50 Полідвор (Полідор) — наймолодший син Пріама й Гекуби.
51 ... к Полинещеру-цару... — Йдеться про царя Херсонесу Фракійського Поліместора, зятя Пріама й Гекуби; до нього Гекуба і посилає Полідора, сподіваючись цим врятувати «троянське сім'я».
52 Погажія (Фракія) — грецька земля на узбережжі-Геллеспонту і Пропонтіди, тобто Мармурового моря.
53 Имиp — Гомер.
54 Ахиллей же б Ђсын царя Екаты, [а] индежепишет Филepаша. — Тут автор повісті намагається узгодити різні версії переказів про Ахіллеса. Філераш — Пелей, Еката — Каета; цим ім'ям в іншій версії троянського сюжету («Притчі про королів») названо царя Лікомеда, у якого Ахіллес виховувався в дитинстві.
АЛЕКСАНДРІЯ
«Александрія» — перекладна повість; оригінал її — візантійська обробка грецького авантюрно-географічного роману II—III ст. н. е., автором якої виставлений був філософ Каллісфен («псевдокаллісфенова Александрія»). Роман являє собою вигадану біографію непереможного завойовника Александра Македонського, починаючи з його народження від єгипетського царя — чарівника Нектанеба, перших подвигів у дитинстві й продовжуючи його війнами з перським царем Дарієм і завоюванням Індії —аж до смерті. Оповідання багато прикрашене казковими подробицями. Дуже поширена в перекладах на східні й західні мови, «Александрія», треба гадати, ще в XI—XII ст. з’являється у східних слов’ян і з часом входить у склад хронографу.
Внаслідок ґрунтовної переробки коло початку XV ст. на східнослов’янському грунті остаточно сформувалася так звана друга хронографічна редакція «Александрії», основна відмінність якої — ряд вставок з інших пам’яток перекладного письменства; зокрема, поширено розділ про дива, які бачив Александр під час походів; до цих вставок другої редакції належить відомий епізод про «нечисті» народи Гог і Магог, наведений нижче з хронографу західноруського письма другої половини XVI ст. (ЦНБ УРСР, Муз. 48).
У XV ст. через південних слов’ян уже як окремий твір поширюється нова редакція повісті — так звана «сербська Александрія», оригіналом якої була візантійська редакція, перероблена під впливом якогось західноєвропейського (романського) джерела.
«Сербська Александрія», з її жвавим, драматизованим оповіданням, християнізованою фігурою героя швидко витісняє старі хронографічні редакції. В XVII і XVIII ст. зустрічаємо ряд списків «сербської Александрії», перекладених на тогочасну українську мову; в тексті цих списків є ряд скорочень сербської редакції; замість того в окремі епізоди внесено ряд подробиць, часто запозичених з побуту або літературних зразків переписувача-редактора. (Нижче наведено епізоди виховання Александра і перших його воєнних подвигів за списком половини XVIII ст. бібліотеки АН УРСР, Муз. 417, з видання: Александрія в давній українській літературі, К., 1929, Збірник Істор.-філол. від ВУАН, № 98).
Досить рано, очевидно, з другої половини XVI ст. поширюються на Україні переклади західноєвропейських редакцій повісті, зокрема, коротке оповідання в складі всесвітньої хроніки польського письменника Мартина Бєльського. (Нижче подаються надто схематизовані розділи про перемогу Александра над Дарієм і про гімнософістів в українському перекладі хроніки Бєльського за списком кінця XVII ст. Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, І, № 171 із згаданого вже видання: Александрія...).
АЛЕКСАНДРІЯ
[Виховання Александра]
А цар, скоро узрЂл его несенаго до себе, з великою радостію принял его и рек: «О дорогий мой прекрасній Иосифе, тепер мнЂ великій дар от бога зишол, гдиби ся юж трафило и сего свЂта поити, то юж би и смерти не боялся, иж од бога тое себЂ маю». И рекь Филип мудраго Аристотеля и филозофа до себе привести. А привели его до него, и мовил цар Филип Аристотелю: «Одаю тебЂ сина своего Александра на выхованя». Александер до кїлка лЂт будучи, теди Аристотель филозоф почал Александра писанію книжному учити. Гди юж Александер острологию прирожоную мЂл науку, и за малий час писанїю и мудростїю земною научился, що теж видячи иншЂе дЂти земнЂе дивовалися тому, мовили теди: «Александер, до Анектанава ходи учитися, которий тебе может научити мудростей и хитростей египетскїх, и круга небеснаго хождения, и планет преступленїя». Що услишаши Александер и питал ОлимпЂи, матки своей, єслиби ему призволила учитися. Теди царица втаинЂ призвала учителя Анектанава и, призвавши, рече ему: «Научи от своих хитростей Александра штук маистерских египетскаго, а не оповЂдаючи того нЂкому». Услишавши то цар Филип македонскїй, иж его Александер до Анектанава на науку ходит, и дивовался, сам себЂ мовячи: «Зоправди иж от бога дарованїй ему сей дар, же так в молодом вЂку будучи сын мой, а научился у Аристотеля, а потом почал ходити еще и до Анектанава, философа египетскаго, на науку».
