Держава Ахеменідів.
1.Утворення Персидської держави.
У персів вже в VII столітті до н.е. склались племінні союзи, лідером, найбільш крупного з них, став Ахемен. Саме від цього легендарного вождя і бере свій початок династія перських царів. Проте перські племена ( назва походить від області Парсуа, де вони жили) довгий час знаходились в заллежності, спочатку від Еламу, потім від Ассірії і нарешті потрапили під владу споріднених їм мідійців. Вже тоді на чолі об”єднаного союзи племен стояли вожді з роду Ахеменідів. Біля 675 -650 рр. до н.е. союз племен очолював син Ахемена Чішпіш. Після нього влада перейшла до Кіра І , який в 639 році після поразки Еламу визнав владу ассирійцівю З 600 по 559 рр. до н.е. в Персії правив Камбіз I. Він тепер знаходився у вассальної залежності від мідійського царя. Він був одружений на дочці Астіага. В якості підтвердження своєї відданості мідійцям він надіслав в якості заложника сина Кіра ( “Куруша”). Одже Кір по матері, мідійській царівні, був онуком Астіага, царя Мідії. Це й стало причиною появи цілого ряду легенд, які розповідають про легитимність приходу до влади над мідійцями та персами нового царя.
В 558 році він стає царем Персії і будує столицю в Пасаргадах. В цєй час на Близькому Сході серед великих держав, крім Мідії, залишились лише Лідія, Єгипет та Вавілон. В 553 році Кір піднімає на повстання перські племена. Повстанці,після трьохрічної боротьби, беруть в полон Астіага. В перші роки правління Кір II об”єднав усі колишні володіння Мідії (Парфію, Гірканію, Вірменію), але вже під своєї владою.
В 547 році до н.е. він виступає проти Лідії і захоплює столицю і самого багатого в стародавньому світі царя Креза. Під стінами Сард Кір ІІ застосував хитрість. На лідійську кінноту він пустив верблюдів, які слідували за обозом, посадивши верхи воїнів. Коні злякались і лідійці відступили вмісто і після 14- денної облоги взяли місто. Потім він підкорив землі в Середній Азії (Дрангіану, Маргіану, Хорезм, Согдіану, Бактрію, Арейю, Гедросію, племена саків, Саттагнідію, Арахосію та Гандахару). Кордони держави дійшли до стику з індійськими районами. Кордонами її стали хребти Гіндукуша та басейн ріки Сирдар”ї.А в 538 році він дуже легко захопив Вавілон. Після цього колишні вассали Вавілону визнали нового володаря. Після цього Кір II почав мріяти вже про похід в Єгипет, але в 530 році до н. е. загинув в Средній Азії під час битви з массагетами.
Таким чином на карті Сходу з”явилась нова держава Перське царство.
Практично за 25 років правління, Кір II зумів перетворити невеликий союз мідо-перських племен в могутню світову державу, володіння якої сягали від кордонів Індії на сході до Середземного моря на заході.
Але перси і мідійці, разом взяті, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку, навряд чи складали більше мільйона людей, самі вони не могли виставити стільки воїнів, щоб панувати в такій державі. Тому правили вони не тільки з допомогою зброї.
Засновник держави - Кір II - вже в перші роки свого правління дозволив повернутись на батьківщину захопленим в полон ассірійцями і вавілонянами народам, в тому числі євреям. Наказав він також повернути всім священним містам священі реліквії. На місцях він створив умови, щоб жителі могли вклонятись своїм богам.
Попередні правителі Ассірії і Вавілона прагнули обезброїти народи: позбавити їх жерців, вождів, освідчених чиновників і аристократів, щоб простий народ не вийшов з покори. Перси мислили по-іншому. Нехай кожний народ вклоняється своїм богам і шанує своїх правителів. Нехай у нього будуть жерці, начальники, знать, які будут збирати податки для персів. Кір спокійно вклоняв коліна перед статуєю Мардука, так як знав про багатства цього міста.
Зовоювання були неможливі без армії. Кір вчив своїх воїнів краще воювати. Мідійці більше довіряли стрілам, Кір - рукам і мечам своїх воїнів. “Він наказав, наприклад, виготовити бойові колісниці нового типу, більш широкі, більш міцні, і запрягати в них по чотири, шість, іноді навіть по вісімь коней. На осях з обох боків були прикреплені залізні шаблі довжиною в два лікті, інші під осями, щоб візники так вривались би в лави супротивника”. На колесах були і баштові вози, в які запрягали вісім волів. Вози були в декілька поверхів, з бійницями, з висоти яких 20 воїнів сіяли смерть в бойових рядах противника. Пам”ять про озброєння персів донесли до нас шахові фігури: про башти на колесах нагадують нам лад”я або тура, про вершників - кінь, про воїнів на колісницях - офіцер. Проте більш всього в перській армії було піших воїнів, тому на шаховій дошці більше всього пішаків.
2. Велика Перська імперія. Культура персів.
