Правові основи діяльності підприємства.
1 .Предмет і основні завдання курсу «Економіка п-ства», його зв»язок з ін. дисциплінами. Економіка вивчає закономірності розвитку господарських механізмів. Термін „економічний” означає у перекладі „господарський”. Економіка вивчає закономірності раціонального господарювання. В класичному розумінні Самуельсона економіка – це наука про те, як суспільство використовує обмежені ресурси для в-ва корисних продуктів і розподіляє їх серед різних груп населення. В суспільстві неможливо задовольнити потреби кожного, виникає проблема обмеженості ресурсів. Неможливо побудувати суспільство, в якому існує розподіл ресурсів за потребою.
Предметом курсу є вивчення форм і особливостей прояву і використання економічних законів в основній організаційній ланці народного господарства – п-ві, закономірностей його розвитку, форм і методів найбільш ефективного управління його діяльністю.
Методологія курсу „Економіка підприємств” грунтується на діалектичному методі вивчення економічних явищ і процесів. Методами економічних досліджень є:
- історичний підхід до вивчення питань організації і планування в-ва;
- метод оптимізації полягає у виборі найкращого варіанту з усіх можливих;
- метод проведення економічного експерименту з метою практичної апробації нових наукових досліджень.
Із економікою підприємств пов’язана “Економіка праці”, оскільки вона розглядає питання управління персоналом, його організації, мотивації, нормування й оплати праці у контексті основних техніко-економічних показників діяльності суб’єктів ринку. Вона також використовує основні положення, підходи і прийоми економічної статистики. Також економіка підприємств пов’язана з такими дисциплінами, як: Управління трудовими ресурсами, Економічна теорія, Економіка підприємства, Демографія, Економічна статистика, Кадровий менеджмент, Психологія, Державне регулювання, Управління персоналом економіки, Маркетинг персоналу, Економіка, Організація та оплата праці в умовах ринку, Ринок праці, Менеджмент, Міжнародний, Організація та охорона ринок праці, Управління зайнятістю, Нормування праці, Ергономіка,Соціальна політика, Фізіологія праці,Соціологія праці, Трудове право, Мотивація та оцінка, Менеджмент персоналу продуктивності.
2. Сутність підприємства. Правова основа діяльності підприємства. Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Головні напрямки діяльності:
-вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз
-інноваційна діяльність
-виробнича діяльність
-комерційна діяльність
-післяпродажний сервіс
Кожне підприємство має свою місію, або генеральну мету, тобто чітко окреслену причину його існування. У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємства формулюються і встановлюються цілі.
Правові основи діяльності підприємства.
Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.
Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.
Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємства, яке використовує найману працю.
3. Основні ек. ознаки і ф-ції п-ства. До основних ознак п-сва належать: 1. економічна відокремленість – означає, що п-ство володіє майном, засобами в-ва і виготовляє певну продукцію; 2. Ек. самостійність – передбачає наявність статуту, балансу, розрахункового рахунку, тобто п-ство є юридичною особою; 3. майнова відповідальність – означає, що п-ство за законом відповідає за свої зобов’язання; 4. наявність ідентифікаційних ознак означає, що п-ство має назву, печатку, товарний знак; 5. організаційна єдність – полягає в тому, що п-ство – це колектив людей зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління.
Діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції — створенню максимуму товарів або послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат виробництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній специфічні функції.
Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, впровадженням нової техніки та новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.
Економічними функціями є: управління процесами виробництва та збуту товарів, укладення контрактів, наймання працівників і раціональна організація їх праці, раціональне використання ресурсів, розподіл доходів, розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку тощо.
Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, подання допомоги і надання пільг працівникам, благодійна діяльність.
Зовнішньоекономічні функції підприємства: участь у міжнародному обміні товарів, спільне з іноземними партнерами виробництво, будівництво, науково-технічне співробітництво.
4. Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджують їх засновники чи власники.
Існують такі обєднання підприємств:
Асоціації- договірні обєднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності.Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;
Корпорації- договірні обєднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
Консорціуми- тимчасові статутні обєднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети ;
Концерни- статутні обєднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі фінансової залежності від одного або групи підприємців;
Картелі-договірне обєднання підприємств(фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності-регулювання збуту виготовленої продукції;
Синдикати_ організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачеє реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників обєднання.
Трести-монополістичне обєднання підприємств, Що раніше належали певним підприємцям, в єдиний виробничо- господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності.
Холденги- специфічна організаційна форма обєднання капіталів;Державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного обєднання.
5. Класифікація промислових підприємств.
Хоча кожне підприємство відрізняється від інших особливостями продукції, характером виробництва, місцем розміщення тощо, все ж є можливість розробити типові рішення для окремих груп підприємств, чим доводиться доцільність їх класифікації. Основними ознаками, за якими класифікуються підприємства, є:
1. Чисельність працівників і обсяг господарського обороту:
- малі;
- середні;
- великі.
Так, згідно із Законом України "Про підприємства в Україні", до малих підприємств у сфері промисловості і будівництва віднесено підприємства з чисельністю працівників до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні - до 100, в інших галузях виробничої сфери - до 50, невиробничої сфери-до 25, у роздрібній торгівлі-до 15 чоловік.
