1.3. Зміст, завдання та задачі РСС та вимови у дітей із вадами слуху...7

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 9
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

Управління освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації

Луцький педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів шкільної, дошкільної педагогіки і психології та окремих методик

Розвиток слухового сприймання та вимови у дітей з вадами слуху в умовах дошкільного навчального закладу

та початкової школи

Курсова робота з сурдопедагогіки

студентки 4-В курсу спеціальності 5.01010201 «Початкова освіта»

Назарук Ольги Сергіївни

Науковий керівник:

викладач сурдопедагогіки Дмитрієва Світлана Анатоліївна

 

 

ЛУЦЬК 2014

ЗМІСТ

1.1. Вступ................................................................................................. З

Розділ 1. Теоретико-педагогічні основи розвитку слухового сприймання та вимови у дітей з вадами слуху..................................................................................................... 6

1.2. Роль слуху в розвитку дитини.......................................................... 6

1.3. Зміст, завдання та задачі РСС та вимови у дітей із вадами слуху...7

1.4. Основні причини порушення слуху та проблеми компенсації глухоти 14

1.5. Причини порушення слуху............................................................. 14

1.6. Класифікація вад слуху у дітей....................................................... 16

1.7. Проблеми компенсації глухоти...................................................... 19

1.8. Дидактичні та методичні принципи РСС та вимови........................ 22

1.9. Робота з батьками.......................................................................... 28

1.10. Технічне та методичне забезпечення роботи................................ ЗО

Розділ 2. Особливості роботи з РСС та вимови у дітей з вадами слуху в умовах дошкільного навчального закладу та початкової школи................................. 36

2.1. Методика РСС та вимови: робота над мовним диханням, голосом, звуками мови......................................................................................................... 36

1.11. РСС та вимови на індивідуальних та фронтальних заняттях........... 40

1.12. Експериментальна частина............................................................ 43

Висновки............................................................................................................ 48

Список використаної літератури........................................................................ 52

Додатки............................................................................................................. 54

 

 

ВСТУП

Проблема розвитку мовлення дітей з порушеннями слуху — одна з найскладніших проблем сурдопедагогіки. Вона завжди була в центрі уваги науковців. Бачення шляхів її розв'язування змінювалося відповідно до накопичення практичного досвіду, нових наукових розробок у галузі психології дітей з порушеннями слуху, методиці навчання мови і мовлення, технічних роз­робок тощо.

Актуальною проблемою спеціальної педагогіки та психології є раннє виявлення порушень та рання допомога розвиткові й вихованню дітей із вадами слуху. Так, систематична і цілеспрямована сурдопедагогічна робота з дітьми із вадами слуху, розпочата з перших місяців життя, має спрямовуватися на те, щоб у майбутньому діти знайшли своє місце у широкому, складному й суперечливому світі. Не лише рік чи місяць, а й тиждень визначає певні зрушення у змісті та характері розвитку дитини. Діти зі зниженим слухом, як і діти з неушкодженою слуховою функцією, не можуть жити у безладі, вони намагаються пізнати навколишній світ та свої зв'язки з ним. Вони прагнуть ознайомитися з умовами життя та його основними законами - природними, предметними, соціальними. З часом, дітям належить навчитися існувати відповідно до цих законів, а не всупереч їм. І ось тут основне призначення дорослого - допомогти дитині з порушеною слуховою функцією жити від народження у злагоді із довкіллям та із собою як активному суб'єкту життєдіяльності.

Слухо-мовна реабілітація нечуючих і слабочуючих дітей протягом декількох десятиліть являється однією з головних проблем корекційної педагогіки, особливо сурдопедагогіки.

Актуальність даної проблеми посилюється у зв’язку з тим, що зниження слуху тягне за собою затримку мовного розвитку дітей, обумовлює виникнення дефектів вимови, негативно впливає на розвиток мислення і загальний розвиток дітей із вадами слуху.

Про необхідність ранньої допомоги для розвитку соціальних, когнітивних і мовних навичок дітей із порушеннями слуху йдеться у дослідженнях багатьох науковців. Зокрема Робіншоу, Апуццо і Йошінага-Ітано, Т. Пелимська, Н. Шматко, В. Литвинова, Б. Жук зазначають, що розвиток дітей зі зниженим слухом, в тому числі й мовленнєвий розвиток, може відповідати граничній нормі за умови раннього слухопротезування та ранньої сурдопедагогічної допомоги - до завершення перших шести місяців життя дитини.

