Навчально-науковий інститут економіки
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ
КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЙ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ІЗ ДИСЦИПЛІНИ
“ЕКОНОМІКА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ”
Дніпропетровськ – 2005
Методичні рекомендації до практичних занять із дисципліни “Економіка праці та соціально-трудові відносини”. /Укладач: І.Є. Галай; ДДАУ. – Дніпропетровськ, 2005. – 35с.
Методичні рекомендації присвячені оволодінню студентами теоретичним матеріалом і набуттю ними практичних навичок з вирішення основних проблем, що виникають в сфері соціально-трудових відносин, організації та планування праці, аналізу її ефективності на підприємстві.
Призначені для проведення практичних занять з дисципліни “Економіка праці та соціально-трудові відносини” для студентів спеціальностей 6.050106 “Облік і аудит”, 6.050108 “Маркетинг”, 6.050201 “Менеджмент організацій” очної, заочної та дистанційної форм навчання, слухачів інституту післядипломної освіти, які навчаються за програмами підготовки бакалаврів і спеціалістів економічних фахових спрямувань.
Рецензенти:
П.М. Макаренко, д.е.н., професор, проректор ДДАУ
А.Є. Величко, директор Степового зонального науково-дослідного Центру продуктивності АПК Міністерства аграрної політики України
Затверджено на засіданні кафедри (протокол №11 від 16.06. 2005 р.).
Схвалено науково-методичною радою факультету менеджменту та маркетингу ННІЕ (протокол №1 від 30.08.2005 р.).
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
З ДИСЦИПЛІНИ „ЕКОНОМІКА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ”
Перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується суттєвими перетвореннями в соціально-трудовій сфері, які зачіпають інтереси мільйонів людей – суб'єктів цих відносин. Сучасний етап розвитку економічної системи висуває певні вимоги до спеціалістів економічного профілю, яким належить вирішувати надзвичайно складні й важливі проблеми пов'язані з використанням праці підвищенням її ефективності у суспільному виробництві. У зв'язку з цим важливе місце відводиться курсу «Економіка праці та соціально-трудові відносини», мета якого – ознайомити студентів економічних спеціальностей з основами економіки праці в ринкових умовах господарювання.
Проведення практичних занять з дисципліни «Економіка праці та соціально-трудові відносини» передбачає:
· оволодіння студентами теорією таких важливих економічних категорій, як: ринок праці, трудові ресурси, зайнятість і безробіття, продуктивність праці, організація праці;
· опанування формами організації праці;
· аналіз ефективності використання праці на підприємстві.
В результаті проведення практичних занять студент повинен знати:
· сутність сучасного ринку праці, умови його виникнення та ефективного функціонування;
· структуру і розміщення населення України, його природний і механічний рух, типи, види і режими відтворення населення;
· сутність формування робочої сили;
· сутність, види та форми зайнятості і безробіття населення, законодавство України про зайнятість;
· методи вимірювання продуктивності праці, класифікацію факторів і резервів продуктивності праці;
· поняття значення і основні напрями організації праці, класифікацію та особливості організації робочих місць різних категорій працівників;
· поняття та принципи соціального захисту населення, напрями розвитку соціальної політики в Україні;
· методи аналізу продуктивності праці;
· методики планування чисельності працівників;
· систему економічних показників ефективності управління персоналом в сучасних умовах господарювання.
Студент повинен уміти:
· працювати з джерелами статистичної інформації, вибирати статистичні дані для аналізу ринку праці, зайнятості і безробіття населення;
· оцінювати кон'юнктуру сучасного ринку праці, робити прогнози попиту і пропозиції робочої сили;
· визначати потребу підприємства в кадрах, планувати чисельність працівників підприємства в розрізі окремих спеціальностей;
· вибирати оптимальні режими праці і відпочинку на виробництві;
· аналізувати ефективність використання робочої сили на підприємстві, розраховувати показники продуктивності праці;
· виявляти резерви підвищення продуктивності праці, визначати заходи спрямовані на використання цих резервів;
· володіти методами вивчення робочого часу, аналізувати раціональність його використання, пропонувати заходи оптимізації використання робочого часу;
· визначати шляхи підвищення ефективності праці на підприємстві.
