70 Бізнес-планування сутність, призначення, структура.
Бізнес-план (БП) — письмовий документ, в якому викладено сутність і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу й особливості управління ним. БП є підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для процесу розробки і реалізації
підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів.
Функції БП. У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі й практично значущі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (розробка системи управління реалізацією підприємницького проекту).
Типова класифікація БП:
• за сферою бізнесу виробництво, будівництво, торгівля, надання платних послуг, посередницька діяльність тощо;
• за масштабами бізнесу малий, середній, великий;
• за характером продукту бізнесу -» традиційний, принципово новий, продукти виробничо-технічного та споживчого призначення.
Цілі розробки БП як багатофункціонального документа:
• налагодження комунікацій між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;
• проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;
• своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;
• формування та розвиток управлінських здібностей підприємця;
• перевірка переконливості власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.
Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нового діла; вона передбачає розробку концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні та слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія і можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП.
Типові розділи БП: резюме; галузь, фірма та її продукція (послуги); дослідження ринку; маркетинг- план; виробничий план; організаційний план; оцінка ризиків; фінанасовий план.
71. Загальна характеристика продукції, робіт та послуг.
У процесі виробництва людина взає-модіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Отже, останні є продуктами праці, тобто споживною вартістю, речовиною природи, пристосова-людиною за допомогою знарядь праці до своїх потреб. Результат праці здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу і з огляду на це називається незавершеним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для спожи-йання продуктом (виробом).
В промисловому виробництві результатом (продуктом) праці є продукція, на підприємствах транспорту — відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів або пасажирів на ту чи ту відстань), а в установах зв'язку та банках — надані юридичним і фізичним особам послуги. Іноді продукт праці є водночас і виробленою родукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою (наприклад, полагоджені годинник, телевізор, холодильник, взуття тощо).
Номенклатура продукції — перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції.
Асортимент — сукупність різновидів продукції кожного найменування, що відрізняються відповідними техніко-еконо-мічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю, дизайном тощо).
Натуральні одиниці виміру обсягу продукції: штука, тонна (центнер, кілограм), тонно-кілометр, метр (лінійний, квадратний), кіловат-година.
Вартісні показники (грошові одиниці): продукція (валова, товарна, реалізована, чиста), вартість роботи (послуги).
Товарна продукція — загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, призначених для продажу (реалізації) різним споживачам.
Валова продукція — показник її обсягу, який, крім елементів, що входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини та матеріалів замовника (давальницької сировини) і деякі інші елементи залежно від галузевих особливостей виробничої діяльності підприємства. При цьому динаміка залишків незавершеного виробництва враховується лише на тих підприємствах машинобудування і металообробки, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці.
Реалізована продукція — обсяг запланованого продажу або фактично реалізованих на ринку виробів. Вона визначається на основі товарної продукції з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів у розрахунковому періоді.
Чиста продукція — заново створена на підприємстві вартість. Кількісно вона визначається вилученням з товарної продукції вартості уречевленої праці (матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань).
72. Формування програми випуску продукції.
Найважливішим розділом плану господарської діяльності та розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша —обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формуй вання виробничої програми (рис. 14.2). Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процес вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільне важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.
Ресурсне обгрунтування виробничої програми підприємства полягає в її узгодженні (визначенні можливості виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів продукції з діючих виробничих потужностей та необхідним їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.
73. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.
Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачі окремим споживачам на підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.
Форми матеріально-технічного забезпечення виробництва:
1) організація забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами за прямими зв 'язками, тобто їх придбання безпосередньо у підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси, які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування та вироби на індивідуальне замовлення;
2) організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно.
Системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:
1) децентралізована (пасивна): застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали на разові вимоги цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;
2) централізована (активна): застосовується за умов масового і великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в межах виділеного ліміту;
3) система «точно за часом» є найдосконалішою та найефективнішою; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.
Всі матеріали на виробництві витрачаються на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, капітальне будівництво. Загальний запас матеріалів визнач за формулами: максимальний (Мзмах = Мg * (tнадх+ tпідг + tпопов)); мінімальний (Мзміn = Мg * (tпідг + tпопов)); середній (Мзсер = Мg * (tнадх/2 + tпідг + tпопов)). Мg – сер добові витрати матеріалу в натур вигляді, tнадх – інтервал надходження матеріалів в днях, tпідг – час на підготовку матеріалів для споживання, tпопов – час терміну поповнення запасів.
Регулювання запасів матеріалів на підприємствах переважно здійснюється за системою: 1) «максимум-мінімум», за якою запаси поповнюються до рівня не нижчого їхньої мінімальної величини, але після надходження чергової партії не можуть бути більшими за встановлену максимальну величину. У зв'язку з цим визначають «точку замовлення» як суму підготовчого і страхового запасу та запасу на час від моменту оформлення замовлення до надходження матеріалів.
2) Система стандартних партій;
3) Система стандартних інтервалів.
74. Якість та конкурентоспроможність продукції.