Велика Єгипетська держава Нового царства.
1. Завоювання фараонiв XVIII династiї i створення могутнбої єгипетської iмперiї.
Панування гiксосiв, що тривало коло 110 рокiв, не поширювалось на весь Єгипет. Основнi їхнi сили зосередились на сходi Дельти. Там же була i столиця загарбникiв - Аварiс.Активну боротьбу проти гiксосiв розпочав останнiй представник ХVII династiї Камос. Його опорою стало вiйсько, натомiсть знать стримано сприйняла перспективу боротьби iз завойовниками.
Вигнання гiксосiв було завершене братом Камоса Яхмосом I, першим царем нової XVIII династiї, що правила коло 1580 - 1314 рр. до н.е. Яхмос захопив Аварiс, частина гiксосiв вiдiйшла в Азiю, частина була взята в полон. Пiсля трьохрiчної облоги було захоплено пiвденнопалестинську фортецю Шарухен. Звiдти Яхмос провiв свої вiйсько через весь Єгипет на пiвдень, в Пiвнiчну Ефiопiю, жорстоко розгромивши мiсцевi племена. Крiм того царю довелось придушувати повстання всерединi Єгипту. Нам вiдомо про два такi виступи. Можливо, окремi мiсцевi правителi не хотiли пiдкорятись центральнiй владi.
Десь коло сер. XVI ст. до н.е. царську владу успадковує син Яхмоса I - Аменхотеп I. Вiн знову органiзовує похiд в Ефiопiю, на завойованiй частинi якої було утворено особливе намiсництво з єгипетським сановником на чолi, що одержав звання " син царя".
Широкi завойовницькi походи далеко за межi Єгипту починає зять i приємник Аменхотепа I Тутмос I / друга пол. XVI ст. до н.е./. Пiвденний кордон при ньому просунувся вже за третi пороги, де було закладено фортецю. Було вiдновлено канал в обхiд перших порогiв, що забезпечував швидке просування суден в пiвнiчну частину Ефiопiї. На пiвночi Тутмос I дiйшов до Євфрату, який єгиптяни назвали " перевернута вода", оскiльки ця велика рiка тече з пiвночi на пiвдень, на вiдмiну вiд Нiлу.
Наступному царю Тутмосу II довелось придушувати велике повстання в Ефiопiї, причому були перебитi всi мужчини повсталих племен. Iнший похiд нового царя був спрямований проти палестинських кочовикiв. Можливо. Ще за життя Тутмоса II спiвправителем царя було призначено його сина - Тутмоса III. Однак невдовзi пiсля смертi Тутмоса II його вдова i зведена сестра Хатшепсут взяла царську владу в свої руки.
Мирне правлiння Хатшепсут вiдзначене iнтенсивною будiвельною дiяльнiстю. Зводяться чисельнi храмовi споруди на честь бога Амона. Тiсно пов"язаними з храмом Амона були вельможi з найближчого оточення фараона-жiнки. Хатшепсут вiдбудовувала храми iнших богiв, що стояли занедбаними з часiв гiксосiв. Оскiльки мiсцевi правителi були часто верховними жерцями мiсцевих божеств то союз царицi з храмовою знаттю означав союз з мiсцевою знаттю взагалi.
Хатшепсут не могла проводити агресивну зовнiшню полiтику. З одного боку вона не могла сама очолити вiйсько в походi, з iншого - не могла доручити це Тутмосу III, своїму спiвправителю i супернику. Єдина широко вiдома зовнiшньополiтична акцiя Хатшепсут - експедицiя в країну Пунт,звiдки було привезено золото, слонову кiстку та iншi товари.
Пiсля смертi Хатшепсут, десь коло 1500 р. до н.е., Тутмос III став нарештi одноосiбним правителем Єгипту на 22-му роцi свого формального царювання. Переслiдувань зазнали не лише наближенi його мачухи, але i пам"ять про неї, повсюди знищувались її iмена i зображення. Опорою царя, як i його войовничих попередникiв, стало вiйсько та нова служила знать.
