Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, не­виробничих та управлінських підрозділів підприємства. Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому.

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 10

Оценка:

0.00 из 5.00 — оценок

Скачиваний: 0

Скачать

Першим заступником директора є головний інженер. Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами. Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст. Він відповідає за орга­нізацію планової роботи на підприємстві.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів покладено на заступника директора з комерційних питань.

Заступник директора з кадрових і соціальних питань відпові­дає за реалізацію кадрової політики підприємства. Облік виробництва здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання бра­ку покладено на відділ техніч­ного контролю. Реалізацією діловодства на підприємстві забезпечує канцелярія.

8. Зовнішнє середовище господарювання.

Зовнішнє середовище господарювання- це сукупність господарюючих обєктів, субєктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міжнародних сруктур, які існують у глобальному оточенні. В залежності від впливу, зовнішнє середовище поділяється на мікра та макросередовище.

Мікросередовище- це середовище прямого впливу на підприємство. Макросередовище утворюють певні субєкти, споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово- кредитні установи, постачальники матеріально- технічних та енергетичних ресурсів, посередники по наданню маркетингових та торових послуг.

Макросередовище охоплює матеріально-технічні, економічні, суспільні відносини та інститути, а також фактори, які впливають на підприемство та його мікро середовище. До основних факторів макросередовища можуть бути віднесені слідуючі інтегровані групи, які можуть мати певну диференціацію.

Фактори макросередовища(зробити таблицею, яка поділ на колонки: інтегровані та диференційовані): природні фактори (наявність ресурсів за видами, ступення освоєння і використання ресурсів); демографічний (чисельність і статевий склад населення, териториальний расподіл і частка активного населення); науково-технічний (науково-техн політика жержави, рівень технології, техн рівень та якість продукції); економічний (ступінь державного регулювання економіка, система оподаткування, політика держави в області оплати праці); екологічний (екологічна безпека навколишнього середовища, екологизація виробництва); політичний (політична стабільність в сус-ві, взаємодія виконавчої та законодавчої влади, професійний рівень політики); міжнародний (науково-техн співробітництво, обсяги експорту та імпорту і підготовку кадрів).

10. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

Економісти виділяють поруч з землею, працею та капіталом четвертий фактор виробництва – підприємництво або підприємницький талант.

Підприємництвом, називають ініціа­тивно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окре­мої фізичної особи — підприємця або юридичної осо­би — підприємства (організації).

Основні функції: 1) творча — генерування й активне використання новаторських ідей і пілот-них проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві); 2) ресурсна — формування й продуктивне викорис­тання власного капіталу, а також інформаційних, ма­теріальних і трудових ресурсів; 3) організаційно-супровідна — практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших госпо­дарських справ. Підприємницька діяльність може дійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.

Підприємництво має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами: 1) вільний вибір бізнесової діяльності; 2) за­лучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і май­на) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започатку-вання й розгортання такої діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання пра­цівників; 4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що зали­шається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюд­жетів; 5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними осо­бами зовнішньоекономічної діяльності.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприєм­ництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на най­ефективніше використання наявних ресурсів підприємства (органі­зації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досяг­нення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефек­тивну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріаль­них ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає ак­тивне використання переважно інноваційних організаційно-управ-лінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності арантується насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року.

11. Договірні взаємовідносини і партнерські зв"язки у підприємницькій діяльності.

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідноси­нах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є ви­значальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взає­мин.

Договір (контракт, угода) — це форма документального закрі­плення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосеред­ковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприє­мницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно без­посереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Існують такі види договорів: договір на поставку товарів через посередника, договір про аукціонний продаж товарів, державний контракт, лізингова угода, договір обоє 'язкового медичного страхування, договір поручительства, ліцензійний договір, договір про спільну діяльність.

Укладенню договорів (контрактів, угод) завжди пе­редують переговори, під час яких в усній або письмовій формі ви­словлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у пись­мовій формі називають офертою.

Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенцій­ному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли: 1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем); 2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти); 3) письмовий документ останнім отримано. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправ­лення).

Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (по­тенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати дого­вором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додат­кової четвертої - потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній - по­відомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтверд­ження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.

Взаємини між підприємцями, які оформлені до­говірними відносинами, характеризують парт­нерські зв'язки.

