В ході депресії ці умови закріплюються і починається період інтенсивного розвитку, який охоплює всю наступну фазу -- пожвавлення [1].

Дата: 2025-06-02; Просмотры: 8
Оценка:
0.00 из 5.00 — оценок
Скачиваний: 0

70)Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічної активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

1) За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних циклів:

• однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;

• 3 - 5-річні цикли Кітчина-Крума (“цикл запасів”);

• 7 - 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли (пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” );

• 17 - 18-річний будівельний цикл (цикл Кузнеця);

• 45 - 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури. Механізм структурних зрушень характеризується трьома ефектами: “затишок перед бурою” (відносний спад зрушень у співвідношенні питомих ваг галузей за кілька років до крапки біфуркації),“ефект середини” (сплеск інтенсивності структурних зрушень за 20 років до крапки біфуркації, тобто на початку понижательной фази циклу Н.Д. Кондратьева) і “ефект луна” (через 7 - 10 років після проходження крапки біфуркації починається нова економічна криза, і саме на ці періоди приходиться другий, після крапки біфуркації, пік структурних перетворень)

• вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років.

2) цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції,

2. Фази економічних циклів

Економічний цикл включає чотири фази:

- криза;

- депресія;

- пожвавлення;

- під'їм.

Головну фазу економічного циклу складає криза (інші назви: спад, рецесія - лат. recessus - відступ). В ньому укладені основні риси циклу. З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи додає ринковій економіці циклічний характер [1].

У момент рецесії спостерігається падіння рівня і темпів економічного зростання, а потім, як правило, і пряме скорочення масштабів випуску продукції. Такі явища пов'язані з перевиробництвом товарів. В цей час різко збільшуються запаси нереалізованої продукції. Відбуваються масові банкрутства (розорення) промислових і торгових підприємств, які не можуть розпродати товари, що нагромадилися. Через припинення виробництва швидко росте безробіття, скорочується заробітна платня. В суспільстві порушуються кредитні зв'язки, турбується ринок цінних паперів, падають курси акцій. Всі підприємці випробовують гостру потребу в грошах для сплати боргів, що швидко утворилися, і тому норма банківського відсотка значно зростає [2].

Але перехід до розширення виробництва і до його оновлення не може відбутися воднораз. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії (лат. depressio - пониження, придушення). Тоді припиняється спад виробництва, а разом з ним і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Через незначний попит збільшується маса вільного грошового капіталу і ставу банківського відсотка знижується до мінімуму.

В період депресії пропозиція товарів перестає обгонити попит, а тому між ними встановлюється рівновага (припинення випуску товарів знижує їх пропозицію до рівня попиту). В той же час створюються природні умови для виходу з кризи. Зменшення цін на засоби виробництва і здешевлення кредиту сприяє новому накопиченню капіталу, відновленню розширеного відтворювання на новій технічній основі [2].

В ході депресії ці умови закріплюються і починається період інтенсивного розвитку, який охоплює всю наступну фазу -- пожвавлення [1].

Означає розширення виробництва до його передкризового рівня. Розміри товарних запасів встановлюються на рівні, необхідному для безперебійного постачання ринку. Починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Скорочується б безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, ставка відсотка збільшується [2].

В кінці фази пожвавлення стимули оновлення вичерпують себе. І наступна фаза циклу -- підйом -- знову починає екстенсивний розвиток.

В період підйому (інша назва по-англійськи - бум). В цей період випуск продукції перевищує передкризовий рівень. У зв'язку з цим, природно, скорочується або розсмоктується безробіття. З розширенням купівельного попиту зростають ціни на товари. Підвищується прибутковість виробництва. Збільшуються попит на кредитні засоби і відповідально зростає норма банківського відсотка.

Вперше економічна криза перевиробництва вибухнула в 1825 р. в Англії. Потім циклічне - хвилеподібний розвиток господарства став характерний для всіх капіталістичних країн. В XIX в. і в першій половині нинішнього сторіччя кризи періодично повторювалися приблизно через 10-12 років [2].

80) 1.1 Форми заробітної плати

Заробітна плата -- частина національного доходу, яка призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата -- один з елементів виробничих витрат підприємства.

Є дві форми оплати праці: погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності.

Відрядна форма оплати праці -- система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна.

Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми.

