„Українська літературна мова у середині та другій половині ХХ ст.”
1. Ажнюк Б. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі//Сучасність. - 1999. - № 3. - С.128-140.
2. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К.,1998.
3. Зарецький О. Українські шістдесятники в етнокультурному просторі СРСР// Сучасність. – 1995. - №4. – С.113-125.
4. Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка. - К.,1997.- С.43-84.
5. Касьянов Г. Незгодні: Участь української інтелігенції в русі опору 60-80-х рр.. – К.,1995.
6. Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків,2004.
7. Лісовий В. Проблема двомовності // Сучасність. - 1999. - № 9. - С.141-145.
8. Лазебник Ю. Світло і тіні у мовній історії України// Літературна Україна. - 1989. - 31 серпня.
9. Лизанчук В. Навічно кайдани кували. - Львів,1995. - С.232-403.
10. Мазурик Д. Сучасні тенденції в оновленні лексики української літературної мови// Вісник ЛНУ. Серія філологічна. – Вип..29. – Львів, 2000. – С.177-182.
11. Масенко Л. Альтернативне мовознавство шістдесятників// Українська мова. – 2004. - №2. – С.25-37.
12. Німчук В. Доля проекту нової редакції „Українського правопису”// Українська мова. – 2004. - №1. – С.3-25.
13. Радчук В. Мова в Україні : стан, функції, перспективи// Диво слово. – 2002. - №2. – С.2-5.
14. Стишов О. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця ХХст.( на матеріалі мови засобів масової інформації). – К.,2003.
15. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ ст.. – Тернопіль,2002.
16. Федик О. Феномен лінгвогіпнозу// Дзвін. - 1991. - № 11. - С.138-142.
ІІ. Теми рефератів та рекомендована література до них
1. Місце української мови серед мов світу.
Акуленко В. Українська мова в європейському контексті// Мовознавство. – 1998. - №2-3. – С.91-97.
Погрібний А. Світовий мовний досвід та українські реалії . – К.,2003.
Радчук В. Українська мова в контексті глобалізації лінгвосфери// Українська мова. – 2002. - №3.
Русанівський В. Українська мова//Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.659-661.
Тищенко К. Мови Європи: 2001. – К. –Львів, 2001.
Ткаченко О. Мовне самоствердження українців на тлі історичного досвіду народів світу // Дивослово. – 1994. - № 12.
2. Сучасні теорії походження української мови.
Булаховський Л. Питання походження української мови. – К.,1956.
Горбач О. Генеза української мови та її становище серед інших слов’янських// Історія української мови. – К.,1996. – С.206-225.
Півторак Г. Коли ж виникла українська мова? // Історія української мови. – К,,1996. – С.270-279.
Царук О. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри. – Дніпропетровськ, 1998.
Шевельов Ю. Чому общерусский язик, а не вібчоруська мова?//Історія української мови. – К.,1996. – С.191-205.
Ющук І. Про походження української мови. // Дивослово. – 1995. - №1.
3. До питання про самоназву українців та України.
Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К.,1993.
Наконечний Є. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями?- Львів. 1998.
Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. – К.,2001. – С.79-97 та 117-122.
Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації.- Дрогобич, 1997. – С.22-32.
4. Людство на шляху до винайдення письма як системи передачі звукової мови. Матеріали і знаряддя письма.
Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. – М.,1988.
Истрин В.А. Возникновение и развитие письма. – М.,1965.
Кріль М. Основи палеографії. – К.,1995.
Павленко Н. История письма. – Минск, 1987.
Півторак Г. Письмо// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.439-441.
5. Писемність на східнослов’янських землях.
Брайчевський М.Походження слов’янської писемності. – К.,1998.
Висоцький С. Київська писемна школа Х - ХІІ ст./ До історії української писемності. - Львів-Київ-Нью-Йорк, 1998.- С.9-27, 51-117 та 176-192.
Жуковська Л.П. Гіпотези і факти про давньоруську писемність до ХІІ ст.// Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХІ- ХVІІст.- К.,1981. - С.9-35.
Кобилянський Б.В. Виникнення письма у східних слов’ян // Кобилянський Б.В. Лекції з курсу “Історія української літературної мови”. - Львів,1965.
Мельничук О.С. Питання початкового розвитку східнослов’янської писемності// Мовознавство. -1985. - № 2. - С.17-23.
Німчук В. Київські глаголичні листки: Найдавніша пам’ятка слов’янської писемності. – К..1983.
Півторак Г. Алфавіт// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.19-21.
6. Українська рукописна книга: мистецтво оформлення.
Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в ХVІ – ХVІІІст. – Львів, 1971.
Запаско Я. Ошатність української рукописної книги. – Львів,1998.
Запаско Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга. – Львів, 1995.
Маслова О.М. Рукописна книга. – К.,1925.
Фрис В. Зі спостережень над репертуаром, історією створення і розвитком української рукописної книгиХVІ - першої половини ХVІІ ст..// ЗНТШ. – Львів, 1997. –– Т.233. - С.215-238.
Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні. – Львів,2003.
7. Поняття „давньоруська мова” та його інтерпретація у працях сучасних українських мовознавців.
Бурячок А.Давньоруський період в історії східних слов’ян, їх мов і культур// Дивослово. – 1994. - № 5-6.
Глущенко В., Півторак Г. Давньоруська мова// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С. 126-128.
Глущенко В.А. Період східнослов’янської мовної єдності в працях О.Шахматова// Мовознавство. -1993. - № 2.- С.18-25.
Залізняк Л.Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність // Пам’ять століть.- 1996. - №2.
Німчук В. Періодизація як напрямок дослідження генезису та історії української мови// Мовознавство. – 1997. - №6; 1998. - №1.
Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі „спільної колиски”.– К.,2001.- С.54-78.
Русанівський В.М. Давньоруська мова: міф чи реальність?// Мовознавство. - 1993. - №2. - С.3-6.
Царук О. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри. – Дніпропетровськ, 1998.
8. Зміни у змісті поняття „українська літературна мова” на різних етапах її розвитку.
Гумецька Л.Л.Питання стандартизації слов’янських писемно-літературних мов стародавньої доби. – К.,1968.
Матвіяс І. Варіанти української літературної мови від найдавніших часів до кінця ХVІІІст.// Культура слова. - К.,1996. -- Вип.46-47. - С.3-22.
Матвіяс І. Г. Варіанти української літературної мови. – К.,1998.
Плющ П.П. Зміст поняття “українська літературна мова” на різних етапах її розвитку// Українська мова в школі. - 1956. - № 2. - С.8-16.
9. Питання про два варіанти української літературної мови.
Данилюк Н. До проблеми єдиної української літературної мови і її варіантів// Другий міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. Доповіді і повідомлення. – Львів, 1993. – С.12-15.
Єрмоленко С. Літературна мова// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.293-294.
Муромцева О. Західноукраїнська мовно-літературна практика// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.182-183.
Ткач Л. Особливості західноукраїнського слововжитку кінця ХІХ – початку ХХ ст. у контексті літературно-писемної традиції української мови// Мовознавство. – 2001. - №3. – С.113-120.
Франко З.Т. Варіантність чи територіальна відмінність української літературної мови// Українська історична та діалектна лексика: Зб. наук. праць. – К.,1995. – Вип.2. - С.169-177.
10. Народнорозмовна (діалектна) мова як джерело формування української літературної мови.
Жовтобрюх М. Проблема взаємодії української літературної мови ї територіальних діалектів// Мовознавство. - 1973. - № 1. - С.3-15.
Матвіяс І. Діалектна основа української літературної мови в першій половині ХІХ ст. // Українська мова. – 2003. - №2(7).
Матвіяс І. Українська літературна мова і територіальні діалекти в їх взаємодії на різних історичних етапах //Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К.,1977. - С.5-31.
Франко І.Літературна мова і діалекти// Зібр. тв. У 50-ти т.- К., 1982. - Т.37. – С.205-210.
11. Старослов’янізми/церковнослов’янізми у мові сучасної художньої літератури та їх стилістичні функції.
Біленька-Свистович Л.В.,Рибак Н.Р. Церковнослов’янська мова. – К.,2000.
Горбач О. Вплив (старо)церковнослов’янської мови на українську (літературну) мову// Горбач О. Зібрані статті. ІІ. Статті до 1000-ліття християнізації Руси-України. – Мюнхен,1993. – С.283-288.
Климчук В. Споконвіку було слово...//Сучасність. – 1999. -№12. –С.47-59.
Кобилянський Б.В. Роль церковнослов’янізмів у “Кобзарі” Т.Г.Шевченка// Українська мова в школі. - 1961. -№ 5. -С.23-30.
Козак С. Християнізація Київської Русі і питання кирило-мефодіївської традиції//Варшавські укранознавчі записки. – З.1. – Варшава,1989. –С.4-24.
Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К.,1975.
Мацько Л.І. “Злоначинающих спини...”(старослов’янізми в поезії Т.Г.Шевченка)// Культура слова. – 1989.- Вип.37.- С.25-30.
12. Написи на пам’ятках матеріальної культури як джерело вивчення української писемності.
Жуковська Л.Гіпотези і факти про давньоруську писемність до ХІІ ст..// Літературна спадщина Київської Русі і українська література ХVІ – ХVІІст. – К.,1981. – С.13- 24.
Зоценко В. Києворуські печатки з давнього Вишгорода ХІ – ХІІ ст.. //ЗНТШ.. – Львів, 1996. – Т.231. - С.234-241.
Коць-Григорчук Л. Написи на творах середньовічного малярства. Лінгвістичне і палеографічне атрибутування// ЗНТШ. – Львів, 1990. – Т.221. – С.210-236.