Існують такі форми партнерських зв’язків за напрямками підприємницької діяльності: 1)виробництво (виробнича кооперація, проектне фінансування, управління за контрактом, підрядне виробництво, спільне підприємництво); 2) товарообмін (бартнерні операції, зустрічна поставка, комерційна тріангуляція); 3) торгівля (звичайна угода, форвардна угода, угода про передачу інформацію у вигладі ноу-хау, угода про встановлення прямих зв’язків, угода про експорт товарів, угода про імпорт товарів); 4) фінансові (факторинг, комерційній трансферт).

12. Міжнародна підприємницька діяльність.

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб'єктів господарю­вання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Суб 'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учас­ники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації влас­них бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно пере­бувають на її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іно­земних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господа­рювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється че­рез створення і функціонування спільних підприємств, ліцензуван­ня та управління за контрактом.

Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємниць­кої діяльності досягається двома способами: перший — без створен­ня нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприєм­ства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародно­го бізнесу.

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію

зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку множинну мету: 1)сти­мулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовніш­ньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе на­ближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання од­накових можливостей для ефективного господарювання всім суб'­єктам підприємницької діяльності.

13. Поняття про робочу силу підприємства. Показники чисельності працівників на підприємстві.

Робоча сила під-ва – працездатне населення, яке має певну кваліфікацію і у відповідності до трудового законодавства бере участь у виробночо- господарській діяльності (чоловіки від 16 до 60, жінки від 16 до 55, пенсіонери та підлітки з 15 років). Робоча сила поліляється на постійних і сезоних процівників. До постійних належать працівники, які прийняті на певний термін без зазначеного строку договору більше ніж на 2 місяці. Тимчасові на термін менше 2 міс.. Для хар-ки всієї сукупності працівників підприємсва використовують слідуючи терміни: персонал, кадри, трудовий колектив. Персонал – сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Весь персонал поділяєть на певні категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники, молодший обслуговуючий персонал та служба охорони (поділ в відповідності до характеру виконуваних ф-цій). Також персонал може бути кваліфікованим по професіям та спеціальностям. Чисельність працівників характериз такими показниками, як спискова чисельність, та середня спискова чисельність. Спискова чисельність – це чисельність працівників підприємства на певну дату. До неї включають постійні, тимчасові, сезоні робітникі, приняті на роботу на 1 день довше. Не включаються до цієї чисельності працівників, які прийняті для виконання випадкових і разових робот на срок до 5 днів (студенти і учні, які проходять виробничу практику з отриманням стипендії за місцем навчання, сумісники). Для х-ки чисельності працівників за місяць, квартал, рік характерізуються середньосписковою чисельністю, яка визначається як відношення суми спискової чисельності працівників за період, за який визначаємо, включаючи вихідні та святкові до к-ті календарних днів цього періоду. Чисельність працівників у вихідні та святкові дні дорівнює списковій чисельності працівників в попереднів роб день. Існюють методи визначення чисельності, які належать до промислово- виробничого персонала підприємства: 1) коригування базової чисельності; 2) метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції; 3) метод підсумовування.

16. Вимірювання затрат праці. Баланс робочого часу.

Затрати живої праці визнач тривалістю праці. Є уречевлена і жива праці. Основними одиницями виміру затрат праці є людино- година, людино- день і середньо- списковий працівник. Л-Год представляє собою час фактичної роботи і цей показник відображає реальні затрати праці. Л-День- це явка працівників на роботу, незалеж від того, скільки год він пропрацював. Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві характеризується обсягами робочого часу. Річний фонд робочого часу визначається на основі балансу робочогу часу. Баланс робочого часу характеризує використання робочого часу на протязі року і складається в розрахунку на 1 робітника. Для визн роб часу в днях необхідно знати календарний фонд, неробочі дні протягом року та невиходи на роботу. Календарний фонд роб часу- 355 або 366 днів(корисний фонд.) Баланс роб часу передбачає визначення номінального і корисного фонду роб часу. Номінальний фонд робосого часу- це різниця календарного фонду роб часу і кількості святкових і неробочих днів. Ф_н= Ф_к- Д_{св і вих}. Корисний фонд роб часу- різниця між номінальним фондом роб часу й невиходами на роботу. Ф_к= Ф_н- Д_невих

17. Економічна сутність продуктивності праці. Економічне та соціальне значення продуктивності праці.

Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та витратами робочого часу, затраченого на її вироблення, для планування та аналізу рівня продуктивності праці використ різні методи та показники вимірювання Прод Праці. Всі методи визначення П.П. поділяються на визнач прямих та обернених показників. До прямих показників належ виробіток прдккції або безпосередньо П. П. П. П. Визнач в натуральних, вартісних та нормативних показниках. До обернених показників належить трудоміскість, яка буває плановою, фактичною, нормативною. Виробіток – це кількісь продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу. Натуральний метод визначення виробітку застосовється, коли обсяги виробництва визначаються в натуральних одиницях, в цьому випадку виробіток розраховується як відношення обсягу продукції в натуральному виразі до затрат праці.В_н= О_н/З_п. Перевагами натурального методу є: натуральні показники наочні для робітників і придатні для використання при розподілі колективного заробітку; натуральні показники не зазнають по собі впливу зміни цін, структури робіт та інфляційних процесів. Недоліки: неможливість його застосування у випадку коли підприємство виробляє різні види продукції. Вартісні показники більш універсальні і дозволяють оцінити рівень П. П. при виробництві різнорідної продукції. Ці показники зазанають на собі вплив матеріаломісткості та рівень цін. Виробіток у вартісному вираженні визачається як відношення обсягу продукції у грошовому виразі до затрат праці або до середньо- спискової чисельності працівників В_н= О_н/З_п; В_т= О_г/З_п; В_т= О_г/Ч_сер. З метою запобігання впливу матеріаломіскості робіт на продуктивність праці доцільно розраховувати виробіток по чистій прдукції. Чиста продукція= вартість продукції- амортизація- матер витрати.

18. Методика визначення продуктивності праці.

Під продуктивністю праці як еконо­мічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, ' проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або , кількістю робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги). Різноманітність підходів до визначення рівня про­дуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливос­тях.

(Виробіток =Обсяг продукції (послуг) / Чисельність працівників (трудовитрати в годинах)) (Трудомісткість =Трудовитрати в годинах (Чисельність працівників) / Обсяг продукції (послуг)).

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв­лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управ­ління виробництвом). Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

19. Шляхи підвищення продуктивності праці.

Підвищення продуктивності праці означає економію витрат праці .Між ростом продуктивності праці і економією затрат існує така залежність:

Існує залежність між економією трудових затрат і рівнем продуктивності праці :

Зростання продуктивності праці на будь-якому під-ві залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів які обєднуються в три великі групи.

1. Техніко-технологічні фактори :

· вдосконалення техніки та технології

· зростання нових видів сировини та матеріалів

· модернізація обладнання

· механізація та автоматизація виробництва

2. Організаційні фактори

· вдосконалення системи управління та організації праці

· збільшення реального фонду робочого часу

· впровадження раціонального розподілу та організації робітників

3.Соціально-економічні фактори

· вдосконалення системи планування участі працівників у прибутках

· створення відповідного морально-психологічного клімату

· поліпшення системи підготовки та перепідготовки кадрів

· зростання заробітної плати.

21. Форми і системи оплати праці.

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як прави­ло, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й дод крвої оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залеж від результатів його праці з урахуванням наслідків господарсь діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих ре­зультатів діяльності підприємства.

Існують 2 форми оплати праці: відрядна та тимчасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Ква­ліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є на­явність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існу­вання реальних можливостей підвищення виробітку на конкретно­му робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потре­бує встановлення обґрунтованиїх норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно при­зводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з ура­хуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначаєть­ся тарифним розрядом. Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли не­доцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскі­льки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються.

Кожна з названих форм заробітної плати охоп­лює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Відрядна форма з/п охоплює такі системи: пряма відрядна система, непряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. Почасова форма охоплює: просту почасову систему, почасову- преміальну, за посадовими окладами.

23.Визначення активів під-ва

Ресурси під-ва складаються з фінансових і виробничих ресурсів. До виробничих ресурсів відноситься майно(активи) Робоча сила та інформація.

Активи під-ва в бух.обліку поділяються на оборотні та необоротні.

Оборотні активи-це грошові кошти що необмежені у використанні а також інші активи які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.

Необоротні – активи які тривалий час утримуються під-вом з певною метою .До їх складу входять: основні засоби, необоротні нематеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та відстрочені податкові активи.

Основні засоби або інші оборотні нематеріальні активи-це матеріальні активи які під-во утримує з метою використання

більше 1 року.Доїх складу входять: будівлі, споруди, машини,устаткування та інвентар.

Між оборотними активами(сировина та матеріали) та ОЗ(ОФ) існують відмінні ознаки:

24. Економічна сутність основних засобів під-ва, їх класифікація.

