За НЕПу були досягнуті високі темпи розвитку країни.
У найкоротший термін було відбудоване господарство країни, різко виріс життєвий рівень населення.
Однак, НЕП не міг бути довговічним, тому що базувався на двох протилежностях:
- в економіці панували ринкові відносини,
а в політиці - адміністративно-командна система, яка прагнула підпорядкувати економіку своїм цілям.
2. Протиріччя і кризи непу.
Бесіда.
Реалізація непу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо.
Учитель ставить запитання учням першої групи, «знавцям» сільського господарства:
— Які суперечливі явища спостерігались у 20-ті роки на селі?
Схоже запитання, але вже стосовно промисловості, ставиться перед «знавцями» в галузі промисловості.
Торгівля пожвавлюється, це стимулювало розвиток економіки, хоча зумовлювало водночас і посилення негативних факторів:
- спекуляції,
- контрабанди,
- шахрайства тощо.
В період непу давалися взнаки дестабілізуючі процеси, розхитуючі економіку:
- фінансова криза 1922 р.,
- ризи збуту 1923, 1925—1926, 1927—1928 років,
- товарний голод 024 р.,
- зростання інфляції 1925 р.
Серйозні протиріччя виникли соціальній сфері.
— Як ви гадаєте, в чому це виявилося? (Прогресуюче розшарування суспільства, поява безробіття, безпритульності.)
Розповідь учителя.
Усе зазначене спричиняло зростання соціальної напруги.
Логічне питання «За що боролись?» дедалі гостріше звучить у суспільстві.
Цікаві факти.
Більшовицькому керівництву не подобалось, що неп оживив приватновласницькі інстинкти.
З'явилася велика кількість непманів — приватних власників, торгівців тощо. Лихоманка збагачення охопила й ряди правлячої партії.
Так, квітневий (1925) пленум ЦК КП(б)У дійшов надто неприємного для його учасників висновку: майже половина злочинів у містах скоєна партійною і радянською господарською елітою, а в селах ця частка сягнула 80 %.
У період непу членам партії не дозволялося мати велике господарство, в містах —
- мати власний будинок,
- кінний виїзд чи автомобіль,
- тримати гроші в ощадкасі,
- носити обручки чи дорогі запонки,
- працювати, крім основної діяльності,
- в іншому місці, тобто всіляко заохочувалися аскетизм і презирство до матеріального благополуччя.
Встановити суворий контроль над усіма з метою дотримання цих вимог, ясна річ, було неможливо.
Важливим негативним чинником для подальшої долі непу було й те, що серед 24 403 підприємців України (без сільських господарств) 53 % складали особи єврейської національності і лише 32,4 % — українці.
З-поміж 381 заводчика й фабриканта євреїв було 78,5 %, українців — 6,3 % росіян — 7,1 %.
Із 3776 торговців, які використовували найману працю, євреї становили 73,6 %. Попри те, що за 1917—1921 рр. різні політичні сили чи й самі жителі організували майже 900 великих і 349 менших єврейських погромів, рецидив антисемітизму залишався не примарною загрозою, а отже, масово ширилося враження, що «неп вигідний жидам».
Не випадково в деяких губерніях України з 1924 р. знову прокотились єврейські погроми, хоч і не такі криваві, як раніше.
Єврейська меншина в Україні, що нараховувала 3,3 млн. чол., поступово кількісно почала танути, здебільшого під різними приводами і різними шляхами тікаючи за кордон.
Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток.