2. Внутрішньополітичні положення України.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 6

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Лекція № 9.

Тема 12. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 р. – середині 50-х р.р.

Мета: Показати, що післявоєнна відбудова в Україні проходила в важких внутрішньополітичних та зовнішньополітичних умовах, звернути увагу на особливості радянізації західноукраїнських земель, проаналізувати протистояння радянської влади та ОУН-УПА, з’ясувати підсумки відбудови.

План.

1. Економічний розвиток України у післявоєнний період: а) промисловість; б) відбудова сільського господарства .

2. Внутрішньополітичні положення України.

3. Радянізація західних областей України.

Література.

1. Воронов І. Пилявець Ю. Голод 1946-1947 р.р. К.: 1991.

2. Історія України / За .заг. редакцією В.А.Смолія. – К.: 1997.

3. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. –Львів, 1993.

4. Мірчук П. Українська повстанська армія 1942-1952. Коротка історія.- Тернопіль, 1993.

5. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.

6. Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-ті роки ХХ ст. – Луцьк, 1995.

7. Матеріали періодичних видавництв – Жовтень 2005.

ВСТУП

Післявоєнний період історії України поділяється на наступні періоди:

- 1945 — 1953 рр. Останній період «Сталінщини». Після завершення Великої Вітчизняної і Другої світової воєн була відновлена економіка України, що значно постраждала у воєнний час.

- 1953 — 1964 рр. Період «Відлиги». Боротьба за владу в СРСР. Перемога М. Хрущова. Десталінизація. ХХ з’їзд КПРС. Економічні реформи. Дисидентський рух. В ці роки республіка, яка знаходилася в складі СРСР, досягла значних соціально-економічних успіхів незважаючи на негативний вплив тоталітарного режиму на всі сфери життя.

- 1964 — 1985 рр. «Застій» Л. Брежнєв на чолі СРСР. Кінець 60-х поч. 70-хх рр. - спроба проведення економічних реформ У 80-х роках всеосяжна криза радянської тоталітарної системи.

- 1985- 1991рр. «Перебудова» На чолі СРСР М Горбачов. Розпад СРСР.

- 1991 рік – по сьогодення. У 1991 р. Україна стала незалежною державою. Почався новий період історії країни, найважливіша задача якого - реформування економічної і політичної системи таким чином, щоб Україна перетворилася в демократичну, правову, економічно розвинуту державу.

1. Економічний розвиток України у післявоєнний період: а) промисловість; б) відбудова сільського господарства .

Економіка України в роки війни постраждала значно більше, ніж в інших регіонах СРСР. З 679 млрд карбованців матеріальних збитків, нанесених Радянському Союзу німецько-фашистською агресією, 285 млрд (42%) припадало на Україну. Промисловість, сільське господарство, транспорт республіки були значно зруйновані і не могли забезпечити її потреби навіть на мінімальному рівні. Наприклад, потужність електростанцій після звільнення України склала 0,4% довоєнного рівня. З 20000 кілометрів залізниць діяло 1 500. З країни було вивезено 16150 промислових підприємств. Перші кроки по відбудові промисловості України були зроблені ще в 1944 р. До 1945 р. вдалося відбудувати тисячі підприємств. Обсяг промислової продукції досяг майже третини довоєнного рівня, але цього було недостатньо для подальшого розвитку республіки.

У 1945 р. в Україні було видобуто тільки 36% вугілля, вироблено 20% електроенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі від рівня 1940 р. Предмети, необхідній побуті (посуд, цебра, мило, голки і т.ін.), практично не вироблялися. Були введені продовольчі картки, тому що через падіння в кілька разів сільськогосподарського виробництва неможливо було забезпечити потреби населення в продуктах харчування.

Не вистачало людських ресурсів. За роки війни населення України скоротилося з 41,3 млн у 1940 р. до 27,4 млн. у 1945 р. Довоєнної чисельності населення Україна досягла тільки через 20 років після завершення війни.