Одразу ж пiсля смертi Хатшепсут, Тутмос III виступив у похiд в Азiю. Бiля Мегiддо, у Пiвнiчнiй Палестинi, йому перекрило шлях вiйсько союзних сiро-палестинських правителiв. Пiдiйти до Мегiддо можна було трьома шляхами. Фараон / так вже називають царiв XVIII династiї/ вибрав найкоротший, але й найнебезпечнiший, оскiльки вiн вiв через мiжгiр"я, де колiсницi могли рухатись лише одна за одною. Не змогла переконати царя змiнити рiшення i рада воїначальникiв. На щастя для єгиптян, вороги не скористались цiєю помилкою фараона, дозволивши його вiйську спокiйно спуститись в долину. Цей маневр не дав єгиптянам нiякиї переваг, в тому числi й раптовостi нападу. Битва розпочалась лише вранцi наступного дня. Сiрiйсько-палестинськi дружини, що не мали їдиного командування, не витримали натиску єгипетського вiйська. Кидаючи коней i колiсницi, вони втекли з поля бою i сховались за мурами Мегiддо. Єгиптяни не скористались нагодою увiрватись в мiсто слiдом за противником, що втiкав, грабуючи в цей час залишений ворогами табiр. Пiсля семимiсячної облоги захисники мiста капiтулювали.
Майже щороку Тутмос здiйснюї походи в Передню Азiю, захоплюючи новi мiста i областi Сiрiї. Через 20 рокiв пiсля захоплення Мегiддо фараон зумiв взяти Кадеш. Його воїни увiрвались у мiсто через пролом у стiнi. Найпiвнiчнiшим рубежем азiатських походiв Тутмоса III стало мiсто Каркемиш, що стояло на стику Месопотамiї, Малої Азiї i Сiрiї.
Суперником Тутмоса в боротьбi за Пiвнiчну Сiрiю було царство Мiтаннi. Воюючи з ним, фараон переправився через Євфрат. Однак противник вiдступив, уникнувши вирiшальної битви. Через два роки єгиптяни знову воювали з мiтаннiйцями, завдали їм поразки. Але i пiсля цього Мiтаннi продовжувало втручатись у сiрiйськi справи.
На пiвднi володiння Тутмоса III простягались до IV нiльського порогу. При ньому єгипетська держава досягла меж, за якi в подальшому вже не виходила. Рiвень залежностi завойованих країн був рiзний. Ефiопiя управлялась єгипетською адмiнiстрацiїю на чолi з намiсником. В Переднiй Азiї залишались десятки мiсцевих правителiв, але їхнi дiти виховувались в Єгиптi i розглядались як заручники. Єгипетський намiсник Сiрiї i Палестини носив титул " начальник пiвнiчних країн" i вважався при Тутмосi III його довiреним i на островах Середземного моря. Царi Вавiлона, хеттiв, Ассiрiї посилали фараону дарунки, якi вiн розглядав як данину.
Тутмос III помер в серединi XV ст. у вiцi понад 70 рокiв, процарювавши майже 54 роки. Престол зайняв його син, Аменхотеп II. З одного лише походу вiн привiв коло 100 тис. полонених. Трупи правителiв, що насмiлились виступити проти фараона, вiн для страху iнших, наказував звiшувати з носу царського корабля.
Син Аменхотепа II, Тутмос IV, був останнiм царем XVIII династiї, який побував на берегах Євфрату. При ньому налагоджуються дружнi стосунки з Мiтаннi, фараон одружується з дочкою царя цiїї країни. Спадкоємець Тутмоса IV, Аменхотеп III, лише одного разу здiйснив похiд в Ефiопiю. У Сiрiї-Палестинi вiн не був жодного разу. Правителям великих держав Близького Сходу фараон час вiд часу щедро дарував золото. За це вони були готовi вiддати йому своїх дочок. Серед дружин фараона були двi вавiлонськi царiвни, три мiтаннiйськi i одна з анатолiйської держави Арцава. Разом з тим своїх дочок за iноземних царiв Аменхотеп III не видавав.
Завойовницькi вiйни XVIII династiї значною мiрою впливали на економiчний розвиток Єгипту.
2. Економiка i суспiльне життя.