Основні засоби в процесі вир-ва не змінюють своєї натуральної форми, не входять до складу новоствореної продукції, а свою властивість переносять на готову продукцію по мірі зносу у вигляді амортизаційних відрахувань.

На практиці до основних засобів належать:

· Засоби вир-ва, які мають вартість більше 500 гр. Істроком служби більше 1 операційного циклу

Основні активи це перший розділ балансу.

Основні активи в процесі вир-ва поділяються на: Виробничі, Невиробничі

Виробничі - функціонують в сфері матеріального вир-ва: промисловість, с/г, та будівництво і становлять 95-98% вартості основних активів під-ств.

Невиробничі – форми під-ств та організації освіти та охорони здоровя , спорту та відпочинку.

Виробничі Основні активи

Оптимальна структура ОЗ -- 60-40%

60 – активна

40 – пасивна

Класифікація оборотних активів: 1. В залежності від участі в процесі вир-ва: виробничі, невиробничі

2.За приналежністю: власні, орендовані. 3. За використанням: працюючі ( в експлуатації), непрацюючі ( на складі ).

4. За цільовим призначенням та хар-ру використання: будівлі, споруди та передавальні пристрої., автотранспорт, меблі, побутові елек. оптичні пристрої, обладнання, машини і обладнання затрати на закладання та вирощування насаджень затрати на придбання худоби.

З 1 січня 2000 року прийнята така класифікація ОЗ ( рахунок 10 по балансу )

1.Земельні ділянки 2.Капітальні затрати на поліпшення земель 3.Будинки та споруди 4.Машини та обладнання: силові машини, робочі машини, обчислювальна техніка, засоби обробки інформації, вимірювальне обладнання.

5. Транспортні засоби 6. Інструмент, прилади, інвентар 7. Робоча та продуктивна худоба 8. Багаторічні насадження 9. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, музейні цінності.

25.Облік та оцінка основних засобів під-ств з різними формами власності

Облік та оцінка ОЗ здійснюється в натуральній та вартісній формі.

Облік в натуральній формі проводиться для визначення кількості видів ОЗ та технічного складу виробн. потужностей під-ва.

Кожному виду ОЗ присвоюється інвентарний номер ана складне устаткування виписується тех. паспорт де вказується : заводський номер, дата випуску, дата і номер акту введення в експлуатацію, норма амортизації, данні про капітальний ремонт.

Оцінка – це грошове вираження вартості усіх засобів.

Види оцінок ОЗ: Первісна, Залишкова, Відновна, Ринкова, Ліквідна.

Первісна(балансова) вартість – це вартість ОЗ в момент їх придбання включаючи транспортні та заготівельно-складські витрати.

П_в=Б_в=Ц_опт+В_тр+В_зс

Залишкова вартість представляє собою ту частину ОЗ яка ще не перенесена на новостворену продукцію. Розраховується як різниця між первісною вартістю і величиною зносу

В_з=П_в-∑З

Відносна вартість – це вартість відтворення ОЗ в сучасних умовах тобто при нових цінах і способах ведення робіт. Це вартість ОА після переоцінки.

Ринкова вартість – це вартість ОА по яких здійснюються реальні умови купівлі-продажу основних фондів. Визначаються при передачі майна в оренду і акціонуванні під-ств

Ліквідна вартість – показує суму коштів яку може отримати вир-во внаслідок реалізації металобрухту за умови повного списання основних активів

Середньорічна вартість ОА визначається трьома способами :

1. Коли рух ОА повільний використов середня арифметична

ОФ_сер=(ОФ_пр+ОФ_кр)/2

2. Коли є дані про надходження по місяцях і кварталам

ОФ_сер=(ОФ₁/2+ОФ₂+...+ОФ₁₁+ОФ₁₂/2)/12

3. Коли є дані про вибуття та введення фондів в експлуатацію

ОФ_сер=ОФ_пр+ ОФ_введ*Т_введ/12 + ОФ_виб*Т_виб/12

26.Знос основних засобів під-ва

В процесі експлуатації основні активи втрачають не лише споживчу вартість але і вартість вцілому

Види зносу: Фізичний знос Моральний знос

З економ точки зору знос можна визначити за величиною витрат які необхідні для відновлення основ засобів до первісного стану за техніко-економічними хар-ми.

