Тема : Основи сучасної теорії Конституції.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

План :

1.Поняття, предмет, джерела конституційного права України.

2. Структура Конституції України, поняття.

3. Громадянство України

4. Основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина

України.

Основні поняття

1.Конституційне право – одна з провідних галузей права України, предметом регулювання якої є найважливіші суспільні відносини. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед принципи, які визначають устрій держави і суспільства, належність до громадянства, принципи, що характеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи і обов’язки. Предметом конституційного права України є форми безпосередньої демократії, наприклад, вибори, референдум, система органів державної влади, основи їх функціонування, система органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої та судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета конституційного права належать питання територіального устрою України, правового статусу Автономної Республіки Крим тощо. Основним джерелом конституційного права є конституція, норми якої мають найвищу юридичну силу в державі, а це означає, що будь-які інші нормативно-правові акти, які приймаються органами державної влади (закони, укази президента, постанови уряду тощо), повинні відповідати їй.

Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії.
Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України

Конституційне право як галузь права і законодавства являє собою систему правових актів та інших джерел, що регулюють відносини пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування).

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.
1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.
Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.
2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.
Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.
3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.
Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.
4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це:
а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;
б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;
г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується правовими нормами, відносинами, принципами.Серед джерел конституційного права України Конституція України посідає провідне місце.

Джерелами конституційного права є чинні нормативно – правові акти, які містять конституційно – правові норми. До них належать рішення Конституційного Суду України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення місцевих рад, Декларація про державний суверенітет України (від 16. 07. 1990р.).

 

2. Основою конституційного права є Конституція. Слово Конституція латинського походження: латинське „constitutio” – устрій, установлюю. Термін конституція вживали ще в період рабовласництва і феодалізму. У Середньовічній Європі Конституціями називали різного роду нормативно-правові акти, акти про феодальні вольності. У Стародавньому Римі саме так називали постанови імператорів Римської імперії, а у феодальній Речі Посполитій Конституціями називали правові акти, що приймав польський сейм. Проте в науковій літературі аж до XVIII століття термін «конституція» вживався переважно як синонім форми держави, а точніше, її устрою. Таке розуміння конституції започатковане Аристотелем, який визначав її як устрій держави (полісу). Лише в епоху буржуазно-демократичних революцій поступово утверджується трактування конституції як сукупності правових норм.

 

Першу в світі неписану Конституцію започаткувала Великобританія. Перша офіційна писана – США (1787р), діє понад 200 років з незначною кількістю змін. У 1791 році в Європі з‘явилися перші офіційні Конституції у Франції і Польщі. До них можна віднести і Конституцію України Пилипа Орлика 1710 р.повна назва якої звучить так: „Пакти і Конституції праві вільностей Війська Запорізького”. Перша прийнята конституція в світі – Конституція 1710 року, складена Пилипом Орликом, гетьманом українського козацтва.

«Найстарша» чинна конституція – це Конституція США, яку було прийнято в 1787 році в м. Філадельфія.

Найбільша за своїм обсягом – Конституція Індії, вона складається з 465 статей, 12 великих додатків, а також близько 70 поправок, окремі з яких за обсягом дорівнюють усій Конституції США.

На початку 20 століття Конституції були прийняті у ряді азійських країн Іран (1906), Китай (1912). Наприкінці 50-60 років 20 століття до конституційного процесу приєдналася велика група африканських і азійських країн колишніх колоній. Розпад радянської імперії призвів до нового етану світового конституційного процесу.

Внаслідок тривалого конституційного процесу 1991 -1996 років в Україні було розроблено і прийнято 28. 06 1996 року Конституцію України.

Конституція України є Основним Законом нашої держави, вона має особливий правовий порядок прийняття, підвищену стабільність та високий рівень захисту з боку держави.

 

ОЗНАКИ КОНСТИТУЦІЇ :

1. Вища юридична сила.

Всі закони, інші нормативно - правові акти держави, яка має конституцію, повинні відповідати її положенням. Прийняття будь – якими органами чи посадовими особами актів, що суперечать конституції, є протиправними.

 

2.Особливий порядок прийняття.

Для прийняття конституції, зважаючи на її значення, використовують особливу процедуру. З метою прийняття Конституції створюються спеціальні органи або парламент застосовує спеціальну процедуру, яка вимагає схвалення конституції не простою, а кваліфікованою більшістю голосів. Можливе також прийняття конституції референдумом .

Так Конституцію Франції 1791 року приймали спеціально для цього скликані УСТАНОВЧІ ЗБОРИ, такі ж самі збори опрацьовували Конституцію США, яку пізніше прийняли конституційні конвенти штатів.

Відомі приклади „дарування” конституції монархом (такий акт має назву октрювання) – як, наприклад, конституція, дарована королем Прусії після революції 1848 року. Іноді конституцію приймають загальнонародним референдумом. Так було прийнято чинну Конституцію Російської Федерації в 1993 році; сучасну французьку Конституцію в 1958 році. Якщо ж конституцію приймає вищий представницький орган країни, то вдаються до спеціальної процедури – підвищують кількість голосів, потрібних для прийняття акта (так звана конституційна більшість), збільшують строк розгляду. Спеціальними органами – Установчими зборами – було прийнято конституції Франції (1791), Італії (1947), Індії (1950), Португалії (1976).