А так Анектанав Александра с пилним стараням учил хитростей египетских. И так научился в лЂтех барзо молодих.
Которих филозоф Анектанав зобрал младенцев чтириста на науку для Александра, а в розних лЂтех, хотячи его спробовати смЂлости, як би военним обичаем росправил 1 их. Во едином полку Александра старшим поставил, а в другом Потоломея и росказал 2 ударитися едним на других; и так оба полка ударилися межи собою; гдых каждий на тое смотрЂл, иж слушная игралища их; и так межи въсЂма било видати переднЂйшаго Александра в побою, и так он от всЂх тих молодцов бил прославился. И мовили всЂ: «Подобен царем бити». Що теж видячи, Аристотель дивовался тому й рече: «Щасливому человЂку и бог помагает, а злому й приятелЂ не помогут». А потом Аристотель рече до Александра: «Великий цару Александре, если тебе бог поставит на столци 3 царем, то що учиниш доброму своему майстру?»
1 влаштував, навів порядок 2 наказав 3 на престолі.
На тое отповЂл цар Александер, мовячи: «Каждому человЂку мудрому не потреба наперед обЂтницею спЂшити, але если мене бог поставит царем, то й ти подвишен будеш».
А мЂл Александер таковий обичай, иж ходил до обЂда на науку до Аристотеля, а по обЂдЂ ходил до Анектанава на науку, и учился от него всЂх египетскїх хитростей: и дванацат небесных бЂгов, и седм планет хождения; ще Александер великой мудрости наполнен бил. Потом Александер на гору високу вишол з майстром своим Анектанавом, хотячи диспотоватися з ним о ночних планетах бЂгучих и о звЂздах небесних. И мовит майстру своєму: «ПовЂжд ми, Анектанаве, як великаго своего божаго промислу знати бог человЂку дал, и як ся обявил человЂком и народом земним?» И отповЂдЂл ему Анектанав: «Бог сей великий, и невидимїй, и непостижимий промислом человЂческим, як ест правдывый бог и нЂсть неправди в нем; хоч и твар свою в познанию истотное показал». И вислухавши тие слова от Анектанава Александер, и розгнЂвался на него, и мовит: «Все тое повЂдаеш, чого ся еси научил. ПовЂжд но мнЂ тое, от кого тебе смерть маеть бити, якою смертїю живот свои докончиш?» Тогды Анектанав почал на планетах глядЂти о смерти своей. И мовит до Александра Анектанав: «Так ми указует, иж от сина своего маю живот свои скончити». Тогди Александер пхнул из гори Анектанава. И мислил собЂ Александер, же юж убился Анектанав, летяи из гори. Анектанав, лежачи под горою, плакал, гди юж 1 ему било недалеко до смерти. И мовит Анектанав до Александра: «Не утаися, сыну мои, от таковои злости». А Александер, тое услишавши от Анектанава, иж его сыном назвал, и зараз его взявъши на свои руки, и занесл его на скритое мЂсце, и положил єго; а сам поишол до матки своеи; тамже всю таемницу свою по достатку сповЂл ей. Потом рече до матки своей: «ПовЂжд ми справедливе, матко моя, кто отец мой?» Тогди ОлимпЂя царица, матка его, услишавши тое от него, устрашилася вельми и рекла ему: «Сыну мой, що еси учинил?» И она ему всю по достатку тую реч росповЂла. Тогди Александер зрозумЂвши повЂсть матцЂ своеи и рече: «Зоправди, иж есмь отца своего забил». И плакался того велми, и погреб его з великою честію.
