43 Тарифна система і її склад
Організація зарплати відповідно до кількості і якості затраченої праці здійснюється на основі тарифної системи.
Тарифна система — це сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифного розряду, тарифно-кваліфікаційного довідника, тарифної ставки.
Тарифна сітка показує співвідношення в оплаті праці різних категорій працюючих. Єдина тарифна сітка була прийнята 1993 року, налічує 15 розрядів із діапазоном тарифних коефіцієнтів від Ідо 4,01.
Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітників і робіт. Що нижчий тарифний розряд, то нижча кваліфікація працівника.
Тарифний коефіцієнт показує, на скільки тарифна ставка кожного наступного розряду більша від тарифної ставки першого розряду.
Тарифна ставка — це годинна, денна чи місячна зарплата працівника.
Місячна оплата праці працівника першого розряду встановлюється на рівні мінімального розміру зарплати, встановленого державою. Зарплата працівника кожного наступного розряду визначається множенням тарифної ставки першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду.
Тарифно-кваліфікаційний довідник — це сукупність вимог до робітника для отримання ним відповідної кваліфікації. Тут вказано, що повинен знати і вміти робітник кожного розряду, та взірець роботи, яку робітник повинен виконати.
44 Форми і системи зарплати
Оплата праці на підприємстві здійснюється відповідно до кількості виготовленої продукції (відрядна) або кількості відпрацьованого часу (погодинна).
Кожна із зазначених форм має свої системи. Відрядна форма включає:
Пряма відрядна оплата праці (Зп.в.):
Зп.в.=N x P
де N - кількість виготовленої продукції;
р – розцінка
Розцінка обчислюється за формулою:
Р = Тст. 1 роз. х Тк. х Нч. або Р = Тст. 1 роз. х Тк, де
Тст. 1 розр. — годинна тарифна ставка першого розряду;
Тк. — тарифний коефіцієнт відповідного розряду;
Нч. — норма часу на виготовлення одного виробу;
Нвир. — норма виробу за годину.
Відрядно-преміальна оплата праці — система, яка враховує не лише кількісні показники, а й якісні показники роботи працівника.
Зв.п. = Зп.в. + Дп
Дп — преміальні доплати.
Відрядно-прогресивна система оплати праці полягає в тому, що виробіток у межах норми оплачується за прямими відрядними розцінками, а виробіток понад норму — за підвищеними.
Акордна система — це оплата праці за весь обсяг виконаної роботи.
Непряма відрядна (Зн.в.) використовується при оплаті праці допоміжних робітників і підсобників.
Зн.в. = Тф х Сг. х Кв.н.,
Тф — фактично відпрацьований час допоміжним робітником;
Сг. — годинна тарифна ставка допоміжного робітника;
Кв.н. — коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.
Погодинна оплата праці охоплює такі системи оплати праці: пряма погодинна і погодинно-преміальна, система посадових окладів. Заробіток за цих систем обчислюється за формулами:
Зпряма погод. = Тст. 1 розр. х Тк. х Фд., де
Фд. — дійсний фонд часу роботи одного робітника;
Зпогод.прем.= Зпряма погод. + Дп.
45. Види зарплати
1. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
2. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає:
- надбавки і доплати:
за високу кваліфікаційну майстерність;
роботу у важких, шкідливих умовах;
суміщення професій;
класність (водіям);
знання іноземної мови, науковий ступінь тощо.
3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати:
- винагороди і заохочення, які мають одноразовий характер, в тому числі за підсумками роботи за рік;
- премії за сприяння винахідництву і раціоналізації, за створення, освоєння і впровадження нової техніки тощо;
- виплати соціального характеру, зокрема оплата харчування працівників, путівок та ін.;
-матеріальна допомога, яка має систематичний характер, тощо.
Зазначені три види заробітної плати становлять фонд оплати праці (ФОП).
Перші два види заробітної плати відносять на витрати підприємства - в дебет рахунків, інші виплати відносять до інших операційних витрат
46. Інвестиційна діяльність підприємства.
Інвестиції-довгострокові вкладення капіталу(грошей) у підприємницьку діяльність(для одержання прибутку).
