Місце взводу в обороні в бойовому порядку роти
Лекція Основи організації оборони взводу в тилу противника
коли наступ неможливий або недоцільний, з метою економії сил і засобів на одному і створенні переваги на іншому напрямку, для прикриття флангів наступаючих військ, для стримування меншими силами переважаючого противника – буде застосовуатися оборона.
Військова доктрина України носить однозначно оборонну спрямованість.
Оборона – вид бою аеромобільних підрозділів, що полягає в утриманні захоплених об'єктів, відбиття наступу переважаючих сил противника і створення сприятливих умов для виконання бойових завдань повітряним десантом. Вона має на меті:
- зірвати або відбити наступ (удар) переважаючих сил противника;
- нанести йому значні втрати;
- удержати важливий район (рубіж, об'єкт) і тим самим створити сприятливі умови для виконання поставлених завдань. УМОВИ ПЕРЕХОДУ ДО ОБОРОНИ
- в умовах безпосереднього зіткнення з противником;
- поза зіткненням з противником, тобто завчасно (БУ ВДВ, ч. ІІІ, ст. 80).
Парашутно-десантний взвод у тилу противника може переходити до оборони з наступними завданнями:
- заборона підходу резервів противника;
- утримання захопленого об'єкта (рубежу);
- прикриття флангів і тилу головних сил, які здійснюють рейд.
Оборона повинна бути стійкою й активною, здатною відбити удари противника з застосуванням усіх видів зброї (БУ ВДВ, ч. ІІІ,, ст. 81).
МІСЦЕ ВЗВОДУ В ОБОРОНІ В БОЙОВОМУ ПОРЯДКУ РОТИ
Парашутно-десантний (аеромобільний) взвод, як правило, обороняється:
- в складі роти у першому ешелоні;
- в другому ешелоні;
- може знаходитися в резерві батальйону;
- призначатися в бойову охорону або засаду;
- діяти як підрозділ прикриття.
Бойовий порядок – побудова підрозділів для ведення бою.
Підготовка оборони починається з одержанням бойового завдання та включає:
- організацію бою (прийняття рішення, постановку бойових завдань відділенням, організацію системи вогню, взаємодії, бойового забезпечення бою і управління);
- заняття оборони, створення бойового порядку та системи вогню;
- інженерне обладнання опорного пункту;
- розробку схеми опорного пункту взводу;
- підготовку підрозділів до бою;
- контроль готовності взводу до оборони та виконанню бойового завдання.
Опорний пункт взводу – район місцевості, на якому взвод з засобами посилення розташовується в бойовому порядку, створює систему вогню, обладнуе в інженерному відношенні і знаходиться в готовності до відбиття наступаючого противника. Опорний пункт взводу готується до кругової оборони, насамперед, для боротьби з танками противника і ретельно маскується
Парашутно-десантний взвод обороняє опорний пункт до 400 м по фронту і до 300 м в глибину, а при діях у бойовій охороні і по прикриттю головних сил батальйону – позицію до 500 м по фронту.
Опорний пункт взводу складається з:
- основних і запасних позицій відділень;
- основних, запасних і тимчасових вогневих позицій бойових машин;
- основних і запасних вогневих позицій приданих вогневих засобів;
- командно-спостережного пункту командира взводу.
Бойові машини в опорному пункті взводу розташовуються по фронту і у глибину з інтервалами до 200 м., а бойова машина відділення – у центрі позиції відділення, на фланзі або за позицією на віддаленні до 50 м.
У взводі є три відділення, кожне з яких обороняє позицію до 100м. з розрахунком двох проміжків між ними до 50 м., що і складе загальний фронт опорного пункту до 400 м.
Вогонь в обороні є головним засобом знищення противника.
Система вогню взводу в обороні включає:
- ділянки зосередженого вогню взводу, які підготовлені перед переднім краєм оборони;
- зони протитанкового вогню бойових машин і суцільного багатошарового вогню всіх інших вогневих засобів взводу перед переднім краєм, в проміжках, на флангах і в глибині оборони;
- підготовлений маневр вогнем бойових машин та інших вогневих засобів на напрямки, яким загрожують (БУ ВДВ, ч. ІІІ, ст. 82).
Зосереджений вогонь (ЗВ) – це вогонь автоматів, кулеметів, гранатометів і озброєння бойової машини, що ведеться по одній цілі або по частині бойового порядку противника. Зосереджений вогонь готується завчасно на шляхах ймовірного руху противника. Щільність вогню на цій ділянці повинна бути вище, ніж середня щільність у смузі вогню взводу і може складати 10-12 куль на 1 м. фронту. Виходячи з цих вимог, ділянка ЗВ взводу призначається по фронту 150-200 м; ділянка зосередженого вогню відділення може бути до 50м. Парашутно-десантному взводу вказується 1-2 ділянки зосередженого вогню.