Німчук В. Початки літературних мов Київської Русі// Мовознавство. – 1982. - №2. – С.21-31.
Петегирич В. Про знаряддя письма та кириличні написи на предметах ХІ – ХІVст. з Галицької землі// ЗНТШ. – Львів, 1997. – Т.233. – С.206-214.
Шевельов Ю. Про так званий підпис королеви Франції Анни(1063)// Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Т.2. – Х., 1994. – С.107-112.
13. Освіта і „почитаніє книжноє” у Київській Русі.
Запаско Я. Скрипторії волинського князя Володимира Васильковича// ЗНТШ. – Т.225. – Львів, 1993. – С.185-193.
Мединцева А. Грамотность женщин на Руси ХІ-ХІІІвв. По данным эпиграфики //Слово о полку Игореве и его время. – М.,1985.
Науменко Ф. Школа Київської Русі. – Львів, 1965.
Нудьга Г. Перші магістри і доктори//Нудьга Г. Не бійся смерті. – К.,1991. – С.232-247.
Повість минулих літ// Літопис руський/ За Іпатським списком переклав Л.Махновець – К.,1989.
Радченко О. Софія Київська, Софія українська// Дивослово. – 1995. - №1.
14. “Слово о полку Ігоревім” як пам’ятка української мови.
Гординський С. „Слово о полку Ігоревім” і українська народна поезія: Вибрані проблеми. – Вінніпег, 1963.
Калинець І. Студії над „Словом о полку Ігоревім”. – Львів,1999.
Кобилянський Б. Діалектна лексика у „Слові о полку Ігоревім”// Мовознавство. – 1970. - №4.
Костікова І. „Слово о полку Ігоревім” у сучасних дослідженнях. – Х.,2001.
Купчинський О. „Слово о полку Ігоревім” у перекладах, переспівах і дослідженнях першої половини ХІХст.//З НТШ. – Львів, 1997. – Т.234. – С.405-425.
Лисиченко Л. „Слово о полку Ігоревім” і мова його часу// Записки Харківського історико-філологічного товариства.. – Харків, 1999. – Т. 8. - С.125-140.
Махновець Л. Про автора „Слова о полку Ігоревім”. – К.,1989.
Німчук В.”Слово о полку Ігоревім” і народна мова// Мовознавство. – 1967. - №4. – С.79-81.
Творогов О. Мова „Слова о полку Ігоревім”// Мовознавство. – 1975. - №6.
15. Мовні особливості Київського літопису.
Мельничук О.С. Про мову Київського літопису ХІІ ст. // Мовознавство. – 1983. - №2.
Франчук В.Ю. Книжна лексика в Київському літописі// Мовознавство. – 1980. - № 6.
Франчук В.Ю. Образна мова Київського літопису//Мовознавство. – 1982. - №3.
16. Мовні особливості Галицько-Волинського літопису.
Генсьорсьий А.І. Галицько-Волинський літопис: Процес складання, редакція і редактори. –К.,1958.
Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис: Лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості. – К.,1961.
Свєнціцький І. Мова Галицько-Волинського літопису// Вопросы славянского языкознания. –– 1949. - Кн.2. – С.123-135.
17. „Руська Правда” як пам’ятка юридичного письменства києворуського періоду
Білецький Л. „Руська правда” й історія її тексту. – Вінніпег, 1993.
Обнорский С. «Русская правда» как памятник русского литературного языка// Изв. АН СССР. Отд. Обществ. Наук. – 1934. - №10.
Селищев А. В. О языке «Русской правды» в связи с вопросом о древнейшем типе русского литературного языка // Избр. труды. – М.,1968.
18. Берестяні грамоти як пам’ятки української писемності.
Арциховский А., Борковский В. Новгородские грамоты на бересте. – М.,1958 та 1963.
Арциховский А., Янин В. Новгородские грамоты на бересте. – М.,1978.
Жуковская Л. Новгородские берестяные грамоты. – М.,1959.
Зализняк А. Новгородские берестяные грамоты с лингвистической точки зрения // Янин В., Зализняк А. Новгородские грамоты на бересте. – М.,1986. – С.89-219.
Німчук В. Берестяні грамоти в Україні // Мовознавство. - 1992. - № 6.- С.11-15.
Свєшников І. Звенигородські грамоти на бересті// Дзвін. – 1990. - №6.
19. Четія-Мінея 1489р. як пам’ятка історії української мови.
Гринчишин Д.Г. Четья 1489 року - видатна конфесійна пам’ятка української мови // ЗНТШ. - Т.229. - Львів,1995. - С.251-276.
Симонова К. Українська мова в конфесійному письменстві ( на матеріалі „Четьї» 1489р. )// Жанри і стилі в історії української літературної мови. - К.,1989. - С.56-78.
20. Початки книгодрукування на теренах України.
Запаско Я., Ісаєвич Я. Каталог стародруків, виданих на Україні. – К.,1981.
Запаско Я.,Мацюк О.,Стасенко В. Початки українського друкарства. – Львів,2000.
Ісаєвич Я. Українське книговидання: Витоки. Розвиток. Проблеми. – Львів,2002.
Максименко Ф.П. Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках. – Львів, 1975.
Огієнко І.Історія українського друкарства. - Львів,1994.
21. Освіта на українських землях у XVI - на початку XVIIст.
Білодід І.К. Києво-Могилянська Академія в історії східнослов’янських літературних мов (нариси з історії української літературної мови). - К.,1979.
Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVІ - ХVІІ ст. – К.,1966.
Нудьга Г. Перші магістри і доктори // Нудьга Г. Не бійся смерті. – К.,1991. – С.247-430.
Яковенко Н. Латинське шкільництво і „шкільний гуманізм” в Україні кінця XVI – середини XVII ст.// Київська старовина. – 1997. - №2. – С.11-27.
22. Переклади церковних текстів (Св.Письма) українською мовою y XVI - першій половині XVII ст.
Жукалюк М., Степовик Д. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. – К., 2003.
Лев В. Боротьба за народну мову в церковному вжитку (Спроби перекладу Св. Письма від XVI‑го ст. почавши)// Збірник мовознавчої комісії. – Мюнхен,1988. – С.169-184.
Огієнко І. Українська літературна мова XVI ст. і український Крехівський Апостол. –Т.1,2. – Варшава. 1930.
Чепіга І.П. Взаємодія української і церковнослов’янської мов ХVІ століття (на матеріалах перекладів Євангелія)//ЗНТШ. - Львів,1995. - Т.229. - С.277-288.
23. Пересопницьке Євангеліє як пам’ятка української мови XVI ст.
Пересопницьке Євангеліє 1556-1561: Дослідження. Транслітерованой текст. Словопокажчик. / Вид. підг. І. Чепіга та ін. – К.,2001.
Чепіга І. Деякі синтаксичні явища в мові Пересопницького Євангелія //Українська мова. -2001. - №1.
Чепіга І. Пересопницьке Євангеліє// Україна. Наука і культура. – Вип.24. – К.,1990.
24. Українська церковна проповідь у другій половині XVI - першій половині XVII cт.
Добосевич У. Українська мова в учительному Євангелії середини XVII cт.// Діалектологічні студії. 1. Мова в часі і просторі. – Львів, 2003. – С.45-64.
Маслов С. К.Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. – К., 1984.
Чепіга І. Початки барокового проповідництва в українському письменстві// Мовознавство. – 1996 - № 6. – С.25-29.
Чуба Г. Зі студій над українськими учительними Євангеліями другої половини XVI - XVII ст.(генеза та особливості стилістичної організації текстів проповідей)// До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – К.- Львів,2004. – С.59-79.
25. Українська і церковнослов’янська мови у творах красного письменства XVI -XVIIст.
Гудзій М. Українські інтермедії XVII – XVIII ст.// Українські інтермедії XVII – XVIII ст. – К.,1960.
Єдлінська У.Я. До питання про взаємодію книжних і народних елементів в українській літературній мові ХVІІ ст.// Дослідження і матеріали з української мови. - К.,1961. - Т.ІV.- С.52‑65.
Наливайко Д.С., Крекотень В.І. Українська література 16-17 ст. у слов’янському та європейському контексті // Слов’янські літератури. Доповіді на ІХ Міжнародному з”їзді славістів. – К.,1983. –С.27-64.
Свєнціцький І. Елементи живої народної мови в пам’ятках української літературної мови у XIV – XVII ст.//Питання українського мовознавства. – Вид-во Льв. ун-ту, 1958. – Кн. 3. – С.5‑13.
Чепіга І. Концепція літературної мови староукраїнських книжників XVI - першої половини XVII ст. // Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.,1989. – С.79-93.
Чепіга І. Співвідношення літературно-писемного й народнорозмовного джерел у перших українських драматичних текстах (кінець XVI – XVII ст.) // Українська мова. – 2002. - №3.
26. Граматика Мелетія Смотрицького як особливе явище в українській мовознавчій думці першої половини XVIIст.
Грамматіки славенския правилноє Синтагма. Факсим. вид. 1619р. – К.,1979.
Німчук В. Мовознавство на Україні в XIV – XVII ст. – К.,1985.
Німчук В. Смотрицький Мелетій// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С. 581-582.
Східнослов’янські граматики XVI – XVII cт. – К.,1982.
Фрік Девід А. Мелетій Смотрицький і руське мовне питання//ЗНТШ. – Львів, 1992. – Т.224. – С.210-229.
Чепіга І. Мелетій Смотрицький. Граматика.// Мовознавство. – 1980. -№1.
27. Роль української мови у становленні російської літературної.
