Оптимальний Рівень реакцій дерново-підзолистих ґрунтів і насиченість їх основами

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Карбонатність ґрунтів. У карбонатних ґрунтах міститься підвищена кількість Са²⁺ і НСО^-_з в ґрунтовому розчині, що ви­значає слаболужну реакцію. В цих ґрунтах швидше відбувається мінералізація органічної речовини і вивільнюється азот у мінера­льних формах.

Фосфати, залізо, марганець, важкі метали доступніші, ніж на кислих ґрунтах . Присутність у ґрунтових розчинах більшої кіль­кості кальцію внаслідок антагонізму катіонів може затруднити засвоювання деяких елементів живлення, створюючи недостачу їх у рослинах. Недостача засвоюваного заліза в карбонатних ґру­нтах може викликати хлороз рослин.

Існує така класифікація ґрунтів по забезпеченості кальцієм: рСа < 1,8 — надлишкова; 1,8—2,0 — висока; 2,0—2,2 — підви­щена; 2,2—2,4 — середня; 2,4—2,6 — низька (рСа — від’ємний логарифм активності іонів кальцію).

Засоленість ґрунтів. До засолених ґрунтів відносять такі, що містять у своєму складі легкорозчинні солі в токсичних для сіль­ськогосподарських рослин кількостях. Вони справляють пряму негативну дію на рослини внаслідок підвищення осмотичного тиску ґрунтових розчинів і токсичної дії окремих іонів, а також побічний вплив через зміну фізико-хімічних, біологічних та ін­ших властивостей ґрунтів. Найбільший токсичний ефект виявляє сода, потім хлориди, далі бікарбонати натрію і магнію, потім су­льфати натрію і магнію. Гіпс, як і карбонат кальцію, не шкідли­вий, проте його присутність у великих кількостях призводить до зниження родючості фунту.

Солонцюватість. Ця якість ґрунтів обумовлена підвищенням вмістом обмінного натрію або наслідками його присутності в ГПК. У першому випадку солонцюватість називають активною або фізико-хімічною, в другому — фізичною або реліктовою.

Безпосереднім виразом фізико-хімічної солонцюватості є під­вищений вміст воднопептизуючого мулу. Між ним і вмістом на­трію в ґрунті існує залежність. Межі вмісту обмінного натрію 10, 20 і 40 % від ємності обміну в загальних рисах визначають якісні стрибки в прояві фізико-хімічної солонцюватості.

При високому вмісті гумусу пептизуючий вплив обмінного на­трію знижується. В той самий час при невисокому рівні гумусованості ґрунтів , високій дисперсності гумусових речовин, наявності розчинних гумітів і фульфатів натрію і магнію процес пептизації досить активно проходить при малому вмісті обмінного натрію.

Розвитку солонцюватості ґрунтів сприяє наявність в ГПК під­вищених кількостей обмінного магнію (понад 30—40 %). Причо­му безпосередня пептизуюча дія магнію як обмінного катіону не­велика. Більше вона проявляється упосереднюючим стабілі­зуючим впливом гумітів і фульфатів магнію по відношенню до ґрунтових колоїдів.

Пептизуючий ефект обмінного натрію обумовлює несприят­ливі фізико-хімічні і фізичні властивості солонцюватих ґрунтів: високе набухання і липкість при зволоженні, низьку фільтраційну здатність, брилуватість та високу твердість при висиханні.

При заміщенні обмінного натрію кальцієм в ході природної трансформації солонців або під впливом меліорантів властивості солонців покращуються, проте щільна упакованість часток в аг­регатах і морфологічні ознаки солонцюватості зберігаються до­сить довго, особливо в природних умовах.

Поряд з солонцями широке розповсюдження в лісостеповій і степовій зонах мають солонцюваті ґрунти (чорноземи, каштанові,

лучні та ін.). Вони характеризуються наявністю ілювіальних ша­рів різної інтенсивності і засоленням з тієї чи іншої г либини.

Розподіл цих ґрунтів за ступенем солонцюватості проводять з врахуванням гумусованості: високогумусовані (чорноземи, лучні — чорноземи та ін. ) і малогумусні (малогумусні чорноземи, каш­танові, бурі ґрунти).

Для ґрунтів першої групи встановлені такі поділи: не солон­цюваті — до 5 % обмінного натрію від ємності поглинання, слабосолонцюваті — 15—20 %; для ґрунтів другої групи: не солон­цюваті — до 3 % обмінного натрію, слабосолонцюваті — 3—5, середньосолонцюваті— 10—15 %.

Забезпеченість ґрунтів елементами живлення. Агрохімічна характеристика ґрунтів, тобто оцінка їх складу, властивостей і ре­жимів з точки зору умов живлення рослин, застосування добрив і їх перетворення в фунті подана в численних наукових виданнях.

Забезпеченість ґрунтів елементами живлення та їх доступність рослинам залежить від багатьох умов: гранулометричного і мінера­логічного складу, гумусового стану, мікробіологічного режиму, ре­акції фунту, ємності поглинання та складу обмінних катіонів, наяв­ності токсичних речовин і сполук, що зв’язують поживні елементи в важкодоступні для рослин форми, будови і структурного стану ґрунтів, умов зволоження і температурного режиму.

Оцінка фунтів щодо забезпеченості рухомими елементами живлення наведена в таблицях (табл. 14—16).

Таблиця 14