Розділ 24. Індія в другій половині І тис. до н.е. - першій половині І тис. н.е. Культура стародавньої Індії.
1. Виникнення i розпад загальноiндiйської держави / друга пол. I тис. до н.е./.
В серединi VI ст. до н.е. в Пiвнiчнiй Iндiї було 16 т.зв. " великих країн" / маханджанапад/, поряд з якими iснували ще, мабуть, i "малi". Одна з цих держав- Магадха, у середнiй течiї Гангу, посилюється i починаї збiльшувати свою територiю. Правителi цiїї держави могли розпоряджатися значними матерiальними засобами: джерела розповiдають про ретельну обробку родючих земель Магадхи, кориснi копалини / в першу чергу метали/, добре розвинену торгiвлю. На основi пiзнiх хронiк Цейлона дослiдники дають таку хронологiю династiй Магадхи: 437 - 413 рр. до н.е. - династiя Харьянка; 413 - 345 - династiя Шайшу-нагiв; 345- коло 317 рр. до н.е. - династiя Нандiв.
З династiїю Нандiв пов"язанi надзвичайно цiкавi моменти iсторiї стародавньої Iндiї. За свiдченнями джерел Нанди- шудрянська династiя, а її засновника Уграсену Нанду вважали сином цирульника. Усунувши коло 345 р. до н.е. вiд влади царя Магадхи вiн змушений долати опiр знатi, про що свiдчать джерела, розповiдаючи про винищення ним кшатрiїв. Джерела повiдомляють про накопичення Нандами багатств, обкладання податками рiзноманiтних предметiв / шкiра, дерево, дорогоцiнне камiння/. Нандам вдалось розширити свою територiю, просунувшись далi на пiвдень. У 327 р. до н.е. вiйсько Олександра Македонського вiдмовилось напасти на цю державу. За слухами, якi дiйшли до воїнiв Олександра, на протилежному березi рiки їх чекало вiйсько, що складалось з 80 тис. вершникiв, 200 тис. пiхотинцiв, 8 тис. колiсниць i 6 тис. бойових слонiв. Трохи меньшi цифри нандського вiйська наводять Дiодор i Курцiй Руф.
В Пiвнiчно-Захiднiй Iндiї, на вiдмiну вiд долини Гангу, не виникло великої держави,здатної об”єднати навколо себе iншi країни. Частина ПiвнiчноЗахiдної Iндiї увiйшла до складу iмперiї Ахеменiдiв, утворивши сатрапiї Гандхара i Хiнду. Згодом цi територiї були завойованi Олександром Македонським. Плутарх передаї, що тут з великим полководцем зустрiчався майбутнiй засновник iмперiї Маур”їв Чандрагупта / гр.Андрокотт/. Залишаючи Iндiю Олександр створив на територiї Сiнда /нижня течiя Iнду/ та Пенджаба двi сатрапiї, а на рештi завойованих земель залишив мiсцевих правителiв, що стали тепер залежними вiд сатрапiв.
Однак панування греко-македонцiв в Iндiї не було тривалим. Боротьбу проти загарбникiв очолив вже згадуваний нами Чандрагупта Маур"я. Вiн належав, ймовiрно, до варни кшатрiїв i перебував якийсь час на службi у Нандiв. Однак вступивши якимсь чином в конфлiкт з царем, змушений був втекти у пiвнiчно-захiдну Iндiю, де i вiдбулась його зустрiч з Олександром. Наставником та майбутнiм радником Чандрагупти був брахман Чанакья, якому, пiд iм"ям Каутiлья, приписували авторство " Артхашастри" / " Науки про полiтику"/. Чандрагупта i Чанакья починають збирати вiйсько, набираючи воїнiв у рiзних областях.
У 317 р. до н.е. останнiй загiн греко-македонцiв змушений був залишити Iндiю, а Чандрагупта, який фактично правив Пенджабом, починає боротьбу проти Нандiв. За буддiйською традицiїю, у вирiшальнiй битвi загинув 1 млн. воїнiв, 10 тис. слонiв, 100 тис. коней- цi цифри явно завищенi. В будь-якому разi сина Уграсени Дхана Нанду було скинуто з престолу Магадхи i десь пiсля 317 р. до н.е. вiдбулась коронацiя Чандрагупти, що й поклало початок створенню наймогутнiшої держави за всю iсторiю стародавньої Iндiї- iмперiї Маур”їв.
Чандрагупта правив 24 роки / 317 - 293 рр. до н.е./. Десь коло 305 р. до н.е. вiн вiв вiйськовi дiї проти Селевка I Нiкатора, колишнього сподвижника Олександра, потiм царя Сирiї, котрий спробував повторити похiд Олександра в Iндiю. Однак йому не лише не вдалось досягти в цьому успiху, але й довелось вiддати Чандрагуптi значну територiю на пiвнiчному-заходi Iндiї, одержавши як компенсацiю 500 бойових слонiв / з ними вiн одержав потiм ряд перемог/. Мир було скрiплено шлюбом Чандрагупти з дочкою Селевка.
Продовжував розширювати територiю своїї держави син i спадкоємець Чандрагупти Бiндусара / 293 - 268 рр. до н.е./. Античнi джерела називають його " Амiтрагхата"- " винищувач ворогiв". Бiндусара пiдтримував контакти з державою Птолемеїв та Селевкiдським царством. До селевкiдського правителя Антiоха вiн звернувся з проханням прислати йому солодкого вина, сушенi фiги i фiлософа-софiста. Антiох пообiцяв прислати лише вино i фiги.
Найбiльшого розквiту iмперiя Маур”їв досягла за сина Бiндусари i внука Чандрагупти- Ашоки / 268 - 231 рр. до н.е./. Ще за життя батька вiн був намiсником в пiвнiчно-захiднiй, а потiм в захiднiй частинi держави. Пiсля смертi Бiндусари йому довелось вести вперту боротьбу за владу з братами. Десь коло 260 р. до н.е. Ашока завоював сильну державу Калiнгу- а узбережжi Бенгальської затоки. В одному з написiв сам Ашока розповiдає, що " сто п"ятдесять тисяч чоловiк було захоплено там, сто тисяч вбито i в багато разiв бiльше померло". Тепер влада Ашоки поширювалась на всю Iндiю, за винятком крайнього пiвдня пiвострова.
В перiод Маур”їв вiдбувається дальше посилення влади царя. В Артхашастрi вказувалось:" Держава - це цар". Разом з тим значну роль в управлiннi державою вiдiгравала рада царських сановникiв- " парiшад", до складу якої входили представники знатних родiв. Територiя держави була подiлена на п"ять намiсництв, а тi, в свою чергу, дiлились на дрiбнiшi адмiнiстративнi одиницi. Чисельний штат царських чиновникiв одержував винагороду за виконання своїх обов"язкiв або грошима або натурою. Щоб утримувати державний апарат потрiбнi були значнi кошти. Їх збирали у виглядi податкiв: з урожаю, вiд худоби i т.д. Крiм того iснувала i трудова повиннiсть для землеробiв. Ремiсники зобов"язанi були здавати на користь царя частину продукцiї. Крiм того державна казна поповнювалась за рахунок митних зборiв з торговцiв, а викритi в ухиленнi вiд сплати цих мит могли бути засудженi до страти. Про рiвень державного управлiння свiдчить реїстрацiя народжень i смертей.
