6. Мета і характер діяльності:комерційні і некомерційні.
7. Технологічна і територ цілісність: головні(метеринські), дочірні, асоційовані і філії.
6. Ринкове середовище господарювання підприємств .
Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку. Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п'яти основних типів ринків:
• ринку споживачів — окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;
• ринку виробників — сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;
• ринку проміжних продавців (посередник) — сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;
• ринку громадських установ,які купують тов та послуги для забезп сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;
• міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.
7. Сутність підприємництва. Правове забезпечення розвитку підприємництва в Україні .
Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних, соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво може бути приватним і державним Колективне, сімейне, спільне та інші види підприємництва є похідними від приватного і державного. Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні означає надання права на виробництво і збут продукції, а також на отримання практичної допомоги в організації бізнесу.
В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед законами України та підзаконними актами, в яких викладено: 1)загальні положення про підприємництво 2)умови здійснення підприємництва 3)стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державна підтримка й регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).
8. Конкуренція у підприємницькій діяльності .
Саме конкурентне ринкове середовище створює найбільш сприятливі умови для ек розвитку як окремого підприємства, так і суспільства в цілому, є рушійною силою соціального і економічного прогресу. Економічною теорією конкуренція визначається як суперництво між товаровиробниками за кращі, економічно більш вигідні умови в-ва і реалізації продукції, сфери застосування капіталу. А.Сміт вперше теоретично обґрунтував положення про конкуренцію як суперництво, визначив умови ефективної конкуренції, та довів, що конкуренція,приводить до оптимального розподілу капіталу і праці між галузями та теоретично розробив модель досконалої конкуренції. Однак суттєвими характеристиками конкуренції є:
1) ринковий характер конкуренції (взаємодія підприємств, фірм на ринку);
2) обмежений обсяг платоспроможного попиту, за який ведеться жорстка боротьба;
3) конкуренція розвивається тільки на реальних сегментах ринку.
Cуть конкуренції як складного економічного явища, невід’ємного елементу і умови функціонування ринку як засобу реалізації підприємництва полягає в суперництві інтересів суб’єктів ринку за більш вигідні умови підприємницької діяльності задля одержання максимального прибутку.
9. Основні види і принципи підприємницької діяльності.
Розрізняють такі види підприємницької діяльності:
§ Виробниче підприємництво;
§ Торгово-посередницька діяльність;
§ Фінансове підприємництво;
§ Страхове підприємництво.
Підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:
§ Вільний вибір діяльності;
§ Самостійне формування програми діяльності;
§ Вільний найм працівників;
§ Вільне розпорядження прибутком, що залишився після сплати податків;
§ Самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності;
§ Використання належної частки валютної виручки на свій розсуд.
Підприємницька діяльність припиняється:
§ З власної ініціативи;
§ У разі смерті підприємця;
§ У разі закінчення терміну ліцензії;
§ Визнання за рішенням суду підприємства банкрутом.
10. Підприємництво і навколишнє економічне середовище.
Економічне середовище фірми поняття дуже широке: економічні відношення супроводжують абсолютно всім процесам підприємницької діяльності. Економічне середовище посилює свої впливи на сферу виробництва через свої динамічні зміни, що можуть мати як негативні, так І позитивні наслідки для фірм, що оперують у цьому середовищі. Фірми, що активно працюють над спробами впливу на це середовище, мають більше шансів на довгостроковий успіх, чим ті, що успішно пристосовуються до умов, що змінюються. Вміння управляти знаннями і навичками в області економічних відношень не є гарантією успішного бізнесу, однак не дозволяє інтерпретувати й аналізувати тенденції в зміні економічного середовища, а також робити їхні прогнози. Частина економічного середовища була віднесена нами до мікросередовища фірми разом із тими силами мікросередовища, яке дуже активно і найбільше часто вступають у контакт і впливає на функціонування мікросреди фірми.
11. Міжнародна підприємницька діяльність .
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності. Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
12. Основні правові форми фірми в сучасній економіці .