Син Кіра Камбіз II (530-522 рр. до н.е.) здійснив мрію батька і виступив в похід проти Єгипту. Він розгромив армію грецьких найманців, а фараона взяв в полон і потім стратив. Потім цар став мріяти про завоювання всієї Африки. Проте здійснити ці плани йому не вдалось. В столиці Персії відбувся переворот. Владу захопив молодший брат царя Бардія або мідійський жрець, який видавав себе за нього. Цар поспішав додому, але по дорозі помер.
Сім місяців країна знаходилась в руках нового правителя, але перська знать організувала заколот. Сім знатних персів вбили царя. Після здійснення свого плану, вони довго не могли домовитись хто -ж з них буде царем. Вирішили довірити свою долю богу. Вони домовились, що на сході сонця виїдуть на конях з умовою, що обранцем Ахурамазди, буде вважатись той, чий жеребець першим подасть голос. Першим подав голос жеребець 28-річного Дарія, але лише тому, що в ніч перед виїздом його конюх вміло подготував його, і кінь вже знав, коли потрібно подати голос.
В перший рік правління Дарій I (522-486 рр. до н.е.) витримав нелегке випробування. Користуючись тим, що в столиці йшла боротьба за трон, дев”ятнадцать племен і країн вирішили звільнитись з під влади персів. Царю прийшлось вогнем і мечем приборкувати непокірних. Про свою боротьбу він залишив грандіозне повідомлення - Бехістунський напись, який був висічений на скелі на висоті 105 метрів. Напис був висотою 7,8 метри і завширки 22 метри. В ньому говорилось:”Цар Дарій проголошує: те, що я зробив, я зробив з волі Ахурамазди, всього за один рік. Ти, той що читає пізніше цей напис, можеш переконатись в тому, що я зробив, і не будеш рахувати це брехнею ... Цар Дарій проголошує: ті царі, що жили перед тим, за все своє життя не здійснили того, що я, з волі Ахурамазди , здійснив всього за один рік.”.
Дарій був видатним правителем. Розповідають, що всі боялись його попередника. Кажуть ніби то він запитав в одного з підлеглих, якою людиною вважають його перси. “Мій повелитель , - відповідав той, - у всіх відношеннях вони говорять про тебе лише схвально, не подобється їм лише те, що ти п”єш більш, ніж потрібно”. Камбіз спалахнув:”Ах, так! Тобто, на думку персів, я п”яниця божевільний! - Потім продовжив так:”Розсуди сам, правду чи ні говорять перси. У передпокоюї стоїть твій син. Якщо моя стріла потрапить йому в саме серце, то зрозуміло, що перси теревенькають”. З цими словами він натягнув тетиву і надіслав стрілу прямо в серце юнака. Батько не тільки не насмілився застогнати від болю, але мусив похвалити стрільця, щоб врятувати хоча б своє життя:”Мій повелитель, я гадаю, що сам бог не стріляє так влучно.”
Дарій був розумнішій. Його принципом було:”Перед тим ніж вчинити так чи інакше, я звертаюсь до розуму і приймаю рішення, так роблю я і тоді, коли бачу бунт, і тоді, коли бунту не бачу”. З гордісттю згадує Дарій, що все що він робить, робить відверто, щоб усі бачили і чули. “В цьому моя сила, крім мого розуму і здібностей до розмірковування”. Проте безумовно і Дарій був жорстоким, але якщо цього вимагали обставини і воля правителя.
Дарій провів ряд дуже важливих реформ. Він поділив країну на 20 сатрапій - адміністративно-податкових округів. Влада сатрапів була тільки громадянською - вони чинили суд, збирали податки і слідкували за виконанням распоряджень царя. Армія знаходилась під командуванням п”яти верховних командуючих. Проте в ній була спеціальна царська гвардія ( 10 000 “безсмертних” ). На чолі гвардії стояв тисяченачальник, який відповідав перед царем за сатрапів і чиновників. Існувала і таємна поліція (“очі і вуха царя”). Вона слідкувала не тільки за населенням держави, але й за сатрапами.
Столицею держави стали Сузи. Місто було перебудоване для великого апарату царя - царської канцелярії. Проте цар не сидів на одном місці. Осінь і зиму цар проводив у Вавілоні, літо - в Екбатані, весну - в Сузах, а на свята виїздив в давню столицю Пасаргади або в резиденцію роду Ахеменідів місто Персеполь, біля якого знаходились могили усіх перських царів.
Офіційною мовою держави вважалась арамейська мова, яка була мовою ділового життя Передньої Азії. Перси користувались також еламським і вавілонським клинописом. Власно перське письмо було створено на грунті алфавіту з 43 знаків.
В підкорених народів була відібрана частина землі і роздана в полновладне спадкове володіння членам царської сім”ї, знаті і важливим чиновникам. Ця земля не обкладалась податками. Царю також належала частина землі, канали, ірігаційні споруди. В усьому іншому життя країн, підкорених персами проходила без змін.
Податки сплачували в грошовій формі, і тому Дарій провів грошову реформу. Була введена єдина монета з золота - дарік вагою в 8,4 грама. Була срібна монета сікль ( 5,6 г ), яка складала 1/20 частину даріка. Другим нововведеням була поштова служба. Вона була кінною. Від станції до станції вночі і вдень неслись вершники, передаючи розпорядження царя і листи-звіти посадових осіб. Швидкість пошти була дуже високою - 300 км в день.