В перiод Маур”їв розвивається сiльське господарство, торгiвля, вдосконалюється ремесло. Саме ремесло стає з цього часу основним предметом iндiйського експорту, в першу чергу вивозились високоякiснi бавовнянi тканини. В Iндiї того часу було багато великих мiст: Паталiпутра / столиця Магадхи/, Раджагрiху, Варанасi та iн Паталiпутра / суч. Патна/ займала значну територiю, в довжину коло 15 км., в ширину коло 3 км. Але майже всi споруди в мiстах були дерев"янi, лише деякi цеглянi. Навiть обороннi стiни i 570 башт навколо Паталiпутри були з дерева. Майже весь дерев"яний був i царський палац.
В перiод правлiння Ашоки великого значення набуваї буддизм, хоча i не стає державною релiгiїю. В особливо тiсний контакт з буддiйською общиною входить Ашока наприкiнцi свого правлiння, що приводить його до конфлiкту з брахманським жрецтвом, прихильниками вчення адживiкiв та джайнiзму. Державна полiтика Ашоки, спрямована на змiцнення централiзму, викликала незадоволення мiсцевої знатi. Ситуацiя ускладнилась у зв"язку з фiнансовою кризою, що була викликана щедрими дарами Ашоки буддiйськiй общинi за рахунок державної казни. В останнi роки правлiння Ашоки влада фактично переходить до його внука- Сампадi /Сампратi/, прихильника джайнiзму.
Пiсля смертi Ашоки держава була подiлена на двi частини- захiдну i схiдну, почався перiод розпаду i послаблення iмперiї Маур”їв. Серйозний противник з"являється на кордонi- Греко-Бактрiйське царство. У 180 р. до н.е. останнiй правитель династiї Маур"я був убитий своїм воєначальником, що заснував нову династiю - Шунгiв / 180 - 68 рр. до н.е./.
Держава Шунгiв обмежувалась лише долиною Гангу. На пiвнiчному-заходi Iндiї в цей час утворюється кiлька невеликих iндо-європейських держав. Династiю Шунгiв на престолi змiнила династiя Канвiв / 68 - 22 рр. до н.е./, при яких швидкими темпами йшов процес децентралiзацiї. Значна частина Iндiї в останньому столiттi до н.е. стала частиною держав, утворених її пiвнiчними сусiдами, народами Середньої Азiї та Афганiстану.
2. Пiвденна Азiя в 1 пол. I тис. н.е.
З кiнця I ст. до н.е. деякi iндiйськi землi входять до складу Кушанської держави. З її занепадом настає тривалий перiод полiтичної роздробленостi, пiсля чого складається нова могутня iмперiя- Гуптська. Основою її стала знову Магадха. Засновниками нової династiї стали Гупта та його син Гхатоткачi. Однак змiцнення Гуптської держави i початок так зв. " ери Гуптiв" пов"язують з правлiнням Чандрагупти I, яке розпочалось у 320 р. н.е. При ньому влада Гуптiв поширилась на центральну частину долини Гангу. Чандрагупта I змiцнив свої становище одружившись з Кумарадевi з кшатрiйського роду Лiччхавiв, який вiдiгравав значну роль в полiтичному життi стародавньої Iндiї.
Продовжив розширення територiї держави син Чандрагупти Самудрагупта / коло 330 - 380 рр. н.е./. Вiн здiйснив ряд успiшних походiв, завоював територiї у верхнiй частинi долини Гангу i в Центральнiй Iндiї, захопив багату здобич в ходi свого походу в глиб Пiвденної Iндiї. Найбiльшого розквiту держава Гуптiв досягла за правлiння сина Самудрагупти- Чандрагупти II / 380 - коло 414 рр. н.е./. В iндiйськiй традицiї вiн вiдомий пiд iм"ям " Вiкрамадiтьї" / " Сонце Могутностi"/. В ходi успiшної кампанiї в Захiднiй Iндiї Чандрагупта II взяв пiд свi контроль частину узбережжя Аравiйського моря, з розташованими там важливими торговими центрами, що пiднесло на якiсно новий рiвень зовнiшнi зв"язки держави Гуптiв, перш за все в захiдному напрямку. Щоб покращити стосунки з сильною державою Захiдного Декана i Центральної Iндiї, в якiй правила династiя Вакатакiв, Чандрагупта II видав свою дочку за вакатакського царя.
Чандрагупта II провiв грошову реформу. Якщо при його попередниках в обiгу були лише золотi монети, то тепер з"являються срiбнi i мiднi. За зображеннями на його монетах священного птаха Гаруди- вiзника бога Вiшну, можна зробити висновок про прихильнiсть Чандрагупти II до вiшнуєзму. Сучасники цього царя говорять про високий благоустрiй iндiйських мiст, безпечнi шляхи сполучення. На великих дорогах були будинки для зупинки мандрiвникiв. В мiстах iснували лiкарнi, куди могли прийти бiднi чи немiчнi хворi, яким надавалось безплатно лiкування, їжа, лiки. Вони могли перебувати там доки не одужають, пiсля чого вiльно залишити це мiсце.
З перiодом правлiння Чандрагупти II пов"язується творчiсть багатьох визначних вчених, письменникiв та поетiв. Недаремно сьогоднi час Чандрагупти II називають " золотим вiком Гуптiв".
Стабiльною залишалася ситуацiя всерединi держави i навколо неї в перiод правлiння сина Чандрагупти II- Кумарагупти / коло 414 - 455 рр. н.е./. Однак вже наступний правитель iмперiї Скандагупта / 455 -467рр. н.е./ змушений був вступити в боротьбу з племенами гуннiв-ефталiтiв / частина цього кочового народу у 375 р. н.е. зруйнувала остготську державу на Дону, давши поштовх т.зв. Великому переселенню народiв/. Хоча першi сутички з гуннами пройшли для Гуптiв вдало, все ж фiнансове становище держави погiршується. Пiсля смертi Скандагупти посилюється сепаратизм мiсцевих правителiв. Новi вторгнення гуннiв-ефталiтiв ще бiльше погiршували ситуацiю. На кiн. V ст. н.е. влада Гуптiв поширювалась лише на Магадху та деякi сусiднi територiї. Правила вона, ймовiрно, до VIII ст. н.е.
В першiй половинi I тис. н.е. продовжується розвиток в Iндiї сiльського господарства, ремесла i торгiвлi. Значна увага придiляється iригацiї, збереженню природних багатств- спецiальнi чиновники наглядали за лiсами. З"являються новi форми об”єднання ремiсникiв- такi як партнерство. Дивують своєю майстернiстю металiсти та ливарники. I сьогоднi викликає здивування колона V ст. н.е., висотою бiльше 7 м. i вагою бiльше 6 т, яка не зважаючи на вологий клiмат не ржавiї. Розвитковi торгiвлi сприяло будiвництво дорiг. Займались торгiвлею як iндивiдуальнi торговцi так i торговi об”єднання. Зовнiшня торгiвля велась з Аравiєю, Середземномор"ям,Китаїм, народами Африки та Пiвденно-Схiдної Азiї, Цейлоном. Вивозили в основному тканини, прикраси, слонову кiстку, перли, перець. Ввозили дорогоцiннi та кольоровi метали, вина.