Створення великої централiзованої держави сприяло бурхливому розвитку економiки. Велике значення мало поширення бронзи, з якої виготовляли знаряддя працi, озброєння, предмети побуту. Хоча сiнайськi мiднi копальнi посилено розробляються, значна частина мiдi надходила як здобич, данина чи дарунки iноземних правителiв.
З Лiвану Єгипет одержував лiс для будiвництва кораблiв. З цiїю ж метою використовували i ефiрпський лiс. Ефiопiя ж поставляла i цiнне чорне дерево. Важливою частиною ефiопської данини була слонова кiстка. Одержували її також у виглядi дарiв з Кiпру, куди вона поступала, ймовiрно, з Пiвнiчної Месопотамiї. Ефiопськi копальнi були основним джерелом постачання золота. Однак немало його добували пiд час вiйськових походiв. Так Аменхотеп II з одного походу у Сiрiю i Палестину привiз понад 600 кг. золота.
Джерела перiоду Нового царства згадують залiзо i кiлька залiзних предметiв того часу збереглося. Однак, в кiнцi XVIII династiї воно було настiльки дорогим, що вироби з нього вставляли в золоту оправу. Населення продовжувало користуватись кам"яними знаряддями через дорожнечу мiдi.
В епоху Нового царства технiчний прогрес помiтний у всiх галузях єгипетської економiки. Якщо у Середньому царствi плавильне горно роздували ротом через довгi трубки, то тепер з"являється ножний мiх. Вже при XVIII династiї користуються бiльш досконалим вертикальним ткацьким станком. Збiльшується сортнiсть тканин - вiд корабельних вiтрил до найтонших.
В перiод Нового царства з"являються спецiальнi майстернi, в котрих було поставлено виробництво скла у досить широких масштабах Вже вiд XVIII династiї до нас дiйшло багато скляних посудин i дрiбних виробiв з кольорового скла.
З транспортних засобiв поширюються колiснi вiзки. Тутмос III перевiз судна, збудованi у Фiнiкiї, через Сiрiю на Євфрат на колiсних вiзках, запряжених биками.
Багато нового було у скотарствi. Широкий розвиток одержує конярство. Кiнь не використовується у виробництвi, лише у бойових колiсницях. Конi поступали як данина з Сiрiї i Палестини. Звiдти ж поступало багато великої рогатої худоби, ще бiльше дрiбної, а також осли. Стародавня овеча порода з розлогими рогами, яка не давала шерстi, була остаточно замiнена сучасною. Хоча свиня була вiдома давно, але тiльки з часу XVII-XVIII династiй згадуються i зображаються значнi стада свиней. Зображення верблюда поруч з людиною вiдоме ще з часу IV династiї, однак тепер його зображають вже з поклажею.
Фараони Нового царства звертали велику увагу на господарське освоєння Дельти, що страждала вiд надлишку вологи. Особливо великi роботи було проведено у схiднiй частинi Дельти, котра перетворилась в квiтучу область. У нiльськiй долинi було освоїно землi, куди не пiднiмалась вода при природних розливах Нiлу. При цьому використовували шадуфи - пристрої для пiдйому води, подiбнi до наших журавлiв.
Зi своїх чисельних походiв фараони привозять новi сорти рослин, кущiв та дерев i намагаються їх аклiматизувати. Так були привезенi гранатове дерево, яблунi, оливки.
Вдосконалюється технiка сiльського господарства. Покращилась конструкцiя рукоятки сохи, поширюється новий спосiб упряжi, бiльш зручний для тварин.
Пожвавлюється внутрiшня торгiвля. Основним мiрилом вартостi ще при XVIII династiї стало срiбло. Iнколи могли розраховуватися злитками золота чи мiдi. Разом з тим продовжують обмiнювати предмети на предмети. Зовнiшня торгiвля була мало розвинута. За весь перiод Нового царства не вiдомо жодного єгипетського купця, який займався б торгiвлею iз закордоном на правах приватної особи. Потреба у зовнiшнiй торгiвлi обмежувалась природними башатствами самого Єгипту i захопленням сировини у сусiдiв. Крiм того, важко уявити собi жвавi торговi стосунки, наприклад, мiж Єгиптом i Вавiлонiїю, коли в Єгиптi в той час золото цiнилось не набагато бiльше за срiбло, а у Вавiлонiї було у багато разiв дорожче за нього.