Пропоновані методичні рекомендації призначені для високоякісного оволодіння студентами теоретичним матеріалом з дисципліни „Економіка праці та соціально-трудові відносини” та набуття ними практичних навичок з організації і планування праці, аналізу її ефективності на підприємстві.
ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ
ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Дисципліна «Економіка праці та соціально-трудові відносини» вивчається згідно з навчальним планом. Для більш ґрунтовного оволодіння курсом програма передбачає проведення практичних занять. Ці практичні заняття складені на основі програми названого курсу. В практичних заняттях велика увага приділяється вивченню механізму функціонування сучасного ринку праці, організації праці.
Проведення практичних занять підпорядковано закріпленню студентами теоретичного матеріалу та набуттю ними навичок самостійної роботи. На них проводиться усне опитування студентів для визначення ступеня засвоєння ними важливих теоретичних питань, забезпечення поглибленого вивчення теми, розвитку навичок самостійно вирішувати конкретні ситуації. На семінарські заняття студенти готують реферати, доповіді на актуальні теми регулювання соціально-трудових відносин.
Заняття присвячені розв'язуванню задач.
Такий порядок проведення занять дозволяє інтенсивніше використовувати навчальний час, активізувати позааудиторну самостійну роботу студентів. Глибше вивчити особливості функціонування ринкової системи організації господарського життя.
Виконання практичних занять передбачає глибоке знання теоретичного матеріалу, вміле його застосування та сприяє виробленню у студентів уміння самостійно працювати.
Практичне заняття №1
1.1. РИНОК ПРАЦІ
Ринок праці є складовою загальної соціально-економічної системи, що розвивається циклічним шляхом за загальними законами. Робоча сила, яка продається на ринку праці, має специфічні якості, обумовлені тим, що вона в результаті купівлі-продажу не відокремлюється від свого власника.
Пропозиція робочої сили визначається чисельністю населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці за винагороду. Попит на робочу силу визначається кількістю робочих місць. Ступінь збалансованості пропозиції робочої сили і попиту на неї характеризується зайнятістю. Однак в кожний конкретний проміжок часу частина робочої сили лишається незайнятою, а частина робочих місць – вакантними.
В складі ринку праці є чітко окреслені підсистеми, що розрізняються за пропозицією робочої сили, попитом на неї, умовами купівлі-продажу тощо. Найбільш важливими ознаками сегментації є: кваліфікація робочої сили, галузь, стандартність, працездатність тощо.
Задача 1
В регіоні після перепису населення зареєстровано 1896 тис. осіб, з яких працездатне населення становить 1023,84 тис. осіб, молодь працездатного віку – 113,76 тис. осіб, особи пенсійного та перед пенсійного віку – 568,8 тис., особи обмеженої працездатності та непрацездатні особи – 189,6 тис.
На ринку праці свої послуги пропонують 95% працездатного населення, 83% молоді працездатного віку, 64% осіб пенсійного віку та 20% осіб обмеженої працездатності. Загальний попит на робочу силу в регіоні становить 1400 тис. осіб.
Необхідно проаналізувати загальний стан ринку праці, визначивши пропозицію на ринку праці, коефіцієнти пропозиції, співвідношення попиту та пропозиції, а також зробити сегментацію ринку праці за критерієм працездатності.
Скорочені умови:
q = 1896 тис. осіб; qnp = 1023,84 тис. осіб; qм = 113,76 тис. осіб; q = 568б8 тис. осіб; qon = 189,6 тис. осіб;
α np = 95% (0,95); β м = 83,0% (0,83); χn = 64% (0,64); δon = 20% (0,20);
D = 1400 тис. осіб. S - ? ks - ? k D - ? kDS - ?
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Умови задачі свідчать про те, що сегментацію ринку праці слід здійснити за ознакою працездатності за віковим критерієм.
Згідно з цим, слід відокремити 4 сегменти: сегмент працездатного населення (qnp), сегмент молоді працездатного віку (qм), сегмент осіб обмеженої працездатності і непрацездатних осіб (qon) та сегмент осіб пенсійного та передпенсійного віку (qn).