Повний податок, який сплачували піддані царя становив 2500 центнерів срібла і 94 центнера золота. Все золото приходило з Індії, а більша частина срібла, близько 500 центнерів, давав в скарбницю Вавілон, фінікійські і кілікійські міста.
В релігійній системі персів відбулись зміни. Зороастризм, а так називалась основна релігія персів, не був суворою і єдиною системою для всієї держави. Більш того, самі перси в різних частинах країни вклонялись, крім Ахурамазди, іншим божествам, яких називали помічниками головного бога. Серед них виділявся бог Сонця Мітра і богиня води і родючості Анахіта. Причому в деякий час верховенство належало не Ахурамазді, а Митрі. До речі ціякавим було те, що для зображення Ахурамазди перси вибрали символіку Ашшура. Тим самим вони продовжили ідеологічну традицію ассирійців в галузі релігії.
Пізніше в V-IVст. до н.е. зороастризм починає набувати рис державної релігії. Було завершено утворення Авести- своєрідної священної книги прихильників зороастризму. Були зруйновані храми Митрі і статуя Мардука була вивезена в Сузи. Відтепер перси вважали, що зруйновуючи храми вони забирають у народів силу, а в їхніх правителів- можливість звернутись до богів.
В галузі досягнень мистецтва слід відзначити передусім архитектуру. Перший парадний палацовий комплекс в Пасаргадах створив вже Кір ІІ. Це був цілий “район палаців”. Вони мале різне функціональне призначення. Існували ”палац храм”, “палац аудієнцій”, “палац резиденція”. На південь від нього знаходилась гробниця Кіра. Проте самим видатним був палацовий комплекс в Персеполі. В його будівництві, яке було розпочато у 520 р. до н.е. взяли участь не меньше трьох тисяч будівельників. Комплекс був побудований на платформі (понад 12 м ). Весь цей комплекс було споруджено для того, щоб весною у свято іранського Нового року (Ноуруза) в цей храм збирались вельможі держави, гвардія, сатрапи, щоб на чолі з царем здійснити всі ритуали.
Досліднику Р.М.Гіршману вдалось відновити сценарій свят. Спочатку всі піднімались по парадних сходах на платформу через “Ворота всіх країн” (храм-будівлю). При вході стояли дві статуї ламассу (більше 10 м висотою). Потім вони підходили до підніжжя так званої “ападани Дарія-Ксеркса”. Це сходи на стінах яких можна було побачити різноманітий строкатий склад “армії” та “народу” імперії. Колосальними пам”ятками були і гробниці царів поблизу Персеполя.
Після Дарія країна починає поступово слабнути. В правління Ксеркса (Хшаяршана) (486-465 рр. до н.е.) державу руйнували повстання в Єгипті і Вавілоні. В 500 -449 рр. до н.е. Персія вела нелегку боротьбу з греками, в ході якої потерпіла поразку. Проте до кінця IV століття до н.е. це була сильна держава.
ІСТОРІЯ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ.
Стародавня Індія.
1. Природа, населення стародавньої Пiвденної Азiї.
До недавнього часу в науцi була поширена думка про вiдносно пiзнє порiвняно з iншими регiонами / Їгипет, Межирiччя/ виникнення цивiлiзацiї на Iндостанi. Сьогоднi ж ясно, що вже у VII тис. до н.е. населення Пiвденної Азiї обробляло землю, розводило велику рогату худобу, пiдтримувало контакти з сусiднiми культурами Iрану та Середньої Азiї.
Античнi автори Iндiїю називали територiю розташовану на схiд вiд рiки Iнд. В географiчному планi Iндiя дiлиться на двi основнi частини: пiвнiчну материкову i пiвденну- пiвострiвну. Цi частини вiддiленi одна вiд одної системою гiрських хребтiв, найбiльший з яких Вiндхья. В давнину цi гори були вкритi густими лiсами. Такi умови, разом з недостатнiм розвитком мореплавства, навiть каботажного / розвитку мореплавства там перешкоджали природнi умови: бурхливiсть Iндiйського океану, вiдсутнiсть достатньої кiлькостi бухт/, сприяли виникненню значних вiдмiнностей в iсторичному розвитку зазначених областей.
Пiвнiчна частина Iндiї В свою чергу дiлиться ще на двi великi областi: захiдну i схiдну. Перша з них включаї долину рiки Iнд i п"яти великих рiк / Пенджаб - П"ятирiччя/, що зливаються разом i впадають в Iнд. Клiмат цiєї областi жаркий i сухий. Кiлькiсть атмосферних опадiв зменшується вiд 1000 мм. на рiк на пiвночi до 250 мм. на пiвденно-му-заходi. Тому без штучного зрошення можна було займатись землеробством тiльки в районах, що безпосередньо прилягали до басейну Iнду i могли зрошуватись пiд час розливу.