При прямій відрядній формі оплата праці працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробітку. Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку.

Непряма відрядна форма оплати праці -- застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують.

При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об'єм робіт, виконаний понад норму, сплачується по збільшених розцінках.

При відрядно-преміальній -- виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробіток за досягненні результати роботи.

Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно розрядам робітників та кількості відпрацьованих ними годин.

Акордна оплата праці -- одна з форм заробітної плати, яка є різновидом відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі.

Погодинна заробітна плата -- форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинної оплати праці -- проста погодинна та погодинно-преміальна.

При простій погодинній оплаті заробіток визначається виходячи з кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам з погодинною заробітною платою сума заробітку визначається виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.

Впровадження погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення. Не зайнятого на постійній основі, такого як: жінки з малолітніми дітьми, молодь, яка суміщає роботу з навчанням, інваліди, немолоді працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу.

Погодинна оплата праці передбачає проведення нарахування заробітної плати працівникам виходячи з погодинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі, і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період.

При погодинно-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань. Обов'язковою умовою преміювання є виконання місячного плану по технологічних етапах та обслуговування робочих місць, а також відсутність браку та простою машин та обладнання. Премії таким робочим нараховуються по місячних результатах роботи пропорційно відпрацьованого часу. Їх межовий розмір не повинен перевищувати 70% заробітку по тарифних ставках.

Документом по обліку відпрацьованого часу робітниками з погодинною заробітною платою є табель обліку робочого часу (див. додаток 1). Табель обліку робочого часу служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати при погодинній формі оплати праці, складання звітності про чисельність і склад працівників.

79))

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити». В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

М.Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу. Е.Бем-Баверк звертав увагу на можливість поступок підприємців у частині підвищення розміру заробітної плати під загрозою страйків, організованих профспілками, але відзначав наступний відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження зарплати. Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував Дж. М.Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати. Його ідеї розвинуті в працях Е.Хансена , Л.Клейна, Д.Робінсонa та ін., які запропонували різні методи регулювання заробітної плати і доходів населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих процесах.

У сучасній економічній теорії праця однозначно вважається фактором виробництва, а заробітна плата — ціною використання праці робітника. Прихильниками цієї концепції є відомі американські економісти П.Самуельсон, В.Нордгауз.

З точки зору відносин розподілу заробітна плата — це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми згідно з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

85)) Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій. Фінанси виконують дві основні функції:

·розподільчу;

·контролюючу.

Ці функції реалізуються фінансами одночасно. Кожна фінансова операція визначає розподіл суспільного продукту та національного доходу, а також контроль за цим розподілом.

Розподільча функція проявляється у процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Структура: осно8ними суб*ектами фін . системи е держ.фінанси, фінанси підприемст8 і фінанси населення. Держ.фінанси—сукупність грошо8их фонді8,які акумулюються уруках держа8и і 8икорист. для 8иконання іі соц.- економічних функцій.

Фін.підприемст8—сукупність грошо8их ресурсі8 для здійсн.процесу 8ідт8орення ( 8иробницт8а,обміну, розподілу і спожи8ання) у межах пе8ного підприемст8а.

Фін.населення—грошо8і ресурси,що формуються у жителі8 краіни з доході8,отриманих от трудо8оі та господарської діяльності.

86)) Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Доходи центральних бюджеті8 спрямо8уються на соціальні цілі (пенсіі, допомога у разі безробіття,роз8иток ос8іти, охорони здоро8*я), суто економічні 8итрати( на роз8иток енергетики,комунального господарст8а, охорону на8колишнього середо8ища).

87)) Податки-- це встановлені вищим органом законодавчоі влади обов*зкові платежі, які сплачують фіз.. і юр. особи до бюджету у розмірах і у терміни передбач. законодавством.

Фіскальна функція. її сутність полягає в забезпеченні надхо­дження коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція послідовно реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для по­криття витрат, пов’язаних із виконанням державою своїх функ­цій — економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров’я, екологічних тощо. Контрольна функція. Вона полягає в обліку кількості податків і розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного ка­налу надходження податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Крім того, виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підви­щення її ефективності, яка залежить від існуючої в державі податко­вої дисципліни, законослухняності платників податків та їх став­лення до держави. Основна мета цієї функції — досягнення своєчас­ної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов’язане зі стягненням податків і забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Регулююча функція. її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками по­датків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забез­печують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.