В першiй пол. I тис. н.е. традицiйний варновий подiл поступово втрачає своє попереднє значення. Натомiсть зростає роль подiлу на джатi / касти/. Це були бiльш дрiбнi одиницi. Як i варни вони були спадковими, ендогамними i пов"язувались з певною професiїю. Однак джатi iнколи могли складатись з невеликої групи людей, об”єднаних на основi спiльних економiчних iнтересiв. В гуптський перiод ще допускалась, як виняток, можливiсть змiни кастою своїї традицiйної професiї, згодом- це не дозволялось. Разом з тим, слiд зазначити, що варновий подiл не лише не зник, але приналежнiсть до варни строго дотримувалась. При цьому iснували особливi касти т.зв. недоторкуваних, якi стяли поза варновою системою i займали найнижче соцiальне становище. Вони не мали нiяких полiтичних прав, виконували брудну роботу / напр.смiттяра, м"ясника i т.iн./, входити в поселення могли лише вдень i з особливою мiткою на одязi i т.д. Таким чином в 1-iй пол. I тис. н.е. суспiльнi вiдносини в Iндiї ще бiльше ускладнились.
3. Культура стародавньої Iндiї.
а/ Iндуїзм та його розвиток. Релiгiя давнiх iндоарiйцiв мало чим вiдрiзнялась вiд релiгiї давнiх iранцiв. Був у них i культ вогню i культ предкiв. Арiї вiрили, що життя природи i суспiльства проходить вiдповiдно пророцтвам богiв /девiв/- iстот з людською подобою. Головними з них були: Iндра- бог громовержець, воїн, раджа богiв; Агнi- бог вогню, охоронець дому, посередник мiж богами i людьми; Сурья- бог Сонця, ворог тьми та холоду. Крiм девiв iснували iншi iстоти- асури, такi як бог свiтла Мiтра i бог неба Варуна, але вони вiдiгравали меньшу роль i були вiддаленi вiд людства.
Оскiльки вважалось, що свiт i люди iснують лише з волi богiв, головним обрядом було жертвоприношення. Щоб догодити богам рiзали худобу, кидали у вогонь хлiбнi зерна, лили олiю, молоко i сому- алкогольний напiй бога Мiсяця Соми. Все це повиннi були здiйснювати жерцi-брахмани, супроводжуючи свої дiї молитвами, дотримуючись ритуалiв. Вважалось, що брахмани володiють " священним занням", тобто ведою. Всi витрати на виконання обряду покладались на того, для кого вiн здiйснювався. Якщо проводився державний обряд- все забезпечував раджа. Тому нiяких храмових господарств iндiйцi не знали.
За уявленнями жителiв стародавньої Iндiї, якi зберiгаються в iндуєзмi i сьогоднi, тiло смертне, а душа вiчна. Пiсля смертi людини, вона переселяється в iнше тiло, однак в яке саме залежить вiд поведiнки людини в минулому життi.
В епоху полiтичної роздробленостi строгого порядку серед богiв не було. Iндiйцi просто роздiляли свiт на три сфери: небо, землю i антарiкшу / простiр мiж небом i землею/. До речi, концепцiя тричленного подiлу свiту прослiдковується i у ряду iнших iндоєвропейських народiв. До богiв неба належали Сурья i Варуна, до земних- Агнi i Сома, богом антарiкшi був бог грози та бурi Рудра. Однак з об”єднанням окремих iндiйських держав в iмперiю з"являється релiгiйна система - iндуїзм. Сьогоднi 80 вiдсоткiв населення Iндiї сповiдують цю релiгiю.
В iндуїзмi змiнюється iєрархiя богiв. На перше мiсце висувається бог-творець. Особливу роль почали вiдiгравати культи богiв Брахми, Вiшну i Шiви. Брахма вважався творцем та управителем свiту, йому належало створення варн i вiн карав невiрних i грiшникiв. З ним були нерозривно пов"язанi i два iнших божества: Вiшну / бог-охоронець/ i Шiва / бог-руйнiвник/. Був створений цикл iндуєстських легенд про дiяння цих богiв. Особливо популярними були легенди про подвиги Вiшну, який приходив у свiт в рiзних образах. В цi легенди включено мiф про потоп,про появу Вiшну в кiнцi перiоду темряви в образi вершника i знищення ним всiх нещасть, вiдновлення порядку та справедливостi на землi. З десяти з"явлень / аватар/ Вiшну найбiльш популярною була легенда про перевтiлення Вiшну в Крiшну- героя племенi ядавiв. Послiдовники культу Крiшни видiлились навiть в окрему релiгiю- крiшнаїзм.
Шiва був не лише богом стихiйних сил руйнування, але й виступаїє в мiфах як бог родючостi, покровитель худоби. Культ Шiви пов"язаний з екстазом. Шiва танцює на галявинi для спалювання померлих, натирає своє тiло попелом з вогню, на якому вiдбувалось трупоспалення, на шиї у нього прикраси з черепiв. Людським черепом послуговується Шiва як чашею для подаяння, коли вiн являється у свiт в образi вбогого аскета. Культ Шiви особливо популярний на пiвднi Iндiї.
В iндуїзмi iснували i колишнi iндоiранськi божества, але вони вiдiйшли на другий план. Iндуєзм оберiгав станово-кастовий подiл суспiльства i проповiдував покору.
б/ Буддизм.
Засновником цiїї релiгiйної системи був Сiдхартха Гаутама Шакьямунi, який народився у 563 р. до н.е. в мiстечку Лумбiнi / сучасний Непал/ в сiм”є кшатрiя, i згодом одержав iм"я Будда. Буддизм проповiдував iдею про спасiння чи " звiльнення" шляхом досягнення нiрвани- особливого стану щастя i повного заспокоїння. Цього стану можна досягнути вiдмовою вiд бажань, прагнень, мирських проблем. Буддизм як i iндуєзм визнає переродження i закон карми. Однак вiдмовившись вiд бажань, можна було вийти з-пiд закону карми i вирватись з кола перероджень, досягнувши стану нiрвани. Раннi буддисти вважали, що досягнути нiрвани можуть лише монахи. Однак прагнути до неї повиннi всi люди.
Буддизм не визнавав обов"язковостi iснування бога-творця, вiд котрого залежить доля людини. Буддисти вчили, що людина повинна покладатися на саму себе, а не шукати допомоги ззовнi. Головне в буддизмi-Будда, дхарма / його вчення/ i сангхи / община монахiв/. В буддiйських проповiдях говорилось, що причина страждань i соцiальної несправедливостi в особистому " заслiпленнi" людини. Слiд погасити свої реакцiї на свiт, знищити свої власне " я".
Дуже рано в буддизмi намiтились рiзнi течiї i школи. На їх основi виникли два основнi напрямки: хiнаяна / мала колiсниця, вузький шлях/ та махаяна / велика колiсниця, широкий шлях/. Послiдовники першого напрямку вважали, що Будда вказав лише шлях до " звiльнення", яке могли досягнути тiльки монахи, що повнiстю порвали зi свiтським життям. Згiдно ж махаяни, нiрвана доступна i мирянам, яким може допомогти бодхiсаттва- людина, що наблизилась до досягнення нiрвани, але через велике спiвпереживання до iнших людей вiдмовляється вступити в нiрвану, добровiльно приймаї страждання, утримується вiд власного спасiння, поки всi решта не звiльненi вiд страждань. Прагнучи заручитись пiдтримкою бодхiсаттв, вiруючi робили буддiйським монастирям багатi дарунки. В першi столiття н.е. цi монастирi перетворились у великих власникiв.
Слiд зазначити, що Будда засуджував усiляке насильство. Тому боротьби i конфлiктiв мiж послiдовниками двох напрямкiв не було. Буддизм швидко перейшов кордони Iндiї i поширився в Китаї, Японiї, Пiвденно-Схiднiй та Центральнiй Азiї.
в/ Лiтература, наука та мистецтво стародавньої Iндiї.
