81 Шляхи зниження витрат виробництва.

На величину витрат на вир-во впливають різноманітні фактори . Фактором являється те що безпосереднє позитивно чи при певних умовах негативно впливає на величину витрат. До факторів зниження собівартості відносять: підвищення технічного рівня вир-ва; вдосконалення організації вир-ва; зменшення структури та обсягу продукції; загальногалузеві фактори.

Шляхи зниження собівартості - це більш загальні поняття за рахунок чого може знижуватись собівартість. Основними шляхами зниження собівартості є скорочення тих витрат, які мають найбільш питому вагу в її структурі. Першим шляхом зниження собівартості є зниження витрат, які мають питому вагу є зниження витрати, які мають більшу питому вагу; покращення використання оборотних коштів; покращення використання трудових ресурсів. Джерелами зниження собівартості є ті витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме затрати уречевленої праці за рахунок покращення використання засобів та предметів праці. 2- м джерелом є затрати праці- можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці. 3- адміністративно- управлінські витрати.

 

82. Сутнісна характеристика ціни, їх види.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару (про­дукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни ви­робництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

Застосовувані в ринковій економіці ціни вико­нують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільну та стимулюючу.

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як засіб обліку та вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

Розподільна функція забезпечує за допомогою цін, які відхиляються від вартості, перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання і населення.

Стимулююча функція цін використовується для моти­вації підвищення ефективності господарювання, забезпечен­ня необхідної дохідності (прибутковості) кожному продуцен­ту, посереднику та безпосередньому продавцю товарів ви­робничого і споживчого призначення.

Види цін:

Централізовано фіксовані та регульовані ціни вста­новлюються державою на ресурси, що впливають на загаль­ний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послу­ги), виробництво (надання) яких зосереджене на підприємствах (в організаціях), котрі займають монопольне станови­ще на ринку.

Договірні ціни встановлюються на підставі домовле­ності між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.

Вільні ціни—це ціни, що визначаються підприємством (організацією) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну полі­тику, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємств.

Світові ціни—грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку. Вони визнача­ються: для одних товарів - рівнем цін країни-експортера; для інших- цінами бірж або аукціонів; для деяких готових виробів—цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-тех­нічного призначення, товари масового споживання і закупі­вельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлю­ються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (со­бівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, з яких справ­ляється акцизний збір); суми ліцензійного збору (для алко­гольної продукції).

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збуто­вими, заготівельними організаціями, оптово-посередницьки­ми фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють діяльність відповідно до затвердженого статуту. Вони включають оп­тову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на до­дану вартість, акциз, ліцензійний збір, а також витрати цих підприємств (організацій) на закупівлю, збереження, фасу-вання, транспортування й реалізацію продукції з урахуван­ням одержання прибутку, необхідного для нормальної діяль­ності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговель­ними підприємствами, підприємствами громадського хар­чування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Тарифи вантажного та пасажирського транспор­ту відображають плату за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників ван­тажів та іншого населення.

Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, що надаються фізичним та юри­дичним особам.

 

83. Методи встановлення цін на продукцію підприємства.

Методи ціноутворення:

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс при­буток» є найпростішим і широко застосовується в практиці. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = СВ + П,

де СВ — середні витрати на виготовлення виробу (со­бівартість);

П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого} при­бутку вважається різновидом методики визначення ціни на за­саді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру при­бутку, який підприємство передбачає одержати від продажу пев­ної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залеж­них величин ціна встановлюється з використанням формули: Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг)/N., де Сзм о—змінні витрати на одиницю продукції (послуги); Спост-постійні витрати на цю продукцію (послугу) за пев­ний період (квартал, рік); Пзаг-загальна сума прибутку, яку можна одержати від про­дажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявле­ного) попиту.

4. Метод ціноутворення «зарівнем поточних цію) («зарівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встанов­люють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів. Залежно від особливостей продукції та типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (ус­тановлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи ниж­че за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуван­ням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і засто­совується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови про­дажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Унаслідок викорис­тання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

7. Метод установлення ціни за місцем походження това­ру полягає в тім, що товар передається транспортній органі­зації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).

8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї вит­рат на доставку означає відповідні дії підприємства (органі­зації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних вит­рат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін поля­гає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у ме­жах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспорт­них витрат.

10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний ра­йон (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості по­ставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

11. Метод установлення ціни із прийняттям на себе вит­рат на поставку означає, що підприємство (організація) част­ково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.

12. Установлюючи ціни зі знижками, підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати ра­хунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її за­купівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.

 

 

84. Поняття про основні результати виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства.

Рез-ти госп. та комерційної діяльності х-ться такими показниками:

1) Валова продукція – заг обсяг продукції, робіт та послуг, які вироблені на підприємстві за певний період і визначається в поточних та в співставних цінах.

2) Виручка від реалізації – сума коштів, які надійшли на розрахугковий рахунок підприємства за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги; до складу виручки від реалізації включають матеріальні витрати та прирівнянні до них, валовий дохід (ЗП + Прибуток), ПДВ, акцизний збір.

3) Валовий доход – економ категорія, яка представляє реалізовану новостворену вартість на підприємстві. Визначається, як різниця між грошовою виручкою від реалізації продукції і матеріальними витратами, включаючи амортизацію ВД = Вг – (МВ+А)

4) чиста продукція – новоствореня вартість на підприємстві, вона не залежить від грошової виручки і створюється навіть при відсуткості реалізації. Кількістно візначається, як різниця між к-тю виробленої продукції і матеріальними витратами включаючи амортизацію ЧП = Ов – (МВ+А).

5) добавлена вартість – це вартість сировини, материалів, комплектуючих виробів, яка додається до виробленої продукції на всіх стадіях виробничого циклу і визначається, як різниця між кількістю валової продукції та матер витрат ДВ = Овп – МВ.

6) грошовий потік – це власні кошти підприємства, до яких входять чистий прибуток і амортизаційні відрахування ГП = Пч+А.

7) чистий доход – це ек категорія, яка являє собою вартість додаткового продукту. Кількісно розраховується: різниця між вартістю та повною комерц собівартістю: ЧД = Ов – Ск(п)

8) маржинальний доход – це різниця між грошовою виручкою від реалізованої продукції та змінними витратами: МД = Вг – Сзм

9) прибуток – реалізована частина чистого доходу. К-сно визначається, як різниця між грошовими витратами від реілізованої продукції без ПДВ та акцизного збору і комерційної собівартістю: П = Вг - (ПДВ + АЗ + Ск(п)).

 

 

85. Поняття про прибуток і його місце в економіці підприємства

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за голов­ний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприє­мства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечен­ня всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямуєть­ся на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні ста­білізацію його на певному рівні.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалі­заційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від про­дажу продукції (без урахування податку на додану вартість і ак­цизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину ви­трат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на пев­ний період і за обчислення прибутку (П ) відраховують від вируч­ки, тобто

Прррнвн, де В — виручка від продажу продукції; Срнв - собівартість про­даної (реалізованої) продукції за неповними витратами; Сн— витра­ти, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на пев­ний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вва­жають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чин­ників у плановому (розрахунковому) періоді.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) варті­стю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (де­монтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

 

 

86. Види прибутку підприємства.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і при­буток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибу­ток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загально­вживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.