1. Вимоги програми у формуванні уявлень про мову і мовлення.
2. Основні методи і прийоми формування елементарних уявлень про
мову і мовлення.
3. Методика формування в учнів уявлень про текст:
а) ознаки тексту;
б) типи зв'язних висловлювань (розповідь, опис, міркування);
в) структура текстів;
г) засоби між фразової єдності.
Рекомендована література
1. Вашуленко М.С., Шкуратяна Н.Г., Рудківська В.П. Українська мова(3бірник
диктантів для учнів педагогічних училищ, спеціальність - учитель початкових
класів). - К.: Вища школа, 1986.
2. Головащук С.І. Орфографічний словник. 5-11 класи. -К.: Освіта, 1994.
3. Каніщенко А.П. Збагачення активного словника молодших школярів на матеріалі
теми "Прикметник". Методичний посібник. - К.: Інститут системних досліджень,
1995.
4. Козачук Г.О. Підвищення грамотності учнів. - К.: Освіта, 1995.
5. Орфографічний словник української мови. - К.: Довіра, 1994.
6. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Робота над текстом у початкових класах. - К.: Рад.
школа, 1995.
7. Савченко О.Я. Урок у початкових класах. - К.: Освіта, 1993.
Формування уявлень про мову і мовлення
Відповідно до вимог програми учнів початкових класів мають формуватися деякі уявлення про мову і мовлення: 1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, із слів — словосполучення і речення, із речень — зв'язні висловлювання; 3) мова пов'язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки); 4) українська мова — мова українського народу; 5) українська мова близько споріднена з російською і білоруською мовами; 6) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх; 7) є дві форми мовлення — усна й писемна; 8) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.
Наведені відомості учні мають не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення – невід’ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується при вивченні всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв'язного мовлення.
Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз'яснювати наведене в підручнику, при потребі доповнювати новими фактами.
Вже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови — її створили люди для потреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов'язана із мисленням.
Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколишній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, стали давати їм назви. Так з'явилися слова як своєрідне позначення явищ дійсності. Найменування певного предмета, його ознаки чи дії — це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших. На кількох прикладах варто показати, що походження деяких слів можна пояснити: є слова, що наслідують звуки природи (в українській мові — свист, грім, шипіти, капати); є слова, утворені від інших слів: садівник доглядає сад, тракторист працює на тракторі, водій водить машину. У тексті вправи є вислів: «Слово — то дивний витвір людини». «Чому дивний? — запитує вчитель. — Тільки спостереження над словом як найменуванням предметів, дій, явищ допоможе відповісти на запитання. Ось надворі дощ. Прислухаємося. Що ми чуємо? Шумить. Чому вжито слово «шумить»? Бо ніби щось промовляє довге, протяжне ш—ш—ш. Крапля дощу капає, а в воді булькає. Чому з'явилися такі слова? Вони теж ніби відтворюють те, що людина чує. Тільки людина з її розумом, спостережливістю змогла підмітити і тонко відтворити у словах усе, що її оточує. Тільки людина володіє мовою».
У ході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюється. Недавно в нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії, і навпаки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли).
На основі таких даних у дітей формуватиметься уявлення про розвиток мови у тісному зв'язку з розвитком суспільства.
Важливо, щоб діти усвідомили, що у світі є багато мов, що кожен народ має свою мову. Одні й ті самі предмети, ознаки, дії в різних мовах мають різні назви (наприклад, в українській мові — ранок, сорочка, олівці, в російській — утро, рубашка, карандаш).
У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов'язком кожного українця е знання й збагачення її.
В учнів мають сформуватись уявлення про спорідненість української мови з російською і білоруською та іншими слов'янськими мовами. У споріднених мовах є багато однакових слів. Показати це можна на прикладах з української, російської і білоруської мов: рука, великан, тканина (ткань, тканіна), ліс (лес), мука. При цьому необхідно звернути увагу дітей на те, що між братніми мовами є й відмінне, підкреслити, що не можна змішувати слова різних мов.
Показуючи, як люди користуються мовою, слід цілеспрямовано вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловлювати свої думки і почуття, людина використовує слова, поєднує їх між собою, утворюючи речення, а поєднанням речень будує зв'язні висловлювання (текст).
