9. Менеджмент транспортних послуг

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 6

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

9.1 . Державне регулювання ринку транспортних послуг 9.2. Управління якістю транспортних послуг

Транспортна організація виступає на ринках як власник своєї продукції, що представляє специфічний товар – транспортні послуги. Проведені дослідження і аналіз спеціальної літератури дозволили нам визначити наступні особливості послуг транспорту:

– послуга транспорту не може існувати поза процесом її виробництва і накопичуватися;

– продаж транспортної послуги – фактично продаж самого процесу праці, тобто, якість послуги транспорту – це якість самого процесу праці;

– послуга транспорту має собою конкретну споживчу вартість лише у певний час, у певному напрямку, що значно обмежує можливості її заміни на ринку;

– на послуги транспорту існують значні коливання попиту як у часі, так і у просторі;

– транспорт не має значних можливостей для згладжування нерівномірності попиту на транспортні послуги, особливо «піки» попиту, а створення додаткових перевізних потужностей для задоволення усіх коливань попиту є високозатратним процесом;

– пропозиція транспортних послуг відрізняється невеликою гнучкістю у пристосуванні до попиту, який змінюється у часі і у просторі;

– пропозиція послуг транспорту, як правило, менш надійна з точки зору технології транспортування, ніж пропозиція інших послуг з огляду на вплив природно-кліматичних умов;

– нематеріально-речовий характер транспортної діяльності, що не пов’язана зі зміною та перетворенням форм матерії і сил природи;

– невіддільність процесів виробництва транспортних послуг і їх споживання;

– транспортна послуга корисна не як річ, а як діяльність, тому споживання транспортної послуги збігається з процесом її створення (надання);

– як предмет споживання транспортну послугу не можна зберігати і нагромаджувати;

– у деяких випадках незадоволена вчасно потреба у транспортних послугах стає непотрібною для споживача;

– транспортна послуга є складовим елементом усіх видів виробничих послуг, а також забезпечує виробничі зв’язки в окремих галузях АПК та між ними;

– транспортна послуга, як продукція транспорту не містить сировини, тому у структурі собівартості транспортної послуги велика питома вага пального та заробітної плати;

– транспортна послуга може бути як особистою послугою (задовольняє потреби окремої людини у перевезенні її особисто з вантажем чи вантаж для подальшого особистого використання), так і суспільною (колективною) послугою (перевезення вантажів і пасажирів для задоволення суспільних і колективних потреб);

– продукція транспорту піддається дії усіх факторів, які впливають на розвиток економіки в цілому, оскільки виступає на ринках як об’єкт купівлі-продажу;

– на ринках транспортних послуг відбувається процес оцінки якості транспортного обслуговування, що виявляється в ціні транспортної продукції.

На наш погляд, можна виділити наступні види транспортних послуг:

1) транспортні послуги, що надаються транспортним підрозділом підприємства іншим підрозділам одного і того ж підприємства;

2) транспортні послуги, що надаються перевізником (транспортним підприємством) власникові вантажу (іншому підприємству);

3) міжнародні транспортні послуги, що надаються національним перевізником при перетині з вантажем державного кордону країни чи при перевезенні вантажів іноземних вантажовласників (експорт транспортних послуг).

З початком ринкових перетворень в Україні взаємовідносини між власниками вантажів і перевізниками корінним чином змінилися. На зміну ситуації, коли кожен власник вантажу був прикріплений до того чи іншого транспортного підприємства, прийшов ринок транспортних послуг.

На думку А. Андреєва, поняття ринку транспортних послуг перш за все визначається мірою свободи учасників ринку (власників вантажу і транспортників) при виборі партнерів та укладанні ними взаємовигідних угод; якщо у власника вантажу немає можливості вибору перевізника, то навряд чи можна вести мову про який-небудь ринок транспортних послуг.

Ряд вчених, зокрема, Є.В. Крикавський та Н.І. Чухрай вважають, що будь-який перевізник має розглядати ринок транспортних послуг значно ширше – як ринок логістичних послуг (транспортних, експедиційних, страхувальних, пакувальних, складських, інформаційних тощо).

Міротін Л.Б., Гудков В.А. та Ширяев С.А., зазначають, що попит на перевезення характеризує ряд показників: вид вантажу (поїздки) та обсяги перевезень, розміри території, що обслуговується, регулярність вантажопотоків (пасажиропотоків), терміновість та час доставки вантажів, рівень транспортних тарифів, необхідність збере-ження товарів в циклі доставки, статус відправника чи одержувача (юридична чи фізична особа).

На наш погляд, головними ознаками ринку транспортних послуг є:

1) наявність вибору власником вантажу перевізника;

2) взаємини між власником вантажу і транспортником, як юридич-ними особами мають ґрунтуватися на укладених угодах з погодженням тарифів чи навіть передоплатою;

3) стандартизація цих послуг, що зумовлює необхідність в транс-портно-логістичних організаціях, впровадження системи управління якістю та сертифікацію за стандартами ISO 9001:2000. Це дозволяє власнику вантажу спростити процес пошуку транспортника, зокрема, шляхом використання мережі Інтернет.

