Організація тестового контролю
* Перед проведенням тестового контролю студентів необхідно інформувати про цілі контролю, повідомити про переваги та сутність тестового контролю, навести приклади тестів, навчити працювати з тестами.
* Консультування в ході контролю можливе в тих випадках, коли допущені помилки, неточності, неясності.
* Обробка тестів передбачає співставлення відповідей студентів з еталонами відповідей та виставлення оцінок.
* Аналіз результатів контролю проводиться за наслідками тестування і дає можливість вносити корективи в процес навчання.
18. Самостійна робота студентів: сутність, функції, рівні самостійності студентів.
Самостійна робота − це форма управління та самоуправління самостійною діяльністю студентів. Роль самостійної роботи в умовах сучасних педагогічних технологій значно зростає.
Отже, прищеплення вмінь і навичок самостійної роботи майбутніх фахівців – найважливіше завдання вищої школи. Знання можуть застаріти. А вміння самостійно працювати, збагачувати себе новими знаннями залишається на все життя як постійний і необхідний духовний капітал. Самостійна робота – одна з головних умов глибокого і міцного оволодіння знаннями, формування переконань. Вона розвиває творчу активність студента, зв’язує його знання і вміння з практикою. Треба ураховувати різні сторони цього питання: створення потрібності в самостійній діяльності, засвоєння техніки самостійної роботи і прищеплення культури розумової праці, формування наукового мислення, тобто вміння вирішувати складні проблеми, які виникають під час навчання, за допомогою системи отриманих самостійно знань. Як складне педагогічне явище самостійна робота студентів – це особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, умінь, навичок, що здійснюється за умови запровадження відповідної системи організації усіх видів навчальних занять. Як бачимо, мета самостійної роботи студентів двоєдина: форму вання самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок. Це дає змогу сформувати основні функції самостійної роботи.
Засвоєння систематизованих знань із дисципліни визначають пізнавальну функцію самостійної роботи студентів. Не менш важливою є функція формування вмінь і навичок, самостійного їх оновлення й творчого застосування (самоосвітня функ ція). До того ж, працюючи самостійно, студент змушений повсякчас передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання (прогностична функція), а також за потреби вчасно коригувати свою діяльність (коригуюча функція). Окрім практичного спрямування, самостійна робота має велике виховне значення (виховна функція). І, нарешті, самостійна робота дає можливість наблизити навчальну діяльність до майбутньої професії через систему типових завдань зі спеціальності та з конкретної дисципліни, тобто реалізувати ранню професіоналізацію навчання.
Самостійна робота студентів − це одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни з орієнтацією на вимоги освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця.
Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання та опанований студентом, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять.
Базуючись на рівнях засвоєння творчого досвіду (упізнавання, відтворення, застосування, творчість), можна виділити чотири рівні змістовної самостійності: 1) виконавча самостійність; 2) самостійність у типових ситуаціях; 3) самостійність у нетипових ситуаціях; 4) творча самостійність.
Для ефективного виконання самостійної роботи студентів із боку навчального закладу необхідні:
* планування, організація і контроль;
* створення необхідних умов (бібліотека, читальний зал, комп’ютерні класи тощо);
* проведення консультацій із самостійної роботи;
* виконання норм бюджету часу студента;
* навчально-методичне забезпечення;
* розробленням завдань і контроль за їх виконанням;
* складання графіків самостійної роботи;
* розміщення стендів з інформацією про зміст завдань, контроль тощо.
Самостійна робота студентів – це органічна частина навчального процесу, отже, в організації цієї роботи важливим є принцип комплексного підходу. Самостійна робота студентів нерозривно пов’язана з розвитком мислення студентів.
Провідним принципом системи поступового навчання є навчання на високому рівні інтелектуальних труднощів. Самостійна робота ставить перед студентами високі інтелектуальні завдання, виконання яких вимагає певних зусиль. Вона повинна мати навчальний характер, тобто студента необхідно навчити раціональним методам самостійної роботи. На думку психологів і педагогів, для досягнення цієї мети найкраще використати письмові педагогічні вказівки стосовно організації самостійної роботи для вивчення конкретних дисциплін.
19. Самостійна робота студентів: форми, планування, контроль.
Види самостійної роботи різноманітні: слухання лекцій та їх конспектування, робота з книгою (підручником, навчальним посібником, довідником тощо), підготовка доповідей, звітів, рефератів, розв’язування задач, виконання розрахунково-графічних і лабораторних робіт, переклади, підготовка і проведення різних експериментів, участь у роботі наукових гуртків і в дослідженнях кафедри, курсові й дипломні проекти тощо.