Під час оволодіння грамотою учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мовлення. Вчитель роз'яснює, що усна форма мовлення призначена для безпосереднього спілкування того, Хто говорить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками співбесідники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і навпаки. Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. При усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник. Отже, усна форма мовлення більш динамічна, легше піддається виправленню і доповненню. Однак думка формується безпосередньо у процесі мовлення, співбесідник не має багато часу на обдумування кожного слова, кожного речення. Тому в усному мовленні нерідко трапляються неточно вжиті слова, незавершені речення, небажані паузні.
Учні мають навчитися чітко вимовляти слова, виділяти більшою силою голосу ті частини речення, які є відповіддю на поставлене питання, тобто слова, які в даній ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібнішими для висловлення думки.
Учитель повинен постійно стежити за тим, щоб учень відповідаючи або звертаючись, не обривав речення, а завершував їх, доводив до логічного і граматичного завершення, не повторював одних і тих самих (або зайвих) слів, не підмінював їх надмірним жестикулюванням. Цього діти мають навчатися постійно: в діалогічному мовленні, при читанні текстів вправ, переказах прочитаного тощо як на уроках, так і під час проведення позакласних заходів, у позаурочний час.
Доброю формою стимулювання розвитку граматично правильного усного мовлення є взаєморецензування відповідей. Треба, щоб не тільки вчитель не залишав поза увагою жодного невдалого слова, фрази, а й привчав дітей слухати висловлювання своїх однокласників, помічати і виправляти недоліки їх мовлення. Зразком для них має бути насамперед мова вчителя.
Практично учні мають засвоїти, що усній формі мовлення властиві певний темп і сила звучання. Розповідати казку треба повільно, щоб дати слухачеві можливість самому подумати над ходом подій, стати ніби співучасником розв'язання складних фантастичних ситуацій. Щоб передати динаміку руху, поспішність, швидку зміну однієї події іншою, треба темп мовлення пришвидшити. Дуже швидким є темп мовлення при проговорюванні скоромовок. Застосовуються вони з певною дидактичною метою: навчитись вимовляти швидко звуки й слова, не втрачаючи виразності і чіткості. Зіставляючи повільний і швидкий темп мовлення, учні усвідомлюють, що у щоденному звичайному спілкуванні використовується розмірений, середній темп мовлення, який дозволяє висловитись виразно і зрозуміло.
Учні мають учитись керувати силою голосу, знати, що від надмірного напруження голосові зв'язки можуть «захворіти» («пропадає» голос, людина говорить пошепки або зовсім втрачає голос). Надмірно голосна розмова негативно впливає і на слух. Підвищувати силу голосу треба тоді, коли про щось термінове необхідно повідомити на відстані, привернути увагу людей, закликати на допомогу, застерегти, і т. п. (Пожежа! Стережись).
Якщо усним мовленням діти практично оволодівають ще у дошкільний період, то писемне мовлення формується тільки в результаті навчання. Вимоги, які ставляться до писемного мовлення, діти усвідомлюють поступово. Вже у 2—3 класах учні засвоюють, що писемна форма мовлення на відміну від усної не має допоміжних засобів увиразнення. Усі відтінки змісту необхідно передавати словами. Тому вона складніша. Однак має й свої переваги: перш ніж що-небудь написати, можна подумати, вибрати найточніший, найкращий варіант, який буде цілком зрозумілим читачеві. Отже, писати треба завжди охайно, каліграфічне, грамотно, щоб легко було сприймати зміст написаного.
Учитель повинен бути наполегливим і послідовним у своїх вимогах, не допускати поблажливого ставлення до неохайно виконаної роботи. Учні теж мають навчитись самокритично оцінювати власну роботу і об'єктивно — роботу інших. Щоб навчити цього, варто практикувати виставку зошитів усіх, учнів класу і дати можливість дітям самим порівнювати і оцінювати написане. Після виставки провести відверте і доброзичливе обговорення. На спеціально відведених уроках у кожному з початкових класів діти засвоюють найважливіші вимоги культури мовлення й етики мовного спілкування: 1) висловлювання повинні бути правильними, точними, виразними. Для цього необхідно добирати потрібні для вираження думки слова, уміло будувати з них речення і пов'язувати їх між собою; 2) слова потрібно правильно наголошувати; 3) в усному мовленні не можна заміняти слова жестами, мімікою, вигуками; 4) щоб висловлений зміст сприймався іншими людьми, треба в усному мовленні виразно вимовляти слова, уміло користуватися інтонацією, а в писемному — розділовими знаками; 5) у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості (під час зустрічі і прощання, для вираження запитання, просьби, подяки тощо); 6) слова ввічливості слід добирати залежно від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайомим чи незнайомим людям); 7) у розмові треба вміти вислухати до кінця співбесідника, не перебиваючи його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити пробачення.