У розвинутій ринковій економіці розрізняють три правові форми фірми:
1. Одноосібне володіння –власник фірми і той, хто веде господарство, - одна особа;
2. Партнерство– особиста справа, але з декількома засновниками. Основою взаємовідносин між сторонами є договір. За ступенем відповідальності засновників партнерства розрізняють: повне і обмежене. У повному – кожен їз засновників несе необмежену відповідальність за діяльність фірми. В обмеженому – визначають одного або кілька засновників із необмеженою відповідальністю за борги і кількох, відповідальність яких обмежується внеском до статутного фонду;
3. Корпорація – партнерство, що випускає цінні папери.
13. Форми організації підприємництва в Україні.
Підприємницька діяльність на Україні відбувається також і різних організаційно-правових формах. В загальному її можна поділити на три великі групи: індивідуальна, партнерська, корпоративна. Всі наявні форми підприємств поділяються на 3 групи в залежності від:
1)форми власності; 2)обсягів господарського обороту та кількості працівників; 3)способом їх об'єднання.
Форми власності - індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, комунальне та державне підприємство.
Обсяги обороту - у промисловості та капітальному будівництві мали підприємств чисельність працюючих до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб, у галузях невиробничої сфери - до 25, у роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Залежно від способу об'єднання розрізняють асоціації, корпорації, концерни.
Найпоширенішою організаційно-правовою формою підприємницької діяльності в Україні є господарські товариства.У господарському товаристві обов’язково створюється страховий фонд, що має бути не менше ніж 25% статутного фонду, а розмір щорічних відрахувань до резервного фонду – не менше ніж 5% чистого прибутку. За законом забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу. Прибуток товариства розподіляється відповідно до установчих документів.
14. Акціонерні товариства, суть і види.
А кціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть відповідають у межах вартості акцій, що їм належать. Головним атрибутом акціонерного товариства служить акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним, дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне товариство в умовах сучасної економіки є основною формою організації великих обсягів підприємницької діяльності. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р. Законодавство багатьох країн розподіляє акціонерні товариства на два види — публічні - може здійснюватися як приватне, так і публічне розміщення акцій. Приватні - може здійснювати лише приватне розміщення акцій
15. Особливості розвитку малого підприємництва в Україні.
Особливе місце в економічній системі держави і в житті суспільства відводиться малому підприємництву. Мале підприємництво відіграє важливу роль у насиченні ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізації інновацій, створенні додаткових робочих місць. Воно, як правило, має високу мобільність, раціональні форми управління, формує новий соціальний прошарок підприємців-власників.
Мале підприємництво створює найбільш ефективні робочі місця, дає можливість багатьом працівникам реалізувати свої можливості, забезпечувати доступні умови життя для своїх сімей. Мале підприємництво створює конкурентне середовище, а це сприяє зниженню цін, підвищенню якості товарів і послуг. Проста організаційна структура, невелика кількість працюючих, швидке прийняття рішень створюють умови гнучкості виробництва малих підприємств. Переваги малих форм виробництва порівняно з великими: пристосування до вимог клієнтури, випуск товарів малими партіями, виключення зайвих ланок управління, близькість до місцевих ринків .
З метою розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні вкрай важливо відокремити бізнес від політики, тому що підприємець, який має у своїх руках владу обов’язково скористається нею в своїх корисних інтересах. В цілому законодавство повинне забезпечувати легалізацію економічної діяльності своїх суб’єктів малого підприємництва, а не заганяти їх в “тінь”.
16. Суть і форми організації виробництва.
Виробничий процес – цілеспрямоване, поетапне перетворення сировини, матеріалів у готовий продукт, який призначений для споживання або подальшої переробки. Виробничі процеси на підприємстві поділяють на: основні, допоміжні, обслуговувальні.
Осн процес – процес виготовлення готової продукції, яка визначає профіль підприємства і яка надходить на ринок. Допоміжні процеси – це процеси, які сприяють протіканню основних процесів. Обслуговувальні процеси–процеси, що сприяють протіканню осн і доп процесів: транспортування, контроль якості, а також складські операції.