Давньоiндiйська лiтература була дуже рiзноманiтною за жанрами, культурними традицiями i вражаї нас своєю глибиною, поетичнiстю та оригiнальнiстю. Вiдкривають її розвиток двi епiчнi поеми " Рамаяна" i " Махабхарата", перша з них нараховує 24 тис. двовiршiв, друга- 100 тис. Основний сюжет " Махабхарати"- це розповiдь про суперництво двох царських династiй i 18-ти денну битву на полi Куру. В основу сюжету "Рамаяни" лягла розповiдь про похiд на острiв Ланка царя Рами для врятування своїї коханої, яку вкрав цар демонiв. На основi розвитку лiтератури i поезiї, з"являється самобутнiй iндiйський театр. Довго вважалось, що театр прийшов у Iндiю з Грецiї, однак витоки театру в Iндiї свої i, ймовiрно, вони давнiшi за грецькi. Найбiльш вiдомим драматургом стародавньої Iндiї є Калiдаса / V ст.н.е./.
Значного розвитку в iндiйському суспiльствi досягла фiлософiя. Першi фiлософськi тексти датуються VII - VI ст. до н.е. Iндiйська фiлософiя розвивалась значною мiрою паралельно з розвитком релiгiйних систем. Всi фiлософськi школи Iндiї можна роздiлити на 2 групи: 1- ортодоксальнi / що визнають авторитет Вед/, 2- неортодоксальнi / не визнають/.
У Ведах зустрiчається поняття їдиного свiтового порядку. В Упанiшадах / коментарях до Вед/ мiстяться iдеї про єднiсть свiтової душi / брахмана/ та iндивiдуальної душi / атмана/, про безсмертя душi, яка переходить з одного народження в iнше.
Буддизм, що належить до неортодоксальної групи,- це єдине вчення стародавньої Iндiї, яке доводило, що немаї по сутi нiчого, що в певному аспектi не було б вiдносним, тому можна заперечувати кiнцеву реальнiсть всього iснуючого. Основою буддiйського вчення про природу речей є вчення про дхарми- " елементи", " частки". Дхарми-частки являють собою нiби тканину свiтової речовини, пронизують усi явища психiчного i матерiального свiту, спалахуючи i згасаючи кожну мить.
Фiлософи школи локаята вважали, що основою i джерелом знання є чуттїве сприйняття оточуючого свiту. Цим самим вони виступали проти релiгiйного фанатизму i вiри у всесилля богiв. Дуже цiкавим досягненням iндiйської школи йога / засновник Патанджалi/ було детальне вивчення людської психiки i складання системи вправ для збереження здоров"я.
Велике значення для розвитку свiтової науки мали досягнення iндiйських математикiв, медикiв, астрономiв. Iндiйськi математики створили десяткову систему лiчби iз застосуванням нуля. Цю систему у них запозичили араби, а вiд них вона увiйшла в європейську науку. Ряд математичних термiнiв, якими сьогоднi користується математична наука, iндiйського походження: цифра, синус, корiнь. Iндiйцi створили сонячний календар. Рiк складався з 360 днiв, а кожнi п"ять рокiв вводився додатковий мiсяць. Iндiйцi знали про рух свiтил, про причини затемнень Сонця i Мiсяця. Ще задовго до Ньютона, математик Брахмагупта вважав, що предмети падають через земне тяжiння. Вже в ранньоведiйський перiод вiдбувалась первинна систематизацiя медичних спостережень, першi спроби дiагностування. Готували лiкарства, переважно на основi лiкарських рослин.
Особливої майстерностi досягли iндiйськi художники. Розписуючи стiни вони зумiли створити фрески, що збереглися у вологому клiматi до наших днiв. Вони знали особливий секрет укрiплення грунту на стiнi з використанням бджолиного воску, патоки, каменю та вапняного молока. Знали вони i секрети стiйких фарб. Як правило художник процарапував контури фiгур i зображень, якi потiм розфарбовувалися. Вибiр кольору залежав вiд сюжету розпису. Боги i царi малювались завжди бiлою фарбою, якою не можна було малювати злих духiв i людей.
Досягнення iндiйської цивiлiзацiї займають поважне мiсце в скарбницi свiтової культури.
Давньокитайська цивілізація.
1. Природа та населення.
Давній Китай займав тільки частину тієї території на якій зараз розташована Китайська Народна Республіка. За географічними особливостями її можна розділити на дві частини: західну та східну. Західна частина, це найбільше в світі нагірря з такими потужними гірськими системами як Тянь Шань та Гімалаї. Клімат Західного Китаю різко континентальний (обмаль опадів, холодна зима, спекотне літо).
Східна частина мала більш сприятливі умови. Тут значно м”ягше кліматичні умови, більш багатий рослинний та тваринний світ Це була частина бассейну ріки Хуанхе( північ) і північна частина бассейну ріки Янцзи ( південь). Територія долин цих двох річок була вкрита тропічними лісами, бамбуковими зарослями, болотами і озерами і відзначалась жарким і вологим кліматом. В лісах жили слони, носороги, буйволи, тигри, антилопи, леопарди і інші тварини тропічного поясу.
Спеціфіка природи визначила з самого початку особливоості давньокитайської цивілізації. Вологий клімат і наноси річок робили можливимим розвиток землеробства без іригаціїї. Правда для цього потрібно було викорчовувати дерева і запастись терпінням переносячи курйози погоди в цьому районі. Східний Китай в природно-кліматичному відношенні також міг бути поділений на дві зони , які пов”язані з басейном річки Хуанхе (“Жовта ріка”) та від долини Янцзи (“Блакитна ріка”)до берегів Південно-Китайського моря. Але до середини І тис. до н.е. вони були не суттєвими . Середньорічна температура в ті часи була на 2 градуси вище сучасної. Родючий грунт, разом з достатньою кількістю опадів (500-600 мм ), забезпечував добрий врожай проса. Однак лес[6] вимитий водами Хуанхе осідав на її дні та постійно підіймав її рівень. Тоді вода підмивала береги та змінювала русло, що нерідко закінчувалось частими повенями . Так зараз гірло ріки розташоване на сотні кілометрів південніше, ніж воно було в І тис. до н.е.
Природньо-кліматичні умови південної частини Східного Китаю у давнину мало чим відрізнялись від сучасних . Це була зона лісів і люди змущені були застосовувати терасну систему землеробства, через гірський рел”єф. Вже в III тис. до н.е. на території Китаю існували поселення ранніх землеробів ( археологічні культури яншао і луншань)[7]. В Північному Китаї вони одомашнили чумизу, а в Південному - рис. Ми дуже погано знаємо мовні сім”ї до яких відносилось населення , якє залишили ці культури. Є чимало гіпотез. Зокрема з огляду на чорну лощену кераміку культури Яншао шведський геолог Ю.Г. Андерсон на початку століття припустив участь індоєвропейців у її створенні. Зараз можна визначити, що китайська народність складалась на грунті переміщувань та контактів місцеввого автохтонного населення з тунгусами, тібетцями, бірманцями, мангжурами та іншими. Чітко встановити один компонент у цих пороцесах важко. Шаніньці ( або житклі першої держави Китаю ) були скоріш наслідком злиття однієї з протосінотибетських груп з племенами півдня. До сінотибетської мовної сім”ї належала і більш західна гуппа на грунті якої сформувалась чжоуська народність. І тільки потім формується спільна етнічна сукупність на грунті цих двох етнічних субстратів. Етнічна самосвідомість в процессі складання народності призводить до виникнення самоназв. Крім шан і чжоу існував термін хуа. Це і є етнічні самоназви долби до складання нового народу “ханьжень” доби китайських імперій.