Кваліфікованою більшістю парламентів приймалися конституції Греції (1975), Іспанії (1978), України (1996). Але після прийняття парламентами згадані конституції Греції та Іспанії потім було схвалено референдумами. Референдумами було прийнято конституції Чилі (1980), Франції (1946). Монархами було даровано конституції Франції (1814, рік після повалення Наполеона), Бельгії (1831), Японії (1889), Кувейті (1963).

3.Підвищена стабільність.

Це Конституційні норми закріпляють найбільш характерні риси порядків, властивих даному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють детальні, мобільні відносини. Змінити положення, як правило, дуже важко (в Україні для цього в багатьох випадках потрібен референдум).

1. Високий рівень захисту з боку держави.

У багатьох країнах створено спеціальні органи конституційного судочинства, встановлено підвищену відповідальність за порушення норм конституції. (Майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є основним завданням). В Україні діє Конституційний Суд України – єдиний орган, який може вирішувати питання про конституційність тих чи інших актів вищих органів влади.

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ.

Конституція України є основним законом держави, якому підпорядковуються усі інші закони країни. В державі не повинно бути законів, які б суперечили, або не повністю відповідали цьому основному закону.

Прийняттю Конституції України 1996 р. передувало прийняття: Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.); Концепції нової Конституції України (19 червня 1991 р.); Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.); Закону «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.); офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нової редакція (2 жовтня 1993 р.); конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 р.); Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції» (8 червня 1995 р.); проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5 травня 1996 р.). Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. стала результатом значних зусиль держави і суспільства.

 

Конституція складається з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.
Розділ І “Загальні положення” включає 20 статей (ст.ст. 1-20).
Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” складається із 48 статей (ст.ст. 21-68).
Розділ ІІІ “Вибори. Референдум” включає 6 статей (ст.ст. 69-74).
Розділ ІV “Верховна рада України” (ст.ст. 75-101).
Розділ V “Президент України” (ст.ст. 102-112).
Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120).
Розділ VII “Прокуратура” (ст.ст. 121-123)
Розділ VIII “Правосуддя” (ст.ст. 124-131).
Розділ ІХ “Територіальний устрій України” (ст.ст. 132, 133).
Розділ Х “Автономна Республіка Крим” (ст.ст. 134-139).
Розділ ХІ “Місцеве самоврядування” (ст.ст. 140-146).
Розділ ХІІ “Конституційний Суд України” (ст.ст. 147-153).
Розділ ХІІІ “Внесення змін до Конституції України” (ст. 154-159).
Розділ ХІV “Прикінцеві положення” (ст.ст. 160, 161).
Розділ ХV “Перехідні положення” (пп. 1-14).
Таким чином, структура конституції – досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

 

У преамбулі зазначається:

1.Що конституція приймається Верховною Радою від імені Українського народу – громадян України всіх національностей;

2. що є основою Конституції для здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення;

3. що найважливішим завданням Конституції є забезпечення прав і свобод людини, гідних умов життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Основному закону підпорядковані інші конституційні закони, які конкретніше розкривають його зміст і регламентують порядок забезпечення дії статей Конституції. Сукупність усіх розділів Конституції і конституційних законів складає конституційне законодавство України, або конституційне право. Нижче буде розглянуто лише кожний з розділів Конституції /рис25/.

 

 

Рис. 25. Конституція України – основний закон держави.

Загальні засади Конституції України.

І розділ Конституції має назву „Загальні засади” і містить в собі 20 статей, в яких розглянуті загальні засади, що торкаються конституційного закріплення форми Української держави /рис. 26/.

 

Рис. 26. Загальні засади Конституції України

Тут йдеться про суверенність держави і її захист, про форму державного правління, про найвищі цінності і верховенство права, оскільки Україну проголошено унітарною, суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою з республіканською формою правління (ст.1,5,17). Найвищими цінностями держави об’явлено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст.3). В Україні здійснюється розподіл влади на три незалежних гілки: законодавчу, виконавчу і судову (ст.6). Наголошено на тому, що в Україні державною мовою слід вважати українську, але гарантується також вільний розвиток, використання і захист мов представників інших національностей (ст.10). Земля, її надра і всі інші природні ресурси є об’єктами права власності українського народу (ст.13,14). Екологічна безпека громадян України та збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст.16). Держава ж повинна забезпечувати і правовий захист населення (ст.3,19). Встановлюється і державна символіка України: державний прапор, герб і гімн, а також визначено столицею місто Київ (ст.20).

Саме тут конституційно закріплено такі принципові положення, як суверенітет та незалежність України, цілісність та недоторканість території України, верховенство права та пріоритет прав та свобод людини в діяльності держави.

У цьому розділі дається характеристика сучасної української держави. У Конституції

застосовується також поняття соціальна держава. Соціальна держава – це держава, що

ставить над усе добробут людей, бере на себе соціальні функції (на жаль, сьогодні

економічні можливості нашої країни не дозволяють повною мірою забезпечити належний добробут). На здійснення цих функцій до Конституції України включено принципово нове положення про те, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека в Україні є найвищою цінністю. Водночас у Конституції дається визначення форми держави Україна.

Державний устрій України визначено як унітарний, за формою правління Україну проголошено республікою, за політичним режимом – демократичною державою. У Конституції Україну визначено унітарною державою.

 

3.Громадянство України.

Правовий статус громадянина – це система його суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус.

Іноземці та особи без громадянства(особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави) у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов'язок).