Бондаренко І. Шляхи та джерела впливу української мови на російську мову японських мореплавців ХVІІІст.// Вісник КНУ. Східні мови та літератури. – 2004. - №8.
Виноградов В.История русcкого литературного языка. Избранные труды. – М.,1978.
Генсьорський А. Традиції південноруської (старокиївської) фонетики в літературній вимові Північної Русі до кінця 18 ст. // Питання слов’янського мовознавства. – Львів, 1958. – Кн.5. – С.201-208.
Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К.,1993.
Котков С.И. Московская речь в начальный период становления русского национального языка. – М.,1974.
Ларин Б. Лекции по истории русского литературного языка. – М.,1975.
Огієнко І. Українська культура. – К.,1991.
Огієнко І. Українсько-російський словник початку XVII-го віку. Із історії культурних впливів України на Московію. – Вінніпег, 1961.
Полюга Л. Роль української мови у розвитку російської в XVII – XVII ст. //Мова і соціальні процеси. Вісник Львівського університету ім. І. Франка. Серія філологічна. – Вип.26. – Львів, 1997. – С.16-21.
Тищенко К. Історичні впливи української мови на російську// Урок української. – 2004. - №11‑12. – С.47-51.
28. „Лексикон словенороський ” П.Беринди – найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства.
Ковалик І. Структура лексикографічних статей у „Лексиконі словенороському” Памва Беринди//Питання східнослов’янської лексикографії ХІ – ХVІІст. – К.,1979.- С.34-39.
Коць-Григорчук Л. Про походження Памва Беринди// Мовознавство. – 1994. - №4-5. – С.3-7.
Німчук В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською.- К.,1980. – С.286-302.
Німчук В., Чепіга І. Ювілей словника: До 350-річчя з часу публікації „Лексикону словенороського” Памва Беринди// УМЛШ. – 1978. - №3.
Ощипко І.Із спостережень над побутовою лексикою української мови ХVІІст.: На матеріалі „Лексикону словенороського” Памви Беринди// Питання українського мовознавства. – Львів, 1960. – Кн.4. – С.117-126.
29. Росіянізаторська політика Московії у другій половині XVII - XVIIIст.
Житецький П.Г.”Енеида” Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литератури ХVІІІ века// Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. - К.,1987.
Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. Українство під царським гнітом (1654 – 1917). – К.,2004. - С.12 – 131.
Лизанчук В. Навічно кайдани кували. – Львів,1995. – С.21-75.
Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К.,1992.
Огієнко І. Українська культура. – К.,1991.
Смаль-Стоцький Р....До повного „обрусєнія”//Слово. – 1992. - №1.
30. Мова ділових документів XVII - XVIIIст.
Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. – К.,1976.
Ділова і народнорозмовна мова XVIII cт.: (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / Підг. до вид. В.А.Передрієнко. – К.,1976
Лахно О.П.Із спостережень над мовою документів канцелярії Б.Хмельницького. //УМШ. – 1953.‑ №6.
Нудьга Г. Козацтво і українська мова// Нудьга Г. Республіка козаків. – Львів, 1991. – С.105-110.
Худаш М. Лексика українських ділових документів кінця XVI - початку XVIII ст. – К.,1961.
31. Творча спадщина Г. Сковороди в контексті формування української літературної мови
Гнатюк Л. Філософія слова Григорія Сковороди// Українська мова. – 2002. - №1.
Житецький П.Г.”Енеида” Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы ХVІІІ века// Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія. - К.,1987.
Жовтобрюх М. Відбиття процесу становлення фонологічної системи української літературної мови у творах Г.С.Сковороди// Мовознавство. – 1972. - №4.
Кобилянський Б. Мова Григорія Сковороди//Кобилянський Б. Лекції з історії української літературної мови. – Львів,1965.
Мацько Л. Концепція слова в творчості Г.Сковороди// Сковорода – видатний український філософ і просвітитель. Зб. наук. праць. – К.,1994.
Моргун П.А. Місце Г.С.Сковороди в історії розвитку української літературної мови// О.О.Потебня і деякі питання сучасної славістики. - Х.,1962. - С.98-117.
Русанівський В. Староукраїнська і слов’яноруська мови на тлі розвитку інших слов’янських літературних мов//Мовознавство. – 1997. - №1.
Шевельов Ю. Попередні зауваги до вивчення мови та стилю Григорія Сковороди// ЗНТШ. – Львів, 2000. – Т.239.– С.177-211. або Шевельов Ю. Пролегомена до вивчення мови та стилю Григорія Сковороди//Юрій Шерех. Поза книжками і з книжок. - К.,1998. - С.393-437.
32. Українська епістолярія другої половини XVII - XVIIIст.
Геращенко О. Любовні листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни: до вивчення епістолярної стилістики початку ХVІІІ ст.. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – Харків, 1994. – Т.3.– С.127-136.
Передрієнко В. Мова староукраїнських епістолярних пам’яток XVIII ст.// Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.,1989. – С.93-122.
Приватні листи 18 ст./ Підг. до вид. В.А.Передрієнко. – К.,1987.
33. У країнська мова у “Грамматике малороссийского наречия” О.Павловського.
Бучко Д. Маловідомі сторінки з рукописної спадщини О.Павловського //УМШ. – 1962. - №5. – С.18-22.
З історії української мови: До 150-річчя “Грамматики” О.Павловського. - К.,1972.
Кобилянський Б.В. Півтораста років першої граматики української літературної мови//З історії української мови: До 150-річчя “Грамматики” О.Павловського. - К.,1972. - С.39-51.
Москаленко А. Перша друкована граматика української мови// УМЛШ. – 1968. - №5.
Наконечний М. Перша граматика „нової” літературної мови// Мовознавство. – 1968. -№5.
34. Внесок Галичини у формування української літературної мови у ХІХ ст..
Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ ст.//ЗНТШ.- Т.90.
Гузар О. Галицька правописна система 80-90-х рр.. ХІХст.// Український правопис і наукова термінологія: Проблеми норми та сучасність. – Львів, 1997. – С.39-47.
Заброварний С. Священики – перші просвітителі українського народу в Галичині на зламі XVII і XIX ст. // Варшавські українознавчі записки. –Варшава,1989. – З.1.– С.134-147.
Комаринець Т.Щоб народ не був німим...//Слово і час. – 1992. - №2. – С.3-10.
Лесюк М. Роль греко-католицького духовенства у розвитку української літературної мови в Галичині// Християнство й українська мова.Матеріали наукової конференції . Київ, 5-6 жовтня 2000р. – Львів, 2000. – С.58-70.
Муромцева О. Галичанізм// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С. 86.
Турій О. „Українська ідея” в Галичині в середині ХІХст.// Україна модерна. – Львів,1999. –Ч.2‑3. – С.59-75.
Шевельов Ю.Внесок Галичини у формування української літературної мови. – Львів- Нью-Йорк,1996.
35. П.Куліш в історії української літературної мови
Вашкевич Г. Перевод П.А.Кулиша на украинский язык Манифеста 19 февраля 1861 года и Положения о крестьянах. – К.,1905.
Вибрані листи П. Куліша українською мовою писані/ Ред. Ю.Луцького. передм. Ю.Шевельова. – Нью-Йорк, Торонто, 1984.
Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра. – Львів, 1928.
Дорошкевич О. Куліш і Милорадовичівна. Листи.- К.,1927.
Лучук О. Шекспір у листах Пантелеймона Куліша//ЗНТШ. - Львів,1995. - Т.229.- С.371-376.
Німчук В. Сто літ першому повному перекладові Біблії українською мовою// Українська мова. – 2004. - №4. – С.75-94.
Пантелеймон Куліш: Матеріали і дослідження. – Львів, Нью-Йорк, 2000.
Статєєва В.І. До питання про роль П.Куліша в історії української літературної мови// Мова і культура нації/ Тези доповідей Регіональної науково-практичної конференції. - Львів,1990. - С.10-12.
Шерех Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах// Шерех Ю. Третя сторожа. – К.,1993.
36. М. Драгоманов в історії української літературної мови
Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. - К.,1994.
Драгоманов М. Українська література, проскрибована російським урядом// Українська мова. – 2002. - №1.
Панько Т.І. Питання мови в світоглядній концепції М.Драгоманова// Панько Т.І. Нація і мова в системі поглядів М.Драгоманова і М. Грушевського. - Львів,1991. - С.5-25.
Сімович В. Правописні системи М.Драгоманова.- Прага,1932.
Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ - початку ХХ ст.- Ужгород,1997. - С.121-218.
Федченко П.М. Видання збірок і журналу “Громада”// Федченко П.М. Михайло Драгоманов. - К.,1991. - С.136-211.
Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - Львів-Нью-Йорк,1996. - С.33-36.
37. Іван Франко в історії української літературної мови.
Грещук В. Поетична творчість Івана Франка і розвиток лексики української літературної мови кінця ХІХ – початку ХХ ст.. // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Матеріали міжнародної наук. Конференції. Львів. 25-27 вересня 1996. – Львів, 1998. – С. 686-690
Жилко Ф.Т. Мова Івана Франка. - К.,1949.
Ковалик І., Ощипко І., Полюга Л. Лексика поетичних творів Івана Франка. – Львів, 1990.
Лесюк М. „Язичіє” в художніх творах Івана Франка //: Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Матеріали міжнародної наук. Конференції. Львів. 25-27 вересня 1996. – Львів, 1998. – С. 727-733.
Матвіяс І. Внесок Івана франка в українську літературну мову// Українська мова. – 2002. - №1.
Панько Т.І. Мова і нація в естетичній концепції І.Франка. - Львів,1992.