Великі труднощі виникали в результаті того, що відбудову економіки доводилося здійснювати в основному за рахунок внутрішніх ресурсів СРСР. Західноєвропейські країни (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина, Федеративна Республіка Німеччини) прийняли значну фінансову допомогу від СІЛА відповідно до плану Маршалла. Ця допомога була спрямована на відбудову промисловості, сільського господарства, транспорту таким чином, щоб вивести всі галузі економіки на новий технічний, технологічний рівень. Країни-учасниці плану Маршалла зобов'язалися відповідно до договорів «сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співробітничати в зниженні митних тарифів, поставляти в СІЛА деякі дефіцитні товари, надавати звіти про використання отриманих кредитів спеціально створеної Адміністрації економічного співробітництва», очолюваної великими американськими фінансистами і політичними діячами.

Радянське керівництво відмовилося від участі в плані Маршалла. У березні 1946 р. Вер­ховна Рада СРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного гос­подарства СРСР. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла аналогічний закон, що передбачав таке:

• Відбудова виробничих потужностей України.

• Доведення валової продукції промисловості (тобто всієї продукції промисловості в грошовому вимірі) у 1950 р. до 113% від рівня 1940 р.

• Першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівниц­тво нових заводів.

• Відбудова легкої промисловості.

• Відродження культосвітньої сфери.

Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства як СРСР, так і УРСР передбачав вирішення всіх поставлених задач винятково за рахунок власних ресурсів і сил.

Багато істориків вважають, що керівництво СРСР припустилося непробачної помилки, відмовившись від західної допомоги у виді кредитів. Однак не слід забувати, у яких міжна­родних умовах це відбувалося. У 1946 р. почалася «холодна війна» - гостре протистояння в різних сферах (і насамперед - у військовій) між СРСР і капіталістичними країнами. У цьому протистоянні, що загрожувало ядерною війною, обидві конфліктуючі сторони не мали намірів іти на компроміс. Згода на одержання кредиту США для СРСР означало програш у «холодній війні». Керівництво СРСР вважало принизливими прийняти допомогу від ідеологічних ворогів, якими для нього були СЩА. Крім того, умови, пред'явлені США країнам-учасницям плану Маршалла, ставили їх у певну залежність від цієї країни. Для керівництва СРСР це було неприйнятно. Тому було вирішено розраховувати тільки на свої ресурси. У цей час торгові відносини між Сходом і Заходом згорталися. Передбачені догово­рами поставки матеріалів і устаткування затягувалися чи припинялися. Так, наприклад, США відмовилися поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу. З 1946 по 1948 р. обсяг постачань з-за кордону в Україну скоротився в два рази.

У 1942— 1948 рр. Україна одержала допомогу для відбудови економиш від міжнародної організації - Адміністрації допомоги і відновлення при Організації Об'єднаних Націй (ЮНРРА): 250 млн. доларів і устаткування, техніку, продукти, побутові товари на 189,3 млн. доларів. У 1945 - 1946 рр. Україні надала допомогу діаспора Канади і США.

У 1948 р. було припинене надходження допомоги Україні від міжнародних організацій і української діаспори в зв'язку з розпочатою «холодною війною».

У таких умовах відбудувати економіку України можна було тільки неймовірними зусиллями народу. Подвиг відбудови країни був здійснений у найкоротший термін - з 1945 по 1950 рік завдяки героїчній, самовідданій цраці мільйонів радянських людей, як жителів України, так і інших радянських республік, що надали Україні всіляку допомогу (трудовими ресурсами, сировиною, устаткуванням, технікою і т.д.).

Тисячі громадян України одержали за виняткові досягнення в праці на виробництві, у сільському господарстві, культурі, науці почесне звання - Герой Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі «Серп і Молот».

Підсумки відбудовного періоду в промисловості України

Позитивні:

• Відбудовано зруйновані в роки війни промислові підприємства, шахти, електростанції, транспорт.

• Переведені на виробництво верстатів, устаткування й іншої мирної продукції підприємства і галузі промисловості, які випускали в роки війни військову продукцію.

• Зросли обсяги промислового виробництва в порівнянні з довоєнним рівнем. У 1950 р. об­сяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень 1940 р. на 15%, що було більше запланованого.

• Засновано нові галузі промисловості - автомобілебудування, телерадіотехнічна, прила­добудування.

