59 Організація виробничих процесів.
Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції.Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. До обслуговуючих процесів належать складські і транспортні. За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв 'язаної системи підрозділів і машин. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи» дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним нтмом, планомірною повторюваністю. Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.
60. Організаційні типи виробництва.
Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення 50 однакових виробів.
Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовк| ляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослід-. них робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. Важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.
Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою: 
. де Кз.о. — коефіцієнт закріплення операцій;
п — кількість найменувань предметів, які обробляються на даній І рупі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;
т.— кількість операцій, що їх проходить г-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;
М — кількість робочих місць, для яких обчислюється Кз.о.. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції Над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто кзо = 1. Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу.
61. Суспільні форми організації виробництва.
Концентрація вир-ва означає його усуспіль нення через збільшення розмірів під-в, зосередження процесів вирва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих під-вах. У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації: агрегатну— збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічну — укрупнення вир-чих одиниць (цехів, відділів, виробництв) під-ва; заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних під-в (заводів, фабрик, комбіна тів, вир-чих та інших об'єднань); що здійснює ться на засаді агрегатної та технологічної концентрації вир-ва. Показники рівня розвитку: середній розмір під-ва, частка великих під-в, частка дрібних і середніх під-в. Спеціалізація, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації вир-ва відображає процес зосередження діяльності під-ва на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. До предметно спеціалізованих відносять під-ва, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію; подєтально спеціалізованих — під-ва з виготовлення окремих деталей та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції; технологічно (стадійне) спеціалізованих — самостійні вир-ва з виконання окремих стадій технологічного процесу ;
функціонально спеціалізованих — ремонтні заводи, під-ва із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.Показники рівня розвитку:частка основної продукції в загальному її обсязі, кількість видів технологічно однорідних виробів Конверсія як форма організації вир-ва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього вир-чого потенціалу під-ва на вир-во іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.Об’єктні види: предметно функціональний. Показники рівня розвитку: частка цівільної продукції у загальному обсязі вир-ва. Кооперування є формою вир-чих зв'язків між під-вами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Об’єктні види: предметний, галузевий, регіональний, міждержавний. Показники рівня розвитку: частка покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів у загальному обсязі продукції, коофіцієнт кооперування (кількість під приємств-суміжників у розрахунку на один вид кінцевої продукції, частка окремих видів кооперованих поставок у загальному їхньому обсязі. Комбінування як специфічна суспільна форма організації вир-ва — це процес органічного поєднання в одному під-ві багатьох вир-в, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому. Об’єктні види: вертикальне (поєдна ння послідовних стадій обробки сировини), горизонтальне (на базі комплексного використання вихідної сировини), змішане. Показники рівня розвитку: частка виду продукції, що виробляється комбінатом у загальному обсязі її вир-ва в країні, частка напівфабрикатів, що переробляються на інший продукт за послідовною технологією, коофіцієнт комбінування (співвідношення валового обороту і товарної продукції) Диверсифікація будь-якого вир-ва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Об’єктні види: різногалузева технологічно не зв’язана. Показники рівня розвитку:частка продукції інших галузей у загальному її обсязі.
62. Поняття, види інфраструктури.
Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:
-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства
-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах
-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціальнопобутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:
-заклади громадського харчування
-установи охорони здоров’я
-спортині споруди
-заклади освіти, культури та відпочинку
-житлово-комунальне господарство.
63. Система технічного обслуговування підприємства
В рамках системи технічного обслуговування на підприємстві виконуються такі функції:
-ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування
-забезпечення робочих місць інструментом
-переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.
-забезпечення електрикою і тепловою енергією, паром, газом тощо.
-забезпечення сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом.
До системи технічного обслуговування входять наступні підрозділи:
1.ремонтне господарство. Здійснює технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, модернізацію. Містить такі підрозділи:
-відділ головного механіка
-ремонтно-механічний цех
-ремонтно-будівельний цех
-цехові ремонтні бази
2.інструментальне господарство. Це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком. Містить такі підрозділи:
-інструментальний відділ
-інструментальний цех
-центральний інструментальний склад
-цехові інструментально-роздавальні комори
3.транспортне господарство. Займається перевезенням та вантажно-розвантажувальними роботами. Містить такі підрозділи:
-транспортно-технологічний відділ
-транспортний цех
4.енергетичне господарство. Містить такі підрозділи:
-відділ головного енергетика
-господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове.
5.складське господарство. Утворюється сукупністю складів підприємства. Містить такі підрозділи:
-матеріальні склади
-виробничі склади
-збутові склади
64.Розвиток інфраструктури.
Розвиток виробничих та інфраст-руктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об'єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.
До сфери капітального будівництва відносять:
1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;
2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;
3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв'язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів виробничого й соціального призначення;
4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.
65. Державне економічне регулювання діяльності суб'єктів господарювання.
Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами, їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки. Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функцій. Обов'язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.
Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприян-' ня збалансованому й стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Варто назвати ще одну дуже важливу соц-екон ф-цію деожави – моніторинг і регулювання процесів охорони і видтворення навколишнього природнього середовища.
66. Прогнозування розвитку підприємств.