Навколо питань, пов'язаних з навчанням мовлення дітей з порушеннями слуху, уже понад чотири століття точаться жваві дискусії в усьому сурдопедагогічному світі. Цій проблемі присвячено найбільше наукових розробок у сурдопедагогіці, їй приділяється багато уваги і відводиться чимало часу в практиці навчання дітей з порушеннями слуху. Проте вона й донині не вважається остаточно розв'язаною. Пильність до цієї проблеми не є випадковою. Адже, за висловленням Л. Виготського, «у проблемі мовлення як у фокусі сходяться всі питання розвитку нечуючої дитини. Це є насправді проблема проблем сурдопедагогіки». Значущість цього питання та його нерозв'язаність визначили актуальність тематики нашої роботи.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Розвиток слухового сприймання та вимови у дітей із вадами слуху в умовах дошкільного навчального закладу та початкової школи».

Об’єкт дослідження - навчально-виховний процес у дошкільному навчальному закладі та початковій школі.

Предмет дослідження - розвиток слухового сприймання та вимови у дітей з вадами слуху.

Мета дослідження - обґрунтувати особливості розвитку слухового сприймання та вимови у дітей з вадами слуху, розглянути різні технології навчання словесного мовлення дітей, які застосовувались у минулому і є в

сучасній практиці навчання.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити зміст та основні завдання роботи з розвитку слухового сприймання та вимови у дітей з вадами слуху;

2) з'ясувати основні причини порушення слуху та проблеми компенсації глухоти;

3) дослідити особливості роботи з розвитку слухового сприймання у дітей з вадами слуху в умовах дошкільного навчального закладу та початкової школи.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 27 найменувань. Робота викладена на 57 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СЛУХОВОГО СПРИЙМАННЯ ТА ВИМОВИ У ДІТЕЙ 3 ВАДАМИ

СЛУХУ

1.1. Роль слуху в розвитку дитини

Роль слуху в розвитку дитини очевидна. Без слуху неможливе сприймання мови. Слухаючи мову, дитина вчиться орієнтуватися в оточуючому світі. Вона пізнає предмети, дивлячись на них, торкаючись до них, прислуховується до звуків. Дитина спостерігає рухи та дії оточуючих його людей та тварин, зміни в оточуючій дійсності; по мірі своїх можливостей співставляє та усвідомлює оточуюче за допомогою органів чуття.

І в цьому складному процесі усвідомлення дійсності виняткову роль відіграє мова. Ще задовго до того, як дитина навчиться питати та розуміти відповідь оточуючих, вона чує мову близьких. Задовго до того, як дитина сама навчиться говорити, вона засвоює значення багатьох слів, звернених до неї. Вже на початку другого року життя дитина починає розуміти елементарну мову та пов’язує її з оточуючими предметами та явищами. В подальшому завдяки слуху вчиться ставити питання та відповідати на них, самостійно висловлювати свої думки, вимоги та прохання. Спочатку дитина говорить окремі слова, потім фрази, і на кінець - володіє мовою, яка дозволяє їй щось розповісти. Щоб оволодіти вимовою слів, дитинна повинна оволодіти рухами мовного апарату. Щоб правильно використовувати в своїй мові слова, дитина за допомогою слуху повинна обов’язково засвоїти, з яких звуків воно складається, а також їх послідовність. Ми знаємо, що дитина спочатку засвоює найбільш доступні її слуху звукові комплекси. Зазвичай це така частина слова, яка стоїть під наголосом.

і


Як правило, дитина чує не тільки мову оточуючих, але і власну. Це дозволяє контролювати її та порівнювати з мовою дорослих. Розвиток мови
дитини обов’язково передбачає накопичення запасу слів в процесі мовного спілкування з оточуючими. Мовна практика дитини за допомогою слухового сприймання створює умови для розуміння значення все більшої кількості слів. Сприймання мови за допомогою слуху дозволяє співвідносити слова з тими предметами, які вони означають. Дитина сама вчиться називати всі оточуючі її предмети та дії, їх ознаки; вчиться висловлювати свої бажання, скарги, переживання.