Петличний І.Ф. І. Франко у боротьбі за загальноукраїнський синтаксис літературної мови в Галичині// Іван Франко. Статті і матеріали. - Львів,1956, - Зб.5.
Полюга Л.М. Слово в поетичному тексті Івана Франка. - К.,1978.
Рінберг В.Л. Засоби експресивного синтаксису в публіцистиці І.Я.Франка// Мовознавство. - 1989. - № 3. - С.31-36.
Сербенська О.А. Франкова концепція зв’язку мови і духовності// ЗНТШ. - Львів,1990. - Т.221.- С.237-248.
Франко І. Двоязичність і дволичність.// Франко І. Мозаїка. – Львів, 2002.
38. М.Грушевський в історії української літературної мови :
Дашкевич Я. Михайло Грушевський і початки організації української науки// Вісник АН УРСР. – 1991. - №9.
Ляхоцький В., Ляхоцька Л. Ще один факт з історії геноциду української мови// Дивослово. – 1996. - №1. – С.52-54.
Мацько Л. Українська мова у наукових поглядах Михайла Грушевського// Українська мова. – 2003. - №2.
Панько Т.І.Українська літературна мова в системі науково-культурологічних поглядів М. Грушевського// Панько Т.І. Нація і мова в системі поглядів М.Драгоманова і М.Грушевського. Текст лекцій. - Львів,1991. - С.26-53.
39. М. Коцюбинський в історії української літературної мови .
Білодід І.К. Мова творів М.М.Коцюбинського// Вибрані праці: В 3-х т. - К.,1986. - Т.2.- С.214-248.
Коцюбинський М. К полемике о самостоятельности малоруського язика// Коцюбинський М. Твори: В 2-х т.– К.,1988. – Т.2. – С.407-410.
Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ - початку ХХ ст.- Ужгород,1997. - С.6-98.
Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - Львів-Нью-Йорк,1996. - С.93-102.
40. Леся Українка в історії української літературної мови .
Аврахова Л. Леся Українка і англомовна література//ЗНТШ. - Львів,1995. -Т.229. - С.92-101.
Білодід І.К. Мова творів Лесі Українки// Вибр. пр.:В 3-х т. - К.,1986. - Т.2. - С.243-278.
Драй-Хмара М. Бояриня: післямова до драми Лесі Українки//Дзвін. - 1991. - №2. - С.147-154.
Мацько Л., Сидоренко О. Мовотворчість Лесі Українки// Дивослово. – 2002. - №3.
Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ - початку ХХ ст.- Ужгород,1997. - С.116-219.
Ткаченко О. “Іноземний світ” Лесі Українки// Культура слова. - 1990. - Вип.39. - С.10-20.
Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - Львів-Нью-Йорк,1996. - С.59-93.
41. Б.Грінченко в історії української літературної мови .
Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. - К.,1994.
Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ - початку ХХ ст.- Ужгород,1997. - С.228-379.
Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - Львів-Нью-Йорк,1996. - С.50-58, 171-173.
42. Цензура і заборона українського друкованого слова у підросійській Україні у ХІХст.
Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. Українство під царським гнітом (1654 – 1917). – К., 2004. – С.112 – 153.
Лизанчук В. Навічно кайдани кували. – Львів, 1995. – С.93-122.
Стебницький П. Очерк развития действующего цензурного режима в отношении малорусской письменности//Україна. Наука і культура. – К.,1993. – Вип.26-27.– С.94-110.
Мовна політика царської Росії// Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків, 2004. – С.132-155.
Міллер О. Емський указ// Україна модерна. – Львів, 2000. – Ч.4-5. – С.9-49.
43. Розвиток наукового стилю української літературної мови у ХІХ ст.
Леонова М. Роль Івана Франка в розвитку термінологічної лексики української мови // Наук. записки Чернівецького університету. – 1956. – Т.20. Серія філологічних наук. – Вип.3. – С.128-143.
Мойсієнко В. До питання про українсько-чеські міжмовні зв’язки у другій половині ХІХ століття в галузі спеціальної та наукової термінології // ЗНТШ. - Львів,1995. - Т.229. - С.342‑361.
Парасін Н.Д. І.Верхратський про джерела української літературної мови//Культура мови і культура в мові. - К.,1991. - С.48-56.
Українська термінологія в її історії, розвитку й перспективі// ПанькоТ., Кочан І., Мацюк Г. Українське термінознавство. – Львів, 1994. – С.21-34 та 89 – 110.
44. Розвиток епістолярного стилю української мови ХІХст.
Дорошкевич О. Куліш і Милорадовичівна. Листи.- К.,1927.
Епістолярний стиль// Мацько Л., Сидоренко О., Мацько О. Стилістика української мови. – К.,2003. – С.295-302.
Ленець К., Пилинський М. Епістолярний стиль в історії нової української літературної мови // Жанри і стилі в історії української літературної мови. - К.,1989. - С.160-196.
Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К.,1976. – С.174-198.
Шерех Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах// Шерех Ю. Третя сторожа. – К.,1993.
45. Запозичення як джерело формування української літературної мови другої половини ХІХ ст..
Акуленко В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові// О.О.Потебня і деякі питання сучасної славістики. – Харків, 1962. – С.128-144.
Жовтобрюх М. Мова української періодичної преси кінця ХІХ – початку ХХст. – К.,1970.
Лексичні запозичення в українській літературній мові// Муромцева О. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХст. – Харків, 1985.- С.59‑102.
Черторизька Т. Іншомовні елементи і словосполучення у творах Т.Г.Шевченка // Мовознавство. – 1978. - №1.
46. „Кування слів” в українській літературній мові другої половини ХІХ ст..
Грещук В. Поетична творчість Івана Франка і розвиток лексики української літературної мови кінця ХІХ – початку ХХ ст.. // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Матеріали міжнародної наук. Конференції. Львів. 25-27 вересня 1996. – Львів, 1998. – С. 686-690.
Жовтобрюх М. Мова української періодичної преси ( Кінця ХІХ – початку ХХст.). – К.,1970
Історія української мови. Лексика і фразеологія. – К., 1983
Лексичні новотвори в українській літературній мові. // Муромцева О. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХст. – Харків, 1985.- С.12-58.
Регушевський Є. „Ковані слова”// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.240.
Франко І. Михайло П. Старицький // Зібр. тв. у 50-ти т. – К.,1982. – Т.33.
47. „Словарь української мови” Б.Грінченка.
Дзендзелівський Й. Заходи Петербурзької Академії наук щодо впорядкування українського правопису// Мовознавство. – 1971. - №1.
Копиленко Н. З історії „Словаря української мови” Бориса Грінченка// УМЛШ. – 1990. - №7. – С.60-63.
Пилинський М. З історії розвитку української лексикографії: Деякі уваги до джерел і реєстру „Словаря української мови” за редакцією Б.Грінченка// Дослідження з мовознавства. – К.,1962. – Вип..1. – С.3-28.
Пилинський М. Словник Б.Грінченка. міфи і факти. // Мовознавство. – 1988. - №6. – С.25-32.
Тараненко О. Борис Грінченко і „Словарь української мови”//УМЛШ. – 1988. - №12. – С.58-64.
48. Українська мова в період „українізації” 20-х рр. ХХ ст.
Даниленко В., Веремнич Я. Троянський кінь „українізації”// Віче. – 1997. - №5.
Дашкевич Я. Українізація: причини і наслідки// Слово і час. – 1990. - №8. – С.55-64.
Інститут української наукової мови у розбудові української термінології// Панько Т., Кочан І., Мацюк Г. Українське термінознавство. – Львів, 1994. – С.111-122.
Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст./Пер. з англ. – К.,1997.
Терлак З.М. Нормалізація української мови в 20-х рр. ХХ ст.// Мова і духовність нації. – К.,1992.
Тоталітаризм i мова // Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України . – Харків. 2004. – С.155-195.
49. Український правопис 1928р.
Караванський С. Секрети української мови. – К.,1994. – C.103 - 111
Німчук В.В.Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст. – К.,2002.
Огієнко І. Історія українського правопису// Огієнко І. Історія української літературної мови. – К..1995.
50. Мовні питання в українському законодавстві.
Документи і матеріали//Куць О. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків,2004.- С.218-271.
Німчук В. Державна мова// Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.126-128.
Прадід Ю.Ф. Мовна політика Центральної Ради// Українська мова. – 2002. - №3. – С.15-21.
Прадід Ю.Ф. Мовне питання в українських конституціях ХХ ст.// Мовознавство. – 2002. - №1. – С.17-22.
51. Мовна політика і мовна ситуація в незалежній Україні.
Баранник Д. Українська мова на межі століть// Мовознавство. – 2001. - №3. – С.40-48.
Дзюба І. Доля мови – доля народу// Сучасність. – 1999. - №4. – С.137-146.
Забужко О. Мова і влада// Дніпро. - 1990. - № 11. - С.94-105.
Забужко О. Філософія і культурна притомність нації//Сучасність. - 1994.- № 3. - С.117-129.
Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Харків,2004.
Погрібний А. Державна мова як важіль українського державотворення//Матеріали IV Міжнародного конгресу україністів 26-29 серпня 1999р. Одеса. – К.,2002. – С.142-149.
Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. - Дрогобич,1997.
Рябчук М. “ А своєї дастьбі...”// Сучасність. - 1993. - № 7. - С.86-96.
Рябчук М. Третьорядна проблема першорядної ваги: українська мова як політичний чинник// Сучасність. – 2002. - №6. – С.50-70.
Холодний М. Народ крізь призму мови// Київ. - 1993. - № 9.
Холодний М. Українська мова як фактор національної самосвідомості// Слово. - 1991. - № 11
52. Новий проект українського правопису та його обговорення.