Для організованого ураження противника призначаються рубежі відкриття вогню ПТКР на дальності 3000 м, з бойових машин – 1000-3000 м., зі стрілецької зброї – 400-600м.
Під час організації системи вогню взводу вказується:
- смуга вогню;
- додатковий сектор обстрілу;
- одна-дві ділянки зосередженого вогню.
Смуга вогню вказується на місцевості чотирма крапками:
перша – на правій границі опорного пункту;
друга – у розташуванні противника на дальність досягається озброєння;
третя – на лівій границі опорного пункту;
четверта – у розташуванні противника.
Готовність системи вогню визначається заняттям бойовими машинами, гарматами та іншими вогневими засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, наявністю боєприпасів, а також знанням особового складу своїх вогневих завдань.
Одержавши наказ на перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир взводу повинний:
- поставити завдання відділенням на заняття позицій;
- організувати спостереження, систему вогню, управління, взаємодію, бойове забезпечення й інженерне обладнання опорного пункту.
При переході до оборони в умовах відсутності зіткненням з противником командир взводу:
- виводить взвод в указане місце;
- скрито розташовує його;
- організує спостереження, систему вогню, безпосередню охорону та управління;
- разом з командирами відділень і приданих засобів проводить рекогносцировку;
- віддає бойовий наказ;
- організує взаємодію, бойове забезпечення й інженерне обладнання опорного пункту взводу (Боевой устав ВДВ, ч. ІІІ, ст. 84).
Під час з'ясування завдання командир взводу повинний зрозуміти:
- завдання роти і взводу;
- на якому напрямку та на утриманні якої ділянки місцевості зосередити основні зусилля;
- які об'єкти (цілі) на напрямку дій взводу уражаються засобами старших командирів;
- завдання сусідів і порядок взаємодії з ними;
- час готовності до виконання завдання.
Під час з'ясування завдання роти і взводу командир аеромобільного (парашутно-десантного) взводу повинний зрозуміти:
- засоби посилення;
- опорний пункт напрямок зосередження основних зусиль;
- завдання по відбиттю наступу та знищенню противника, що вклинився в оборону;
- нарис переднього краю;
- смуги вогню і додаткові сектори обстрілу;
- ділянки зосередженого вогню;
- порядок ведення вогню по повітряним цілям;
- якими силами і засобами забезпечити фланги і стики, проміжки і хто відповідальний за них, хто підтримує роту.
Під час з'ясування завдання сусідів необхідно зрозуміти:
- опорний пункт і напрямок зосередження основних зусиль;
- завдання по відбиттю наступу противника;
- нарис переднього краю;
- смуга вогню і додатковий сектор обстрілу;
- ділянки зосередженого вогню;
- який фланг забезпечує сусід.
Після з'ясування завдання командир взводу віддає розпорядження для захоплення вказаного рубежу. Потім командир взводу організує роботи з інженерного обладнання опорного пункту і приступає до оцінки обстановки.
Оцінка обстановки
Оцінюючи противника, командир взводу повинний вивчити склад, ймовірний напрямок, можливий час переходу його в наступ, а також сили і засоби противника, рубежі його розгортання.
У висновках з оцінки противника командир взводу визначає:
- сильні та слабкі сторони наступаючого противника;
- кількість сил і засобів противника;
- напрямок зосередження основних зусиль і ділянки місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;
- побудову бойового порядку;
- по яких рубежах підготувати зосереджений вогонь;
- рубежі відкриття вогню ПТКР, з гармат БМД, кулеметів, гранатометів, автоматів;
- порядок спостереження й оповіщення про повітряного противника;
- сили та засоби, що залучаються для боротьби з повітряними цілями противника;
- порядок знищення літаків і вертольотів, що діють на малих і гранично малих висотах.
Наступним елементом оцінки обстановки є оцінка своїх, приданих і підтримуючих підрозділів. Вивчаючи стан, забезпеченість і можливості взводу та приданих підрозділів командир взводу вивчає:
- укомплектованість взводу та приданих підрозділів;
- моральний і фізичний стан особового складу;
- технічний стан бойової техніки, озброєння та наявність боєприпасів.
У висновках з оцінки своїх підрозділів командир взводу визначає:
- місце кожного відділення (засобу посилення) у бойовому порядку взводу;
- розподіл сил і засобів посилення;
- основні заходи щодо поповнення взводу матеріальними засобами та технічним обслуговуванням техніки й озброєння.
Надалі командир взводу починає оцінювати сусідів. Під сусідами слід розуміти підрозділи, які діють під час виконання бойового завдання взводу на його флангах (праворуч, ліворуч), а також підрозділи, які діють попереду та позаду.
