В травні 1722-1727 діяла малоросійська колегія.
Мета:
- контролювати діяльність гетьмана та старшини
- обмежувати автономію гетьманщини
Діяльність малоросійської колегії:
- стягувала податки для царської казни
- збирала продукти для російської армії
- розміщувала рос. війська в Україні
- контролювала діяльність укр.. уряду і т.п.
Після смерті Скоропадського колегія взяла всю владу в свої руки і почала процес ліквідації української державності.
Остаточна ліквідація автономії України1765 р. ліквідовано козацькі полки.
1775 – остаточно зруйновано Запорозьку Січ.
1781 – ліквідовано полково-сотенний устрій,місцеві козаки позбавлялися своїх прав та привілеїв.
1783 остаточне закріпачення селян.
1785 на Україну поширено « Жалувану грамоту дворянству» : козацька старшина зрівнялася в правах з російським дворянством.
1785 проведено конфіскація державою церковних земель.
49. Розкрийте причини, характер, наслідки Гайдамацького Руху та поясніть яке значення він мав для подальшого розвитку національно-визвольної боротьби українського народу проти іноземного гніту.
Посилення соціального та національно-релігійного гноблення спричинило початок нової хвилі боротьби укр. народу. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати панщину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панських родин. Одним з таких виявів антифеодальної та національно-визвольної боротьби став гайдамацький рух.
Перша згадка: 1717 р
Територія: Брацлавщина, Поділля, Волинь, Уманщина, Київщина.
Учасники: Селяни, козаки, наймити, міщани-ремісники, збіднілі шляхтичі. Керували загонами переважно запорізькі козаки. Січ надавала і матеріальну допомогу.
Тактика: Грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейський лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам. Часто проводили спільні операції.
Основні хвилі:
1734-1738 повстання козацького полковника Верлана
1741-1748 повстання Гната Голого
1750 повстання під проводом О. Ляха, М. Мамая, М. Сухого та ін..
1768-1769 повстання М. Залізняка
Коліївщина. Приводом стала поява російських військ на Правобережжі сприйнята як підтримка українців і православ’я. В Умані до гайдамаків приєднався козацький загін І. Гонти, завдяки чому місто опинилося в руках повстанців. Гайдамаки сподівалися на допомогу російського уряду, але Росія виступила на боці Польщі. Після полонення Залізняка й Гонти решта гайдамацьких загонів була розгромлена, а їхні учасники піддані жорстоким катуванням. М. Залізняка засудили до каторжних робіт у Нерчинську, І. Гонта був страчений через четвертування.
Історичне значення: Гайдамацький так само як і опришківський рух став яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Обидва рухи послаблювали позиції польської влади на укр.землях і мали народну підтримку.
50.Порівняйте становище українських земель у складі Австро-Угорської імперії з розвитком українських земель у складі Російської імперії в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
Із трьох частин західноукраїнських земель першою до складу монархії Габсбургів увійшла Підкарпатська Русь (Закарпаття), яка ще в 1526 р. у складі Угорського королівства потрапила під владу австрійської династії. Буковина недовго, протягом 1775–1786 рр., була окремою адміністративною частиною, у 1787 р. вона була приєднана до Галичини й після 1849 р. одержала статус окремої провінції (краю). Інші українські землі були об’єднані разом із польськими (які дісталися Австрії після першого поділу Польщі) у так зване Королівство Галичини й Лодомерії. Ця перероблена на латинський манер назва по суті означала Галицьке-Волинське князівство («Лодомерія» — «Володимирія», від назви міста Володимир-Волинський).
Головним напрямком політики Австрії в Галичині був курс на послаблення позицій польської шляхти та католицької церкви (внаслідок реформ Марії-Терезії в імперії було ліквідоване монастирське землеволодіння, освіта була передана з відома чернечих орденів під піклування держави). Але найбільше значення для Галичини мали реформи Йосифа II, який проголосив звільнення селян з особистої залежності (1782 р.) і чітко визначив розміри панщини (30 днів на рік). Були проголошені й інші зміни на користь селян: заборонено збільшення поміщицького землеволодіння за рахунок «прирізки» селянських земель, суд мав бути не поміщицьким, а державним; також відбулися зміни в оподаткуванні селян на їхню користь. Реформи Йосифа II залишили глибокий слід в історії Галичини та Буковини — український селянин почав відчувати себе громадянином своєї держави.
У 60-х — 80-х роках XVIII ст. царський уряд ліквідував залишки Української козацької держави. Було ліквідовано гетьманство, скасовано поділ на козацькі полки та впроваджено новий адміністративний устрій за російським зразком, козацькі полки перетворені на регулярні полки російської армії. На Лівобережжі і Слобожанщині колишня козацька старшина перетворилася на дворянство (шляхту). У 1796 р., як і в Росії, замість намісництв були створені губернії: Малоросійська (Лівобережжя), Слобідсько-Українська (Слобожанщина), Новоросійська (Південь і Крим), Київська, Подільська і Волинська (Правобережжя). У першій половині ХІХ ст. утвердився такий адміністративний поділ Східної України: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Царський уряд систему управління будував за військовим зразком. Були утворені генерал-губернаторства: Малоросійське (1802 р.), з 1835 р. — Харківське й Чернігівське з губерніями Харківською, Полтавською і Чернігівською, Новоросійсько-Бессарабське з губерніями Херсонською, Катеринославською, Таврійською і Бессарабською областю, Київське з губерніями Київською, Волинською й Подільською. На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою. Протягом першої половини ХІХ ст., унаслідок природного приросту й швидкої колонізації малозаселених районів Півдня, зростало населення України. Особливо швидко кількісно збільшувалося населення степової України. Напередодні реформи 1861 р. лише у двох південних губерніях — Херсонській і Катеринославській — налічувалося понад 2 млн. чол. Усього ж із 1787 р. по 1862 р. населення трьох степових губерній — Катеринославської, Херсонської й Таврійської — збільшилося в чотири рази.
