81 Шляхи зниження витрат виробництва.
На величину витрат на вир-во впливають різноманітні фактори . Фактором являється те що безпосереднє позитивно чи при певних умовах негативно впливає на величину витрат. До факторів зниження собівартості відносять: підвищення технічного рівня вир-ва; вдосконалення організації вир-ва; зменшення структури та обсягу продукції; загальногалузеві фактори.
Шляхи зниження собівартості - це більш загальні поняття за рахунок чого може знижуватись собівартість. Основними шляхами зниження собівартості є скорочення тих витрат, які мають найбільш питому вагу в її структурі. Першим шляхом зниження собівартості є зниження витрат, які мають питому вагу є зниження витрати, які мають більшу питому вагу; покращення використання оборотних коштів; покращення використання трудових ресурсів. Джерелами зниження собівартості є ті витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме затрати уречевленої праці за рахунок покращення використання засобів та предметів праці. 2- м джерелом є затрати праці- можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці. 3- адміністративно- управлінські витрати.
82. Сутнісна характеристика ціни, їх види.
Ціна - це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.
Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільну та стимулюючу.
• Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що ціна виступає як засіб обліку та вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.
• Розподільна функція забезпечує за допомогою цін, які відхиляються від вартості, перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання і населення.
• Стимулююча функція цін використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної дохідності (прибутковості) кожному продуценту, посереднику та безпосередньому продавцю товарів виробничого і споживчого призначення.
Види цін:
Централізовано фіксовані та регульовані ціни встановлюються державою на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) яких зосереджене на підприємствах (в організаціях), котрі займають монопольне становище на ринку.
Договірні ціни встановлюються на підставі домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.
Вільні ціни—це ціни, що визначаються підприємством (організацією) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну політику, регулювання умов оподаткування і кредитування для окремих груп підприємств.
Світові ціни—грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів - рівнем цін країни-експортера; для інших- цінами бірж або аукціонів; для деяких готових виробів—цінами провідних фірм світу.
Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари масового споживання і закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, з яких справляється акцизний збір); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).
Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють діяльність відповідно до затвердженого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акциз, ліцензійний збір, а також витрати цих підприємств (організацій) на закупівлю, збереження, фасу-вання, транспортування й реалізацію продукції з урахуванням одержання прибутку, необхідного для нормальної діяльності.
Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.
Тарифи вантажного та пасажирського транспорту відображають плату за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників вантажів та іншого населення.
Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, що надаються фізичним та юридичним особам.
83. Методи встановлення цін на продукцію підприємства.
Методи ціноутворення:
1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовується в практиці. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = СВ + П,
де СВ — середні витрати на виготовлення виробу (собівартість);
П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).
2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого} прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули: Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг)/N., де Сзм о—змінні витрати на одиницю продукції (послуги); Спост-постійні витрати на цю продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік); Пзаг-загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.
3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту.
4. Метод ціноутворення «зарівнем поточних цію) («зарівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів. Залежно від особливостей продукції та типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Унаслідок використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення ціни із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.
12. Установлюючи ціни зі знижками, підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати рахунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її закупівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.
84. Поняття про основні результати виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства.
Рез-ти госп. та комерційної діяльності х-ться такими показниками:
1) Валова продукція – заг обсяг продукції, робіт та послуг, які вироблені на підприємстві за певний період і визначається в поточних та в співставних цінах.
2) Виручка від реалізації – сума коштів, які надійшли на розрахугковий рахунок підприємства за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги; до складу виручки від реалізації включають матеріальні витрати та прирівнянні до них, валовий дохід (ЗП + Прибуток), ПДВ, акцизний збір.
3) Валовий доход – економ категорія, яка представляє реалізовану новостворену вартість на підприємстві. Визначається, як різниця між грошовою виручкою від реалізації продукції і матеріальними витратами, включаючи амортизацію ВД = Вг – (МВ+А)
4) чиста продукція – новоствореня вартість на підприємстві, вона не залежить від грошової виручки і створюється навіть при відсуткості реалізації. Кількістно візначається, як різниця між к-тю виробленої продукції і матеріальними витратами включаючи амортизацію ЧП = Ов – (МВ+А).
5) добавлена вартість – це вартість сировини, материалів, комплектуючих виробів, яка додається до виробленої продукції на всіх стадіях виробничого циклу і визначається, як різниця між кількістю валової продукції та матер витрат ДВ = Овп – МВ.
6) грошовий потік – це власні кошти підприємства, до яких входять чистий прибуток і амортизаційні відрахування ГП = Пч+А.
7) чистий доход – це ек категорія, яка являє собою вартість додаткового продукту. Кількісно розраховується: різниця між вартістю та повною комерц собівартістю: ЧД = Ов – Ск(п)
8) маржинальний доход – це різниця між грошовою виручкою від реалізованої продукції та змінними витратами: МД = Вг – Сзм
9) прибуток – реалізована частина чистого доходу. К-сно визначається, як різниця між грошовими витратами від реілізованої продукції без ПДВ та акцизного збору і комерційної собівартістю: П = Вг - (ПДВ + АЗ + Ск(п)).
85. Поняття про прибуток і його місце в економіці підприємства
Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).
Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.
Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.
У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (П ) відраховують від виручки, тобто
Пр=Вр-Срнв-Сн, де В — виручка від продажу продукції; Срнв - собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; Сн— витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.
Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді.
Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).
Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.
86. Види прибутку підприємства.
Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток.
У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.
Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.