Інтервал рн, сприятливий для росту різних сільськогосподарських культур

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 6

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Відношення рослин до еродованих і техногенно-порушених ґрунтів. Різні культури виявляють неоднакову чутливість до змитості ґрунтів та інших порушень ґрунтового профілю, пов’язаного з повним або частковим відчуженням верхніх шарів (табл. 32).

Таблиця 32

УРОЖАЙНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР НА ҐРУНТАХ РІЗНОГО СТУПЕНЯ ЕРОДОВАНОСТІ НЕЗМИТИХ ҐРУНТІВ (за даними В.І. КІРЮШИНА)

Загальними принципами підбору культур для подібних умов є оцінка рівня вимогливості їх до умов родючості ґрунту. Проте умовно сільськогосподарські культури можна розділити на три групи: високовимогливі — цукрові буряки, бавовник, соняшник, картопля, озима і яра пшениця, кукурудза, просо; середньовимо- гливі — ячмінь, гречка, зернобобові, однорічні трави; маловимо- гливі — озиме жито, овес, конюшина.

У більшості випадків агроландшафти, в яких природні зв’язки ціленаправлено змінені шляхом правильного розподілу угідь, сприяють більш повному і ефективному використанню природ­них ресурсів. Такі ландшафти характеризуються високою біоло­гічною продуктивністю й інтенсивним кругообігом речовин. Сприятливий водний баланс виключає або зводить до мінімуму такі негативні явища і процеси як, наприклад, ерозія фунтів.

Вузька спеціалізація агроекосистем часто сприяє порушенню природної рівноваги. Коли в природній екосистемі всі види при­стосовані один до одного з погляду трофічних та інших зв’язків так, що в цілому вони забезпечують замкненість циклів кругообі­гу речовин, то в агросистемі ці зв’язки порушені. Звідси виникає необхідність поновлення агроекосистем значною кількістю енер­гії та елементів живлення. Зрідження агроекосистеми біологіч­ними видами може призвести до розбалансування багатьох еко­логічних процесів, тому їх необхідно компонувати спеціальними заходами — введенням сівозмін, тобто забезпечити замість одно­часного співвідношення на одному полі багатьох видів і їх роз­міщення в часі й просторі. Таким чином, на відміну від природ­них екосистем, агроекосистеми вимагають цілеспрямованої антропогенної діяльності.

Найважливішою характеристикою агроекосистем є величина накопичення енергії за певний проміжок часу в новосинтезованій органічній речовині. Формування продуктивності рослин в усіх випадках являє собою процес перетворення основного, що вхо­дить в цю систему, — сонячної енергії — завдяки фотосинтезу в хімічну енергію — врожай, що є основним виходом із системи.

Вивчення фітоценозів і в цілому екосистем до цього часу го­ловним чином базується на дослідженнях процесів обміну речо­вин організмів і їх ценозів. Найважливішим фактором, що регу­лює обмін речовин, зокрема рослин, є штучне підвищення умов постачання їх елементами мінерального живлення, які покращу­ють енергообмінні процеси і одночасно є необхідним субстратом для утворення органічної речовини.

Покращуючи агрофізичні ґрунтові умови, підвищуючи рівень мінерального живлення, вологозабезпеченість, можна оптимізувати процеси обміну речовин і на цій основі помітно підвищити біопродуктивність рослин.

Важлива передумова ефективного використання антропо­генної енергії — одночасне збереження ґрунту як основного і незамінного в майбутньому засобу виробництва в землеробст­ві. Звідси система землеробства повинна не лише забезпечува­ти високу біологічну продуктивність, а також в процесі функ­ціонування відновлювати родючість ґрунту, запасати енергію в гумусі, зберігаючи і підвищуючи його вміст як основу ґрунто­вої родючості.

В умовах складного рельєфу за інтенсивного ведення земле­робства існує постійна небезпека неконтрольованих втрат енергії, заключеної в гумусі, поживних речовинах, внаслідок чого знижу­ється продуктивність агроекосистеми в цілому, тобто можливість протистояти несприятливим природним і антропогенним факто­рам істотно зменшується.

Таким чином, землеробство є складовою частиною агроекоси­стеми, за допомогою її складових — добором сільськогосподар­ських культур, раціонального обробітку ґрунту — повинно впли­вати на збереження та відтворення родючості еродованих земель.

Відношення до фітосанітарних умов ґрунту. Сільськогос­подарські культури характеризуються різною стійкістю до хво­роб, схильністю до враження шкідниками, специфічною реакцією по відношенню до бур’янів. г

Дикоростуча флора України нараховує понад 3500 видів, з них близько 700 видів зустрічаються як бур'яни. Вони засмічують озимі, ярі, просапні, однорічні і різні багаторічні культури, сади, городи, виноградники, луки, пасовища тощо.

Загальновизнано, що бур’яни — це той чинник, який знижує урожайність, погіршує якість продукції, сприяє поширенню шкі­дників і хвороб, гальмує впровадження прогресивних технологій, підвищує вартість продукції. В рільництві, овочівництві, садів­ництві недобирають через бур’яни 25—30 % урожаю, а в бага­тьох випадках втрати досягають 50 і більше відсотків.