Тепер уявіть собі дитину, яка втратила слух у перші роки свого життя,коли він служив не стільки для спілкування, скільки для засвоєння перших звуків, слів та фраз. Коли дитина не чує мовних звуків чітко і постійно, то повторені слова кожний вона сприймає їх по іншому, не пов’язує з предметами, тому не розуміє та не запам’ятовує. Ще важче нечуючій дитині навчитися вимові звуків та слів, виявляється неможливим достатнє накопичення словникового запасу. Нечуюча дитина не може самостійно оволодіти мовою, рухами артикуляційного апарату, які необхідні для чіткої вимови звуків. Тільки при спеціальному навчанні дітей з вадами слуху можливо досягти успіху. Також дуже важливим є мовне середовище, в якому знаходиться нечуюча дитина. [ 1; 5; 8]

Таким чином, на загальний розвиток дитини з порушеннями слуху впливають такі чинники: стан слуху, рівень розвитку мовлення, її індивідуальні особливості, спеціально організоване навчання. Особлива роль належить слуху як загалом, так і в мовному розвитку.

1.2. Зміст, завдання та задачі РСС та вимови у дітей з вадами слуху

Одним з найважливіших завдань школи для нечуючих і слабочуючих дітей є формування слухового, слухо-зорового сприймання мови. Для реалізації поставленого завдання необхідно посилити роль слухового компоненту в слухо-зоровому сприйманні мови. Це може відбуватися в умовах ціленаправленої, спеціально організованої діяльності по розвитку слухового сприймання в навчально-виховному процесі школи.

Слухо-мовна реабілітація нечуючих і слабочуючих дітей протягом декількох десятиліть являється однією з головних проблем корекційної педагогіки, особливо сурдопедагогіки. [7; 11]

Актуальність даної проблеми посилюється у зв’язку з тим, що зниження слуху тягне за собою затримку мовного розвитку дітей, обумовлює виникнення дефектів вимови, негативно впливає на розвиток мислення і загальний розвиток дітей із вадами слуху.

Головним завданням розвитку слухового сприймання є вироблення у дітей з порушеним слухом навичок сприймання усної мови на слухо-зоровій та слуховій основі; оволодіння ними мови, як засобом спілкування.

Задачами роботи по РСС є:

- розвиток залишків слуху дитини в процесі ціленаправленого навчання, сприймання на слух мовних і немовних звучань;

- створення і вдосконалення якісно нової слухової, слухо-зорової основи сприймання усної мови;.

- збагачення уявлень дітей з вадами слуху про звуки оточуючого світу.

[13]

У зміст роботи по РСС дітей входить:

- навчання відчуття немовних та мовних сигналів при постійному збільшенні відстані від джерела звуку (вироблення умовної рухової реакції на звук);

- сприймання звуків навколишнього світу;

- розрізнення на слух немовних і мовних сигналів: відмінність у звучанні іграшок, визначення кількості, довготи, гучності, висоти звуку, ритму звучань;

- сприймання на слух мовного матеріалу: звуконаслідування слів і словосполучень, фраз, текстів. [ 14; 15 ]

У зміст роботи по навчанню вимови входить робота над:

- мовним диханням;

- голосом;

- звуками та складами;

- словами і фразами.

Інтенсивна систематична робота з формування та розвитку слухової функції є однією з головних умов, що дає змогу наблизити розвиткові процеси дитини зі зниженим слухом, зокрема, і мовленнєвий розвиток до аналогічних розвиткових процесів чуючої дитини. За допомогою сурдопедагога та батьків довкола дитини створюються умови, що мають сприяти її повноцінному розвитку. Належну увагу слід приділяти зростанню кількості, різноманітності й складності зовнішніх впливів, зокрема мовленнєвих, немовленнєвих та музичних звуків [2; 4; 6].

Розвиток слухової функції залежить від того, в який період життя дитини розпочато сурдопедагогічну роботу: у першому чи другому півріччі життя, на другому році життя чи пізніше. Це пов'язано з особливостями дозрівання провідних шляхів аналізаторних систем. Беззаперечною є закономірність: чим раніше дитина потрапляє у світ звуків, тим природнішим буде процес формування її пізнавальної діяльності. Тому заняття, розпочаті в період фізіологічного дозрівання слухового аналізатора, а саме в перше півріччя життя дитини, будуть найрезультативнішими. Так, ранній інтенсивний педагогічний вплив допомагає скерувати розвиток нечуючої дитини у русло природного роз­витку.