Проведені дослідження дозволили встановити наступні функції ринку транспортних послуг:

– суспільна функція ринку транспортних послуг (визначення суспільної необхідності та значимості транспортних послуг);

– стимулююча функція ринку транспортних послуг (заохочення надання споживачам необхідних транспортних послуг);

– контрольна функція ринку транспортних послуг (можливість споживача транспортних послуг впливати на продуцента цих послуг);

– маркетингова функція ринку транспортних послуг (просування транспортних послуг від їх виробника до споживача);

– селективна функція ринку транспортних послуг (вибір найбільш конкурентноспроможних виробників транспортних послуг шляхом впливу на операторів ринків цього виду послуг). Зокрема, ця функція ґрунтується на основоположній ідеї ринкової економіки – економічній конкуренції виробників послуг – і полягає в здатності здійснювати селекцію (відбір) конкурентоспроможних операторів транспортного ринку за рахунок надання ними послуг вищої якості і/або дешевших, дозволяє збільшити масштаби своєї діяльності;

– соціальна функція ринку транспортних послуг (забезпечення потреб різних груп населення в транспортних послугах – для пересування на роботу, місця відпочинку, для перевезення предметів домашнього вжитку тощо);

– координаційно-регулююча функція ринку транспортних послуг (координація і регулювання розвитку окремих галузей народного господарства через транспортну складову витрат на виробництво продукції галузі).

Результатом маркетингового дослідження ринку транспортних послуг є оцінка потенційних можливостей транспортного підприємства та його позицій на зазначеному ринку, окремих його сегментах (вантажні, пасажирські перевезення тощо). На наш погляд, марке-тингове дослідження ринку транспортних послуг має складатися із наступних заходів:

– вивчення кон’юнктури ринку транспортних послуг (дослідження попиту та пропозиції на послуги, встановлення тенденцій кон’юнктури цього ринку);

– вивчення особливостей контрагентів транспортного бізнесу (аналіз споживачів транспортного ринку та діяльності конкурентів).

При вивченні кон’юнктури ринку транспортних послуг важливо проаналізувати стан ринку з метою визначення тенденцій минулого, врахувати взаємозв’язок ринку транспортних послуг з товарними ринками (матеріальних ресурсів, продукції сільськогосподарських та переробних підприємств), адже зміни на цих ринках впливають на стан ринків послуг.

Оскільки стан кон’юнктури матеріальних ринків та ринків послуг для підприємств АПК залежить від загальноекономічної ситуації, стадії циклу (криза, депресія, пожвавлення, піднесення), то метою маркетингового дослідження є аналіз загальногосподарської ситуації в країні, а також у світі (наприклад, цін на нафту, яка в свою чергу визначає ціни на моторне пальне для транспортних засобів).

Для вивчення кон’юнктури ринку транспортних послуг доцільно використовувати наступні показники:

1) транспортний потенціал, що характеризує пропозицію товару (транспортних послуг);

2) обсяги попиту на транспортні послуги (місткість ринку транспортних послуг);

3) фінансовий стан споживачів послуг та підприємств що їх надають;

4) рівень цін на послуги (транспортні тарифи).

Очевидно, ємність ринку транспортних послуг визначається попитом на них і має собою ту частину пропозиції послуг транспорту, яка може бути реалізована при певному рівні транспортних тарифів та наявності необхідних коштів у споживачів (чи можливості одержати їх у кредит).

Попит на транспортні послуги залежить від наступних чинників:

– рівня розвитку видів транспорту в регіоні;

– міри інтеграції різних видів транспорту в єдину систему на регіональному рівні;

– рівня транспортних тарифів;

– асортименту транспортних послуг та їх якості.

Ідентифікація потреби в транспортному забезпеченні ґрунтується на принципі сегментації послуг, тобто групуванні споживачів відповідно до тих чи інших критеріїв обслуговування.

Фактори формування та зміни попиту на транспортні послуги можуть бути цінові і нецінові. Зокрема, до нецінових факторів, на наш погляд, належать:

– наявність конкуренції між споживачами транспортних послуг, рівень якої залежить від кількості зазначених споживачів на ринку транспортних послуг;

– розмір доходів користувачів транспортних послуг, який визначається платоспроможним попитом населення;

– ціни (тарифи) на перевезення-субститути (автомобільні, залізничні, водні, авіаційні перевезення та ін.);

– рівень інфляції (при її високих темпах та очікуванні зростання інфляції закуповують в запас товари, які треба транспортувати до місця зберігання).

Місткість ринку транспортних послуг певного регіону (МТР) можна визначити за опрацьованою нами формулою:

(1.1)

де – обсяги транспортних послуг, що надаються в певному регіоні місцевими транспортними підприємствами;

– обсяги транспортних послуг, що надаються в певному регіоні транспортними підприємствами інших регіонів;

– обсяги транспортних послуг, які забезпечуються власними транспортними засобами нетранспортних підприємств, населення тощо;

– обсяги транспортних послуг, не забезпечені перевізниками внаслідок відсутності транспортних потужностей.

Частка регіонального ринку транспортних послуг, що забез-печується конкретним транспортним підприємством ( ), може визначатися згідно запропонованої нами формули:

(1.2)

де – загальні обсяги транспортних послуг, що надаються конкретним транспортним підприємством;

– обсяги транспортних послуг, що надаються конкретним транспортним підприємством в інших регіонах.