• Побудовано великі заводи (Київський авіаційний завод, Одеський автоскладальний, Харківський підшипниковий, Запорізький трансформаторний, Львівський інструмен­тальний та ін.). Був введений в експлуатацію газопровід Дашава - Київ довжиною 520 км. У Західній Україні почалося освоєння нових родовищ нафти, газу, вугілля, сірки, будівництво нових заводів.

• Україна відновила свою роль у промисловому потенціалі СРСР, за рівнем індустріально­го розвитку випередила багато країн Європи. __

Негативні:

- Відбудова промисловості не передбачала (за рішенням керівництва СРСР) її мо­дернізацію, як це відбулося в західноєвропейських країнах.

- У ході відбудови промисловості зміцнилися адміністративно-командні методи керівниц­тва цією галуззю, вплив ВКП(б) і КП(б)У на промисловий розвиток країни.

- Легка і харчова промисловості були відбудовані не в достатній мірі (80% довоєнного рівня 1940 р.).

- Значні кошти поглинала «гонка озброєнь». Підприємства України були перевантажені замовленнями на розробку і виробництво зброї, включаючи атомну.

Сільське господарство

Відбудова сільського господарства України збіглася з голодом 1946 — 1947 рр.

у центральних і південних регіонах України. Причини голоду:

• Сільське господарство республіки було значно зруйноване в роки війни: знищено 28 тисяч сіл; виведена з ладу орна земля, угіддя через величезну кількість незнешкоджених вибухових пристроїв - мін, гранат, снарядів, авіабомб. У сільському господарстві катастрофічно не вистачало робочих рук, тому що значна кількість чоловіків загинула на фронті, чи повернулася покаліченими. Підсобні господарства селян були розорені війною.

• На відбудову сільського господарства в 1945 - 1947 рр. виділялося недостатньо коштів, пріоритет віддавали відбудові промисловості.

• Відбудові сільського господарства перешкоджали адміністративно-командні методи керівництва, відсутність ринкових відносин, матеріальної зацікавленості в селян.

• У 1946 р. у центральних і південних районах України була сильна посуха, що викликала неврожай. Незважаючи на це держава не зменшила план хлібозаготівель, вивезла

з колгоспів і радгоспів усе зерно, прагнучи за будь-яку ціну виконати план, продовжила вивіз хліба за кордон. Голод збільшило те, що керівництво країни зі значним запізненням організувало допо­могу голодуючим - тільки із січня - березня 1947 р. Обсяги допомоги були недостатніми.

У 1946 - 1947 рр. голодувало кілька мільйонів мешканців сільської місцевості. З них 1 млн чоловік померли від голоду.

Підсумки відбудови сільського господарства

Позитивні:

• У 1948 р. завдяки зростанню виробництва сільськогосподарської продукції були скасо­вані продовольчі картки, зникла погроза голоду.

• Україна знову стала житницею і тваринницькою базою СРСР.

• До 1950 р. був досягнутий довоєнний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.

Негативні:

• Зростання виробництва сільськогосподарської продукції було досягнуте не тільки за ра­хунок збільшення капіталовкладень, але й у результаті безжалісної експлуатації сільських жителів (низька оплата трудоднів, а іноді - її відсутність, великий сільсько­господарський податок, обмеження пересувань селян через відсутність у них паспортів, відсутність пенсійного забезпечення, виплат по тимчасовій непрацездатності; твердий контроль за виробленням мінімуму трудоднів, депортації в Сибір та інші віддалені рай­они СРСР тих, хто не виробив мінімуму трудоднів).

• Командно-адміністративні методи керівництва в ході відбудови сільського господарства зміцнилися.

• Не була здійснена (в основному через нестачу коштів) модернізація сільського господар­ства: упровадження новітніх зразків сільськогосподарської техніки, продуктивних порід домашньої худоби, елітного насіннєвого фонду, агротехнічних прийомів, методів організації праці.

• На довоєнному рівні залишилася інфраструктура сільського господарства (дороги, еле­ватори, сховища, перероблювальні потужності, магазини і т.д.). Виключення складала| лише незначна частина колгоспів, радгоспів-«маяків» і регіонів, що прилягали до столиці, чи до великих промислових міст.