Отже, пропозицію на ринку праці будуть визначати за наведеною сегментацією згідно із відсотками пропозиції за кожною категорією. В даному випадку пропозиція буде розраховуватися згідно із запропонованою сегментацією за формулою:
S = α np · qnp + β м · qм + χn · qn + δon · qon
Коефіцієнт пропозиції (ks) визначає частку населення, яке пропонує свої послуги на ринку праці (S), до загальної чисельності населення в регіоні (q), тобто:
ks = S / q .
Коефіцієнт попиту (kD) визначає частку населення (q), на яку сформовано попит (D), тобто:
kD = D / q .
Коефіцієнт співвідношення попиту та пропозиції визначають за формулою:
kDS = D / S .
Аналіз стану регіонального ринку праці вимагає визначення співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. Задоволена пропозиція робочої сили – реалізована економічна (трудова) активність – формує зайнятість. Незадоволена пропозиція – це безробіття або резерв робочої сили. Незадоволений попит на робочу силу – це вакантні робочі місця. Система робочих місць є первинним структуроутворюючим елементом по відношенню до зайнятості.
Якщо попит дорівнює пропозиції робочої сили – ринок праці знаходиться в рівноважному стані; якщо попит перевищує пропозицію робочої сили або навпаки – ринок праці неврівноважений і відповідно наявні вакантні робочі місця або ж існує загроза незайнятості, яка може перетворитися в патологічне безробіття.
Наднизькі ставки оплати праці в кризовій економіці за багатьма напрямками призводять до збільшення пропозиції праці. Тому пропозиція праці в Україні залишається дуже високою, а частина економічно активного населення сягає 90% загальної чисельності працездатного населення (у розвинених країнах – від 50 до 70%).
Практичне заняття №2
1.2. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ
Все населення країни (регіону) у віці 15-70 років розподіляється на 3 взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні та економічно неактивні (поза робочою силою і ринком праці)
До зайнятого населення, згідно із законом України “Про зайнятість населення” відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах, а саме: працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності та господарювання; громадян, які самостійно забезпечують себе роботою; обрані, назначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації; громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутрішніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ; особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва; працюючі громадяни держав, які тимчасово знаходяться в Україні і виконують функції не пов’язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.
Статус безробітного в Україні мають громадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать не мають заробітку (трудового доходу), внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні до неї приступити.
Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення включаються незайняті особи, які належать до таких соціальних груп: учні та студенті; пенсіонери по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; зневірені, тобто особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для працевлаштування; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї впродовж найближчих 2-х тижнів.
Задача 2
В регіоні зареєстровано 1500 тис. осіб, яких за відповідними характеристиками можна віднести до категорії трудових ресурсів (qТР), з них 1236 тис. осіб є зайнятими (qЗ), 86 тис. осіб – військовослужбовці (qВ), а 108 тис. осіб навчаються з відривом від виробництва (qВІДР). Люди, які не бажають працювати (qНІ), складають 15 тис. осіб. Під час перепису населення (q) в регіоні було зареєстровано 1684 тис. осіб. Охарактеризуйте ринок праці з позиції зайнятості та безробіття.
Скорочені умови:
q = 168 тис. осіб; qтp = 1500 тис. осіб; qЗ = 1236 тис. осіб; qВ = 8б тис. осіб; qВІДР = 108 тис. осіб; q НІ = 15 тис. осіб.
q Н - ? q Б - ? k Н - ? k Б - ? k ТА - ? k ЕА - ?
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Розв’яжемо цю задачу за вимогами, сформульованими й наведеними в задачі 1.
Для аналізу ринку праці з позицій зайнятості та безробіття потрібно обчислити ряд показників: кількість незайнятих (qН), чисельність безробітних (qБ), коефіцієнт незайнятості (kН), коефіцієнт безробіття (kБ), коефіцієнт трудової (kТА) та економічної (kЕА) активності населення.
