Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.
Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.
87. Платежі з прибутку підприємства до державного бюджету і до поза-бюджетних фондів
Держ органи суворо регламентують оподаткування прибутку. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” оподаткований прибуток По обчисл за формулою: П0=ДВ-(ВВ+АВ), де Д в - валовий дохід за певний період; Вв - валові витрати за той самий період; АВ - сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.
Обєктом оподаткування є БПП , базова ставка податку= 30%. Ставка оподаткування для підпр-в АПК =15%, для підпр- в- посередників, грального бізнесу, лотерей= 45- 60%. При обчисленні суми податку, що підлягає внесенню до бюджету від суми БПП піднімаються інші податки: 1. Податок на землю 2. Податок з власного транспорту. 3. Податок на майно. 4. Сума громадських коштів в межах 4- х % БПП, який перераховується на благодійних засадах та закладів освіти, культури, охорони здоровя. 5. Ін- і витрати на утрим обєктів соціального і культурного призначення. Звільняється від оподаткування прибуток, який отримується від вир- ва С/Г продукції, яка підлягає переробці на власних потужностях, може повністю звільнитися від оподаткування прибутку підприємства на яких працюють інваліди, деякі податкові платежі підприємств вносяться до дер бюджету не за рахунок прибутку, а за рахунок собівартості продукції. Так створюється пенсійний фонд, дер фонд зайнятості і фонд соц страхування.
88. Розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства
У фінансовій політиці підприємства важливе, місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).
Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.
Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.
Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна роз-438 глядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.
Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку
підприємства. Підприємство мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності. Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках ( d ) визначають за формулою: d = (Пд / Кст) * 100, де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;
Кст— статутний капітал (фонд) підприємства.
Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію ( D ) відповідно становитиме: D = Пд / Na, де N а - кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).
89. Поняття про рентабельність. Система показників рентабельності.
Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, що в загальній формі обчислюється як співвідношення прибутку і витрат. Видокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції.рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою Ра = (Пз / Ка) *100, де Пз—загальний прибуток підприємства за рік; Ка — середня сума активів за балансом;
Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, утворених за рахунок власних коштів: Рвк = (Пч / Кв) * 100, де Пч—чистий прибуток підприємства в розрахунковому році; Кв — величина власного капіталу, яка береться за балансом як сума активів за відрахуванням усіх боргових зобов'язань;
Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) визначає верхню межу дивідендів на акції та обчислюється за формулою: Рак = (Пч / Кс(а)) * 100, де Кс(а) — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій);
Рентабельність продукції (PJ характеризує ефективність витрат на її виробництво та збут. Вона визначається за формулою: Рп = (Пр / Ср) * 100, де Пр — прибуток від реалізації продукції за певний період; Ср — повна собівартість реалізованої продукції;
Рентабельність одного виробу (Р() розраховується за формулою: Рі = ((Ці - Сі) / Сі) * 100, де Ці, Сі, - відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу.
91. Оцінка фінансового стану підприємства
Фінансово-економічний стан підприємства характеризується рівнем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансовою стійкістю і динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розраховуватися за борговими зобов'язаннями.
У правильній оцінці фінансових результатів діяльності заіь тересовані керівництво і власники (засновники) підприємства, стратегічні інвестори, партнери, кредитори, державні органи, а також конкуренти на зовнішньому та внутрішньому ринках. Кожний із них (юридичних і фізичних осіб) має власні інтереси, рівень реалізації яких залежить від фінансових результатів діяльності конкретного підприємства. Для оцінки фінансоио-економічного стану підприємства використовується певна інформаційна база. Вона включає звіт про фінансові результант роботи і баланс підприємства на певну дату (кінець кварталу, року).
Баланс підприємства має дві частини: 1) актив, в якому відображається склад ресурсів, що забезпечують діяльність підприємства; 2) пасив, який характеризує джерела їхнього формування. В активі балансу фіксуються ресурси, які за своєю природою розмежовуються на матеріальні, нематеріальні та фінансові. У трьох розділах активу балансу підприємства відображаються ресурси відповідно до зростання рівня ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та їхні еквіваленти, які служать платіжним засобом та можуть швидко реалізовуватися на ринку. У пасиві балансу кошти підприємства складаються з двох частин — власного і залученого капіталу в різних формах заборгованості. Власний капітал формується з двох основних джерел: 1) внесків власників підприємства або вартості проданих акцій акціонерного товариства, що утворюють статутний капітал (фонд); 2) акумульованого (нерозподіленого між власниками і працівниками) прибутку від діяльності підприємства. У цій частині балансу виокремлюються також зобов 'язання: довгострокові (ті, що погашаються не раніше ніж через рік після складання балансу) і короткотермінові (ті, які виконуються протягом одного року); вони включають кредити й різні форми кредиторської заборгованості—за одержані товари, видані векселі, за розрахунками із заробітної плати, сплати податків, відрахувань на соціальні заходи тощо.
92. Загальна характеристика і методологія визначення ефективності виробництва.
Ефективність виробництва — це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.
У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи — це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього можна лише додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.
Сутнісна характеристика ефективності виробництв тивності системи) відображається в загальній методології її визначення: Ефективність(продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати).
Розрізняють результат самого процесу вир- ва, який може виступати у вигл прибутку і кінцевий народно- госп результат, який крім обсягу виготовленої продукції враховує її споживчу вартість, її значимість для суспільства. Існує видова класифікація: За одержаним результатом (наслідками)- Економічна і Соціальна; За типом економічного зростання виробництв- Екстенсивного розвитку та Інтенсивного розвитку; За структурою організації виробництва- Робочого місця, Виробничого підрозділу, (дільниці, цеху, виробництва) і Підприємства в цілому; За місцем одержання ефекту- Локальна (комерційна) і Народногосподарська; За напрямком інноваційне-інвестиційної діяльності- науки, техніки і технології, організаційно-управлінських інновацій та інвестиційних проектів; за методом розрахунку- абсолютна і порівняльна; за ступенем збільшення ефекту- первинна, мультиплікаційна, синергічна; за характером витрат- поточних витрат та одноразових; за обєктом оцінки- повна(інтегральна), часткова(окрема) і чинникова; за масштабом міжнародного співробітництва- зов екон- ї діяльності фірми та діяльності СП і ТНК.
Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.
Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо. Також виділяють: Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект, Народногосподарський ефект—спільний (загальний) ефект, Абсолютний ефект, Порівняльний ефект, Первинний ефект, Мутльтитікаційний ефект, Дифузійний ефект, Резонансний ефект, Ефект «стартового вибуху», Ефект акселерації, Синергічний ефект.
Існує велика система показників економічної ефективності вир- ва: 1. Узагальнюючі показники (Рівень задоволення потреб ринку, Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів, Прибуток на одиницю загальних витрат, Рентабельність (основні модифікації), Витрати на одиницю товарної продукції, Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, Народногосподарський ефект використання одиниці продукції)
2. Показники ефективності використання живої праці. 3. показники ефективності використання основних виробничих фондів. 4.Показники ефективності використання математичних ресурсів. 5. Показники ефективності використання.