Українські землі в роки першої світової війни
Реалізація аграрних реформ була перервана Першою світовою війною, що спалахнула у 1914 р.. Ця війна виросла із протиріч двох угруповань європейських держав, які змагалися за розділ і перерозподіл світу. Чільне місце у планах ворогуючих блоків відводилось українським землям. Царська Росія намагалася посилити свій вплив на Балканах, для чого необхідно було добитися ослаблення Австро-Угорщини шляхом відторгнення від неї Галичини та Буковини. Австро-Угорщина не тільки наполягала на збереженні свого панування на цих територіях, а й обґрунтовувала, необхідність включення до свого складу Волині та Поділля. З українськими землями були пов'язані інтереси великих німецьких промислових монополій, які розраховували значно ослабити Росію відторгненням від неї українських земель і включення їх до складу Німеччини. На приєднання українських земель Бессарабії й частини Буковини за сприятливими для себе умовами розвитку війскового конфлікту розраховувала Румунія. Усе це призвело до того, що в урядових колах обох угрупувань під постійним контролем перебувало так зване українське питання. Для чого робилися, спроби спровакувати і всіляко підтримати сепаратистські настрої у протилежному таборі для ослаблення потенційного противника. Уже з самого початку Першої світової війни, яка з боку обох ворогуючих таборів вважається Імперіалістичною, несправедливою, загарбницькою, державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту, а українські землі стали плацдармом кровопролитних боїв упродовж кількох років. В арміях обох сторін було чимало українців. Кілька мільйонів їх було мобілізовано до лав російської армії, а понад 250 тис. українців, а також кілька тисяч українських січових стрільців воювали на боці австро-німецького блоку. На 450-кілометровому фронті розгорнулася одна з найбільших у Першій світовій війні Галицька битва(18 серпня-21вересня1914р.) за участю з обох боків понад 1,5 млн солдатів і офіцерів. Вона була успішною для Росії. Із завойованих нею територій було утворено чотири губернії, об'єднаних у військове генерал-губернаторство. До спеціально створеного табору було кинуто ЗО тис. українофілів і русофілів . Під час відступу австрійська армія вдалася до репресій щодо українського населення, запідозрюваного у симпатіях до Росії. Після приходу в Галичину російських військ почалося переслідування прибічників Австро-Угорщини і уніатського духовенства. Навесні-влітку 1915 р. австро-угорські війська внаслідок масштабного контрнаступу повернули більшу частину втраченої території. Почалися нові репресії проти мирного населення, особливо тих, хто з різних причин співпрацював з російською адміністрацією. Після брусилівського прориву навесні 1916р. Росія знову захопила Галичину і Волинь, і події почали розвиватися за відомим сценарієм. Тим часом війна суттєво підірвала продуктивні сили. В Україні у 1914-1916 рр. закрилося понад 1400 підприємств , значно скоротилися посівні площі, на 200 млн пудів знизився збір зерна порівняно з 1913 р. Війна, таким чином, не тільки не виправдала сподівань царизму на зміцнення свого панування та нові територіальні придбання, а навпаки, значно прискорила його загибель. Початок XX ст. у житті українського народу насичений подіями-великої історичної ваги. Національно-визвольний рух піднявся на новий щабель розвитку. На його стан, а також на зміцнення робітничого і соціал-демократичного руху безпосередній вплив справили демократична революція у Росії та Перша світова війна.
60. Який вплив мав жовтневий переворот в Україні.
7-го листопада (25 жовтня ст.ст.) 1917 року більшовики, під проводом Леніна, захопили владу в Петрограді. Тимчасовий Уряд упав. Голова Ради міністрів О. Керенський втік, інші міністри були арештовані. Большевицька революція охопила широкі простори імперії, але зустріла спротив в Україні, на Дону й на Кубані.
Ситуація у Києві була дуже складна. Тут діяли три сили: Центральна Рада й Генеральний Секретаріят, «Совет Рабочих и Солдатських Депутатов», яким заволоділи большевики, і — Штаб Київської Військової Округи, що був репрезентантом Тимчасового Уряду, хоч цього Уряду вже не існувало. Фактично той Штаб об'єднав російські сили, ворожі і українцям, і большевикам: військо київської залоги, козаків, юнкерів, а також російську інтелігенцію, членів російських соціялістичних партій — головно меншевиків — та чехословацькі загони. Між військом Штабу та большевиками почалася збройна боротьба, результат якої залежав від того, кого підтримають українці. Центральна Рада зайняла нейтралітет, що дало можливість перемогти большевикам. Це була величезна помилка Центральної Ради, що ввесь час толерантно ставилася до большевиків, не уявлячи собі небезпеки, яку вони несли. Після тридневих боїв у Києві (9-11 листопада), командувач Київської Округи, генерал Квецинський, юнкери і донські козаки покинули Київ.
З падінням Тимчасового Уряду та виїздом із Києва вірного йому війська вся влада, природно, перейшла до Центральної Ради. Вона одержувала з різних місць України заяви, що її визнають за єдину владу України.
Вночі проти 20 листопада 1917 р. на засіданні Малої Ради голова Центральної Ради М. Грушевський проголосив 3-ій Універсал, що його уклали українські соціял-демократичні та соціял-революційні фракції. Універсал проголошував Українську Народну Республіку, скасування приватної власности на землю, 8-годинний робітний день, контроль над виробництвом, скасування кари смерти, реформу судівництва та національно-персональну автономію для не-українців.
Збройна боротьба за владу у Києві після падіння Тимчасового уряду внаслідок жовтневого перевороту, що закінчилася перемогою Центральної Ради мала назву Жовтне́ві події у Києві (26 жовтня (8 листопада) — 31 жовтня (13 листопада) 1917).
Слідом за переходом до Центральної Ради влади у Києві, VII сесія санкціонувала і перехід до ЦР влади в усій Україні. Про це було повідомлено у виданому 1 (14) листопада «Зверненні Центральної Ради до громадян України». 3 (16) листопада спільне засідання ЦР з виконкомами рад робітничих і солдатських депутатів Києва визнало Раду крайовою владою в Україні.
Наслідком переходу влади у Києві та в Україні до Центральної Ради стало проголошення 7 (20) листопада 1917 року ІІІ Універсалом Української Народної Республіки автономною частиною демократичної Російської держави. Столицею УНР став Київ.
61. На основі аналізу історичних подій зазначеного періоду охарактеризуйте основні напрямки розвитку української держави за часів Центральної Ради, дайте характеристику найбільш визначним діячам національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр.
1. У березні 1917 р. був утворений представницький орган українських організацій – Українська Центральна рада (УЦР).
2. Важливим кроком у становленні УЦР в очах українського суспільства ставВсеукраїнський національний конгрес Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, заступники – В. Винниченко, С. Єфремов