Соціально-економічне становище на території двох імперій мало спільні риси такі як: зміцнення свого впливу на території, та послаблення опору населення. Землі які перейшли під владу Авст-угор імперії були не придатними для використання у с/г, тоді як землі які належали до Рос. Імперії були багатими на ресурси але належали не українському населенню.
51. Порівняйте суспільно-політичний статус та адміністративно-територіальний устрій українських земель в Рос. і Австрійській імперіях.
Унаслідок другого(1793) та третього(1795) поділів Речі Посполитої до складу Рос. імперії ввійшли Правобережна Україна та західна Волинь,а до Австрійської імперії увійшла вся територія Руського воєводства(без Холмщини) та Буковини(без Хотинської землі).До угорського королівства ще з 17ст входило Закарпаття. . А результатом успішної війни з Туреччиною стало приєднання до Росії причорноморських степів та Кримського ханства(1783).
У російській імперії землі з 1796р ділилися на губернії, що у 20-30рр 19ст об’єднали в генерал-губернаторства. Українські землі ділилися на 3 регіони: Південно-Західний край(Правобережжя)до нього входило Київське ген-губ.,що поділялося на Київську,Волинську, Подільську губернії; Малоросія(Лівобережжя),Слобожанщина – Малоросійське ген-губ,що поділялося на Чернігівську,Полтавську та Слобідсько-Українську(з 1835-Харківську) губернії; Новоросія – Новоросійсько-Бессарабське ген-губ – Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805р – Херсонська) губернії.
Західноукр. землі входили до різних адміністративно-територіальних одиниць. До Коронного краю «Королівство Галичини і Лодомерії» відносилися Сх. Галичина. що поділялася на жупи, та Пн. Буковина, котра біла окремим округом. До Угорського королівства належало Закарпаття, котре ділилося на комітати( намісництва).Під владою Габсбургів проживало понад 2.5.млн українців.
У Сх. Галичині провідні позиції належали полякам, з якими українці штучно були об’єднані в одну тер.од.Їм належала більшість земель, у той час як українці в основному були селянами. Укр шляхта полонізувалася, і з освічених українців залишилися лише греко-католицькі священики. У Закарпатті панівне становище займали угорці. Більшість українців також селяни. Укр. еліта мадяризувала ся і перейшла в католицтво. Значна роль греко-католицького духовенства у нац. відродженні. У Пн.Буковині панівне становище посідали румунські поміщики.Як і в інших зх..укр. провінціях,основна маса українців – селяни, а шляхта піддалася румунським впливам. Проте тут роль греко-католицького духовенства була меншою.
В Рос.імперії з утворенням генерал-губернаторств і появою призначених царем генерал-губернаторів, наділених усіма цивільними,державними та військовими правами, імперська влада на укр. землях значно посилилась. Запровадження нової адмін. системи управління супроводжувалося швидким розростанням чиновницького апарату й посиленням контролю над внутр. життям України. Ключові адмін. посади займали рос. чиновники. Панування рос мови в канцеляріях,судах і побутовому спілкування заможної верхівки змушувало користуватися нею і ту частину укр. населення,яка ще намагалася зберегти свою нац. культуру. Більшість українців – селяни.
Отже, становище українського народу під владою Рос і Австр. імперій не дуже різнилося. Переважну частину населення становило селянство.
52. Порівняйте становище українських земель у складі Австро-Угорської імперії з розвитком українських земель у складі Російської імперії в кінці ХV ІІІ – першій половині ХІХ ст.
Становище українських земель у складі австрійської імперії в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. порівняно зі становищем і розвитком господарства українських земель у складі Російської імперії було до середини ХІХ ст. трохи кращим, після проведених ряду реформ Марії-Терезії і Йосифа ІІ, становище господарства покращилося на західній Україні та соціальна напруга дещо спала, але уже на середину ХІХ ст.. У розвитку економіки західна Україна (австрійська) значно відставала від Наддніпрянської, після проведених ряду реформ Російської імперією для розвитку індустріалізації, за рахунок чого Українські землі для Російської імперії стали чи не основним джерелом доходів у державну казну. Коли на заході переважало в основному мануфактурне виробництво, вільнонаймана праця майже не використовувалася, господарство велося екстенсивним характером. Хоча зі сторони суспільного чинника та західна Україна пішла вперед на багато кроків від східної, де вже в середині ХІХ ст.. створюються партії, перші Українські адміністративні структури як Головна Руська рада, і т. д..