Попит на ринку транспортних послуг ( ) можна підрахувати за опрацьованою нами формулою:

(1.3)

де – обсяги перевезення продукції, виробленої в регіоні (з урахуванням коефіцієнту повторності);

– обсяги перевезення матеріальних ресурсів, що вико-ристовуються підприємствами регіону;

– обсяги перевезення продукції, виробленої в інших регіонах і країнах;

– потенційні обсяги перевезення продукції, що переведена в категорію запасів;

– потенційні обсяги перевезення продукції, використаної для споживання як підприємствами, так і населенням.

Вивчення кон’юнктури ринку транспортних послуг включає також визначення динаміки і рівня цін (транспортних тарифів). Ціни на транспортні послуги, як характеристика обмінних процесів визначають рівень сформованості ринкового середовища, зокрема, стабільність цін та відсутність адміністративних перешкод для надання транспортних послуг в різних регіонах.

Встановлено, що на цінову політику транспортного підприємства впливають:

– наявність обмежень з боку органів державної влади;

– рівень попиту на транспортні послуги;

– витрати підприємства (собівартість одиниці транспортної роботи);

– рівень базової ціни на транспортні послуги;

– місце і роль цінової політики в стратегії підприємства.

Стабільність цін на послуги транспорту передбачає наступне:

– динамічну стабільність цін (в розрізі окремих років);

– територіальну стабільність цін (в розрізі окремих регіонів країни);

– стабільність співвідношення між цінами на вантажні та пасажирські перевезення різними видами транспорту;

– стабільність співвідношення цін на транспортні послуги та цін на ресурси для транспорту (пальне, рухомий склад, робочу силу тощо).

Пропозиція на ринку транспортних послуг тяжіє до розосередження і змінюється як кількісно, так і якісно залежно від наявності можливості задоволення потреб у перевезеннях і відповідно одержання прибутку в певному регіоні.

Фактори формування і зміни пропозиції на ринку транспортних послуг поділяються на цінові і нецінові. Так, до нецінових факторів можна віднести:

– кількість транспортних підприємств, що виробляють (продають) транспортні послуги, обсяги послуг, їх якість;

– рівень транспортних технологій та транспортних засобів;

– рівень продуктивності праці персоналу транспортних організацій;

– ціни на трудові, енергетичні, матеріальні та інші ресурси;

– рівень оподаткування та субсидій тощо.

Для підприємств, які просувають свій товар на ринки, важливим аспектом товарно-збутової політики є встановлення меж ринку ( ), які пропонуємо визначати за формулою:

(1.4)

де – витрати на транспортування одиниці товару;

– ціна реалізації одиниці товару;

– витрати на виробництво одиниці товару.

Важливою складовою ринку транспортних послуг є його інфраструктура, яка на підставі взаємодії попиту та пропозиції має включати ті організації, що генерують (виявляють) ціни на транспортні послуги. Тому важливим аспектом ефективного функціонування ринку транспортних послуг є наявність і доступність інформації про стан ринку, як основа для прийняття раціональних рішень учасниками ринку, а також органами державного управління. Тобто інфраструктура ринку транспортних послу має забезпечувати прозорість ринку, під якою можна вважати наявність повної інформації про процеси, що відбуваються на ринку транспортних послуг, доступність зазначеної інформації не тільки операторам ринку, а всім зацікавленим особам.

Повна інформація про стан ринку позволяє операторам ринку транспортних послуг використовувати сезонні та територіальні коливання цін на послуги транспорту. Однак сьогодні ще важко говорити про прозорість ринку послуг транспорту. Необхідні дані відсутні у органах державної статистики. Очевидно, актуальним на сьогодні є питання формування ринкової інфраструктури на транспорті, зокрема, створення мережі інформаційного забезпечення, яка б мала концентрувати інформацію про ринки транспортних послуг, при цьому забезпечуючи конфіденційність зазначеної інформації, як того вимагає Закон України «Про інформацію».

Світовий досвід свідчить, що ефективний ринок транспортних послуг без цілеспрямованого державного регулювання транспорту неможливий. На наш погляд, державне регулювання розвитку транспорту обумовлене рядом чинників:

– інтересами національної безпеки, включаючи оборонні потреби тощо;

– монополізмом окремих видів транспорту (залізничного та трубопровідного);

– високим рівнем небезпеки як для учасників руху (водіїв, пасажирів), так і для навколишнього середовища (населення, природне довкілля тощо) при функціонуванні транспортних засобів тощо.

Важливим аспектом формування транспортної політики держави є визначення ролі і місця держави у розвитку і функціонуванні транспортної системи. На думку окремих експертів для України, як і низки постсоціалістичних країн характерно:

– збереження у значній мірі структури та механізмів управління транспортною сферою, притаманній адміністративно-командній економіці;

– зайва участь держави у сфері діяльності транспортних підприємств та регулювання окремих його видів;

– частина державних та муніципальних транспортних підприємств мають низьку інвестиційну привабливість внаслідок низької ефективності їх виробничо-комерційної діяльності.