Оцінюючи сусідів, необхідно з'ясувати їх завдання, на утриманні яких ділянок місцевості вони зосереджують зусилля, які сили і засоби вони надають для прикриття проміжків, а також умови взаємодії з ними.
У висновках з оцінки сусідів командир взводу визначає:
- з ким із сусідів необхідно підтримувати більш тісну взаємодію;
- порядок підтримки зв'язку з сусідами;
- порядок забезпечення флангів і проміжків.
Оцінюючи місцевість, її захисні, маскуючи та тактичні властивості, командир взводу визначає характер місцевості перед переднім краєм з погляду її прохідності для танків, бронетранспортерів противника й умов організацій спостереження і системи вогню, характер місцевості в опорному пункті, рельєф і місцеві предмети, які можна використовувати для скритого розміщення живої сили і вогневих засобів, умови виходу в тил і маневру з метою переходу до кругової оборони.
У висновках з оцінки місцевості командир взводу визначає:
- напрямок головного удару противника;
- ділянку місцевості, від утримання якого залежить стійкість оборони;
- можливі рубежі розгортання противника в бойовий порядок;
- рубежі відкриття вогню ПТКР, БМД;
- місця пристрою перекритих щілин та бліндажу;
- заходи щодо маскування, інженерного обладнання позицій, захисту взводу від високоточних і запалювальних засобів.
На основі з'ясування завдання і висновків з оцінки обстановки командир взводу приймає рішення, в якому визначає:
- порядок виконання одержаного завдання (знищення противника під час висування до переднього краю оборони та розгортання для атаки, перед переднім краєм і під час вклинення противника в оборону й обході опорного пункту);
- завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам (позиції відділень, смуги вогню, додаткові сектори обстрілу, основні та запасні вогневі позиції БМД, їх основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції, ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення, якими вогневими засобами забезпечити проміжки з сусідами і фланги);
- порядок взаємодії.
У ході рекогносцировки командир взводу вивчає місцевість, указує командирам відділень орієнтири і уточнює:
- положення, склад і найбільш ймовірний напрямок наступу противника, можливі рубежі переходу в атаку і напрямок дій його бойових вертольотів;
- зображення переднього краю оборони роти, опорний пункт взводу і сусідів;
- позиції відділень і приданих вогневих засобів;
- смугу вогню взводу (відділень) і додатковий сектор обстрілу;
- основні, запасні і тимчасові вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу бойових машин, а також приданих вогневих засобів і вогневих засобів, призначених для забезпечення флангів і проміжків;
- порядок і терміни інженерного обладнання опорного пункту і позицій відділень (вогневих позицій), місця і характер інженерних загороджень, що влаштовуються перед переднім краєм і на флангах опорного пункту (позиції), і порядок прикриття їх вогнем;
- місце командно-спостережного пункту.
Після проведення рекогносцировки командир взводу віддає бойовий наказ, в якому вказує:
1. орієнтири;
2. відомості про противника (можливий склад, напрямок, рубіж і час атаки танків і піхоти);
3. завдання роти і взводу;
4. об'єкти і цілі, що уражаються засобами старшого командира на далеких підступах до оборони, перед фронтом і на флангах, а також завдання сусідів;
5. завдання відділенням, їх позиції, смуги вогню і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; основні, запасні та тимчасові вогневі позиції бойових машин, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення; завдання приданим вогневим засобам, їх основні і запасні вогневі позиції, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; якими вогневими засобами забезпечити проміжки з сусідами, фланги і тил;
6. час заняття оборони, готовність системи вогню, черговість і термін інженерного обладнання опорного пункту взводу;
7. своє місце і заступника (Боевой устав ВДВ, ч. ІІІ, ст. 18, 87).
СХЕМА ОПОРНОГО ПУНКТУ ВЗВОДУ це план ведення оборонного бою
Командир аеромобільного (парашутно-десантного) взводу особисто складає схему опорного пункту і подає її командиру роти, де вказує:
- орієнтири, їх номери, найменування і відстань до них;
- положення противника;
- смугу вогню взводу та додаткові сектори обстрілу;
- позиції відділень, їх смуги вогню і додатковий сектор обстрілу;
- основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин, а також вогневих засобів, які забезпечують проміжки з сусідами, їх основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;
- ділянки зосередженого вогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення;
- ділянку зосередженого вогню роти та місце в ньому, по якому веде вогонь взвод;
- рубежі відкриття вогню бойових машин, протитанкових та інших вогневих засобів;
- позиції вогневих засобів командира роти (батальйону) розташованих в опорному пункті взводу і на його флангах, їх сектори обстрілу;
- загородження і фортифікаційні спорудження;
- позиції сусідніх підрозділів та межі їхніх смуг вогню на флангах взводу;
- місце командно - спостережного пункту командира взводу