Інвестиційна діяльність підприємства- це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання прибутку.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань: досягнення високих темпів ек. розвитку п-ва; максимізація доходів від інвестиційної діяльності; мінімізація інцест. ризиків; забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності п-ва.
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними п-вами, спілками і товариствами; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління; іноземного інвестування; спільного інвестування, що здійснюється громадянами України та іноземних держав.
Об’єкти інвестиційної діяльності: будь-яке майно, в тому числі ОФ і оборотних коштів; цінні папери; науково-технічні продукти; інтелектуальні цінності.
Забороняється інвестувати в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних норм.
Суб’єкти: громадяни і юридичні особи України та іноземних держав.
47. Інноваційна діяльність п-ва
Інновації- новостворені і вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого та ін. характеру, що поліпшують структуру та якість виробництва і соц.сфери.
Інноваційна діяльність- діяльність, що спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
Суб’єкти: фізичні та юридичні особи України, іноземних держав, особи без громадянства, їх об’єднання.
Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових, прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі.
Результатом інноваційних процесів є новинки в техніці, організації виробництва і праці, управління, а їх впровадження в господарську практику є нововведеннями.
Технічні нововведення- освоєння виробництва нових видів продукції, використання нових технологій.
Організаційні нововведення- застосування нових форм і методів організації виробництва.
Економічні інновації- вдосконалення планування і прогнозування, ціноутворення, фінансування.
Соціальні нововведення-активізація людського фактора у виробництві.
Правові нововведення-розробка та прийняття нових і доповнення діючих законів, що регулюють діяльність п-ств.
48. Суть і види собівартості продукції
Соб i варт i сть продукц i ї як грошовий вираз затрат пiдприємства на виробництво i реалiзацiю продукцi характеризує ефективн i сть всього процесу виробництва на п i дприємств i , оск i льки у н i й в i дображаються:
• рiвень органiзацiї виробничого процесу;
• технiчний рiвень;
• продуктивнiсть працi та iнше.
Собiвартiсть продукцй як показник використовусться для контролю за використанням ресурсiв виробництва, визначення економiчної ефективностi органiзацiйно-технiчних заходiв, встановлення цiн на продукцiю. За умов самофiнансування зниження собiвартостi є основним джерелом эростання прибутку пiдприсмства.
Види собівартості:
Iндивідуальна собiвартiсть характеризує витрати окремого пiдприсмства на виробництво i реалiзацiю продукцй, а галузева (Ссг) — показус середнi у галузi витрати на
виробництво i реалiзацiю продукції.
,грн.
де Сі — собiвартiсть певного виду продукцiї на і-ому пiдприємствi, грн.;
Nі- кiлькiсть виготовленоi продукцiї певного виду на і-му пiдприємствi, натур. один.;
n- кiлькiсть пiдприємств у галузi, що виготовляють даний вид продукції
Залежно вiд часу формування затрат: планова,фактична,нормативна, кошторисна.
Залежно вiд мiсця формування затрат: цехова,виробнича,повна.
Залежно вiд тривалостi розрахункового перiоду:мiсячна,квартальна, рiчна.
За складом продукцii собiвартiсть буває:товарнот продукції,валовоiї продукції,реалiзованоi продукцii,незавершеного виробництва.
За ступенем охоплення пiдприсмств:iндивiдуальна,галузева.
49 . Класифікація витрат на виробництво продукції за елементами витрат. Угрупування витрат по елементам являє собою поділ витрат в залежності від економічної однорідності по наступним елементам:
- матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі, вироби і напівфабрикати, паиво, електроенергія);
- витрати а оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів;
- інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов’язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування на позабюджетні фонди та ін.)
Така класифікація витрат використовується з метою:
– визначення розміру оподаткованого прибутку;
– визначення суми національного доходу;
– планування витрат (складання кошторисів);
– розрахунку різних економічних показників (матеріаломісткості, трудомісткості).
Класифікація витрат за елементами не дає відповіді на запитання на яку конкретну мету зроблені витрати. Тому ця класифікація хоч і має значення в економічній роботі, вона повинна доповнюватись класифікацією витрат за статтями калькуляції