Своєрідним засновником історичної школи в Китаї є Сима Цянь (145-87 рр. до н.е. ). Він створив багатотомні “Історичні записки”, в яких викладає стародавню історію Китая від найдавніших часів до ІІ ст. до н.е. до н.е. Він виклав майжне 2000 історію, яка складалвсь з 130 глав і включає близько 100 біографій. Значення його праці не можливо оцінити, оскільки він передає важливі деталі та суть подій, хоча і вважає, що людина не встані вплинути на ходу історії. Продовжує виклад історії Китаю “Історія Ранньої Хань”, створена Бань Бяо та його сином Бань Гу та дочкою Бань Чжао. Це єдиний випадок участі жінки в складанні літопису. Фань Є в V ст. продовжив цей жанр династійної історії створивши “Історію Пізньої Хань”. До речі на основі хронік була складенв і періодізація китайської історії, яка була уточнена для ранніх періодів археологічним матеріалом. На сьогодні вона виглядає так:
Доба Шан-Інь 1600 - 1027 рр. до н.е.
Чжоу 1027 - 256 рр. до н.е.
“Весна та осінь” (Чунь цю) 770 -481 рр. до н.е.
“Держави, які ворогують” (Чжань Го) 403-222 рр. до н.е.
Імперія Цінь 221-206 рр. до н.е.
Рання Хань(Західна) 202р. до н.е.- 8р.
Династія Ксін (Ван Ман) 8-23р.
Пізня Хань (Східна) 23-220рр.
2. Виникнення держави та рання історя Китаю.
Ці ж племена навчились в це же час виготовляти знаряддя з бронзи. Перші міські поселення вздовж ріки , віддалено подібні до шумерських виникли в середині II тис. до н.е. В кінці тисячоліття ці поселення на півночі Китаю починають групуватись навколо “великого міста Шан”, так називали в той час сучасне місто Ань”ян. Тоді у місцевих жителів вже була писемність і активно проходило розшарування суспільства і розпад територіальних общин. Ми знаємо подробиці життя цього першого державного об”єднання з дуже інтересного джерела. Це “гадальні написи” - своєрідні запити до оракула-прорицателя, який знаходився в місті. Вони писались на кістках тварин і черепахових панцирях. З них стало відомо, що головним лідером - військовим вождем, верховним жрецем і організатором виробництва цієї общини був правитель міста Шан, який носив титул ван.
Піктографічне письмо доносить до нас криваві подробиці раньої історії Китаю. Знаки-малюнки на гадаьних кістках розповіли про позбавлення зору, про закопування живих людей заживо, про повішання, четвертування, про спалювання на вогнищі. Напевно це був час жорстокої боротьби між містами (“і”) і общинами (“фан”). Місту Шан вдалось створити військовий союз, але оточений ворогами цей союз міг існувати тільки в умовах суворої дисципліни. Дуже часто в написах до оракулу задается одне питання: “ Чи дійде ворог до Головного міста Шан ?”.
Полонених шанці дуже часто вбивали або закопували разом з тілом померлого або вбитого соплемінника. Є величезні поховання в яких сотні тіл похованих разом з правителем.
В армії шаньців були колісниці, розраховані на трьох воїнів. Посередині стояв візник, зліва - лучник, справа - воїн із списом. На чолі усіх місцевих богів стояв покровитель міста Шан. Він часто зображувався на бронзових деталях озброєння воїнів.
Основним досягененням шаньців були успіхи в землеробстві з елементами іригаційних споруд, винайдення письма, обробка бронзи, разведення худоби. Саме розведення свині в Китаї було доручено жінці. Тому малюнок “Свиня під дахом” значив дослівно “дім жінки” і від нього пішов пізніше іерогліф “чіа”, що значить “сім”я”. Другим дуже важливим досягненням цього першого державного утворення було разведення тутового шовкопряду, “домашніх черваків”,з коконів яких китайці і понині виготовляють шовк.
Вани, що стояли на чолі держави вважали, що ведуть своє походження від ластівки: їх легендарна прамати народила від яйця цієї птиці “кольору ночі”. По словам старинної народної пісні: “Небесний наказ було надіслано ластівці - спуститись на землю і створити країну Шан”. Правили царі Шан, приблизно до 1050 року до н.е. До цього часу і інші племена оволоділи секретами шаньців і місто Шан було завойоване племенем чжоу, яке запозичило в шаньців ще однин винахід - титул ван і владу його над округою.
Після короткого мирного періоду в новій обстановці починається знов процес укрупнення разрізненних держав. Не випадково цей етап, названний Східне Чжоу. Його прийнято ділити на два періоди “Ле го” (“Різномаїт”я царств”) і “Чжань го” (“Воюючі царства”). На цій теріторії то виникали то зникали спільні політичні союзи. Вони відправляли чжоуському вану вимоги визнати їх гегемонами над всій територією Китаю. Вони відправляли чжоуському вану тепер вже вимоги визнати їх гегемонію . Вважалось, що незважаючи на маленькую територію і незначну армію, він зберігає магічну силу даровану Небом.
В VII столітті до н.е. правителями-гегемонами (“ба”) по черзі ставали лідери царств Ці, Цзінь і Чу. Ці царства-гегемони, мали по декілька тисяч бойових колісниць, були значною силою, яка впливала на долі усіх інших царств. Крім боротьби за лідерство в Китаї йшла внутрішня боротьба між представниками знатних родів за владу, і боротьба правителів проти аристократів-змовників. До цього додавались ще постійні набіги кочовиків, яких приваблювали простори Великої Китайскої рівнини. В середині I тис. до н.е. в Китаї залишилось лише 7 царств здатних претендувати на роль лідерів:Цінь,Янь,Чу на окраїнах Китаю, і Вей,Чжао,Хань і Ці в центрі його[8].
И все ж, незважаючи на складний характер розвитку історії, Китай крок за кроком зміцнював державні початки. В царствах-гегемонах вводиться нова адміністративна система. Основними виробниками були в той час вільні землероби і общинники. Протев в усіх царствах переділи землі були припинені і земля переходить у володіння великих патріархальних сімей. Починається розшарування суспільства, з”являється рабство за борги . Для усіх царств спільним стає термін, що позначує раба (“нубей”).В ході свого розвитку Китай в це час здійснює ряд відкрить, що мали для його історії важливе значення.
Першим відкриттям було освоєння плавки заліза. Це привело до розвитку ремесла і землеробства. Поява залізних знарядь дозволила вийти за межі прирічних полів і розчистити поля від лісу. Починається також активне будівництво іригаційних споруд. З”являються різноманітні форми куплі-продажу землі.
Активно розвиваються торгівельно-ремісничі підприємства і з”являється монетна форма грошей. Правда монети Китаю відзрізнялись від інших країн. Перші монети з”явились близько 500 року до н.е. В Китаї було близько 96 монетних дворів.Було декілька видів монет: у формі мотики, у формі ножа, золоті пластинки з насічками. В царстві Цінь ходили круглі монети с квадратним отвором посередині. Їх носили на нитці у зв”язках.
В середині IV століття до н.е. міністр Шан Ян в царстві Цінь провів реформи, які мали на меті укріпити політичну централізацію, підірвати могутніть аристократії, змінити систему оподаткування. Спочатку були введені едині закони, потім була дозволена купля землі і здача її в залог. Потім були відмінені усі попередні спадкові титули. Нові ранги ( їх було 20) знатності присвоювались за особисті заслуги, в основному у військовій справі. Ці ранги стали основою для отримання адміністративних посад. Власники рангів отримали право на володіння, зумовлене в законі. Вказувалась кількість землі, рабів і розміри іншого майна.