Вихованець І. Ненаукові пристрасті навколо українського правопису// Українська мова. – 2004. - №2. – С.3-24.
Німчук В. Проект змін в українському правописі// Матеріали IV Міжнародного конгресу україністів 26-29 серпня 1999р. Одеса. Мовознавство. Доповіді та повідомлення. – К.,2002. – С.9-17.
Німчук В.В.Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст. – К.,2002.
Пономарів О. Український правопис у запитаннях і відповідях// Українська мова. – 2002. - №4. – С.107-114.
Скиньмо чужі правописні кайдани!- Львів, 2001.
Український правопис. Проект найновішої редакції. – К.,1999.
Фаріон І. Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-історичний вибір. – Львів,2004.
53. Основні тенденції розвитку української літературної мови кінця ХХ – початку ХХІ ст..
Мазурик Д. Лексичні інновації 90-х рр. ХХ ст. в системі української мови// українська філологія. Школи, постаті, проблеми. Зб. наук. праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. – Львів,1999. - Ч.ІІ. – С.156-163.
Мазурик Д. Сучасні тенденції в оновленні лексики української літературної мови// Вісник ЛНУ. Серія філологічна. – Львів, 2000. – Вип.29. – С.177-182.
Мацько Л. Українська мова в кінці ХХст. // Дивослово. – 2000. - №4.
Муромцева О. Тенденції розвитку словникового складу української літературної мови (кінець 80-х – 90-і рр..) // Матеріали IV Міжнародного конгресу україністів 26-29 серпня 1999р. Одеса. Мовознавство. Доповіді та повідомлення. – К.,2002. – С. 22-26.
Стишов О. Українська лексика кінця ХХ ст.( на матеріалі мови засобів масової інформації). – К.,2003.
Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ ст.. – Тернопіль, 2002.
54. Сучасні проблеми функціонування української мови
Абліцов В. Вони і їхнє „воно”// Урок української. – 2004. - №5-6. – С.3-4.
Коновець О. , Пономарів О. Україно ствердження – це опір зросійщенню// Урок української. – 2004. - №4. – С.9-11.
Косів М. Двоязичіє чи без’язичіє. – Львів, 1998.
Масенко Л. До проблеми вульгаризації мови// Дивослово. – 2003. - №6. – С.20-22.
Медвідь Л., Возницький Б. А за мовою і нас до тієї ж ями// Урок української . – 2004. - №8-9. – С.10-13.
Романчук О. Знаки антиукраїнської агресії// Урок української – 2004. - №11-12. – С.7-10.
55. Тарас Шевченко і російська мова.
Фаріон І. У фортеці Шевченкової мови// Дивослово. – 2002. - №5.
Забужко О. Шевченків міф України. - К.,1997.
Шевельов Ю. 1860 рік у творчості Тараса Шевченка// ЗНТШ. – Львів, 1992. – Т.224.
Свобода В. Шевченко і Бєлінський //ЗНТШ. – Львів, 1990. – Т.221.– С.93-107.
56. Функціонування української мови у європейських/слов ’ янських країнах та на Американському континенті (на вибір) .
Ажнюк Б. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі// Сучасність. – 1999. - №3. – С.128-140.
Ажнюк Б. Українське слово в Приморському краї//Сучасність. – 1994. - №7-8. –С.156-162.
Ганудель З. Українська мова в Східній Словаччині//Другий Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. Доповіді і повідомлення. – Львів,1993. – С.136-140.
Жлуктенко Ю. Українська мова на лінгвістичній карті Канади. – К.,1990.
Закревська Я. Бразилійська Україна зблизька //Дзвін. – 1993. - №2-3.
Закревська Я. Українська мова за межами рідного краю.// Українська еміграція. Історія і сучасність. – Львів,1992.
Закревська Я.Проблеми української мови за межами України//Там же. – С.143-147.
Одарченко П. Українська мова в Америці. – Торонто,1990.
Ризванюк С.О. Українська мова в Аргентині //Мовознавство. – 1973. - №5.
Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.661-679.
57. Українська мова як мова церкви.
Бабич Н. „Місцеві” мови у сучасному релігійному стилі//Християнство і українська мова. Матеріали наукової конференції. Київ, 5-6 жовтня 2000р. – Львів, 2000. – С.21-26.
Горбач О. Мовостиль новітніх перекладів Св.Письма на українську народну мову XIX – XX вв.// Наукові записки Українського вільного університету. – Мюнхен, 1988. – Ч.13.
Жукалюк М., Степовик Д. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою . – К.,2003.
Німчук В. Християнство й українська мова// Українська мова. – 2001. – №1.
Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. - Дрогобич,1997.- С.145-151.
Шевченко Л. Українські переклади Св. Письма та їхній вплив на становлення національних мов// Мовознавство. – 2003. – №2-3.
58. Українські вчені про історію української літературної мови
Бевзенко С.П. Вивчення історії української літературної мови// Бевзенко С.П. Історія вивчення української мови. - К.,1991.
Єрмоленко С.Я. Історія української літературної мови//Українська мова. Енциклопедія. – К.,2000. – С.216-219.
Історія української мови: Хрестоматія/ Упор. С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко. - К.,1996.
ІІІ. Історія української літературної мови в датах і подіях
855р.- за свідченням Чорноризця Храбра, автора трактату ”Сказання про письмена”(ІХ-Хст.), було створено слов’янську азбуку.
860р. - за свідченням “Житія Костянтина”, у Херсонесі Костянтин-Кирило знайшов Євангеліє і Псалтир, писані руськими письменами.
862-863р.- розпочалася підготовка до місії Кирила і Мефодія у Великоморавське князівство - праця над перекладами Св. Письма старослов’янською мовою.
907,911,944рр. - датовані договори руських князів Олега, Ігоря, Святослава з Візантією, які, за вимогою візантійської дипломатичної практики, мали укладатися двома мовами - грецькою і мовою народу, з яким укладена угода; у договорі 944р. зазначено, що руські купці і посли “приносять грамоту” у Візантію; це свідчення про початки ділової писемності на Русі.
987р. - арабський письменник Ібн-ель-Надим у праці “Книга розпису відомостей про вчених і назви створених ними книг” констатує, що руси мають свої письмена, які вирізують на дереві.
988р. - офіційне хрещення України-Русі, запровадження старослов’янську мову як літературно-писемну.
996-997рр. - найраніше зведення літописних матеріалів, складене групою світських і духовних осіб з оточення Володимира Святославича.
1016 -1054 (?)рр.- датований збірник законів, складений при Ярославі Мудрому, “Руська правда”, до наших часів дійшов у списку ХІІІ ст.
1054р. - митрополит Іларіон написав “Слово про закон і благодать”.
1056-57рр. - датоване Остромирове Євангеліє, дійшло до наших часів в оригіналі.
1068р. - датований напис на Тмутороканському камені.
1073 та 1076рр.- датовані Ізборники Святослава, які дійшли до наших часів у першоствореному вигляді.
1112р. -1119рр. - зведено літописні записки у “Повість минулих літ”, яка до наших часів дійшла у списку ХІVст.
1119-1199рр. - укладено Київський літопис, який дійшов до наших часів у списку ХІVст.
1130р. - датована грамота великого київського князя Мстислава Володимировича та його сина Всеволода, написана руською літературно-писемною мовою із використанням стилістично маркованих старослов’янізмів.
1144р. - датоване Галицьке Євангеліє, до наших часів дійшло в оригіналі
1164р. - датоване Добрилове Євангеліє, написане на Київщині, до наших часів дійшло в оригіналі
1185р.-1187рр. - датоване “Слово о полку Ігоревім”, до наших часів дійшло у списку ХVІ ст.
1201-1292рр. - укладено Галицько-Волинський літопис, який дійшов до наших часів у списку ХІV ст.
1215-1230(?)рр. - постала первісна редакція Києво-Печерського патерика, до наших часів цей збірник дійшов у пізніших обробках ХVст.
1305р. - італійський поет-гуманіст Данте пише трактат “Про народну мову”, у якому переконує, що в основу літературної мови повинна лягти жива народна мова.
1307 -1321рр. - Данте написав “Божественну комедію” народною італійською мовою.
1322-1500рр. - писемні документи, які відбивають стан руської(української) актової мови, які увійшли в канон джерел “Словника староукраїнської мови ХІV-ХVст.”
1347р. - видано Вислицький Статут руською літературно-писемною мовою.
1348р. - у Чехії заснований університет - перша на слов’янських землях вища школа.
1375р. - початки графіко-орфографічної реформи Євфимія Тирновського у Болгарії, яка поширилася в Україні у ХV-ХVІст.
1380р. - Джон Віклеф переклав Біблію народною англійською мовою.
1386р. - початки укладання збірника актів Литовської Метрики (до 1794р.), писаної українською літературно-писемною мовою.
1450р. - Й. Гутенберг винайшов друкарський верстат.
1460-ті рр. - як свідчать документи, в Україні було закладено першу друкарню.
1468р. - датований “Судебник” Казимира Ягайла, написаний руською літературно-писемною мовою.
1488р. - діяч Реформації Ян Гус надрукував переклад Біблії народною чеською мовою( також написав трактат “De ortographia bohemica”, у якому викладено основи чеського правопису).
1489р. - датована Четія-Мінея - пам’ятка релігійного змісту, писана наближеною до народнорозмовної мовою.
1491р. - у Кракові Швайпольт Фіоль надрукував богослужбові книги Октоїх і Часослов старослов’янською мовою з рисами української мови.
1517р. - з релігійними тезами, в одній з яких було викладено ідею про переклад Св. Письма та інших богослужбових книг народною мовою, виступив німець Мартин Лютер.