Організація виробничого процесу – раціональне поєднання у просторі і часі виробничих факторів у конкретному виробничому процесі. Орг виробн процесу здійснюється на основі принципів:паралельності,пропорційності,прямоточності,спеціалізації,гнучкості, безперер. На підпр ці принципи взаємопов’язані і взаємодоповнюють одне одного. Залежно від рівня спеціалізації, обсягу випуску продукції, стабільності, номенклатури виробів розрізняють одиничний, серійний, масовий типи виробництва.
17. Планування діяльності підприємства.
Планування – це процес визначення цілей , які підприємство передбачає досягти за певний період, а також шляхи, засоби їх досягнення.
Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановлення їх взаємодії.
Сам процес планування проходить чотири етапи:
1) розробку загальних цілей;
2) визначення конкретних цілей на даний період із подальшою їхньою деталізацією;
3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;
4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.
До процесу планування діяльності підприємств входить багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність
Планування можна розглядати як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином треба зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є тією ланкою, яка поєднує теперішнє з майбутнім.
18. Бізнес-планування: сутність і призначення:
Бізнес-план - це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного зиску.
Бізнес-планування включає в себе три етапи: 1)підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдання і розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного плану (графіка) виконання робіт, збір вихідної інформації; 2)розробка бізнес-плану; 3)презентація бізнес-плану
Складанню бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема. Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі. Основна зовнішня ціль—запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Внутрішня ціль-бути основою управління підпр діяльністю.
Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:
1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;
2) розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насамперед обсягів продажу та прибутку;
3) визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;
4) підбір працівників, спроможних реалізувати даний план .
19. Формування виробничої програми підприємства, її ресурсне обґрунтування:
Виробнича програма підприємства – це план виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту і належної якості. Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура – перелік найменувань виробів у натуральному вираженні.
Асортимент – сукупність різновидів продукції в межах номенклатури.
Виробнича програма складається, як правило, на рік із поквартальною, щомісячною, декадною розбивками. Вона має дві складові частини:
§ план виробництва продукції в натуральних показниках;
§ план виробництва продукції у вартісних показниках.
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.
20. Методика розрахунку товарної, валової і реалізованої продукції .
Товарна продукція – це готова продукція, виготовлена на підприємстві і призначена для реалізації.
ТП= ∑ Ni * Ці * Рі
і – кількість найменувань виробів;
N – обсяги виробництва;
Ц – ціна і-го виробу;
Р – роботи і послуги промислового характеру, виконані стороннім організаціям.
Реалізована продукція – це продукція, відвантажена споживачам і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок або мають надійти в зазначений термін.
РП = ТП + ЗГПп.р. – ЗГПк.р.
ЗГП – залишки готової продукції на початок і кінець року.
Валова продукція – вартість усієї виготовленої продукції незалежно від того, чи вона призначена для реалізації, чи для внутрішніх потреб підприємства і від ступеня її готовності.
ВП + ТП – НВп.р. + НВк.р. – Іп.р. + Ік.р.
НВ – незавершене виробництво на початок і кінець року;
І – вартість інструменту для власних потреб підприємства на початок і кінець року.
- Якість і конкурентоспроможність продукції.
Якість продукції характеризує міру її придатності для споживання.Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.
Абсолютний рівень якості виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень якості окремих видів продукції—порівняння показників з абсолютними показниками. Перспективний рівень враховує пріоритетні напрями й темпи розвитку науки і техніки. Оптимальний рівень якості—це такий, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.
Конкурентоспроможність продукції. Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Визначаючи конкурентоспром товару, виробник продукції має обов'язково знати: конкретні вимоги потенційних покупців до пропонованого на ринку товару; можливі розміри та динаміку попиту на продукцію; розрахунковий рівень ринкової ціни товару; очікуваний рівень конкуренції на ринку; визначальні параметри продукції основних конкурентів; найперспективніші ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них; термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.
22. Управління підприємством.
Управління підприємством—цілеспрямована діяльність, яка представляє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи трудових колективів для досягнення поставлених завдань або визначеної мети.