2. Галузева належність:
- промислові;
- сільськогосподарські;
- будівельні;
- транспортні;
- торговельні;
- зв'язку;
- побутового обслуговування та інші.
Можливе створення комбінованих підприємств.
3. Форма власності:
- індивідуальні підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи і тільки її праці;
- сімейні підприємства - засновані на власності та праці членів однієї сім'ї, які проживають разом;
- приватні підприємства - засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили;
- колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу підприємства, а також кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації;
- державні та державні комунальні підприємства - засновані на власності загальнодержавних (республіканських) чи адміністративно-територіальних одиниць;
- спільні підприємства - засновані на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян інших держав) зі змішаною формою власності.
4. Правовий статус і форма господарювання:
- одноосібні (приватні) підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;
- кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;
- орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах на тимчасове володіння і користування майном;
- господарські товариства (партнерства) - певні об'єднання підприємств, які передбачають з'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів.
Господарські товариства за ступенем відповідальності та за своїми зобов'язаннями поділяються на товариства:
а) з повною відповідальністю;
б) з обмеженою відповідальністю;
в) командитні;
г) акціонерні (відкритого і закритого типу).
5. Технологічна і територіальна цілісність:
- материнські (головні) підприємства - вони контролюють інші фірми залежно від розміру капіталу, правового статусу і ступеня підпорядкованості;
- дочірні підприємства (дублери);
-асоційовані.
6. Належність капіталу:
- національні - капітал належить підприємцям своєї країни;
- закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю;
- змішані (спільні)- капітал належить підприємцям своєї та інших країн.
7. Мета і характер діяльності:
- комерційні підприємства - мають на меті отримання прибутку;
- некомерційні - підприємства невиробничої сфери (освіта, наука, медицина).
6. Ринкове середовище ф-ціонування п-ств. Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічнийрозвиток.
В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї
продукції.
Задоволення потреб споживача – основна мета ринкової економіки. Але фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки
підприємства.
Підприємство як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення
Діяльність офіційно зареєстрованого підприємства регламентується його статутом. Статут є основним правовим документом підприємства, розробляється згідно із законом і законодавчими актами України, його затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств - власник майна за участю трудового колективу.
7. Сутність підприємництва. Правове забезпечення розвитку підприємництва в Україні.
Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.
Основним нормативним документом, забезпечує розвиток підприємництва є Закон України «Про підприємництво» вiд 7 лютого 1991 р. Згідно статті 1, підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.
Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.
Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.
8. Конкуренція у підприємницькій діяльності.
Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» дає визначення конкуренції як економічне змагання виробників однакових товарів на ринку за притягнення як можна більшої кількості покупців і отримання завдяки цьому максимальної вигоди.
Конкуренція - важливий засіб контролю в ринковій системі. Ринковий механізм пропозиції і попиту доводить побажання споживачів до підприємств - виробників продукції, а через них - і до постачальників ресурсів. Конкуренція змушує підприємства найповніше сприймати науково-технічні досягнення, використовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації праці виробництва.
Конкуренція спонукає розширення виробництва і зниження ціни продукції до рівня, що відповідає затратам виробництва.
Поняття протилежне конкуренції - монополія. В умовах монополії - один продавець і багато покупців цього тоавру. Користуючись цим монополіст назначає за цей товар на ринку монопольну високу ціну. Але зменшується обсяг реалізації в натуральних одиницях, що може призвести і до зменшення доходів. Тому і монополіст повинен добре вивчати криву попиту на свій товар.
В конкуренції, як показує практика, малі підприємства мають переваги перед крупними.
9. Основні види і принципи підприємницької діяльності.
Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво:
а) вільний вибір діяльності;
б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;
в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
г) вільний найом працівників;
д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
є) самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Можна виділити наступні види підприємницької діяльності:
• виробниче підприємництво;
• комерційне;
• фінансове.
10. Підприємництво і навколишнє середовище ек. середовище. Усе різноманіття факторів, які створюють зовнішнє середовище діяльності підприємства, поєднується у дві групи: у фактори макросередовища та фактори мікросередовища.
Макросередовище характеризується наступними групами факторів у державі та в регіоні: економічні, політичні, правові, демографічні, природні, науково-технічні, соціально-культурні.
До економічних факторів відносяться: розмір зарплати, пенсій, посібника, їх зміну; інфляція, стійкість національної валюти, стан та розвиток вітчизняного виробництва, транспорту, будівництва, розвиток економічних міжнародних зв'язків та ін.
До політичних факторів відносять політичну стабільність у країні, регіоні, напрямки в розвитку політичної системи.
До правових факторів відносять вплив законодавчого поля на підприємницьку діяльність підприємств, відношення державних органів до малого бізнесу
Природні фактори характеризуються станом екології у державі, регіоні та у цілому світі.
Дуже важливий та найбільш безпосередній вплив мають соціальні показники, які характеризуються рівнем народного добробуту, рівнем задовольняння фізіологічних та раціональних норм споживання
Мікросередовище включає наступні групи факторів:
Споживачі (стан та розвиток потреб, попиту на товари, розвиток ринку).