1517р.-1519рр. - Франциск Скорина працював над перекладами Старого Заповіту,Апостола, Псалтиря та інших богослужбових книг мовою, наближеною до живої розмовної, надрукував 23 книги.
1519 -1534 рр. - Мартин Лютер переклав Біблію німецькою мовою.
1522-1571 (?)рр. - у рукописній граматиці чеської мови Яна Благослава вміщено українську народну пісню про воєводу Стефана.
1529 р. - перша редакція Литовського Статуту, у якому зафіксовано статус руської літературно-писемної мови як офіційної державної (також у редакціях 1566 та 1588рр.).
1556р. -1561рр. - датоване Пересопницьке Євангеліє - переклад українською мовою.
1563р. - датована Радзивилівська Біблія - переклад польською мовою.
1571р. - датована петиція української шляхти з Києва до короля польського, у якій викладено прохання надсилати державні документи, писані руською(українською) літературно-писемною мовою.
1574р. - Іван Федорович у Львові надрукував “Апостол” і першу книгу нецерковного призначення “Буквар”.
1575 -1600 (?)рр. - датовано найперший з відомих на українських землях анонімний “Лексис с толкованієм словенских слов просто” - перекладний церковнослов’янсько-український словник.
1575р.-1577рр. - датований переклад Старого Заповіту Дмитра Писарчика мовою, близькою до народнорозмовної.
1576р. - засновано Острозьку Академію.
1577р. - трактат Петра Скарги “Про єдність церкви Божої”, у якому порушено питання про церковнослов’янську(слов’яноруську) мову як мову науки.
1581р. - датований переклад Нового Заповіту Валентина Негалевського мовою, близькою до народнорозмовної.
1581р. - Іван Федорович в Острозькій Академії надрукував Острозьку Біблію старослов’янською мовою.
1586р. - закладена братська школа при Успенській церкві у Львові.
1591р. - вийшла друком греко-слов’яноруська граматика п.н. “Адельфотес”.
1596р. - вийшла друком “Граматика словенска” Лаврентія Зизанія.
1596р. - вийшов друком “Лексис” Лаврентія Зизанія - перекладний церковнослов’янсько-український словник.
1596р. - датований переклад Старого Заповіту Луки з Тернополя мовою, близькою до народнорозмовної.
1599р. - Яків Вуєк переклав польською мовою Св. Письмо.
1600-1650(?)рр. - датований анонімний рукописний т.зв. Семимовний словник - перекладний латинсько-грецько-турецько- татарсько-вірменсько-українсько-молдавський словник.
1614р. - Литовський Статут видано польською мовою.
1619р. - датовані інтермедії Якуба Гаватовича, у яких жива народнорозмовна мова є засобом гумору.
1619р. - перше видання “Грамматіки славенскія правилноє синтагма” Мелетія Смотрицького.
1625р. - у польській сатиричній брошурі Яна Дзвонковського надруковано українську народну пісню про козака і Кулину.
1627, 1672рр. - указами було заборонено читати у Московії учительне Євангеліє Кирила Транувіліона-Ставровецького.
1627р. - вийшов друком “Лексикон славеноросскій і імен толкованіє” Памви Беринди - тлумачно-перекладний церковнослов’янсько-український словник.
1632р. - заснована Києво-Могилянська колегія.
1642р. - датований рукописний “Лексикон латинський” Єпіфанія Славинецького - перекладний латинсько-слов’яноруський словник.
1643р. - датована рукописна граматика Івана Ужевича - перша граматика народної української мови ХVІ-ХVІІст.
1650-1700(?)рр. - датована “Синоніма славенороська” - перша лексикографічна праця, реєстрову частину якої складають лексеми руської(української) літературно-писемної мови.
1650-ті(?)рр. - датований рукописний “Лексикон словено-латинський” Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського - перекладний слов’янорусько-латинський словник.
1654р. - Переяславська угода, яка стала початком політики деукраїнізації та русифікації на землях Лівобережної України.
1656р. – Ліквідація автономії української церкви, незаконне і насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1659р. - вийшла друком праця Йоаникія Галятовського “Ключ розуміння”, у якій містилася “Наука альбо способ зложеня казаня”.
1661р. - засновано Львівський університет, з часу заснування працювала українська наукова інституція Studium Rutenum.
1672р. – заборонено по всій Московії книги, видрукувані в Україні.
1677р. - патріарх Іоаким наказував видерти з української книжки листки, бо вони “ несходни с книгами московскими”.
1686р. – московський патріарх підпорядковує собі Київську митрополію і звертається до Константинопольського патріарха, щоб той наказав українцям друкувати книжки „по единому обряду” з Москвою
1687 р. – Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами („Коломацькі статті”)
1689 р. - Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. – „Анафема” Московського собору на „киевские новые книги” – книжки П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивиловського, І.Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1690р. - на Московському Соборі спалювали українські книги релігійного змісту.
1696р. - Варшавський Сейм прийняв постанову про уведення польської мови як офіційної в українських канцеляріях.
1698р. - Петро І скаржився патріархові: “Священики у нас грамоті мало вміють. Коли б послати їх на науку в Київ”.
1700 -1727 (?)рр. - датована рукописна збірка Климентія Зиновіїва “Вірші. Приповісті посполиті”, у якій написано твори українською літературно-писемною мовою.
1701-1762рр. - до Москви виїхали 95 учнів та викладачів Києво-Могилянської Академії, серед них - Йоаникій Галятовський, Феофан Прокопович, Єпіфаній Славинецький та ін.
1702р. - укладений літопис Самовидця.
1708р. - датована правописна реформа Петра І, пов”язана з уведенням гражданського шрифту у світській сфері.
1709 р. – Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1709р. - указом Петра І було позбавлено права на викладання У Києво-Могилянській Академії вихідцям із західних земель України.
1710р. - Києво-Могилянська Академія указом Петра І перетворена у Класову Духовну академію.
1710р. - укладено літопис Граб”янки.
1718р. - за наказом Петра І було спалено книгозбірню Києво-Печерської Лаври, у якій зберігалися писемні документи києворуської доби.
1720 р. – Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, „дабы ... особливого наречия в оных не было”.
1720р. - указ Петра І про заборону друку українських книг, “дабы никакой розни и особливаго наречія во оных не было”.
1720р. - укладено літопис Самійла Величка.
1721 р. – Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1725р. - указом Петра І було заборонено закладати друкарні за межами Києва, а у київських друкарнях не дозволяли видавати книги, які б мовою, правописом чи чимовсь іншим відрізнялися від надрукованого у Москві чи Петербурзі.
1729 р. – Указ Петра ІІ (внука Петра І), який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1731р. – імператриця Анна Іоанівна грамотою вимагала «науки вводить на собственном российском языке»
1736р. – конфіскований і вивезений до Москви архів Києва.
1750,1795рр. - офіційні перейменування назв українських поселень, що входили до складу Російської імперії.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. – Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1760 -1790 (?)рр. - датована рукописна анонімна “Історія Русів”, написана російською мовою, головною ідеєю твору є право кожного народу на самостійний розвиток.
1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О.В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р., 10 листопада – Указ Катерини ІІ про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1766,1775,1786рр. - русифікаторські укази Катерини ІІ з вимогами, щоб у книжках “никакой розни и прибавки и в слоге речей перемены отнюдь не было”.
1769 р. – Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1772,1782рр. - вийшли друком підручники російської мови для українців.
1775 р., 3 серпня – Маніфест Катерини ІІ „Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии” та про закриття українських шкіл при козацьких канцеляріях.
1782р. - указом Катерини ІІ заборонено мандрівним дякам навчати у народних школах; навчальні програми, укладені для російських шкіл, починають запроваджувати в школах України
1783р. - у вищих школах підросійської України запроваджено навчання російською мовою.
1783р. - у Львові було засновано українську семінарію із правом викладання богословських і філософських наук українською мовою.
1784 р. – указ Катерини ІІ по церквах читати молитви лише «голосом, свойственным русскому наречию»
1784р. - рескриптом австрійського цісаря відновлено діяльність Львівського університету.
1786, 1787рр. - датовані декрети австрійського імператора Йосифа ІІ, у яких було визнано українську мову як національну.
1787р. - дозволено викладати філософію і математику у Львівському університеті українською мовою.
1790р. - професор Studium Rutenum Львівського університету Петро Лодій переклав з латинської мови підручник етики “Наставленіє любомудрія нравоучительного”.
1794р. - з”являється друком українською мовою пісня про чорноморських козаків Антона Головатого.
1798р. - з”являється друком перші три частини “Енеїди” Івана Котляревського.
1805р. - Олексій Павловський представив на розгляд Академії Російського Слова рукопис праці “Обозрение малороссийского наречия”, яке вийшло друком у 1818р. під назвою “Грамматика малороссийского наречия”.
1817 р. – Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових класах і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.
1817р. - закрито Києво-Могилянську Академію - осередок вищої освіти в Україні.
1829р. - о.Іван Могильницький уклав рукописну граматику української мови (Галичина).
1830р. - датована “Граматика” Михайла Лучкая.
1830-ті рр. - перша хвиля азбучної війни в Галичині - спроби увести латинську азбуку в український правопис.
1834р. - вивезення архівних документів, старовинних книг і рукописів з України до Петербурга.
1834р. - датована брошура Маркіяна Шашкевича “Азбука і абецадло”, автор якої стає на захист кириличного алфавіту.
1834р. - о. Йосип Левицький уклав граматику української мови - перша друкована праця у Галичині.
1834р. - У Києві засновано університет Св. Володимира з метою виховання української молоді у проросійському дусі.