Висока забур’яненість сільськогосподарських угідь поясню­ється, перш за все, здатністю бур’янів легко адаптуватись у мін­ливих умовах екологічного середовища.

За станом фактичної забур’яненості полів України встановле­но, що лише близько 10 % площ мають незначну кількісну за­бур’яненість (менше 10 шт/м²), 40 % площ — середню (10 — 50 шт/м²) і 50% ріллі — сильну забур’яненість (понад 50 шт/м²). Потенційна забур’яненість ріллі в останні роки помітно зросла. Так, в орному шарі товщиною ЗО см знаходиться від 100—400 млн до 4 млрд і більше насіння бур’янів на 1 га. При обробітку ґрунту більша їх частина переміщується в верхній шар, і їх кіль­кість тут в сотні й тисячі разів перевищує кількість висіяного насіння сільськогосподарських культур. Крім того ґрунт засмічений кореневищами бур’янів, які є великим джерелом підвищення за­бур’яненості посівів культурних рослин. Всі ці фактори створю­ють несприятливі умови для розвитку польових культур.

Підрахунки свідчать, що втрати від бур’янів в землеробстві України на всій площі ріллі щороку становлять мільйони тонн: зерна — 10, цукрових буряків — 25, картоплі — 8, кукурудзи на силос — 7, соняшнику — 1 і значну кількість інших видів проду­кції рослинництва на загальну суму, за оцінками 2002 р., до 10 млрд гривень. Крім кількісної втрати врожаю бур’яни обумов­люють також зростання витрат на вирощування культур за раху­нок проведення заходів боротьби з ними, які в середньому пере­вищують 30 % всіх затрат праці в землеробстві. Висока забур’яненість обумовлює зниження на ЗО % продуктивність ґрунтооброблювальних агрегатів.

Зниження врожаю по окремих культурах, за даними багатьох наукових установ, може досягати: пшениці і жита — 55—65 %, ячменю — 37—45, льону — 35—45, картоплі — 40—55, цукро­вих буряків — 47—80. Це пов’язане з тим, що бур’яни погіршу­ють умови живлення культурних рослин, а деякі їх види є пара­зитами (табл. 33).

Конкуренція бур’янів з культурними рослинами за елементи мінерального живлення призводить до зменшення коефіцієнта використання внесених добрив. Так, один із злісних бур’янів — будяк польовий, що утворює на 1 га 3,6 т надземної маси і 2,1 підземної, поглинає з ґрунту 138 азоту, 31 кг фосфору і 117 кг ка­лію. В той час, коли для формування 1 т зерна витрачається 25 кг азоту, 15 кг фосфору і 15 кг калію, тобто будяк при середній за­бур’яненості полів використовує таку кількість поживних речо­вин, яких вистачило б для одержання на кожному гектарі 31,8 ц зерна пшениці, або 200 ц коренеплодів цукрових буряків. Внаслі­док для покриття дефіциту поживних речовин, викликаного за­бур’яненістю посівів цим бур’яном, треба буде внести на І га по­над 11 ц мінеральних добрив.

Високий транспіраційний коефіцієнт багатьох видів бур’янів (що вище 600—1000) викликає дефіцит вологи для культурних рослин. Корені бур’янів глибше проникають в ґрунт і забирають звідти вологу. На засмічених полях вологість ґрунту в кореневмі­сному шарі під посівом знижується на 2—5 %.

Так, корені вівсюга сягають 2 м, буркуну — 5—6 м, осоту ро­жевого — до 7,5 метрів. Враховуючи цю особливість бур’янів, П. А. Костичев визначив: «Яка користь від того, що ми надамо ґрунту прекрасного механічного стану, щоб сприяти збереженню ґрунтової вологи, коли бур’яни не будуть знищені. Більша воло­гість ґрунту лише допоможе поширенню бур'янів,а для культур­них рослин не тільки не залишиться вологи, але ще будуть за­глушені бур’янами».

За даними Ю. П. Манька (табл. 34), шкідливість різних видів бур’янів, виражена втратою врожаю сільськогосподарських куль­тур протягом вегетації, має широкий діапазон.

Зараз нараховують близько 800 тис. різних шкідників і понад ЗО тис. збудників хвороб сільськогосподарських культур. Втрата врожаю від шкідників і хвороб по усереднених даних становить відповідно 14 і 12 % В умовах інтенсифікації землеробства і ши­рокого впровадження інтенсивних технологій вирощування сіль­ськогосподарських культур захист рослин набуває особливого значення.

Для захисту рослин застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів. Застосування того чи іншого ме­тоду в певну фазу розвитку рослин залежить від ступеня уражен­ня тим чи іншим шкідником або хворобою.

Як відомо, хімічний спосіб боротьби зі шкідниками і хворо­бами, найбільш розповсюджений зараз, має значні недоліки. При застосуванні хімічних препаратів одночасно з шкідниками знищуються комахи, які запилюють рослини. Тому найактуа­льніша проблема — це охорона навколишнього природного середовища, яка наносить мінімальної шкоди при проведенні захисних заходів.