Кількість незайнятих визначається за формулою:
qН = qТР – qЗ – qВІДР
Кількість безробітних визначається за формулою:
qБ = qН – qН1
Коефіцієнт незайнятості слід розраховувати за формулою:
kН = qН / qТР
Коефіцієнт безробіття розраховується за формулою:
kБ = qБ / qТР
Коефіцієнт трудової активності дорівнює:
kТА = qЗ / qТР
Коефіцієнт економічної активності визначається так:
kЕА = qЗ / q .
Економічна (трудова) активність – прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, що виявляє таке бажання, є носієм трудової (економічної активності).
Економічна активність може бути потенційною, що відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю. Потенційна трудова активність є головним чинником формування робочої сили, а реалізована – її зайнятості. Таким чином, співвідношення між потенційною і реалізованою трудовою активністю досить повно і об’єктивно характеризує ситуацію на ринку праці.
Практичне заняття №3
1.3. СПІВВІДНОШЕННЯ ДИНАМІКИ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ І БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ
Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВВП від потенційного здійснив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВВП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВВП зменшують чисельність безробіття на 1%.
З цього виходить, що визначення величини приросту ВВП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВВП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, більш швидкий приріст ВВП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних. Таким чином,
де V 1 та VO – обсяги ВВП відповідно у поточному та базисному періоді;
U 1 та UO – рівні безробіття відповідно у поточному та базисному періоді.
Задача 3
Якщо безробіття становить 11,0, то якими темпами має зростати ВВП, щоб знизити рівень безробіття до 4,0%: а) за рік; б) за 4 роки?
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
Виходячи з наведеної формули Оукена, для зниження безробіття протягом року з сучасних 11% до нормальних для України 4%, необхідне зростання ВВП приблизно на 17%.
Якщо на вирішення завдання передбачається 4 роки – ставиться мета зниження безробіття протягом перших 3-х років на 2% в рік, а протягом останнього року – на 1%. При цьому необхідно забезпечення щорічного зростання ВВП на 7% протягом перших 3-х років і на 5% протягом четвертого року. Тобто, всього за 4 роки ВВП має збільшитись на (1,07·1,07·1,07·1,05)·100–100= 28,6%. Утримування фактично існуючого рівня безробіття потребує щорічного зростання ВВП на 3%.
Фахівці Світового банку за результатами аналізу тенденції ВВП та безробіття в країнах перехідної економіки дійшли висновку, що в цьому регіоні співвідношення має дещо інший вигляд:
Проблема України однак не тільки (і можливо, навіть не стільки) у відкритому, як в прихованому безробітті. Згідно з різноманітними опитуваннями керівників підприємств, переважна їх більшість могла б виробляти той же обсяг продукції значно меншою чисельністю працюючих. До того ж – принаймні протягом перших років перехідного періоду – вивільнення робочої сили майже ніколи не здійснювалось: зайвих працівників переводили на скорочений робочий режим, відправляли в адміністративні відпустки, але не звільняли з підприємств.
Практичне заняття №4
1.4. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ
Вивчення багатомірної категорії робоча сила потребує застосування сукупності взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих показників, які дають цій категорії всебічні характеристики. Ця сукупність являє собою систему показників наявності робочої сили, якісного складу та використання праці у суспільному виробництві. Вона заснована на теоретичних та методологічних принципах та враховує певні специфічні особливості використання робочої сили в народному господарстві.
Система показників наявності та використання робочої сили – це комплекс кількісних та якісних характеристик загального вимірювача праці – робочого часу. Основу усієї системи складає облік та контроль за використанням останнього.
До групи показників кількісного складу відносяться показники: середньорічна, середньомісячна чисельність працюючих, структура розподілу працівників за категоріями та показники руху робочої сили. З перелічених показників найбільше заслуговує на увагу показник середньорічної чисельності працюючих. Він є основним показником наявності, інші показники цієї групи розраховуються на його основі.
Важливу групу показників, що характеризують наявність робочої сили складають показники її руху. Чисельність та склад робочої сили підприємства час від часу змінюється, ці зміни відображають коефіцієнти обороту та плинності робочої сили.