Невздовзі ранги стали продаватись, і це відкрило шлях до влади багатим людям. В армії Шан Ян замінив колісниці - маневровою кіннотою, а бронзову зброю - залізною. Правом виготовлення зброї користувалась тільки держава. Реформи Шан Яна відкрили шлях до нового типу держави адміністративно--бюрократичного. І, після проведення реформ в життя, царство Цінь отримало ряд переваг перед іншими царствами.
3. Історія імперій Цінь і Хань.
Однією з найстародавніших цивілізацій світу вважається давньокитайська цивілізація. Але назва Китай і китайці не зовсім слушні. Жоден з народів Китайської Народної Республіки, а така сучасна назва цієї держави, так себе не називав. Це назва виникла від тюрков в пізніші часи. Самі себе китайці називають “ханьжень” або “ханьці” і походить це від назви імперії Хань (206р. до н.е.-220 р. н.е.). Так зберігається спадковість між минулим та сучасним. Попередниця Хань імперія Цінь (221 - 202 рр. до н.е.) також не забута в світовій історії: від її імені походять європейські назви Китаю - латинська Sinae, французька Chine, англійська Сhina.
В середині I тис. до н.е. під впливом перетворень змінились природні умови Північного Китаю. Величезні лісові масиви в бассейні р. Хуанхе були знищені, великі мочарі осушені, земельні площі були оброблені та часиково зрошені. В результаті знизилась вологість і клімат похолодшав. Зникли окремі види тварин, такі як слон та носоріг.
Незважаючи на жорстокі війни, населення Китаю значно зросло. Це дозволило після проведення реформ здійснювати великі зрошувальні роботи. Ті царства, в яких вони проводились, отримали помітні переваги. Крім спорудження мережі каналів проводились ще інші роботи. Створювались великі водосховища. Вздовж берегів річок, небезпечних у повінь, були споруджені захистні дамби. Греблі та загати змінювали течію річок.
Але провеедення таких робіт в різних царствах ніяк не узгоджувалися між собою. Так, побудова дамб для захисту полів від повені у царстві Ці, призводила до страшенної повені у царстві Вей. До того ж примхлива та грізна річка часто змінювала своє річище. В умовах військових дій дамби часто навмисно руйнували для затоплення території супротивника.
Штучне зрошення та залізні знаряддя праці дозволили підвищити продуктивність землеробства. Крім пшениці та проса, на півдні розширювались засіви рису. Виникли городні, садівничі господарства, а виробництво тутового шовкопряду набуло масового характеру.
В зв”язку с цим зросла роль ремесел та торгівлі. В V-III ст. до н.е. формується прошарок “шан жень” (“торгового люду”). Багаті купці починають витісняти з провідного місця в суспільстві знать. Приватні торгові доми беруть на відкуп державні підприємства: копальні, соляні рудники та плавильні майстерні. Поступово в царствах формуються особливі види державного доходу. Головним його джерелом був продуктовий поземельний податок з населення. На користь держави забирали також 1/9 частину земель общин.
Усі ці зміни дозволили приватним особам створювати в Китаї свої господарства, а в якості робочої сили використовувати рабів. Якщо раніше, в добу царства Шан, полонених просто вбивали, залишаючи тільки жінок, то відтепер маси рабів, захоплених на війні або куплених на ринку, працювали день і ніч на приватних полях та у ремісничих майстернях. Було також боргове рабство, але володіння такими рабами ( не чужинцями) засуджувалось .
Були в Китаї і державні раби - військовополонені та злочинці. В царствах було багато законів, які у вигляді покарання передбачали рабство (тимчасове, довічне або спадкове до трьох поколінь). Оскільки рабів вимагалось багато, було багато порушень закону та вигаданих злочинів (наприклад, “бідність з лінощів”).
Реформи Шан Яна в царстві Цінь дозволили цьому царству скоріше за інших присстосуватися до нових умов. Цінські правителі стають на шлях агрессії. В 241 р. до н.е. царства Вей, Хань, Чжао і Чу навіть уклали військовий союз проти Цінь, але потерпіли ніщивну поразку. У 238 р. до н.е. на цінський престол вступив енергійний цар Ін Чжен, який зумів поодинці розгромити своїх супротивників та завершити 17-річний період безперервних війн об”єднанням усіх китайських земель. В 221 р. до н.е. Ін Чжен відкинув титул чжоуських ванів і прийняв новий титул “хуанді” - імператор. Відтепер він став називатися Цінь Шіхуанді - “Перший імператор Цінь”. Столиця царства Цінь була оголошена столицею імперії.
Після об”єднання країни Цінь Шіхуанді повів завойовницьку політику проти сусідів Китаю. На півдні йому вдалося просунути кордони держави до Південно-Китайського моря, включаючи і теперішній Північний В”єтнам. На півночі його ворогами були кочові племена сюн-ну ( в перекладі “злі раби”). Ці кочовики створили сильний племінний союз і на протязі багатьох століть кривавими набігами турбували мешканці великої Китайської рівнини. 300-тисячна армія імператора нанесла поразку сюн-ну і відтіснила їх за ізлучину ріки Хуанхе. Для захити від кочовиків імператор наказав побудувати грандіозну споруду - Велику Китайську стіну, що сягала 10-метрової висоти. Довжина стіни була біля 4 000 км, а ширина - 5,5 метрів. Для побудови муру імператор відрядив два мильйони солдат, військовополонених і примусово направлених працювати місцевих жителів. Останніх було найбільше і вони мусили для відзнаки носити червоний одяг. Багато з них назавжди лишилися на велетенській будові, бо тіла вмерлих замуровували у Велику стіну або до башт, що буди на віддалі 60-100 метрів одна від одної.
Імператор здійснив реформу адміністративно-територіального поділу. Він поділив країну на 40 областей, які в свою чергу поділялись на округи. Для згуртування майже 50-мильйоного населення імперії він заборонив їм називати себе вейцями, ціньцями і іншими племінними і традиційними назвами. Відтепер усі вони були хошу (“черноволосі”). Новий імператор ввів єдине письмо, єдині міри ваги, єдину грошову систему.
Для того, щоб всередені імперії не з”явились незадоволені, 120 тисяч представників знатних родів були переселенні в столицю, де за ними уважно слідкували. Потім він придушив духовну оппозицію, стративши 460 освідчених представників, тому що вони засуджували його реформи і порушення традицій. Були зруйновані усі укріплення всередні країни, а населення було зобов”язано здати бронзову і залізну зброю. Той, хто насмілювався висловлювати незадоволення тяжкими податками або чимось іншим, повинен був радіти, якщо йому лише відрізали ніс або подробили коліна, бо розпилюванння на дві частини або четвертування були зовсім не рідким покаранням.
Ця надмірна жорстокість була причиною неодноразових замахів на імператора. Він навіть побудував 37 сполучених між собою палаців з тим, щоб ніхто не знав місця його перебування. Проте в 210 р. до н.е. Цінь Шіхуанді, у віці 48 років,раптово помирає від перевтоми, так і не дочекавшись закінчення будівництва Великої стіни.
Загроза покарання привела до падіння імперії. Так, великий загін людей прямував на північ для виконання примусових робіт, але він не встигав вчасно, що по цінським законам каралось смертю. Розуміючи, що немає іншого виходу, вони вбивають начальника загону та піднімають повстання. Ця подія відбулася в 209 р. до н.е. Спочатку повстання охопило лише частину східних округів, але пізніше до нього приєдналися сотні тисяч людей.