1837р. - у Будапешті вийшов друком український альманах “Русалка Дністрова”.
1840р. - вийшов друком “Кобзар” Тараса Шевченка.
1846р. - о.Йосип Лозинський уклав граматику української мови (Галичина).
1846р. - у Києві організоване Кирило-Мефодіївське братство.
1847р. - ліквідовано Кирило-Мефодіївське братство.
1847р., березень – квітень – Розгром „Товариства св. Кирила і Мефодія” у Києві, арешт його учасників і покарання ув’язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1848р. - у Львівському університеті засновано кафедру української словесності, першим професором якої став Яків Головацький.
1848р. - у Львові побачила світ перша руська(українська) газета “Зоря Галицька”.
1848р. - у Львові розпочала роботу Рада народна Руська, у маніфесті якої сформульовано принцип національної єдності з підросійськими українцями.
1850-ті рр. - друга хвиля азбучної війни в Галичині, яка закінчилася 1859р. узаконенням кирилиці.
1859р. - на теренах Галичини українська мова поряд із польською та німецькою вперше була допущена як офіційна у судах.
1859р. - у Києві відкрито першу недільну школу, у якій навчання провадилося народною українською мовою.
1861р. - П. Морачевський піготував переклад Євангеліє українською мовою, який високо оцінила Академія Наук, однак дозвіл на друкування було отримано аж у 1907р.
1861р., 19 лютого – Маніфест про скасування кріпосного права, у якому сказано, що російська мова є єдиною та загальнодержавною.
1863р. - вийшов Валуєвський обіжник, у якому наказано “чтоби к печати дозволялись только такие произведения на малороссийском языке, которые принадлежат к области изящной литературы, пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановиться”.
1867р. - датована т.зв. Австрійська конституція, стаття 19 якої гарантує право використання української мови у різних сферах життя української національної меншини („ непорушне право зберігати і плекати свою національністьі мову, одержувати освіту рідною мовою”).
1869р. – В Австро-Угорській імперії запроваджене обов”язкове навчання дітей віком до 14 років, більшість українських дітей навчаються в школах з українською мовою викладання.
1869, 1886рр. - указами призначено додаткову платню за росіянізацію - “лицам русского происхождения...производится доплата к содержанию”.
1873р. - датований т.зв. Київський правопис на фонетичних засадах, відбитий у виданні “Записок Юго-западного отдела Географического общества”.
1873р. - у Львові засновано Наукове Товариство ім.Тараса Шевченка.
1874р. - указ про навчання російською мовою у початкових школах у підросійській Україні.
1876р. - Олександр ІІ підписав Емський указ, яким було заборонено друкувати оригінальні твори і перекладати українською мовою, завозити з Галичини українські книги, ставити україномовні вистави, прилюдні читання українською мовою, друк текстів до нот, дозволено друк історичних документів і белетристики з умовою, щоб “не било допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания”.
1878р. - у Женеві Михайло Драгоманов заснував альманах “Громада”, наукові, філософські, літературні публікації у якому виходили українською мовою.
1881р. - додаток до Емського указу, за яким дозволялися україномовні театральні вистави, але кожна українська вистава мусила бути попереджена виставою російською; вимагалося особливу увагу звернути на дотримання “общерусского правописания”; дозволено друкувати словники української мови російським правописом.
1884р. – Закрито українські театри.
1886р. - датований т.зв. правопис Желехівського, або желехівка, відбитий у “Малорусько-німецькому словарі” .
1888 р. – Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1893р. - в Галичині офіційно запроваджено фонетичний правопис (“Руська граматика” С.Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера).
1895р. - розпорядження про заборону друкувати українські книги для дітей у підросійській Україні.
1898р. - український посол о. Данило Танячкевич на засіданні австрійського парламенту ставить питання про заснування окремого українського університету у Львові; згодом питання про викладання дисциплін українською мовою піднімають студенти.
1903р. - з ініціативи Михайла Коцюбинського готується до друку альманах “Дубове листя”, призначений для читання інтелігенції; на відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві російська влада заборонила виголошувати промови українською мовою.
1905-1906рр. - рух за скасування заборони українського друкованого слова, зокрема, Українська народна партія пропонує проект „Основного Закону Самостійної України”, у якому узаконено права української мови
1905р. - опубліковано “Записку про скасування обмежень малоруського друкованого слова”, уряд Росії видає „Временне правила о печати», згідно з якими перестають діяти Валуєвський обіжник і Емський указ.
1907р. -1913рр. - заходи російського уряду, спрямовані на обмеження сфер вживання української мови, - закрито філії товариства “Просвіта”, заборонено друк україномовних книг у підросійській Україні тощо.
1912р. - підготовано цісарський рескрипт у справі заснування українського університету у Львові не пізніше 1916р., однак на перешкоді стала перша світова війна.
1914р. - у підросійській Україні заборонено святкування 100-літнього ювілею уродин Тараса Шевченка.
1917р. - розпорядження російського Тимчасового уряду про навчання українською мовою у початкових школах України;
1917р. - у Києві відкрито Український Народний Університет, який у 1918р. перетворено на Державний університет;
1918р. - Міністерство освіти затвердило “Найголовніші правила українського правопису”, укладені комісією у складі І.Огієнка, А.Кримського та Є. Тимченка.
1918р. - у Києві почали працювати Українська Академія Наук та Українська Академію Мистецтв.
1918р. - українською мовою видана конституція УНР.
1918-1919рр. – у ЗУНР українська мова була проголошена державною.
1919, 1920, 1921рр. - видано низку декретів, за якими українська мова як предмет уведена у шкільні програми, допущена у державних закладах нарівні з російською, запроваджено курси української мови для службовців.
1919р. - Директорія видала закон про державну українську мову в УНР та про обов’язкове заведення української мови у внутрішньому діловодстві Української Академії Наук.
1920р. - Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ввести обов’язкове вивчення української мови по всіх освітніх установах.
1921р. - на з’їзді студентів-українців було вирішено створити приватний український університет, ректором обрано Василя Щурата.
1921р. - у Києві вийшли “Головніші правила українського правопису”.
1922р. - висунута теорія “боротьби двох культур”, за якою українську культуру трактовано як культуру села, а російську - як культуру міста, яка має більше перспектив до розвитку.
1922р. - у “Кодексі законів про народну освіту в УРСР” визнано, що “українська мова як мова більшості населення України, особливо на селі, і російська мова як мова більшості населення в містах, мають в УРСР загальнодержавне значення і повинні викладатися в усіх навчальних закладах”.
1922р. - у Львові вийшли “Правописні правила, прийняті НТШ”.
1923р. - постанова ВУЦВК і РНК УРСР, за якою “мови всіх націй, що є на території України, оголошуються рівноправними”.
1925р. - вийшов друком “Український правопис”.
1925р. - початки українізації.
1926р. - датований лист Сталіна до Кагановича, у якому йшлося про перетворення української культури і громадськості в “культуру і громадськість радянську”.
1926р. - розпочалося публічне обговорення проблем українського правопису.
1927р. - Лазар Каганович сформулював “Програму російського націоналізму”.
1927р. - постанова ВУЦВК, у якій підтверджена теза про рівноправність мов всіх національностей на території УРСР.
1927р. - скликано конференцію, на якій з участю делегатів із Західної України Кирила Студинського, Іларіона Свєнціцького та Василя Сімовича, обговорено правописні питання.
1928р. - вийшов друком “Український правопис”.
1930р. - датована стаття Наума Кагановича “Проти народництва у мовознавстві (Куди йде українська літературна мова?)”, яка поклала початок т.зв. марксистській філології.
1930р. - проголошено гасло української культури “національна формою, соціалістична змістом”.
1930р. - процес СВУ, унаслідок якого засуджено і знищено 45 найвизначніших діячів української культури.
1933р. - з’явилася друком нова зрусифікована редакція “Українського правопису”.
1933р. - критиці підлягає “Український правопис” 1928р. як націоналістичний, виходить друком нова зрусифікована редакція.
1933р. - початки репресивної політики у мовознавстві, покладені статтею А.Хвилі “Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному ґрунті”.
1934р. -1937рр. - Інститут мовознавства АН УРСР працював над перекладним “Російсько-українським словником”, українська частина якого зрусифікована.
1938р. - постанова про уведення російської мови як предмету по всіх неросійських школах.
1938р. - припинення українізації; постанови про обов’язкове викладання російської мови у всіх неросійських школах.
1940р. - постанова запровадити вивчення російської мови по школах Західної України.
1943р. - постанова “За що бореться УПА”, у якій, зокрема, зазначено: “ за вільну українську по формі і по змісту культуру”.
1946р. - теза про українську культуру і мову як частину єдиної загальноросійської у постанові пленуму ЦК КП(б)У.
1947р. - для службового користування було видано список українських книг, які мають бути вилучені з користування (репресовано у такий спосіб 3600 творів, позначених тавром українського буржуазного націоналізму).
1958р. - тези ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про зміцнення зв’язку школи з життям”, у яких було надано “право батькам вирішувати, яку мову в обов’язковому порядку вивчатиме дитина”.
1960-1961рр. - видано нову зрусифіковану редакцію “Українського правопису”.
1963р. - у Київському університеті проведено конференцію з питань культури та мови, яка перетворилася у відкриту демонстрацію проти русифікації.
1964р. - було спалено Українську Національну бібліотеку, згоріло 600 000 томів важливих архівних документів, пов’язаних з історією України.
1965р. - праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, яку разом із листом-роздумом з приводу сучасних подій було надіслано першому секретареві ЦК КПУ П.Шелестові та Голові Ради Міністрів УРСР В. Щербицькому.
