Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський
(* 28 жовтня 1751 року[1], Глухів, Україна — †28 вересня (10 жовтня) 1825, Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.
про дату народження композитора не збереглося, однак найімовірнішою дослідники вважають 28 жовтня (за старим стилем), ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим на ім'я Димитрій на теренах України був Димитрій Ростовський, день пам'яті якого припадає на цей день[2].
Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнив з-поміж однолітків Марко Полторацький за сильний голос і музикальність і забрав до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у її керівника, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Ґалуппі.
Згодом Ґалуппі, за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни, узяв свого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібретто — «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».
У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера, а 1784 року — капельмейстера «малого двору» престолонаслідника Павла Петровича. Перебуваючи на цій службі, Бортнянський написав три опери на лібрето французькою мовою, а також ряд творів для клавесину. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва моя». Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібрето «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) та ін. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д.Бортнянського.
У 1796 році, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на цій посаді композитор служив до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.
Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн «Співець у стані руських воїнів» на слова поета М.Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д.Бортнянським».
Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках в ході підготовки до знищення кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано[3], зокрема втрачено й могилу Бортнянського.
Повне зібрання творів Бортнянського було видане у 10 томах 1882 року за редакцією П.Чайковського.
Список творів
Опери
на лібрето італійською мовою
· «Креонт» (1776, Венеція)
· «Алкід» (1778, Венеція)
· «Квінт Фабій» (1779, Модена)
на лібрето французькою мовою
· «Свято сеньйора» (1786, Павловськ)
· «Сокіл» (1786, Гатчина)
«Син-суперник або Сучасна Стратоніка» (1787, Павловськ)
для симфонічного оркестру
· Концертна симфонія
камерно-інструментальні твори
· Септет
· Квінтет
· Квартет
· 8 сонат для клавесина
· п'єси для чембало, скрипки.
кантати
· в тому числі «Певец во стане русских воинов» (сл. В.Жуковського, 1812)
Макси́м Созо́нтович Березо́вський (*16 (27) жовтня 1745, Глухів — †22 березня (2 квітня) 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український і російський композитор українського походження, диригент, співак. Класик європейської музики.
Народився у Глухові на Сумщині в козацькій родині, в місті, де виховувалися музики для роботи при дворі російських імператорів (див. Глухівська музична школа). Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори.
1758 року — через виняткові вокальні дані відряджений до Петербурга (Росія), де став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича. Там познайомився з тогочасною європейською музикою. В 1759-60 роках виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та Петербурзі.
1769 року — відряджений до Італії на навчання у Болонській філармонічній академії, де брав уроки у відомого композитора та історика музики падре Джованні Батіста Мартіні, у якого навчався близько восьми років. Аби мати право бути капельмейстером, витримав іспит 15 травня 1771 р. на звання академіка філармонії в Болоньї разом з чеським композитором на ім'я Йозеф Мислівечек.
Закінчив Академію з відзнакою. Варто зазначити, що в ці ж роки у Болонській академії навчався ще юний В.А. Моцарт. 1771 — Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. До 1773 року єдина закінчена опера, що належить М. Березовському — «Демофонт», була поставлена у Ліворно 1773 року на карнавальні свята. Таким чином, Максим Березовський став першим українським (а також і російським) автором опери. На початку 1774 року разом з ескадрою російських кораблів під керівництвом Олексія Орлова повернувся в Петербург.
Повернувшись 1774 року до Російської імперії, М. Березовський зіткнувся із байдужістю урядовців. Йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проектові не судилося здійснитись. Максим Березовський був зарахований (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співацької капели.
Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до нервової недуги. 1777 року 32-літній композитор покінчив життя самогубством (щоправда, зараз версія про самогубство піддається сумніву біографами Березовського) Не менш трагічна доля судилася його творам, які або припадали пилом, або взагалі були знищені. Більшість творів Березовського збереглася в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу.
Твори
фрагменти композицій М. Березовського
· Концерт «Не отвержи мене» (файл)
o виконує капела ім. М. Глінки
· Симфонія до мажор (файл)
o виконує Pratum Integrum Orchestra
Опери
«Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія),
· «Іфігенія» (не закінчена);
Хорові твори
Літургія св. Іоанна Златоустого,
духовні концерти
· «Не отвержи мене во время старости»,
· «Остригну сердце»,
· «Милость и суде воспою»,
· «Слава в вышних Богу»;
причастники
· «Творяй Ангелы своя духи»,
· «Чашу спасения приму»,
· «И память вечную»,
· «Во всю землю»,
· «Хвалите Господа»,
· «Блажени яже избрал»,
· «Не имамы иныя помощи».
Інструментальна музика
Соната для скрипки і чембало (1772).