2. Формування у дітей потреби в мовному спілкуванні.
3. Підтримка усіх проявів мови.
4. Використання залишків слуху як необхідної умови формування усної мови і спілкування.
5. Контроль за мовою дітей з боку дорослих.
6. Виконання єдиних вимог до мови дорослих.
Усвідомлюючи важливість оволодіння словесним мовленням для соціалізації людей з порушеннями слуху, науковці і практики впродовж багатьох років намагалися розробити ефективні методи навчання словесного мовлення. За цей час створено багато таких методів, вони різняться між собою деякими ознаками, а саме:
- формою мовлення (усна, писемна, дактильна, жестова, мішана), на базі якої відбувається засвоєння словесного мовлення;
- каналом сенсорного сприймання словесного мовлення, що переважає (зоровий, вібраційний, слуховий);
- мінімальною мовною одиницею, що береться за основу (звук, склад, слово, речення);
- способом сприймання мовленнєвих одиниць (глобальний, аналітико- синтетичний);
- принципом добору мовленнєвого матеріалу (фонетичний, семантичний, діяльнісний);
- залученням «обхідних шляхів» для опанування мовлення;
- використанням додаткових засобів комунікації (національна жестова мова, калькована жестова мова, дактилювання);
- способами взаємодії засобів комунікацій у навчальному процесі.
В останні роки розроблено новий зміст навчання мови і мовлення дітей з порушеннями слуху, виділено спрямованість корекційно-розвивальної роботи з кожного розділу навчальної програми.
В основу нової програми з української мови покладено такі підходи:
• навчання української мови у спеціальній школі для дітей з порушеннями слуху здійснюється на міжпредметному рівні;
• засвоєння мовних закономірностей дітьми підпорядковане передусім мовленнєвому розвиткові дітей;
• мовлення розвивається у взаємозв'язку із формуванням пізнавальних процесів дитини та психічних функцій, а саме сприймання, всіх видів пам'яті (образної та вербальної; довільної та мимовільної тощо), мислення (наочно- образного, наочно-дійового та словесно-логічного), уваги, уяви;
• виховання потреби в мовленнєвому спілкуванні, мовленнєвої активності
дітей;
• під час навчання мови передбачене тренування порушеної слухової функції та автоматизація правильної звуковимови;
• формування різних форм мовлення як через вивчення мовних закономірностей, так і через якнайширше використання словесного мовлення з комунікативною метою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология. - М.: Изд. Центр «Академия», 2002. -
224 с.
2. Багрова И.Г. Обучение слабослышащих учащихся восприпятию речи на слух. - М., 1990.
3. Басова А.Г., Егоров С.Ф. История сурдо^педагогики: учеб. пособие для студентов дефектол. фак. пед. ин-тов / А.Г. Басова, С.Ф. Егоров. - М.: Просвещение, 1984.
4. Бельтюков В.И. Роль слухового восприятия при обучении тугоухих и глухонемых произношению. - М., 1960.
5. Бельтюков В.И. Взаимодействие анализаторов в процессе восприятия и усвоения устной речи. - М., 1977.
6. Боскис P.M. Глухие и слабослышащие дети. - М., 1963.
7. Вавіна JI. Концептуальні під-’ходи до мовної освіти учнів спеціаль~,них шкіл // Дефектологія. - 2001. - №3. - С. 7-12.