Розглядаючи транспортний сектор, як цілісний об’єкт державного регулювання, державі доцільно:

– забезпечити унеможливлення необґрунтованого лобіювання окремих підгалузей транспорту їх представниками у законодавчій та виконавчій владі;

– розподіляти бюджетні видатки між видами транспорту, виходячи із економічних, соціальних, оборонних та екологічних пріоритетів;

– здійснювати державний контроль за функціонуванням інфраструктури опорної транспортної мережі країни.

На наш погляд, функціями держави у транспортному секторі економіки мають бути:

– розробка стратегічних планів розвитку транспортної системи держави;

– участь у фінансуванні та використанні об’єктів транспортної інфраструктури, зокрема, міжнародних та національних транспортних коридорів на засадах оптимального поєднання державних та приватних інтересів.

До важливих інструментів державного регулювання транспортного сектора варто віднести:

– нормативно-правові акти, які регулюють взаємини між суб’єк-тами транспортного сектора і забезпечують ефективну взаємодію видів транспорту на принципах логістики та міжвидової конкуренції;

– загальнодержавні та регіональні програми розвитку видів транспорту та їх взаємодії;

– систему оподаткування транспортної діяльності;

– розробку загальнодержавних та регіональних транспортних балансів, пов’язаних з планами розвитку продуктивних сил.

Удосконалення державного регулювання транспортного ринку, на наш погляд, має бути спрямоване на наступне. По-перше, це структуризація ринку транспортних послуг з виділенням окремих ринків транспортних послуг (перевезення вантажів та пасажирів) та видів транспорту – автомобільний, залізничний, авіаційний, водний, тракторний, трубопровідний, гужовий. Існують два типи ринків: ринок послуг з перевезення вантажів, де переважно використовується автомобільний, залізничний та водний транспорт, та ринок послуг з перевезення пасажирів, де переважно застосовується автомобільний, залізничний, водний і авіаційний транспорт (табл.1.1).

По-друге, кожен ринок відповідних транспортних послуг повинен мати необхідну ринкову інфраструктуру, що сприяє встановленню врівноважених ринкових цін на дані послуги, як наслідок реалізації законів попиту і пропозиції.

Таблиця 1.1

Матриця ринків транспортних послуг

Умовні позначення:

++ використання широке;

+ використання обмежене;

– не використовується.

По-третє, функціонування соціально-орієнтованого ринку транспортних послуг має забезпечуватися відповідними нормативно-правовими актами державних органів, які регулюють пільговий режим проїзду соціально незахищених верств населення.

Інформаційна інфраструктура ринку транспортних послуг, що складається з сукупності відповідних технічних засобів, має інформувати операторів ринку та споживачів транспортних послуг про обсяги та цінові параметри внутрішніх та міжнародних ринків зазначених послуг.

В останні роки в Україні ведеться певна робота з удосконалення державного регулювання транспортної галузі. Так, з урахуванням вимог міжнародних конвенцій та угод ухвалені закони України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про транзит вантажів». Ця законодавча робота має про-довжуватися. Зокрема, ринкова трансформація економіки України вимагає удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності перевізників та споживачів транспортних послуг, зокрема, прийняття Закону України «Про ринок транспортних послуг».

Нормативно-правова база формування і функціонування ринку транспортних послуг має відповідати наступним вимогам:

– повнота (нормативно-правове забезпечення усіх аспектів становлення та діяльності зазначеного ринку);

– системність (послідовність формування актів, починаючи з системоутворюючих базових – Закону України «Про транспорт» – і закінчуючи тими, що стосуються окремих видів ринків, наприклад, Закону України «Про ринок послуг вантажного автомобільного транспорту», який треба прийняти та ін.);

– несуперечливість (логічна наступність нормативно-правового забезпечення. Наприклад, закони України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», «Про транзит вантажів» тощо мають не суперечити один одному та Закону України «Про транспорт», іншим законодавчим актам).

Визначені основні завдання стратегії розвитку транспортно-дорожнього комплексу регіону:

– підвищення провізних можливостей комплексу за рахунок його оновлення та підтримання у роботоздатному стані;

– забезпечення безпечного функціонування рухомого складу, мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище;

– опрацювання та впровадження ефективного державного регулювання регіонального ринку транспортних послуг шляхом створення системи регулювання транспортних тарифів тощо.

Основними напрямками удосконалення регулювання діяльності транспортно-дорожнього комплексу з боку органів державної влади на регіональному рівні, на наш погляд, слід вважати:

– контроль дотримання чинного законодавства у транспортній сфері економіки регіону, зокрема, щодо безпечного використання транспорту, охорони навколишнього середовища;

– сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у транспортно-дорожній комплекс області, фінансування транспортних послуг, що надаються соціально незахищеним категоріям населення, а також забезпечення спеціальних потреб державних організацій у транспортному обслуговуванні;

– удосконалення регулювання регіональних ринків транспортних послуг, уникаючи здійснення дискримінаційних заходів як щодо перевізників, так і щодо отримувачів цього виду послуг, забезпечення тарифного регулювання діяльності транспортних організацій-монополістів.

Пріоритетними напрямками державного регулювання окремих складових транспортно-дорожнього комплексу є наступні:

а) автомобільний транспорт:

– удосконалення управління автомобільним транспортом на рівні регіону, міст державного та обласного підпорядкування і адміністративних районів шляхом створення та функціо-нування відповідних диспетчерських служб;

– сприяння розширенню ринків транспортних послуг, розвитку конкуренції з метою скорочення витрат на перевезення та підвищення якості автотранспортних послуг;

– сприяння оновленню рухомого складу вантажного та паса-жирського автотранспорту, що відповідають вимогам міжна-родних технічних та економічних стандартів і енерго-заощадження;

– забезпечення зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод та тяжкості їх наслідків до рівня європейських розвинених країн;

б) дорожнє господарство:

– удосконалення регіонального управління дорожнім господарством з урахуванням тенденцій розмежування функцій державного та господарського управління;

– удосконалення державного контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів, що акумулюються на дорожніх фондах;

– контроль корпоратизації державних підприємств з ремонту та експлуатації автошляхів загального призначення;

– сприяння оновленню парку машин сучасними енергоеко-номними та високопродуктивними транспортними засобами і шляховими машинами;

– забезпечення завершення будівництва під’їздів до всіх населених пунктів області.

в) залізничний транспорт:

– удосконалення організації перевізного процесу та утримання об’єктів виробничої інфраструктури залізниці;

– підготовка до переходу до європейської моделі управління залізничним транспортом (шляхом розмежування функцій державного управління та управління підприємствами заліз-ничного транспорту, управління інфраструктурою та системою управління рухом підприємств державної власності та транспортного обслуговування, що здійснюють підприємства усіх форм власності);

– контроль чинного законодавства щодо приватизації підприємств залізничного транспорту, включаючи виробничо-комерційні та торгівельні підприємства;

– сприяння оновленню рухомого пасажирського та вантажного складу, електрифікації шляхів сполучення, розвитку систем телекомунікацій;

д) річковий транспорт:

– удосконалення регіонального управління річковим транспор-том в умовах розмежування функцій державного та господарського управління, забезпечуючи вимоги безпеки судноплавства, якості річкових перевезень, дотримання тарифів на перевезення тощо;

– контроль завершення приватизації підприємств річкового транспорту, що безпосередньо не пов’язані з перевізним процесом, здійснення підготовки та проведення корпоратизації окремих підприємств річкового транспорту;

– сприяння поновлення річкового флоту сучасними суднами, поліпшення структури флоту;

г) авіаційний транспорт:

– удосконалення управління авіаційним підприємством (аеропортом), що знаходиться в комунальній власності, забезпе-чуючи вимоги з безпеки польотів, їх якості, тарифів на авіаперевезення;

– контроль наступної корпоратизації аеропортів з метою підготовки їх до приватизації;

– сприяння заміні наявного парку повітряних суден літаками з вищим рівнем паливної економічності та комфортабельності перевезень пасажирів.

Господарським кодексом України (ст. 16) передбачено, що держава може надавати суб’єктам господарювання, зокрема, на послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб’єктів господарювання мають визначатися законом. Однак на сьогодні законодавством не визначений перелік соціально важливих перетворень, хоча, без сумніву, є потреба у законодавчому врегулюванні кількох перевезень пільговиків, а також вантажів для забезпечення життєдіяльності соціально важливих об’єктів та процесів, зокрема, забезпечення економічної, продовольчої та енергетичної безпеки держави, регіонів та окремих підприємств.

9.2 . Управління якістю транспортних послуг

Проблема якості має універсальний характер. Якість є потужним засобом експансії у світовий економічний простір і важливим фактором підвищення конкурентоздатності продукції.

Досвід свідчить, що неможливо забезпечити конкурентоздатність, виробництво високотехнологічної продукції на світовий ринок без застосування міжнародних стандартів якості.

Одним з актуальних аспектів проблеми, що розглядається, є необхідність розроблення економічного механізму формування та забезпечення якості й конкурентоздатності продукції на різних стадіях її життєвого циклу.

Якості продукції в колишньому СРСР належна увага не приділялась. На наш погляд, причин цьому дві. По-перше, історично склалося так, що на перше місце ставилася кількісна оцінка господарської діяльності. По-друге, була відсутня належна теоретична база економічної оцінки якості, що викликано тривким ігноруванням споживчої вартості як економічної категорії.

В умовах переходу до ринку значення споживчої вартості (корисності) зростає і проблема неухильного і динамічного підвищення якісних параметрів повинна отримати пріоритетне значення як основа прискорення темпів розширеного виробництва. Слід здійснити перехід до з’ясування відношення витрат і корисності та, відповідно, до підвищення якості продукції і праці, як джерела багатства, що є основою підвищення якості життя.

Засоби виробництва шляхом заміщення живої праці в процесі виробничого споживання забезпечують підвищення продуктивності праці та її вивільнення завдяки вищим якісним параметрам засобів виробництва. Варто зазначити, що споживча вартість робочої сили значною мірою залежить від її якості і відповідно від продуктивності праці. Чим вища продуктивність праці, тим менше робочого часу необхідно для її відтворення, тим вища її споживча вартість.

Використання інновацій, новітньої техніки та ресурсоощадних технологій покликано забезпечити, зокрема, економію, скорочення витрат живої праці. Але якісні удосконалення засобів виробництва можуть бути ефективними лише у тому випадку, якщо кількість вивільненої (заощадженої) праці більша, ніж витраченої на їх виробництво. Відповідно витрати виробництва повинні виокремлюватися з корисної дії засобів виробництва, з їх споживчої вартості. Таким чином, економічний ефект від застосування якісніших засобів виробництва буде мати вигляд одержаної додаткової корисності від їх застосування.