Мета цієї функції — забезпечення неперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збіль­шенню коштів.

Податки поділяють на такі види:

За формою оподаткування:

За об'єктом:

За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

Залежно від напрямку використання:

 

88)) Кредитна ситема-- це сукупність кредитно-фінансових інституті в, які акумулюють вільні горошові капітали , доходи і заощадження фіз. І юр.осіб і надають ім у позичку.

Кредитна система—сукупність кредитних 8ідносин, які існують у краіні , форм і методів кредитування. Ця система мае 3 складові: центральний банк,банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

Банкі8ські устано8и: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні, іпотечні, земельні, торгові банки. Лідер—комерційний банк. небанківські кредитно-фінансові устано8и здійсн.фінансу8ання виробництва і довгострокове кредитування підприемств і держави. Вони е : інвестиційні компаніі, страхові компаніі, ощадно-кредитні асоціаціі та кредитні спілки, пенсійні фонди.

Спільні риси кредитних систем: ядро будь-якоі крудит.системи-центральний банк,держ.фінансо8і органи виконують регулюючі функціі.

89)) Креди́т — кошти й матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток. Кредит розподіляється на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

  1. Принципи: Цільове призначення позики — базова передумова забезпечення інтересів сторін. Позичальник чітко визнає ціль, на яку будуть позичені кошти. Вона погоджується обома сторонами які вступають у кредитні відносини.
  2. Строковість позики — чітко визначений термін користування позикою.
  3. Поверненість позиченої вартості — повернення позичальником кредитору всього обсягу позиченої вартості.
  4. Забезпеченість — заходи, що гарантують повернення позички у визначені строки. В ролі забезпечення може виступати майно, капітал, авторські права тощо.
  5. Платність — позичальник платить кредитору за користування взятою в борг вартістю. Формою плати є відсоток за кредитом.

· Міжнародний кредит — форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

· Банківський кредит — надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу — здійснюється у формі видачі позик, обліку векселів та ін.

· Брокерський кредит — позички, які отримують брокери в банках або інших брокерів (брокерських фірмах) для різних цілей

· Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відноси з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності.

· Товарний кредит — товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток. Т.к. передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) в момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості. Товарний кредит надається під боргове зобов'язання (вексель) або шляхом відкриття рахунку за заборгованістю. Товарний кредит сприяє пришвидшенню реалізації товарів і збільшенню швидкості обороту капіталу.

· Бланковий кредит — кредит, що не має соціального забезпечення конкретними цінностями, а видається під зобов'язання боржника погасити кредит у встановлений термін або при настанні певних умов (наприклад, після прибуття товару в порт призначення).

· Споживчий кредит — кошти, що надаються кредитором (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

· Державний кредит — грошові відносини, що виникають між державою та юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат. Основними формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.

· Сезонний кредит — короткостроковий кредит, наданий для покриття експлуатаційних видатків.

· Міжбанківський кредит — кредит одного банку іншому банку

· Зовнішня позика — це кредит, отриманий від іноземних кредиторів (наданий закордонним позичальникам), здійснення якого обумовлено появою кредитних відносин між державами, установами, банками, міжнародними корпораціями.

· Акцéптно-рáмбурсний кред́ит — кредитування зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються при посередництві перевідного векселя, виставленого експортером на іноземний банк, вказаний імпортером.

· Мезонінний кредит

· Субординований кредит

· Соціальний кредит

Перерозподільна функція кредиту полягає у перерозподілі тимчасово вільної вартості одних суб'єктів господарювання у використання в господарському обороті інших на принципах поворотності, строковості і платності. Її дія забезпечує нагромадження тимчасово вільних ресурсів за рахунок заощаджень суб'єктів економічних відносин і розміщення їх серед інших учасників ринкових відносин, не змінюючи форми власності.

Функція заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками сприяє прискоренню швидкості обертання грошей, економії затрат грошового обігу, дозволяє впроваджувати прогресивні системи розрахунків і коригувати необхідну кількість грошей в обігу та забезпечувати купівельну стабільність грошової одиниці. ( у зошиті).