Схiдна область пiвнiчної частини Iндiї включаї в себе долину рiчки Ганг з притоками. Тут клiмат жаркий i вологий. До кiнця II тис. до н.е. цей район був вкритий густими лiсами. В нижнiй течiї Гангу, де за рiк випадало до 3000 мм. опадiв, можна було без штучного зрошення вирощувати рослини, що потребують великої кiлькостi вологи / цукрова тростина, рис/. Проте на заходi цiїї областi опадiв недостатньо / коло 700 мм. на рiк/, тому тут необхiдно було займатись штучним зрошенням.
Пiвденна Iндiя- це пiвострiв, що за формою нагадує трикутник. Центральну частину цiєї областi займаї плоскогiр"я Декан, яке маї незначний ухил з заходу на схiд, через що майже всi великi рiки Пiвденної Iндiї впадають в Бенгальську затоку. Вздовж захiдного i схiдного узбережжя Пiвденної Iндiї простяглись гори- Захiднi та Схiднi Гати, якi затримують вологi вiтри, що дмуть з океану. Через це клiмат Деканського плоскогiр"я досить посушливий. Найбiльш сприятливим для життя людини районом Пiвденної Iндiї був пiвденно-захiдний Малабарський берег. Там був хороший клiмат, багата рослиннiсть, сприятливi умови для мореплавства та морської торгiвлi.
Рiзнi областi Iндiї, внаслiдок великої рiзницi в природних умовах, природної iзоляцiї окремих територiй, рухались вкрай нерiвномiрно шляхом культурного розвитку. У важкодоступних гiрських та лiсових районах Декана до нового часу населення продовжувало жити в умовах племiнного ладу.
Населення сучасної Пiвденної Азiї за етнiчним складом не є однорiдним. Бiльша частина населення належить до європеоїдної раси. Разом з тим народностi пiвденної частини Iндостану та Цейлону за деякимирасовими ознаками / темний колiр шкiри та волосся/ близькi до австралоїдiв.
З чисельних мов народiв Iндiї найбiльш давньою є, ймовiрно, мундська. В давнину носiї цiєї мови заселяли обширнi райони Пiвденної Азiї, про що свiдчить i топонiмiка,що виходить з давнiх форм цiїї мови, i розкиданiсть їх сьогоднi на значнiй територiї країни- це i Центральна Iндiя i Гiмалаї. Бiльшiсть же мов сучасної Iндiї належать до двох груп, що iстотно вiдрiзняються одна вiд одної- iндоєвропейської та дравiдiйської. На бiльшiй частинi територiї Iндiї переважають iндоєвропейськi мови, лише в пiвденнiй частинi дравiдiйськi. Дравiди /мелано-iндуси/, можливо є корiнним населенням Iндiї. Якщо й нi- то вони з"явились тут дуже давно. Натомiсть племена, що розмовляли iндоєвропейськими мовами з"явились в Пiвденнiй Азiї лише в II тис. до н.е. Саме на основi цих мов виникла лiтературна мова - санскрит.
Джерелознавча база до вивчення iсторiї стародавньої Пiвденної Азiї досить вузька. Частково це пояснюється недостатнiстю об”ємiв археологiчних дослiджень, однак значною мiрою причини такого явища - об”єктивнi. В умовах жаркого i значною мiрою вологого клiмату Iндiї, бiльшiсть матерiалiв, якими користувались в давнiй Iндiї для письма /кора дерев, пальмове листя/, не збереглися. Лише з III ст. до н.е. з"являються епiграфiчнi джерела, якi однак досить нечисельнi i одноманiтнi за змiстом Так, нам вiдомо бiльше 150 написiв Ашоки / 268 - 231 рр. до н.е./, але багато з них є лише версiями одного i того ж тексту. За змiстом це перш за все тексти релiгiйного характеру. До I ст. до н.е. майже всi написи створенi середньоiндiйськими мовами /пракрiтами/, лише з кiнця I ст. до н.е. з"являється санскритська епiграфiка.
Дiйшли до нас рiзноманiтнi лiтературнi пам"ятники- релiгiйнi твори та епiчнi поеми, художня проза та поезiя, науковi трактати з рiзних галузей знань. Одак їх вiдомостi рiдко коли можна вiднести до певного часу та району, оскiльки усi вони являються порiвняно пiзнiми записами стародавньої традицiї.
Велике значення для вивчення iсторiї стародавньої Iндiї мають релiгiйнi збiрники стародавнiх iндусiв- Веди. Це цiлий комплекс творiв найдавнiшої релiгiйної лiтератури Iндiї. Iсторичним джерелом являється сама ведiйська мова, оскiльки її аналiз допомагаї встановити територiю початкового розселення арiїв / арiями називаємо iндоєвропейськi племена, що прийшли в Iндiю десь в серединi II тис. до н.е./ i можливий щлях їх просування в Iндiю. Лексика Вед дає уявлення про господарство, соцiальний i полiтичний лад племен, що їх створили. В "Рiгведi"- найдавнiшiй з чотирьох самхiт, що складають Веди,- мiстяться iсторичнi перекази, наприклад про битву царя Судаса, вождя племен бхаратiв, з племенами Куру та їх союзниками.