Грошовим виразом фіз. зносує амортизація

Екон знос – це процес поступового зменшення реальної первісної вартості основн активів

Моральний знос – це тех.- екон старіння – це конструктивне старіння і знецінення машин і устаткування внаслідок дії НТП.

Осн активи знецінюються раніше ніж відбувається їх фіз. знос.

Причини морального зносу :Поява нової більш дешевої техніки в розрахунку на одиницю корисного ефекту. Створення більш продуктивних машин що забезпечують зниження собівартості робіт

Фіз. знос або моральне старіння можна усунути частково або повністю застосовуючи різні форми відтворювання .

Відшкодування фіз. зносу проводиться за рахунок поточного та капітального ремонту а попередження фіз. зносу за рахунок своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. Знизити витрати від мат. зносу допомагає модернізація.

27. Амортизація основних засобів. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань .

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і тех­нічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансова­ної раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізич­ного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарїв, потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортиза­ційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою , де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; А_н — амор­тизаційний період (нормативний строк функціонування) основ­них фондів.

У прак­тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене­сення балансової вартості основних фондів на собівартість про­дукції, що виробляється протягом аморти­заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху­вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста­новлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш­кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис­лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо­вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла­сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа­тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий — 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%. Збіль­шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти­ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економіч­ного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

28. Ремонт основних засобів та його економічне значення.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис­тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації. Призначення поточного ремон­ту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілак­тичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобіган­ня прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ре­монту полягає у максимально можливому відновленні первісних" техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі про­міжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу). За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко­номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ре­монт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капіталь­ний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експ­луатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що по­требує капітального ремонту, на нову.

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ре­монт будь-якого виробничого устаткування (е ) визначається за формулою . Коефіцієнти, обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додат­них значень коефіцієнта ”е” капітальний ремонт устаткування є еко­номічно виправданим, за від'ємних — недоцільним, а за нульо­вого значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

29.Відтворювання ОЗ та джерела його фінансування.

Відтворення – це безперервно повторювальний процес відновлення основних фондів на базі НТП

Основними формами відтворення є: часткове, просте, розширене.

Часткове відтворення – передбачає відшкодування фіз. зносу та відновлення тех.-екон. хар-к і здійснення при проведенні кап. ремонту. Основним джерелом коштів є ремонтний фонд.

Розширене – передбачає розширення мат.-тех. бази під-ва за рахунок нового будівництва , придбання нових ОЗ. Також шляхом техн. переозброєння реконструкції та розширення діючих виробничих об’єктів.

30.Показники оснащеності під-ва ОЗ

Для хар-ки забезпеченості під-ва ОЗ використовують такі показники:

1. Фондозабезпеченість(фондомісткість та фондооснащеність)

Фондозабезпеченість – хар-зує забезпеченість або потреби під-ва в ОЗ для вир-ва одиниці продукції

Ф_м=ОФ/О_вп де О_вп-обсяг виробленої продукції

2. Механозабезпеченність вир-ва хар-є потреби під-ва в засобах механізації(активна частина фондів ). Розраховується як відношення вартості засобів механ до обсягу викон робіт.

3. Енергоозброєність – хар-зує потреби під-ва в потужності двигунів чи засобів енергетики для виконання одиниці робіт.

Для хар-ки забезпечення робітників ОЗ використовують такі показники:

1. Фондоозброєність праці - хар-зує співвідношення між основними і числом працюючих, показує яка частка загальної вартості ОЗ припадає на одного сер.-статист. працівника.

Ф_п=ОФ/Ч_п

2. Механоозброєність праці визначає співвідношення між величеною вартості засобів механізації та числа працюючих.

Енергоозброєність праці – показує яка частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного працюючого.

31. Для хар-ки руху ОЗ використовують такі показники:

Коефіцієнт вибуття показує яка доля ОЗ що була на балансі п-ва на початок року списана внаслідок повного зносу або інших причин .

Розраховується як відношення вартості основних засобів що вибули з експлуатації до вартості ОФ на початок року: К=ОВФ_виб/ОВФ_пр

Коефіцієнт оновлення х-зує долю нових введених в експлуатацію ОЗ: К=ОВФ_введ/ОВФ_кін.р

Коефіцієнт росту К=ОВФ_кін.р/ОВФ_п.р

Коефіцієнт інтенсивності оновлення К_ін.он=К_онов/К_виб

Для хар-ки фіз. стану використовують таки показникі :Коефіцієнт зносу – він х-зує ступінь основних фондів і розраховується як відношення нарахованого зносу за певн. календарн. період до вартості ОЗ. за цей період( визн як на початок року так і на кін. Року)

К _зн =В _зн/ОФ

2) К-т придатності .Показує яка доля в-ті ОЗ не перенесена на новоств. Продукцію , або яка доля зал. Варт . по відношенню до балансової в-сті.