90)) Ці́нні папе́ри — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, компанія яка їх випустила (емітувала, відтак називається емітентом), та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Згідно з діючим законодавством за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх розміщення на емісійні та неемісійні. Відповідно з новим Законом України про акціонерні товариства, акції з документарної форми існування повинні бути переведені у бездокументарну.

До емісійних цінних паперів належать акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

82)) підприє́мницька дія́льність — самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємницький дохід складається з двох частин: нормального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку).

Нормальний (звичайний) прибуток - це відшкодування підприємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов’язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво.

Економічний прибуток (надприбуток) - це специфічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов’язано з функціями ризику і особливо інновації. Це - винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність .

92)) Методи—сукупність способів, засобів впливу на соц.-екон. розвиток краіни. Методи: прямі,непрямі, пра8о8і, економічні, адміністати8ні. Зовнішньоекономічна діяльність регулюється правовими, адміністративними та економічними методами. Правові методи ґрунтуються на використанні положень законодавчих актів України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність: Законів України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про державне мито"; "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)", "Про єдиний митний тариф" тощо.

Адміністративними важелями є реєстрація учасників, ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (маркування, упакування). Регулювання за допомогою економічних методів здійснюється через мито, податки, кредити, дотації і пільги.

Форми: 1.бюджетно-податкова ф. (держ.бюджет) 2.кредитно-грошова ф. ( діяльність держави на забезпечення національної валюти) 3.адміністративно-економічна ф. 4.цінова ф. (вплив держави на ринкове ціноутворення).

 

37)) Ба́нк— кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.

Банк--фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку.

 

45)) Функціі:1) реформування і докорінну перебудову виробництва шляхом здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2)поєднання підприємництва як функції економічної системи з науковими розробками, маркетинговими дослідженнями тощо; 3)залежність реалізації функцій підприємництва від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію та ін.

 

5)) Познавательная — позволяет анализировать отдельные процессы экономики, устанавливает взаимосвязи между этими явлениями, определяет свойства субъектов экономики (финансово-кредитные учреждения, предприятия, государство, население).

1. Методологическая — позволяет определять экономическую теорию как основу для развития целого ряда других экономических дисциплин (маркетинг, статистика, менеджмент, ценообразование).

2. Образовательная — позволяет формировать у граждан экономическую культуру, логику, основные понятия о рынке.

3. Практическая — рекомендации по совершенствованию текущей экономической ситуации, снижению уровня инфляции, увеличению валового национального продукта и т. д., разработка конкретных принципов и способов рационального хозяйства;

4. Прогностическая — на основе анализа экономических явлений и процессов разрабатывать направления перспективного развития.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спря-мована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціальне орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундамен-тальних досліджену/механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньо-му етапі розвитку Української держави) націлена на створення на-ціональних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефек-тивних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, об-робку інформації, експертизу рішень, що приймаються. Змістом виховної функції економічної теорії є формування еко-номічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи.

6))) Масштабні соціально-економічні дослідження охоплюють питання рівня та якості життя, економічної активності, доступності та якості соціальних послуг, освіти тощо. Крім населення, об'єктом уваги соціально-економічних досліджень є діяльність підприємств, регіональний та муніципальний розвиток, суспільна діяльність державних та громадських організацій тощо.

Якщо в дослідженнях іншого типу цінність результатів є найбільшою в момент завершення дослідження і вичерпується за відносно короткий проміжок часу, результати соціально-економічних досліджень є актуальними в суспільстві ще багато років після їх проведення..

9))) За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.

 

11))) Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

Актуальність теми полягає в досягненні мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі й за іншими функціями. Персонал, який виконує операції по кожній з функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом щодо:

підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або наступного їх коригування у випадку змін умов функціонування.

13))
Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.

Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання від-биває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між сус-пільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забез-печення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів виробництва, про-гресом науки і техніки.
У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище. Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності. Відповідно до цього засоби вироб-ництва, передусім активніша і динамічніша частка їх - знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосову-ються до існуючих природних умов, які відбиваються і на багато-гранності цивілізаційного прогресу.

 

14))Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

 

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони.

 

15)) Економічні відносини — відносини і зв 'язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

Виробничі відносини і спосіб виробництва. При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економічні відносини. «В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини» (6, c. 43). К. Маркс, який активно використовував як термін «виробничі відносини», так і термін «економічні відносини», не дав чіткого їх розмежування.

Ми вважаємо, що найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл.

16)) розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, рин-кову, командну, змішану

 

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона харак-теризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нероз-виненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробни-цтва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справля-ють, освячені століттями, традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення

 

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) харак-теризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу ви-бору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, од-наковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.

 

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одер-жавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення.
Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами: 1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфра-структури суспільства; 2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціону-ванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних); 3) поєднанням ринкового механізму з державними ме тодами регулюванням еко-номіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; 4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

 

 

24)) Закон вартості—особли8ий ек. Закон, який 8иражае 8нутрішньо необхідні ,сутте8і й сталі з8*язки між затраченою на 8иробницт8о працею та цінами то8арі8 за умо8 попиту та пропозиціі. 8иражае 8нутрішньо необхідні ,сутте8і й сталі з8*язки між інди8ідуальним і суспільно необхідним робочим часом. Ная8ність сталих з8*язкі8 між 8иробникками одного 8иду то8арі8 через конкуренцію, за якого здійсн.8заемний тиск підприемці8. Ная8ність сталого з8*язку між попитом і пропозиціею.Функціі: 1)цей закон е стихійним регулятором то8арного 8иробницт8а. 2) рушійною силою стихійного роз8итку продукти8них сил. 3) осно8ою диференціаціі то8аро8иробникі8.

 

27))Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів.

 

31)) Основним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб"єктів ринкової економіки, є система цін, або ринковий механізм…… необхідно розглянути його складові елементи, їх чотири. Це - попит, пропонування, ринкова ціна і конкуренція.
У загальному вигляді попит являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.
Пропонування - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.
Ринкова ціна - це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування - граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування.
І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.
Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя - що і скільки виробляти, яким чином і для кого - розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

 

38))) Біржа від пізньолат. bursa — гаманець) — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.

В наш час біржа — юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів.

Залежно від активів якими торгує біржа, їх поділяють на:

 

39)) монополізм (одноособове право на продаж) —1)виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.
Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

 

41))можна виділити чотири основні типи монополії:
1) законна (легальна) монополія;
2) природна монополія;
3) тимчасова монополія;
4) міжнародна монополія.
Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел. Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.
Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Тимчасову монополію можна визначити як монополію, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.

 

 

42)) Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов’язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно, залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополією ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

 

45))) Серед основних функцій підприємництва Й. Шумпетер виокремлював.

1) реформування і докорінну перебудову виробництва шляхом здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2)поєднання підприємництва як функції економічної системи з науковими розробками, маркетинговими дослідженнями тощо; 3)залежність реалізації функцій підприємництва від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію та ін

Принципи підприємницької діяльності:

а) вільний вибір видів підприємницької діяльності;

б) самостійне формування програми діяльності та вибір поста­

чальників і споживачів виготовленої продукції, залучення матері­

ально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використан­

ня яких не обмежене законом, встановлення цін на продукцію та по­

слуги відповідно до закону;

в) вільне наймання працівників;

г) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

д) вільне розпорядження прибутком, що залишається після спла­

ти податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

є) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частини валютної вируч­ки на свій розсуд.

 

49))) Фі́рма — 1. Торговельне, господарське або промислове підприємство, що користується правом юридичної особи, під маркою якої продаються товари, надаються послуги або випускаються вироби. Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип власності. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання та ін Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

. Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. В Україні функціонують власне державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

50))) Термін «домогосподарство» більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин. ресурси домогосподарства: це робота сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці. Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбають облігації. Домогосподарство (household) - суб'єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство

52))) Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Звідки домогосподарства можуть отримувати грошові кошти у своє розпорядження. Головне джерело доходів-це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.

Трансфертні платежі-це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки джерела їхніх доходів, а й розподіл їх між собою. Розподіл доходів дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-економічної системи. Кожному типу суспільства відповідають певні принципи розподілу доходів. Історія знає розподіл за працею, капіталом, власністю, факторами виробництва. У змішаній економіці всі ці форми співіснують, переплітаються, взаємодіють між собою, їх удосконалення сприяє підвищенню суспільного добробуту.

У вивчені проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука виділяє два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів. Перше означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за роботу; рента і процент за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності; прибуток надходить до власників підприємств.

Особистий розподіл доходів пов'язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Розуміння як функціонального, так і особистого розподілу доходів є ключовим моментом в оцінці ролі домогосподарств у економіці. Статистичні дані свідчать про значну нерівність розподілу особистих доходів населення. Подібна тенденція спостерігається і в Україні.

Питання нерівномірності розподілу доходів становить одну з фундаментальних проблем зарубіжної економічної науки. Таке явище пояснюється різними причинами: здібності кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види діяльності. Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють: володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими угіддями тощо; становище на ринку; інші фактори, а соме - щасливий випадок, наявність особистих контактів із членами уряду, сила політичного впливу, дискримінація і т. ін. Вітчизняні економісти все більше переконуються в тому, що надто високу диференціацію в доходах населення України обумовлюють не тільки перелічені причини, а й труднощі економічного характеру, з якими доводиться стикатися Україні сьогодні, загальним низьким рівнем життя основної частини населення.

53)) Частина доходу надходить державі у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства - це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги. Так, міністерство торгівлі США ділить споживчі витрати на такі групи:

1) витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп'ютери, магнітофони, телевізори, холодильники тощо;

2) витрати на товари короткострокового користування - такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування та більшість предметів одягу;

3) витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури та ін.

 

Заощадження - це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого споживання.

Причини для збереження доходу можуть бути найрізноманітнішими. Якщо зробити спробу ці причини класифікувати, то їх можна розділити на дві групи. Одна група - захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе на «чорний день» у разі виникнення не передбачуваних обставин, бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім'ї та ін. Друга група причин - спекуляція на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачення його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості.

У сучасній неокласичній теорії існує постулат про рівність заощаджень та інвестування. Це означає, що заощадження, які робить населення, повинні дорівнювати інвестиціям, що здійснюються фірмами. Тільки за даної умови попит на ринку дорівнюватиме пропонуванню, ситуація стане стабільною. Порушення ж наведеної рівності призводить до виникнення негативних явищ в економіці, до деформації ринкових структур.

55)) Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)

Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)

Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати (також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

56))) Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені у грошовій формі витрати, пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання ро-біт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) під-приємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива енергії, основних, засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат. Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він: — комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресур-сів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та органі-зації виробництва; — є базою для оцінки економічної ефективності виробництва; — є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, по-слуги); — є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому кон-центровано відображаються результати господарської діяльнос-ті організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використову-ються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше вироб-ництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому. Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визнача-ються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг). До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на під-приємстві. До них відносяться: — витрати на підготовку і освоєння виробництва; — витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробницт-ва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається; — витрати, пов’язані з раціоналізацією й винахідництвом; — витрати по обслуговуванню виробничого процесу, забезпе-ченню нормальних умов праці й техніки безпеки; — витрати, пов’язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів; — відрахування на соціальні заходи; — витрати по управлінню виробництвом тощо. Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включа-ються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовироб-ничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробниц-тві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види: — технологічна — включає лише прямі витрати, пов’язані з підготовкою та виготовленням продукції; — виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції; — маржинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції; — фабрично-заводська — собівартість, до складу якої вклю-чаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й ад-міністративні та інші операційні витрати; — повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з вироб-ництвом, так і з реалізацією продукції; — індивідуальна — характеризує витрати конкретного під-приємства, які пов’язані з випуском продукції; — середньогалузева — характеризує середні по галузі витра-ти на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

 

58)) Норма прибутку - це процентне відношення маси прибутку до авансованого капіталу. Значення норми прибутку полягає в тому, що вона показує вигідність капіталу, який застосовується, тобто, скільки прибутку приносить кожна гривня, вкладена в підприємницьку діяльність. Вона є мірилом вигідності вкладення капіталу. Тому капітали в умовах ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва, скеровуються туди, де норма прибутку вища. Тобто норма прибутку виступає регулятором капіталовкладень.На норму прибутку впливає також економія постійного капіталу і підвищення продуктивності праці працівників. І те й інше призводить до зменшення капіталістичних витрат виробництва і до відповідного збільшення прибутку. Така економія досягається за рахунок науково-технічного прогресу, застосування нової техніки і технології, раціоналізації виробництва, удосконалення трудових процесів. Рента́бельність проду́кції — економічна категорія, що характеризує ефективність реалізації продукції (товарів, робіт та послуг). Визначається як відношення чистого прибутку від реалізації до собівартості продукції.

 

59))Сільськогоспо́дарське виробни́цтво — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі. Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов’язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування.

Іншою особливістю сільського господарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж у зимовий період). З цим пов’язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.

У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби науково-технічного прогресу і т. ін.

60))) Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинського походження і в перекладі на українську мову дослівно означає «земельний».

Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як об’єкта власності — з іншого.

Але земельні відносини — це лише один бік аграрних відносин. Другий пов’язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв’язків по горизонталі та вертикалі як у самому сільському господарстві, так і між сільським господарством і взаємопов’язаними з ним галузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляють для нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію, займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово створюється агропромисловий комплекс, який дозволяє підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. У вітчизняній економічній літературі аграрні відносини розглядають не як земельні відносини, а більш широко — як економічні відносини. Тобто аграрні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва (в тому числі і в особі держави) і суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.

63)) Слово «інтеграція» походить від латинського й означає поєднання окремих частин в єдине ціле. В широкому смислі слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв’язків між різними країнами (прикладом таких зв’язків є створення ЄС і СНД), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб’єктами ринку.

74)) Крива Філіпса — графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом безробіття інфляція зменшується.

В короткостроковому періоді.

У довгостроковому періоді є вертикальною прямою, інакше кажучи, показує відсутність залежності між рівнем інфляції і природним рівнем безробіття. Крива Філіпса відома з 1958 р., коли економіст О.У Філіпс опублікував роботу «Зв'язок між безробіттям і темпом змін грошової заробітної плати у Сполученому Королівстві в переіод 1861—1957 рр.». Він показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати. Безробіття високе, коли заробітна платня зростає повільніше, і безробіття падає, коли заробітна платня зростає швидше. Високий рівень інфляціїї зазвичай супроводжується низьким рівнем безробіття і навпаки.

Кейнсіанці пояснюють одночасність появи більш високих темпів безробітя та інфляції зміщенням кривої Філіпса вправо або вгору, як наслідок шоку пропозиції (або цінових шоків). Повна зайнятість змушує ціни та заробітну плату до зростання; значне безробіття та незавантаженість потужностей спонукає їх до зниження. Рівень зайнятості — причина, рух цін та заробітної плати — наслідок. Але в залежності від того, як повна зайнятість викликає інфляцію, зовсім не слідує, що інфляція викликає повну зайнятість.

 

93))) Отже, незважаючи на можливу начебто "позитивну" роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки - закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття тощо. Тому розвинуті країни Заходу ставлять за мету досягнення неінфляційного економічного зростання та забезпечення зайнятості [14, с.52].

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція, у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена, зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.

94))) Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств, в основі якої — міжнародний поділ праці, різні економічні і політичні відносини. Світове господарство охоплює всі країни, звідси його неоднорідність і внутрішня суперечливість. Об'єктивною основою розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб сформувалася спеціалізація, потрібні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати переваги (наприклад, багаті природні ресурси) перед іншими країнами у виробництві відповідної продукції; по-друге, повинні бути країни, які потребують цієї продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні — виробнику.

Процес створення світового господарства розпочався на мануфактурній стадії розвитку капіталізму (XVI—XVIII ст.), завершився на рубежі XIX—XX ст. внаслідок розвитку в країнах Європи великої машинної індустрії, для якої потрібно багато сировини, а продовольства — для швидкозростаючого міського населення. Умовою формування світового господарства був бурхливий розвиток транспорту, широких міжконтинентальних зв'язків, світового ринку. Виникнення колоніальної системи сприяло перетворенню економіки колоніальних країн в аграрно-сировинні придатки капіталістичних держав.

Ряд науковців визначає такі етапи формування світового господарства: 1) етап зародження світового господарства в XVI ст. на основі виникнення світового ринку і розвитку економічних відносин; 2) етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту; 3) етап переважаючого розвитку «в ширину» (перша половина XX ст.) і «в глибину» (друга половина XX ст.). Для цього етапу характерними є становлення нового виробництва, в якому домінують постіндустріальні ознаки розвитку, транснаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміни в структурі світової торгівлі, зростання виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технології тощо), інформатизація і телекомунікація суспільства.