Одним з втажків повстанців був сільский староста Лю Бан. Він відміняв скрізь цінські закони та звільняв державних рабів. В кінці 207 року син Цінь Шіхуанді був змушений здатися йому в полон. Серед повсталих почалися чвари, спровоковані родовою знаттю. У 206 р. до н.е. Лю Бан вийшов переможцем з цієї боротьби і став імператором та засновником новоїй династії Хань.
Історію імперії Хань вчені поділяють на два періоди, Старша Хань (до 8 року н.е.) і Младшая Хань(25-220 рр. до н.е. ). Нова держава стала однією з наймойгутніших серед інших імперій стародавнього світу. За більш як 400 років свого існування вона створила усі умови для утворення китайської народності. До теперішнього часу китайці називають себе ханьцями - етнична самоназва, яка бере початок від цьєї держави.
Після перемоги найважливішим завданням імператорів була боротьба із сепаратистами (прихильниками відокремлення). Остаточно їх було придушенно в часи правління імператора У-ді ( 140-87 рр. до н.е.). Основним доходом держави в цю пору стали поземелний (від 1/15 до 1/30 частини врожаю), подушний і подвірний податки. Чоловіки виконували робочу (месяць на протязі 3-х років) та військову (2 роки у війську і 3 дня щороку у гарнізонах на кордонах) повинності. Рабство було основою державного та приватного ремісничого виробництва. Рабів можна було купити на ринку, як робочу худобу,
З нової столиці імперії, міста Чан”янь, імператори керували країною через багаточисленних чиновників - мандаринів[9].
Іспит на заняття посади чиновника міг складати і юнак з простого люду. До уваги брали тільки знання, необхідні для цієї посади. Ця специфіка Китаю дозволяє виділити його в особливий тип давніх цивілізацій. Крім наук, претенденти повинні були досконало знати вчення Конфуція, що стало державною релігією Китаю. (Див. Урок 27.).
Імперія все більш об”єднувалась, чиновникі старанно здавали податки. Ніхто, крім держави не мав права на карбування монети, продаж солі та заліза, що приносило імператору додатковий прибуток. За ці гроші імператори формували кінні армії, які вже насмілювалися переслідувати сюн-ну вглиб степів і, оточивши їх там, примушували до відкритого бою. Китайці так їх знесилили, що сюн-ну переселились подалі на захід. Відібравши у кочовиків нові землі (більшу частину Середньої Азії до Кандагару) імператори забезпечили безпеку караванам, які везли шовк по Великому шовковому шляху. Цей шлях забезпечив торгівельні шляхи Китаю їз далекою Римською імперією. Звідси китайці отримували рабів, вироби із скла, дорогоцінне каміння та прянощі (індійські), У Фергані вони купували прекрасних коней, які були на голову вищі від їх степових китайських сородичів і могли нести вершника у тяжких обладунках.
На захід везли залізо, яке вважалось найкращим у світі, нікель, дорогоцінні метали, лакові , бронзові та інші ремісничі вироби, і , звичайно, шовк. Який ніде більше не вироблявся.
В 108 р. до н.е. сухопутні та морські сили Хань напали на корейську державу Чосон і змусили її визнати владу імператора. Загарбницька політика вимагала великих видатків. Податки та повиності зростали, історик Сіма Цянь пише: “Країна зморена від безперервних війн, люди засмучені, запаси виснажені”.
В остьанню чверть I століття до н.е. по країні прокотилася хвиля повстань рабів. Найбільш розумні представники правлячих кіл зрозуміли, що необхідно провести реформи, які б послабили напруження в суспільстві. У 8 році н.е. один з них Ван Ман здійснив державний переворот, скинув династію Хань і оголосив себе новим імператором.
Указами Ван Мана була відмінена купівля-продаж землі і рабів. За рахунок вилучення землі в багатіїв уряд Ван Мана прагнув надати землю біднякам. Проте через три роки імператор був змушений відмінити цей указ із-за опору знаті. Не пішли реформи грошової системи і намагання введення державних цін на ринку. Незадоволення реформами викликали нові повстання.
Одне з них спалахнуло у 18 році н.е. в Шаньдуні. Воно отримало назву повстання “Червонобрових” тому, що повсталі фарбували брови червоною фаврбою, щоб відрізнятись від урядових воїнів. На чолі повстанців стояв бідняк Фань Чун. Величезна армія Ван Мана, яку називали “Зубами Тигра”, почала розбігатись. В 25 р. н.е. повсталі увійшли в столицю Хань. Ще за два роки перед тим, загін повстанців, під назвою “Зелений ліс”, захопив в полон та відрубав голову Ван Ману. Проте довго втриматись повсталі не змогли. В м.Лояні знать проголосила імператором одного з членів династії Хань Гуана Уді. Йому вдалось в 29 р. н.е. придушити повстання “Червонобрових”. Але тривалість та розмах повстання довели необхідність певних поступок з боку знаті.
Новий іператор ввів закони, які забороняли таврування рабів, обмежували право на вбивство рабів, сприяли захисту прав бідних прошарків суспільства. Наступні сто років існування були відносно мирними. Хань прагула до нових ринків. В Лоян - нову столицю імперії - прибуває в 166 році н.е. “посольство” з Риму, як називала себе приватна римська торгівельна фірма. Втративши панування на Великому Китайсьому шляху через посилення Парфянської держави иранских народів, китайці переорієнтовуються на торгівлю с Індією та країнами південних морів. Здавалось, що ще ніколи Ханьська імперія не досягала такої могутності - в ній жило 60 мильйонів жителів, що складало тоді 1/5 частину всього населення земної кулі.
Але з часом проявились нові протиріччя. Вони були пов”язані з тим, що великі рабовласнцькі господарства вичерпали усі можливості підвищення продуктивності праці. В Китаї з”являються нові види організації господарства “сильні доми”. Вони використовують працю зубожілих селян, найману робочу силу. Під опікою таких “сильних домів” знаходилось декілька тисяч сімей. Площа державних земель різко скорочувалась, зменьшувалась кількість працівників, які платили податки. Якщо у середині II століття н.е. їх було 49,5 млн., то переписи середини III століття н.е. засвідчують, що їх стало 7,5 млн. В цих умовах погіршились торгівельні зв”язки і на початку III століття було був виданий указ про заміну грошової платні натуральною, а потім монета була офіційно відмінена, та в оббіг увійшли шовк і зерно.
На фоні цьєї кризи знову починаються повстання. Найбільш помітним з них було повстання “Жовтих пов”язок”. Його очолив маг-лікувальник Чжан Цзяо - засновник таємної релігійної секти, яка 10 років готувала це повстання. Він створив 300-тисячну військову организацію.
У 184 році в різних частинах імперії повсталі перейшли до відвертої озброєної боротьби. Вони надягали жовті головні пов”язки на ознаку перемоги справедливого Жовтого Неба над Синім Небом - неправедної династії Хань. Вони руйнували урядові будівлі, вбивали чиновників. Це було в Китаї перше повстання, коли повстанці створили власну релігійну програму. На боротьбу с повсталими виступили армії “сильних домів”. Спільними зусиллями вони втопили повстання в крові до кінця 207 року до н.е. Біля стін столиці була складена башта із сотен тисяч відрубаних голів повстанців. Після придушення переможці почали ділити між собою владу. В 220 р. до н.е. лідери трьох “сильних домів” розділили імперію на три царства. Закінчився період Хань.
4. Культура стародавнього Китаю.