В соцiальнiй структурi Єгипту перiоду Нового царства вiдбулись певнi змiни. Основу знатi складали як i ранiше номархи. Деякi з них призначались царем, але деякi були спадкоїмцями своїх батькiв, теж номархiв. Проте ряд значних представникiв знатi не мав родовитих предкiв. Станових перешкод мiж знаттю i народом не iснувало, i чисельнi дрiбнi посадовi особи складали промiжну ланку мiж низами суспiльства i верхами. До знатi належало вище жрецтво. Звичайнi ж жерцi, за своїм соцiальним статусом, можуть бути прирiвнянi до привiлейованої частини вiйська - колiсничих бiйцiв.
Єгипетське вiйсько часу Нового царства дiлилось на два великi пiдроздiли пiше i колiсниче. Пiд час служби воїни перебували на державному забезпеченнi. Державною була i зброя, яка в мирний час зберiгалась на складах. Однак, колiсничий, як бiльш заможний, купував собi колiсницю сам. В пiхоту в основному набирали людей з народу. I хоча колiсниче вiйсько не складалось виключно з представникiв знатi, простi колiсничi бували братами воєначальникiв, верховних жерцiв.
Новоєгипетськi вельможi використовували свої земельнi володiння на власний розсуд, однак у правовому планi не володiли землею. Але i цар не вважався власником всiєї землi в країнi. Землею, з тим же правом власностi, володiють боги i богинi, тобто їхнi храми. Звичайний землероб був слабо пов"язаний зi своїм земельним надiлом. Вiн мiг i сам кинути свiй надiл, мiг бути переведений на iншу дiлянку примусово, навiть тодi, коли його попередня дiлянка залишалась без обробки. Величина земельного надiлу не вказувала на рiвень добробуту землероба, оскiльки вiд неї залежала кiлькiсть зерна, яку вiн мав здати. Землероб Нового царства був не стiльки самостiйним господарем, скiльки робiтником, на якого покладена обробка певної дiлянки землi. Ця дiлянка могла розташовуватись на царських чи храмових землях, а могла належати приватнiй особi.
Ремесло Нового царства, як i в попереднiй перiод, вiдзначається вузькою спецiалiзацiєю. Iснувало не меньше п"яти видiв пекарiв. Частина ремiсникiв жила досить заможно. Деякi ремiсники мали земельнi дiлянки. Однак загалом рiвень життя ремiсникiв невисокий.
Рабовласницькi стосунки в Єгиптi в перiод Нового царства досягли вершини свого розвитку i порiвняно глибоко проникли в суспiльство. Рабами володiють навiть люди незаможнi: пастухи, ремiсники, садiвники, воїни, слуги... Рабiв продавали i купували, здавали в " оренду", переважно на термiн вiд двох до шести днiв. Рабський контингент поповнювався за рахунок успiшних вiйськових походiв, данини людьми з пiдкорених країн. На рабiв звичайно дивились як на додаткову робочу силу, що зливалась з мiсцевим, формально вiльним населенням. По сутi, рядовий землероб вiдрiзнявся вiд посаженого на землю раба лише вiдносною свободою, тим, що вiн не був рiччю господаря.
3. Релiгiйно - полiтична реформа Аменхотепа IV / Ехнатона/.
Пiсля смертi Аменхотепа III, влада переходить до його сина Аменхотепа IV / коло 1400 р. до н.е./, який ще ранiше був спiвправителем батька. Мати нового фараона, царiвна Тейї, була незнатного походження. Ймовiрно, шлюб Аменхотепа III з нею був у свiй час негативно сприйнятий фiванським
жрецтвом i столичною знаттю. Можливо, Аменхотеп IV був настроїний недружелюбно щодо згаданих кiл саме пiд впливом матерi.