Матеріальне становище і життя населення після війни були надзвичайно важкими. Не вистачало самих необхідних товарів: продовольства, взуття, одягу, предметів, не­обхідних у побуті. До 1947 р. діяла карткова система на продукти харчування. Після її ска­сування майже в три рази зросли ціни. Близько 10 млн. жителів України в результаті руйнування в роки війни їхнього жител були змушені жити в землянках, бараках, інших не житлових приміщеннях.

Важкими були умови праці. Як і раніше багато видів продукції випускалися під відкри­тим небом, значна частина устаткування знаходилася в аварійному стані, цехи й установи не опалювалися. У частини населення матеріальне становище погіршилося в зв'язку з гро­шовою реформою, проведеної в 1947 р. і заключавшейся в обміні грошей.

Як здійснювалася грошова реформа 1947 р.

2. Внутрішньополітичні положення України.

У післявоєнний час ще міцніше укріпилася авторитарно-командна система управління всіма сферами суспільного життя. Свого апогею досяг культ особи Сталіна. У всіх ланках політичної системи — Радах, профспілкових громадських організаціях — панував формалізм. По суті, народовладдя було фікцією.

Знов відродилася практика репресій під які потрапляли колишні військовополонені, в’язні концентраційних таборів.

До кінця 1945 р. була здійснена перевірка військовополонених і вивезених на каторжні роботи до Німеччини. На батьківщину повернулося 800 тис. чоловік. Але багато хто були обвинувачені в співробітництві з окупантами, засуджені на різні терміни в сталінські табори Гулага.

Після закінчення війни і до смерті в 1953 р. И. Сталіна продовжувалася організація політичних процесів над «ворогами народу», у число яких попадали відомі, заслужені люди (згодом усі вони були реабілітовані).

Внутрішньополітичне положення України ускладнювала репресивною політика, що проводиться державою в ході радянізації західноукраїнських територій. Ці землі ввійшли до складу СРСР ще в 1939 р., а в 1945 - 1947 р. факт їхнього входження до складу СРСР був закріплений міжнародними договорами СРСР із Польщею, Чехословакией, Угорщиною, Ру­мунією.

Радянізація Західної України активізувала боротьбу ОУН-УПА. До 1947 р. УПА вела бойові дії проти радянських військ. У 1947 - 1952 р. у Західній Україні діяло 604 підпільних організацій, у яких числилося 6867 чоловік. Цими організаціями керувала Українська визвольна рада, створена в 1944 р. Служба Безпеки ОУН безжалісно знищувала партійних, комсомольських, державних працівників, про радянські налаштованих громадян, проводила акції саботажу, диверсії. У свою чергу з такою же жорстокістю каральні операції проводили­ся органами НКВД.

Трагічними подіями внутрішньополітичного життя України були масові виселення українців з рідних місць. Депортації українців з території Польщі почалися в 1945 р., незва­жаючи на існуюче угоду між тимчасовим урядом Польщі й урядом УРСР про взаємну добровільну евакуацію українського населення з території Польщі в УРСР, а польського -з УРСР у Польщу, підписане в 1944 р. Усього в 1945 - 1946 р. з території Польщі було депор­товано 482 109 чоловік, що складало 96,8% проживаючих на території цієї країни українців. (У відповідь із Західної України було виселено 480 483 чоловік.)

У 1947 р. Рада Міністрів СРСР прийняв рішення про виселення на спецпоселения в східні райони Радянського Союзу учасників підпілля, членів їхніх родин, а також «ку-лаків-націоналістів». Усього було виселено (до 1952 р.) 203 662 чоловік. 140 575 українців були виселені в ході акції «Вісла», проведеної Військом Польським з 29 квітня по 12 серпня 1947 р. Формальним приводом до операції «Вісла» було вбивство воїнами УПА 28 березня 1947 р. у районі села Яблонка Лесского повіту віце-міністра національної оборони Польщі генерал-полковника К. Сверчевского. Виселення, проведене в повітах Сяник, Лисько, Перемьішль, Березив, Любачив, Ярослав, Томашив, Любельский супроводжувалося руйнуван­ням пам'ятників національної культури українців: церков, музеїв, бібліотек. Одночасно були проведені каральні міри проти УПА й оуновского підпілля: 372 чоловік присуджені до страти , 3873 - відправлені в концтабір у Явожине.

Таким чином, внутрішньополітичне положення України після Другої світової війни було вкрай напруженим, фактично відбувалася внутрішньополітична криза.