Матеріал для засвоєння цих відомостей представлений у вправах підручників, тут окреслено також створювані або уявні ситуації, в яких відбувається спілкування. Однак опрацювання такого матеріалу не дасть бажаних результатів, якщо воно залишиться лише одним з епізодів навчального процесу. Питання культури мовлення і етики спілкування треба тримати в полі зору постійно — як на уроках, так і в позаурочний час, домагаючись усвідомлення і виконання кожним учнем усіх названих вимог. Хід уроку в 3 класі може бути таким:
Тема: Культура мовлення.
Мета: 1. Формувати уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування. 2. Прищеплювати навички мовного етикету. 3. Виховувати в учнів увагу до мовленого слова, повагу до людей і почуття власної гідності.
Зміст уроку
І. Актуалізація опорних знань про вимоги до усного мовлення.
1. Бесіда про усне мовлення:
а) Коли людина користується усним мовленням?
б) Яким повинно бути усне мовлення?
в) Чи можна сказати про кожного, хто говорить, що він володіє усним мовленням?
г) Що треба робити для того, щоб оволодіти усним мовленням?
д) Чим ще, крім слів і речень, людина користується під час усного спілкування з іншими людьми?
Після короткої бесіди на підставі здобутих на попередніх уроках знань учитель робить стислий висновок:
— У щоденному спілкуванні люди користуються усним мовленням. Але не кожен, хто говорить, добре володіє усним мовленням. Усним мовленням добре володіє лише той, хто має великий запас слів. А хто має великий запас слів? Хто багато читає, хто переказує прочитане іншим, хто відвідує театр і кіно. Усним мовленням добре володіє той, хто вміє добирати найточніші, найпотрібніші для вираження думки слова, хто вміє правильно пов'язувати слова у речення, послідовно викладати думку. А хіба такі уміння приходять самі собою? Щоб уміти, треба вчитися, треба постійно працювати і збагачувати своє мовлення.
II. Оголошення теми і мети уроку.
— Сьогодні ми продовжимо працювати над мовленням. З'ясуємо, що таке «культура мовлення» і «культура спілкування». Поміркуємо над тим, чи кожна людина може оволодіти високою культурою мовлення і високою культурою спілкування.
1. Формування уявлень про культуру мовлення і культуру спілкування, про мовний етикет.
а) Бесіда про культуру.
— Діти, ви не раз чули слово «культура». А чи замислювалися ви над тим, що воно означає? Давайте поміркуємо над тим, яку людину називають культурною, чим відрізняється культурна людина від не культурної, що треба для того, щоб стати культурним.
Вчитель насамперед дає можливість учням висловити свої думки, заохочує навідними питаннями. Підсумовуючи міркування учнів, можна сказати:
— Отже, культурна людина — це освічена, начитана, грамотна, добре вихована людина, яка з повагою ставиться до інших людей, завжди готова прийти на допомогу. Що ж свідчить про високу культуру людини? Висока культура її мовлення і культура поведінки. Що ж таке культура мовлення?
б) Робота над текстом підручника. Що таке культура мовлення?
— Культура мовлення — це правильність, точність, виразність мовлення. Пам'ятай: слова — це немовби одяг твоїх думок. Нехай же слова твої будуть завжди гарними і ясними, а думки добрими і розумними.
Щоб гарно говорити, треба знати мову, якою спілкуєшся з іншими. Краще говорить і пише той, хто багато читає і вміє уважно слухати.
в) Бесіда на основі прочитаного:
—Що таке культура мовлення?
—Що треба для того, щоб гарно говорити? Хто говорить краще?
г) Змагання «Правильніше, точніше, виразніше».
Вчитель показує малюнок невідомої дітям пташки.
— Опишіть словами пташку.
Вчитель порівнює висловлювання учнів, роз'яснює, хто з них добирав слова, які точніше характеризують зовнішній вигляд пташки, хто правильніше називав усі ознаки пташки, не припускався помилок у побудові речень, виразніше говорив, вимовляв кожне слово.
У процесі роботи учні практично засвоюють поняття «правильність», «точність», «виразність» мовлення.
д) Бесіда про культуру спілкування на основі малюнків, поданих у підручнику, власних спостережень і досвіду учнів.
— У кого з хлопчиків вища культура спілкування? З чого це видно? (Один розповідає спокійно, його уважно слухають. Другий — розмахує руками і, напевно, дуже кричить, бо привертає до себе увагу перехожих і тих, що відпочивають.)