Для вивчення iсторiї i культури стародавньої Iндiї важливе значення мають епiчнi поеми "Махабхарата" i " Рамаяна". За своєю формою i змiстом вони дещо вiдрiзняються вiд епосу iнших народiв. Сказання "Махабхарати" часто вiдображають соцiальну i полiтичну обстановку, близьку до тої, яку можна вiдновити за ведiйськими джерелами. Деякi персонажi епосу згадуються також i у ведiйськiй лiтературi.Згадується у ведiйськiй лiтературi i поле Куру, де за " Махабхаратою" вiдбулась битва мiж Пандавами i Кауравами.
Важливим джерелом до вивчення iсторiї стародавньої Iндiї є Дхармашастри збiрки звичаївого права. Найбiльш ранньою i значною з них є "Закони Ману", авторство яких приписувалось Ману- легендарному прабатьку людей. За своєю суттю " Закони Ману" нагадують " П"ятикнижжя" Старого Завiту.
Велике значення як iсторичне джерело має полiтико-економiчний трактат " Артхашастра Каутiльї", авторство якого приписується сучаснику Олександра Македонського Каутiльї, мiнiстру царя Чандрагупти з династiї Маурья. Трактат описує адмiнiстративну структуру держави, економiку, фiнанси, органiзацiю суду i слiдства, вирiшення судових справ. Разом з тим, цей твiр не стосується якоїсь конкретної iндiйської держави в певний перiод, а держави взагалi, що поїднує спiльнi риси держав, що реально iснували.
2. Iндська цивiлiзацiя.
Першi захiдки пам"ятникiв Iндської цивiлiзацiї стосуються ще середини ХIХ ст., коли англiйський генерал А.Каннiнгем знайшов печатку з написом, зробленим невiдомими знаками. Однак науковi розкопки почались лише у 20-х рр. ХХ ст. Iндiйськими археологами Р.Сахнi та Р.Д.Банерджi були вiдкритi стародавнi мiста на мiсцi сучасних поселень Мохенджо-Даро i Хараппа, часто всю цю археологiчну культуру називають Хараппською. Найбiльш значними розкопками у 20-30-х рр. ХХ ст. керував Дж.Маршалл. На сьогоднi пам"ятники Iндської цивiлiзацiї знайдено бiльше нiж в 200 пунктах. Сам же термiн " Iндська цивiлiзацiя" є досить умовним, оскiльки територiя поширення цiєї культури значно бiльша за долину Iнду. Хоча для рiзних зон i окремих центрiв Хараппської культури датування частково не спiвпадають, однак в цiлому її можна визначити хронологiчно в межах коло 2500 / 2300/ - 1800 /01700/ рр. до н.е. Пiзньохараппський перiод в окремих районах тривав значно довше.
За пiдрахунками вчених Iндська цивiлiзацiя займала площу в чотири рази бiльшу за Шумер. її поселення знайдено на величезнiй територiї, яка простягається зi сходу на захiд бiльш нiж на 1600 км., i з пiвночi на пiвдень бiльш нiж на 1100 км.
Досить складним є питання про походження Хараппської цивiлiзацiї. Висловлювались рiзнi точки зору: про шумерiйську чи iндоарiйську її основу, про те, що попереднiх слiдiв розвитку її немаї i про її мiсцеве походження. На сьогоднi вiдкрито ряд поселень, якi визначаються вченими як дохараппськi / XXVII ст. до н.е./. З одного боку цi дохараппськi пам"ятники мають дещо спiльне з розвинутою Хараппою, з iншого- прослiдковується їх зв"язок з Афганiстаном, Белуджистаном i навiть Еламом та Шумером. Ймовiрно поширення Iндської цивiлiзацiї йшло з якогось центру чи центрiв, де найранiше склалась мiська культура. Просування носiїв цiєї культури вiдбувалось з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд.
Про високий рiвень розвитку Хараппської культури свiдчить iснування великих мiст, чiткої системи планування й будiвництва. Найбiльшi мiста: Хараппа, Мохенджо-Даро, Калiбанган. Мохенджо-Даро займало площу 2,5 кв.км., з населенням до 100 тис. чол. Великi мiста складались з
двох частин- цитаделi i так званого " нижнього мiста". В цитаделi проживала, ймовiрно, мiська верхiвка, яка мала змогу в будь-який момент обмежити свої контакти з рештою населення, перекривши нечисельнi входи в цитадель. Ширина головних вулиць " нижнього мiста" могла досягати 10 м. Вони перетинались пiд прямим кутом з дрiбнiшими вулицями, iнколи дуже вузькими. Фасади будинкiв вирiвнянi в одну лiнiю, а на перехрестях їх кути заокругленi, щоб не заважати вуличному руху, в якому, ймовiрно, брав участь i колiсний транспорт.
Основним будiвельним матерiалом була обпалена цегла, з якої споруджували будинки навiть на три поверхи. Свiже повiтря поступало в жилi примiщення через вузькi отвори у верхнiй частинi стiн, вiкон не було. Система каналiзацiї була найдосконалiшою на всьому стародавньому Сходi. Iснували спецiальнi вiдстiйники, в яких збиралась брудна вода, а потiм системою пiдземних каналiв, збудованих з цегли i зверху покритих цеглою та кам"яними плитами, вона вiдводилась за межi мiста. Слiд зазначити, що в тих частинах мiста де жили бiдняки, каналiзацiї не було. Тут брудна вода з будинку стiкала в посудину, що була врита в землю i мала отвiр знизу.