У практиці вищих навчальних закладів склались такі форми цієї роботи:
1) виступи провідних викладачів ВНЗ під час першої зустрічі зі студентами, які налаштовують на наполегливу, систематичну роботу над собою, містять поради, напутні побажання, розповідь про власний досвід самостійної роботи; виступи декана про можливості використання для самостійної роботи бібліотеки, читальних залів, кабінетів, лабораторій;
2) вступні семінари, які знайомлять зі специфікою і видами самостійної роботи з кожного предмета;
3) екскурсія-семінар у бібліотеку з метою набування навичок роботи з бібліографічною літературою;
4) проведення під час позанавчального часу бесід зі студентами на теми: „Методи самостійної роботи”, „Як планувати свій час”, „Методи самоконтролю”, „Гігієна розумової праці”, „Методика роботи з книгою” тощо (за планом роботи кураторів);
5) обмін досвідом самостійної роботи, яка організується самими студентами з запрошенням старшокурсників (вибіркове опитування студентів груп третього курсу, проведене нами, свідчить, що такий обмін досвідом у жодній з цих груп не проводився);
6) вечори запитань і відповідей, присвячені організації самостійної роботи;
7) проведення анкет і творів „ Як я організую свою самостійну роботу ” з їх подальшим аналізом;
8) організація позааудиторної самостійної роботи під керівництвом викладача, який має можливість давати необхідну консультацію і сприяти виробленню правильних навичок самостійної роботи;
9) індивідуальні консультації і спеціально призначені дні і години;
10) проведення колоквіумів і проміжних екзаменів як своєрідного (і своєчасного) „зрізу”, який показує досягнутий рівень самостійної роботи і дає можливість внести в її організацію необхідні корективи;
11) зустрічі і бесіди з представниками тієї спеціальності, до якої студенти себе готують.
Для того, щоб студент самостійно працював, він повинен уміти:
- здійснювати інформаційний пошук;
- добирати відповідну літературу, фіксувати та обробляти результати;
- складати конспект, реферат за опрацьованою літературою;
- складати резюме лекцій;
- працювати з довідковим матеріалом;
- застосовувати швидке читання.
Самостійна робота студентів – це творча діяльність, яка сприяє формуванню творчої особистості, таких її вмінь, як:
– виділення проблеми та її формулювання;
– висунення гіпотези, пошук, знаходження і здійснення способу її перевірки;
– збирання даних, вибір або самостійна розробка методики;
– аналіз даних, формулювання висновків;
– передбачення можливостей щодо використання одержаних результатів.
Важливим принципом є індивідуалізація, тобто самостійна робота має бути організована як індивідуальна робота кожного студента. Для цього викладач має враховувати вікові й психологічні можливості кожного студента, наявність знань, умінь і навичок, рівень пізнавального інтересу.
Принцип поступового переходу від контролю самостійної роботи з боку викладача до взаємо- і самоконтролю. Крім того, організація самостійної роботи на нових засадах докорінно змінює взаємини між викладачем і студентом: вони мають стати стосунками між колегами − старшим і молодшим.
Організація самостійної діяльності студентів – це дії викладачів, спрямовані на створення дидактичних умов, необхідних для своєчасного й успішного виконання роботи. Організація самостійної роботи забезпечує активне керівництво процесом виконання завдань, можливість стимулювати організацію при підготовці до роботи і в процесі її виконання.
Ефективність організації самостійної роботи забезпечується певною кількістю літератури, розробленими кафедрою методичними рекомендаціями щодо організації самостійної роботи, проведенням індивідуальних і тематичних консультацій, застосуванням різних форм контролю. З бесід із викладачами вищих навчальних закладів з’ясовано, що в організації самостійної роботи вони враховують такі показники навчального матеріалу, як новизна, складність, абстрактність, зв’язок із раніше вивченим матеріалом, міждисциплінарні зв’язки, рівень повноти розкриття в літературних джерелах.
Планування самостійної роботи є одним із головних напрямів роботи кафедр і циклових методичних комісій. Щоб активізувати роботу, необхідно правильно її спланувати відповідно до профілю спеціальності, можливостей навчального плану і змісту дисципліни. Вихідними даними для планування самостійної роботи на кафедрі є стандарти освіти за спеціальністю.
Самостійна робота студентів планується:
– в навчальному плані (або стандарті освіти);
– в робочій програмі;
– в плані навчально-методичної роботи кафедр.
У навчальному плані зазначено кількість годин на роботу з кожної дисципліни. У робочих програмах з усіх дисциплін має бути перелік питань, які виносяться на самостійне вивчення, визначаються форми контролю.