Довгий час вважалося, що сурдопедагогічні (корекційні) заняття з розвитку слухового сприймання з дітьми зі зниженим слухом варто розпочинати у віці двох-трьох років, поряд з формуванням вимови. Нині доводиться хибність цієї думки. Так, ранній розвиток слухового сприймання не має на меті посадити дитину за стіл і працювати з нею в інтенсивному навчаль­ному режимі. Специфіка слухової роботи полягає насамперед не в повідомленні нових знань, а в розвитку визначених, природно закладених умінь та навичок.

Робота з розвитку слухового сприймання розглядається у контексті загальної системи розвитку дітей зі зниженим слухом і передбачає правильну, раціональну організацію діяльності дитини в період її активності вже з перших місяців життя. [17; 18]

Заняття з дітьми раннього віку доцільно організовувати в умовах сім'ї під безпосереднім наглядом сурдопедагога. Саме сурдопедагог визначає, на якому етапі розвитку перебуває дитина (що дитина вміє, що повинна вміти, чого її слід навчити), ознайомлює батьків із загальними та спеціальними прийомами роботи з дітьми, визначає хід та особливості індивідуальної роботи з малюком. Кожне заняття має бути попередньо сплановане і підготовлене. Варто чітко визначати мету заняття, тобто усвідомлювати, чого саме навчати, які вміння і навички розвивати у малюка зі зниженим слухом. Відповідно до мети добирається матеріал до заняття: іграшки, малюнки, таблички, мовленнєве та музичне оформлення тощо. Дитині слід пропонувати різноманітні за змістом та формою вправи. Під час заняття дитина, як і дорослий, який працює з нею, має бути активною і не відволікатись на сторонні справи. Важливо з перших днів сформувати у неї позитивне ставлення до занять. Цьому сприятимуть зацікавленість, заохочення, похвала та вміння батьків долати труднощі й радіти кожній перемозі разом із дитиною.

Успіх сурдопедагогічної роботи з новонародженими з порушеннями слухової функції залежить від повноцінного емоційно-позитивного і мовленнєвого спілкування з ними. Навчання будується на основі усного мовлення, яке, в свою чергу, є зразком наслідування для дитини з вадами слуху. Тому мовленнєве оточення дитини має бути виразним, роздільним, розмовної гучності, нормального темпу, без звукових недоліків. Саме на основі спілкування з дорослими у дитини формуються навички сприймання, розуміння та відтворення мовлення. [6; 19 ]

Впродовж перших трьох місяців життя у дитини розвивається слухове і зорове зосередження. Тому з перших місяців варто подбати про забезпечення малюка різноманітними зоровими і слуховими враженнями. У цьому віці формується вміння дослухатися до різних мовленнєвих і немовленнєвих звуків. Дорослим слід постійно розмовляти з дитиною, називати малюка на ім'я, озвучувати свої дії, привертати увагу до себе та до змін, що відбуваються довкола.

Основним засобом впливу на дитину із вадами слуху на початку та впродовж всього навчального процесу залишається забезпечення її різними слуховими, зоровими, тактильними враженнями. Пізніше діти здатні самостій­но відтворювати звуки в стані спокою. Варто постійно спонукати дитину до звукового наслідування як засвоєних звуків, так і нових. Під час формування слухового зосередження окрім голосу використовують іграшки, звучання яких під силу слуху дитини. Малюка вчать стежити поглядом за іграшкою під час її звучання.

Наступним на цьому етапі роботи є впровадження спеціальних вправ, спрямованих саме на розвиток слухової функції, зокрема розвиток уміння локалізувати звук, диференціювати звучання іграшок, розрізняти чоловічий і жіночий голоси. Головним слуховим подразником залишається розбірливе, емоційно виражене мовлення дорослого. [7; 10]

Дитина має перебувати в умовах, що дають можливість їй повною мірою сприймати на слух звернене до неї мовлення. У деяких випадках це забезпечується за рахунок простого наближення мовця до вуха малюка. Підсилення звучання мовлення в такий спосіб є недоречним під час роботи з дітьми, котрі мають значне зниження слуху. Також це ускладнює розвиток пізнавальних можливостей, інколи створює певний дискомфорт для малюка. За відсутності медичних протипоказань до звукопідсилення, варто слухопротезувати дитину. На сьогодні це можна зробити вже у віці трьох місяців; фахівці радять слухопротезувати дитину двома апаратами завушного типу. За відсутності слухових апаратів більшість малюків не можуть чути влас­ний голос, а відтак і контролювати його та експериментувати з ним.

