку з розбором змісту тексту (К.Лапина. Чтение стихотворения А.Твардовского „Рассказ танкиста” // Нач. шк. – 1980. - №2. – С.22).

У початкових класах найчастіше застосовуються елементи лексико-стилістичного аналізу. Так, під час вивчення „Жовкне листя” О.Копиленка (3 клас) складаємо спочатку план навчальної статті (зліва).

1. Багряний клен. (Замріяний, зажурений, зронить лист).

2. Золота берізка. (Ніжна, опустила віти, журиться).

3. Зажурені квіточки. (Поспішають доцвісти, насторожено зажурені).

– Які слова з тексту (подані в дужках) можна віднести до слів зліва?

– Чому перебільшують „сумні” слова? (Бо „налетить вітер ..., прийдуть холоди”, настане скоро пізня осінь).

– Якими б фарбами ви малювали картинку до цього тексту?

Поєднання логічного і мовного аналізів забезпечує засвоєння емоційного та образного змісту тексту. В.О.Сухомлинський писав: „Найважливішим засобом впливу на дитину, що облагороджує почуття, душу, думку, переживання є краса і велич, сила і виразність рідного слова” (Серце віддаю дітям. – Київ, 1969. – С.176).

Одне із головних завдань під час читання художніх творів в початкових класах є виховання в учнів культури сприймання твору. Це означає, що треба працювати над розвитком образного мислення, тобто вмінь бачити внутрішнім зором той образ, який дає словесний опис. Такі вміння формуються під час читання пейзажних описів.

Діти сприймають завжди описи природи тільки зором. Перші враження їх поверхові. Тому під час аналізу описів важливо давати завдання, які викликали б у дітей живі уявлення про дійсність, яка стоїть за словами тексту: визначити, що можна бачити, чути, відчувати по запаху, по дотику і т.п. Такий підхід сприяє розвитку спостережливості, накопиченню емоційного досвіду дитини, розширенню образних уявлень, збагаченню бачення світу. Це важливо і для формування словника в учнів. Якщо слово пройняте емоційним ставленням до описаного, то воно скоріше входить у активний словник дитини.

Глибока, змістовна словникова робота є засобом усвідомлення головної думки тексту (маючи на увазі неусвідомленість злочину хлопчиком, автор вживає слова – Івась, Івасик, хлопчик. – А.Бортняк. Зламана гілка).

Словникова робота може бути (питання 18, 22):

– на етапі підготовчої роботи до вивчення нового тексту (пояснюємо те, що ускладнює сприймання змісту);

– на етапі повторення матеріалу (просунений етап) – повторюються найбільш важкі слова (вживають у складі речення);

– на етапі первинного читання (уточнюємо розуміння деяких слів);

– під час аналізу фактичного змісту тексту (по ходу роботи).

Наводимо далі систему словникової роботи в уроці читання до оповідання А.Гайдара “Совість”.

І. Підготовчий етап (записуємо на дошці слова, даємо пояснення; це ті слова, без знання яких діти не зрозуміють зміст тексту, його тонкощі): вештається – блукає, крадькома – непомітно, покепкувати – посміятися, зметикувала – зміркувала, розміркувала.

ІІ. Етап первинного читання (даємо до читання): натрапила – випадково зустріла; вишмигнув – швидко вискочив.

ІІІ. Повторне читання. Матеріал для „тлумачного” читання: не приготувала (уроки) – не вивчила; наздоганяла – доганяла; вештається – блукає; крадькома – непомітно; натрапила – випадково зустріла; вишмигнув – вискочив, швидко вибіг (вичитують з тексту речення з цими словами). Деякі слова повторюються, щоб діти запам’ятовували їх.

ІV. Етап аналізу фактичного змісту тексту:

Добір із тексту контекстуальних синонімів: добрі і довірливі очі (у хлопчика), смішний і добрий (малюк).

Елементи лексико-стилістичного аналізу: Які слова вживає автор, щоб показати зміну настрою у Ніни? (Побігла наздоганяти; покепкувала, нахмурилась, сіла і заплакала). Всі ці слова важливі для розкриття головної думки тексту – „гризла безпощадна совість”.