е) Робота над текстом вправи підручника.
— Прочитайте самостійно текст і поміркуйте над культурою мовлення Петрика і Павлика.
Бесіда на основі прочитаного тексту.
—Чиє мовлення виразніше: Петрика чи Павлика?
—Що можна сказати про мовлення Петрика?
—Як можна допомогти Петрикові виправити його мовлення?
III. Домашнє завдання.
—Прочитайте ще раз текст і подумайте, які є недоліки у мовленні Петрика, чи можна їх виправити.
Формування уявлень про текст
У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальна одиниця спілкування — це усне або письмове висловлювання — текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Визначальні його ознаки — цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.
Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай буде мир на всій планеті!), прислів'я (Як постелиш так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та краще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він «може членуватися на більші структурно-семантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кількох простих чи складних речень різної будови, об'єднаних в одне смислове ціле». Такі одиниці називають надфразними єдностями.
Частини тексту — речення і складні синтаксичні цілі — пов'язуються між собою за допомогою засобів міжфразного зв'язку, найважливіші з яких: 1) особові займенники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення: 3 погодою щось діялось. Вона стала суха і вітряна; 2) синонімічні назви до вживаних у попередніх реченнях слів: Нерозумна пташка звила зовсім низько гніздо і тепер сиділа в ньому на яєчках. Кубельце її було таке маленьке, що увесь хвостик трясогузки звисав над ним. Почувши кроки, пташина повернула голівку... (М. Стельмах); 3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях: На човнику й веслі від нас від'їхав травень. Він прихопив із собою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів, і в село, через тини, заглянуло літо (М. Стельмах); 4) обставинні слова, найчастіше із значенням місця і часу: Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони лет ять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).
У початкових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є невеликі зв'язні тексти або їх частини, що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають відзначатися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (по відношенню до більшого тексту, частиною якого вони є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи (зовнішності людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).
У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення; текст — це зв'язне висловлювання; він має певну будову, тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки; у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'язна висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).
При виконанні різноманітних усних і письмових вправ учні набувають практичних умінь і навичок; вони вчаться відрізняти текст від групи речень, не пов'язаних між собою за змістом; встановлювати логічний зв'язок між частинами висловлювання; визначати тему тексту і добирати до нього заголовок; ділити текст на логічно завершені частини-абзаци; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити у тексті його композиційні елементи — зачин, основну частину, кінцівку; визначати (по можливості) логічно наголошувані слова; відрізняти за стилістичними особливостями текст художній від ділового й розмовного (без вживання термінів); оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового процесу); самостійно (усно і письмово) складати тексти відповідно до ситуації спілкування.
Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання як на спеціально відведених уроках опрацювання теми «Текст» і уроках розвитку зв'язного мовлення, так і при роботі із зв'язним висловлюванням під час опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання.
Формування уявлень про текст — не самоціль. Вони — основа для розвитку зв'язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають не тільки об'єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань. Наслідуючи їх, учні поступово вчаться користуватися у мовленні всіма лексичними і граматичними засобами мови, набувають умінь висловлювати свої думки послідовно, логічно, переконливо, робити висновки.
3 самим терміном «текст» учні стикаються вже в букварний період, коли вчаться читати і переказувати тексти букваря Діти практично засвоюють, що є окремі речення і є текст, тобто зв'язна розповідь, яка складається з кількох речень.
Лінгвістичні уявлення про текст як зв'язне висловлювання формуються в учнів починаючи з 2 класу. На основі зіставлення мовного матеріалу учні насамперед засвоюють, що текст утворюється з речень, пов'язаних між собою за змістом. До тексту можна дібрати заголовок.
Наприклад, аналізуючи кілька окремих речень (Учні вчаться у школі. На полі зацвіла гречка. Діти дуже люблять ходити в ліс), учні дійдуть висновку, що в кожному з них повідомляється про щось інше, отже, речення за змістом не пов'язані одне з одним.
Під час аналізу тексту (Третьокласники — друзі, перші помічники й порадника першокласників. Вони розповідають своїм молодшим товаришам про рід ний край, про Батьківщину. У час дозвілля проводять з ними ігри, ходять разом в кіно, на прогулянки. За це люблять першокласники своїх старших товаришів) з'ясовується, що він складається з речень, об'єднаних спільним змістом. У кожному з них розповідається про те, хто такі піонери і що вони роблять. Кожне наступне речення зв'язане з попереднім, і тому їх не можна довільно міняти місцями. Всі разом вони становлять одне ціле.