Індивідуальними слуховими апаратами доцільно користуватися постійно, упродовж усього дня. Під час прогулянок слухові апарати дають змогу дитині почути звуки навколишнього середовища. До апаратів дитину привчають поступово, щодня збільшуючи час перебування в них. Щоб якось відволікти малюка, зацікавте його іграшкою, організуйте гру. Якщо дитина постійно плаче в апаратах чи намагається їх зняти, варто звернутися до фахівця, щоб з'ясувати причину дискомфорту й усунуту її.

ї З і‘ і
•З = З

Спілкування з малюком в кінці першого року навчання, як і завжди, відбувається під час спільної діяльності з дорослими. Продовжується спеціальна робота з розвитку музичного сприймання. Завдання дорослого - привернути увагу дитини до музичних звуків (мамині колискові, музичні інструменти, аудіо записи чи СО-диски тощо.) Потім дитину вчать розрізняти різні за характером звуки (низькі й високі) та мелодії: швидкі й повільні, тан­цювальні й колискові. При цьому доцільно використовувати музичні іграшки та формувати певні спільні рухи з малюком. Слід зазначити, що на цьому етапі слухового розвитку слово починає сприйматися дитиною як компонент ситуації, як її невід'ємна частина. Процес розуміння зверненого до малюка мов­лення формується як на слуховій, так і на зорово-слуховій основі, тобто дитина одночасно має чути мовця і бачити його обличчя.

Робота з розвитку немовленнєвого слуху полягає у навчанні дитини правильно реагувати на звуки навколишнього середовища: дзвінок, стук у двері, падіння предметів, шум дощу, голоси птахів та звірів, сигнали тран­спорту тощо. На цьому етапі її вчать визначати напрямок звуку, розрізняти темп, висоту, тривалість, гучність звучання. Доцільно застосовувати прийом співвіднесення звучання з певним предметом. Конкретне звучання асоціюється

з тією чи іншою іграшкою. Так, звук барабана завжди супроводжується появою ведмедика, звук гармошки - появою ляльки. Таким чином малюк вчиться добирати іграшку відповідно до звучання. Щоб навчити дитину прислухатися до негучних звуків, проводимо спеціальну роботу, спрямовану на вироблення у
малюка умовної рухової реакції на звук. Наприклад: почув звучання голосу - забрав кубик, чи зняв одне кільце зі стержня пірамідки. [ 4; 24; 26 ]

Поступово мова і мовлення займають особливе місце в психофізичному житті дитини. Розширюється слуховий словник малюка за рахунок слів, словосполучень, фраз, які дитина вчиться розпізнавати на слух. З часом досягається ефект вироблення рефлексу на слово, що супроводжується поворотом голови чи очей на предмет, який знаходиться на своєму постійному місці. Це свідчить про готовність малюка сприймати та розрізнювати слова лише на слуховій основі.

Отже, основними досягненнями представленого етапу з розвитку слухового сприймання дитини із вадами слухом є вміння реагувати на музичні, мовленнєві та немовленнєві звуки, локалізувати й диференціювати їх.

Говорячи про РСС нечуючих, необхідно виділити 3 категорії:

- дошкільники, які ще не отримали спеціального навчання та виховання. У цих дітей відсутня мова, слухові та кінестетичні (рухові) образи, не сформований механізм слухового сприймання мови;

- нечуючі, які були навчені усній мові на зорово-тактильно- кінестетичній основі і не отримали необхідного тренування в сприйманні елементів мови при допомозі залишків слуху;

- оглухлі, у яких до втрати слуху вже повністю склалися як мовна система так і механізм мовного слуху, включаючи повноцінні слухові та кінестетичні образи мови.

Після того, як дитина вже вміє реагувати на музичні, мовленнєві та немовленнєві звуки, локалізує їх та диференціює, проводиться робота над вимовою. Її потрібно розпочинати з формування мовного дихання, голосу, з роботи над звуками мови, поступово переходячи до роботи над усною мовою на фронтальних та індивідуальних заняттях.

Якщо сурдопедагогічні заняття з розвитку слухового сприймання з дитиною починаються пізніше, їх зміст і методика мають бути націлені на надолуження втраченого часу та розвиток першочергових слухових умінь та навичок дитини, а саме: розвиток слухового і зорового зосередження, вміння прислухатися, спонукання до звуконаслідування, розвиток музичного сприймання, слухової функції, що полягає у вмінні локалізувати та диферен­ціювати мовленнєві та немовленнєві звуки. Отже, незалежно від віку дитини підніматися «слуховими сходами» слід поступово, не оминаючи жодного етапу сурдопедагогічної роботи, щоб повністю оволодіти слуховими вміннями і навичками, які закладені в кожній дитині від народження.