На перших порах мало що провiщало грандiознiсть нововведень нового царя. Хоча вже, мабуть, в перший рiк правлiння нового царя з"являються спроби ввести поклонiння сонцю, це не означало лiквiдацiї традицiйного єгипетського багатобожжя. Перший храм, присвячений новому божеству, був збудований фараоном у Фiвах, неподалiк святилищ Амона-Ра. Позицiї традицiйних богiв видавались ще досить мiцними. Однак якщо iншим богам зерно вiдмiряли звичайними мiрами, то Сонцю вже на кiнець 4-го року правлiння Аменхотепа IV - переповненими.
Десь в той час Атон проголошується фараоном, що царюї. Попереднiй його образ - людини з головою сокола, що вiнчалась сонячним колом замiнюється новим: сонячний диск з царською змiїю / уреїм/ спереду, вiд якого вiдходять чисельнi руки-променi.
Згiдно тисячолiтньої традицiї фараона можна було зображати в строго визначених позах, котрi б виражали його могутнiсть, величнiсть, божественiсть. Тепер художники починають зображати те, що бачать власними очима. Фараона зображають таким яким вiн є: великий живiт, дуже витягнута шия i подовжена голова.
Десь на 5-му чи 6-му роцi правлiння Аменхотеп мав, ймрвiрно, якийсь конфлiкт з фiванською знаттю, можливо зi жрецтвом Амона. Фараон здiйснюї рiшучi кроки. Вiн засновує нову столицю Ахетатон /" Обрiй Атона"/, змiнює свої iм"я i вiдтепер називається Ехнатон /" Корисний для Атона"/. Однак до старих богiв вiн ставиться ще терпимо. Проте ще через 4 роки починається переслiдування Амона. Знищується його iм"я в написах. Сановники, в iменах яких згадувався Амон чи iншi старi боги, змiнюють iм"я. Таким чином змiни, введенi Ехнатоном, вражаючi. На кого ж опирався фараон у своїй дiяльностi?
У своїх нововведеннях цар опирався на т.зв. " немху". Це була нова, служила знать, не пов"язана з номовою знаттю i старим жрецтвом. Однак Ехнатон не мав намiру повнiстю усунути стару знать вiд кправлiння. Та i " немху" /" сироти"/ бажали тiльки попасти в коло знатi. Мiж старою i новою знаттю не було непримиримих протирiч. Тому пiсля смертi Ехнатона його найближче оточення намагається знайти порозумiння з консервативними чилами єгипетського суспiльства.
Ехнатон помер на 17 роцi свого правлiння. Один з його найближчих спадкоємцiв, вже через кiлька рокiв, змiнюї свої iм"я Тутанхатон на Тутанхамон i залишає Ахетатон. Однак фараон i його двiр, ймовiрно, не повернулись у Фiви, а зупинились у Мемфiсi.
Тутанхамон помер ще молодим, маючи десь коло 18 рокiв аiд народження. Його гробниця, вiдкрита у 1922 - 1924 рр. англiйським археологом Говардом Картером, дiйшла до нас у майже неушкодженому станi.
Пiсля кiлькарiчного правлiння Ейє, який, можливо, був родичем головної дружини Ехнатона - Нефертiтi, престол переходить до Хоремхеба. Останнiй був головним воїначальником при Тутанхамонi. Хоремхеба проголосили фараоном вiд iменi самого Амона пiд час одного з храмових свят у Фiвах десь в серединi XIV ст. до н.е. Однак новий фараон не залишився у Фiвах, а одразу пiсля
свого обрання вирушив на пiвнiч, можливо у Мемфiс.
Хоремхеб наказав знищити Ахетатон, храм Атона, палаци Ехнатона, а iм"я царя-реформатора зникає з офiцiйних докумнтiв. Однак Хоремхеб не вiдштовхнув тих, на кого опирався в свiй час Аменхотеп IV. У своєму указi вiн погрожує суровим покаранням тим посадовим особам, якi здiйснять акти сваволi щодо немху.
Таким чином на кiнець правлiння XVIII династiї склалась ситуацiя, коли на пiвднi зростає вплив фiванського жрецтва, в той час як на пiвночi, де тепер майже постiйно перебуває царський двiр, посилюються позицiї немху.
4. Єгипет при ХIХ та ХХ династiях.
