56 . Розподіл та використання прибутку підприємства.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 9
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку в держбюджет. По-друге прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності.

Таким чином отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють 2 етапи.

Перший етап ─ це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап ─ це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку, який відповідно до основних напрямків використання розподіляють на 2 частини:

─ прибутку, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочення), на соціальну підтримку(розподілений прибуток);

─ прибуток, що залишається на підприємстві, є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Цей прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фонду.

Загальний прибуток використовується на платежі до бюджету: рентні платежі; податок на прибуток.

Чистий прибуток (прибуток після оподаткування):

Прибуток, що спрямовується за межі підприємства (розподілений прибуток). Він поділяється на: виплати власникам (дивіденди); інші напрямки використання прибутку. Вони утворюють фонд споживання.

Прибуток, що залишається на підприємстві як джерело фінансування (нерозподілений прибуток). Він поділяється на: резервний та інвестиційний фонди. Вони утворюють фонд нагромадження.

57 . Економічна суть рентабельності підприємства.

Рентабельність─ відносний показник ефективності роботи підприємства , який визначає рівень прибутковості й визначається у відсотках. Він обчислюється як відношення прибутковості до витрат.

Показник рентабельності показує, за рахунок чого отриманий прибуток: за рахунок збільшення ціни чи за рахунок зменшення витрат на виробництво. Розрізняють такі види рентабельності:

─ рентабельність одного виробу :

Рі=((Ці-Сі)/Сі)*100%

Ці=ціна і-го виробу

Сі = повна собівартість і-го виробу

─ рентабельність реалізованої продукції:

Рп= *100%

Преал= прибуток від реалізації продукції

Среал= повна собівартість реалізованої продукції

─рентабельність виробництва (може бути загальною і розрахунковою):

Рв.заг.= *100%

Пбал.= балансовий прибуток підприємства

ВОФ= середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства

ВОЗн= вартість нормованих оборотних коштів.

Рв. розр.= *100%

Пчист.= чистий прибуток підприємства.

59. Банкрутство підприємства: суттєва характеристика, чинники, що її спричиняють, симптоми прояву та ймовірні зони ризику.

під банкрут­ством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта під-кої діяльності задовольнити в установ­лений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом. Причини банкрутства під-в (організацій) можуть бути найрізноманітні шими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) вра­хувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому під-ві. Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національни­ми. Міжнарод ні фактори формуються під впливом динаміки за­гальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнарод­ного капіталу та ін.До внутрішніх відносяться : утримання зайвих робочих місць, низька якість менеджменту, дефіцит власних оборотних кошстів, недосконалість механізму ціноутворення, технологічна неузгодженість процесу вир-ва. Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної забор­гованості та повної неплатоспроможності під-ва .До них належать: зменшення обсягів реалізації продукції, спад попиту на продукцію, зниження прибутковості вир-ва, утрата клієнтів та покупців, збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів, неритмічність вир-ва, низький рівень використання вир-го потенціалу, збільшення вит-т на вироб-во та реаліз продукції, знпження рівня продуктивності праці, скорочення кількості робочих місць.

58. Ефективність діяльності підприємства. Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів господарської діяльності підприємства. Перш за все результат виробництва буває економічним або соціальним. Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

60-61. У комплексі фінансово-економічних та організаційно-правових заходів з фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення має реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація підприємства означає здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно стійким підприємством, приєднання до фінансово стійкого підприємства, поділ на самостійні підприємства, перетворення на підприємство іншої форми власності) здійснюється за рішенням власника його майна або уповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.

Реструктуризація державних підприємств здійснюється відповідно до рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України.

Реструктуризація передбачає передусім аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, який має містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності та платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.

На основі даних аналізу робиться висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру оголошення його банкрутом або реорганізації.

У разі прийняття рішення про реорганізацію підприємства розробляється проект заходів реорганізації, який має включати:

• економічне обґрунтування необхідності реструктуризації;

• пропозиції щодо методів реструктуризації;

• витрати на реструктуризацію та джерела їх покриття;

• заходи вирішення фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних з реалізацією проекту реструктуризації підприємства.

Реструктуризація (реорганізація) підприємства може передбачати такі заходи:

• заміну керівника підприємства;

• відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозділів;

• продаж зайвих основних фондів та устаткування;

• розподіл великих підприємств на невеликі;

• часткову або повну приватизацію або часткове закриття;

• проведення процедури банкрутства та ін. Реструктуризація буває фінансова, оперативна та стратегічна. Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури та

розмірів власного й позикового капіталу, інших пасивів підприємства. При цьому структуру пасивів можна змінювати шляхом:

• відстрочення погашення кредиторської заборгованості;

• одержання додаткових кредитів;

• списання заборгованості або її частки;

• збільшення статутного фонду;

• зниження процентної ставки із заборгованості;

• заморожування інвестиційних вкладень;

• отримання від інвесторів нових інвестицій.

Оперативна реструктуризація полягає у визначенні головних видів діяльності й розробці конкретних пропозицій, а також заходів ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в короткостроковому періоді тоді, коли підприємство підвищує платоспроможність та ліквідність за рахунок власних ресурсів при здійсненні санаційної реструктуризації. Основними шляхами такої реструктуризації можуть бути:

• скорочення чисельності працюючих;

• вдосконалення організації виробництва;

• вдосконалення управління грошовими потоками;

• економія витрат;

• виключення збиткових видів діяльності;

• підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.

Стратегічна реструктуризація полягає в розробці та вжитті довгострокових заходів вдосконалення виробництва та поліпшення фінансового стану підприємства і здійснюється за рахунок залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

• зміна організаційної структури підприємства та власності;

• впровадження нових технологій;

• придбання та встановлення нового обладнання;

• розробка нових видів продукції;

• пошук нових ринків збуту;

• підвищення кваліфікації персоналу.

Практика багатьох країн свідчить, що єдиного рецепта реструктуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямках, у різних умовах, мати на меті досягнення різних результатів шляхом вжиття різних заходів та з різними ресурсами.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним для кожного підприємства залежно від економічного стану підприємства, що реорганізується. Однак у разі реструктуризації підприємства шляхом розукрупнення обов'язковою умовою є наявність бізнес-планів новостворюваних підприємств.

Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржником, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся до господарського суду із заявою про визнання його банкрутом.

Як свідчить практика фінансового оздоровлення підприємств у країнах з розвиненою ринковою економікою, оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи-боржника для проведення санаційної реструктуризації є створення акціонерного товариства. У цьому разі у створеного товариства з'являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладення угоди між санатором і акціонером про передання частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу. Це сприяє фінансовому оздоровленню підприємства.

Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:

• підвищення продуктивності праці за рахунок запровадження системи сучасних машин, автоматизованих ліній та ін.;

• зниження витрат виробництва;

• досягнення і збільшення прибутковості;

• збільшення обсягів виробництва та продажів продукції;

• збільшення грошових надходжень;

• поновлення платоспроможності та ліквідності.

62. Економічна безпека підприємства

Економічна безпека підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам). Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути:

свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

збіг об'єктивних обставин, ( наукові відкриття та технологічні розробки, форс мажорні обставини тощо). Залежно від суб'єктної обумовленості негативні впливи на еконо-мічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства, або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів).

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гаранту вати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

* забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства; * забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкуренто спроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання; * досягнення високої ефективності менеджменту.

* досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, * якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства; * забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці. *ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.