Підсумовуючи, слід наголосити, що раннє дитинство є своєрідним стар­том, що відіграє важливу роль у становленні кожної особистості та її подальшому розвитку. Враховуючи те, що мієлінізація зорово-слухових шляхів закінчується до 2-3 років, слід ефективно використати цей час для повно­цінного розвитку дітей з вадами слуху. [ 9; 25]

1.3. Основні причини порушення слуху та проблеми компенсації глухоти

1.3.1. Причини порушення слуху

Велике значення має уява про причини порушення слуху для педагогіки особливостей розвитку дітей раннього і дошкільного віку; виявлення негативного впливу зниження слуху на психічний розвиток, оцінки стану мови.

У сучасній аудіології існують критерії, які дають можливість визначити причини виникнення слухових порушень: спадковість, уроджена глухота (різні захворювання матері під час вагітності до 13 тижнів), захворювання новонародженого гемолітичною хворобою, недоношеність плоду, застосування ототоксичних препаратів із порушенням режиму їх вживання. Існує кілька причин зниження слуху після народження, які належать до набутих: загальносоматичні захворювання, травми внутрішнього вуха, черепно-мозкові травми.

Отже, врахування причин зниження слуху також необхідне при визначенні педагогічних методик та прогнозування ефективності корекційної роботи. Сьогодні найбільш часто виділяють три групи причин порушення слуху, які викликають патологію слуху або сприяють його розвитку:

До першої групи відносять спадковість, яка призводить до змін в структурі слухового апарату і розвитку спадкової глухоти. Це, приблизно, 30- 50% дітей, при цьому третина випадків глухоти іде разом із захворюваннями всіх органів в системі організму (з аномаліями зовнішнього вуха, захворювання очей, кістково-м'язової системи, нирок, ендокринної системи, патології нервової системи). Спадкова глухота може бути як головна, так і рецесивна (проявлятися не в кожному поколінні).

До другої групи належить вроджена глухота, якій сприяють інфекційні захворювання матері у першому триместрі вагітності. Із інфекцій найбільш небезпечними вважають краснуху, грип, скарлатину, кір, герпес, інфекційний паротит, туберкульоз, токсоплазмоз. Одним із факторів вродженої глухоти може бути інтоксикація матері деякими антибіотиками, алкоголем, впливом деяких професійних шкідливостей. Також причиною вродженої глухоти можуть бути травми матері під час вагітності, особливо в перші місяці. Причиною може бути також несумісність крові плоду і матері за резус- фактором, або групою крові, що викликає розвиток гемолітичної хвороби новонароджених.

До третьої групи відноситься набута глухота. Причини цього явища найрізноманітніші. Часто зустрічається глухота, набута в наслідок гострого запалення середнього вуха (гострий середній отит). Наслідками, зазвичай, можуть бути легка та середня степінь зниження слуху. Однак, в деяких випадках виникає і тяжка форма глухоти, як правило, коли запалення середнього вуха переходить в запалення внутрішнього вуха і стовбура слухового нерва. Особливо велику роль мають інфекційні захворювання, які викликають тяжку патологію органу слуху. При цьому, найнебезпечнішими є менінгіт, кір, скарлатина, грип, епідемічний паротит. Менінгіт, наприклад, викликає не тільки глухоту, а й порушення функцій вестибулярного апарату, що викликає в свою чергу в майбутньому ряд відхилень в розвитку дитини. Значний відсоток ототоксичних антибіотиків (групи «міцинів») викликають набуту глухоту, що виникає внаслідок знищення барабанної перетинки (50% набутої глухоти у дітей через застосування ототоксичних антибіотиків: стрептоміцин, мономіцин, неоміцин, каноміцин). Факторами ураження слуху у дітей при використанні ототоксичних антибіотиків є висока чутливість до цих препаратів, недоношеність дітей, загальна слабкість, запалення вуха, родові травми у зв'язку зі здавленням голови дитини, застосування акушерських щипців, падіння з великої висоти, при аваріях. Разом з тим, причиною виникнення зниження слуху в деяких випадках можуть бути захворювання порожнини носа і носоглотки, особливо аденоїди, після лікування яких зниження слуху, як правило, проходить. [ 16; 21; 25 ]

1.3.2. Класифікація вад слуху у дітей

Визначення ступеня зниження слуху в дітей є необхідною передумовою оптимального вибору засобів лікування, реабілітації та організації корекційно- педагогічного впливу.