1965р.-1967рр. - арештовано і депортовано з України багато українських діячів культури.
1972р. - наукові періодичні видання в Україні друкуються російською мовою.
1978р. - постанова ЦК КПРС “Про дальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках”.
1979р. - 1980рр. - циркуляри про перехід до вивчення спеціальних дисциплін російською мовою у вищих навчальних закладах України.
1987р. – згідно з постановою ЦК КПРС у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах українська мова стала факультативним предметом.
1989р. - установча конференція Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.
1989р., 28 жовтня - Верховна Рада України ухвалила закон “Про мови в УРСР”, за яким українській мові надано статус державної, однак допускається паралельне вживання української і російської мов.
1990р. – постановою Ради Міністрів УРСР затверджено „Державну програму розвитку української мови та інших національних мов Української РСР на період до 2000 року”, яка не була виконана.
1990р., 16 липня - Декларація про державний суверенітет України, за якою Українська РСР “забезпечує національно-культурне відродження українського народу, ... функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя”.
1996р., 28 червня - прийнята Конституція України; у статті 10 сказано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України”.
1997р. – для реалізації ст..10 Конституції утворено Раду з питань мовної політики при Президентові України й Департамент із здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції.
1999р. – Уряд прийняв документ „Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”.
1999р., 14 грудня – Конституційний Суд України затвердив рішення, у якому наголошено:” Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для зайняття відповідальних посад”.
2003р.,15 травня – Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов(мов меншин), за якою Україна мусить забезпечити вільне використання 13 мов( болгарської, білоруської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, румунської, російської, німецької, польської, словацької, угорської) у сфері освіти, економіки, адміністративного управління, культури, судочинства.
9 листопада щорічно – відзначається день української писемності і мови.
IV. Короткий словничок найуживаніших термінів
„Азбучна війна „ – боротьба української громадськості Галичини протягом ХІХ ст. проти спроб запровадити латинський алфавіт в українське письмо.
Англіцизм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з англійської мови чи утворені за її зразком.
Богемізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з чеської мови або утворені за її зразком.
Галичанізм – слово, словосполучення, синтаксична конструкція, що набули поширення в українській літературній мові на зламі ХІХ – ХХ ст. під впливом західноукраїнської мовно-літературної практики.
Гебраїзм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з гебрайської(давньоєврейської) мови, переважно біблійна та релігійна лексика.
Германізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з німецької мови або утворені за її зразком.
Глаголиця – одна з найдавніших сиcтем слов’янського письма, створена для потреб старослов’янської мови.
Глоса – пояснення або переклад незрозумілих слів та висловів у давніх писемних текстах.
Гомілетика – один із видів красномовства, що вивчає правила побудови церковної проповіді.
Гражданський шрифт – шрифт, який почали застосовувати в Росії після реформи 1708-10рр. з простішим накресленням літер, ніж у кириличному півуставі.
Грамоти – найдавніші староукраїнські короткі ділові документи, у яких фіксували юридичні операції приватного чи державного характеру.
Графіті – давні написи та малюнки, видряпані на стінах архітектурних споруд чи виробах.
Грецизм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з грецької мови або утворені за її зразком.
Двомовність(білінгвізм)– використання двох мов у рамках однієї держави у відповідних комунікативних сферах.
Державна мова – традиційно або законодавчо закріплена мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління, громадських організаціях, на підприємствах, освітніх, наукових та культурних закладах, у сферах зв’язку тощо.
Диглосія – співіснування двох мов або двох форм однієї мови, які виконують у суспільстві різні функції
Дипінті – давні написи фарбою на фресках у монументальному мистецтві.
Драгоманівка – правописна система, вироблена у 70-х рр. ХІХст. у Києві під керівництвом П.Житецького, у якій найпослідовніше виявився фонетичний принцип.
Другий південнослов’янський вплив – вплив південнослов’янської писемності на східнослов’янську, пов”язаний з реформами Євфимія Тирновського в Болгарії та Костянтина Костенецького в Сербії.
Євангеліє – частина Біблії, в якій оповідається про земне життя Ісуса Христа.
Желехівка - правописна система, яку застосував Є.Желехівський для власного „Малорусько-німецького словаря „(1886), заснована на фонетичному принципі.
Ідеографія – один з типів письма, знаки якого(ідеограми) передають цілі поняття.
Інкунабула – книги, видрукувані набірними літерами на початку книгодрукування (умовно до 1501р.)
Інновація – поява нового мовного явища, не характерного в попередній період розвитку.
Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, яка ґрунтується на грецькому уставному алфавіті.
Кодифікація – систематизація мовних явищ у словниках, граматиках тощо, що орієнтують мовців на дотримання мовних норм.
Койне – мова міждіалектного спілкування, що витворюється на базі одного чи кількох діалектів і може стати одним із джерел формування літературної мови.
Кулішівка - правописна система, яку використав П.Куліш у „Записках о Южной Руси”(1856) та „Граматці”(1857), а згодом у журналі „Основа” в Петербурзі, заснована на фонетичному принципі.
Латиниця – одна з найдавніших систем письма, якою користувалися давні римляни і яка лягла в основу письма більшості народів Західної Європи.
Латинізм - різновид запозичення, морфема, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з латинської мови.
Легенда – напис на монеті, медалі, гербі.
Літературна мова – основна наддіалектна форма існування мови, яка характеризується опрацьованістю, поліфункційністю, стильовою диференціацією, кодифікованими нормами, має писемний та усний вияв.
Міжмовні контакти – взаємовпливи української та інших мов, внаслідок яких з’являються запозичення.
Мова національних меншин – мова не титульного етносу держави.
Мовна політика – сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин або на розвиток мовної системи у певному напрямі.
Мовна ситуація - притаманний суспільству спосіб задоволення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох мов.
Норма – сукупність мовленнєвих засобів, що відповідають системі мови і сприймаються носіями як зразок у певний період розвитку мови.
Офіційна мова - мова офіційних церемоній; якщо заходи проводяться на державному рівні – збігається із державною.
Палімпсест – пам’ятка давньої писемності, звичайно пергамент, з якого стерто первинний текст і написано новий.
Пам’ятки української мови – давні писемні тексти, що використовуються при вивченні історії української літературної мови.
Пергамент – спеціально оброблена шкіра молодих тварин, що була матеріалом для письма.
Період в історії української літературної мови – часовий проміжок, упродовж якого діють однакові чинники розвитку літературної мови і спостерігаються однакові тенденції мовотворення.
Писемна мова – мова, зафіксована за допомогою усталеної системи графічних знаків, співвіднесених з одиницями реального звукового мовлення.
Півустав - різновид письма давніх кириличних рукописів, що виник на основі уставного письма як його спрощений варіант. арактеризується меншою стрункістю письма, зменшенням розміру літер тощо, допускає значну варіантність.
Піктографія – одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками.
Полонізм – різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з польської мови або утворені за її зразком.
Правопис – сукупність загальновизнаних і загальнообов’язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі.
Праслов’янська мова - мова-предок слов’янських мов.
„Проста мова” – писемна мова ХVІ ст., у якій з елементами церковнослов’янської поєднані ознаки тогочасної живої розмовної мови освічених українців .
Псалтир – книга псалмів – релігійних пісень, молитов.
Пуризм – вияв надмірного очищення літературної мови від іншомовних слів, нелітературних явищ, орієнтація на суворе дотримання літературних норм.
Росіянізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з російської мови.
Рукописи староукраїнські – оригінальні або перекладні твори, переписані вручну, переважно до ХVІІІст.
Скоропис - різновид письма давніх кириличних рукописів, що характеризується заокругленістю літер, безперервністю письма.
Скрипторій – майстерні у монастирях, де переписувалися книги.
Стародруки українські - найдавніші книги, надруковані на теренах України з українськими мовними рисами.
Старослов’янізм – лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови.
Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена Кирилом і Мефодієм для репрезентації Св. Письма та богослужбових книг.
Стиль – функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданням спілкування.
Суржик – мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.
Титло – надрядковий діакритичний знак, який вказував на скорочене написання слів або ставився над літерами, вжитими з числовим значенням.
Трьох стилів теорія – традиційне для Європи доби Відродження і бароко вчення про поділ мови на три стилі – високий, середній та низький. Високий с. передбачав урочистий виклад, присвячений важливим подіям, діянням богів. Середній С. – емоційно спокійний, помірно- прикрашений виклад, присвячений менш важливим темам, ніж у високому стилі. Низький с. – емоційно нейтральний, простий виклад, присвячений буденним предметам і темам.
Тюркізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з тюркських мов або через їхнє посередництво з арабської чи перської мов. До найдавнішого шару належать запозичення булгарського, печенізького, хозарського, половецького, татарського походження.
Узус – загальноприйняте вживання слів, словоформ, синтаксичних конструкцій тощо, поширена мовна практика.
Українізм - різновид запозичення, слово, його значення, вислів тощо, запозичені з української мови іншою мовою.
Усна мова – мова, втілена у звуках, що сприймаються на слух.
Устав – різновид письма давніх кириличних рукописів, що характеризується чітким рисунком, симетрією, прямовисним розташуванням літер.
Церковнослов’янська мова – старослов’янська мова, яка адаптувалася на ґрунті живої народної мови і зазнавала певних змін, внаслідок яких виникли різні її редакції, зокрема українська.
Язичіє – один із типів штучно витвореної книжної мови в Західній Україні ХІХст.
Ярижка – офіційний правопис, що використовувався у підросійській Україні протягом 1876-1905рр., згідно з яким українські тексти друкували за російським правописом.