Вивчення основи слова і закінчення
Розуміння основи слова неможливе без знання того, що таке закінчення. Вивчаючи закінчення, вчитель має розкрити перед школярами його ознаки:
— закінчення — це змінна частина слова;
— закінчення служить для зв'язку слів у реченні;
— закінчення стоїть у кінці слова.
При цьому слід враховувати, що труднощі в усвідомленні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зрозуміти функцію закінчення як засобу вираження граматичного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення -ою у слові весною є показником жіночого роду, однини, орудного відмінка. У зв'язку з відсутністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість терміна «нульове закінчення» вживається вислів «слово без закінчення».
Робота над формуванням поняття про закінчення складається з кількох етапів:
На першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Виростай, дитино, й пам'ятай — Батьківщина — то найкращий край (Д. Павличко). Батьківщини рідної сади нахилились цвітом доводи (М. Сингаївський). Слава, слава в віках Батьківщині могутній (П. Тичина). За Батьківщину у боях вмирали однаково — дорослі і малі (М. Познанська).
Виписавши слова Батьківщина, Батьківщини, Батьківщині, Батьківщину, учні визначають змінну частину слова (-а, -и, -і, -у).
На другому етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова — зв'язує слова в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропонувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні.
Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного висновку й усвідомлення його (виведення правила): «Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». На цьому етапі учитель показує схематичне позначення закінчення.
Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:
— визначте закінчення у виділених словах;
— поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, виділіть закінчення;
— складіть словосполучення з поданих слів тощо.
Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легко зрозуміють характерні риси основи слова: основа — це частина слова без закінчення. Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина слова, яка залишається після виділення в ньому закінчення, називається основою, і надалі вимагає від школярів називати під час розбору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками.
Вивчення кореня слова
Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення;
— слова з однаковим коренем називаються спорідненими, або однокореневими;
— слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній);
— слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються одно кореневим й, бо у них різні корені (смислові частини), наприклад гора і горе;
— у споріднених словах корінь може частково змінювати свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені).
Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа — школи — школі).
У процесі вивчення кореня слова діти повинні усвідомити, що головний спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з даним словом, визначенні їхньої спільної частини, яка передає основне значення. Проте оволодіти цим способом не так просто. Цього дитину потрібно спеціально навчати.
Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спочатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вводиться термін «споріднені слова», потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а споріднені слова називаються ще й одно кореневими (2 клас).
На цьому етапі формування поняття «корінь слова» можна використати такі, наприклад, завдання:
— порівняйте слова: гриб, грибок, грибний, подумайте, що між ними спільного, а чим вони відрізняються одне від одного;
— згрупуйте слова за однією з можливих ознак, поясніть, як ви згрупували слова: сад, парк, лісник, садівник, ліс.
Тут уже вчитель вводить значок для схематичного позначення кореня — ґ~^. Діти знайомляться з терміном «корінь».
Так, на цьому етапі засвоєння поняття «корінь слова» учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової частини.
На наступному етапі формування поняття слід показати, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів. Тому проводиться протиставлення однокореневих слів і синонімів, а також однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми. Воно здійснюється на основі виконання учнями таких, наприклад, завдань:
— випишіть з поданого ряду ті слова, які мають однакову частину: гора, горить, горе. Чи можна їх назвати однокореневими?
— доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий звуковий склад, проте не є одно кореневим: вода, водити, підводний, водій;
— випишіть спочатку близькі за значенням слова, а потім однокореневі: хоробрий, хоробрість, сміливий, сміливість;
— викресліть зайве слово: школа, школяр, учень.
Протиставлення однокореневих слів і синонімів дає змогу вчителю попередити помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.
Протиставлення однокореневих слів і слів з коренями-омонімами попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.
Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у коренях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків. Вирішенню цього завдання можуть сприяти такі, зокрема, вправи:
— скільки груп однокореневих слів записано: річ, річниця, рік, ріка, річковий, річний, роковини? Доведіть свою думку;
— випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський (засолювач, село, селянин, посолити).
Засвоєння поняття «корінь слова» потребує виконання ряду тренувальних вправ, таких, наприклад, як:
— доберіть якомога більше однокореневих слів до слова сніг (можна провести у вигляді гри-змагання, у якій переможцем стає той, хто називає останнє слово);
— випишіть із тексту однокореневі слова:
Хоч і зовсім крил не має, Рік літає, два літає,
Та, як блискавка, літає. В небі льотчиків міняє,
Не літак, не вертоліт Крізь розвихрені світи
Вирушає у політ. Може й сам себе вести.
(Космічний корабель)
— гра «хто більше?» (назвати однокореневі слова);
— доберіть «родичів» із чергуванням голосних (чи приголосних) звуків у корені.
Робота по формуванню поняття «корінь слова», отже, зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може існувати, до розрізнення коренів-омонімів, варіантів коренів з чергуванням голос них і приголосних звуків.
Вивчення префікса
Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:
—префікси утворюють нові слова (внук — правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний — прегарний);
—префікс стоїть перед коренем.
Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префіксів і з префіксами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти — присісти, читати — прочитати).
Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсловах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг — недруг, дід — прадід), прикметники (чудовий — пречудовий).
Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, відійшов від столу). Це дає змогу учням краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Наприклад, у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують напрямок дії.
Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їхніх істотних ознак у спеціальному слові-терміні, формулюється визначення префіксів (частина слова, що стоїть перед коренем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне позначення ---------------------------------------------- 1
У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є засобом усвідомлення їх словотворчої ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно приєднуються до слова, а впливають на його лексичне значення.
Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір однокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наявністю префікса, на порівняння одного й того ж префікса в різних словах, на утворення за допомогою префіксів нових слів. Це можуть бути такі вправи:
— порівняйте слова їхати — приїхати, співати — проспівати, поясніть, що в них спільного і чим вони відрізняються;
— доберіть кілька слів з одним і тим же префіксом (ви-, за- та ін.);
— виділіть префікси у словах; пришити, прийти, присісти, поясніть значення слів;
— доберіть антоніми до слів: вийти, занести і под.
Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення — навчання учнів правильного вживання префіксів у мовленні.
Вивчення суфікса
Мета вивчення суфікса в початкових класах розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:
суфікс — це частина слова, з допомогою якої утворюються нові слова;
суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета);
суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після кореня; у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.
У початкових класах діти знайомляться тільки з суфіксами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та суфіксами, з допомогою яких утворюються назви найуживаніших предметів побуту.
Робота над засвоєнням поняття «суфікс» починається із з'ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.
При першому знайомстві з поняттям «суфікс» учитель спирається на конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або малюнки, вчитель спрямовує школярів від порівняння предметів у дійсності до порівняння слів — назв цих предметів. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, великого гриба і маленького. Діти роблять висновок, що поняття «малий» може передати не тільки слово малий, а й частинка слова: -ець (прапор - прапорець), -ок (гриб - грибок).