Щоб сформувати уявлення про текст, одноразових спостережень чи зіставлень недостатньо. Треба постійно працювати то з групою окремих речень, то з текстами, аналізувати їх, підводити учнів до самостійних висновків.
Починаючи з 2 класу, учні вчаться в процесі аналізу визначати тему висловлювання (про що говориться в тексті?), з'ясовувати, яка його мета: про щось повідомити чи розказати, описати предмет чи висловити думку про щось. Від теми, мети, характеру викладу залежить конструювання різних типів мовлення — розповідь, опис, міркування.
Найчастіше для аналізу пропонуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються різноманітні вправи: розставити дані речення в логічній послідовності; скласти 2—3 речення, пов'язані між собою за змістом; скласти зв'язну розповідь про подію з власного життя (побачене, почуте, про зустріч) і т. п.
Учні мають також навчитися добирати заголовки до поданого тексту. Треба орієнтувати їх на те, що заголовок має відповідати темі і змістові тексту, бути стислим і виразним — складатися з одного або кількох слів. Добирати заголовки варто колективно, зіставляючи запропоновані дітьми варіанти.
Не менш важливим є уміння членувати текст на смислові частини — абзаци. Виробляється воно у процесі виконання різних вправ: 1) поділ нерозчленованого суцільного тексту на частини відповідно до його змісту; 2) визначення підтеми кожної частини; 3) складання плану тексту; 4) відтворення деформованого тексту з переставленими абзацами; 5) відтворення змісту пропущеного в тексті абзаца (учні повинні помітити, що порушено логічний зв'язок між абзацами, що у змісті чогось не вистачає).
Під час читання зв'язних текстів, виконання письмових вправ слід постійно привертати увагу учнів до того, як і чому розчленовано текст на абзаци, як їх виділяти на письмі. Така робота формуватиме уміння відтворювати прочитане або почуте за поданим або самостійно складеним планом, кожен пункт плану оформляти окремим абзацом, будувати власні зв'язні висловлювання з дотриманням послідовності викладу, у письмових роботах частини, що відповідають пунктам плану, виділяти в окремі абзаци.
Працюючи над текстом, учні мають засвоїти, що в ньому буває зачин, основна частина і кінцівка. Зачин — це початок тексту, у якому найчастіше стисло визначається, про що буде йти мова, тема розповіді. Основна частина — це найбільш поширена частина тексту, у якій розкривається весь зміст розповіді. Кінцівка — своєрідний висновок з усього сказаного.
Серед текстів, які пропонуються для читання, нерідко трапляються такі, в яких не можна чітко визначити складові елементи, бо вони не є самостійними висловлюваннями, а уривками, частинами великого твору. Для аналізу структури краще добирати невеликі закінчені тексти розповідного характеру.
Наприклад, текст «За відвагу на пожежі» (з газети «Зірка»), в заголовку якого виражена тема розповіді, легко членується на частини:
Зачин: День був звичайний. Друзі Ігор і Сашко гралися у дворі. Раптом Сашко помітив, що з вікна сусіднього будинку валить густий дим.
Основна частина:
— Ігорю, горить!— гукнув товаришеві Сашко й помчав викликати пожежників. Тим часом Ігор, почувши дитячий плач, кинувся на допомогу і т. д.
Кінцівка:
За відвагу, виявлену при рятуванні дітей під час пожежі, Ігоря нагороджено медаллю «За відвагу на пожежі».
Розповідь ведеться з певною метою — повідомити про достойну поведінку хлопчаків під час пожежі. Текст повчальний — він вчить інших бути чуйними, уважними і добрими, завжди готовими прийти на допомогу людям, які потрапили в біду.
Своєрідними є зачини і кінцівки у казках. У байках вони майже завжди повчальні. При читанні їх треба звертати на це увагу учнів.
Для усвідомлення зв'язності висловлювання важливо зрозуміти, як досягається ця зв'язність, які є для цього засоби у мові. Звичайно, учні початкових класів повною мірою осягнути цього не зможуть, але сформувати уявлення, закласти основу для розуміння мовних засобів, які об'єднують речення в єдине смислове ціле (текст),— обов'язок початкового навчання.
Так, у 3—4 класах учні засвоюють, що для зв'язку речень у тексті служать слова: вони можуть повторюватись і тим підсилювати думку; слова-синоніми й особові займенники допомагають уникнути недоречних, зайвих повторень; є слова, що вказують на послідовність подій (типу — вчора, сьогодні, завтра; весною, влітку, восени) чи розташування предметів (поблизу, спереду, справа). Це найбільш доступна інформація для розуміння учнів початкових класів.
