Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.
77. Кошторис виробництва.
Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:
-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).
-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).
-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).
-амортизація основних фондів.
-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).
Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).
78. Групування витрат виробництва за статтями калькуляції.
Калькулювання—це процес обчислення собівартості окремих виробів.
Калькулювання використовується для: а) обґрунтування цін на вироби; б) обчислення рентабельності виробів; в) аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах; г) визначення ефективності організаційно-технічних заходів.
Об'єкти калькулювання — це та продукція чи робота (послуга), собівартість яких обчислюється. Головним об'єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку.
Типова номенклатура статей калькуляції в матеріальному виробництві: 1. «Сировина і матеріали», 2. «Енергія технологічна» (паливо, ел енергія, пар, газ), 3. «Основна заробітна плата виробників», 4. Додаткова заробітна плата виробничих робітників, 5. Відрахування на соц потреби 6. «Утримання й експлуатація машин та устаткування» (амортизація, оплата праці, обслуговуючого персоналу). 7. Загально- виробничі витрати. 8. Заг- господарські витрати. 9. Затрати на підготовку та освоєння виробництва. 10. Позавиробничі витрати (витрати на маркетингові дослідження), 11. Інші витрати.
79. Собівартість різних видів продукції
На підприємстві обчислюють собівартість валової товарної та реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосс ся для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною велич залишків незавершеного виробництва. Вона визначаєт підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх ппатежів. Собівартість товарної продукції визначається корегуванням собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва. Собівартість товарної продукції є виробнича і повна(комерційна). Виробнича собівартість товарної продукції- це зміна залишків незавершеного виробництва Свт= Свп+- DЗнзв.
Якщо до виробничої собівартості товарної продукції добавити комерційні витрати, ми отримаємо повну собівартість товарної продукції Сптп= Свтп+ Вком.
Собівартість реалізованої продукції обчисл з допомогою корегування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції Ср= Сптп+ (Стпп — Стпк)
80 Управління витратами на підприємстві
Система управл витратами включає в себе такі елементи: коригування витрат, планування, облік та аналіз витрат, стимулювання економії ресурсів, зниження витрат. В процесі планування обчислюють такі показники: кошторис витрат виробництва, собівартість товарної та реалізованої продукці, собівартість окремих видів і рівень витрат на одиницю продукції. В процесі планування втсановлюються граничні загальні витрати по підрозділам та по підприємству вцілому. Існують 2 методи визнач собівартості в ціні продукції: 1. Метод повних витрат. В основі цього методу лежить калькуляція собівартості одиниці продукції за статтями витрат. Перевага цого методу – це простота розрахунку. До недоліків можна фіднести, що цей розрахунок не повязаний із зміною обсягу виробництва і також не враховується попит і можливості продажі продікції.2.Метод обліку прямих витрат – базується на поділі витрат на постійні і змінні. При визначення ціни цим методом розраховується початок з ціни продажу мінус річний обсяг вир-ва та реалізації продукції. Розраховується спочатку з ціни продукції а далі визначаються лише змінні витрати .
Маржинальний дохід. МД=В-Сзм МД-Спв=П
Розподіл витрат дозволяє визначити критичний обсяг вир-ва продукції- обсяг беззбитковості –це той обсяг при якому виручка при реалізації продукції = витратам на її виробництво .
Наслідок-наявність постійних витрат під-ва до певного критичного обсягу є збитковим . Протягом зростання обсягів продукції частка постійних витрат в загальній їх сумі знижується , зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу вир-во стає рентабельним . Економічна суть маржинального доходу говорить про те , чи буде мати під-во прибуток при зміні обсягів вир-ва. Критичний обсяг вир-ва в грошовому виразі можна представити таким чином Вкр =Спв+Сзв.