Особливий розвиток культури Китаю відбувся вже в період Чжоу. До цього часу, в умовах племінної строкатості, жодна з релігій та культурних традицій не претендувала на особливе положення. Але певні спроби осмислення історіії людства та місця людини на землі в умовах розвитку держави йшли. На міських площах, у палацах правителів та домівках знаті відбувались нукові тв ідейні дискусії. У знаменитій “академії Цзіся” одночасно сходились до тисячі “мужів, вправних у сперечанні”. Цей період істороії культури Китаю називають ще періодом “суперництва ста шкіл”. В цей період і виникли два основні напрямки наукової думки стародавнього Китаю - конфуціанство та даосизм.
Конфуці анство.Конфуціанство виникло на рубіжі VI - V ст. до н.е. Засновником вчення вважається Вчитель Кун (Кунцзи, в латинській вимові - Конфуцій). Цей мандруючий проповідник з царства Лу (551-479 рр. до н.е.) був згодом обожнений. Існуючи спочатку як філософське вчення, конфуціанство стає релігією в 59 р. до н.е. З”являється державний культ Конфуція, який проіснував до 1928 року. Конфуцій виклав своє вчення у вигляді бесід з учнями, які пізніше були зведені до книги “Луньюй” (“Бесіди і судження”). Конфуцій побудував своє вчення так, що увесь світ став жорсткою, але цілком організованою системою. Поглинувши у себе давні культи китайців, конфуціанство встановлювало надприродні сили Неба як верховного божества та відтак земного правителя, як сина Неба.
З волі Неба суспільство поділено на “керуючих” - благородних мужів, здатних до морального самовдосконалення і “керованих” - низький люд, який мусить годувати та утримувати правлячу еліту. Головний принцип Конфуція:” Правитель повинен бути правителем, батько-батьком, син-сином”. Те, що конфуціанство освячувало нерівність людей і було на боці монархії стало причиною підтримки прихільників цього вчення правителями Китаю. Проте в основі вчення лежало також негативне ставлення до вього нового. Знаменита фраза Конфуція:”Я передаю, а не створюю” - стала причиною боротьби прихильників цього вчення проти введення писаних законів.
Вислови та саме вчення мало і позитивні риси: по-перше, Конфуцій був засновником першої в світі приватної школи і заклав основи викладання життєвих правил китайської народної мудрості. По-друге, він закликав до знань державних чиновників, зробивши знання критерієм службової кар”єри.
Пізніше учні Конфуція посилили ці риси та пристосували вчення до потреб імперії. В конфуціанстві формуються ідеї про свідоме втручання у державні справи. Вчення стає релігією непримиренних з пишним ритуалом жертвоприношень.
Даосизм.Виникнення іншого напрямку у культурі Китаю - даосизму - було пов”язане з ім”ям мудреця, сучасника Конфуція, з царства Чу - Лаоцзи , який вважається створювачем “Даодецзин” (“Книги про Шлях і доброчинність”). Слово дао в китайській культурі сприймається як шлях. Проте для Конфуція - це божествений Шлях Небес (небесна воля), а для Лаоцзи - це Шлях природи, вічний рух та закон природи. Вчення даосизму швидко опанувало розумом тих, хто стояв за рівність усіх жителів Піднебесної. Даоси засуджували гніт, війни, виступали проти розкошів та багатства, поборів влади. Це сприяло популярності вчення, хоча у ньому не було відкритих закликів до повалення існуючого режиму. Більш того, учні Лаоцзи були більш схильні до іронічного спостереження дійсності та відмові у необхідності слідувати моралі. “ Зі смертю зникає душа людини” - говорив один з них, -”а гуманність, справедливість, обов”язок потрібні не більш ніж шостий палець на нозі”.
Являючись опозицією конфуціанству - державній релігії імперії Хань - даосизм також, поступово до II ст. н.е., перетворювався на релігію. Він стає, наприклад, головним ідейним змістом та програмою повстання “Жовтих пов”язок”.
В добу Східного Чжоу з”являються перші литературні твори. Першим жанром в якому творили китайці була поезія. Перші поети оспівували красу людських почуттів та міфологію. Першим поетом в Китаї, який присвятив свою творчість жіночій красі та коханню став Сун Юй (290-223 рр. до н.е.). Серед літературних творів поетів переважають містичні і фантастичні твори. За імператора Уді була створена “музична палата”. Тут зберігалися тексти народних пісень, писались музичні твори. В добу Хань в Китаї виник театр.
Найбільші досягнення науки пов”язані з імперією Хань. В I столітті до н.е., в Китаї - вперше в історії - за легендою Цай Лунем - було винайдено папір. До цього китайці писали на бамбукових дощечках або шовку. До речі, це і визначило напрямок написання китайських ієроглифів. Тоді ж було винайдено і туш, яка стала попередником чорнил. Чжан Хен (78-139 гг. н.е.) утворив глобус, який відображав рух небесних тіл, а також найдавніший сейсмограф - прилад для визначення сили підземних поштовхів. Китайські математики знали дясяткові дробі та дії з від”ємними числами.
Досягненням світового значення в галузі фізичних знань було винайдення компасу у вигляді квадратної пластини з магнітною “ложкою”, що знаходилась на її поверхні і вільно оберталась, незмінно вказуючи своєю ручкою на південь. Було розроблено положення механіки про дію та протидію : “Якщо вода стрімко рухається, вона стає диким потоком; якщо стріла пущена летить вона далеко. Але все це володіє силою, що діє назад і все коливається у цій протидії... Такий є дао (природній порядок) природи”(Цзя І).
Китайські астрономи в 28 р. до н.е. вперше відмітили наявність сонячних плям. Були описані 2500 зірок, які входять у 320 сузірь.
До видатних успіхів китайських ремесел відноситься старовинне лакове виробництво. Китайські лаки високо цінувалися за унікальні властивості, наприклад, здатність консервувати дерево, протистояти дії кислот та високих температур ( до 500° С).
Ми вже нагадували про значення виробництва китайського шовку. Шовковичний червак (тутовий шовкопряд) не прищепився в жодній з країн світу, незважаючи на те, що було багато спроб його вивезти. Вивіз шовкопряду з Китаю карався смертю. Парфяни брали пізніше с китайських купців 25% за посередництво у торгівлі з Заходом.
З”явились в стародавньому Китаї і історичні праці. Найвидатнішим істориком був Сіма Цянь (ок. 145-86 рр. до н.е.) , який написав - 130- томну історію Китаю від часів міфічного предка Хуанді до кінця правління імператора Уді.
У розвитку медицини слід виділити появу каталогу книг з різних хвороб і методів визначення хвороб за пульсом, які розробив Чжан Чжунцзин (150-219 рр. н.е.).
Період безумовного піднесення переживають в добу Хань архітектура, скульптура і розпис. Нажаль, ми можемо судити про будівлі того часу лише по глиняних моделях та зображеннях на рельєфах. Ханьські будівлі були, звичайно, дво- та триповерховими з баштами, черепичні покрівлі, яких були багатоярусними.
[1] Так правитель Шуруппака мав наділ розміром в 23 га.
[2] Вчені називають цей період Старовавілонським царством
[3] Його вдова Шаммурамат, правила до його повноліття. За нею і закріпилось ім”я легендарної Семіраміди.
[4] Панування скіфів в Мідії продовжувалось до 625 року до н.е.
[5] Катакомба - це підземний цвинтар.
[6] Лес( або льос) - це частинки мінерального пилу, який здувають мусонні вітри з гірських височин з великим вмістом органічних решток.
[7] Зараз виявлено на північному сході Китая, ще одну культуру Хуньшань ( рвйон Ляоніна).
[8] Их поцьомуу іноді називают Срединними царствами.
[9] Це європейська назва, у Китаю їх так не називали.