У плані навчально-методичної роботи кафедр має бути окремий розділ самостійної роботи студентів, що передбачає такі напрями:
– організацію, планування і контроль;
– підготовку індивідуальних завдань;
– аналіз забезпеченості студентів навчально-методичною літературою з кожної дисципліни;
– написання навчально-методичної літератури для самостійної роботи;
– створення робочих місць та кабінетів для самостійної роботи, консультацій тощо.
Плануючи самостійну роботу студентів, необхідно узгодити і скоординувати:
– обсяги завдань із кожної дисципліни;
– кількість контрольних заходів на тиждень (не повинно бути більше двох);
– відносно однакову трудомісткість на кожному тижні семестру, відповідність запланованих завдань реальному бюджетові часу студента;
– рівномірний розподіл усіх запланованих обсягів протягом семестру;
– найбільш доцільну форму календарного плану для самостійної роботи на семестр;
– форми роботи щодо інформаційного й методичного забезпечення завдань для самостійної роботи;
– підготовку всіх необхідних матеріалів та розподіл їх між студентами на початку семестру.
Методичний аспект цього питання полягає в тому, щоб оволодіти формами й методами найбільш ефективної організації самостійної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей студентів і специфіки кожної дисципліни як викладачеві – для організації й перевірки виконання самостійної роботи, так і студентові – для самостійної діяльності.
Організація самостійної роботи студентів складається з кількох етапів, а саме:
* вивчення часу і трудомісткості;
* нормування;
*планування самостійної роботи кафедрами;
* навчально-методичне забезпечення;
* контроль;
* аналіз поточної успішності та результатів самостійної роботи.
Контроль знань і вмінь студентів є формою зворотного зв’язку, джерелом інформації для викладача про хід самостійного оволодіння студентами навчальним матеріалом, про повноту та міцність його засвоєння; контроль допомагає студентам критично оцінити свої досягнення та помилки, правильно організувати подальшу роботу, забезпечити її системність і регулярність. Ефективність навчального процесу безпосередньо залежить від поєднання контролюючої діяльності викладача із самоуправлінням та самоконтролем студентів.
Самостійна робота студентів без відповідної звітності та при відсутності контролю за її виконанням втрачає значення, тому необхідно визначити вимоги до звітності студентів про виконання ними завдань.
Самостійна діяльність студентів завжди закінчується певними результатами. Це – виконання завдань, розв’язування задач, заповнення таблиць, переклад текстів, побудова схем, графіків, відповіді на запитання тощо.
Головними в обліку й контролі мають бути такі вимоги:
* Систематичність досягається тим, що контроль здійснюється відповідно до розробленого графіка самостійної роботи, затвердженого кафедрою і факультетом.
* Масовість – контролю підлягають усі студенти. Форми обліку й контролю, методику організації та проведення самостійної роботи викладачі можуть використовувати найрізноманітніші.
* Гласність досягається простим доступом студентів до результатів контролю, які фіксуються в картці обліку самостійної роботи певної академічної групи; ця картка протягом семестру заповнюється на лекціях, практичних заняттях і консультаціях. Контроль самостійної роботи студентів стимулює мотиваційну основу діяльності, сприяє підвищенню рівня знань і навчальних умінь студентів, забезпеченню їх навчальною інформацією різних типів та дидактичними матеріалами, наданню оперативної консультативної допомоги.
Надзвичайно важливим елементом навчального процесу є усвідомлення студентами необхідності подання викладачам звітів про отримані в процесі пізнавальної діяльності результати. У свою чергу, від того, як організовано етап оцінювання викладачем звітних матеріалів студентів, залежать і якість пізнавальної діяльності студентів, і результативність процесу в цілому.
Для здійснення систематичного поточного контролю і стимулювання регулярної роботи студентів викладачам пропонується оцінювати всі форми самостійної роботи студентів на заняттях та при підготовці до них у балах (залікових одиницях) з автоматичним отриманням заліку тими, хто набрав певну суму балів, і запроваджувати робочі зошити студента (конспекти лекцій та розділів підручника, розв’язування задач, відповіді на контрольні запитання і завдання, тестовий контроль).
Зовнішній контроль за самостійною роботою з боку викладачів має поєднуватися із самоконтролем студентів. У цьому випадку викладач зосереджує свою увагу на наданні допомоги тим, кому це особливо необхідно, і на тому, що вимагає дійсно кваліфікованого втручання педагога. Однак, як зазначають викладачі, більшість студентів не володіє достатньою мірою засобами самоконтролю.
Використання алгоритмів самоконтролю студентів як на заняттях, так і в умовах виконання домашніх завдань із метою самоперевірки сприяє усвідомленню мети та завдань, а також результатам навчально-пізнавальної діяльності, поєднанню нових знань із раніше засвоєними знаннями і вміннями, формуванню загальних та спеціальних умінь і навичок (працювати з навчальними засобами, будувати відповідь за зразком), критичності (самокритичності) мислення, усвідомленню власних помилок та їх аналізу, адекватній самооцінці студентів та її тривалості.