Робоча сила в цьому випадку відтворює себе через заощадження робочого часу, який може бути використаний для виробництва інших продуктів чи забезпечувати збільшення вільного часу, тобто скорочення тривалості робочого дня. Врешті-решт в економії часу віддзеркалюється і підвищення споживчої цінності продукту.

З огляду на якість закон економії часу повинен включати економію минулої (уречевленої), живої та майбутньої праці. Остання пов’язана з витратами у сфері споживання і, відповідно, корисним ефектом товару у споживача.

Заощаджена праця тут має вигляд корисного ефекту, виробництво продукції у цьому випадку втрачає свій затратний ефект, а витрати робочого часу будуть обмежувати вартість. Цю роль при реалізації закону вартості відіграє корисність. Щоб організаційно-господарський механізм господарювання набув антивитратного характеру, заощадження витрат за умов споживання повинне бути більшим, ніж за умов виробництва.

Генрі Форд вважав, що успіх виробництва виключно залежить від мистецтва виробника служити споживачеві, пропонуючи йому те, що подобається, адже споживачеві можна догодити якістю або ціною. А найбільше йому можна догодити високою якістю та низькими цінами. Г. Форд був переконаний, що той, хто зможе дати споживачеві товари кращої якості за низькими цінами, безумовно буде лідером індустрії.

Економічний зміст якості продукції як категорії корисності при визначенні потреби полягає у підвищенні міри задоволення певної потреби та витратами, що обумовлюють задоволення даної потреби (рис. 11).

Рис. 11. Залежність ефекту споживання від витрат на якість

Тобто потреби – це не окрема самостійна фаза відтворення, а віддзеркалення умов і виробництва, і споживання. І не просто спо-живання, а споживання продукції вищої якості. При цьому задоволення потреб відбувається також і в процесі розподілу та обміну, а тому за своєю природою потреба виступає перш за все як категорія відтворення згідно закону зростаючих потреб, тобто на основі виробництва засобів виробництва і предметів споживання вищої якості.

Тільки в тому разі потреба як економічна категорія буде відповідати виклику часу і збереже органічний взаємозв’язок виробництва та споживання.

Збільшення корисного ефекту (вмісту корисної речовини) в аграрній продукції (жиру, білка, цукру, крохмалю тощо) дозволяє не тільки відповідно збільшити виробництво споживчих товарів переробною промисловістю, але й зменшити за рахунок цього витрати виробництва, одночасно скоротити посівні площі та поголів’я худоби, забезпечуючи при цьому виробництво тієї ж кількості продукції.

Проблеми управління якістю транспортного процесу на підприємствах АПК є ключовими з огляду на необхідність забезпечення їх конкурентоспроможності. На наш погляд, поняття «конкурен-тоспроможність транспортної послуги» передбачає:

– відповідність техніко-технологічного рівня транспортної послуги досягненням науково-технічного прогресу у галузі транспорту;

– відповідність якості транспортної послуги якості послуг, що надають перевізники-конкуренти;

– її здатність задовольнити потреби окремих категорій споживачів;

– рівень витрат споживачів на придбання транспортної послуги (ціна споживання);

– рівень транспортно-логістичного сервісу, у т. ч. забезпечення якості доставки, страхування вантажу (пасажирів) тощо.

Логічно стверджувати, що якість транспортних послуг – це міра їх відповідальності вимогам та очікуванням споживачів стосовно своєчасності доставки вантажів (пасажирів), їх кількості, відсутності втрат, пошкодження тощо. Важливими цілями транспортного забезпечення є зменшення витрат та підвищення якості транспортного процесу. Обидві зазначені цілі взаємопов’язані. Удосконалення контролю якості сприяє одночасному зменшенню витрат на транспортування вантажів і збільшення прибутковості підприємства (рис. 1.2).

Рис.1.2. Вплив якості транспортних послуг на ефективність виробничо-комерційної діяльності підприємства

Підвищення якості перевезень забезпечує зменшення витрат наступними способами:

– зростає продуктивність транспортних засобів, оскільки не витрачається час на холості переїзди, не погіршується якість вантажу під час його перебування у дорозі, він не губиться в дорозі. Така економія призводить до прямого скорочення транспортних витрат на одиницю продукції;

– підвищення якості транспортування означає зменшення обсягів повторного виконання транспортної роботи, яка виникає при необхідності здійснення додаткових рейсів транспортних засобів для перевезення вантажу замість втраченого чи зіпсованого під час минулих поїздок.

Рівень транспортного забезпечення значною мірою визначає ефективність торгівлі, що знаходить вияв у ціні товару, як транспортній складовій. Адже якість продукції транспорту (транспортної послуги), що характеризується швидкістю і регулярністю доставки, збереженням вантажу, надійністю транспортного забезпечення, впливає на формування ціни товару, що переміщається. Ця ціна може збільшуватися при високому рівні транспортного забезпечення чи навпаки – зменшуватися при низькій його якості.