Основою землеробства було вирощування пшеницi / двох сортiв/, ячменю, гороху, динь. В бiльш вологих районах вирощували рис. З технiчних культур вирощували бавовну- це найбiльш раннiй випадок в iсторiї.Урожай збирали двiчi на рiк, можливо використовували i штучне зрошення. Як домашнiх тварин тримали корiв, буйволiв, овець, кiз, свиней, ослiв i рiзнi види домашньої птицi. Коло 2000 р. до н.е. iндiйцi приручили слона. Використання слона було надзвичайно вигiдним, не зважаючи на труднощi пов"язанi з прирученням цiїї тварини. Адже слони живуть довго i за свої життя вони служили двом чи трьом поколiнням людей. Питання про використання коня є сьогоднi дискусiйним.
Високого розвитку в Iндськiй цивiлiзацiї досягло ремесло. Знаряддя виробництва та зброю виготовляли в основному з мiдi та бронзи. З бавовни виготовляли тканини, якi вивозили для продажу в iншi країни. Високого розвитку досягло гончарне виробництво. Для виробництва посуду користувались гончарним колом i обпалювальними печами. Для потреб будiвництва виробляли у великих кiлькостях цеглу, однакову за формою i розмiрами. Не зважаючи на те, що Iндiя була в той час вже у " бронзовому" вiцi, слiд зазначити, що для виготовлення найрiзноманiтнiших предметiв продовжували використовувати камiнь.
Важливе значення для економiки Iндської цивiлiзацiї мала торгiвля внутрiшня i зовнiшня. На всiй територiї долини Iнду i навiть в Белуджистанi знайдено велику кiлькiсть стандартних виробiв. Часто зустрiчаються гирi, виготовленi на основi своїрiдної вагової системи. Про iнтенсивну зовнiшню торгiвлю свiдчить широке використання у виробництвi сировини немiсцевого походження- мiдi, дорогоцiнного камiння та iн. Факти свiдчать про тiснi торговi зв"язки з Шумером. В мiстах Межирiччя знайдено багато хараппських речей: буси, кусок тканини з вiдтиском хараппської печатки, самi печатки, натомiсть в iндських мiстах знайдено печатки месопотамського типу. До речi, деякi з цих печаток з короткими написами просверленi. Можливо вони використовувались як амулети, а можливо це бiрки товарiв.
Питання про полiтичний устрiй Iндської цивiлiзацiї досить складне. Розкопки показують наявнiсть значної майнової нерiвностi. З огляду на самi мiста, їх розмiри, чiтке планування,, наявнiсть каналiзацiй, кам"яних стiн навколо мiст, корабельнi в Лотхалi- можна з певнiстю стверджувати про державну органiзацiю Хараппського суспiльства. Наявнiсть великих зерносховищ передбачаї iснування натуральної повинностi для частини населення. Чи являла Iндська цивiлiзацiя єдине державне утворення, чи там було два полiтичнi об”єднання з центрами в Мохенджо-Даро i Хараппа ми не знаємо. Однак iснування єдиної системи мiр i ваги, писемностi, подiбного планування мiст та iн. говорять, що такi варiанти могли мати мiсце. Разом з тим за вiдсутностi можливостi використати для дослiдження цього питання писемнi джерела, всi теорiї з цього приводу будуть базуватися на здогадах
Ми вже зазначали, що Хараппська цивiлiзацiя мала свою писемнiсть. Однак ця писемнiсть, як i мова, яку вона передавала, на сьогоднi є однiїю з найбiльших загадок стародавньої Iндiї. Хоча знайдено коло 3-х тис. написiв усi вони короткi i, не зважаючи на зусилля багатьох вчених, не вдається їх розшифрувати. Видiлено бiльше нiж 400 знакiв, встановлено напрямок письма- справа налiво. Самi написи дiйшли до нас на керамiцi, на металевих речах i на печатках, про якi ми вже згадували. Напевно написи робились i на iншому матерiалi, наприклад на пальмовому листi, однак цей матерiал не зберiгся. Опосередкованим доказом цього є знахiдка глиняної чорнильницi. Серед знахiдок предметiв культу переважають терракотовi / з обпаленої глини/ статуетки богинi-матерi. На однiй iз знайдених печаток зображено трилике божество, яке деякi вченi ототожнюють з богом Шiвою.
Питання про загибель Iндської цивiлiзацiї, як i питання про її походження є надзвичайно складним. Серед вчених тривалий час ведуться дискусiї про причини занепаду хараппських центрiв. Практично всi версiї базуються на археологiчних джерелах. Однiїю з перших була висунута гiпотеза про зруйнування Iндської цивiлiзацiї племенами iндоарiйцiв. Основним аргументом проти цiїї версiї є те, що занепад Хараппської культури i прихiд iндоарiїв у Iндiю не спiвпадають хронологiчно. Слiд
зазначити, що археологiчнi розкопки останнiх рокiв у Пенджабi свiдчать про безпосередню взаємодiю культури сiрої розписної керамiки, яка пов"язується з арiями i з"являється в ПiвнiчноСхiдному Пенджабi у ХII - ХI ст. до н.е., з пiзньохараппською культурою.