В той же час пришла вЂсть до цара Филипа, повЂдаючи ему: «Иж в стадЂ твоем народился конь велми чудний. Голова у него, як у Буцифала, и рога на голо†его на локоть; ї инших частей не мало на нем». Тогди цар Филип дивовалъся тому велми о красотЂ того коня и росказал поробити грати желЂзнїе и там его ховати. Которий би уже человЂк осужденїй на смерть, то до того коня велЂл кїдати, власне як до якого звЂра. И так по всЂ часи Александер рад бил часто ходити до того коня. А гди коли пришол до него, теди той конь велми спокойне стоял. Так теж во един час пришол Александер до коня того и обрел его барзо покорнаго, и взял его за гриву, погладил его; а он стоял покорне. Теди Александер, отломилши замок, и випровадил его с клЂти, и всЂл на него, і ихал барзо тихо до отца своего. Теди цар Филип стоял на високих палацах з боярами и велможи своими. И всЂ дивовалися тому, що Александер идет на том коны страшном барзо и дивном, а будучи еще не на учоном. Велможи и рицерове вси ис палацов найшли и поклонилися Александру, яко цареви. Видячи то цар Филип таковаго младенца не на учоном конЂ издячого, зобрал чтириста младенцов, которїи були в рицерскіх штуках научонїи, и дал их Александру, и мовил: «ИдЂте на кола в голиядскїй 2 остров»,— хотячи Александра спробовати.
1 бо вже 2 зіпсоване місце (мова йде про Олімпійські ігри)
И так били в едном остро†д†кола уробленій от великой хитрости, и на тих колах младенци смЂливЂи играли. Слишавши то Александер, и хотЂл на тих колах спробоватися. Рече ему цар Филип: «Не подобает тебЂ, сыну мой, так молодому будучи, на тих колах играти». А так радостію рече: «Иди и утвердися небеснім богом». И зараз Александер, потреби свои справивши и прощеніе отцевское взявши, и потреби царскіе забравши, и пойшол до острова олиядскаго зо всЂми рицерами своими, которїе ему отец его поручил. А скоро прїихал до острова и обачил младенцов, которїи играли на тих колах.
Теди Александер пришол к ним и рїцери его. И повелЂ Александер взити на оное коло Леовнушо†и КитовнушовЂ, а сам пойшол на другое коло з своим воеводичем Потоломеем. А скоро тіе кола завернули едно на другое, тогди Александер убив Кітовнуша, а Потоломей Леовнуша. Видячи то, єлини, которіе бивайся 1 завше на тих колах, так их трудное 2 рицерство, єдин филозоф рече: «Открыт єсть, которого ми слишали, и писаное пророком ИєремЂем, иж повстанет цар от Македонийскаго царства Александер; тои царство наше поразит и всЂ царЂ поганскіе, которие поднеслися пихою, увесь восток погубити хотя». И мовят елини до Александра: «Єсли теж ти, Александер, буді милостив нам и граду нашему». Услишавши то Александер, и розгнЂвался на ных и рек: «Не моею то волею, але вишняго бога промислом».
1 треба «бивали» 2 треба «прудкое»
И то рекши им, и отишол в Македонію до своего отца Филипа. А отец єго, цар Филип, на той час роспуститсЂ з маткою Александровою, а з женою своєю, а другую за себе понял я веселя з нею отправовал. И пришедши Александер до отца своего, и обачил отца своего сидячаго з невЂстою иншою; а матку его одослал. Тогди цар Александер великого гнЂву наполнен бил на отца своего и невеселий бил. Теди нЂкоторий велможа приступил ко Филипу цару и рек єму: «Радуйся и веселися, цару наш Филипе, иж обрЂл еси тепер лучшую и краснЂйшую невЂсту, нЂжели першую». Услишавши то Александер и рече ко отцу своему: «Отче, чемусь отпустил матку мою, а поймуеш другую?» И то ректи, Александер разгнЂвался велми на отца своего и яко лев жестокій стал, и порвал стол, и забил трох велмож, и иних с палацов поспихал.
Видячи то цар Филип и устрашился непомалу. Тогди Александер, приведши матку свою до отца своего и посадил єй коло него, а тую взявши от него и одослал знову там, где и первей була. Потом цар Филип в немоч великую упал. Александер его в той хоробЂ потЂшил и матцЂ своей не дав кривди чинити.