Важливими показниками якості транспортного забезпечення є доставка вантажів у відповідні терміни і без втрат. До якісних показників, що характеризують транспортування вантажів у відповідні терміни, належать:

– питома вага вантажів, перевезених на замовлення в обумовлені терміни;

– час простою посівних, збиральних та інших машин при очікуванні технологічного транспорту;

– час затримки між одержанням продукції та вивезенням її до місця зберігання чи переробки.

Показниками, що оцінюють ефект від перевезення вантажів у встановлені терміни, можуть бути:

– економія коштів та ресурсів замовника внаслідок перевезення вантажів у встановлені терміни;

– економія коштів та ресурсів за рахунок зменшення втрат урожаю внаслідок зменшення простоїв посівної, збиральної та іншої техніки в очікуванні технологічного транспорту;

– економія коштів та ресурсів від зменшення втрат врожаю внаслідок своєчасного виведення продукції з полів та ферм до місць зберігання та переробки.

Показниками, що характеризують втрати продукції при перевезенні, є:

– питома вага вантажів, втрачених під час транспортування та навантаженні;

– частка вантажів, якість яких погіршилася при їх доставці.

Відповідно, показниками оцінки ефекту від покращення умов транспортування є:

– економія коштів та ресурсів від зменшення втрат при транспортуванні та навантаженні;

– економія коштів та ресурсів за рахунок зменшення частки вантажів, що псуються під час їх доставки.

Скоротити втрати сільськогосподарської продукції під час перевезення можна за рахунок забезпечення відповідності транспортних засобів фізико-механічним та іншим властивостям вантажів. Так, в аграрних підприємствах значну питому вагу транспортних робіт становлять перевезення зеленої маси, соломи, сіна, тобто вантажів, що відносяться до ІІІ–ІV класів. Оскільки більшість автомобілів не пристосовані до перевезення таких вантажів, то це зумовлює їх втрату під час руху. З метою зменшення цих втрат більшу увагу слід приділити попередній підготовці транспортних засобів, зокрема, нарощуванню бортів автомобілів, автомобільних та тракторних причепів, доцільно закривати кузов автомобіля чи причепа брезентом, ущільнювати його. Важливим резервом зменшення втрат є покращення шляхів, адже значна частина внутрішньогосподарських вантажів здійснюється по польових дорогах та по полю, часто – в умовах бездоріжжя.

Вузьким місцем при забезпеченні якості овочів та фруктів є їх навантаження, розвантаження та перевантаження з одного транспортного засобу в інший, що супроводжується травмуванням коренів та плодів. Щоб зменшити втрати таких вантажів, використовують контейнери (для столових буряків, моркви, інших коренеплодів), ящики, корзини (для помідорів, огірків, баклажанів), піддони і контейнери (для плодів). Для забезпечення нормативної якості молока і уникнення його псування при транспортуванні з молочної ферми на молокозавод важливо одразу ж після доїння молоко охолоджувати.

Втрати продукції при транспортуванні можна компенсувати шляхом збільшення обсягів її виробництва, тобто збільшенням енерговитрат на поліпшення обробітку ґрунту та посівів, додаткового внесення добрив та застосування хімічних засобів захисту рослин, меліорації тощо. З іншого боку, підвищення швидкості транспортних та транспортно-технологічних операцій вимагає додаткових енерговитрат на перевезення. Це доцільно за умови, коли енергоємність збереженої продукції не перевищуватиме енергоємності продукції, одержаної за рахунок збільшення обсягів її виробництва.

Цей принцип втілений в опрацьованій нами залежності:

(1.5)

де – додаткові витрати пального на перевезення невеликих партій вантажів та тих, що швидко псуються тощо;

– додаткові витрати енергетичних ресурсів при виробництві продукції, пов’язані зі здійсненням додаткових агротехнічних заходів;

– кількість продукції, одержаної за рахунок скорочення втрат при транспортуванні (в розрахунку на 1 га її вирощування);

– приріст урожайності культури за рахунок застосування додаткових агротехнічних заходів.

Вивчення спеціальної літератури, власні спостереження дозволяють визначити показники якості транспортних послуг та основні параметри транспортних засобів, що впливають на рівень якості:

– продуктивність рухомого складу, яка залежить від номінальної вантажопідйомності, коефіцієнта використання вантажопідйомності, середньої технічної швидкості, тривалості навантажування та розвантажування транспортного засобу;

– тривалість (швидкість) доставки вантажу, на яку впливає швидкість руху автомобіля;

– збереження вантажу, що транспортується, яка залежить від питомої вантажопідйомності автомобіля, плавності ходу автомобіля, показників температурного режиму кузова (зокрема, коефіцієнта теплопередачі кузова), пристосованості автомобіля до обслуговування мобільних сільськогосподарських машин (мінімальний радіус повороту, компактність автомобіля, навантажувальна висота, база, стійкість роботи двигуна у діапазоні малих швидкостей);

– надійність перевезень, на що впливають надійність автомобіля (рівень безвідмовності, довговічності, коефіцієнт технічної готовності), запас ходу автомобіля (віддаль, що проходить автомобіль при повній заправці бака пальним), прохідність автомобіля (визначається кліренсом, співпаданням колії, розміром, типом та питомим тиском у шинах, питомою силою тяги на крюку тощо), безпечністю руху автомобіля (стійкість, гальмівні якості тощо);

– економічність перевезень, що визначається енергоємністю перевезень (витрата пального на одиницю транспортної роботи), трудоємністю перевезень (витрата праці на одиницю транспортної роботи), собівартістю одиниці транспортної роботи.