Значення вірно організованої словникової роботи велике як в усвідомленні ідейно-образного і фактичного змісту навчальної статті, так і в розвитку навичок зв’язного висловлювання.

26. Літературна освіта молодших школярів

Літературна освіта молодших школярів є складовою частиною початкової ланки освіти, де літературу пізнають як форму суспільної самосвідомості та як мистецтво слова, що містить ще й систему літературознавчих понять, уявлень та критеріїв (в доступній формі). Однак літературна освіта молодших школярів є процесом специфічним. З одного боку, він передбачає введення учнів у світ прекрасного, виховання потреби у читанні, інтерес до художнього слова, високі смаки, здатність і вміння естетично й творчо сприймати прочитане, формування загальнолюдських цінностей. З іншого боку, - високу техніку читання, яка є базою для зазначених завдань.

Зміст безперервної літературної освіти школярів висвітлено в концепціях: “Літературна освіта, “Літературна освіта молодших школярів” [1], [2]. Спільним вищезазначених документів є те, що, по-перше, початкова школа вважається базовою; по-друге, – доводиться важливість пропедевтичного курсу літературознавчого спрямування.

Сутність початкової літературної освіти полягає в розвитку повноцінної навички читання, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної різноманітності, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

Метою літературної освіти є залучення школярів до мистецтва читання, ознайомлення з видатними творами національної і світової літератури, формування літературознавчих та естетичних знань, а також певних умінь, завдяки яким учні засвоюють художні цінності, готуються до самостійного опанування мистецтва слова в школі та поза нею.

Першооснови літературної освіти переважно закладаються в початкових класах, бо не усі дошкільники відвідують дитячі заклади. Основною формою опанування змісту літературної освіти в початковій школі є урок, допоміжними – екскурсії у музеї, бібліотеки, зустрічі з місцевими письменниками, композиторами тощо [1].

Читання в початкових класах є своєрідним інтегрованим курсом (мова, література класична, сучасна, зарубіжна, елементи історії, народознавства, образотворчого мистецтва, природознавства, музики, театрального мистецтва). Разом з тим, у його оновленому змісті питома вага належить мистецтву слова, що дозволяє розкривати перед учнем багаті художньо-пізнавальні можливості літератури, показати, як людина може впізнавати через літературний твір навколишній світ, одержувати від читання глибоку естетичну насолоду. Наявні підручники з читання зорієнтовані в основному на реалізацію змісту, мети і завдань першооснов літературної освіти.

У початковій ланці зміст літературної освіти буде результативнішим, коли базуватиметься на таких принципах: а) художньо-естетичному, що має забезпечити цілісне уявлення про художній твір, допомогти дитині усвідомити через спеціальну роботу над його змістом і формою, що текст твориться письменником, який розкриває перед читачем багатства власної душі і світогляду; довкілля і людських стосунків, викликаючи почуття гармонії, краси; вчить бачити прекрасне в житті людини і природи; б) літературознавчому, що передбачає чітке усвідомлення таких понять як тема, ідея, композиція, персонаж, мова, автор, жанр тощо, при цьому в центрі уваги роботи над твором є слово, що осмислюється учнем як засіб творення словесно-художнього образу, через який автор висловлює думки, почуття, ідеї [1].

Оскільки література – найскладніший інтелектуальний вид мистецтва, а процес читання художньої літератури – найскладніший вид естетичного сприймання, то для того, щоб учень правильно зрозумів твір, йому необхідно розібратися у його зовнішній та внутрішній структурі – володіти до певної міри прийомами аналізу художнього твору, звичайно, адаптованого до вікових можливостей молодших школярів.

Аналізувати зміст художнього твору – означає усвідомити тему та ідею, художні засоби, жанрові особливості, його композиційну структуру, спосіб викладу, зображувальні засоби поетичної мови твору. Отже, процес аналізу художнього твору передбачає реалізацію на уроці читання літературознавчого принципу.