Одним із компонентів самоконтролю є самоперевірка. З цією метою можна застосовувати такі творчі прийоми, як складання плану, формулювання висновків на основі відпрацьованого навчального матеріалу, робота з довідковою літературою з метою уточнення та доповнення фактичного матеріалу, порівняння зі зразком, перевірка завдання за допомогою підручника, пояснювальні та самоперевірні завдання.
20. Лекція як організаційна форма навчання у ВНЗ. Вимоги до лекції та лектора.
Протягом усієї історії вищої школи, з моменту зародження і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція. З неї починається перше знайомство студента з навчальною дисципліною, саме лекція закладає підвалини наукових знань. Студенту слід усвідомити, що за певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою. Особливо це стає відчутним тоді, коли не вистачає підручників; новий навчальний матеріал із тієї чи іншої теми ще не знайшов свого віддзеркалення в існуючих підручниках і т. ін. Разом із тим, молодий науковець повинен мати чітке уявлення про вимоги до лекції. Педагоги, науковці формулюють їх по-різному. Проте основними вимогами до лекції є: моральний аспект лекції і викладення, науковість й інформативність, доказовість й аргументованість, наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для роздумів; чітка структура й логіка викладу матеріалу, методична об робка виведення головних думок і положень, фор мулювання висновків; виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою, використання, по можливості, аудіовізуальних дидактичних мат еріалів. Ці вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.
Якщо раніше лекція була головним джерелом інформації, то тепер, при забезпеченні навчального процесу інформаційними комп’ютерними мережами, аудіовізуальними засобами навчання й передавання інформації, підручниками і навчально-методичними посібниками, призначенням лекції стало гнучке управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, яке спрямоване на розвиток пізнавальних інтересів, спонукання до активної діяльності, формування самостійного наукового і пізнавального мислення та на систематичне оволодіння знаннями.
Великого значення для розвитку творчої активності студента на лекції набуває його спрямованість, психологічна готовність до сприймання лекції, а також певний рівень попередніх знань, на які нашаровуватимуться нові знання.
Серед мотивів навчання виділимо мотиви пізнавального інте ресу і мотиви обов’язку та відповідальності. Мотиви інтересу виявляються в прагненні студента глибше проникнути в суть явища, що вивчається. Мотиви обов’язку пов’язані насамперед з усвідомленням суспільної й особистої необхідності у зв’язку з майбутньою професією.
Студента перед вивченням лекційного курсу потрібно ознайомити з програмою. Він має знати, з яких розділів вона складається, яка послідовність викладу матеріалу, яка рекомендується основна й додаткова література.
Важливе значення в лекції має аналіз фактів, їх порівняння, установлення між ними зв’язків, аргументація висунутих положень, узагальнення й висновки. Конспектуючи лекцію, студент привчається вмінню виділяти поетапний план, за яким подаватиметься матеріал, намагається не тільки зрозуміти, але й запам’ятати. Лекцію слід відпрацьовувати того ж дня; можна порівняти свої записи із записами товариша, прочитати підручник і внести до конспекту відповідні доповнення, уточнити окремі положення.
Запровадження в навчальний процес сучасних технологій супроводжується перерозподілом часу, який відводиться на різні форми навчання.
За умов застосування нових технологій навчання докорінно змінюється роль лектора, викладача. Тепер завдання лектора – не викладення готової інформації з певної навчальної дисципліни, а формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення передбаченого навчального матеріалу. Це спонукає викладача обирати такі теми лекцій, виклад яких сприяв би залученню студентів до активної розумової діяльності. До таких лекцій можна віднести:
– проблемний виклад матеріалу;
– проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;
– комбіновану лекцію, яка включає реконструктивно-варіативну діяльність студентів;
– комбіновану лекцію, яка включає частково-пошукову діяльність студентів;
– лекцію, у процесі якої створюються проблемні ситуації.
Для підвищення рівня знань студентів та їх активної діяльності можна скористатися такими методичними прийомами:
1. Проведення лекційної атестації (завдання за темою на окремих картках, відповідь – наприкінці лекції).
2. Використання на лекціях опорних схем (при підготовці до чергової лекції студент відтворює опорну схему попередньої лекції і здає її на перевірку).
3. Розроблення планів-конспектів за темою (визначаються мета, основні питання для аналізу, запитання для самоконтролю).
4. Розподіл завдань для випереджального вивчення відповідного теоретичного матеріалу.