На наш погляд, якість транспортного обслуговування може бути охарактеризована наступними критеріями:

– своєчасність перевезення (перевезення вантажів мають бути розпочаті без запізнення і виконані в установлений термін);

– повнота перевезень (має бути прийнятий до перевезення весь обсяг вантажу);

– збереження вантажу (у процесі перевезення вантажу не повинно бути допущене його втрат та погіршення якості);

– економічність перевезення (забезпечення мінімізації витрат замовника на перевезення вантажів).

Своєчасність перевезення вантажу може бути оцінена запропонованим нами коефіцієнтом своєчасності перевезення вантажу :

(1.6)

де , – терміни перевезень вантажу відповідно нормативні (планові, договірні) та фактичні.

Коефіцієнт своєчасності перевезень характеризує відповід-ність вимог щодо вчасності доставки вантажів у нормативні терміни і може бути визначеним за опрацьованою нами формулою:

(1.7)

де , – обсяги перевезень вантажів відповідно перевезених своєчасно (у нормативні терміни) і ті, що треба було у ці терміни перевезти.

Коефіцієнт повноти перевезень характеризує рівень освоєння вантажоперевезень наявними транспортними засобами, залежить перш за все від спроможності наявного рухомого складу забезпечити транспортування вантажів, що підлягають перевезенню, може бути підрахований за рекомендованою нами формулою:

(1.8)

де , – обсяги перевезень відповідно фактичні (освоєні) та ті, що підлягали перевезенню, тис. т.

Рівень збереження вантажу під час транспортування залежить, зокрема, від забезпеченості підприємства спеціалізованими транс-портними засобами для перевезення молока, худоби, птиці, овочів, фруктів, комбікормів тощо і може бути оцінений за допомогою рекомендованого нами коефіцієнта збереження вантажу :

(1.9)

де – обсяги вантажів, що фізично витрачені чи зіпсовані при вантажно-розвантажувальних роботах та транспортуванні.

Рівень економічності перевезень вантажу може бути охаракте-ризований запропонованим нами коефіцієнтом економічності перевезень вантажу :

(1.10)

де , – витрати замовника на перевезення вантажу відповідно нормативні (планові, договірні) та фактичні.

Інтегральний показник рівня транспортного забезпечення ( ), на наш погляд, повинен враховувати не лише значення окремих його складових, але і їх вагомість, адже коефіцієнт вагомості окремого показника характеризує внесок його у значення інтегрального показника.

За допомогою методу координат всі показники, що характеризують якість транспортного обслуговування, можна привести до одного узагальненого показника. Цей метод ґрунтується на математичній аналогії розміщення точок, що представляють показники, в n-мірному евклідовому просторі з урахуванням довжини їх координат. Зведення сукупності показників, що характеризують рівень транс-портного обслуговування, до інтегрального показника ( ) з враху-ванням їх вагомості можна здійснювати за опрацьованою нами формулою:

(1.11)

де , , , – коефіцієнти вагомості відповідно своєчасності перевезень, повноти перевезень, збереження вантажів, економічності перевезень.

Експертна оцінка вагомості показників здійснювалася нами за 10-бальною шкалою. Було застосовано анкетування експертів у два тури зі зворотнім зв’язком. Одержані від експертів оцінки вагомості кожного j-го показника в балах для знаходження коефіцієнта вагомості усереднювалися з урахуванням компетентності експертів і нормувалися за формулами [57]:

(1.12)

(1.13)

де – кількість показників у групі;

– коефіцієнт компетентності кожного експерта.

Внаслідок опитування експертів встановлені наступні коефіцієнти вагомості окремих показників: коефіцієнта своєчасності перевезень – 10 балів, коефіцієнта повноти перевезень – 9, коефіцієнта збереження вантажів – 9, коефіцієнта економічності перевезень – 10 балів.

Для значень , , , формула інтегрального показника рівня транспортного обслуговування набуває наступного вигляду:

(1.14)

Місце контролю якості транспортного процесу подано на опрацьованій схемі (рис. 1.3). Технологія контролю якості транспортного процесу передбачає, що такий контроль здійснюється на всіх дев’яти етапах перевезення вантажу – від перевірки якості підготовки транспортного засобу до руху до контролю якості вантажу під час його складування. В табл.1.2 подано зміст контрольних функцій, зазначено осіб, що виконують контрольні функції. При контролі якості транспортного процесу не передбачено залучення додаткових штатних посад для виконання контрольних функцій, адже підходи TQM передбачають, що загальний контроль якості здійснюється безпосередніми виконавцями.

Рис. 1.3. Технологічна схема перевезення вантажу транспортним засобом (з контролем якості транспортного процесу)

Таблиця 1.2

Контроль якості при здійсненні транспортного процесу

Важливо, щоб на підприємствах були розроблені програми забезпечення якості транспортного процесу. В основу таких програм можуть бути покладені опрацьовані нами основні напрями забезпечення якості транспортного забезпечення (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Напрями забезпечення якості транспортного забезпечення