3. Радянізація на західноукраїнських землях у 1944—1950-х pp.

Наслідком цих заходів стала примусова колективізація. До середини 1950 р. вже налічувалося близько 7,2 тис. колгоспів, у які входили майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Колективізація здійснювалася під суворим політичним контролем з боку партійних організацій і супроводжувалась збройною боротьбою з УПА. На початку 50-х років колективізацію у західних областях України було завершено.

Міжнародне становище

Одним із наслідків перемоги СРСР в Другій світовій війні було розширення його кордонів на заході, що привело до завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції СРСР, США, Великої Британії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі тих, що перебували в його складі в 1939—1941 рр.

Але це не влаштовувало Велику Британію та США, для яких закріплення такої лінії фактично означало визнання наслідків пакту Молотова - Ріббентропа для СРСР. Лише після вступу Радянської Армії на територію Східної і Центральної Європи і утворення там лояльних Союзу РСР режимів питання щодо кордонів України вивішилося на основі двосторонніх умов із ними.

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5—6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридцятикілометрова територія в районі р. Солонія і м. Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома державами відбулося й пізніше. На прохання Польщі на початку 50-х років. Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м. Кристинопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).

Згодом постало питання про Закарпатську Україну. Доля цих земель вирішилася після вигнання із Закарпаття окупаційних військ.

26 листопада 1944 року перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридичне зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі були об'єднані у складі Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.

Після Другої світової війни міжнародні позиції СРСР як країни-переможниці значно зміцнилися. Керівництво країни змогло вирішити цілий ряд територіальних проблем, закріплених у міжнародних договорах. Серед них були й ті, що стосувалися України. Це до­говори СРСР із Чехословаччиною, Польщею, Румунією, Угорщиною, що дали можливість возз'єднати Закарпаття, Західну Україну, Буковину з УРСР.

Завершення об'єднання українських земель

Міжнародний авторитет України підвищився й у результаті того, що Україна (на початку 1944 р.) за рішенням Верховної ради СРСР одержала право (як і Білорусія) створити республіканське міністерство закордонних справ. Це давало Україні можливість вступати до міжнародних організацій. Україна в числі 51 країни світу стала в квітні 1945 р. засновником і членом Організації Об'єднаних Націй (ООН). Представники України були обрані в дев'ять комітетів і комісій ООН. Головою одного з комітетів (політичного і безпеки) став нарком іноземних справ України - Д. Мануїльський.

У післявоєнний період Україна на міжнародній арені проводила таку роботу:

• Брала участь у роботі ООН. Була обрана членом Економічної і Соціальної Ради у 1946 р.

• Представники України ввійшли до складу різних органів ООН:

0 Статистичної комісії; 0 Комісії з прав людини;

0 Комітету у справах біженців і переміщених осіб;

0 Тимчасової підкомісії з питань економічного відновлення розорених районів; 0 Комісії народонаселення і ряду інших.

• У 1947 р. Україна стала членом Економічної комісії для Європи, що займалася питан­нями економічного відновлення країн Європи.

• У 1948 - 1949 рр. Україна була обрана на сесії Генеральної Асамблеї ООН членом най­важливішого органа ООН - Ради Безпеки.

• Україна в складі 21 держави взяла участь у Паризькій мирній конференції, на якій були підготовлені і підписані мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угор­щиною, Фінляндією.

• У 1948 р. Україна взяла участь у підготовці і підписанні Дунайської конвенції про судноплавство на Дунаї.

• Україна була одним з ініціаторів створення Всесвітньої організації охорони здоров'я (1946 р.).

• У 1948 р. Україна вступила до Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої метеоро­логічної організації, Міжнародного союзу електрозв'язку.

До 1950 р. Україна брала участь у роботі 20 міжнародних організацій.

Незважаючи на те, що в тих історичних умовах функції України в міжнародних справах були обмежені (не було права встановлювати прямі дипломатичні відносини, приймати самостійні міжнародні рішення), традиції і досвід, накопичені в 50-ті роки, були значущими. Згодом вони використовувалися вже в незалежній Україні (з 1991 р.). Активна діяльність України в ООН і міжнародних організаціях підвищувала авторитет республіки у світі.