Підготовка кваліфікованого літературно освіченого читача, формування його ідейно-естетичних смаків передбачає оволодіння певним колом теоретико-літературних знань. Програмою 1-4 класів не передбачено спеціальне вивчення літературознавчих понять, а лише практичне ознайомлення з ними (без називання терміна).

Для забезпечення ефективного засвоєння молодшими школярами початкових елементів літературознавства учитель повинен враховувати трирівневий процес сприймання художнього твору.

Перший рівень – сюжетно-логічний (фабульний), ним легко оволодівають учні початкових класів. На цьому рівні сприймання під час переказу учні користуються в основному дієсловами. Знання теми, сюжету є надзвичайно важливими для розуміння твору, тому пропонується засвоєння учнями понять – тема, головна думка, сюжет, дійова особа.

Для кращого засвоєння цих понять дітям рекомендуємо схему, за якою можна провести безліч варіантів літературних ігор:

За першим рівнем читацького сприймання йде другий, складніший – смисловий (порівняльний), пов’язаний з умінням читача ототожнювати себе з персонажем, порівнювати його долю з власною. Переповідаючи зміст книги, учень передає не тільки дію (пішов, зробив, став), але й стан героя (любить, хвилюється, турбується).

У процесі подальшої роботи з художніми творами учні поступово накопичують матеріал для поглиблення знань про героїв художнього твору. Згідно з навчальною програмою з читання учні початкових класів називають персонажів виучуваних творів, відзначають, хто з них сподобався, хто ні і чим саме. Учням варто запропонувати алгоритм:

Герой (ім’я) ® зовнішність ® вчинки (поведінка)® характер ® стосунки з іншими персонажами®авторське ставлення до персонажа ® власні судження та оцінка або таку схему:

1-2 класи

3-4 класи

У початковій школі аналіз образних засобів мови проводиться лише в тому обсязі, в якому він допомагає дітям відчути цілісність художнього образу, зрозуміти зміст художнього твору.

У другому класі дітям доступне опрацювання поняття «літературний пейзаж», яке вводиться для того, щоб учні: а) зрозуміли, де відбувається подія, зображена у творі; б) уявили яскравіше переживання героїв, які можуть бути співзвучними пейзажу або, навпаки, контрастно - протилежними .

Використовуючи узагальнену схему «Способи викладу художнього твору», учні легко засвоюють, яким чином письменник може створити звукові та живописні картини навколишньої дійсності, образно втілені ним у творі:

Зразок схеми

Завданням учителя початкових класів є вироблення в дітей умінь прочитувати специфічну мову мистецтва, що дозволяє бачити здійснювану художником підміну реальної дійсності естетичною насолодою.

І нарешті третій, найскладніший рівень читацького сприймання – художній або поетичний, що можливий за наявності образно - просторового мислення читача. Він полягає в умінні знаходити і встановлювати асоціативні зв’язки між самим життям і твором мистецтва, авторським і читацьким світоглядом. Третій рівень сприймання твору передбачає засвоєння понять та уявлень про автора, художній образ, ідеютвору. Ці знання є необхідними для осмислення ідейного задуму твору, визначення власної позиції школяра до зображуваного. Пропедевтична робота літературознавчого спрямування свідчить, що ефективність сприймання твору значно зростає, коли літературні знання подаються у процесі засвоєння ідейно-тематичного змісту художніх творів, під час їх аналізу.

Достатній рівень літературної освіченості молодших школярів засвідчує: високу техніку читання, сформованість читацького кругозору, літературознавчих уявлень та умінь, які дають можливість переходити до систематичного вивчення літератури, до самостійного читання дитячих книг.

27. Урок позакласного читання в початкових класах - основна форма керівництва самостійним дитячим читанням.