Крiм цiїї гiпотези висловлювались думки про соцiальнi потрясiння i мiжплемiннi роздори, стихiйнi лиха пов"язанi iз змiною клiмату, змiною русла Iнду, землетрусом. Дехто вважаї, що серйознi зрушення в хараппському суспiльствi пов"язанi з певною варваризацiїю культури, що настала у зв"язку з рiзким розширенням її кордонiв та включенням вiдсталих за рiвнем розвитку областей. В останнiй час антропологи, на основi аналiзу кiсткових решток прийшли до висновку, що причиною загибелi жителiв деяких населених пунктiв була малярiя.
Данi археологiї свiдчать про неодночаснiсть занепаду iндських мiстах для Мохенджо-Даро це XVIII ст. до не., а для Калiбангана-ХIII-ХII ст. до н.е. В деяких районах пiзньохараппська культура проiснувала до початку I тис. до н.е. Ймовiрно, загибель Iндської цивiлiзацiї була спричинена рядом факторiв, якi могли бути рiзними для рiзних центрiв Хараппської культури.
3. Iндiя у " ведiйський перiод".
Наступний перiод в iсторiї стародавньої Iндiї пов"язаний з приходом iндоарiйців- однiєї з груп
iндоєвропейських племен. Проникнення iндоарiйцiв у цей регiон почалось в серединi II тис. до н.е. їх просуваня йшло з пiвнiчного-заходу на пiвденний-схiд - iз сучасних Пенджабу i Раджастхана вздовж рiчок Джамни i Ганга. Як ми вже вказували, вченi пов"язують iндоарiйськi племена з археологiчною культурою сiрої розписної керамiки.
В процесi просування в Iндiю, iндоарiйськi племена зiткнулись з мiсцевим дравiдiйським, а далi на схiд - мундським населенням. У взаємодiї всiх цих чинникiв i утворилось те, що ми називаємо iндiйською культурою першого тисячолiття до н.е. Перiод кiнця II- перш. пол. I тис. до н.е. називають ведiйським, оскiльки основним джерелом для його вивчення до сих пiр є Веди- комплекс творiв стародавньої релiгiйної лiтератури. Веди складаються з 4-х частин / самхiт/ i пiзньоведiйської лiтератури. Найбiльш рання частина " Рiгведа" була створена арiями ще в дорозi у ХII - ХI ст. до н.е. Пiзнiше Веди були записанi новим письмом, що виникло на основi старих i нових традицiй- санскритом.
Населення ведiйської епохи займалось в основному скотарством i землеробством. Розвитку землеробства сприяла поява залiза, яке вiдоме в Пiвнiчнiй Iндiї вже у ХI ст. до н.е., хоча широке застосування його почалось пiзнiше. Тепер полегшується освоїння лiсових районiв долини Гангу. В " Махабхаратi" говориться про знищення лiсових хащ як про добру i корисну спаву. Грунт обробляли за допомогою дерев"яного плуга, однак користувалися i залiзною вкладкою, що дозволяло обробляти кам"янистий грунт. Для розпушення нрунту користувалися бороною, мотикою i киркою. Вирощували рис, ячмiнь, пшеницю, бобовi. Як вважають деякi вченi рис не був вiдомий арiям до їх приходу в Iндiю i лише тут вони познайомились з мистецтвом його вирощування.
Вже в Рiгведi засвiдчено велику увагу її творцiв до проблем штучного зрошення. Поряд змолитвами про послання дощу є свiдчення про "запертi води" та водочерпальнi колеса, звернення до священних рiк з проханням зволожити грунт пiд час розливу, щоб забезпечити родючiсть землi i дати людям добрий врожай. В Атхарваведi- частинi Вед, хронологiчно пiзнiшiй за Рiгведу,- згадується " вода, здобута копанням землi". Закони Ману забороняють вiдхиляти течiю вод, очевидно мова йде про незаконне користування водою, що проходила зрошувальними каналами.
Як ми зазначали, поряд iз землеробством велику роль в життi ведiйських племен вiдiгравало скотарство. У ведiйських текстах неодноразово знаходимо прохання до богiв надiлити людей коровами, можливо прагнення заволодiти худобою було основною причиною вiйськових сутичок мiж ведiйськими племенами. Можливо, вже у той час корова як тварина була якимсь чином освячена, оскiльки щодо неї вживається термiн "агхнья"- " той, хто не повинен бути вбитий". Крiм корiв розводили буйволiв, верблюдiв,кiз, ослiв, овець. На пiвнiчному-заходi Iндiї було поширене конярство. Щоб якимсь чином запобiгти викраданню худоби, її таврували.