У вітчизняній сурдологічній практиці досить широко застосовується класифікація порушень слуху у дітей, розроблена Л.В. Нейманом. В ній враховується ступінь ураження слухової функції і можливості формування мовлення при такому стані слуху. Використовується метод тональної аудіометрії та дослідження слуху мовленням.

Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту.

Туговухість - таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів.

За Л.В. Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц):

I ступінь - втрата слуху не перевищує 50 дБ. Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.

II - середня втрата слуху від 50 до 70 дБ. Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м.

III - втрата слуху вище 70 дБ. Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть біля самого вуха.

Утруднення в оволодінні мовленням можуть виникати у дитини при зниженні порогу чутності до 15-20 дБ, за Нейманом - це межа між нормальним слухом і туговухістю. Межа між туговухістю та глухотою - 85 дБ.

Глухота - такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.

Л.В. Нейман відзначає, що можливості розрізнення звуків оточуючого світу глухими дітьми залежать, в основному, від діапазону частот, доступних до сприймання. Він виділяє 4 групи глухих:

1 група - діти, які сприймають звуки найнижчої частоти, 125-250 Гц.

2 група - діти, які сприймають звуки до 500 Гц.

3 група - діти, які сприймають звуки до 1000 Гц.

4 група - діти, які сприймають звуки до 2000 Гц і вище.

Діти 1 та 2 групи можуть сприймати тільки дуже гучні звуки (гучний крик, удари в барабан, гудок тепловоза) на невеликій відстані. Діти 3 та 4 групи можуть сприймати та розрізняти на невеликій відстані різноманітні звуки: звучання музичних інструментів та іграшок, дзвінок телефону, декілька добре знайомих слів. [ 20 ]

Зараз при оцінці стану слуху в медичних закладах використовується Міжнародна класифікація порушень слуху. Відповідно до неї середня втрата слуху визначається в області 500 - 1000 і 2000 Гц.

I ступінь туговухості - не більше 40 дБ,

II ступінь - 40-55 дБ,

III ступінь - 55-70 дБ,

IV ступінь - 70-90 дБ.

Зниження слуху більше 90 дБ визначається як глухота.

Важливою є також класифікація P.M. Боскіс, яка базується на одночасному врахуванні стану слухової функції та мовлення, і є основою для визначення напрямків і методів корекційної роботи. За P.M. Боскіс виділяються наступні групи дітей з вадами слуху:

• Діти з природженою або ранньою набутою глухотою (яка наступила в період до оволодіння мовленням).

• Діти з пізньою глухотою (стан мовлення значною мірою визначаються віком настання глухоти, а також наявністю корекційного впливу).

• Слабочуючі діти - ті діти, які мають можливість за участю залишкового слуху самостійно поповнювати власний лексичний запас.

Я.С. Темкін запропонував вирізняти наступні ступені туговухості:

1. Утруднення при сприйнятті мовлення в незвичайних обставинах - при наявності стороннього шуму або деякого перекручування мовлення (на зборах, по радіо, телефону та ін.).

2. Утруднення в звичайній обстановці, нерозбірливе сприйняття окремих слів, розуміння слів лише після повторення. Оточуючі звертають увагу на те, що хворий зазнає утруднень.

3. Ускладнення спілкування, наближення вуха до співрозмовника, прохання говорити гучніше.

4. Явна потреба у слуховому апараті для звичайного спілкування.

В основу цієї класифікації був покладений принцип соціальної адекватності, професіональної придатності та можливої компенсації дефекту слуховим апаратом. Однак, як вказував автор, цією класифікацією не враховуються клінічні особливості і сутність туговухості, а відповідно й перспективи її розвитку, тобто прогноз.

Також була запропонована класифікація туговухості з урахуванням локалізації ураження в слуховому апараті, яка включає наступні групи захворювань:

1. Ураження зовнішнього та середнього вуха:

а) атрезія зовнішнього слухового проходу;

б) дефекти барабанної перетинки;

в) катаральні та гнійні середні отити;

г) порушення рухомості барабанної перетинки та слухових кісточок.

2. Ураження внутрішнього вуха:

а) зміни в пері - та ендолімфі;

б) зміни у волоскових клітинах;

в) зміни в ганглії.