Малий хлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин.
Хлопчина захоплено читає цікаву книжку про тварин.
Хлопчина захоплено читає книжку про тварин.
Хлопчина читає книжку про тварин.
Хлопчина читав книжку.
Далі речення вже скорочувати не можна, бо відсутність слова «книжку» надасть реченню зовсім іншого змісту: «Хлопчина читає» вже сприймається із значенням «хлопчина вміє читати» або «хлопчина зайнятий читанням».
5. Об'єднання кількох речень водне з однорідними членами.
Івасик уміє добре читати. Івасик уміє гарно писати. Івасик може і гарно малювати. — Івасик уміє добре читати, гарно писати і малювати. Це теж вправа на удосконалення висловлювання — учні вчаться уникати без потреби повторення одних і тих самих слів.
6. Складання речень з конкретними завданнями: з головних членів і одного другорядного, залежного від присудка; з двома однорідними підметами; з двома (або кількома) однорідними присудками; з однорідними другорядними членами, які відповідають на питання яка? і т. п.
7. Складання речень за схемою. Вони можуть бути різні.
Схеми можна доповнювати і видозмінювати залежно від виучуваного матеріалу і навчальної мети уроку.
Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання. Тому важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня. Назвемо кілька видів таких вправ.
Складання речень 1) на задану тему (про озеро в сонячну погоду; про прогулянку в осінній ліс; про відліт птахів; 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3 опорними словами (даються, наприклад, недавно почуті учнями слова, які ще не увійшли до їх активного словника, або форми слів, при вживанні яких учні припускаються помилок; 4) за опорними словосполученнями (високе небо, наполеглива праця, сумлінне навчання) або порівняльними зворотами (щедрий, як осінь; летів, як стріла) чи фразеологізмами (сім раз відміряй, а раз відріж; не кидати слів на вітер); 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних спостережень за змінами в природі (якою стала земля; що сталося з деревами; які зміни сталися в полі); 7) на основі переглянутого фільму чи вистави (що особливо сподобалось; яка подія дуже вразила; які вчинки не сподобались); 8) складання різних варіантів речень про одне і те саме. Наприклад, за одним і тим самим малюнком можна скласти різні речення: Вітер нагинає берізку. Берізка нагинається від вітру. Берізка, яку нагинає вітер. Берізка, зігнута вітром. Можливий інший варіант завдання; з трьох речень (Лісова галявина. Одинока берізка. Вітер її нагинає) скласти одне (Вітер на лісовій галявині нагинає одиноку берізку. Одинока берізка на галявині нагинається від вітру. Берізка, яка одиноко росте на галявині, нагинається від вітру). Порівнюючи їх, учні переконаються, що про одне і те саме можна сказати по-різному.
Оскільки вправи творчого характеру часто позбавлені конкретних завдань, то виконанням їх важче керувати. Тому вчитель має використовувати різні форми заохочування учнів. Можна організувати роботу у формі творчого змагання, в якому виграє той, хто складе речення швидше і краще, виразніше за змістом, більш поширене другорядними членами, ускладнене однорідними членами тощо. Творчі вправи є однією з форм заохочення учнів до складання й таких речень, вивчення яких не передбачене програмою початкових класів, але дуже потрібні для розвитку мовлення молодших школярів. Тому творчі вправи треба проводити систематично і цілеспрямовано при підготовці до переказів і різних видів творчих робіт.
Різноманітні вправи над реченням входять складовою частиною до системи занять з розвитку зв'язного мовлення школярів.
До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває, звичайно, неповним, частковим, відповідно до тих знань з синтаксису, які учні засвоюють на різних етапах навчання. Найповніший синтаксичний розбір проводиться у 4 класі після опрацювання однорідних членів речення.
Схема усного синтаксичного розбору речення:
1. Прочитайте аналізоване речення.
2. Визначте, яким е речення за метою висловлювання.
3. Визначте, яким є речення за інтонацією.
4. Визначте основу речення.
5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв'язок. Назвіть, якими частинами мови вони виражені.
6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від підмета, поставивши до них питання від підмета.
7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка.
8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших другорядних членів.
У 6, 7 і 8 пунктах можна домагатися визначення способів вираження другорядних членів, якщо ці частини мови учням уже відомі.
Схема письмового аналізу речення:
1. Запишіть аналізоване речення.
2. Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення.
3. Випишіть з речення всі сполучення слів парами, в дужках запишіть питання від слова до слова.
Для письмового аналізу даються 4—6-слівні неускладнені речення. Для усного можна пропонувати й більші за обсягом речення, ускладнені звертанням та однорідними членами. Аналіз таких речень проводиться під безпосереднім контролем і за допомогою вчителя.
Елементи синтаксичного розбору обов'язково включаються у схеми морфологічного розбору частин мови: встановлюється залежність між словами за допомогою граматичних питань, з'ясовується синтаксична роль слова у реченні.