Постачальники (привабливість постачальників, доцільність договірної політики).
Конкуренти (число активних конкурентів, стан конкуренції та ін.).
Фактори мікросередовища проявляються в результаті взаємодії підприємства із суб'єктами ринкових взаємовідносин.
Усі фактори, які формують зовнішнє середовище діяльності підприємства, схильні до змін, часто, дуже суттєвих. Тому дослідження та оцінка можливих змін у зовнішньому середовищі є необхідною умовою успішної діяльності підприємства.
11.Міжнародна підприємницька діяльність
Міжнародна підприємницька діяльність - глобалізація діяльності, здійснюваної через науково-технічне, виробниче, торговельне, сервісне та інше взаємокорисне співробітництво суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).
Основний спонукальний мотив участі партнерів у міжнародному бізнесі - можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів.
Суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності:
1) фізичні особи — громадяни даної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які є діє- і правоспроможними;
2) юридичні особи, які зареєстровані в даній країні і мають на її території постійне місцезнаходження;
3) Структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
4) спільні підприємства, які мають постійне місцезнаходження в даній країні.
Рівні та форми інтернаціоналізації суб 'єктів зовнішньоекономічної діяльності —
Перший — найнижчий - здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій:експортно-імпортні та лізингові операції, консалтингові й маркетиняові послуги.
Другий — невисокий - Різноманітна промислова кооперація:
науково-технічна, виробнича, збутова, сервісна та інша
Третій — високий- Спільне підприємництво:створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування,
управління за контрактом
Четвертий — надвисокий - Територіально-виробничі та багатосторонні міжнародні зв'язки:прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів, реалізація концесій
12.Основні правові форми фірми в ринковій економіці
Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; сімейне підприємство – юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім'ї; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності); підприємство, яке існує як особисте володіння або особиста власність. Одноосібна власність належить одній особі, одній сім'ї. переваг:
- власникові фірми повністю належить прибуток фірми;
- володар фірми має низькі витрати по організації виробництва;
- невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.
До недоліків особистого володіння відносяться:
- обмежені можливості для розширення виробництва;
- не сприяння банків у наданні значних кредитів;
- необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;
- власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.
Партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; певне товариство; командитне товариство); це партнерство або товариство, яке передбачає об'єднання капіталів дво або більше господарюючих суб'єктів. Партнерство має такі переваги:
- широкі можливості для розширення виробництва;
- збільшення можливості одержання кредиту;
- залучення професійних менеджерів.
Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми, усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і реорганізації на інші види виробництва. Зокрема передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів.
Корпорація – юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників. Об'єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприємством в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Основні переваги корпорації:
- використання наукових методів управління і професійних менеджерів;
- можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;
- корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власники.
Корпораціям властиві і певні недоліки, серед них слід виділити такі:
- високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім – дивіденди акціонерів при їх виплаті;
- значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;
- більша регламентованість з боку держави.
13.Форми організації підприємництва в Україні
Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників — індивідуальна та дольова.
У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.
Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою.
Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.
Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.
14.Акціонерні товариства ,суть та види
Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств.
Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р.
Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство — це так зване товариство капіталів.
Акціонерні товариства поділяються на два види:
· акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах;
· акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лише серед його засновників.
У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств переважно створюються відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами.
15.Особливості розвитку малого підприємництва в Україні
Мале підприємництво є одним з провідних секторів ринкової економіки і значною мірою впливає на зайнятість, темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат.
Ця форма бізнесу надає економіці гнучкості, мобілізує масштабні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, що в результаті підвищує якість товарів та послуг, а також є важливим фактором перебудови та раціонального використання ресурсів й вирішення різних соціальних проблем.
Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу в нашій державі є відсутність доступних фінансових ресурсів для створення нових та розширення вже діючих підприємств. Обмеженість кредитних коштів, високі процентні ставки та великий кредитний ризик не можуть сприяти притоку інвестицій для розвитку малого підприємництва. Удосконалення системи мікрокредитування, інвестування й надання гарантій - це одне з невідкладних завдань держави щодо розвитку підприємництва. Це допоможе підвищити конкурентоспроможність підприємств, вивести більшу їхню частину з тіньового сектору (за підрахунками фахівців, 75% малих підприємств приховують свої реальні прибутки), створити більшу кількість робочих місць (як свідчить практика 10 з 15 підприємців скорочують або приховують справжню кількість робочих місць, щоб уникнути податків), підвищити загальний рівень добробуту громадян і держави в цілому, примноживши її ВВП. Світова практика свідчить, що 10% малих підприємств виростають у великі компанії. На жаль, в Україні це лише поодинокі випадки. Зростання перспективних малих підприємств фактично заблоковано.
16. Сутність і форми організації виробництва. З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва — певним чином упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери).
Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції
Спеціалізація — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об’єднаннях або галузях
Конверсія як суспільна форма організації виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.
Кооперування— це тривалі виробничі взаємозв’язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт.
Комбінування— це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.
Диверсифікація означає одночасний розвиток різних, невзаємопов’язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваноїпродукції в межах одного підприємства.