Сучасне позакласне читання - складова частина навчального предмета читання й розвитку мовлення. Його мета - забезпечити педагогічне керівництво самостійним читанням учнів. Позакласне читання учнів покликане формувати основи читацької самостійності: а) орієнтуватись у книжковому світі, добирати для читання високо художні твори відповідно до літературних уподобань, інтересів; б) повноцінно сприймати твір, грамотно працювати з його текстом (правильно, швидко, виразно, свідомо читати); в) осмислювати й відтворювати зміст прочитаних творів, висловлювати своє ставлення до прочитаного, тобто формувати здатність самостійно засвоювати з прочитаного те найкраще і найцінніше, що виробило людство впродовж століть.

Цілі уроку позакласного читання - розширити, поглибити знання, здобуті під час класного читання, познайомити молодших школярів з широким колом доступної для них літератури; розвивати за допомогою читання бажання й уміння вчитися, інтереси і нахили.

Навички роботи з текстом, набуті на уроках класного читання, використовуються далі на уроках позакласного читання: виділяти головну думку, характеризувати героїв твору, виявляти ставлення до зображуваних подій, вчинків героїв, зіставляти прочитане з життям.

Завдання позакласного читання: ознайомити учнів початкової школи з дитячою літературою, що входить у коло читання молодших школярів, у всій її різноманітності; формувати в них інтерес до книги, до самостійного читання; розвивати уміння повноцінно сприймати літературні твори, навчати осмислювати й відтворювати зміст, висловлювати своє ставлення до прочитаного; формувати елементарні морально-естетичні уявлення [6].

Самостійне читання, тобто добровільне, індивідуальне, - це читання учнів без безпосередньої допомоги вчителя чи бібліотекаря, батьків, друзів, звернення до кола доступних книг.

У роботі з книгою важливим є поєднання таких трьох аспектів: розширення читацького кругозору (постійно дізнаватися про нові книги); розуміння й виконання правил користування книгами; вдосконалення самостійної читацької діяльності, швидкості й точності орієнтування в доступному колі читання.

Форми керівництва позакласним читанням різноманітні. Це - уроки позакласного читання, індивідуальна робота з окремими учнями або групами учнів, масова позакласна робота учнів у зв'язку з читанням (підготовка ранків, вікторин, конкурсів на краще читання творів, інсценізацій книжок, книжкових виставок); пропаганда читання у сім'ях учнів.

Урок позакласного читання як основна форма керівництва самостійним дитячим читанням виділяється з числа навчальних годин, відведених на читання, включається в розклад, облікується в класному журналі.

Між уроками позакласного читання учитель щотижня здійснює контроль та надає допомогу учням у самостійному читанні через ведення читацьких щоденників, індивідуальних бесід тощо.

Формування читацької самостійності учнів здійснюється на уроках позакласного читання за такими етапами: підготовчий, початковий і основний.

Структура уроку позакласного читання на підготовчому етапі: 1. Бесіда, що передує читанню вчителя і готує дітей до сприймання твору (2-3хв). 2.Виразне читання й перечитування вчителем твору (3-7 хв). 3. Колективне відтворення прослуханого, роздуми над прочитаним (4-5хв). 4. Перегляд книги для відшуковування певного твору (4-5хв). 5. Рекомендації щодо самостійної роботи з книгою вдома, у класі, в позаурочний час (2-3хв).

Методичні рекомендації:

До 1-го етапу уроку. Спрямування бесіди на формування бібліотечно-бібліографічних понять; налаштовування на сприймання книги.

На 2-ому етапі уроку важливим є зразкове, виразне читання вчителя, яке потребує від нього серйозної підготовки.

Особливістю 3-го етапу уроку є те, що використовуються лише активні, творчо-пошукові методи опрацювання: інсценізація, літературні ігри, хорова декламація, заучування напам'ять рядків віршів, діалогів, відгадування загадок, вільні висловлювання щодо прочитаного, словесне і графічне малювання та ін.

На 4-ому етапі уроку учні під керівництвом учителя звертають увагу на назву книги, ілюстрації; складають речення з опорою на ілюстрації, зіставляють зміст малюнків із текстом.

На 5-му етапі зосереджуємося на класній виставці книг, рекомендуємо їх вибір.