Тексти для аналізу треба добирати виразні і за змістом, і за засобами зв'язку.
Урок у 3 класі
Тема: Зв'язок між реченнями в тексті. Спостереження за різними засобами зв'язку.
Мета: Закріпити уявлення учнів про засоби зв'язку між реченнями у тексті. Поглибити знання про будову тексту: наявність у ньому зв'язаних за смислом частин — зачину, основної частини і кінцівки. Розвивати у школярів логічне мислення.
Зміст уроку
I. Перевірка домашнього завдання.
II. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності:
— Сьогодні ми продовжуватимемо працювати над текстом. Ви навчитеся встановлювати зв'язки між реченнями у зв'язних висловлюваннях, визначати їх складові частини. Уміння, яких ви набудете, допоможуть вам правильно будувати власні зв'язні висловлювання.
III. Закріплення уявлень учнів про засоби зв'язку між реченнями у тексті. Поглиблення знань про будову тексту.
1. Читання тексту.
Лелеки
Весною на даху нашої хати поселилися лелеки. Вони наносили сухого гілля, м'якої трави і вимостили собі розкішне гніздо.
Незабаром у птахів вивелось п'ятеро малят. Вони жадібно розкривали дзьобики і просили їсти. Батьки по черзі літали на болото і годували своїх дітей. Вони майже ніколи не відпочивали.
Молоді лелеки швидко навчилися літати. А восени лелеча сім'я полетіла у вирій.
2. Аналіз тексту.
—З яких частин складається текст?
—Прочитайте зачин. Перший абзац і є зачином. У ньому повідомляється про поселення лелек.
—Прочитайте основну частину. Про що у ній розповідається?
—Чим же закінчується розповідь? Зачитайте кінцівку тексту.
— Чи є зв'язок між усіма трьома частинами тексту? Які слова вказують на цей зв'язок?
Зв'язки між реченнями і абзацами тексту, починаючи від заголовка, найкраще показати на схемі:
Схема допомагає дати відповідь на питання, про кого розповідається у тексті «Лелеки». Учитель зверне увагу дітей, що у тексті розповідається про лелек, у кінці тексту їх називають «лелеча сім'я». Але говориться про лелек — батьків (лелеки — вони — у птахів — батьки) і лелек — дітей (п'ятеро малят — вони — дітей — молоді лелеки). Чому ж вживаються різні слова для називання одних і тих самим лелек? Щоб не повторювати одні і ті самі слова. Без них не може існувати текст. Вони служать для зв'язку думок, для смислового зв'язку речень.
— Коли ж відбувалася описана подія? Одним словом відповісти на це запитання не можна. У тексті є три слова, які вказують, у якій послідовності відбувалися події: весною — незабаром — восени. Ці слова також служать для зв'язку між абзацами.
3. Самостійна робота,
— Прочитайте текст.
— Про що в ньому розповідається?
— Зачитайте зачин, основну частину і кінцівку.
IV. Підсумок уроку.
—З яких частин може складатися текст?
—За допомогою чого пов'язуються речення у тексті?
—Які слова можна було б використати у розповіді про учнів? (Учні — школярі — третьокласники, першокласники — вихованці та ін.).
V. Завдання додому.
— Складіть зв'язну розповідь про роботу школярів у шкільному саду. Використайте у ній названі вами слова для зв'язку між реченнями.
Лекція № 12 (2 години)
Методика вивчення розділу “Знання про мову, мовні уміння”. Методика вивчення розділу “Слово”
План лекції
1. Методика опрацювання елементів лексики:
а. завдання розвитку «Слово. Значення слова»;
б. робота над словом; прийоми тлумачення значень слів;
в. робота над багатозначністю слів;
г. вивчення синонімів, омонімів, антонімів;
д. види вправ з лексики.
Рекомендована література
1. Методика викладання української мови. Навчальний посібник. За ред. Доктора філологічних наук професор С. І. Дорошенка. - К.: Вища школа, 1992.
2. Програма для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2003.
3. Каніщенко А. П. Збагачення активного словника молодших школярів на матеріалі теми «Прикметника», Методичний посібник. - К.: Інститут системних досліджень, 1995.
4. Демченко Г. С. Опанування багатства рідної мови. - ж-л «Початкової школи», 1990, № 8.
Методика опрацювання елементів лексики