Соціально-економічні та інші права громадян України.
Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина (статті: 41 – право на приватну власність; 42 – право на підприємницьку діяльність; 13 і 41 – право на користування об’єктами державної та комунальної власності; 44 – право на страйк; 43 – право на працю; 45 – право на відпочинок; 46 – право на соціальний захист; 47 – право на житло; 49 – право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування).
Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України це: спосіб виробництва; економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально-орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об’єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності. Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. ст. 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист (ст.46); право на житло (ст.47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст.49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).
Політичні права і свобода громадян України.
Політичні права і свободи громадян України (статті: 63 – право на свободу об’єднань; 38 – право участі у керівництві державними справами; 39 – право на участь у зборах, мітингах і т. п.).
До політичних гарантій належать: держава – головний організатор здійснення та захисту прав людини; влада народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України.
Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з урахуванням умов життя і діяльності громадян, суспільства і держави.
За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина – це суб’єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Конституцією України, до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед: право на освіту (ст.53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.54). Крім того, до культурних (духовних) прав і свобод можуть бути віднесені такі права і свободи, передбачені Конституцією, як право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст.34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35).
Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.) та ін.
Реалізація прав та свобод людини і громадянина забезпечується усією системою органів державної влади. Важливе місце у цьому відіграє можливість особи захищати свої права через звернення до таких органів, про порядок оформлення яких можна дізнатися із Закону України «Про звернення громадян».
Ключові міжнародно-правові документи, які закріплюють основні права і свободи людини, називають Міжнародний Білль про права людини. Сюди входять Загальна декларація прав людини 1948 року та Міжнародні пакти 1966 року, які, разом узяті, вважають авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини. Ця назва підкреслює значну взаємопов’язаність цих трьох документів.
Цікаво знати. Швейцарія виявилась останньою країною Європи і чи не однією з останніх у світі, що визнала виборчі права за жінками. Це сталося лише на референдумі в червні 1971 р., через 12 років після того, як на референдумі у 1959 р. така пропозиція була відхилена. (мал.чРест)