Організація позакласного читання на початковому етапі: учні повинні мати уявлення про книжкову виставку, книжковий плакат; знати назви дитячих книжок, творів, з якими неодноразово зустрічалися впродовж року, заголовок книги, прізвище автора, основні правила користування книгою, бібліотечним фондом; вміти розрізняти прочитаний твір за жанровими ознаками, пізнавати сюжет знайомої книжки за ілюстрацією; правильно називати декілька книжок, які найбільше сподобалися; оцінювати за допомогою вчителя вчинок героя, спираючись на текст і власний досвід, самостійно прочитувати запропонований учителем твір (на кінець навчального року).

Структура уроку позакласного читання на початковому етапі: 1. Робота з книжковою виставкою (до 5-и хв).2. Читання учителем художнього твору вголос (7хв). 3. Бесіда-роздуми над прочитаним (5хв). 4. Самостійне знайомство з новою книгою. 5. Читання учнями названого вчителем твору мовчки (10-12хв 4-ий і 5-ий етапи разом). 6. Виявлення й оцінка якості самостійного читання-розгляду книги (7-10хв). 7. Рекомендації до позаурочної роботи з книгою (1-2хв).

На 1-му етапі уроку вирішуються завдання на орієнтування в книгах: визначення змісту книги за зовнішніми прикметами; визначення теми за заголовками; розпізнавання одного й того ж твору в різних виданнях; формування вміння з багатьох книг вибрати одну на певну тему.

Особливістю 2-го етапу є те, що учитель читає твір із книги, яка є серед інших на книжковій виставці і на сприймання якої діти вже зорієнтувались методом розгляду-читання на першому етапі.

4-ий та 5-ий етапи проходять як органічне ціле. Завдання вчителя – будувати роботу так, щоб учні самостійно налаштовувались на читання нової книги, не відволікались під час читання, вдумувались у її зміст.

Метою 6-го етапу є перевірка готовності учнів до самостійного читання вголос.

До 7-ого етапу. Недоцільно давати дітям списки рекомендованої літератури на канікули, а тим більше змушувати їх до самостійного читання книг. Проте дорослим варто потурбуватися, щоб на канікулах у дитини були цікаві книги.

Організація позакласного читання на основному етапі. У 2-ому (3-ому) класі вчитель основну увагу зосереджує на формуванні в учнів уміння добирати книжки для самостійного читання відповідно до можливостей. Важливою умовою в цій роботі є систематична, керована учителем, власна діяльність школярів з книгою і серед книг на уроках, в позаурочний час.

Основні вимоги до знань і вмінь учнів: учні повинні мати уявлення про науково-художню та довідкову літературу, про жанрове і тематичне багатство бібліотечних фондів; знати принципи розміщення книг на бібліотечних стелажах в умовах вільного доступу, назви декількох дитячих журналів і газет, їх читацьке спрямування, засоби знайомства з ними, відмінні ознаки та особливості періодичних видань порівняно з іншими друкованими, структурні елементи книжки та їх призначення.

У 3-ому (4-ому) класі продовжується робота по удосконаленню підготовки учнів до самостійного вибору читання книжок. На основі всіх набутих у попередніх класах знань, умінь і навичок в учнів формуються читацькі інтереси.

Основні вимоги до знань і вмінь учнів такі: знати зміст понять каталог, каталожні роздільники, каталожна карточка, науково - художня книжка, довідкова література, рекомендаційний покажчик, кращі твори для дітей на певну тему для дитячого читання, важливі характерні ознаки довідкової літератури, прийоми вибору книжок у бібліотеці для читання на задану тему; вміти визначати орієнтовний зміст незнайомої книжки за основними її елементами, висловлюватися на тему: "Чим і чому цікавий цей твір?", самостійно осмислювати зміст прочитаних книжок, брати участь у колективному обговоренні питання, поставленого учителем, уважно і зацікавлено слухати товариша і доповнювати його відповідь.

Структура уроку позакласного читання на основному етапі:1. Робота з прочитаними книгами до уроку. Розширення і впорядкування читацького кругозору учнів за рахунок колективного досвіду (10хв).2. Бесіда про героїв книг та їх авторів (25хв).3. Доповнення, уточнення читацького досвіду дітей учителем (7хв). 4. Завдання додому (3хв).