При останнiх царях XVIII династiї зовнiшньополiтичнi позицiї Єгипту слабшають. Нову, ХIХ династiю заснував у другiй половинi XIV ст. до н.е. Рамсес I. Його син i спадкоїмець Сетi I вже в першi мiсяцi свого правлiння рушив вiйська у Сiрiю-Палестину. Знову Палестина , пiвденна та середня частини Сiрiї переходять пiд контроль Єгипту. Однак Сетi I правив недовго. Це був останнiй фараон-завойовник, якого супроводжувала удача.
Сетi I залишив трон своїму синовi Рамсесу II, який починає правити в кiнцi XIV ст. до н.е. Одразу ж йому довелося придушувати повстання в Ефiопiї. Допомагав йому це робити його ручний лев на iм"я " Убивця противникiв".
На 5-му роцi царювання Рамсеса II / коло 1300 р. до н.е./ почалась вiйна з хеттами. Завершилась вона битвою пiд Кадешем. Рамсес II недооцiнив сили i хитрiсть противника. Єгиптяни зазнали значних втрат, а сам фараон був оточений колiсницями хеттiв. Однак хеттський цар Муваталлiс втратив сприятливу нагоду перемогти у цiй битвi, не пославши в бiй свою пiхоту / коло 17 тис./, яка бездiяльно спостерiгала за подiями. Врештi решт пiдiйшли новi єгипетськi вiйська, хетти вiдiйшли до Кадеша. I хоча поле бою залишилось за єгиптянами, говорити про їх перемогу немає пiдстав.
Протягом довгих 15 рокiв пiсля цього вiв Рамсес II важку боротьбу у Переднiй Азiї. Врештi решт на 21 роцi царювання Рамсеса II мiж ним i хеттським царем Хаттусiлiсом III було заключено мирний договiр. Суть його полягала у взаємнiй недоторканостi володiнь i взаємнiй допомозi в разi
нападу на одну з сторiн чи повстання пiдданих.
На сходi Дельти Рамсес II закладає нову царську резиденцiю, мiсто Пер-Рамсес /" Дiм Рамсеса"/. Активiзується господарська дiяльнiсть у Нижньому Єгиптi. До певної мiри Мемфiс протиставляється Фiвам, а його бог Птах - Амону. Улюблений син Рамсеса II Хамуасет був верховним жерцем Птаха у Мемфiсi.
Пiсля майже 67 рiчного царювання Рамсеса II, фараоном став його тринадцятий син, вже немолодий Мернептах / др. пол. ХIII ст./. Йому довелось вiдбивати вторгнення лiвiйцiв у Захiдну Дельту та першу хвилю т.зв. " народiв моря". Ми знаємо iмена ще чотирьох правителiв ХIХ дин., причому останнiм фараоном, з яким ця династiя припинилась, була жiнка Та-усерт.
Останнiй перiод iсторiї Нового царства пов"язаний з ХХ династiїю, котра правила коло 1200-1085 рр. до н.е. При синi засновника ХХ династiї Сетнахта Рамсесi III, Єгипет тричi зазнавав нашестя iноземних племен. Двiчi в Захiдну Дельту вторгаються лiвiйськi племена, однак зазнавши значних
втрат рятуються втечею. Розбив Рамсес III i чергову хвилю " народiв моря", що рухались з пiвночi вздовж фiнiкiйсько-палестинського узбережжя.
Рамсес III вiдмовився вiд набору у вiйсько храмових робiтникiв. Це змусило його брати на службу у великiй кiлькостi iноземцiв. Витрати на вiйсько, чисельнi дарунки храмам пiдривають економiку Єгипту. Рамсес III був останнiм сильним фараоном Нового царства. Пiсля нього влада фараонiв швидко слабне. При Рамсесi VI Єгипет втратив всi iноземнi володiння за винятком Ефiопiї. Зi смертю Рамсеса ХI припиняється перiод правлiння ХХ династiї i перестає iснувати їдина єгипетська держава Нового царства. На пiвднi влада переходить до верховного жерця Амона Херiхора. На пiвднi виникає власна династiя, столицею якої стало мiсто Танiс / Пер-Рамсес/.