К_пр= В_зал./ОФ _кр=(ОФ _кр-В_зн)/ОФ _кр, К_зн +К_ПР=1

32. Показники використання осн засоб на підприємстві.

Ефективність використання осн засоб хар-ся системою натуральних та вартісних показників серед вартісних показників основними є фондовіддача та рентабельність ОЗ. Фондовіддача характеризую собою обсяг продукції який припадає на одиницю вартості основ фондів. Цей показник взаємо обернений до показника фондомісткості: Фв = Овп / ОФ.

Недоліки: впливає ф-р цін., впливає матеріаломісткість продукції.

Щоб уникнути цього недоліку рахуємо фондовіддачу по обсягу чистого продукту: ЧП = О – (МВ+А), Фв = Очп/ОФ.

Рентабельність фондів показує величину прибутку на 100 грн вартості осн засобів: Роф = (Пр/ОФ)*100%

До натуральних показників відносяться: натуральне в-во техн засобів, коефіц використання календарного часу. Він хар-є відношення к-ті машино-годин роботи обладнання до кількості машин-один перебування на підприємстві: Квкр=Др/Дк.

Коефіц техн готовності відношення часу перебування техн засобів на підприємстві зменшеного на час перебування в ремонті та очікування ремонту до часу перебування на підприємстві: Ктг = (Тпп -Трем) / Тпп

Коефіц змінності визнач шляхом ділення кількості відпрацьованих машинно-годин на к-ть машинно-днів і середню тривалість зміни: Кзм=Т_{маш-год}/Т_{маш-год}.

Частковими показниками використання осн зас є коефіц екстенсивності завантаження устаткування. Коеф інтегр викор основ засоб: Кінт.в = Кек*Кінт

33.Шляхи підвищення використання ОЗ.

Шляхи : Екстенсивний (передб зб. Тривалості роботи основних фондів на протязі року) збільшення зміності роботи зменшення тривалості ремонтів скорочення часу перебазування машини з об’єкта на об’єкт.

Інтенсивний (підвищення основних засобів за одиницю робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів, впровадження нових технологій, матеріальне стимулювання за підвищення ефективності використання фондів).

34.Нематеріальні ресурси : поняття та види.

Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів отримування прибутків від його використання.

Види нематеріальних ресурсів (об’єктів інтелектувальної власності):

Об’єкти промислової власності:

a) Винахід – це позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного госп–ва, яке забезпечує позитивний ефект (практичну цінність).

b) Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

c) Промисловий зразок – придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення конкретної форми виробу.

d) Товарний знак та знак обслуговування – це оригінальна позначка (ім’я, термін тощо), яка призначена для ідентифікації товару.

e) Зазначення походження товару – відображає назву країни (місцевості), яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого обумовлюються, що є характерними для даного географічного об’єму.

f) Фірмове найменування – це стале позначення підпр-ва або окремої особи, від імені якої здійснюється вир–ча або ін. діяльність.

g) Способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Об’єкти, охороняються авторським правом і суміжними правами:

h) Твори галузі науки, літератури та мистецтва;

i) Комп’ютерна програма – це об’єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ.

j) База даних – це іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері.

k) Технологія інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язки між ними.

l) Суміжні права – права, які примикають до авторського права, є похідними від нього (3 види: права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:

Раціоналізаторська пропозиція –це технічне вирішення, яке є найбільш корисним для підприємства.

“ноу–хау” – незахищені охоронними документами і неоприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського або ін. характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках.

35. Поняття нематеріальних активів.

Нематеріальні активи виникають внаслідок володіння правами на об”єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності підприємства з отриманням результату ( доходу, прибутку).

До складу нематеріальних активів включають :

1. права, що з”являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи та свідоцтвами на товарні знаки,

2. права, що виникають унаслідок володіння підприємством об”єктами авторського та суміжного права

3. права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об”єктів інтелектуальної власності,

4. права на користування земельними ділянками та природними ресурсами,

5. монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності,

6. організаційні витрати на створення підприємства,

7. права на використання об”єктів інтелектуальної власності за допомогою ліцензійних угод.