На 1-ому етапі уроку учитель перевіряє самостійну читацьку діяльність учнів. Можливі такі види контролю: почергове називання прочитаної книги, переказ її короткого змісту, аналіз виставки книг тощо.

На 2-му етапі вчитель має забезпечити участь кожного учня в обговоренні таких питання, які б спонукали дітей шукати відповіді в прочитаних книгах. Найважливіші форми роботи: фронтальна бесіда, індивідуальні звіти, групові виступи, бібліотечно-бібліографічні діалоги, читацький залік, картки тихого опитування. Форми відповідей учнів: вибіркове читання, короткий переказ окремих епізодів, читання віршів напам’ять, читання діалогів в особах, складання плану, підбір і об’єднання матеріалу на одну тему з різних літературних джерел.

Особливістю 3-го етапу є слово вчителя. Його мета – сприяти формуванню читацького становлення школярів. Учитель у своєму монолозі доповнює, уточнює літературний досвід учнів, коригує дитячі судження, розширює кругозір учнів новими літературними іменами, назвами книг тощо.

Специфікою 4-го етапу є те, що під час оголошення теми наступного уроку вчитель спрямовує увагу учнів на зміст майбутньої читацької діяльності, враховуючи читацькі можливості; з’ясовує, чим збагатить учнів нова тема, готує і обговорює з дітьми рекомендаційний плакат.

Показники успішної роботи вчителя на основному етапі такі: відсутність нечитаючих учнів у класі; чітке усвідомлення сюжету прочитаного, називання героїв, висловлювання ставлення до прочитаного; зіставлення будь-якої книги з темою дитячого читання і називання не менше 2-3 книг на кожну тему або прізвищ письменника.

На основному етапі головною метою є оволодіння мистецтвом самостійного читання школярами, збагачення свого розуму і почуттів; формування ставлення до книги як до суспільної цінності.

Читацька самостійність у 3-4 класах реалізується у таких видах діяльності: 1. Усвідомлення теми, мети читання без сторонньої допомоги і з огляду на власні потреби (для душі, в цілях самоосвіти). 2. Кваліфікований перегляд книг (уміння працювати з книгою). 3. Осмислене самостійне читання вибраної книги (з науково - пізнавальної - цікаві факти, логічні докази; із художньої літератури - яскраві образи, картини).

Доцільним є проведення варіативних уроків позакласного читання, а саме: урок – звіт, урок – зустріч, урок – ранок художнього читання, урок – семінар, урок вільного читання, урок – КВК, усний журнал, контрольно– підсумковий урок.

Література

1. Волошина Н.Й., Пасічник Є.А., Скрипченко Н.Ф., Хропко П.П. Концепція літературної освіти // Поч. шк. – 1994. - № 3.

2. Державний стандарт освіти. Словесність. Читання // Поч. шк. – 2001. - № 1.

3. Методика викладання української мови: Навчальний посібник /С.І.Дорошенко, Н.С.Вашуленко та інші. – 2-ге вид., перероб. і доповн. – К.: Вища школа, 1992.

4. Чуйко Г.А., Білецька М.А., Школьна Г.Ф. Методика викладання української мови в початкових класах: Підручник для педучилищ. – К.: Рад. шк. , 1975.

5. Львов М.Р., Рамзаєва Т.Г. Світловська Н.М. Методика навчання російської мови в початкових класах. – М.: Просвещение, 1987 (рос. мовою).

6. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання : Навчальний посібник для студентів. – К.: Вища школа, 1989 (рос. мовою).

7. Коваль Г.П., Деркач Н.І., Пасічник Я.А., Захарчук З.О. та інші. Дидактичні структири уроків читання, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. – Рівне, 1997.

8. Светловская Н.М. Самостоятельное чтение младших школьников. – М.: Просвещение, 1980.

9. Система контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи: Методичні рекомендації / Упор. Заїка А.М. – К.: 2001.