В джерелах згадуються рiзнi професiї ремiсникiв: ювелiри, зброярi, ковалi та iн. В металургiї застосовували мiдь, залiзо, олово, свинець, виплавляли бронзу. У Ведах детально описуються колiсницi, якi виготовляли з дерева, з цього ж матерiалу будували житла. Виробляли шерстянi, рiдше льнянi тканини, а з VIII ст. до н.е. зустрiчаємо в текстах згадки про бавовну. Розвивалася внутрiшня та зовнiшня торгiвля, для якої використовували сухопутнi та воднi шляхи- рiчковi i морськi. З Iндiї вивозили на захiд цiнну деревину та ароматичнi речовини. Мiрилом вартостi були корови та найбiльш поширенi шийнi прикраси- " нiшка". Десь в кiнцi VIст. до н.е. для ведення торгових операцiй починають використовувати невеликi срiбнi бруски, на яких проставлялось тавро, що
пiдтверджувало їхню якiсть.
Предметом купiвлi i продажу стає земля. Перш за все власником земельної дiлянки можна було стати за правом першого займання, розчистивши її вiд лiсу. Земля успадковувалася, купувалася, дарувалася, хоча община якоюсь мiрою впливала на землевласника в цих питаннях. Все це стосувалося лише орної землi. Пасовища,ймовiрно, були в колективнiй власностi общини.
Звичайно в таких умовах не мiг не виникнути процес майнового розшарування. Яскравим свiдченням цього є поява особисто залежних людей, причому у одного власника могло бути до 100 рабiв. Первинне значення iндiйського термiну даса- " раб" було " ворог", " чужинець", що вказує на походження перших рабiв з вiйськовополонених. Згодом ситуацiя змiнюється, рабами стають i спiвплемiнники, однак ринку рабiв як ми його розумiємо, ймовiрно, не iснувало / хоча збiднiлi вiльнi продавали в рабство своїх дiтей, а власник мiг продати раба/. Тут слiд зазначити, що становище даса-" рабiв" залежало вiд того, чи входить кожен конкретний раб до системи варнового подiлу, чи нi. Ця система надзвичайно цiкава i важлива для розумiння всiх внутрiшнiх процесiв у iндiйському суспiльствi протягом тисячолiть його iсторiї. Даса, що потрапили в рабство за борги будучи членом якоїсь варни за рядом ознак вiдрiзнялись вiд власне рабiв. Навiть пiд час свого перебування в рабствi вони не втрачали своїї приналежностi до варни i ставали вiльними незалежно вiд волi пана, вiдшкодувавши свiй борг грошима чи роботою.
Питання про походження варн дуже складне. Ймовiрно, ця система почала формуватись з розкладом первiснообщинного ладу i розвитком суспiльної i майнової нерiвностi. Спершу сформувались три варни: брахмани- жерцi, кшатрiї- воїни, вiйськова знать та вайш”є- вiльнi общинники. Причому, цi три варни не були породженням ведiйської епохи, а iснували, мабуть, вже в iндоiранський перiод, до приходу iндоарiйцiв в Iндiю. В Рiгведi неодноразово згадуються цi три варни, а в Х частинi /мандалi/, що виникла дещо пiзнiше нiж попереднi, говориться про походження вже чотирьох варн вiд першолюдини Пурушi, з уст якого виникли брахмани, з рук- кшатрiї, з бедер- вайш”є i нарештi найнижча четверта варна- шудри, виникла з його ступень. В пiзньоведiйськiй лiтературi походження варн пов"язувалось з головним богом Брахмою.
Шудри були, мабуть, нащадками пiдкорених племен, а також чужинцiв, якi не були членами общини, i вiдповiдно не користувались пiдтримкою з її боку. Три вищi варни проходили в дитинствi обряд iнiцiацiї, що прирiвнювався до другого народження, i тому представники цих варн вважались " двiчiнародженими". Шудри ж, що не проходили цього обряду, зазнавали ряду обмежень в релiгiйному культi та суспiльному життi /зокрема їм було заборонено не лише самим читати, але навiть i слухати читання Вед, володiти землею та iн./.
Хоча становий подiл мав мiсце i в iнших суспiльствах стародавнього Сходу, однак в Iндiї вiн набув крайньої форми замкнутостi. В пiзньоведiйську епоху всерединi варн вже створюються дрiбнiшi замкненi професiйнi групи" джатi", якi ми позначаємо португальським термiном "каста" / порт. - " рiд", " якiсть"/.
Пiсля приходу в Iндiю ведiйськi племена жили родо-племiнними колективами / " ганами"/, якi з розвитком майнової та соцiальної нерiвностi перетворюються на державнi об”єднання, на чолi яких стояв колишнiй племiнний вождь, а тепер правитель державного утворення- "ганапатi". Органи племiнного управлiннярада старiйшин, збори племенi,- трансформуються в органи державної влади.
З поступовим посиленням влади правителя, який носив тепер титул "раджа", практика обрання його народними зборами замiнюється принципом спадкування, коли влада, як правило, переходить вiд батька до сина.
З"являються постiйнi державнi посади, чиновники для збору податку / "балi"/, який ранiше був добровiльним дарунком вождю племенi чи богу, i складав одну шосту частину врожаю.
Таким чином на сер. I тис. до н.е. в долинi Гангу вже складається ряд держав, слабшi з яких поступово переходять пiд контроль сильнiших. Найбiльш значними були, мабуть, Кошала / на територiї сучасного штату Уттар-Прадеш/ та Магадха / пiвдень суч. штату Бiхар/.